| Сторінки (3/211): | « | 1 2 3 | » |
Брук крадеться під ногами.
Осінь живе у годинникових стрілках
на ратуші.
Це місто не пристосоване під смерть.
Лише листя шепоче
про необхідність перевзутися
у чоботи вічності,
і я радію кожному слову,
що вилітає з мене сірим метеликом печалі.
Слідкую за таємничими деревами,
що гойдаються в парку
на павутинні гіркої пам’яті -
вони втихомирено дивляться у небо,
а воно сипле їм в очі дощем.
Ти говориш тихо:
"почекаємо трохи, не підемо додому зараз,
бо стільки тиші навколо,
а ми в ній - повітряні кульки".
Я погодився, бо що робити з тобою?
Ти - вередливе моє щастя,
що посміхається навстріч вітру,
а у спину йому плаче:
"Не йди, вітре, у безвість,
посидь з нами у кав’ярні
посеред порожньої вулиці,
і ми будемо з тобою ласкаві,
як осінь із літом,
як море із загадковими рибами,
що дивляться похмуро з глибин,
допоки не полоскочеш їх
теплими спогадами.
Посидь, вітре,
ось тобі кава і сигарети, ось сірники,
а ось наша любов.
Тільки не бери її з собою у вирій".
Ввечері сумно у цьому місті,
де кожен кричить у себе,
де мовчання стає культовим ремеслом,
а залишки Святого Письма
падають на бруківку
наче пожовкле листя.
Якби не ти,
я б збожеволів у цьому місті.
Сів би на Набережній
і кидав камінці у воду,
гадаючи, що годую своїм тілом
підводну паству.
А насправді я вмираю щоразу,
як те каміння повертається.
І ще були темні дні.
Я розбив кухоль і рідина затопила півміста -
це була помста за сірість.
Аби не бавитись сірим,
треба народжувати колір,
бажано червоний,
бо він найбільше пасує злочинцям.
Я знаю, ти терпіти не можеш,
коли я напиваюсь і люто ненавиджу світ.
Але спробуй зрозуміти,
як він мені набрид,
поки безнастанно лічив bloody money.
Відчуваю правду, та нічого не можу вдіяти.
Слова безсилі перед страхом,
тому краще мовчатиму,
аби не злякати дітей,
що поспішають на прогулянку з життям.
Вони із задоволенням заглядатимуть
під ковдру темряви,
щоби потім схопити за руку невідомість.
Вона виведе їх до вічного моря,
де вони нарешті спочинуть.
Ми лишаємось удвох у цьому місті.
Дива не буде, ти знаєш це.
Лише із смітника визирне змерзлий бомж,
і трамвай зупинеться неподалік Голгофи.
Пізно, я доїхав туди на TAXI,
такса - 30 монет.
Чомусь сумно бачити тебе на тому березі.
Самотня і чутлива,
помахуєш мені рукою і плачеш.
Таємні голоси наспівують дев’ятий псалом.
Глибокі зморшки у неба,
з них течуть сльози.
Що ж, я стоятиму тут до скону
і пам’ятатиму тебе і твої ріки,
що вп"ялися у мене крижаними водоспадами.
І той вечір, коли ми
були деревами у парку,
і слухали дощову сонату.
І той ранок, коли дерева
сховались у тумані.
І той день, коли ми
почули дивну пісню Джима
THE END
І то була лише мить нашого щастя,
яку ти пам’ятатимеш завжди.
"Ключи от сумерек"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2015
Не ідеалізую
і не демонізую
тебе
себе і місто
де щойно народився
Щодня іронізую
Багато фантазую
про тишу і про грім -
душі печальний скрім
І все
що бачив я
сховає ця земля –
кара моя
І все
що я любив
розвіється як дим –
і знов один
Вона просила: стеж
ця ніч не має меж
В далекий небокрай
молитву надсилай
І я сміятись міг
але гірким був сміх
І обірвався спів
Вогонь мій скрижанів
І все
що бачив я
сховає ця земля –
кара моя
І все
що я любив
розвіється як дим –
і знов один
Ранком тихо підкралось лихо
Небо не впало
а просто зникло
Тіні за столом – це добро зі злом
і я між ними джокер
А ти вже засинай
і ще мені змішай
отруту із любов’ю
Нехай це буде сон -
зачинений кордон
але я хочу ще
ще
ще
ще…
Хтось тріщина в стіні
Хтось квітка у вікні
Без різниці – як
а важливо – де
Хтось ходить по воді
Хтось крига у вогні
Засвіти Маяк -
хтось його знайде
Нова збірка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2015
Стою на сцені перед мікрофоном
Жбурляю в зал вітрильники з душі
Читаю вірші наче перед Богом
Немов псалми оті мої вірші...
