В твоїх очах не бачу правди,
В душі твоїй холодне місто,
Де, серце твоє наче камінь,
А розум твій неначе тісто.
Ти позабула свої сльози,
І груди більше не стискає,
Всі почуття кудись пропали,
За ними й тіло пропадає.
Ось так розбилося кохання,
Та, що там і життевий зміст,
Ми ніби двоє, та на різних зе́млях,
Яких ніколи не з'єднає міст.
Ми народились, щоб кохати,
Та більше, ми в житті страждаєм,
Хто нас кохає ми не хочем,
А йдуть від нас кого кохаєм...
ох, кохання...кохання, як же часто воно не є взаємним і викликає душевні муки..., та все ж в житті рано чи пізно приходить і взаємна любов...
а вірш хороший, чуттєвий, ліричний
Джон Міцний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нерозділене кохання? Ну це буває.Головне не розчаровуватись в цьому прекрасному почутті
Джон Міцний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Іноді, ми робимо не зрозумілі вчинки, які не піддаються ніяким логічним поясненням... Кохання - це дуже складна "річ" і не завжди виправдані жертви, заради нього...