Вона була поціновувачем якісної музики. У її плеєрі завжди грали пісні «Aerosmith», «Bon Jovi», «Bryan Adams»… Вона любила музику і не уявляла свого життя без неї. Вона ніколи не слухала музику, що не викликала у неї ніяких почуттів. Музика повинна була або пробуджувати спогади, або надихати, або спонукати мріяти, захоплюватись, думати, асоціюватись з чимось. У її житті було багато захоплень, зацікавлень… ЇЇ важко було збагнути . Вона ніколи не лукавила. Завжди говорила людям те, що думає про них в вічі. У ній не було ні каплі лицемірства. Одне, правда , вона приховувала. Вона ніколи не показувала чужим, що їй погано, сумно. За своє життя вона встигла переконатись, що більшість людей цікавляться твоїми проблемами не для того, щоб щиро, справді щиро поспівчувати, а лише для того, щоб задовільнити свою цікавість. А зараз вона йшла з навушниками у вухах і наодинці зі своїми думками. Вона вважала себе дорослою людиною, яка, як мала дитина, вірить у казки і Happy End у своїй історії… Інколи їй здавалось, що вона особлива і у її житті буде все так, як вона запланувала… Вонаі досі вірила, що в світі існує принц, що немов як у казці про Попелюшку зможе витягнути її з сірого, буденного світу. Вона надто сильно захопилась своїми фантазіями, і надто щиро почала у них вірити. Ні, вона не була тим Сервантесовим Дон Кіхотом, що через свою фантазію здійснював безглузді вчинки,вона була дуже реальною дівчинкою. Просто коли залишалась сама з собою починала робити своє життя цікавішим. Отже, вона просто жила спогадами чудового минулого і мріями про не менш прекрасне майбутнє.
