Олександр ПЕЧОРА

Сторінки (8/777):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 »

ПРО ХВАЛЬБУ

Нам  є  чим  кожному  хвалитись,  
та  тільки  ж  хваляться  не  всі.
Не  варто  воду  в  ступу  лити,  –  
постануть  всі  у  всій  красі,
коли  душа  гайне  на  небо  
й  лишаться  справи  на  землі.
Тож  вихвалятися  –  ганебно,  
в  столиці  ти  чи  у  селі.

Були  ж  такі,  що  владу  мали  
і  славу  –  і  таку,  й  таку.  
Які  хвалителів  наймали,  
здіймалися,  як  в  літаку.
Вони  так  високо  літали  
у  вирі  пафосних  ідей!..
А  пам’ять  гасла  та  й  розтала,  
не  світить  бо  серед  людей.

Покращення  життя  ще  вчора  
нам  обіцяли…  брехуни.
Роби  добро  або  нічого.
Гей,  самі  ті!
Та  де  ж  вони?

Стривай,  пронирливий  вельможа,  
якого  совість  не  шкребе.
Хвалитись,  звісно  ж,  може  кожен,  
та  чи  хвалитимуть  тебе?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853522
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2019


Із гнізда пташенята злетять!

*      *      *

Скільки  різних  бар’єрів  зборов  я!
Скільки  втрат  незворотних  зазнав!
Розгубив,  роздарив  я  здоров’я,
та  мій  голос  ще  не  відлунав.

Бо  коріння  моє  –  міцно  вдома.
І  літаю  я  ще  по  світах.
Хоч  політ  пригальмовує  втома  –
до  гнізда  повертається  птах.

Хоч  близенько  підкралася  старість,
хоч  болить  –  підіймаюсь  і  йду.
І  злітаю,  і  падаю.  Й  знаю,
що  на  шлях  заповітний  впаду.

Посумую,  а  чи  порадію,  
та  натхненно  труджуся  щодень.  
І  не  плачуся,  праведно  дію  –
гарні  справи  роблю  для  людей.

І  минувшину  гідно  шаную,  
і  в  майбутнє  будую  місток.
І  служу,  і  привітно  паную.
Наживусь,  наборюсь  на  всі  сто!

Чітко  чую  вже  поклик  лелеки.
Вже  мені  –  рік  за  три  чи  й  за  п’ять.
Чи  близенько  впаду,  чи  далеко?..
Із  гнізда  пташенята  злетять!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838802
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.06.2019


Балада про діда Гната

Ще  Сула  не  розтала,
а  душа  –  відліта...
Діда  Гната  не  стало.
А  прожив  він  до  ста.

Нелегкими  шляхами
між  вітрами  ходив.
А  село  було  –  храмом.
Щедро  долі  годив.

Від  Дніпра  і  до  Праги
шлях  проліг  бойовий.
За  відвагу  мав  шану.
Вік  –  в  колгоспі  робив.

Факт:  єфрейтор  Муравський
з  фронту  скарбу  узяв  –
для  рубанків-струганків
півмішка  залізяк.

Бо  добавити  віку
вмів  оселям  усім.
Півсела  його  вікон
й  досі  дивляться  в  світ!

Мав  небесну  іскринку  –
вправно  столярував.
До  сторіччя  він  скрипку
для  душі  змайстрував!

Гнат  не  ойкав  ніколи.
Хоч  жилось  –  не  меди.
Півжиття  порав  бджоли,  –
мед  водився  завжди.

Мо’,  й  тому  в  нього  стільки
не  було  болячок?
Раз  –  боліла  печінка.
Раз  –  у  ногу  гвіздок.

І  було  –  подивуйся:
скрипку  візьме  мастак,
підфрантить  сиві  вуса
та  як  вдарить  гопак!

Не  втече,  було,  тісто,
коли  хліби  пече.
Смачно  вмів  попоїсти.
Мав  і  міру,  і  честь.

І  попоратись  впору
дід  проворний  встигав.
А  як  внуки  до  двору,  –
ввесь  куток  не  вгавав!

