| Сторінки (2/136): | « | 1 2 | » |
Холод пальців самотнього вечора
в тепло душі свої кігті впиває.
У тонкий светр твій кутаю плечі я,
але зігріть мене сил він не має.
Твоя відсутність з отрезвлінням діє
на присутні в моїй голові думки.
Коли одна - здаюсь собі іншою:
таке собі "неповноцінне ми"
2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
Тонкая, легкая и даже невесомая
я
вдоль коридоров пустых линий.
Иней
запеленал деревья, перебинтовал их
это эпидемия -зима.
Три месяца карантина и безучастья
счастье
подождет.
Вот.
Стою, смотрю поперек идущих людей
Эй,
неужели меня так мало,что не видно?
Обидно.
Ветер стихийно рвет волосы
в полосы
дорог заледеневших вплетает.
Тает
снег падающий на бледную кожу
Что же...
Весна все изменит. Сможет?
А где-то внутри влага льется
рвется
из каждой случайной царапинки.
В крапинку
небо звездное над головою,
порою
мне этого мира мало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390799
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.01.2013
напів-збережена
під над-враженням
частково впевнена,
але оскаржена
іду супротивом
ні за, ні проти
занадто зрадливо
усе навколо.
квадрат квартир,
і кути відносин,
кричать "за мир",
гвинтівки ж носять
собаки злижуть
всю кров із рани,
а "друзі" впевнено
лиш словом стануть.
в напів- незмінності
і недоречності
цей світ, як сон
у безкінечності
і голова - приймач
давно зіпсований
де вимикач?
від зрад і споменів..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379824
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.11.2012
суть безсуттєвого - втрачений час
віко дверей блимає страхом
боязко вірити в правду, що нас
замкнуто в сфері власного краху.
петлі спустошено виснуть зі стель,
на підвіконні гілки сухих квітів
ми наче до власних прикуті скель,
як той Прометей, з відмінною тільки,
у тому, що Зевс ні причому. Ми самі
на руки натяли мідні кайдани
власних страхів, хронічної втоми
й невпевненості ні у чому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379180
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2012
Шприцов иглы, спирта запах,
палата напротив.
От окна к окну по коридору вдоль –
больничная скука.
Койка, потолок, решётка
(случаи и вправду были?)
Листья оголяя ветви падают –
суицидальная осень.
В голове моей слишком много трещин,
мысли протекают.
Вместо них ненужные мне, чужие
в меня попадают.
Потные ладони липнут к простыням и вате
Ей, оставьте же в покое всех в этой палате!
По ночам тяжело спится,
ветка черным пальцем
скребет стекло, весна ей снится,
а мне – потолок впритык,
кровать мала, тесно в одеяле.
И часов нигде здесь нет...
мера время - сутки
Эй, меня нарочно здесь?
потеряли
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378288
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.11.2012
круто б зараз наснитись тобі у твоїх акварелях.
хотілось би бути синім, він личить моїм манерам,
або як варіант - зеленим, таким, як мої очі.
просто ходили б у лісі, вплітали б у тишу ночі
наші з тобою зізнання, і наші з тобою руки,
ми просто жили б миттю - ось "зараз" і все, лише стуки
сердець двох, які б'ються в ребра - ламають свої ґрати
назустріч один одному - так воно є волю мати?
але тобі сниться інше. щось, що наранок забудеш,
я ж все ніяк не засну - восени так часто пасс'уєш.
до чаю закидую зорі -тремтять, наче замерзли.
така вона осінь - терпка. нам просто б її пережити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2012
Грію плечі оголенні холодом пальців
в порожнечу темряви безцільно вдивляючись
Звуки дощами осінніми скапують,
стікають по обличчю брудних вікон.
По дорогах розмитих ногами босими
собі діти бездомні притулку шукають,
а за ними слідом такі ж бездомні собаки,
на завтра яких розстріляють.
Я втрачаю надію залишитись справжньою
в цьому світі себе в собі знайти важко,
а життя ламає по гілці щодня,
хоча небо все ж трохи ближче…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312724
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2012
малювати.
