vova_zip

Сторінки (1/35):  « 1»

коли…

коли  все  більше  слів  "ні",  "не",  "не  хочу",
коли  лишаєш  теми  болю  на  обід,
в  замок  важкий  свої  змикаєш  очі,
а  між  доріг  ти  власний  втратив  слід,

коли  все  менше  чутно  слова  "так",
коли  душа  твоя  мовчить  про  своє,
коли  люди,  перехрестя,  світлофор  і  знак,
птахи  у  небі  і  гілля,  шматоване  натроє,

коли  періщить  музика  дощу  у  двері,
коли  рекламні  ролики  і  ті  мовчать,
коли  слова  комусь  лишаєш  на  папері,
а  помилки  твої  нічого  не  навчать,

коли  тротуаром  крокуєш  поволі,
коли  числа  рахуєш  про  себе  до  ста,
плечем  зачіпаєш  когось  мимоволі,
і  натовп  похмурий  ти  ділиш  на  два,

коли  думкам  так  хочеться  втекти,
коли  між  вулиць  міста  своє  губиш  я,
а  світло  дому  вже  ніяк  не  віднайти,
а  ти  безмовно,  вперто  йдеш  у  забуття,

коли  примарне  мрійво  промайнуло,
коли  воно  кричить  у  спину:  “все,  це  все”,
не  слухай,  пригадай,  що  в  тебе  було,
не  відпускай  себе,  не  відпускай  себе…



------------------------------
http://vk.com/thoughts_at_night

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013


Зашелестіло…

Зашелестіло  -  чи  то  вітер  у  лісі  дерева  метав,
Чи  то  серце  акордами  болю  забилось  поволі.
Загриміло  -  чи  то  з  піднебесся  летіли  дощ  і  метал,
Чи  то  щось  у  грудях  благально  просилося  волі.

А  я  вже  не  скажу  напевне,  що  саме  то  було,
Що  то  сталось  на  лінії  дня  і  холодної  ночі,
Коли  засинали  міста,  і  люди  навіть  не  чули,
Що  під  місяця  соло  небо  свої  заплющило  очі.

Тоді  останні  збігали  хвилини  на  північ,  на  нуль,
Били  секунди  появою  нових  комет  і  зірок.
І  от  зараз  уламки  збираю  у  серце  загнаних  куль,
Уламки  на  клапті  розбитих  об  скелі  думок.

І  от  не  можу  збагнути  питання  прості:  навіщо,  чому,
Чого  ж  так  відверто  спасіння  шукаю  у  людях?
І  коли  щось  треба  сказати  –  то  приймаю  тишу  німу,
Коли  сонце  надворі,  та  холодом  свище  у  грудях?


--------------------------------
http://vk.com/thoughts_at_night

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013


Малюнок 8. Сон.

Вітер  застряг  в  павутинні,
Сховалась  роса  під  росою  -
І  сни  собі  дивиться  сині,
Та  й  вічною  марить  весною.

І  темна  ніч,  як  чорний  чай,
Гойдалась  в  колисковій  океану.
Гойдався  я,  гойдався  небокрай
В  обіймах  місяця  й  туману.

Ліси,  поля,  птахи  і  навіть  ти,
Також  у  снах  гойдались.
І  літаки,  набравши  висоти,
Униз  повільно  повертались.

І  навіть  марево  безхмарне
Марить  про  медовий  сон.
Та  все  даремно,  все  намарно,
Бо  не  закрило  двері  на  балкон.

А  крізь  них  собі  тихенько,
Не  здійнявши  шуму  й  ґвалту,
Пролізли  безсонники  маленькі,
Щоб  здійняти  шум  і  ґвалт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422532
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.05.2013


Я не самотній, я вже не сам

Я  не  самотній,  я  вже  й  не  сам,
Я  не  боюсь  холодних  стін.
Я  свою  силу  всю  віддам  вітрам
І  зникну  в  небі  західних  сторін.

Мені  геть  не  страшно  перед  боєм,
Перед  запеклим  боєм  із  тобою.
І  нехай  у  цій  війні  нас  двоє  –
Ти  вкрадеш  свободу  й  волю  мою.

І  п’ятигранною  зорею  із  небес
Ти  залетиш  у  води  мого  серця.
Та  й  сотні  див  і  тисячі  чудес
Його  легесенько  торкнуться.

Я  вже  життям  живих  живу,
Полум’яний  шлю  привіт  весні
І  та  крізь  мокрий  сніг,  траву
Весняно  усміхнулася  мені…

Від  страху  страшно  і  боятися  боюсь,
Я  не  сміюсь,  життям  я  не  живу!
Нехай  сонцем  я  тобі  приснюсь,
Де  ромашку  теплу  в  руку  покладу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2013


Я ніч, я день. (Ти)

Я  ніч,  я  день,  а  ти  солодкий  сон,
Що  вночі,  що  вдень  поміж  зірок,
Поміж  тіней  зашторених  вікон
Шукає  світло  незалатаних  дірок.

Я  ніч,  я  день,  а  ти  ріка  шалена,
Що  навпіл  ділить  світло  й  тінь.
Ти  ріка  холодна,  синя  і  студена,
Ти  невловимий  привид  сновидінь.

Ти  тихий  сон  в  моєму  сні,  ти  море,
Вітер,  океан  глибокої,  шаленої  води.
Ти  сніг,  котрий  десь  високо  у  горах
Тане  із  часів  уже  минулої  весни.

Я  ніч,  я  день,  а  ти  солодкий  сон,
Що  на  моїх  руках  собі  заснув.
Ти  тиха  крапля  на  щоках  вікон
І  я  б  у  ній  тонув,  тонув,  тонув…

Ти  і  космос  –  ви  двоє  віч-на-віч,
Але  твої  слова,  мабуть,  тепліші.
Я  ж  просто  день,  я  просто  ніч,
Я  просто  світ,  що  згас  у  цьому  вірші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2013


На межі реальності…

У  волосся  полізу  виноградною  лозою
І  проросту  орбітами  нових  планет,
На  плечах  твоїх  спраглою  водою
Намалюю  ледь  знайомий  силует.