Кожна  зморшка  світилась
життєдайним  добром.
Йому  б  жити  годилось!..
І  ціни  б  не  було.

Рідко  дід  був  у  місті.
В  неба  ради  питав.
«Сільські  вісті»  провісні
здавнелезна  читав.

Не  ганявся  за  возом.
Власні  погляди  мав.
Спершу  голос  Морозу
на  підтримку  віддав...

–  Бандюковичу  –  дулю.
Ну  вже  й  ірод  крутий!
Вірю  Ющенку,  Юлі.
Треба  їм  помогти.

Як  було  б  усім  паші,  –
не  ревіли  б  воли.
Дуже  радий,  що  наші
врешті  перемогли!

Та  якби  ж  не  мішали...
Скакунів  запрягли,  –  
ради  слави  держави
багатезно  б  змогли!

На  омріяне  жито,
теплий  вітре,  повій.
Як  же  хочу  пожити
я  при  владі  новій!

Повесні  буде  літо
і  трава  в  молоці.
Будуть  в  пахощах  мліти
мальовничі  Хитці.

От  би  вулики  власні
доробити  в  момент.
Приїжджайте  на  Спаса,  –
буде  сонячний  мед!

Діда  Гната  не  стало.
Світла  пам’ять  жива.
Від  причілка  до  ставу
зеленіє  трава...

Вітер  хвірткою  скрипне,  –
в  путь  новий  вируша.
Озивається  скрипка,
мов  нетлінна  душа.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834981
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.05.2019


РІДНА ХАТА (пісенне)

Мені  щастило  бути  на  морях,
у  дивовижних  мандрувати  горах.
Намилувався,  надивився  я.
Зазнав  чимало  радості  і  горя.

Багато  в  світі  різних  є  столиць.
І  безліч  неповторних  місць  чарівних.
Мільйони  зустрічались  гарних  лиць,  –
обличчям  рідним  не  буває  рівних.


Приспів:
У  світі  –  доріг  багато…
Єдине  небо  –  не  видно  дна.
А  рідна  селянська  хата
на  цілий  всесвіт  повік  одна.

Вертаюсь,  вклоняюсь,  каюсь,
через  висоти,  через  літа.
Немає  на  світі  раю,
та  рідна  хата  мені  –  свята.


Шляхів  і  веж  подолано  сповна,
бажати  щастя  іншого  не  стану.
У  мене  Батьківщина  є  одна,  
де  мріють  вірні  верби  понад  ставом.

До  хати  знову  згадка  привела.
Розворушила  серденько  гаряче.
Хто  хоч  би  змалку  не  зазнав  села,  
той  долею  обділений  добряче.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794496
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.06.2018


СВІТЛА ПІСНЯ

Сонячний  мрій  вітрила,  
юності  дивний  квіт!..
Матінка  говорила:
«Сину,  рушай  у  світ».
Душу  свою  відкрила.
Довгих  молила  літ.
Рвала  недоля  крила.
Болісним  став  політ.

Хоч  у  житті  немало  
досі  зазнав  біди,  –  
світить  благання  мами:
«Не  зупиняйся,  йди.
В  пошуках  світла  правди  
раптом  якби  не  впав…»
Я  підлітав  і  падав,  
тільки  не  відступав.

Довго  я  був  прикутий,  
важко  увись  злітав.
Квилить  у  небі  кутик  –  
тануть  мої  літа.
Жаль,  що  дорога  пізня  
ген  рушниками  в  світ,  –
житиме  довго  пісня,  
теплий  зоставить  слід.

Приспів:
Іду,  неупинно  до  світла  іду.
Лечу,  життєдайним  промінням  свічу.
Усім  роздавати  дарунки  пора.
Уклінно  бажаю  вам,  люди,  добра.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794495
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.06.2018


МИРНИЙ АТОМ

Чорний  біль  окутав  душу,  чорний  страх.
Понад  світом  плине-лине  чорний  птах.
Спалахнула  та  й  пала  Полин-зоря.
Загасити  б  мирний  атом,  тільки  ж  як?