кривдити білизну паперу,
витісняючи думки зі своєї хворої голови.
паперові вони набагато чіткіші
ніж коли носиш їх у собі.
розрізати
себе на рядки і сонети,
(це як з вен випускати іще теплу кров),
а потім шалено на клаптики рвати
слова перетворюючи на букв хаос знов.
розбирати життя
на важливі питання
у самотності вечора будячи звук
свого голосу нитки-діаграми
обплітають, як хижий павук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312722
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2012
Символы словами взрываются,
тишина им больше не нравится.
Пустота граничит с безумием –
истощенно и жадно мысли ем.
Голодна: вдохновеньем и временем.
Тишина прорастает семенем...
точки-линии, швейной иглою,
как бы, сшить хотят разум с душою –
нерва тонкая нить вдета в ушко,
я - наивная Музы игрушка,
букв корявую линию строчит.
Я молчу. А она вот не хочет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281453
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.09.2011
жизнь течет из реальности по суткам, по часам, по пальцам
теплом из остывающей чашки с черным, терпким, с ромашкой.
приятно мешать полезное с вредным, оправдываясь: "жизнь одна",
а такая чепуха, как время, однажды исчерпает себя.
и нам всем грозит вечность, совершенная в своей пустоте...
не в тебе, не во мне, а _во всем_ - это более, чем _везде_
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280627
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.09.2011
Больные мысли не дают уснуть,
в больное время, в темноте пространства.
Я – угол мира, и квадрат его
мне слишком тесен, с его непостоянством…
Граней всё больше, вершин число растет –
нас в нашей малости неисчислимо много.
А большинство людей вообще не в счет,
так, как забыли к вечному дорогу.
Квадрат моей вселенной слишком мал,
сегодня он как будто меня против.
В этом углу спасения искал,
нашел лишь плоскость, без щелей и окон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275796
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.08.2011
Заперт во времени.
Путями узкими
прорваться, где не были,
понять, что не поняли.
Ступеньками скользкими,
поросшими падалью,
все выше и выше,
в поисках снадобья.
Искать исцеления,
мудрости, знания…
Да, что там… спасения!
От этого стада.
Пути смыслом полнятся
в лесах испытаний -
живее становишься,
пройдя путь страданий.
Но странно одно – те,
кто к истине ближе,
в словах умолкают -
безмолвия тише.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266309
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.06.2011
Раскрывая окна настежь, нужно быть готовым к сквознякам, простудам и головным болям. Нужно быть готовым, что задуют свечи, погрузят во тьму депрессии и непонимания. Нет, конечно все может быть иначе - быть может налетят добрые феи, ночные мотыльки и светляки, озарят тишину комнатного пространства,наполнив ее свежестью и красотой. Возможно даже расширят ее до размера целого мира, отдельного, но неотрывного от Вселенной этой реальности. Всё может быть... но. Нужно быть готовым.
Прежде чем открывать окна ты должен осознать, что не всем будет понятен цвет твоих обоев и расклеенных там рисунков, не все оценят важность развешанных среди них памятных фотографий, не всем будет интересна музыка в твоих колонках, и еще -
не давай каждому желающему посидеть на твоей постеле.
Серьёзно. Это очень важно.
А всё-таки, раскрывая окна настежь, вглядываясь в пустоту и темноту ночи, я иногда думаю о тех, которые открыли их однажды, но не были готовы. Они открыли окна своей души, и этот чертов сквозняк мало того, что вымел все чувства, погрузил во тьму, загасив свечи, так он еще и... убил всякую надежду
на понимание,
на приятие,
на доверие.
Думаю о них, и мне иногда кажется, что выпрыгивая из этих самых окон... они убегали от себя. От себя и этого, не принявшего их мира.
А вообще, раскрывая окна настежь, лучше прислушайся не стучат ли в дверь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250074
рубрика: Проза, Гражданская лирика
дата поступления 27.03.2011
Пастух устал
от своих упертых овец
они все стадом,стадом -
да всё не туда.
