Відчуй скроневою кісткою мої
конвульсії,заповнюй їх місткість
й тримай на пульсі
час.
Я ніколи тебе не слухала,надто еротично рухалась,
виїдала нерви,не піднімала слухавки...Була егоїсткою.
Була тільки Я і ніяк не могло бути "нас".
Кидала тобі в серце жолуді,від них в душі починалась гангрена.
Морила тебе собою,ніби голодом,перекривала кисень,
забувала слова на сцені.
Якщо тобі було холодно,я відкривала навстіж всі вікна\двері
навмисно.
Сипала перець молотий,щоб він швидше розчинявся в мисці
і ти був спраглим,як покинутий караваном бедуїн серед пустельних
прерій!
Знаєш,це я спопелила Помпеї.
Висохла,як Ніл.Кидала стихії в Афіни...
Боролась з останніх сил,сподіваючись,що ти мене нарешті зупиниш.
Тепер я суцільна руїна,шукаю,мов на трапеції, в собі рівноваги...
Навіщо знов прокидатись?Ще один день нічого не змінить.
Розсиплюсь по грамах,ніби індійські спеції,а ти поставиш мене на ваги.