Чи  спасаються  ж  нарешті?  Де  там.  Жах!
Нап’яли,  та  тільки  ж  рветься  саркофаг.
Щоб  надійне  спорудити  укриття  –                      
нам  не  вистачить  ні  грошей,  ні  життя.

Загнуздати  б  монстра  дикого  якби.
Та  виходить  –  ми  є  атома  раби.
Вже  новий  реактор  сіє  чорний  дощ.
Є  Чорнобиль,  Фукусіма.  Далі  що?

Від  владик  ми  тільки  й  чуємо  "ля-ля".
Стогне-гине  замордована  Земля.
І  невидимий  витає  чорний  дим.                              
І  труїть  поля  й  моря,  хати  й  сади.

Вже  ж  усім-усім  розкаятися  час,
щоб  простив,  а,  може,  й  спас  Всевишній  нас.
Хай  же  світить  людям  злагода  й  любов.
І  поможе  нам  тоді  єдиний  Бог.

Будь  спасителям  довіку  вдячний  ти,
та  новітньої  біди  не  допусти!
Вже  ж  із  неба  чути  праведні  слова:
"Схаменіться!  Мирним  атом  не  бува!"

Не  бува  чужого  горя,  не  бува.
Мирний  атом  –  то  загроза  світова.

2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789074
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2018


ПРОСТИ, ВАСИЛЮ


                                         Будьте  схожі  самі  на  себе.
                                                               Василь  Симоненко

Прости,  Василю,  недалеких  тих,
які  в  часи  совєцької  хвороби
супроти  тебе  й  мертвого  боролись,
та  не  змогли  твій  дух  перемогти.

О,  як  ти  вірно  свій  народ  любив!
Сплюндровану,  зацьковану  Вкраїну
оспівував  журливо-солов’їно,
синівське  слово  зброєю  зробив.

Прости  й  маститих,  і  чинуш  крутих,
придворних  блазнів,  вчених  недовчених,
лукавих  братців,  словоблудів  чемних…
Час  розсудив  –  зняв  маски  зі  "святих".

Ти  є  самим  собою  і  тепер.
В  Австралії,  Росії  чи  Канаді  –
тобі  повсюди  українці  раді.
Бо  слово  будить!  Дух  твій  не  помер!

Не  манівцями  йду  до  тебе  я.
Вклоняюсь  хаті.  Вчусь  людців  карати.
Послаблюю  байдужості  лещата,
щоб  вивільнялося  твоє  ім’я.

Міцніють  думи,  глибшають  слова.
В  державу  нашу  кріпне  спільна  віра.
Йдемо  від  слів  до  праведного  діла.
Ніяка  влада  правди  не  схова.

Народ  мій  є!
Його  міцніє  дух.
Є  українськість  вільної  людини.
Є  нація  –  натхненна  і  єдина.
І  буде  шлях,  і  доля  до  ладу.

1992

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766022
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2017


НА ПОРОЗІ ЗИМА

На  порозі  зима.
Завіва-завива  завірюха.
Довго-довго  не  спиться.
Рано-рано,  а  сну  вже  нема.
Як  же  я  натомився...
Але  клопоту  завжди  по  вуха.
Мов  недавно  родився.
Та  невже  ж  на  порозі  зима?

На  порозі  зима.
А  на  серці  так  тепло  та  щемно.
Поспішати  годиться.
Спочивати  –  вже  й  хвильки  нема.
Коли  літо  ще  сниться,
грає  гривою  вітер  хрещений,
як  же  можна  змириться
з  тим,  що  вже  на  порозі  зима?

