| Сторінки (2/139): | « | 1 2 | » |
Война? - Не война?
Страна? - Не страна...
Боюсь? - Не боюсь.
Стыжусь? - Ох, стыжусь!
Не знать бы и не читать-
Себя легко потерять.
Не видеть бы, не смотреть.
А петь...
Уже нечем петь.
29.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622322
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.11.2015
Мы не знали войны такой,
Когда друг против друга
колонны,
Когда с гневом бросаются в бой,
Когда кровь,
Всюду смерть и стоны..........
Мы спокойно ложились спать,
Затыкая уши,
То ли чтоб не скрипела кровать,
Иль боялись слушать
Новостей все дурнее смысл,
От которых - ужас.
Время висло.
Терялась мысль,
Да на сердце - стужа.
Через силу в котомку собрав
Документы и вещи,
Ждешь сигнала безвольно, начав
Понимать еще резче,
Что сейчас
Ты - полнейший ноль,
Ничего не решаешь.
И пустая больная боль
На душе.
Мечтаешь
Стать котом, ведь ему равно,
Где поспать-покушать.
Слышать взрывы привык давно,
Лишь сжимает уши.
И в какой он живет стране,
А в какой проснется,
Ведь не важно коту.
А мне
Без страны - без солнца.
Мне болит безразличие всех,
Ну а больше - глупость.
Не понятны веселье и смех,
Ну а больше -
Узкость
И боязнь посмотреть вперед,
Нежелание правды,
К нам война в шкуре овна идет,
Ну а мы ей
Рады.
Нам сулят золотые дни,
Ну а мы -
Верим.
Нам везут грозовые огни -
Открываем двери.
И продать мы готовы все,
Чему нас учили,
И о чувстве долга своем
В беготне забыли.
А в холодной странной войне
И конца не видно.
Будто бродишь в чужом полусне:
Глупо.
Грязно.
Стыдно.
22.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622321
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.11.2015
Сяє клен
у голубій емалі,
Лине погляд
у блакитні далі,
Грає все
під променем холодним -
Як не гріти -
то горіти згодним.
Це осінній тихий, теплий сон.
Він останній, як і все прекрасне.
І чудовий вітру баритон
Між рядів дерев поволі гасне.
Кожен крок
несе тепло у даль.
Промінь сонця
в Вирій відлітає.
Манить неба
синього емаль.
Озирнись!
Все
ніжно
засинає.
20.10.1996р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621961
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.11.2015
Ти спиш.
Мабуть, і нам пора.
Добраніч,
Моя мріє.
Сплять сірі зайчики добра
На твоїх довгих віях.
І лялька спить.
І всі книжки
Зітхають на полиці.
Метелик струшує зірки,
Що спатимуть в криниці.
А коли ранок прожене
Сон із м"якого ліжка,
Нам посміхнешся, і тебе
Обійме сонце ніжно.
30.04.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621959
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.11.2015
... Вона казала, а він не чув,
Душа волала - далеко був,
Де цифри-графіки, мов кораблі.
Не бачив болю, не чув жалі.
Вона трималась
Oдна за нас.
А він все мріяв,
Що прийде час -
І повернемо ми Крим назад,
Тепер же маєм тікать,
- казав.
Вона просила:
Не осудіть.
Він:
Паспорти чужі не беріть.
Вона як мати - завжди права,
А він - обов"язки і права...
Кричали очі:
Почуй!
Зроби!
Ми ж не манкурти і не раби!
А він захоплено руку тис,
Спускав промовисто на землю вниз.
Кидав словами, ефектним був.
Вона ж мовчала,
Ковтала сум.
Бо в своїм горі ти сам-один,
І повернулась до нас.
Ні з чим.
(за мотивами "Шустер-лайф" від 28.03.2014р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621690
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2015
Перекрасились,
перекрасили...
И отмыться уж
в нашей власти ли?
Даже небо - смотри - полосатое,
Может, в этом мы виноватые?
Как матрешки
Стали похожими:
С недодушами, с недорожами.
25.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621688
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 17.11.2015
Як чиїсь вже загублені душі,
Як медузи, шматовані морем,
Мов живі - на воді і на суші -
На нас дивляться, нам говорять.
Промовляють сліпими очима,
Чи знущаються, чи радіють:
"Що, подобається картина?
Вже нічого із нами не вдіють!"
На кущах,
На стовпах,
На деревах,
На дротах,
На парканах,
На травах,
В головах,
У сюжетах-химерах
Целофанопакетів - лави...
Заплатімо ж найвищую ціну -
Відтепер нам краси не бачить.
І вже повна по вінця країна
Целофаном своїм гірко плаче.
06.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619930
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2015
минали дня мого буття
спливали темні ночі сну
я бігла нивою життя
й зустріла не одну весну
аж ось скінчилось
раптом щось
немов у серце вбився
цвях
двома стежками повелось
моє майбутнє
дивний шлях
одна стезя із серця йде
не рівно
рідно повилась
друга
із розуму веде
і легшою тепер здалась
на роздоріжжі зупинюсь
і нерішуче зважу все
бо раз відрізати боюсь
шмат серця
чи думок кільце
чи ж можна вибрати
одне
...дихання
сон
давно
сьогодні...
те
що було
чи що мине
в"язкі сніги
дощі холодні
дрімоту
спокій
дим чи сажу
день чи світанок
схил чи дно
я дві стезі докупи в"яжу
та це не вихід все одно
...минуть дощі
як в жовтні квіти
життя покаже вірну путь
та не хотілось б
захотіти
на іншу стежку
повернуть
Січень 1996
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2015
Дивлюся в небо -
Бачу стелю.
А марились вогні...
Навколо створюють пустелю.
Навколо і в мені......................................................
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617237
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.10.2015
Я гладила туман рукою.
Він тихо до землі припав,
Відчуть холодного покою
Мені, деревам, травам дав.
Заворожив усе навколо,
Усе завмерло до пори:
Туман тут грає тихе соло
І розчиняє кольори.
Тепер я просто туманію
У хмарі-марі крижаній.
Я в ній сховатися зумію.
А ти мене знайти зумій.
