Час плине невпинно,
Людей розлучає і зводить
Наказує долі як бути повинно,
Комусь йде на користь,
комусь тільки шкодить
Постійно біжить, невідомо куди,
Залишаючи слід каламутний.
Часом кричиш, щоб сказати «зажди»
Бо час є живий, втім такий не відчутний
Полишить у спогадах згадки веселі,
Колишні версії себе
Теплоту на світанку в холодній оселі
Кохання, страждання і сонце рябе
Краще час цінувати, та з ним подружитись
Зрозуміть неземну його сутність,
Щоб згодом за втрачений час не журитись
За ним думка, ідея та вічна могутність