На  порозі  зима:
на  вікні  чарівні  візерунки.
Закінчились  забави,
у  минуле  дороги  нема...
Годі  правити  балом  –
вже  пора  роздавати  дарунки.
І  весна  незабаром!
Хай  вибілює  душу  зима…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764521
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.12.2017


ТРИ ДУБОЧКИ (Новелетка)

         В  затишному  тупичку  –  між  хатами  й  старим  кладовищем  яскравіє,  з  виду  молода,  величенька  могила.  
До  хреста  тулиться  свіжий  вінок,  від  оновленої  міської  влади.
         Біля  напису  «Землякам-лубенцям  жертвам  голодомору  1932-33  років»  покірно  лежать  ще  живі  квіти.  
         Якось  непевно  плаче  пізня  осінь.  Чи  то  дощ,  чи  то  сніг?..
         А  ми  таки  посадили  три  малесенькі  дубочки:  від  просвітян,  рухівців  та  нашоукраїнців.  Мо’  хоч  один  прийметься,  виживе?
         Як  з  під  землі  чи  з  неба  сивого  нагодилась  тьотя  Поля  –  давно  вже  старенька,  а  таки  трохи  жвава  бабуся.
         «Отут,  –  мовила,  –    таку  було  грушу  посадили!  Вже  й  гарненька  була,  так  отож  припинали  на  могилах  кіз…  Да-а.  
         Тепер  –  одні  бур’яни.  Нові  якісь,  чудні.  І  кози  б  не  їли.
         Ото  усе  –  могили.  Голодоморні.  Безхресті,  всякі  були.
         Десь  отам,  де  вже  дерева,  –  тітка  моя.  А  потім  –  солдат  ховали.  Все  перемішалось.  Таке-то.
         …Авжеж  там.  Чоловіче  добрий,  а  хто  шукатиме  ті  архіви?
         Сторож,  було,  ось  скраю  яму  копав.  Та  й  дорився.  А  то  –  мій  дядько  похований,  з  онуком  разом.
         Люди  мерли  найбільше  ранньою  весною..  Це  вже  вижилі  спасалися  цвітом  акації,  пасльоном…  
         Так-так,  звозили  підводою.  Де  ото  чагарничок,  була  комора.  Як  зараз  бачу  –  привезли  осюди.  Кажуть,  було  дванадцятеро,  а  тут  одинадцять.  То  де  ж  той  мрець?
         «А  я,  –  каже,  –  сиджу  під  возом,  смерти  дожидаю».  Устав  і  пішов  –  у  комору.
         Оце  ж  навпроти,  бачите,  горбочок  чистенький.  На  хресті  ще  й  букви  були,  шо  то  батюшка  похований.  Хрест  осідав,  підгнив  та  йпав.  А  сей  год  прозівала,  –  спалили  з  гіллям  хрест.
         Да-а-а.  Е,  хе-хе,  хе-хе».
         Та  й  подибала  з  ціпком  наввипередки.
         Й  ми  помалу  порозходились.  Ятрилися  й  глибоко  влягалися  думки…
         Годилося  б  навідатись  сюди  невдовзі,  до  оцих  густих  одиноких  могил.  До  батюшки  поставити  б  хреста.  Не  переймаючись  якої  він  парафії,  із  міста  чи  села.  Тоді  ще  так  не  ділили  Бога…
         Допоки  ж  лише  плести?  Вже  в  селах  –  одні  хрести.
         О,  як  же  благально  дивились  нам  услід  малесенькі  дубочки!..

         Вже  осінь  стрілася  з  зимою,  то  ж  незабаром  і  весна.
         Дай  Боже…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762277
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 25.11.2017


ПОКЛИК ЛЕЛЕКИ

«Вже  в  Хитцях  не  гніздяться  лелеки»  –
мені  сумно  Олекса  повідав.

Як  же  те  споглядати  нелегко!..
Одиноку  він  хату  провідав…

А  було  ж  це  село  мальовничим:
річка  Удай,  узліски,  долини…
Як  же  боляче  в  спомини  кличе
неповторне  те  царство  дитинне!..

А  було  ж  воно  верхи  на  конях!..
Вже  давно  вороні  і  не  сняться.
Сивина  оселилась  на  скронях.
Вже  й  лелеки  тут  жити  бояться.

