Обіцяв, що напишу тобі "щось".
Ну от, будем писати. Сьогодні 30 грудня, завтра, мамо, я загине. Я вже більше не прощатимусь зі всіма, як колись.
Знаєш, мама...все згадується США...забув про твоє існування...на 2 місяці...вибач, не розумію як так сталось, але це вміння залишилось...але це напевне добре, добре шо забув, і не нагадував про себе, добре шо ти не бачила як я там загинув, і напевне не один раз.
Часто кажуть шо несу єрєсь, але в тому світі де живе я – ця єрєсь реальність. Мене дійсно не стане для самого себе...не стане себе для себе.
Маю море щасття...а ше я хочу жити...а ше мені скучно страшно. Шось би зробити.
З'явилось море енергії. Інколи в пальцях відчувається пульсація, а ше в животі. Бачив квітку в собі, і фрустрацію на стіні.
Напевне все це тобі при зустрічі в очі...нє) в повітря, щоб ти могла вдихнути все те що виходить з мене разом з словами, а так лише текс, але він не пустий, він для тебе.
Пам'ятаю як випив українського джину, і вирубився в тебе на плечі, а ще як ми закидались твоїми таблетками від серця, щоб спалось добре)
А ще...Ще нашу дружбу з перевагами, скільки то емоцій викликало, і обговорень...Захоплює...
А тепер ти вихудла, продаєш одяг, прямо як букін)
Але ти моя любима мама...
МАМА...
от настає момент коли вже стільки слів підкочується, що аж сказати нічого.
Мать, обіймаю тебе міцно, і пропоную їхати в Україну, шукати щастя :)
Давай з'їдемо в Львів з початку наступної осені, мені якраз стаж роботи дозволить такі маневри.
А в Львові...купим собі по парі берців, і буде нам щасття :)
А спасибі за правду - таку яка вона є, не завиту у блискучі папірці.
А відповідь на спустошеність - спробуй своє життя чимось цікавим і потрібним заповнитию Перш за все - пошук у всьому що стається доброго. Біль вчить бути сильним, слабість - здоровим, розлука - любові, самотність - зустрічі з Богом.
У твоїх руках молодість, врода, сила - вперед козаче, підморгни зеркалу!!!
А спасибі за правду - таку яка вона є, не завиту у блискучі папірці.
Спасибі тобі. Така спустошлива правда. 
