Я сьогодні лікуюсь від темряви світлими мріями,
Запиваю гіркий аспірин, тамуючи спогади.
Чи то в мене є щось недосказане,
Не добите дешевими фразами...
На порозі спіткнулася ніч
від мого лише погляду.
Від затяганих буднів смердить затяжною банальністю,
Розрізняти самотність і спокій потрібно навчитися.
Перестати нарешті з реальності
Глузувати і тицяти пальцями,
Й не боятися вкотре самій
Залишитися.
Захлинувся годинник - і тиша накрила кімнату,
Де спинився мій час, як одвічний сліпий подорожній.
Я зберуся - але не зумію.
Надто сильно гуркоче у скронях
Концентрований опіум всіх обіцянок
Роздуто-порожніх.
Забувати про сморід брехні - мабуть, верх інфантильності.
Певно, добре, що час ненастанно робив з мене циніка.
У кулак міцно стиснулись пальці -
Переважував відчай на шальці.
Просто здамся й сповзу по стіні,
бо не стане сміливості.
Ніч прийшла до кімнати й повільно заповнила закутки, -
Саме час для тортур і ударів по хворій свідомості.
Розлилася по венах-артеріях
Тепла ртуть в ізотопах-дейтеріях
І підлога з-під ніг вислизає,
Немов в невагомості.
Отруїли свідомість думки про безглуздість надії,
І розбитий об ніч телефон завалив свою пельку...
Затуливши обличчя руками,
Захлинутись в нестямі сльозами,
й на холодній підлозі повільно
вертатись до тями.
Надто голосно йде по кімнаті занедбана тиша,
закладає у вухах і хочеться десь заховатися...
Поцілуй мене, зраднице - ноче,
Я зроблю тобі все, що захочеш!
Зав'яжи мені очі - і будем
До смерті кохатися...
Кажуть, снишся комусь, якщо довго не можеш заснути,
А я вкотре сьогодні, неначе убита, засну.
Не будіть. Бо ніхто не розбудить,
А що буде - то хай собі буде.
І якщо усміхнуся - то значить
я бачу весну.
Дуже проникливо і талановито! 