І  ледь  помітним  подихом  вітрів
Залечу  в  тонкі  і  затишні  легені.
Я  хвилями  розхвильованих  морів
Засну  у  кратері  погаслої  кишені.

Душа  твоя  -  то  дивний  космос,
То  безодня,  то  ще  не  вивчені  світи.
То  тендітний  тихий  світлий  колос,
Що  майорить  у  променях  весни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2013


Малюнок 7. Колекціонувати небо

Зривати  б  собі  неба  клаптики
І  вішати  на  стелю  й  стіни  сонно-білі.
І  щонайвіддаленіші  від  нас  галактики
Ховати  десь  під  серцем  в  тілі…

Хотілося  б  колекціонувати  небо,
Як  от  приміром,  збирають  монети.
Хотілось  б  в  руках  потримати  небо,
Як  от  мають  мрію  зустріти  комету.

І  всі  відтінки  небесного  полотна:
Від  найяскравішого,  немов  день,
До  темного,  мов  ніч  морського  дна,
Десь  заховати  в  глибині  кишень.

Ховати  туди  б  піднебесся  весняне,
Осінньо-пожовкле,  літнє,  зимове,
Біло-пінисте,  синє,  червоно-багряне,
Українське,  місячне,  зоряно-казкове,

Веселе,  ранкове,  обіднє,  вечірнє,
Золоте,  сріблясте,  прозоре  й  не  надто,
Хмарне,  безхмарне,  сумне  і  туманне,
І  те,  що  кольорами,  мов  веселка,  строкате.

Також  би  взяв  оте  сипке,  немов  пісок,
А  ще  темне-темне  й  зігріте  ліхтарями.
І  те,  що  пригорнуло  двійко  заспаних  зірок,
Котрі  тихо-тихо  повисають  над  дахами.

Я  б  взяв  собі  сотні  відтінків  нічного,
І  те  низьке,  що  шкребе  шпилясті  гори.
Й  те,  котре  шторму  випило  сумного
І  бачило  сонне  сонце  і  зморене  море.

А  вдома  з  білих  ромашок  й  фіалок
Килим  небесний  на  стелі  б  повішав.
І  кілька  б  польових  домалював  русалок,
Щоб  світ  похмурий  подобрішав.

Поцупив  б  жару  розпатланого  сонця
І  в  Антарктиду  б  відправив  шматок.
І  тобі  б,  моя  мила,  кинув  крізь  віконце,
Щоб  від  суму  зігріло  холодний  куток.

Я  б  колекціонував  клапті  неба,
І  як  пергамент,  беріг  десь  під  склом.
Я  б  шукав  барвисті  пейзажі  неба
І  називав  б  це  хобі  своїм  ремеслом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409544
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.03.2013


Хотілося б…

Хотілося  б  чогось  неймовірного…
Наприклад,  у  небі  безлімітного  снігу,
А  ще  зірок  золотих  і  твого
Хоча  б  на  мить  веселого  сміху.

Ще  б  чогось  теплого,  немов  чай,
Немов  подих  вітру  приємний.
І  якщо  усе  буде  не  так  –  нехай,
Мені  б  один  погляд:  взаємний.

Ні,  насправді  хочеться  криги,
Що  просто  в  долонях  розтане.
Чекаю  весни,  чекаю  відлиги.
Прийде  –  і  мене  також  не  стане.

А  у  вікнах  чужих,  що  навпроти,
Ожили  серця  кольорових  вогнів.
Нехай  вітри  полярних  широт
Крижаних  наметуть  у  руки  снігів.

Хотілося  б  чогось  неймовірного…
Наприклад,  у  небі  безкінечного  сонця.
А  ще  зірок  золотих  і  твого
Хоча  б  на  мить  полум’яного  серця

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013


Філософія щастя

Знаєш,  інколи  хочеться  потонути
У  свої  думках.  Інколи  у  світі  тісно,
І  дальше,  аніж  за  комір  не  зазирнути,
Не  побачити  миготіння  зірок,  але  звісно,
Можна  розглядати  вуличні  ліхтарі…
І  хочеться  бачити  більше,  ніж  стіни.
І  якщо  їх  не  буде  –  то  стеля  вгорі,
А  навкруги  ніщо  інше  як  руїни.
(Але  ж  можна  малювати  руками
На  стінах  і  створити  свій  світ!)

Навіщо  завжди  говорити:  “Привіт”,
Коли  можна  просто  жити  разом?
Навіщо  зима  знімає  із  себе  весь  одяг,
Коли  можна  із  літом  ділитись  теплом?
А  коли  болить,  і  крізь  двері  мчить  протяг,
Чомусь  кортить  відкрити  їх  навстіж.
І  нехай  змете  в  відкритий  космос  –
Я  по  планетах  йтиму  босоніж…
Чомусь  кортить  подолати  осмос,
І  частинкою  неба  врізатись  в  землю.

І  нехай  усе  це  дурниці,  порожні  слова,
Але  мені  чомусь  хочеться  хотіти  більше.
І  ніби  істина  проста,  як  два  на  два,
Аби  не  впасти  –  варто  триматися  міцніше,
Інколи  дихати  страхам  за  комір  –  не  інакше…
Навіщо  ці  короткі,  обірвані  фрази  ,
Мовчанки,  ігри  в  людей  щасливих?
І  нехай  щастя  приходить,  але  не  все  одразу,
Нехай  кроками  дрібними  несміливих,
Але  завжди  -
                           Нехай  у  мікродозах,
                                                     Але  справедливих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395566
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2013


Малюнок 6. Казка про ніч

Пливе  поволі  Місяць  по  воді;
Долає  каміння,  хвилі  й  береги.
Жевріють  в  небі  зорі  молоді,
Кудись  у  сіру  даль  летять  птахи.