30.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2015
сумні сади
поля самотні
холодний вітер
шум дощу
бреду одна
в самій безодні
й фарбую листя досхочу
для себе я любов відкрила
без неї змерзну-пропаду
шукаю в малюванні
крила
на диво
досі не знайду
я спокою давно не знаю
і витрачаю стільки сил
та вітер листя обриває
та дощ
змиває фарб розлив
творю терпляче все спочатку
на чари-барви не скуплюсь
все поприводжу до порядку
згустити фарби не боюсь
скрізь чародійно
пожартую
із сонця золото сточу
яскраво вишню розфарбую
химерно клена засвічу
тих
хто найбільше перепросить
лишу зеленими стоять
вербі лиш порум’яню коси,
у дуба ж
вуса хай горять
нехай коралово-червоне
глибоко-жовте й золоте
і малахітово-іржаве
світло-зелене
трав’яне
мідно-рожеве
винно-стигле
пастельно-жовте і каштан
кульбабове
морквяно-сизе
темно-бордове
тиціан
ясно-вогненне
синювате
охра
кармінне
кіновар
рубінове і геть строкате
ванільне
бронза і янтар
а ще північно-бірюзове
коричневе
гранат
горіх
десь шоколадне чи кленове
багряне
перше поміж всіх
жовтогаряче й променисте
сангіна
м’ята і лимон
малинове
бургундське чисте
і пурпурне
неначе сон
лишень не буде сумно-сірим
мов смуток мій, мов самота
нехай усі шукають крила
краса хай в душах пророста
в калюжах мокнуть витинанки
та нетривалий вернісаж
бо мовчазні туманні ранки
мене сховають
мов міраж
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616648
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.10.2015
Лелеченьку-лелеко,
А мій батько далеко.
Вже між нами кордони,
Заборони-закони.
Добре птахом літати,
Вільно степом кружляти,
І від хати до хати
Нести щастя крилате.
Люди ж - дивні істоти,
Кожен має болото.
Як коріння пускає -
У багні проростає.
Лише бурі під силу
Дати впевнені крила,
Від землі відірвати,
Вище хмар підійняти.
Понести в край щасливий,
Той, де місце сміливим
Людям з серцем крилатим
І душею багатим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610566
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.10.2015
Ой весна, весна, днем красна.
Що ти, весно, нам принесла?
"Принесла усім
так багато я,
Що тепер така
я багатая:
Від братів - окупацію,
В триколор - демонстрацію,
Там, де нивку зорали -
Вже пройшлися "уралы",
А внизу, біля річки, -
В "зелені" чоловічки,
І траншеї на полі,
О, там зброї доволі...
БТР, кулемети,
А навколо - намети,
Бо наказ мають дати
Вже почать засівати".
Ой, весна, весна,
Ти страшна!
І коса твоя
Замашна.
Зупиню у вірші цю люту мить,
Щоб й тебе, страшну, зупинить.
"Якщо будеш сіять брехню і страх -
Виростає зело, як на дрожжах,
Як бур"ян добро усе забива,
І не чують люди живі слова,
І не хочуть знати свою вину,
Що почнуть САМІ вони цю війну.
Референцум - шлях, але до кінця.
Ось така веснянка
Моя оця.
12.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2015
"Кримчани, йдіть усі на референдум...",
Бо дуло
не на жарт
у спину тисне,
Бо триколор над білим домом висне...
Чому ж і не піти на референдум?
Ідіть усі, бо вже порахували
Відсоток "ЗА".
А "ПРОТИ"
Вже не буде,
Бо відтепер ми гвинтики - не люди,
Ми виборці без вибору.
Сказали ж:
"На референдум!".
Хоч за нас всі ролі
Давно розписані і чоботом прижаті.
Вам ще сидиться добре в своїй хаті?
То всі підіть на виявлення "волі".
10.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610380
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 30.09.2015
(написано під враженням побаченого з балкону)
Зомболюди
зомбовыбор
зомбосделать
зомбойдут.
Зомбоноги
по дороге
в зомбоящик
их ведут.
Зомборуки
зомбовыбор
в бюллетень
зомбоспеша -
Зомбовыбор
зомбосделан.
Эх, гуляй,
зомбодуша!
Утро 16.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610378
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 30.09.2015
В Криму багато обіцяли:
Мости, зарплати до небес...
Реально ж - сталіна поставили.
Такий намітився прогрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608730
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2015
зібрала зошити. книжки
здала в шкільну бібліотеку.
позавертала всі стежки,
брестиму манівцем далеко.
перечитала знов і знов
дитячі твори... що казати:
шкільні роки - ясні зірки,
що не дають спокійно спати.
вже сенс новий знайти пора,
перегорнуть життя сторінку,
та галаслива дітвора
тримає, ніби соломинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608728
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2015
...Страшні слова,
коли вони КРИЧАТЬ
В душі, бо надто довго
Там таїлись.
Коли вже знаєш,
з чого їх почать,
І байдуже,
що вже були чиїмись!
09.03.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608569
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.09.2015
Крах
(коли завмирає час)
Дивлюся в небо -
Бачу стелю.
А марились вогні...
Навколо створюють
Пустелю.
Навколо і в мені.
Вона завжди поспішала. Летіла. Щось хапала і знову бігла…За звичкою. Та сьогодні йшла повільно, якось аж відсторонено, злегка похитуючись на високих підборах. Чи то розімліла від червневої полудневої спеки, що давно встановилась у цих степових краях, чи то настрій з самого ранку зіпсували останні новини, але бігти не було вже куди.
«Хоч би порозходилися, - промайнула думка. – А то буде, як останнього разу…».
У школі і справді було безлюдно. Добре. Тихо. Мрія…. У коридорах ще ховалася вранішня прохолода, зрідка долинали нерозбірливі уривки чужих розмов.
Рішуче прочинила двері в учительську. Нікого. Дошка оголошень майже порожня: все-таки літо.
«Запись на празднование конца года в профкоме».
«Срочно в течение дня сдать все учебники и др. литературу в книгохранилище. Убрать украинскую символику из кабинетов. Заклеить стенды со ссылками на документы, издательства и пр. Повторная проверка Управления в понедельник!».
Цікаво, в якій формі проходитиме ця перевірка. Перед очима промайнули кадри зі старої документальної хроніки, як посеред міської площі гітлерівські фашисти спалюють прапори та книжки… Це було б таким логічним завершенням усього. А яка картина для преси!
Мимовільно уявила реакцію колег на оголошення. Такі різні виразні обличчя. Міни. Кваси і гримаси. Спало на думку: «слебезували», «потішалися», «пащекували». Мовчали, ковтали, виходили…
Останнім часом колись дружній колектив педагогів розділився на маленькі острівці, люди збиралися купками і розмовляли вже більше стиха. Навіть відомі «радикали» втомилися від щоденних політичних дебатів, які рвали колектив на шмаття і заважали налаштуватися на уроки. Колишні друзі раптом втрачали інтерес до спілкування, а ще вчора непримиримі особистості несподівано знаходили спільну мову. Отак знай людей…
«Так на чому ми зупинилися, - спробувала відігнати нав’язливі думки, - ага, список…».
