А... насправді, у неба чорний колір, то просто птахи, блакитні птахи, вкривають поверхню його над нашими головами так щільно, щоб неба дно для нас здавалось радісним, щоб нам бодай зрідка, а таки хотілось поглянути вгору, відірвавшись від суєти. Коли ми бачимо хмарини білі, - то лоскочуть пір"ям птахи один одного... і сміються. Коли збирається гроза, то образив хтось з них когось, і Там таке буває...Коли птахам потрібно відпочити, вони згортають свої блакитні крила і стають дрібними сріблястими цятками - "зорями" ми їх кличемо...і от тоді небо "оголює" свій справжній колір - ночі...
До чего же замечательно! Не комментаторское у меня сегодня настроение, но и ничего не сказать не могу. Хочу, чтобы у вас вышла книжка... Я вообще притчи люблю, с удовольствием их читаю -- ваши очень самобытные, ни на что не похожие.
Такенне Вам спасибі!!! От щось самотньо мені без нових ідей, а ще зовсім нещодавно - просто "відбитись" від них не могла. То - густо, то - пусто. Коли мені не приходять ідеї, я відчуваю себе нещасною, як би благополучно усе не складалось у решті... справ))