Життя, життя, чому таке мінливе?
То віру жнеш, то сієш липкий страх,
То пестиш, усміхаючись зрадливо,
То раниш підло в спину на очах.
То грієш у ранкову прохолоду,
То полум'ям ятриш в спекотні дні.
Туманиш розум досконалой вродой
Та біль потворний завдаєш мені.
До хмар несеш надщерблені надії
І каменем жбурляєш їх на дно.
Чом вмішуєш в багнюку світлу мрію?
А з пекла визволяєш темне зло?
Життя, життя, чому таке мінливе?
Ще скільки маєш в сОбі змінних лиць?
То квапишся, то мучиш неквапливо,
Не знаючи мінливості границь.