За дверима зашуміло, заметушилося.
- Олено Петрівно, - зрадів у прочинені двері Дмитро, - а на скільки я написав?
- Почекайте мене біля входу. Йду.
Ще раз пробігла список очима. Все добре.
У фойє купка дев’ятикласників чекала на вчительку із результатами за іспит. Вийшла посміхаючись. Струнка, охайна, привітна – учні миттєво обступили жінку, яка відразу ж загубилася у галасливій купці підлітків.
- Ну що, імениннику, порадував – п’ять, - звернулася до Данила.
- Чому не дванадцять?- трохи невдало пожартував.
- С тебя хватит! Много хочешь.
- Мне бы столько!
- Мы уже не в Украине! Забудь!
- Да тише вы! - заспокоювала Аня. – Дайте человеку слово сказать.
- … Кожен отримав результат своїх старань. Більше працював – кращі бали. Дякую Ані, Насті, Ельзарі…
Вона називала імена, намагалася жартувати, а в голові нав’язливо, як зелена муха, снувало: востаннє…
- … Бажаю успіхів на наступному іспиті. Зберіться, у вас ще все попереду. - закінчила. Видихнула. Список – на двері.
Діти поступово розходилися. «Треба було все-таки поставити Артуру чотири, - знову картала себе. – Так за що ж… Хоча … Чи варто…».
- Олено Петрівно, - перервала внутрішнє самоїдство Настя. – А що ж далі?
Лише цього зараз не вистачало. На мить розгубилася, але лише на мить:
- Далі – російська мова. Через два дні.
- Та знаю. Не про це.
- Усе буде добре, ти ж знаєш.
- А ви у нас будете?
- Я – буду. Десь. Не знаю. Ніхто не знає, – несподівано чесно.
- Я тут подумала. Може, ви б економіку нам читали, чи ОБЖ, чи ще щось там. Це ж зовсім нескладно…
- Нескладно, - посміхнулася вчителька. – Ще побачимося, Насте. Дякую тобі.
Неподалік мовчки спостерігало кілька дівчат. Настя приєдналася до гурту – і в школі знову стало тихо і порожньо.
Втомлено повернулася в учительську. Спека. Сонце нещадно засліпило простору затишну кімнату. Біля вікна дописувала звіт колега, невисока русокоса жіночка з допитливими очима. Привіталися «на автоматі». Важко впала на стілець… «Чудові діти. Пощастило з ними. Такі природні, невимушені. Прекрасне майбутнє. Чиє?.. Гірко. Шкода їх залишати. Так мало встигли…Може, не зіпсують…» .
- Читали? – кинула колега Олені.
- Про вогнище?
- Яке вогнище? – не зрозуміла та. – А, це ви про спалення розкладу? Так цього року ніхто не хоче святкувати. Може, особливо наближені і поїдуть… Ні, я про книжки. Кажуть, у середу в управлінні в мішки пакували, підшивали, підписували. Думали, на Донбас відправлять. А коли машина за макулатурою приїхала, насипом закидали. У нашої методистки – нервовий розлад…Лікаря викликали… У всіх зараз нерви. Менше треба було символіку по школах знімати. І знайшли ж кого послати – вчителя української мови. Тьху! Ходила павою: «Зніміть те, зніміть се…». Навіть у наших кабінетах нічого не залишила. От де справедливість: у кабінетах англійської можна символіку Британії вивісити, а в наших… Бояться…
- Мусять. Думаєте, раділа від того? Важко все це.
- Й не кажіть. Учора зустріла Лілю з четвертої школи. В сльозах. Каже: йду вулицею, розмовляю з мамою по телефону, аж тут на мене як накинеться якась божевільна бабця. Махає руками, репетує…Спочатку не зрозуміла, що до чого. «Фашистка, ты что себе позволяешь, вон из Крыма!..». І ніх-хто не заступився. Тепер з чоловіком ходить вулицями. А ви як, Віталик як? Документи вже подали?
- Та подали… У місцевий. У Київ не вийшло: атестат так і не вибили. Уже і через знайомих, і через міністерство наше. Усе марно. Одні слова. Або той, або той. Дарма ЗНО здавали... Може, на той рік що зміниться.
- А в Севастополі – «місті російської слави» – дали обидва атестати. Театр абсурду. Хоча, може, воно й на краще… Все-таки ближче до дому… Тримайтеся…
- Тримаюсь, дякую. Ось здам книжки, підшию роботи – і вільна як вітер.
- Додому поїдете?
- Хоч ви не питайте, – трохи роздратовано. – Кого не зустріну – тільки й розмов: коли та куди. Чому я повинна кудись тікати? Чи я що в кого вкрала… Я дома.
- А, украинцы, вы здесь, - на порозі з’явилася Василівна, шкільний секретар. – Ср-рочно к директору. А где остальные?
- Не видели. Что случилось?
- Р-разбор полётов. Да шучу. Узнаете.
У тому кабінеті ще відчувалася присутність колишнього директора. Ось величезна кришталева сова, порцелянова ваза… Кожна річ як шматок історії із життя тієї, що пропрацювала тут 25 років, а потім вирішила піти. Хоча подейкують, «її пішли». Нова ж директорка ще не звикла до чужого кабінету, тож не поспішала його кардинально змінювати чи то з поваги, чи за браком часу.
- Проходите, садитесь. Здравствуйте, с кем не виделись, - відірвалася від паперів. – А где все?
- Сейчас под-дбегут, - гукнула Василівна із суміжної з кабінетом приймальні.
- Подождем, – запала напружена тиша.
Дивно, як іноді час може розпадатися на хвилини, а ті руйнуються на секундоатоми. Ось і зараз він затамував подих і завис, як старий комп’ютер.
«Мабуть, не буде годин. До цього йде. Що ж то буде…» - намагалися вгадати.
У кабінет зайшло ще троє учителів «неактуального предмету».