Регоче хтось
Об стіну б’є бокали
компанія в найдальшому кутку
Сп’янілій дамі блузку розірвали
А в „дабблі” розірвали вже губу
Дивлюся в зал...
Їх очі осклянілі
навіки в’їлись в тютюновий дим
З облич втекли всі кольори і цілі
Вже зайве далі бути молодим
...І раптом мозок прохромила думка
що все дарма
нікому не втекти
Ковтнула ніч те сонце як пігулку
І в цьому місці щастя не знайти
Читаю про самотніх і кохання
що в сутінках пірнає як маяк
Про тих хто розрізає вени в ванних
І хто стриба вночі під товарняк...
Шкода усіх хто слухав і не слухав
кого любив
а з ким і досі п’ю
Вони помруть
Затихнуть наче звуки
і навіть всі з контакту ICQ
...Але крізь дзенькіт
викрики і сварку
мій голос пробивався ледь-по-ледь
Раптово стихло все як десь у парку
коли прекрасна осінь наче смерть...
Стою на сцені і читаю вірші
жалкуючи що вічність – не життя
Вітрильники пливуть у повній тиші
туди де є сигнал - серцебиття
збірка "П`ята пора року" цикл "Осінні вірші"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.09.2015
Тебе звуть королева стриптизу
ти живеш на дахах хмарочосів
і гуляєш одна по карнизах
коли хмарам ти робиш зачоси
Унизу пролітають епохи
загусає життя у зіницях
І щоразу затримуєш подих
розгойдавши і сонце і місяць
А ми дивимось знизу роками
на твій гордий і страшний політ
Ми усі поставали рабами
з піднебесся злизавши піт
Ми йдемо на твій поклик звабливий
забуваючи радість і біль
Раптом хтось прошепоче: „Милий...”
Або крикне крізь простір: „Стій!”
Ти була королева стриптизу
розважала небесних матросів
та раптово зірвалась до низу -
межи губ непроста папіроса
І тепер у прокурених барах
ти виконуєш пристрасні танці
І від сліз розриваються хмари
коли гинеш в борделях уранці
збірка "П`ята пора року" цикл "Літні вірші"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2015
Сумна і самотня приходиш з роботи
У середу п’єш – похмілля у суботу
Та інколи тягне на відверту розмову
І сльози знову
А він помічає усіх
окрім тебе
З тобою - на дно
а з іншими – на небо
І хочеться вдавити
втопити
побити
Розлюбити
Від тебе перегар як від «Хенесі»
На прапорі між Кентуккі і Теннессі
дірку пропалила цигаркою
Хочеш бійок зі сварками
І те що хитається на плечах
більше не викликає вже співчуття
А доля годує сніданками -
гострим болем зі шкварками
Мріями порізані душі і вени
У цього покоління зіпсовані гени
Живеш на межі параної і віри -
будиш звіра
І знову по колу минають коханці
Ввечері полюбиш
ненавидиш вранці
Кожному від себе відірвеш частинку
як на ринку
збірка "П`ята пора року" цикл "П`ята пора року"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2015
Людина тулилась до дерева
казала йому – живи!
Вона й собі це наміряла
та де ж ділись теплі вогні?
Людина прийшла до каменя
просила його – зігрій!
Вона повсякденно марила
що щастя скорочує біль
Людина до моря плакала
вмовляла його – візьми!
Вона торгувала спрагою
натомість купуючи сни
Людина питала у сонечка
чи темрява має лице
Вона сподівалась… Божечку!
Вона малювала кільце
Людина ставала людиною
ховала себе в собі
Вона вважала обіймами
вбивче стискання орбіт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2015
Я – нічна сором’язлива риба
що з безвиході шукає порятунку
Б’юся головою в сіру товщу криги
злизую із неї візерунки
Ти як день розкидала волосся
ніжно-білими клубками скрізь по небу
Вчишся плакати чи так мені здалося
Ти як правда – любиш бути зверху
Сонце розпушило свої вуса
з неба дітям на нитках спускає літо
Я тобою наче травами зцілюся
Небо хочу по очах розлити
Сіються довкола теплі барви
На долонях намалює мить художник
Ковзає по шкірі ніч як чорний равлик
Ти смієшся
З неба крапле дощик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2015
Не ображай!