…Чагарник,  самосадні  дерева,
гомінливі  пташки,  та  не  люди…
На  горі  в  самоті  ферми  ребра…
По  Вкраїні  вже  так  ледь  не  всюди.

Тут  не  стрінеш  вже  й  древню  бабусю.
Кілька  хат  зирять  вікнами  в  небо…
Та  невже  і  Всевишній  забувся,
що  село  рятувати  вже  треба?

У  Хитцях  оселилася  тиша.
Тут  малеча  давно  не  щебече.
Олексій  про  село  своє  пише.
А  села  вже  немає.  Вже  –  вечір…

Клекотять  життєдайні  лелеки,
де  клопочуться  люди  в  оселях.
Вимирають  близькі  і  далекі
українські  покинуті  села…

Ще  провідує  цвинтар  ілюзій
Олексій  Неживий,  бо  живий  ще.
По  світах  розлетілися  друзі.
І  все  далі  до  них,  і  все  ближче…

Як  же  хочеться  хатнище  мати!..
Мов  лелека,  в  дворі  походжає…
Відлетіли  вже  батько  і  мати…
І  не  радий  Олекса  врожаю.

Хоч  садок  іще  родить  нівроку,
і  садили  город  для  годиться…
Це  ж  колись  тут  держали  корову.
Це  ж  отут  –  найсолодша  водиця…

Де  гриміли  пташині  оркестри
і  кумедні  перегуки  півнів.
Відлітають  брати  його  й  сестри.
Захлинається  серце  в  кипінні.

Тут  до  нього  ще  зовсім  недавно
озивалися  жваві  сусіди.
В  самоті  і  вечеря  й  сніданок.
Ну  куди  отепер  він  тут  піде?

Щоб  горіх  не  звалився  на  хату,
довелося  спиляти  по  пояс.
Його  плоду  і  так  забагато…
Озивається  в  степ  дальній  поїзд.

Покотились  літа  чередою
з  весен  радості  в  траурну  тишу.
Не  юнак,  а  дідусь  з  бородою
про  минувшину  зболено  пише…

Якби  ж  можна  вернути  минуле,
освятив  би  він  в  Удаї  воду.
Щоб  сюди  козаки  повернулись
і  на  храм  приїжджали  підводи…

Ой  ви  коні,  розгнуздані  коні,
покатали  ж  ви  як,  поносили!..
Серце  рветься,  слізьми  очі  повні
і  немає  тримати  їх  сили…

Боже  ж  боже,  за  що  ця  наруга
щоб  село  ще  живеньке  ховати?
Як  же  жаль  мені  вірного  друга
що  тулився  до  рідної  хати.

Що  вітався  уголос  з  порогу
і  хрестився,  неначебто  в  церкві.
Із  вікна  поглядав  на  дорогу…
І  рубці  розправлялися  в  серці.

Бо  Хитців  найрідніших  на  світі
всі  заморські  столиці  не  варті.
Тут  коріння,  тут  вічності  віти…
І  молитва  до  рідної  хати.

Тут  вівтар  на  вітрах  благодатний.
Тут  думок,  теплих  споминів  повінь.
Приїздить  Олексій  бородатий
на  довічно  святу  тиху  сповідь.

Стогне  вітер  в  дрімучій  долині…
Відродити  село  ой  нелегко!
Дзвонить  в  скроні,  у  серденько  лине
невмовкаючий  поклик  лелеки…

1  жовтня  2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753490
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.10.2017


ІРПІНСЬКІ РОЗДУМИ ОСІННІ

Яка  красива  осінь  в  Ірпені!
Сюди  колеги  звідусіль  злетілись.
Той  щебет  досі  чується  мені.
Прощатися  нікому  не  хотілось.

Прибулі  з  Криму  і  Галичини,  
з  Хмельниччини,  Полтавщини,  Волині…
Із  Кропивницького  й  Дніпра  вони.
Й  столичні  друзі  –  всі  в  душі  й  понині.

З  Чернігівщини  –  бравий  лікар  Ох.
Він  –  во!    –  поет,  художник,  композитор.
У  нього  хисту-вдачі  на  п’ятьох!
Є  й  «Гарбузівка»  –  може  пригостити.

