ПОРАДЬТЕ ТАЙ ГОДІ
Надія, надія чом рано зів’яла,?
По спомин ходила в минуле своє,
Ховала печалі і добре згадала,
В якому шукала спасіння твоє.
Твій дух оживила, тягнула до Бога,
Він раптом спіткнувся у розпач упав,
Звитяга зламалась з’явилась знемога
А віру й надію ти кликать не став.
О ладо, порадо порадьте тай годі!
Я зараз із вами зігнутий стою,
Вертайте надію, душа у негоді,
На спокій вертайте і віру мою.
Ти пив їхні сльози терпкі та солоні,
Стремління не бачив і сполох не чув,
Гуляв на просторі, плескав у долоні,
Про віру й надію ти знову забув.
Тепер спам’ятався, бо серцем вколовся,
Об дике свавілля, сумління розбив,
На щастя в надії ще спалах знайшовся,
А віру сонливу клик серця збудив.