Ви прийшли у мирну країну,
у цивільних покірно стріляєте,
бездумно скидаєте бомби,
у вас (бачте бо) "просто цілі",
неважливо, що то
люди, будинки, міста.
Хай не знали спочатку,
хай командири брехали,
та вже рівно два тижні
вам скандує Україна уся:
«Додому ідіть!
Їдьте додому!»
Та не складена досі зброя,
бомби й ракети летять,
ви в атаку рушаєте знову
на беззахисних та дітей.
І лише у полоні
визнаєте провину свою.
Та запізно
виявляєте ви
каяття,
бо була
вже перейдена
вами остання межа!
Хтось із нас вже тиждень не бачив сонця,
і є ті, хто його не побачить ніколи;
хтось забув, яке свіже повітря на смак,
бо пожежі навкруг не стихають;
хтось у страху покинув свій дім,
і немало назад не повернуться,
бо нема куди повертатись;
хтось забув, якою чудовою тиша бува,
а когось вона знову лякає: нам невідомо,
з чого ви будете далі стрілять...
Уже бачив весь світ,
як російські солдати забирають життя,
сон спокійний, щасливе дитинство…
Разом з ними зникають
милосердя, співчуття, доброта.
Саме до вас, росіяни!
Я бажаю вам смерті, нещасть усіляких,
щоб зазнали "десять єгипетських кар"
і щоб потім Чорне море до себе забрало;
поки цього не сталося, відслідковую,
скільки знищено ваших солдат,
скільки танків спалили,
гвинтокрилів підбили;
що вам знов відімкнули
і не пустили куди.
І, пробач мені Боже,
я не чую вини за собою,
не бажаю я підставляти другу щоку,
через те,
що самі ви прийшли,
вас не кликав ніхто.
Сплюндрували, спалили,
зітерли з лиця землі
все те добре, ласкаве та миле,
що плекала у серці своєму
мало не сорок років
мирного життя.
І це я,
що чула війну лиш у гулі тривожних сирен,
її бачила — лиш на екрані смартфону.
Уявіть почуття мільйонів людей,
хто на власному досвіді взнав
«доброзичливість» «руського миру».
Та, на жаль,
не почуєте ви моїх слів;
не тому, що правда у вас
за міцними замками
(треба лиш захотіти,
відкриває їх всі VPN).
Не почуєте,
бо вам байдуже,
що в Україні війна,
що у нас гинуть люди,
на це вам
банально начхати.
P.s.
Я з надією дивлюся у майбутнє,
бо вірю: у карми хороша пам'ять.
Усі винні неминуче заплатять
по моральним боргам
і у цьому житті,
і у наступних.
09.03.2022 р.
ID:
944569
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Білі вірші
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 10.04.2022 08:45:02
© дата внесення змiн: 10.04.2022 08:53:30
автор: Яніта Владович
Вкажіть причину вашої скарги
|
а орда є орда...
Слава Україні!
