І ось останнії осінні дні.
Стоїть земля в зажурі.
Стоїть, неначе в мареві, в імлі,
І дні… такі похмурі.
Уся природа завмирає
В незвіданім чеканні.
І осінь фарби вже збирає,
Бо дні її останні.
А сонце… чи ж воно у сумі?
Погляне на земнії чвари,
Сумне, неначе у задумі,
І заховається за хмари.
А хмара чорна тут як тут,
Враз сонце заховає,
Чи ж відає, що сонця ждуть?
А воно тає й тає, і більше вже не зігріває.
І власно вже ступа зима,
Вже гупа на порозі.
А осінь..? Поступається сама,
Бо сонце гріти вже не в змозі.
Уся і все, неначе в диві,
Як діва в довгожданні.
Пливуть лиш хмари, сиві, сиві,
І гонить вітер лист останній.
І тільки красная калина
У лузі червоніє,
Неначе молода дівчина
Красою променіє.
Уся багряно-золота
В намистах і коралях.
Ген клин пташиний відлітає
В незвіданнії далі.
І мислі діву огорнули,
Укрили, мов туманом,
І миттю спогади майнули,
І клятви, і обмани.
Чи може красне літечко,
Чи весноньку весну,
Як квітла вона квіточка,
Свою любов одну.
Любила до нестями
Любов свою одну,
Та нанесла лиш рани,
Лиш рани і біду.
Лилася пісня краєм,
Неначе водограй.
І край той був їй раєм.
А де ж тепер він рай?
Часи летять неспинно,
Летять, неначе мить.
Не має їм зупину,
Вже й коси серебрить.
І покотилася сльоза дівоча
За ту загублену любов.
Душа, мов крилоньки тріпоче,
І закіпає кров.
Бо без любові, світ не милий,
Душа, неначе кригою взялась.
І жити вже немає сили,
І туга краєм полилась.
Остання мить останньої любові,
То де ж, ти доле, озовись?
Ота, що напророченая в Слові,
І сльози градом полились.
Прости ж мене, моя Любов,
Прости ж мене за зраду.
Без тебе стигне моя кров.
Верни ж мене до саду.
Де ж ти, останняя Любов?
Хто ж відігріє серце й душу?
Ще ж поки не застигла кров,
Я іще жити і любити мушу.
Остання мить останньої любові.
Де ж ти, Любове, серденько моє?
Ти ж не сказала ще останнє слово.
Скажи ж мені, бо часу не стає.
Ось так, мабуть, намислила дівчина,
Ще неописаної вроди,-
Заплаканая росяна калина,
Ота, що і понині жде на згоду.
Остання мить останньої любові.
Упав останній і багряний лист.
Остання крапка на останнім слові,
Яке родило оцей мудрий зміст.
01.11.2006
Любов Павлюченко
Кіровоград
ID:
292577
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.11.2011 15:55:36
© дата внесення змiн: 12.11.2011 15:55:36
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
