Весною,
як дівою,
ніжно зурочений,
У час рівнодення,
у час рівноніччя
У поле подамсь
святкувати Сорочини,
Де древні мелодії гратиме вічність!
Спече сорок жайворів з тіста пахучого
В печі хлібодарній овеснена мати.
На вільнім роздоллі,
за гаєм, за кручами
Пташине первісне святкується свято!
У серці поселиться радісна зграєчка-
Ні більше, ні менше,а жайворів сорок.
Як сонце з полями привітно вітається!
Зима відступає в безодню,у морок.
Думки,синім березнем свіжо приніжені,
Пливуть, як гаївки трипільські ,у вірші:
І ластівки, й сиві зозулі засніжені,
У рідні краї прилітайте скоріше!
Летить
в небесах
сонця
коване
кочело…
Беру
Березневе
Безмежжя у душу…
Душі рівнодення-
Пташині Сорочини,
Друже!..
З трипільської ери іти перехочено.
Святкую-
весную із полем Сорочини!