- Садитесь. Все? Начнем. Ситуация у нас… - «Летящей походкой…» - перервав директорку телефон. Скинула виклик. – … следующая. Все мы люди взрослые, понимаем обстановку. Обсуждать политический аспект сейчас ни к чему. Главное, что дальше. Сейчас вопросов больше, чем ответов. Но всё идет… – «Летящей походкой…», - вимкнула нав’язливий телефон геть, продовжила, –… к тому, что предмета не будет или будет очень мало за счет внеурочки или регионального компонента…
- Так это сколько? - не витримали. – Час, два, десять?
- … Поэтому, - незворушно вела своє директорка, - на каждую школу выделено одно место для переучивания на преподавание русского языка. Понимаю, у всех – семьи, дети. Но место всего одно. Решайте сейчас, кто из вас его получит. В течение часа нужно сообщить выше.
«Який поворот! Блискавично! А стратегія! Чекаєте на шоу?».
- Я пас. – впевнено відрізала Олена Петрівна. – Как совместитель, не претендую на это место. Вирішуйте без мене.
- Хорошо. Я ожидала этого. Решайте вчетвером. Может, жребий?..
- Я тоже не могу, - сумно мовила наймолодша, родом з Херсонщини. - Меня родители из дома выгонят. Да и сама… не смогу!..
- Я отказываюсь.
- І я. Не можу. Хай інші вчать…
- Простите, я тоже.
- Как так: не смогу, - розгубилася від несподіванки директорка. - Дівчата, ви що? – змінилася раптом. – Чи ви не розумієте, що це кінець? Я сама з Харківщини, мене теж болить, як і вас. Та життя продовжується! Усім важко. Головне – не стріляють! Якось воно буде. Пристосуємось. Де наша не пропадала… Подумайте ще раз. Це реальний шанс працювати далі! У вас же діти, онуки… А досвід який. Такі вчителі… - відвернулася, схопивши телефон, вийшла.
Сонячні зайчики весело стрибали по підлозі, лоскотали за пальці засмучених жінок.
- Р-расходитесь, директора вызвали в исполком, - повідомила Василівна.
Як тіні, мовчки посунули з кабінету. У коридорі кілька учителів, які активно обговорювали сьогоднішні новини щодо будівництва чи то мосту, чи то тунелю, неприязно притихли.
- Што случілось? – поцікавилися. - Пачему такіє лица?
- Якщо сову помножити на мишу, вона все одно менша за білку.
- Што-о-о-о?
Підхопивши свої речі (кілька учнівських зошитів з творчими роботами, файли з дитячими проектами, портрети письменників та книжки) Олена Петрівна вислизнула зі школи. Але й тут не було чим дихати. Ноги слухняно понесли подалі.
З новенького білборда білозуба краля хизувалася, що тепер може викладати «родной язик». Кумедні горобці, як діти-бешкетники, дзвінко викачувалися в пилюці. Ох, багатьох нас викачають…Дві бабусі під розлогою липою голосно розмахували руками про бандерівців, які з луками вистрибують з потягів на ходу і «всех нас пєрєстрєляют». Добре, що не з’їдять…
Швидше б звечоріло… Із кожним кроком віддалась від школи. Хвилини теж уже йшли, та не уявляли, куди. Вицвіле небо дивувалося людській байдужості.
Чому ж так важко? «Мы уже не в Украине! Забудь!», - згадала пекучі слова котрогось з учнів. Це ми ще побачимо, - затиснувши зуби, - побачимо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608564
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2015
Сонце вже збиралося спати, коли вона нарешті дісталася траси. Сильний порив крижаного вітру, що неприязно зустрів дівчину нагорі, збив в’язаного шарфа з хвилястого русявого волосся, яке миттю розметалося на всі боки. Та Олеся не зважала.
Розбита дорога із ледь угадуваним асфальтом була порожньою. Свіжий сніжок посріблив прибиту морозом траву. Мов у гарячці, Олеся мчала до автобусної. Село, що розляглося біля ріки, було видно звідси, мов на долоні. Дівчина летіла очима десь за далекий степовий обрій, туди, де раптом спалахнула надія – сріблясте авто мчало просто на неї.
- Куда на ночь глядя? – поцікавився водій новенької іномарки під неоднозначні посмішки двох пасажирів.
- Дуже треба. Підкиньте до міста, а там я вже … - не дуже складно відповіла.
- А нас не боітесь? – прямо запитав найстарший із темними очима.
- Чого ж боятися, ви ж люди, не якісь бандити.
- Ха-ха, - не втрималися чоловіки. - Не бандити!
- Садись уже, но в город не едем. Только к станциі.
- Дякую. То нічого, там, може, ще хтось підкине.
У салоні було жарко і дуже пахло дорогими парфумами. Той, у костюмі, біля якого сиділа Олеся, просто впився очима у її вродливе, зарожевіле на морозі обличчя. Дівчина інстинктивно поправила поли коротенького пальто на колінах і відвела погляд.
- У вас тут все такіє красівиє? – запитав сусід.
- Ага.
Водій увімкнув музику голосніше. Машина мчала по розбитій дорозі на повній швидкості. Олеся нарешті трохи заспокоїлася.
- Ось тут краще звернути, можна зрізати шлях. І дорога краща, - підказала водієві… - Зупиніть ось тут, у кінці посадки. Вам тепер наліво. Мені - направо.
- А далеко еще? Может, лучше с нами…
- Далеченько, пішки не дійду, - посміхнулася. - Щасливої дороги, дякую, що підвезли.
«Ось і добре, - заспокоювала себе. Значить, пощастить іще».
Та цього разу чекати довелося довго. Дорога пролягала далеко від населеного пункту, та ще й у сутінках авто не поспішали зупинятися. Місиво із мокрого снігу й болота виблискувало у світлі фар і розліталося в усі боки. Олеся почала замерзати і втрачати надію. Може, краще повернутися, поки ще…
- Олесю, ти? – раптом донеслося крізь шум.
Дівчина намагалася розгледіти чоловіка, та впізнати ніяк не вдавалося.
- Справді ти. Що ти тут робиш вночі? – посміхався очима Олесин однокласник.
- Привіт, Миколо, не впізнала відразу. Така пітьма.
- То куди?
- Годину тому зателефонував наш друг Олексій. Виявляється, Льоня буде по роботі проїздом в Одесі… Додому довго. А завтра увечері знову назад.
- Ясно… А я в село з роботи повертаюся… В Одесу не зможу – бензину мало, гроші не взяв… А в місто вистачить. То як?
- Згода, до автовокзалу головне дістатися, а там я сама.
Старенький автомобіль розвернувся і потихеньку рушив.
- Як поживаєш, однокласнику?
