щасть твоїх цукрові мікроміньятюри
гірь твоїх засолоні террикони сумні
все то ти носиш постійно в собі
у святій галереї — твоїм закороткому дні
людино модерна, в твоєму вікні
примруженім мо, чи розплющенім щиро
усі ті шедеври для світу надцінні
побачить із свого несила здалля
і музику вчути твоїх говорінь-літургій
буденних годин, біжучи навіть поряд...
о ти зупинись, заспокойсь і помрій
згадаймо отут прямо в нашім пахучім болоті
з полиць погребів під-суєтних* там цирк де і драма
голгофи та луври твої та … мої, у котрих лише
ми з тобою живі…
------------------------------------------------
*з глибин пам’яті, підсвідомості
11.11.15