Які були тумани восени!
І ми у них пливли, пливли, пливли.
Хитали хвилі листя час від час
Життя баркас і нас-і-нас-і-нас.
І сонця позолочений мідяк –
Немов маяк, але ніяк-ніяк –
Розмила осінь неба береги –
Як жити хочеш, то пливи-пливи.
Десь бродить у тумані сивий кінь:
- Зроби зупинку, - просить, - якір кинь.
Почуєш тупіт ніжок їжака,
Який молочна злизує ріка.
Зірвалась зірка клена. Ай-ай-ай!
Ведмедик зачепився десь за край
Нічного неба. Туп-туп-туп сліди.
Сюди іди, сюди-іди-іди.
А з молоком туману добре чай
Малиновий.
- Дрімай-дрімай-дрімай… –
Ріка кленово хвилям шелестить –
І ти пливеш, і-ти-і-ти-і-ти…
Поринув у безнастанний і безжально-банальний плин сьогодення, який часто не дає змоги відчути теплі дотики маленьких радощів. Дякую за гарний вірш, Ірочко!