Бруд і запах бензину в салоні, потерта демісезонна куртка, брудні чоботи…
- Луччє всєх. Як бачиш. Старший у другий клас пішов. Вчитися не хоче. Молодший в садочку. Хворіє часто… А ти?
- Мама лежача, довелося повертатися в село. Уже майже рік. Льоня у плаванні. Бачимось… рідко.
- А в сумці що? Невже напекла пирогів?
- Куди там… не встигла. Що під руку трапилося. Яблука з нашого саду. Пригощайся, - протягнула стиглий, аж блискучий плід.
- Не відмовлюся…
За півгодини Олеся вже відчинила двері районного автовокзалу. У майже порожньому холодному приміщенні було двоє: брудний чолов’яга та сонна касирка. Гучна луна від дівочих кроків розбудила обох.
- Мені до Одеси на найперший.
- Через годину буде.
- Добре.
Годинник показував майже північ.
«До ранку втраплю. Ох і х-холодно… Зателефоную Льоні… Та ні, вже пізно, з дороги спить, напевно…».
Нічний автобус мчав, ніби на Олесиних крилах, заколисуючи пасажирів. У дивному напівсні дівчині ввижалися уривки старих снів, які час від часу приходили до неї: поверхи, поверхи, де ж вихід… ліфт, знову сходи, ліфт, спуск… потім раптом літо, ріка, теплий пісок, крига у воді, вона йде проти течії… лід під ногами, приємне тепло…
Світало. У протертий кружечок на запітнілому склі заглядала рожева пастель ранкового неба, віддзеркалюючись на всіх сріблястих приморожених поверхнях. Обриси великого міста прозирали крізь автобусне вікно.
Олеся прокинулася, ніби й не спала. Поправила волосся, зазирнула в люстерко. «Ще рано телефонувати. Хай спить».
Потрібна маршрутка якраз чекала на пасажирів, тому дівчина навіть не встигла відчути свіжість вранішнього повітря. Веселий водій вправно маневрував у транспортному потоці.
- А шо, опять риють, все викопають? Мож, метро шукають… От, черті…
- Таки да.
- Шо, народ, поднимаемся, проходім. Я сказал проходим, а не ломаєм двєрь. От, черті… Сорвьоте двєрь – все поєдем в парк. На екскурсію.
«І як живуть люди в такій метушні? – думалося Олесі. – Невже до цього можна звикнути?». Їй і раніше доводилося бувати тут, але покручені вулиці приморського міста досі залишалися для неї таємницею. Ще раз переглянула адресу Олексія, їхнього спільного знайомого. Будинок мав бути десь за рогом. Чомусь згадалася дитяча страшилка: в Одесі не можна питати адресу, бо заведуть і пограбують.
- Підкажіть, як пройти на другу лінію? – спитала в імпозантної бабусі у червоному капелюсі.
- Могу провести, мне як раз тудась. Какой, говориш, дом?..
Вже піднімаючись старезними сходами, Олеся вперше захвилювалася. Телефон чоловіка мовчав. А якщо він не приїхав… Може, відмінили рейс…
Переводячи дихання, тихо постукала (дзвінок не працював). Відповіді не було. Постукала голосніше. Ще і ще. І знову, і вже у розпачі – з силою загрюкала в двері.
Раптом (здалося чи насправді) у кімнаті почулися неголосні звуки. Прислухалася. Скло, метушня, неясні голоси. Сміх.
- Кому не ймется с утра пораньше, - у прочинених дверях з’явилася кудлата голова сонної, неприбраної дівчини. – Ти к кому? – запитала нетверезим голосом.
- Я чоловіка шукаю. Льоню. Друга Олексія. Він тут живе.
- Льо-о-ня, - проспівала «леді». –Ето к тєбє. Я Лариса, - зміряла поглядом Олесю, що стояла ні в сих ні в тих.
- А де Олексій? – учепилася за надію.
- Нє знаю нікакого Алєксєя. Льо-о-ня, ти почему… жену… нє встрєчаєш, - нахабно виставила й так неприкриті шовковим халатиком пишні груди.
Сходи вниз розплилися перед очима. Не пам’ятаючи як, опинилася на вулиці. Тісний дворик був безлюдним. Спочатку чомусь хотілося почути його кроки позаду. І не хотілося. Важка образа заповнила кожну клітинку, потім сконцентрувалася болем десь біля серця. А сліз не було. Перед очима стояв той тонкий рожевий халатик, точно такий, який подарував їй Льоня торік на іменини. Мабуть, і розмір той. Як йому пощастило.
-Леся! - аж здригнулася від чоловічого голосу. Не його голосу. – Леся!
На лавці сидів Олексій і посміхався.
- Сюрприз.
- Дивне у тебе почуття гумору.
- Сідай. От і молодець.
- Чому?
- Бо дурень. Я кохаю тебе. Ще з першої зустрічі. Ходімо на море годувати чайок.
- У мене лише яблука…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015
Чомусь не склалося у мене з російською.
Ніби не була росіянофобом. Ніби розмовляла нею час від часу – однак і в школі, й у вузі – не склалося. От хоча б згадується така історія із студентських років.
… Висить коротка, напружена ніч. Ранкові промені концентрують нервозність у холоді рук. І знову йдеш щоденною стежкою. Навіть потік авто не розвіює того страху невідомості. Але й не заважає налаштуватися. Готовність №1!
Та для нього ти – складова людського навозу №920448 (автоматично скопіює – і все). Секундна увага (Слушаю) не в силі затриматися у похітливому погляді давно заземлених очей, схованих від світу за товстезними скельцями, крізь каламуть яких проглядає широка спина. Трохи згорблена. Велика. Стомлена. І кожна наступна хвилина знесилює ще більше, від чого ще більше байдужіє безмірно байдуже обличчя. Зморщене, аж синє.
Я раптом згадую його. Весняний тихий вечір. Із вікна переповненого трамваю ми вражено спостерігали, як двоє п’яних ходили до вітру прямо на яскравий квітник. Несподівано в одному з них упізнали цю спину - викладача російської мови…
Та продовжую відповідь.
Він встає, підходить до вікна. Повертається. П’є воду. Потім ще. Дивиться на годинник. Знову п’є.
Відповідаю на наступне питання.
О, як повільно йде час. Його вкрай виснажило моє інтонаційно неправильне мовлення. І вода скінчилась. І настрій зіпсувався.
