Якось заблукала Смерть, не встигла до темряви знайти того, кому належала... чи він - їй... От бачить, хата поруч - вогнем у вікнах. Вирішила попроситись переночувати.
- Пустіть до ранку перебути, люди добрі.
- А Ти - хто? - Господар спитав.
- Я - Смерть, але я не по вас прийшла, просто заблукала...
Тиша у відповідь...
Каже чоловік дружині:
- Давай, пустимо, шкода...
- Чи Ти з глузду з"їхав...Себе-мене не шкодуєш, то про дітей подумай...Ні. Не пускай!
Довелось Смерті до іншої госпОди на нічліг проситись...
А там люди милостивіші трапились...то й впустили. От нарання озирається Смерть і бачить, що потрапила ж вона до того, кого їй і треба було ще зучора. Забрала господаря з собою.
Що ж то у селі розмов було.... і про те, яка розумна жінка у першого господаря, і про те, як то можна було власноруч... кого - Смерть до себе пустити....і про того бідного, що вже й не потішиться з ґречності власної...на тому світі...На фрази, на правих і винних усіх ділили, провинами і резонами місили те, що сталось. Далеко за межі села рознеслась новина про жорстоку й невдячну Смерть і надто нерозважливих людей, що її пошкодували....
От тільки Смерть знала, що людям про те думати і переживати, а їй - то просто РОБОТА.
..а хіба свої - не можна любити?)) От, до прикладу, з усіх своїх "казочок", люблю дві: "...про сліпий і зрячий болі" й "...про мірки". Цікаво, що їх написала в один день, майже одночасно.
Смерть рассказывает:
"Жил в Багдаде купец. Послал он слугу на базар за товаром, но тот прибежал назад, бледный и дрожащий, и сказал: "Господин, на базаре в толпе меня толкнула какая-то старуха; я оглянулся и увидел, что меня толкнула сама смерть. Она посмотрела на меня и погрозила мне. Господин, дай мне коня, уеду я из этого города, скроюсь от своей судьбы. Поеду я в Самарру, где смерть не найдет меня". Дал купец слуге коня, сел слуга на коня, вонзил шпоры ему в бока, и помчался конь со всех ног. А купец пошел на базар, увидел меня в толпе, подошел и спросил:"Почему ты погрозила моему слуге, когда увидала его нынче утром?" - "Я не грозила ему, - ответила я. - У меня лишь вырвался жест удивления. Я не ожидала увидеть его в Багдаде, потому что сегодня вечером у нас с ним свидание в Самарре".