Десь далеко в окопі, з’їв шматочок хлібини,
Коли тиша на хвилю загортала у сон,
Спочивав між боями молоденький хлопчина,
Бо настирлива втома забирала в полон.
А в селі понад Стиром, мати сина чекала,
Цілувала трикутник і молилась вночі.
У віконце частенько в далину поглядала,
І до ранку не спала, як кричали сичі.
Снилась сину хатина і матуся рідненька,
Снився Стир і рибалка, і вишневі сади,
І сльоза, наче річка, котилась тихенько,
Відкладали на серці рубцями сліди.
Він в окопі молився за село, за матусю,
Час від часу додому надсилав новий лист,
Не хвилюйся, рідненька, я з війни повернуся,
Гріла серце надія і життя мало зміст.
нам би всім зараз з них приклад брати.Коли кожна хвилина могла стати останньою,вони вимолювали слідуючу своєю мужністю.А ми так часто тринькаємо своє життя ні на що ...сильно написано . ДЯКУЮ .
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Проймає ця зворушлива історія материнського чекання і синівської щирості... 