А  вітер  згинає  дерева  у  двоє,
Змітає  із  сонних  хатинок  сніги,
А  ніч  морозна  думає  про  своє;
Заговорила  вголос,  ніби  пусто  навкруги.

Їй  би  видертись  на  самотню  горУ,
Їй  би  розглядати  краєвиди  казкові,
В  домівки  загнати  веселу  дітвору,
Та  й  заснути  у  тихій  діброві...

А  десь  розгулявся  навіжений  мороз;
З  неба  спустився  -  та  й  малює,  малює.
А  вітер,  брат  його,  запеклий  віртуоз,
Разом  із  ним  на  шибах  щось  чарує.

Пугач  старезний  розплющив  очі,
Крильми  зірвався  й  знов  заснув.
І  знову  вітер,  як  постріл  серед  ночі,
Дмухнув  -  і  в  сон  півлісу  колихнув.

А  з-за  дубів  високих  на  санках  зима
В  невідомість  кудись  собі  помчала.
То  виринає,  то  зникає  і  місця  нема,
Де  б  вона  чаром  свої    не  бувала.

І  небо,  що  має  крила  із  хмар,  
Сьогодні  сміялось,  мерехтіло  зірками.
І  тіні  дерев,  немов  скелети  примар,
Були  привітні.(  ну  це  так,  між  нами)

А  з  висот  неземних  летять  снігопади,
Хтось  долоні  до  неба  підняв:  щасливий…
А  в  долинах  ріки  співають  балади,
Ледь  перекричавши  сорок  галасливих.

Іде  Зима:  холодна  і  водночас  прекрасна,
В  руках  –  вітри,  а  на  обличчі  –  маска.
Жаль,  мабуть,  ця  мить  невчасна,
Але  має  останні  рядки  і  ця  казка…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389954
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.01.2013


Малюнок 5 (зимовий)

Через  декілька  хвилин  зима  –  
І  стане  зовсім  холодно  надворі,
І  вітер  засвистить,  ніби  жартома,
Щоб  налякати  заспані  зорі.

І  шепочуть  дерева  вустами:
“Віджились,  потрібно  і  поспати.”
Куди  ж  ідете?  Це  не  востаннє,
Зима  –  це  шанс  знову  все  почати.

Гляньте  в  небо  –  зорі  пробудились,
Бо  вітер  налякав  їх  свистом.
І  снігові  русалки  в  полі  загубились,
Бо  летить  додолу  сніг,  немов  намисто.

А  місяць  ожив  на  тлі  неба  ясного,
І  він  не  білий,  а  від  морозу  рум’яний.
А  там  на  роздоріжжі  від  пострілу  гучного,
Прокинувся  ліхтар  блідий  і  тьмяний.

Ось  бачите,  насправді  все  живе,
Ловить  сонячне  проміння  крізь  пальці.
Нехай  зима  холодна  і  повітря  снігове,
Але  ліхтар,  як  завше,  встане  вранці…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382493
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.12.2012


Малюнок 4 (осінь пішла…)

Коли  вдаряють  перші  морози,
Коли  крізь  ребра  вітер  свище,
Тоді  дощі  –  то  вже  не  сльози,
А  сум,  що  летить  все  нижче,  нижче…

Тоді  осінь  кричить:  “Мамо,  зажди!
Дозволь  із  листям  погратись.”
А  та  у  відповідь  (як  завжди)
Мовчки  з  донькою  іде  розлучатись.

І  осінь  сховає  у  листі  слова,
Їй  би  ще  раз  побачити  світанок.
І  та  на  останок,  вірячи  в  дива,
Землею  простелить  серпанок.

І  піде  осінь,  не  дивлячись  на  іній,
На  морози  і  на  сріблясті  хмари.
Піде,  не  залишивши  на  дереві  й  тіні,
Аби  знову  здіймати  жовтогарячі  пожари.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381435
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.11.2012


Малюнок 3 (Печаль ночі)

Туману  зерна  сірі  впали
На  землю,  на  листя,  на  дахи.
І  ніч  рвали,  за  ребра  хапали
Чомусь  до  болю  тужливі  птахи.

Чи  то  ліхтар,  неначе  смолоскип,
Не  грів  теплом  маленькі  зграї.
Чи  то  тужливий  у  тумані  скрип
Кричав,  що  в  небі  сонце  помирає.

І  холод  проймав  стеблинки  трав,
Ліз  у  глибини  душі  і  водойм.
Напевне,  він  так  усіх  карав
За  недотепло  і  за  крихти  обійм.

Місто  спить  не  бачачи  туману,
Печалі  ночі  і  журби  птахів.
Та  й  ніби  справді  біль,  а  не  омана
Ліг  на  зіщулені  плечі  дахів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378620
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.11.2012


Малюнок 2 (осіннє)

Осінь  у  хмарах  далеких  птахами
Тужливо  й  нестримно  кричала.
Осінь  холодна  такими  ж  дахами
Сьогодні  самотньо  блукала.

Та  й  вітер  чомусь  притих  –  він  німий,
Замкнувся  десь(напевне,  в  собі).
А  місяць,  немов  крейда  блідий,
Серед  зір  сліпих  сховалась:  у  юрбі.

І  ніч  напилась  густого  фіолету
Та  й  падала  на  землю,  як  листя  осіннє,
Ніч  колихала-гойдала  планету,
Немовби  колискова  її  то  остання…

І  гнулись  дахи,  дерев’яні  мости
Під  тиском  могутніх  дерев.
Гіллям  незграбно  прощались  ліси
Із  теплим  вітром  літніх  королев.

А  десь  поїзди  огинали  села  і  міста,
Що  поміж  дерев  повзуть,  неначе  змії.
І  літо  здалось  –  зімкнуло  вуста,
Бо  холодно  тут,  та  й  з  неба  сумом  віє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377350
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.11.2012


Малюнок 1

Крізь  тихий  гомін  часу  і  епох,
На  роздоріжжі  у  небеснім  дворі
Писали  свій  вічно-довгий  епілог,
Немов  з  уяви,  п’ятигранні  зорі.