Образа – це як клітка
яку зламати інколи не вистачає сил
Сидиш у ній і сльози наче нитка
прив’язує до тих
хто посмішку в тобі згасив
Не ображай!
Тим більше тих
хто любить
Їх душі вкриті шаром неба – синім і тонким
Лиш трохи зачепив – і кров задзюрить
І небо тане на очах
як у тумані дим
Не ображай!
Погана ця утіха
Для тебе – мить
Для когось – у надію влучний постріл
Не ображай!
Не створюй більше лиха
Життя і так щодня у тебе встромить ікла гострі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2015
Я дуже хочу відпочити від самого себе
Набридли вже всі вчинки і слова
А особливо бісить те
як мало неба
В очах і в душах
і в сльозах
Чому чому чому чому чому
тебе немає поруч
коли сплю?
Чому чому чому чому чому
я бачу твої сни
але вже не живу?
Навколо б’ється суєта в обіймах страху
Одні згоріли
інші ще згорять
А ти хотіла бути всім
та я не вартий
Ні сліз твоїх
тим більше інших втрат
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2015
П’ЯТА ПОРА РОКУ
П’ята пора року – це:
...вірші що пишуться вздовж
наче пагоди чи вітрильники...
...жінки що пахнуть свічами
й печуть пироги з пітьми...
...друзі що старші за всесвіт
і малюють ікони на людях...
...душа що прагне вина
від якого з’являються діти...
...помста яку запечатав
замість родзинок у хліб...
...вечір що бавиться квітами
в зачісках сивих повій...
...ластівки що зачіпають
крилами маківки міст...
...вулиці наче пожмакані
й зібгані як папір...
...тіло неначе розгорнуте
з видертими сторінками...
...старість що дивиться в дзеркало
на тому кінці життя...
...пісня яку розкидали
наче у море горох...
...вітер що був стрілою
а потім втопився в очах...
...сніг що випаде влітку
замість яблук і груш...
...біль від якого закохуються
в нігті своїх ворогів...
...час який застигає
наче розплавлений віск...
...смуток що сповнює чаші
тихих осінніх дерев...
...доля що грає на лірі
й змушує серце кричати...
...щастя що може спинити
найвидатніших коханців...
...діти яких надсилають
в синіх конвертах весни...
...і ми з тобою на фото
якого не буде ніколи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603760
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.09.2015
Настали дні надламані
розчинні
як ніби в оцет взяв і сунув язика
Я б і зарізався
та ножик перочинний
і боцман праведний не дав іще свистка
Навкруг обличчя ялові
зотлілі
і душі
мов чавунні ситі чурбани
Я б їм зрадів
якби не очі-вили
отих ссавців
що теж колись були людьми
Світанки зникли
Є лише півморок
підсвічений сльозами з-під брудних коліс
Не встиг отямитись
а вже під сорок
А я й землі не нюхав
не чіпав небес
Оце вже фарт
коли спіткає тиша
раптово серед натовпу скажених лиць
Шукаю тих
які за інших вищі
розверстим криком віщих маяків-зіниць
Страшить пітьма
що поселилась в серці
Презирство
біль
зневіра
порожнеча
сум
І в сповідь чисту лжа нахабно вдерлась
І кожна мить вбиває вічність наче струм
Спотворені жадобою і злістю
колишні Божі діти втоплені у свинстві
Ну хто вчергове їм підкине кістку?
Й коли вже боцман праведний мені присвисне
Напише світ нікчемні заповіти -
забракне всім паяцам штучних індульгенцій -
доноси
скарги
вироки і звіти
а не вірші поміж поліфоній і терцій
Кому потрібна зараз ця аскеза
коли вирує окаянна хижа смута
Поетові завжди знайдеться лезо
але навіщо – все життя і так отрута
Настали дні розіпнуті
прим’яті
І ранкам боязко вилазити з пітьми
І небом труться хмари винуваті
Крадуться тіні по землі – напевно ми
Чи гумові ці дні
а чи скляні?
То тягнуться як сон
а то кривавлять скалком
І хоч оспівуй їх
а хоч кляни
та не позбутись їх
хіба разом зі скальпом
І хтось кричить: «Така жорстка доба!» -
що аж від слини в інших обпеклася шкіра
А я стискаю кулаки – пора!
Бо наче й не безмірна моя скромна міра
Пора – це значить – не чекать свистка
а з розбігу стрибнути в стигле передчасся
Але чомусь тремтить моя рука
Від сповіді багато часу до причастя
20 березня 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603759
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.09.2015