Раптом двері прочинилися і впустили довгого носа. Яка несподіванка! Це той, другий. Мабуть, теж професор. Привітно показує: пора…
І життя знову набуває сенсу. Губи ворушаться, відчуваючи майже матеріальний смак холодного пива. Розмову закінчено. Рука малює щось у заліковій.
- Стійте, не треба, ще ж одне питання.
- Какіе вопроси? Радуйтесь, девушка.
- У мене ж самі п’ятірки…
Спина розправилась і зникла.
А от ставлення до мови (і причому тут вона?) лишилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608287
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015
Це дивний світ
дитячих снів
Із ніжних сонця павутинок.
Там серед велетнів-дубів
Душа завжди
знайде спочинок.
Там хата отча.
І стежки
Ведуть самі, мов давні друзі.
Там очі рідні. Там батьки!
Вода - найкраща у окрузі.
І сонце світить лиш тобі.
І небо чисте та безмежне!
В криниці - зорі голубі...
Забуте знов тебе бентежить.
І де б не був - туди летять
Легкі думки - пташки знайомі.
Десь там дитячі мрії сплять,
І лише там ти справді дома.
Хай все несеться шкереберть,
Світ випробовує сумління -
Є непідвладна часу твердь:
Твій рідний край, твоє коріння.
17.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607365
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.09.2015
Вы к нам приехали на час.
Привет! Бонжур! Хелло!
А мы должны любить всех вас.
Нам крупно повезло!
"Ну ка, все вместе
Уши развесьте,
Лучше по-хорошему
Хлопайте в ладоши вы!"
Расскажите нам, как жить,
Посоветуйте,
Ведь отстали уж от вас
Лет на 200 мы.
Всем покажем "радость встреч":
"Крым вернули в?зад".
И теперь сюда лететь
Каждый русский рад:
"Вот теперь мы будем рвать
Под копытом пыль,
И вас, темных, просвещать,
Чтобы знали быль.
Как Россию полюбить -
Издадим указ.
Как о Родине забыть
Мы научим вас".
вірш написаний під час проведення навчання для педпрацівників республіки крим у червні 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602235
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.08.2015
Лякали, страхали, жахали
Фашистами із України.
Шукали, крутили, копали,
Щоб всім показать хоч людину.
Усе пильнували-ловили
Їх скрізь: по містах і по селах.
Впіймали! Нарешті зловили
Псевдотерориста. З місцевих.
Він був режисером відомим -
Став раптом фашистом "по-кримськи":
Бо є українцем свідомим,
І звик жити по-українськи.
Ну що ж, не тремтіте, сусіди:
В Москву вже "фашиста" забрали.
Скінчилися всі наші біди.
Чи ж ви спокійнішими стали?
(вірш написаний у кінці травня 2014 року під враженням арешту Олега Сенцова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602234
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.08.2015
Холодний wind
облітає землю,
Проте весни
не спинить тепер.
Я сію сум
у холодну землю,
А поруч спить
в глині БТР.
У небі ключ
диво-журавлиний,
Від давніх спогадів,
нових сподівань.
Він полетить
в рідну Україну,
Високий ключ
від моїх бажань.
29.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601712
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2015
Зачаїлося небо похмурим дощем.
Блок-пости - у звичайнім режимі.
Спершу наш. Потім другий минаєм. І щем:
Чи не сон? Де це я? В Україні!
200 років святкуємо разом усі
Від Народження батька -Тараса.
Запланований був вже давно у Москві
Спільний наш Ювілей тут, на трасі.
У руках - автомати. Обабіч доріг
БТР, снайпери, кулемети...
Всі чекають: чи скоро святковий пиріг
Подадуть дипломати й поети?
І не знаєш, що краще в вітання сказать:
"Не стріляй!" чи ""Борися - побориш",
Чи змовчати. Бо можеш когось налякать,
Як Тарасовою заговориш.
Тож зі святом Шевченка, російські брати.
Та чи зможемо ми зрозуміти,
Як змогли два народи до цього дійти?
Всі ми з вами Адамові діти.
09.03.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601711
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2015
Налетіло хвилею.
Збило з ніг.
Все змело, мов кинуло
За поріг.
Закрутило вихором,
Стисло дух -
Так шукало виходу
Поміж вух.
Зливою-приливою
Із очей
Бризнуло-посіяло
Сліз дощем.
Грізними здриганнями...
Тихо. Ша.
...Розвиднялась зболеная душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601100
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 21.08.2015
Про чужі чоботи у нашому кримському місті.
Бух…Бух…
Чоботи вибрьохали на проспект.
Руді від болота,
не за розміром великі,
ніби вирубані п’яним різьбярем,
вони глухо гупали по рожевій тротуарній плитці,
залишаючи брудну стежку глиняних слідів.
Бух… Бух… Бух…
Вони впевнено прямували
від магазину до магазину.
Целофановий пакет
поступово роздувався
від дешевих продуктів та торохтливих пляшок,
а худий зелено-плямистий чоловічок
слухняно хитався у їхніх високих халявах.
Бух… Бух… Бух…
То там, то тут
чоботи зустрічали
такі ж брудні сліди
і посміхалися глиняною гиддю.
Ось стільки нас …
Ляп… Бух…
Зустрічні намагалися стороною
обходити смердючі чоботи,
не подаючи виду, що ті існують.
Хоча ні. Деякі тапці
в захопленні підшкрьомбували
до брудно-зелених,
тицяли їм останні копійки із пенсії
і щасливо проводжали вологим поглядом.
Чоботам було байдуже.
Вони були зайвими у цьому місці,
в цьому місті,
в цьому часі.
Але про це ще ніхто не знав.
А хто знав – мовчав.
А хто не мовчав - …
То вже інша історія.
Про інші чоботи.
Лискучі та новенькі… Бах…Бах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601099
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 21.08.2015
За порогом
сходами
у рядок
Вірші ждуть
і просяться
на рядок.
Ждуть терпляче:
раптом
я прочиню
Двері
на розгорнуте
авеню...
Вірші-мрії
і вірші спогади.
Вірші-зустрічі,
вірші-проводи.
Казки-вірші
і вірші-бувальщини,
Вірші-сміття
(не для читальщини),
Вірші-болі
і вірші-далі,
І надії там,
і печалі.
Вірші-миті,
як вірші-зайди,
Вірші-кривди
і вірші-знайди...
Чом так сумно вас
зустрічати?
Чом так важко вас
виряджати?
От хмаринкою б над головами
Полетіли б ви в даль з голубами...
Та знайшли б серед хмар легкотілих
Вірші- радості, вірші-крила.