І  ріки  ввібрали  весь  холод  і  сум,
А  також  тривогу  й  пташину  печаль.
Вітер,  скуштувавши  гірку  правду  дум,
На  камені  тесав  нову  скрижаль.

І  земля  гуділа  тихо,  монотонно  –
З  неба  дітей  гукала  крилатих  .
І  ті  журбою  гучнодзвонно
Летіли  з  висоти  хмар  патлатих  

І  з’являлись  повільно    на  небосхилі
Маленькі  тіні  крилатих  дітей.
А  земля  гуділа:  “Летіть,  сизокрилі,
Я  чекаю  від  вас  осінніх  вістей”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376566
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2012


Хвилі…

У  темнім  морі  по  сивих  хвилях
Гойдались  темні  тіні  кораблів.
І  чорні  хмари  дерлися  об  скелі,
Як  вітер  дерся  об  полотна  парусів.

І  темні  хвилі,  немов  ніч  осіння,
По  берегах  несли  співи  холодні...
Та  й  не  співи  то,  а  радше  голосіння
Невинних  душ,  загублених  в  безодні.

І  щогли  гнулись,  трощились  борти
Незламних  людських  пароплавів.
Та  й  хвилі  пінисті,  як  дикі  чорти,
Рвали  незламність  холодних  кайданів

І  пароплави  оті  -  то  незвершені  долі,
Що  прямують  по  хвилях  життя.
І  лиш  би  пливсти,  і  лиш  би  поволі,
Не  спіткнутись  об  скелі  буття

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375879
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2012


Осінь

Осінь  заховалась  у  моїх  кишенях,
Пробравшись  туди  непомітно.
 А  також  тремтіла  в  порожніх  легенях,
Що,  мов  каміння,  німі  й  непривітні.

Чатує,  вмостившись  на  вікні,
Срібний  Місяць-четвертак.
І  листок  тридцятий  на  стіні
Малює  босий  листопад-жебрак.

Чатує  Місяць,  чарують  Зорі,
Нахилившись  до  темної  води.
І  Листки,  що  самотні  надворі,
Свої  лишають  холодні  сліди.

І  мов  птахи,  що  відцурались  зграї,
Кружляють  навколо  дикі  літаки,
І  лиш  крилами  тонко  на  виднокраї
Протоптали  дрібненькі  стежки.

І  за  тим  осіннім  видноколом,
Свистав-кував  Вітер  молитву
Та  ту,  що  розривала  до  кісток,
Та  ту,  що  справжня  й  не  лукава.

І  плесами  старезних  річок  і  морів  
Ніч  осінньо-холодна  текла.
І  лиш  вузькі  тунелі  димарів
Несли  ковтки  приємного  тепла…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371773
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.10.2012


Балада про вітер

Десь  тихий  шепіт
Ледь  зелених  віт
Помчав  попід  горою.
Легесенько,  немов  росою,
Торкнувся  сонних  трав,
І  в  небо  він  помчав.

Той  шепіт  падав  у  струмок,
Сіяв,  як  усмішка  зірок.
Він  купався  в  сяйві,
І  слова  тут  точно  зайві..
Всі  секунди,  всі  хвилини
Повільно  йшли,  немов  години.

Шепіт  усміхався  хмарам,
Він  з  ними  сам  на  сам;
Любив  ранкове  сонце...
Крізь  шпарину  у  віконці
Зривав  сіре  павутиння,
Дарував  усім  проміння.

І  його  любила  пташка,
Кожна  у  гаю  ромашка,
Але  в  душу  тисне  ностальгія,
Бо  була  у  нього  мрія.
Він  хотів  басистим  вітром
Помандрувати  цілим  світом.

Крізь  сині  гори  і  ліси,
Крізь  полярні  полюси
Хотів  крутити  веремію.
Подати  руку  вітровію,
А  потім  летіти  знизу  догори,
Туди,  де  народжуються  вітри...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357559
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 15.08.2012


Коли…

Коли  сонце  вечірньо-червоне
Впаде  на  землю  тихою  росою,
Коли  небо  дощове  й  холодне
Гори  своєю  зачарує  красою,

Коли  вночі  рогатий  місяць
Усмішкою  до  сонця  повернеться,
Коли  вітер  солодкий  зіниць
Подихом  твоїх  торкнеться,

Коли  лісі  сп’янілі  від  дощу
Музики  нап’ються  тихих  вечорів,
Коли  проміння  сонця  досхочу
Людських  почує  теплих  слів,

І  коли  той  вітерець  крилатий
У  полі  зашелестить  колоссям,
А  серед  гір  струмок  дивакуватий
Награється  твоїм  волоссям,

Тоді  і  лиш  тоді  побачать  сни,
Що  небо  –  то  лиш  відблиски  очей,
Що  вітер  –  то  подихи  весни,
Що  ти  –  то  сонце  посеред  тіней…

А  все  це  значить  ніколи,
Бо  серця  наші  охололи…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356168
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2012


Червоне сонце, сховане у тобі…

Червоне  сонце,  сховане  у  тобі,
Затріпотіло  білими  крильми.
І  ти,  що  в  ангельській  подобі,
Мої  ламкі  обіцянки  прийми.

Вітри,  хвилі  і  моря  живуть
В  твоєму  збуреному  тілі.
Куди  подіти  хвилі,  що  несуть,
Думки  мої  такі  несмілі?

А  сріблом  місяць,  що  навпроти,
На  чужих  дахах  малює  сни,
І  десь  в  алеї  тихі  повороти  –  
То  поламані  промені  весни.

І  ліхтарі,  зігнувши  спину,
Ту  алею  тихо  зігрівають,
І  до  сходу  сонця  ще  хвилина,
А  вони  вже  свої  очі  вимикають.

