Дивно бачити обличчя твоє обпалене
Гірське повітря таке пекуче і жадібне
Для тебе кохання – це щось віддалене
Наче Евересту подих лагідний
Мені замало було блиску твоїх очей
Рожевості твоїх стегон, зламу твоїх плечей
Мріючи побачити твою таємну душу
Щоразу підглядав за тобою в душі
Вартував тебе, вистежував, наче звір
Ховаючи серцебиття, спиняючи шум судин
Білю немає, тіло – це згущена ілюзія
Повторював, блукаючи по чорній смузі
Повторював, коли тебе не було зі мною
Повторював, гріючись, цією зимою
І зима відповідала мені взаємністю
Вивертаючи на мене кожну зі своїх ємностей
Розгортаючи талі сніги і кригу
Підкидаючи під двері листи і книги
Я завжди був беззахисним перед твоєю вірою
У незламність життя, у любові силу
Що вже закралась в частину моєї повісті
Як сон, тихий сон, загублений в підсвідомості