29.04.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600908
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 20.08.2015
Мене вірш розбудив,
І води попросив,
Він кричав, він волав,
Скільки в нього є сил.
Може, вірш-журавель,
Може, вірш-сльозобіль
Із далеких земель,
Із небесних морів.
Потім - ранок настав,
Заспівав телефон -
У кватирку утік
Чи то вірш, чи то сон...
30.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600905
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 20.08.2015
І біль, і радість...
Ніби сон...
Перетинаю я кордон.
Мілкий канал.
Глибокий сум.
Сідає сонце.
Безліч дум...
Я їду додому...До себе додому...
Із дому - додому. А де нині дім?
Кордони, кордони, вагони, перони,
І різні закони
У краї однім.
В купе українці, хохли і чужинці.
Думки політичні. Розмови пусті.
Дорога... дорога...
Безмежна тривога...
Не знати б, не чути
Ніколи в житті.
Поля заростають,
Сади засихають,
Усі щось втрачають.
Ми звикли до втрат.
Он ніби дорога
Веде до порога,
Насправді ж так часто
Вертає назад.
Я їду додому...
Липень 2014
Вже неактуально: жоден потяг не з"єднує шляхи України з Кримом.................Діра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600735
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2015
Коли вони повернуться -
Душа веселково розквітне,
А небо блакитно-привітне
Заплаче від щастя дощами.
Назад коли повернуться,
Зітхне степ полегко-свідомо:
Господар вернувся додому
Назавжди лишитися з нами.
До нас навесні повернуться,
І ми вишиватимем зранку
Найкращу свою вишиванку
Із миру й достатку стіжками.
І час побіжить-засміється,
І в кожному серці озветься
Любов, що так довго дрімала,
Надія, що сил додавала.
09.02.2015
Вірш написано від імені тих, хто не втомлюється чекати повернення назад в окуповані землі рідних захисників.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600733
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2015
Між схилами, що в глині пролягли,
Від посухи порізані і жовті,
Від вітру візерунчасті й сухі,
Від спеки спраглі, ніби листя в жовтні,
Одне питання на вустах луна,
І погляди щораз сюди прикуті:
- Чи буде? Чи шумітиме вода?
- Чи будем жить? Чи ми давно забуті?
І ось Дніпро несе живу блакить,
Співучу і веселу, срібну, чисту.
Вона біжить, сміється і шумить,
Несе життя полям, селу і місту.
Підморгує, горить і не згора,
Несе свободу із країв майданних.
Любов"ю батька - сивого Дніпра -
Вітає своїх діток неслухняних.
05.04.2014р. (нині вірш втратив актуальність, але почуття лишилися ті ж)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599211
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.08.2015
(роздуми окупованої)
Мені треба тебе... вивернуть.
Мені треба тебе.... викинуть.
Мені треба тебе .....розтоптати.
Може, зможу спокійно спати?
Як же в серці згасить тую тугу,
Щоб тебе поміняти...... на другу?
Навіть пес, що лягає спати,
В рідну буду іде спочивати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599209
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.08.2015
Спекотне літо ходить Кримом
І заглядає в очі небу.
Безхмарний степ із вітром-димом...
Дощу! Дощу усім нам треба!
Пустий канал заріс травою,
Потріскалась на сонці глина.
Дерева плачуть за водою.
Дарма, що люди гнули спини -
Видніють пустками городи,
Плоди струсила в"яла слива.
Тут дощ - найбільша нагорода.
Як він піде - земля щаслива.
Та дощ - нечастий гість в пустелі,
Наш край обходить стороною.
Тому все більше невеселі
Й порожні мрії із журбою.
А він нависне над полями,
Нахмурить брови, сліпить очі,
Насварить грозами-громами,
Але не йде! Іти не хоче!
Як і мене, його дратують
Нові кордони-переїзди,
Бо бачить, як життя марнують
Ті, що захочуть завтра їсти.
Вони ж прокинутися мають,
Оті невинно-винні люди,
Тож справедливий дощ чекає,
Поки з очей спаде полуда...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2015
Серед калюжі
Вата
Лежала.
Скільки й відколи -
Не пам’ятала.
Все поглинала
і набухала.
Білих й пухнастих - тих зневажала.
Стала пихата
Вата пузата.
Бруд споживала – гидь шанувала.
Вже тої вати
Ніде дівати -
Нумо вона
у річки пластувати.
То не біда, що збрудніє водиця.
Давня підступність їй тут знадобиться:
У каламуті розчинимо трунок -
Стане усім «вбирачам» в подарунок.
Вата, мов овоч,
Лежить і сіріє.
Мабуть, і думати вата не вміє?
Бо коли сонце крізь хмари проб'ється -
Лає його.
І від страху трясеться.
Якщо, мов вата, будемо байдужі -
Всі захлинемось в смердючій калюжі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598733
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 10.08.2015
Історія йде по спіралі
угору.
А ми - все по колу.
Тупцюєм по колу.
Все водим по колу
сумні хороводи.
І чхають на нас
усе ті ж кукловоди.
На древній арені рясніють
граблі.
З ганьби і омани
ржавіють шаблі.
Шукай-не шукай,
а лишається суть:
Терпи, почекай,
пережди і... забудь.
А ми - все по колу. Нам часу
не шкода.
Знов зрада, зневіра
у віру народу.
Знов рани-новини
по краплі,
по краплі.
А ми - все по колу.
Слухняно.
Як чаплі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598257
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.08.2015
Закосичили трави поля.
Взявся вітер розчісувать коси,
Ніжно струшує вранішні роси -
Стала хвилею диво-земля.
Я в цій хвилі із вітром лечу,
І сама уже стала вітрилом,
Наче світ, свіжим і легкотілим,
Ніби після швидкого дощу.
Я весна! У квітневім краю
Розцвітають надії блакитні
І бажання такі заповітні
Проростають у душу мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598255
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.08.2015
вишня пишна
кучерява
білолиця
ніби пава
заквітчалась вранці ніжно
аж на серці стало втішно
відвести очей не в силі
скільки
світла
скільки
сили
в білім вальсі
нас кружляє
душу цвітом
обсипає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597728
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.08.2015
Я біжу! Дорога - вся моя,
Літній степ і цей рожевий ранок,
Зночі прокидається земля,
От-от сонце визирне за ганок,
Стежка в"ється степом-полином
За таємним манівним каноном,
І веде, бере у свій полон
Край рожевий із пташиним звоном.