Якби  мені  їх  дивну  силу,
Мені    б  побути  ліхтарем.
Мені  б  торкнутись  небосхилу,
Мені  б  твоїм  стати  ключем!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2012


Підгорілі кадри

В  міжпросторі  неба  і  бруківки,
Немов  листки  осіннім  днем,
З  неба  підгорілі  кадри  фотоплівки

Летять,  немов  птахи  ключем,
І  вечірнє  сонце,  втомлене  людьми,
Втопилось,  бо  його  пекло  вогнем.

А  кадри  все  летять...  Там  є  і  ми,
Але  доля  зла  чомусь  окремо
Нас  розділила  чорними  крильми.

Листки  летять,  а  ми  живемо,
Такі  далекі,  як  небо  і  зірки.
І  давай  навзаєм  себе  вкрадемо.

Ти  в  коси  заплітай  квітки,
Ти  босоніж  по  траві  біжи,
А  я  тобі  чиїсь  читатиму  рядки.

І  кадри  перетнули  тілесні  рубежі,
Вони  разом  виляли  у  повітрі,
Але  ти  -  то  вічні  міражі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2012


люди - падаючі зорі

Ніч  в  легких  обіймах  заховає
Твій  біль  і  сум,  твою  планету.
І  зірку,  повір,  так  іноді  буває,
Зірви  на  щастя  і  прикмету.

Можливо  щедрою  рукою
Вона  запалить  іскри  щастя
Можливо  теплою  рікою
Тектиме  радість  у  зап’ястя.

А  може  рви  з  неба  щосили
Усі  комети,  зорі,  метеори,
 І  проси  у  них,  щоб  натрусили
Вогню  в  твої  життєві  коридори…

І  ночі  всі  проводь  на  дворі,
Поглядом  неба  не  пускай,
І  в  цих  глибино  неозорих
Просторах  шлях  свій  відшукай.

Але  навіщо  сили  марнувать?
В  інші  бігати  світи  навіщо?
Невже  в  кайдани  може  закувать
Сум,  що  кинув  погляд  так  зловіще?

О  ні,  не  біжи  й  нічого  не  шукай,
Зорі  в  небесних  полях  облиш,
В  тінях  своїх  не  блукай,
По  чумацьких  не  літай  шляхах!..

Бо  може,  ми  і  є  ті  з  вами,
З  неба  падаючі  зорі?
Бо  може,  ми,  недоторкані  вітрами,
Щасливі  перли  сховані  у  морі?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2012


Про час…

Звичайні  двері.  Такого  ж  стилю  стіл.
Годинник  до  і  після  вибиває.
І  ділить,  ділить  час  навпіл,
Що  повільно  рікою  спливає.

Що  зробив,  чого  не  встиг,
Де  гордо  впав,  а  де  підвівся,
Все  карбує  час,  усе,  що  зміг.
І  десь  у  тілі  тихо  зачаївся.

А  час  -  ріка  судинами  тече,
Змиває  усі  серцеві  береги,
А  там  вдаряє  водоспадом  у  плече,
І  час  втікає  як  розтоплені  сніги…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2012


ТИ - ВІТЕР

Ти  листа  адрес  зворотній,
Але  без  чисел,  звуків,  літер.
Ти  ночі  дощ  самотній,
Ти  дня  холодний  вітер.

Ти  вітер.  Так,  ти  вітер,
Мчиш  самотньо  в  карнавальне  Ріо,
Ти  шлеш  потоки  магми  на  Юпітер,
Немов  супутник  загадковий  Іо.

О  ні,  ти  не  спокійний  штиль!
І  не  ледь  відчутний  бриз.
Я  знаю:  ти  більше,  ти  маєш  стиль,
Ти  не  летітимеш  униз,

А  в  Лісабон  помчиш,  у  мій  сон…
І  як  крижани’ть  цей  подих  мрії.
Ні,  ти  точно  не  мусон,
Бо  він  інколи  ще  й  гріє…

Чим  можеш  іще  бути  ти?
Може,  швидка  течія  підводна,
Чи  торнадо,  що  заважає  йти?
Ні,  на  це  не  здатна  сила  жодна.

Ти  буревій,  тайфун,  цунамі,
Ти  буря,  шторм,  ти  пил  пустель,
Полярно-холодний  протях  шпарин,
Що  зриває  спокій  білих  стель.

Ні,  це  не  те,  це  все  не  так.
Ти  вітер  інший,  ще  незнаний,
І  не  живеш  у  полі  чи  байраках,
Впіймати  тебе  наснаги  не  стане.

АЛЕ
Ти  до  останнього  подиху  весняних  вітрів,
Ти  до  кінчиків  пальців  потрібна  мені.
Ти  хвиля  бурхлива  життєвих  морів.
О  Боже,  ти  всі  природні  явища  Землі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2012


Самотність…

Самотність  по  плечах
Сповзає  у  груди,
І  у  тілесних  печах
Будує  з  суму  споруди.

Сонце  крізь  шкіру
Шле  невидимі  фотони,
Але  тьму  холодну  й  сіру
Не  вбивають  щастя  тони.

І  спраглі,  голодні  примхи
Десь  під  серцем  оселились,
І  надію  з’їдають  потрохи
Тіні,  що  в  мене  вселились.

І  зима  літо  душевне
Снігом  сіро-білим  замете,
І  морок  вже  напевне
Своє  павутиння  плете,

Пускає  болючі  тенета
У  мрії,  що  не  сховались.
І  на  вістрі  багнета
Вони  так  і  зостались…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012


ДОЩ

Ще  досі  накрапає  вчорашній  дощ,
Він  сірістю  огортає  самотність  площ.
І  тихо  по  бруківці  холодно-червоній
Вибиває  звук  неземних  симфоній.

Падає.
Десь  художник  ховає  картину,
Хтось  парасолем  прикриває  спину.
Ось  двоє  тихо  назавжди  розійшлись,
А  на  розі  інші  в  обіймах  сплелись.

Хтось  сидить  один  самотою  в  кав’ярні,
А  ось,  о  диво,  мій  друг  в  книгарні!,
Її  в  тінь  сховали  високі  будинки
Й  по  склу  текли  дощу  сльозинки.