Господь устал
от пустых и холодных сердец,
которым все мало
и мало.
Солнце не светит
в комнате с зашторенными окнами,
ему не пробиться сквозь наш эгоизм,
никто не ответит тому, кто болен
неизлечимо на
пофигизм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243699
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.02.2011
Тишина научилась кричать
из углов пустых, стен холодных...
Мне в глаза она смотрит опять
пустотой теней подневольных.
- Не кричи... успокой свою брань,
итак уже знаю довольно.
Отдаю одиночеству дань,
и к тебе стремлюсь добровольно.
Тишина разучилась молчать:
столько мыслей, столько эмоций
Каждый вечер опять и опять
ищу тишины новых порций.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240641
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.02.2011
Синюшний відтінок пробудження,
густий ранок вливається в вікна.
І, здається, знову-народжена!
Хоча, ми вже до цього так звикли…
Сонні образи, тінню під стіни –
не одна я щойно прокинулась.
Розпиватимуть снів аспірини –
тлумачать що кому снилось.
Так незграбно і смішно навколо,
так красиво і тепло у небі…
Іще один день "по колу",
іще один день у тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206463
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.08.2010
Рвалась душа, роняя тело на пол
в осколки дней, разбитых суетой.
Из потолка мир растлённый капал,
лужей гнили растекаясь подо мной.
А в отражении этой лужи я все видел:
И был там плен, стен холод, тьма...
Но более всего там ненавидел –
отраженье самого себя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204010
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 02.08.2010
Квапливі дні. Усе кудись біжиш..
Спіткнувшись, падаєш, встаєш і знову…
Усе вперед, на місті не стоїш,
і в той же час, так й не досяг нічого…
Біжиш, біжиш… і вже немає сил,
дратуєшся на все, на всіх, вдаремно.
В той час, як пір'я з твоїх крил
облазе впевнено, невпинно, повсякденно.
Ми аж занадто звикли до невдач,
хворіти кожної зими на ностальгію,
латати серце, з надією, що час
все вилікує, зітре, змиє…
Ми аж занадто звикли так "як всі",
за течією завжди було легше,
і лиш сміливцям проти течії,
вдавалось вирватись, і кожний раз
як вперше.
Облазе пір'я, маска тісно жме,
і вже забули почуття польоту…
У цьому світі залишається одне:
за течією ти, або ти проти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203033
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2010
сутінкові, німі розмови…
все так, як вчора, все так, як "знову"
холодний чай і порожні стіни,
нема нічого, немає зміни.
малює тиша в кутках самотність,
кричить безодня, про безтурботність
судома зводить ангелам крила,
і плаче небо, втрачає силу…
і плачуть стіни, і плачуть сльози –
солоний чай у великих дозах
і навіть тінь хронічно-блідна,
занадто хвора, занадто вільна.
німі розмови, німі питання…
непотрібні, пусті сперечання –
така захоплююча розмова…
із віртуальним, любий, тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202822
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2010
я копилка
в виде человечка
в виске жилка -
значит есть сердечко,
быть может даже живое.
я копилка,
я коплю все мысли
дрожит вилка -
завтрак съесть ли?
аппетит пропадает в неволе.
я копилка.
и однажды кто-то
разобьёт. Жилка
продолжает биться. Что-то
глубоко внутри
Оживет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201517
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 17.07.2010
Тікати геть.
кудись подалі звідси...
Лякати смерть,
своїм шаленим "к бісу!"
Сміятись просто
без причин і без пояснень,
А слати жорстко,
щоб було конкретно й ясно.
Йти впевненно,
зламавши стіни й втому.
Живем лиш раз -
хай не жалкуєм в тому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192217
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2010
Кібер-простір заповнено звуками,
павутиння із проводів
по куткам, по усім ущелинам
позатикано -
б'ється пульс електричних струн.
Вода по нейлонових трубах
у кишечнику підвалів
несе цілющу надію
з отруєних мінералів.