З  Борисполя  –  Шевченко  завітав.
Він  –  музикант,  співак  і  композитор.
Давненько  і  поетом  гарним  став.
Й  художником,  мо,  стане  ще  маститим.

Добро  іскрилось  з  сонячних  долонь.
І  осінь  барвограйно  так  буяла!
Співала  нам  Олена  Білоконь!
І  пісня  наша  душу  окриляла!

Аплодували  приязно  собі  –
були  тоді  мистецьким  епіцентром!
І  кожен  захопитися  зумів
ще  й  співом  Анатолія  Куценка!

Усі-усі  –  і  хлопці,  й  дідусі,  
й  дівчата-жіночки  –  такі  чарівні!
Були  щасливими  й  раділи  всі  –  
відносно  незалежні  й  майже  рівні.

Об’єднані  у  слові  і  ділах
не  плакалися,  більше  –  жартували.
Те  світло  в  душу  бережно  заклав,  
аби  вона  вкраїнно  гартувалась.    

Об’єднані  метою  Луцьк  й  Лубни…
Дніпро  єднає  береги  священні.
Людей  натхненних  й  трішечки  чудних.
Ми  всі  –  прості,  хоч  серед  нас  є  й  вчені.

Ми  дещо  різні  й  рівень  різний  ще.
Не  будемо  себе  у  груди  бити.
Патріотичне  наше  дітище.
Хтось  хай  сичить,  а  нам  своє  робити.

Ми  вірні  лиш  одній  святій  меті,
щоб  дихалось  усім  на  повні  груди.
Ми  лірики  відважні  –  саме  ті!
Посеред  нас  немає  й  краплі  юди.  

Понад  усе  –  плекання  братських  уз.
І  людяність,  і  відданість,  і  гідність.
Єднає  нас  міцний  козацький  дух,
тверда  національна  відповідність.

Яке  ж  величне  й  горде  слово  «друг»!
Піднесено  струмує  й  коле  серце!
І  друг,  і  брат  –  Віталій  Назарук!
Розвіртуалиться  й  Микола  Серпень!

У  нас  ще  стільки  невідкладних  справ
і  задумів  добро  творити  разом!
Я  однодумців  творчих  тут  зібрав,
і  тих,  що  не  стрічалися  й  ні  разу.

О,  як  привільно  мріється  мені!
О,  як  же  моє  серденько  зігріте!
Яка  ж  красива  осінь  в  Ірпені!
І  будуть  ще  зима,  весна  і  літо!..

У  залі  й  в  барі  ми  дали  концерт!
Самі  себе  послухали  та  й  годі.
На  тому  не  робили  ми  акцент:
спілчани  ми  чи  трішечки  народні.

Були  ми  скромно  на  «передовій».
І  лінію  свою  натхненно  гнули.
Поети,  піснярі…  і  вітровій  
осінній,  щоб  журитись  за  минулим.  

В  глядацькій  залі  ще  й  трибуна  є,
й  столи,  мов  для  президії  зостались.
Більярдний  стіл  є  посеред  фойє.
Й  обдерте  піаніно  у  їдальні.

В  кутку  біліє  здоровенний  бюст  –
Гурамішвілі  –  гордого  Давида.
У  протилежному,  мов  хтось  забувсь  –
Шевченка  бюст  й  долоня  геть  відбита…

Розбиті  долі…  класик  тут  живий  –  
Василь  Голобородько…  втік  з  Лугані.
В  зажурі  курить…  
Та  пиши  чи  вий…
У  стелі  світ  дивися  на  дивані…

Вигранює,  довершує  вірша.
Немов  затворник,  догорає  в  горі.
Що  Інтернет?  На  прив’язі  душа!
А  осінь  златом  стелиться  надворі…

–  Зайдіть  до  нас,  щоб  ми  почули  всі…
–  Мені  б  ще  фрак,  і  тільки  від  Версаче!
Мені  б  ще  побродити  по  росі…

Сміються  очі,  але  серце  плаче.
 