Кап-кап.  Я  слухаю,  і  щось  невідоме
Співало  таке  приємне,  незнайоме  
серцю.  І  дощ  за  струни  повільно
Тягнув  сумну  мелодію  безцільно.

Десь  за  парканом  чути  скрегіт  ринв  старих
І  грім  ледь  чутний  –  в  пісні  штрих.
А  потім  ця  вистава  повільно  вщухає
Й  балерини-крапини  ідуть  за  куліси.  Я  це  знаю.

І  зала  в  оплесках  бурхливих
Зірветься  на  ноги  в  криках  галасливих.
Що  драма  просто  неймовірна  була.
Та  де  ж  їм  знати,  що  це  маска  й  мла.

І  я  зачаровано  слухав  цю  пісню,  цю  грозу,
Не  зміг  втекти  від  себе  і  дощу.
Тому  сиджу  під  покривом  дахів,
Втекти  далеко,  в  сіру  даль  хотів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012


Із неба променів напитись…

Із  неба  променів  напитись,
Здійнятись  високо  угору
І  в  сяйві  місяця  скупатись,
Що  б’ється  об  купола  собору.

І  зачаровано  ноти  ночі
Будуть  ламати  густу  тишу
І  дивно  звуки  сліплять  очі,
Тому  світ  тобі  новий  напишу…

І  відкривати  будеш  десь  планети,
І  зорі  танцюватимуть  в  руках,
І  будуть  невідомі  яскраві  комети
У  наших  битися  серцях!

І  здається,що  та  далека  зоря,
На  твою  любов  подібна
І  ніби  скеля,  що  врізалась  в  моря
Вона  тобі  зовсім  не  потрібна.

І  про  всяк  випадок  залишу
Відкритими  двері  серця  свого,
І  під  покровом  ночі  в  тишу
Зірвусь  вітром  до  неба  твого

І  в  третій  ночі,  в  темну  пору
Знесу  із  тебе  той  важкий  замок,
Але  ти  втечеш  далеко  вгору
Від  мене.  Туди,  ближче  до  зірок!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2012


Не кидай зорі напризволяще…

Не  кидай  зорі  напризволяще
Вони  не  світитимуть  без  тебе,
Можливо  буде  все  краще,
Коли  знімеш  обладунки  з  себе?

Не  забирай  всю  воду  в  рік,
І  сонце  в  хмарах  не  чіпай
Я  завжди  йтиму  по  твій  бік,
І  прошу:  від  мене  не  втікай…

І  шукатиму  всі  можливі  шляхи
До  серця  по  вінця  пустого
І  лиш  поодинокі  промені-птахи
Дійдуть  знесилено  до  нього…

Та  я  не  покидатиму  надій,
Що  грітимуть  мої  зіниці
Де  ж  погляд  вбивчий  твій,
Де  ж  відповідь  твоєї    таємниці?  

Тому  ще  довго  йтиму  по  слідах,
Що  на  сонці  залишала,
Ловитиму  планети  на  дахах,
Які  для  себе  ти  створила!

І  можливо  ще  раптом  і  колись
Здожену  в  далеких  світах
І  не  буде  дивно  як  зійшлись
Два  кораблі  в  загублених  морях

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012


Залишись…

Залишись  лиш  іскринкою  в  душі,
Що  вогонь  раптово  запалила.
Залишись  лиш  словом  у  вірші,
Тим  єдиним,  яке  ти  так  любила!,

Облиш  всі  марні  думки  й  надії,
Бо  вітер  вже  не  вірить  у  тепло,
Й  заховай  свої  мрії  золотії
В  хмари.  Так  написано  було.

 І  впади  на  мене  краплею  дощу,
Що  десь  самотньо  заблукала.
А  ні  –  іди.  Не  вибачайся,  я  прощу.
Лиш  пам’ятай:  знайди  те,  що  шукала.

Зостанься  теплим  спогадом
На  сірих    кадрах  фотоплівки,
Невідомою  будь,  а  згодом
Музикою  старенької  платівки!

А  потім  в  птаха-мрію  обернись,
І  вгору,  вгору  з  радістю  лети
І  крилами  до  сонця  доторкнись,
І  не  вертайся,  мене  відпусти!  Відпусти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012


Чи чули Ви, що час лікує?

Чи  чули  Ви,  що  час  лікує?
Можливо  правда,  можливо  й  так,
Але  мені  здається  він  тріумфує,
Коли  ти  центр  всіх  атак.

І  всі  підшкірні,  підгрудневі  
Шрами,  що  гояться  роками
Порвуться  під  подихи  червневі;
Твої,  що  лікував  ночами.

І  Ви  кажете,  що  все  мине?
Та  всі  серцеві  струни
Наспівують  про  щось  сумне,
Про  те,  що  я  без  фортуни…

Чи  може  скажете:  “Забудь!
Не  варте  це  твого  життя,
Стри  пам’ять,  роби  що-небудь.  ”
Але  вона  ж  моє  серцебиття!

І  кров  моя,  й  моя  вода.
Без  волі  я,  це  мимохіть.
Вона  ночі  шепіт  і  моя  хода…
Ну  скажіть  щось,  не  мовчіть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2012


Зупиню час

Я  хочу,  щоб  швидко  минали  ті  дні
Коли  буря  нестерпна  й  ти  на  самоті
Коли  ідей  практично  вже  немає
І  сміх  чужий  твої  кістки  ламає

Щоб  непомітно  світилися  зорі
І  хвилі,  що  б’ють  каміння  в  морі
Схаменулись.  І  попрошу  я  вас
Хоча  ні.  Сам  зупиню  швидкий  час…

Побути  з  думками,  ще  краще  без  них!
Замкнутись…й  пірнути  в  глибину  книг
Чи  іншими  займатися  речами
Головне  мовчати  і  не  поруч  з  вами.