В мозок вживленно телебачення,
люди - роботи з штучного м'яса,
не мають власного бачення -
проміняли чуже на власне.
Штучне сонце в пластмасових вікнах
тягне крижані руки...
все живе втекло від реальності,
все живе - в жертву науки.
І немає живого ні в чому,
все фантазія, все - ілюзія
І не має рідного дому,
лише кімната і номер № ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163039
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.12.2009
Я быть не перестану, но я забуду имя.
Сильнее, может, стану, но иссякают силы...
Во мне играет буря, во мне смолкает слово
Я, кажется, не знаю: зачем все это снова?
Горят огни желаний и пепел жизнь разносит,
Мы дышим этим ветром, но друг друга не слышим
Мы угасаем вместе, мы не простим ушедших
И, кажется, навеки... мы одиноки... вместе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161405
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.12.2009
А что Поэт? Он обречен на слово.
Молчать не может, но и говорить
не так-то просто. Пишет снова,
чтоб все свои рукописи спалить.
Чтоб переплавить чувства и сознание,
чтоб заново все, с чистого листа.
Чтоб сердца откровенное признание
под ноги людям, в мир, где суета...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157791
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.11.2009
Полем вольним йде хлопчина,
схиляє колосся
Не ламає, а торкає. Ніжно,
мов волосся дівчини коханої
Золоте і пишне.
Землі плоди, плоди сонця –
волосся розкішне
Підбирає колосину
(впала ненароком),
підбира й несе з собою…
Впевненим кроком
усе далі, усе швидше
йде шляхом широким
Зупинився. Схилив чоло
у сумі глибокім.
Тут могила його брата
Тут похоронили.
Вольного такого ж,
за волю і вбили…
Завив вітер сумно-сумно,
і душа завила
Вольная, козацькая,
й опустила крила…
"Привіт, брате. Хоч ти прийшов,
бо забули мабуть…
Й за колосся, дякую!
у пригоді стануть
моїм думам, моїм мріям
про рідную Землю…
Може й Вона зросте,
бо живу я …Нею.
Довго ми її всівали,
кров'ю поливали.
Довго. Довго сльози лили,
і сумом вкривали…
Брате милий, вітре вольний,
що ж мені робити?
Як побачу, що то роблять,
то мені й не жити…
Нащо ж кров тоді ми лили
та й на славу Ненці,
Як вони її он топчуть.
Топчуть. Болем в серці
їх слова, думки їх грішні
Нащо ж ми вмирали?!
Чи дарма, бо ж не цінують…
самі і продали…"
Засмутився вольний вітер,
нахилив дерева
Затремтіла кожна гілка
За хмарами й неба
Не видно. Хмуро стало,
Хмуро на Вкраїні
Але вмить він схаменувся:
"Посміхнися нині!
Посміхнись, козаче брате.
Та й поглянь на Неї,
на красуню матір-рідну
Он з крові твоєї
виріс рід новий, могутній –
його не зламати!
Он, ти бачиш, що то роблять? –
кидають за ґрати.
Але знай, що не здолають!
Не бійся, козаче
Вони тебе пам’ятають,
й діти твої, наче
Он, дивись – серця палають –
то твоя кров, брате
Не дарма вона пролита
й не стримають ґрати"
Порозвіяв вітер хмари,
щоб було видніше
Душі козацькій, що ж то роблять
в Україні. Усе більше
дивувалась душа. Довго
літала, носилась,
аж допоки не стемніло,
і крила втомились…
Повернулась до могили,
сіла й замовчала
Давно козаче тебе вбили,
спокою ж не знала…
Затих вітер. Тихо стало.
Сів поряд з душою
Зазирнув в козачі очі
й мовою німою
розказали йому все:
що було, що буде
Побачив козак, що є гідні
України люде…
Заспокоїлась душа
Та й зірвалась вільна
до небес, розказати браттям –
Жива Україна
А хлопчина усе ходить,
згинає тополі –
вітер вольний із сестрою
у вольному полі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147033
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.09.2009
Мовчиш?
