Яка чудова мить - творити!
Подумки з небом говорити,
Із сонцем, квітами й дощем,
З людьми, з вітрами... ще і ще!
Це правда, друзі! Так, я вмію
В тенети слів ловити мрії,
думок перлини, блиск ідей,
і пам'ять про близьких людей.
Буває, що слова морочать,
не відпускають, тягнуть... хочуть
Мені втовкмачить щось своє...
Ловлю, рихтую, правлю... є
Щось вловлене незнамо звідки.
Кохання, щастя й болю свідки,
неначе із землі - трава,
Ростуть в душі моїй слова.
В пістрявім їх різноголоссі
спираюсь на любов і досвід,
І вже не гамір, а пісні
Звучать, пливуть, живуть в мені.
Немов кульбабине насіння,
Що відлітає в небо синє,
Мої слова полинуть в світ.
Вони цікаві вам? Ловіть!
Ну що ти? Коли твої слова читаю, то сам писати забуваю. Але, бачиш, тільки аж тепер звернув увагу, що не був на твоїй сторінці стільки часу. Втратив форму і от, маєш... Нічого, я не втрачаю оптимізму стосовно своїх потрібних слів і твоїх також. Не мовчи!
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То не ти давно був на моїй сторінці - то просто час лине дуже швидко. Я також не втрачаю оптимізму, і дещо навіть складається.. але я зараз стала більш вимогливою до своїх слів і довго вагаюся, поки нарешті зважуся випустити їх на люди. А поки зважуся - вже пройшов сезон, і треба чекати наступного року: адже взимку якось недоречно згадувати осінь, а влітку - весну. А більшість моїх віршів чомусь дуже конкретно прив'язані до сезону
"...неначе із землі - трава,
Ростуть в душі моїй слова.
В пістрявім їх різноголоссі
спираюсь на любов і досвід,
І вже не гамір, а пісні
Звучать, пливуть, живуть в мені"
Это уже КЛАССИКА! Жаль, что я уже рассталась со школой. я бы дала это детворе выучить.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну а для чего заниматься страданиями? 