Сидіти,  сидіти  й  думками  літати
Скільки  існує  галактик,  хотілось  би  знати!
Наодинці  бути  й  пити  чай  депресій,
Скільки  я  вже  витримав  атак  і  агресій.

Спитають  як  у  мене  ідуть  справи.
Скажу,  непогано,  хоча  сам  нап’юся  кави
Чудово  все…З  радістю  в  очах  і  сумом  у  грудях
Не  побачити  тремтіння  і  відчай  у  словах!

І  не  зрозумію  цього  стану  до  кінця,
Тому  досі  шукаю  ідеальні  рядки  митця,
І  повільно  нищу  себе,  свій  каркас.
Я  знову  промовчу  й  зупиню  час,

Що  мчить  і  безперервно  набирає  ходу
Замкнув  мене.  Немає  виходу  і  входу
Зупиню  час.  Тихо  гляну  у  вікно.
Ось  яке  життя  –  казав,  ковтаючи  вино

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012


Люди, залишайтеся людьми!

Напевне,  кожен  себе  питав,
Для  чого  я  тут,  що  таке  життя?
Багато  сторінок  я  пролистав
І  дізнався,  велика  частина  –  це  сміття

Це  вічний  пошук  ідеалів
Яких  насправді  не  існує
Це  гучний  гуркіт  вокзалів,
Самотність  і  тебе  нічого  не  хвилює

Життя  –  для  багатьох  це  соцмережі
Це  порожні  звуки  в  улюблених  піснях
Не  ти  керуєш  і  не  ти  малюєш  свої  межі,
І  сам  себе  мордуєш  у  пекельних  кайданах

Життя  –  безідейна  пародія  на  щастя
Круті  мобільні,  ще  кращі  марки  авто
Хтось  емоційний  –  безглузді  порізи  зап’ястя
А  скажи  комплімент  –  почуєш  відразу:  “а  ти  хто?”

Ми  творимо  ілюзію  гарного  життя
Банкети,  весілля,  привітання…Букети
Для  незнайомих  людей.  А  для  друзів  
                       відсутнє    мережі  покриття!
Один  одному  в  серця  встромляємо  арбалети…

Сперечаємось,  кричимо,  б’ємося  за  доведені  ідеї
А  самі  не  знаємо  для  чого  насправді  потрібні  серветки
Спитаю  тебе…коли  був  востаннє  у  цирку,  а  в  музеї?
Схаменіться…  гляньте  в  очі,  ви  в  чужих  руках  маріонетки

Бо  ти  не  пан  власно  життя,
Одними  керуєш,  інші  –  залюбки  тобою…
І  мене  гризуть  докори,  кричу  в  майбуття
Друзі,  що  робиться  з  вами?  Будьте  собою!

Пишіть,  любіть,  ставте  перед  собою  цілі
Слухайте  лише  звуки  душі  і  пориви  серця,
Не  корись  нікому,  а  ні  –  то  опинишся  на  прицілі,
Люби  сонце,  вітри,  природу,  будь  з  душею  митця!

Життя,  справді,  дуже  складна  річ.
Дивлюсь  новини  –  одне  розчарування
Там  вбили,  там  зґвалтували  –  сльози  зусібіч.
Хтось  помер,  бо  не  витримав  життя  випробування….

Хтось  краде  у  тебе,  в  когось  ти
Люди,  прошу,  лишаймося  людьми
Дивіться  в  очі  –  ви  побачите  там  світи
Усміхайтесь,  не  покривайтесь  льодом  і  слізьми

Любіть  свою  маму,  мову  і  кохану,
Життя  любіть,  які  б  воно  не  ставило  палки
Єдину,  вільну  і  мальовничу  Вкраїну
Пам’ятаймо,  ми  вільні  люди  –  козаки!

Це  все,  що  хотів  тобі  сказати
Повір,  у  всіх  є  вічно  проблеми
Але  життя  –  це  порвані  канати,
Які  потрібно  зшити,  розв’язати  теореми…

В  врешті-решт!!!
Свого  життя  ти  архітектор
Не  спи,  не  нищ  його  дарма.  
Бо  проживеш  як  аматор  і  дегустатор
Зміни  себе  і  позбудься  важкого  ярма!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327670
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.04.2012


Знаєш як кохає зірка і земля?

І  ніби  довго.  Минуло  три  роки
А  ти  спитаєш:  "Хіба  болить  тебе?"
У  відповідь:
"Я  намагався  назустріч  робити  кроки"
Усміхнешся:  "Не  варто,  це  мине"

І  як  тепер  без  тебе  жити?
                         А  з  тобою?
О  ні.  Це  більше  не  серця  бажання
І  не  відверте  розуму  питання
Як  можна  смерть  і  долю  обдурити?

Ти:  “Мовчи.  Що  за  трагічності  слова?
Хіба  не  друзі  більше  ми?
Це  не  ти  і  не  твоя  вина.
Подорослішали.  Давай  не  будемо  дітьми!”

Знаю,  не  почуття.  Ми  були  фантомами
Я:  “А  знаєш  як  кохає  зірка  і  земля?
Лише  на  відстані  обіймами
Промені  –  то  поцілунки,  а  очі  –  то  небеса”

Знову  прошепочу  тихо
Знаєш  як  кохає  зірка  і  земля?
Відстань  для  них  -  це  не  лихо
Змирились...  Така  їхня  гірка  доля...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012


Що таке кохання?

Що  таке  кохання?  Поясни.
Так  просто  я  сказати  не  можу.
Це  побачення  в  погоду  негожу
Просто!,  це  пробудження  весни

Кохати.
Комусь  під  вікнами  читати  вірші
Комусь  свої  присвячувати  пісні.

Це  протон  і  нейтрон  в  атомі  р'азом
Або  тебе  назвали  неперевершеним  алмазом.

Це  між  двома  магнітне  поле,
Коли  страшно,  але  не  болить,  не  коле.

Це  притягання  двох  маленьких  планет.
Щоб  спілкуватись,  не  потрібен  інтернет.

Це  ніби  маленький  острів  в  океані.
Інше  не  має  значення:  все  в  тумані.