Мовчи...
Твої слова не варті
бути почутими
(твої думки...)
Сидиш?
Сиди...
В темній кімнаті
мов за ґратами
(боїшся вийти ти)
Чуєш?
Слухаєш...
Не дай чужим
думкам пустим
вести
Тремтиш?
Боїшся...
Зламай ті стіни
Навіщо тліти в темряві?
Живи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147031
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.09.2009
По темным улицам одиночества...
Звезд фонарей - в лужах отблески
И когда уже это кончится?
Постоянные "себя поиски"...
Смотрят окна темнотой зрачков,
прямо в душу - слезы прошлого
В этом мире - мире наших снов
так легко достичь невозможного
Дождем сумрака горизонт залит
Тишина просочилась в трещины
Луна осколками на воде блестит
Миру снова снятся сны вещие...
И горит свеча, оттеняя ночь
в этом свете - нечто зловещее
Тишины порок гонит время прочь
и черты его - безупречные...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117108
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.02.2009
Сорваться!
Крылья были
...мало
Нам мало дали,
что б себя спасти
Остаться...
ради чьей-то воли
Прильнуть устами
к роднику души
Молчать.
Эху Безмолвья
...вторя
Есть то, что
будем знать лишь мы
И Тишина
присев у изголовья
расскажет все.
Ты не забудь
Храни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=78161
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.06.2008
Я пришел помолчать о помощи,
не способен взывать о жалости
Все мои чувства проданы
на обрывках усталой старости
Помнишь, мы ждали осени?
Чтобы снова начать сначала,
Рисовать картину босыми
ногами по лужам в капканы
И земля кровью захлебывалась,
и листьями плакала осень
А ты была так весела...
так весела и боса.
Сегодня же все иначе -
ты обута в изящные туфли
и уже не помнишь, как плачут
дети смеясь. Не жмут ли?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=76002
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.05.2008
Забута сном, закута в вічність
Пісні земні - кайданів дзвін
Шляхом журби у потойбічність -
Абстрактний кут прозорих стін..
Закрити вуха і не чути,
вуста зашити назавжди
мовчання нитками, і бути
десь поміж неба і землі
Кричати голосно, до болю,
щоб розірвалася душа!
І вирватись із стін на волю,
із тіла смертного - в життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=75615
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2008
Надеяться.. верить в чудо...
молчать, свято чтя Тишину
Такой, как была - не буду...
Прости, если вдруг совру
Бывает нет сил подняться,
чтоб снова встать и идти
и так хочется сдаться,
предав своему пути...
А мимо идут миллионы
безразличных и скучных лиц
Прячут себя в капюшоны,
скрывая блеск хищных глазниц
Нас сегодня опять распинали
на крестах насмешек и лжи,
гвозди в руки вбивали
и в спину вонзали ножи
С улыбкой смотрели на муки
искалеченных болью душ
до крови ломали руки
вырывая сердце... А мы...
Вновь воскресали из мертвых,
неся шрамы, как память веков
Что б среди тысяч и сотых
хоть один отозвался на зов...
Надеяться.. верить в чудо...
молчать, свято чтя Тишину
Каждый день я другою буду,
но в душе все ту же храню
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=70255
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.04.2008
Сходить сонце над ярами,
заглядає в вікна,
Горить жовтими хрестами
лагідно й привітно,
Та не має сиротина
навіть того щастя,
небо вкрили чорні хмари
що то за напастя…
"Дайте ж люди я відкрию
своє серце й душу,
так відкрию, як умію,
говорити мушу…
Бо вкривають серце рани,
від вас же, о люди!
Зупиніться, схаменіться,
не йдіть ви нікуди"
Та не чують того люди,
гине сиротина
Заклопотані всі всюди,
шкода і хвилини.
Бо ж робота. Так, робота…
прийти, посидіти.
Потім дома телевізор, газета,
та й… діти
Ні не бачать, ні не чують,
заклало, осліпли
Своїх клопотів достатньо,
чужі куди діти?..
