Ти хміль внесла в моє життя нерозторопне,
Безсоння й марево, розбещення і ще –
Дарунки подиху – чаклунство ізотопне,
Складала в атоми, знешкоджуючи вщерть.
А далі – вибух, що розходився валами,
Де хаос впорядкованим на мить ставав.
Принадне сяйво оберталося витками,
Відкривши міст до схованих навік октав.
Співало серце пісню на космічну тему
І кожен дотик вклав довершення у пульс.
Кипіла кров, вбираючи жагу буремну,
Неначе бранець неба був здоровий глузд.
І щось тендітне проникало стрімко в душу,
П’янким серпанком, невгамовним почуттям.
Ти хміль внесла, відтоді я у щасті мушу
Летіти високо та вірити в життя.
20:21, 31.08.2016 рік.