Часто  це  трохи  прози  чи  віршів.
Для  когось  написання  смс  і  листів.

Кохання  –  це  інколи  страждання,
Але,  як  не  крути,  часто  і  вінчання.

Що  воно  таке?  Скажи,  друже,  і  ти.
-Це  спогади  днів  щасливих  берегти.

Ну,  для  мене,  це  ніби  як  політ,
Летиш  і  по-новому  бачиш  цей  світ.

А  якщо  у  школі  відчув  це  почуття
Це  зранку  робити  домашнє  завдання

Бігти,  бігти,  і  повір,  не  встигати
Це  вчителя  “енку”  не  ставити  благати

Це  зимою  на  снігу  малювати  серця
Це  вперше  доточити  олівця,
І  не  повіриш,  до  кінця.

Це  двом  стояти  біля  її  дверей
І  відчувати  тиск  один  одного  грудей

Ех,  якби  тобі  розказати
Це  ніби  на  іншу  планету  злітати.

А  коли  до  неї  йдеш,  ну,  чи  вона  до  тебе,
Поприбирати  вдома  хутко  треба

Це  довго  з  другом  розмовляти,
Що  на  день  народження  дарувати

А  для  тебе,  дитино,  що  таке  кохання?
Це  коли  мама  з  татом  не  можуть  встати  
                                             зрання

Це  коли  вони  живуть  разом  досі
Але  часто  хтось  спить  на  підлозі

Це  коли  в  суботу  машину  миє  тато
А  мама  підкрадається  злодійкувато

Коли  всі  разом  і  нам  завжди  цікаво
Головне,  щоб  ніколи  не  набридало.

А  як  скаже  людина  старша?
"Зморшки  наші  вона  прикраша",

Ми  не  тримаємось  за  руки
А  разом  радіємо,  коли  приїдуть  внуки

Я  люблю  плести,  вишивати,
А  дідусь  поважно  газету  читати

Це  зимою  святкувати  з  родиною
Тоді,  повірте,  я  стаю  дитиною

Переживати,  думати  про  всіх,
Але  ж  краще  чути  близьких  сміх

Важко  пояснити,  і  до  кінця  сам  не  розбереш,
Щоб  другий  не  сумував,  коли  ти  умреш.

Це  коли  летить  маленька  пташка.
А  в  дзьобику  іншої,  як  думаєш,  що?
Не  знаю.  Це  може  бути  абищо.
А    дуже  просто  –  це  ромашка.

Це  коли  ти  серцем  відчуваєш.
Питають.  А  ти  у  відповідь  лиш  киваєш.

Отож  в  двох  словах  це  не  передати
Для  когось  це  ввесь  світ.  І  це  багато.
Для  когось  кохати  –  значить  ридати.

Хтось  любить  мовчки,  хтось  словами.
Але  це  притаманне  всім  нам  з  вами.

Робиш  перший  крок,  бо  кохаєш
Але,  жаль,  плачеш  і  страждаєш.

Знаєш,  які  купляти  квіти
А  якщо  не  ті,  радіти  щиро,  як  діти.

Це  взяти  в  руки  телефон
І  слухати  один  і  той  ж  рингтон

Це  взяти  і  подзвонити  в  третій  ночі,
Відчути  тепло  і  позбутись  порожнечі.

Це  коли  дівчинка  на  ім’я  Настя
Щось  більше  –  радість  і  щастя.

Це  нескінченні  погляди  в  очі,
Це  довгі,  недоспані  ночі.

Це  близькість  не  тільки  рук,
Але  й  гучний  на  віддалі  серця  стук

Це  розуміння  не  лише  словами,
А  й  спілкування  на  відстані  думками.

Кохання!  Скільки  всього  сказано,
А  завдяки  йому  скільки  теорем  
                           розв’язано.

Отож  розмова  довга  наша  ця,
І,  повір,  не  буде  їй  кінця.

У  всіх  людей  історія  своя
Інша.  Не  така.  Як  у  кожного  героя
Неповторна.  Колись  розкажеш,  а  яка  твоя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2012


Образ

Ніч.  Думки.  Погляди  у  стелю.
Тепло,  що  пульсувало  між  руками.
Мовчав.  Згадав  твою  пустелю
І  сніг,  що  падав  на  чоло  думками.

Отож,  руками  в  просторі  вночі
Я  малював  твоє  обличчя,
Виводив,  неначе  пензлем  очі,
І  контури  до  передпліччя.

Ось  тепер  твоє  волосся
В  просторі  яскраво  мерехтить.
Тепер  посмішка,  надіюсь,  не  здалося.
Малюю  очі  і  вогонь,  що  в  них  
                           Палахкотить.

Тепер  виводжу  тонкі  уста,
Взявши  в  руки  яскраві  барви
І  ще  мить  заграє,  як  веселка,  посмішка  твоя
Тепер  вже  справжня,  не  плід  уяви!

Ось  подих  теплий,  як  весняний,
Що  так  люблю  і  зараз  відчуваю  я  на  собі.
Донісся  і  запах  духмяний,
Який  намагався  впіймати  при  кожній  спробі!

І  як  художник,
Що  майже  завершив  вже  роботу
І  останні  доставляв  штрихи,
З  чола  рукою  витер  краплю  поту.
Побачив  я  тебе,  не  сумніваюсь  анітрохи!

Майже  справжня,  як  жива.
Наважився.  Нарешті  доторкнувся.
Жаль,  я  думав,  що  існують  дива.
Та  ні.  Образ,  як  малюнок,  на  шматки  порвався!

І  я  як  навіжений,  кричав.
Бо  те,  що  так  любив
І  щоночі  в  думках  плекав,
Зникло.  Я  сам  образ  цей  убив!

А  все  через  те,  не  повіриш,
Ті  три  слова  я  хотів  сказати.
А  ти  сидиш  і  непомітно  куриш
Мої  думки,  що  в  тобі  я  хотів  сховати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2012