Але ж чи чужі-то,
клопоти сирітські,
чи не наше то майбутнє –
діти українські…
Й чи не бачать того, власне,
наші, рідні діти…
Які вчаться у дорослих,
як потрібно жити…
Не дивуйтеся ж якщо,
й вас діти покинуть,
гинути сиротиною…
листям жовтим тліти…
Сходить сонце над ярами,
загляда в домівки,
та нема у сиротини
дому, небо тільки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=70044
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2008
Кинджалом в серце ввійшли твої слова. Такий холодний і тупий… так боляче рве серце. І стікає кров сльозами з очей. Сухими сльозами.
Минув ще один день. Ще один… минув. Знову ніч. Знову химерні думки малюють сни… Яке все пусте! І як швидко спливає життя в цих порожніх гранях…
Ранок.
Йду по дорозі на зустріч безупинний потік машин. Подалі б звідси! Вже так набрид цей одноманітний шум. Спалене повітря, море людей, які й не помітять тебе, хіба що кинуть заздрісний погляд на модне взуття, або критичним оцінять старенькі штани. Їм на тебе начхати. Нема їм діла до твоїх проблем, твоїх думок… Я втомився… Втомився від всього цього, й від людей втомився. Вони всього лиш люди. Кожен з них по-своєму егоїстичний… подивись на них. Кожен думає про своє, і своє хвилює найбільше… Кожен кудись спішить, наче декілька хвилин можуть щось вирішити. Можуть…
Он хлопець стрибнув в маршрутку поперед старої жінки… куди їй за ним вгнатись… їй не вистачило місця… Вона зосталась
- От… і що за молодь пішла! – досадує… А якби знала, що то остання поїздка, і що через декілька хвилин аварія забере життя того хлопця… певно сама б відступилася.
Егоїзм. Егоїзм навколо…
Купив свіжу газету. Сідаю на лавці в парку. Мені добре. Як насправді мало треба для щастя… мені справді чудово… й немає діла до отих тисяч людей, які все ще кудись поспішають…
"…Встигнути б купити хліб, поки свіжий…"
"… втекти б пораніше з роботи, сьогодні вирішальна серія…"
"… де б вихідні провести.."
"…яке ж купити?.. сине наче модніше…"
Ха! Якби почули ви свої думки зі сторони, певно вам би самим стало смішно. Безглузді, нікчемні… Пусте. Все пусте… Та мені байдуже, набридло ганятись за часом. Набридло шукати смислу
Відкриваю газету. "Війна. Відносини загострюються… (та хай хоч поперерізають один одного, аби мене не чіпали)…цунамі, землетруси, пташиний грип… тисячі людей загинули… (теж непогано… нам чистого повітря більше буде)…"
І я егоїст… жорстокий егоїст… але чи можна в цім світі інакше?.. чим зможу допомогти їм я… людина… така ж сама людина…
Відкидаю новини в сторону. Набридло. Все набридло. Хай живуть своїми проблемами, я житиму своїми… навіщо мені взагалі те знати…
Піднімаю очі.
Навпроти сидить дівчинка з мамою. Мати читає якусь книжку, а дівчинка… який чистий погляд… яка тепла посмішка…
Зашумів вітер, тріпаючи листя. Вона з цікавістю підняла маленьку голівку… Дерева… що вона в них бачить? Їй все таке цікаве, таке нове… вона тільки пізнає світ. Що вона в ньому зустріне?..
Щеня. Мале, бездомне, худе… я б навіть не помітив, а вона… Загорілись її оченята… пішла до нього… такими невпевненими кроками… певно тільки навчилась ходити… Підійшла й віддає йому своє печиво, яке ще не встигла навіть надкусити… Мені чомусь стало так сумно, так боляче, і сльоза… так… сльоза. Чиста, щира сльоза скотилася по щоці. А я думав не вмію плакати… Відвернувся. Мені було соромно тієї одинокої сльози… соромно… за що?..
