піду на скелю.
там ласо хмар
кинуто знехотя вітром зітхання
і плай наче плаз що вічно повзе до вершини.
звідти, ламаючи всяку рослинність,
брили з гуркотом падають вниз.
там, над нею дугою готрнеться райдуга
до роздолля між блискавок хмар.
там у кареті катається грім
і буревій оберемками цвіт висипає на села, селища і міста,
на похмурих людей,
на дітей, що поглядом цілять у сонце.
там, на скелі, вершині самій
ловелас буревій в обіймах смішливої райдуги падає,
хапає коней за гриву, що возять карету грізного грому,
котрий кидає блискавки у буревія -
але обійми його заміцні!
на скелю піду від скельної тіні,
аби звідти поглянути вниз.
тінь сягає від неба до моря,
від сяяння блискавок
вона золотавозелена.
зі співом пташок тінь весела і вільна,
в ній проходжаються ґаздами звіри -
сонце над ними короною з променів.
під скельною тінню травоїдні щипають траву,
а хижаки полюють на травоїдних;
в паутинних тенетах б"ється комаха;
бабки леліють прозоротоненькими крильцями в синьому небі
і тому такі красиві над квітами;
співає вечірню цвіркун
і коник вистрибує вище за всіх,
питається:"котра година?" - і карколомно скаче до хижі;
мурашки у клопотах (ніколи й глянути вгору!),
стурбовані сонцем за скелею в пізню годину
та буревієм грози, що на скелі розгойдує райдугу...
піду на скелю!
подивлюся - у чому там справа?..
якщо не розчавлять, звичайно.
що мені час -
в мене дім за спиною.
...помилки виправив 
