Мереживо осіннє і мінливість
Все вкрили. Навкруги міраж.
Забрала все в полон туманність
Не видко і лісОвих страж.
І сниться сон, що посеред галяви
Розкинулась граційна лань.
Вона лякається і мучиться в уяві
Моїй, як горда жінка від страждань.
Почувши шум, вона тікає зразу.
Не оглядаючись, не видячи, і знов
Обернеться хіба для помсти за образу,
Без зайвих сподівань й легких розмов.
Отямиться, щоб перевести подих.
Та всі вже знають, що вона втекла..
Чомусь синці на тілі сходять швидше,
Аніж гоїться сполохана її душа.