Щебет голоснішає, росте,
Шириться, заповнює шпарини,
Будить щось забуте і святе,
Те, що Бог вкладає в сон дитини.
Хто бував до нас у цих степах,
Пив цілющі пахощі безтями,
Скільки див таїться в полинах,
Скільки ще загубиться із нами?
Я біжу! В рожевому степу
Так приємно з вітром позмагатись.
А в кінці рожевого шляху
Разом з сонцем в морі покупатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597725
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.08.2015
Вчителям неактуального предмета,
Нашим мудрим кримським вчителям.
Вірш-підтримка...
Добре, вічне сіяли
Довгі дні -
Поле переорано
Навесні.
Сходи перетоптано
Орачем.
Те, що важко сіяне
Сіячем.
Півжиття покладено
В ті поля -
Та чорніє пусткою
Вся земля.
Ночі пересиджено
За столом,
Очі пересліплено
Із пером.
Та настала нині
Нежданна мить:
Мають нас по-новому
Перевчить,
Щоб змогли по-іншому
Засівать,
Так, щоб чужі звичаї
Прославлять.
Де ж набратись мужності
Нам і сил,
Щоб почати заново
Той зісів,
Щоб мовчати мудро -
І не зітліть,
Та у гніва полум"ї
Не згоріть?
Може, там, де стоптане
Проросте,
І в душі євшаново
Зацвіте?
22.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596778
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.07.2015
Перепрошую, спочатку передмова...
Щоб створити власний варіант гімну, перечитала безліч перекладів текстів гімнів різних країн і переконалася, що наш Гімн досконаліший! Далі приводжу варіанти, які мене найбільше вразили.
Приміром, слова гімну Румунії:
… От молний — сдохнуть им! Пускай от молний сдохнут
Все, кто сбежит от места славной битвы
Где Родина, мать — ласковое сердце
Шлёт нас пройти сквозь воду и огонь.
В крови их полумесяц — ятаган он
Чей след жжёт болью нас, жжёт до сих пор.
Он варвар осквернивший отчий дом,
Наш дом, и нашу кровь, и наши раны.
Но нас ни что не сломит, Бог свидетель
Ни ятаган, ни деспотизм слепой.
Века пил кровь ярма их полумесяц
Крал труд и убивал язык родной
Румыны, встанем в гневе, в чести, в стали,
Соединимся в мыслях в чувствах, в ратях
На отчий клич: «У нас Дунай украли!
Ворюг коварных уничтожим Братья!»…
або Болгарії:
… Дружно братья болгары,
С нами Москва и в мире и в войне,
Великая партия ведет,
Нашим победным строем…
або Польщі:
… „Слушай, Бася! Это наши
Бьют в барабаны".
Марш, марш, Домбровский…
Немец, Москаль не усидит,
Когда подняв палаш,
Общим кличем станут согласие
И наша Родина.
або Італії:
… Будь к смерти готов ты,
Италья зовёт!
Святые мечи их
Готовы к отмщенью:
Австрийский орёл
Потерял оперенье.
Пьёт кровь итальянцев,
Пьёт кровь он поляков,
Напару с казаком,
Но сердце уж жгёт…
тощо.
Однак, якщо вже вирішено взяти участь у конкурсі, пропоную два твори: оптимістичний варіант тексту М.М.Вербицького та нижче – власний твір (музику, на жаль, не пишу).
Гімн України (варіант оптимістичний)
Квітни, рідна Україно, і слава, і воля.
У нас, браття-українці, щасливая доля.
Прапор вільно майориться на небі і сонці,
Живемо в достатку й мирі у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Незалежною зростала в тисячах двобоїв
Неподільная держава мужністю героїв.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
І про славу України піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
Україна в кожнім серці і назавжди з нами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
*****
Мудрістю від князя Ярослава,
Мужністю героїв - козаків
Героїчна виросла держава
З сивочолих доблесних віків.
Україно! Золото у ниві.
Край майданів і трудівників.
Лиш з тобою будемо щасливі
У нестримній течії років.
Жоден ворог нас не подолає,
Не поширить хвилю ворожнеч:
Шириться від краю і до краю
Наша єдність, як незламний меч.
Україно! Чистота блакиті.
Край добра, достатку і краси.
Ти для нас найкраща в цілім світі,
Найдорожча ти в усі часи.
Процвітай, міцній, країно світла,
Вільний край, здобутий в боротьбі.
І щоб ти, як писанка, розквітла -
Наші руки і серця тобі.
Україно! Ми твоє майбутнє.
Мирний наш блакитно-жовтий край.
Прапор неба й сонця незабутній
Майори і душу звеселяй!
(Дякую усім, хто дочитав до кінця :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596775
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.07.2015
під величезним капелюхом парасолі
іду
і посміхаюся
дощу
а час завмер
ми в замкнутому колі з потоків-бульбашок
він грає
я мовчу
стіна води розправила деревам
їх віти-крила
ось-ось
полетять
змішають барви
мов прорвало небо й тече ріка
калюжі
бульботять
усі сховались дома
від негоди
лиш моркий пес
зітхає під кущем
кому мелодія
осінньої погоди
кому сама моква й суцільний щем.........
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591245
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.07.2015
Вірш - своєрідна відповідь так званому барду Пшеничному, творчість якого тепер настоятіільно рекомендується для вивчення у кримських школах
Про роботу над помилками
Нам питань у житті вистачає
Політичних, моральних, однак
Хтось постійно за нас визначає
У майбутнє прокладений шлях.
Поспішають усі лжепророки,
Лжепоети і псевдомитці
На свій лад історичні уроки
Випікать як отруйні млинці.
Їх політика – завжди у крові,
Їхня правда – бридотна брехня
У сліпій безпорадній любові
До незмінного баті-царя.
І, шукаючи нові ресурси ,
На потребу сучасних умов
На сусідів спрямовано курси,
Ворогів там знаходите знов.
Тих, кого нарекли «меншим братом»,
Поділили на «русский манер»,
«И донецких надежных ребяток
Ставят нынче хохлятам в пример».
Клонували до біса няш-мяшів,
На все горло «Кримнаш!» кричите.
Піднімаючи тости «За здрав"є»
Із війною на інших йдете!
Не лякаємо вас, лише хочем,
Щоб почули ви серед брехні:
ОКУПАНТЕ, РОЗПЛЮЩ СВОЇ ОЧІ!
СЛОВО «КРИМ» МИ НАПИШЕМ Й САМІ!
24.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550059
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.01.2015