Хтось із великих сказав, що книги не вміють мовчати. І був правий. Бо «німа» книга не тільки не збагачує читача, а й обкрадає його. Спраглі слів ми зазираємо в чорно-білі сторінки в надії знайти відлуння своїх думок та переживань. І слова говорять з нами, нашіптують мелодії давно забутих пісень, полонять ароматом східних прянощів, заколисують танцем тіней від гуцульської ватри. Комусь рядки навіюють образи кораблів з високими щоглами на хвилях розбурханого моря, а хто відчуває на собі сухий дотик пустельного вітру, для іншого книга має вогкий запах північного моху або ж спраглий присмак тропічного дощу на губах. Беручи фоліант до рук, читач стає мандрівником, дослідником можливостей своєї уяви. І, вирушаючи у подорож, він може бути певен, що книга стане надійним провідником, особистим зоряним атласом.
Кожен з нас починає свій шлях ще у дитинстві, але хтось, не втрачаючи запалу, першопрохідцем крокує до гірських вершин, а дехто кидає спорядження на півшляху, адже для нього воно виявляється занадто важким. Бач, сучасний читач-мандрівник не любить тернистих доріг та річкових порогів. Йому б краще смачний невибагливий коктейль із екзотичних фруктів графоманської жовтої преси про зіркове життя, а в гіршому випадку ще й приправити все це «гумовими» телесеріалами. Та от тільки в таких ласощах замало вітамінів. Корисніше було б хоча б раз на день перед сном вживати Ліну Костенко, Олександра Довженка, Василя Стефаника, Романа Іваничука, Миколу Куліша, Івана Нечуй-Левицького, Олеся Гончара. У книгах цих авторів говорить наша історія, актуальність їх проблематики поза часом та сумнівами. Будьте певні, після переходу на таку літературну дієту ваш життєвий тонус покращиться, гомеостаз увійде в норму, навіть колір шкіри посвіжішає.
Хворіючи, люди йдуть до лікаря, виймають з кишень кругленькі суми за пігулки й цим самим лише більше вкорочують собі віку. Любі мої мандрівники, панацею уже давно винайдено, і вона написана чорним по білому.