Знову піднімаю погляд. Дівча збирає квіти. Квіти на які навіть не звернув уваги, які я просто не помічав… стали букетом любові в її маленьких рученятах. Вона подарувала їх мамі. Та привітно посміхнулася, взяла доню на руки, почала про щось з нею говорити… Та я того вже не бачив. Я йшов, я біг, я втікав... і сльози… сльози розмивали мій шлях… вони просто-таки лилися, і я вже не в силах був їх стримувати… Все прискорював кроки… тікав від тої маленької дівчинки й того великого і щирого серця, що билося в її грудях. Мені було соромно, мені було радісно… було відчуття, наче я знову народився. І хотілося жити… Жити для когось…
Мама. Вона любить маму. Згадав свою стареньку та хвору… давно її не навідував… Купив букет квітів і прямо до неї… вона була здивована… я й сам був здивований. На її очах сльози… сльози радості. А я й не знав які солодкі плоди можуть принести солоні сльози…
Я був так вдячний тій маленькій дівчинці. Багато вона мне навчила… І так хотілося, щоб вона не втратила свого чистого погляду, не загубила своєї теплої усмішки… і щоб цей жорстокий світ не вкрав її великого і щирого серця…
20.07.06
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68106
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2008
карабкаясь по стенам индустриальных тюрем... лес города гнетет, вместо земли - асфальт.. рекламы вместо листьев падают под ноги, пыль забила горло - здесь так трудно дышать... А музыка? - машины, забиты ими уши, и ты уже не помнишь голоса души. И все вокруг чужие, и даже те, кто рядом. Улыбки? ближе к маскам, а я...? а я пуста.
Здесь учат быть несчастным, искать во всем причину что б выразить свое страдание другим, депрессия - подруга, отчаянье - надежда, здесь все перемешалось, ЭГО затмило Жизнь.
И почему так сложно, за суетой иллюзий, остановиться, вспомнить, что все это - Ничто. Что есть нечто Иное, и то, что за стеною, не просто так "соседи", что там... чья-то судьба.
Нам бы смеяться, плача; нем бы рыдать, ликуя; нам бы взломать все стены своих затхлых "домов", и вырваться из плена, своих стереотипов, своих затертых фраз "привет-привет", "пока..."
И кто сказал, что счастье дается кем-то в чем-то?.. И кто сказал, что ты - игрушка Высших сил? Мы воины, мы дети, мы сами выбираем кем быть, чего достигнуть, каким путем идти.
карабкаясь по стенам индустриальных тюрем... вырваться на крыши, ночных, пустых домов, и ощущая ветер, почувствовать вдруг крылья, и осознать что тело есть нечто "вне души". Взлететь свободной птицей, лететь на встречу небу, лететь, ломая время, забыв о суете. И возродивши силы, вернуться вновь на землю, что б научить других... летать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68104
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.04.2008
Слепой сказал: "Как красиво небо,
как прекрасны яркие цветы".
Но ты скажи, откуда знаешь?
Ведь никогда не видел ты
Глухой мне написал несколько строчек:
"О, как чудесно пенье птиц!
Шелест листвы, ведь говорит каждый листочек"
Но как ты слышишь? Между строк страниц?..
Я удивилась и, идя в раздумье,
вдруг встретила хромого на пути.
Он мне сказал, что всё это безумье,
а счастье - бегать и без костылей идти.
И вмиг я поняла: неправда,
чужое почему-то нам ценней,
но счастье и великая награда -
довольным быть жизнью своей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68091
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.04.2008
Вилити думки словами,
вилити, спочити…
Серце твоє на папері
не всім зрозуміти
А душа ніяк не змовчить,
все кричить, волає
і рівненько на папері
себе викладає…
Та даремно… чи почують…
і чи те потрібно?..
Минають дні, минають ночі,
а мені все рівно…
Вже не та я. Я вже інша,
попелом минуле…
Не згоріти б в вогні часу…
Не згоріти б в сує…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67975
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2008