Ти навчив мене бачити очевидне, а тепер питаєш, звідки я все про тебе знаю
Ти навчив мене спати ночами і закриити вдень очі навчив
Ти навчив мене не кидатись словами... Ти навчив відчувати серцем і закривати його для «просто відвідувачів». Ти написав для мене усю історію заново…Ти перекреслив усі погані звички…
Ти умів приймати мене усю як є: ось таку, різну
Іноді втомлену, даремну
Іноді безглузду, нісенітну,
Нерозумну, нелюб'язну,
Безвідмовну, незалізну
Якщо ти смієшся, - він говорив, - я святкую,
Якщо ти горюєш - я співчуваю.
Але то все пусте, бо тепер ти став вітром, розчинився у ньому, став вихором.
Ще вчора я була на сьомому небі… І ти зник. Зник так само швидко , як і з'явився… А мене, наче з тієї усієї висоти, чиясь велична, сильна рука – жбурнула на землю...