Живуть  тут  й  молоді  бородачі,  
оті,  що  в  чорній  зоні  воювали.
Та  тільки  ж  потенційні  слухачі  
на  тім  концерті  в  нас  не  побували.

Ми  ж  пишемо  й  говоримо  про  них,  
допомагати  прагнемо  охоче,
щоб  Україну  разом  боронить…
А  доля  з  того  плаче  і  регоче.

Ірпінь  для  них  сьогодні  –  оберіг.
Що  буде  далі  –  ще  вони  не  знають.
В  Донецьку  залишились  матері…
А  як  синів  бандити  упізнають!..

Отак  собі  ми  поруч  живемо  –  
і  пишемо,  й  воюємо,  як  можем.
Із  неба  манни,  звісно  ж,  не  ждемо  –
ще  Господу  хоч  трішки  допоможем.

В  Будинку  творчім  не  були  й  доби,  
та  думи  зародилися  на  волі.
Нам  шелестіли  клени  і  дуби  –
скидали  листя  в  наші  душі  голі.

Ми  тут  обговорили  свій  Статут,  
як  «Ріднокрай»  нам  праведно  плекати.
Звести  гуртом  гартований  редут  
і  до  коша  заброд  не  допускати.

Пориви  наші  жовтень  золотив.
І  персонал  привітний  і  гостинний.
Підсилив  мікроклімат  колектив.
І  теплі  мрії  додали  нам  сили.

Нам  затишку  в  серця  додав  Ірпінь.
І  віри  в  праведність,  щоб  краще  жити.
І  підказала  неба  голубінь,
кому  і  як  ми  маємо  служити.  

Тут,  безперечно,  аура  ще  є  –
письменницька,  закохано-мистецька.
Таке  близьке  все,  й  наче  нічиє.
Тут  «ретро»  безпритульно-молодецьке.

Алеї  і  стежки…  і  падолист…
Так  хочеться  на  лавочку  присісти.
Напевно,  краще  тут  було  колись…
Зразкового  б  сюди  капіталіста!

Та  де  ж  той  благородний  меценат?
Тепер  чи  ж  тут  письменницька  еліта?
О  як  шалено  дивний  час  мина!
Як  прохолодно!  Чи  ж  діждуся  літа?

Поглинув  нас  враз  гамірний  перон,
й  вмістила  всіх  ранкова  електричка.
Від  почуття  вже  плавилось  перо…
Не  остудила  б  суєта  столична!


Листопад,  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742131
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.07.2017


ПОЛІТИЧНА КАРУСЕЛЬ

–    Ви  вже  сходьте,  а  ми  покатаємось,  
доки  скинути  нас  не  пора.
Ще  в  політиків  трішки  пограємось,  
щоб  добути  бабла  на  гора.
Ви  ловкенько  ще  побізнесуєте,  
ми  –  закони  протиснемо  ще.
Ви  собі  лохторат  підтасуєте,  
доки  зовсім  ще  він  не  пощез.
І  нехай  нас  розсудить  історія.
Ми  прикупимо  дешево  всіх.
Передвиборну  гнімо  риторику.
Хай  шукають  зерно  у  луззі.
Ми  –  елітні,  бо  стали  могутніми.
Стоїмо  вже  ми  скрізь  на  весь  зріст.
Виживаємо  ради  майбутнього  
конкурентів  у  гриву  і  хвіст.
В  хутірці  і  великому  городі  
політична  гряде  чехарда.
Вставим  разом  і  древнім,  і  молоді.
Ловка  в  нас  карусель!

–    Такі  да-а!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741028
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.07.2017


ПОЛІТИКИ

Політики  –  перевертні  пихаті.
Вони  не  в  змозі  перестать  брехати.
Для  них  закон,  авжеж,  –  неначе  дишло,
адже  із  бізнесу  вони  лукаво  вийшли.
Отам  вони,  звичайно  ж,  і  зостались.
Багатшими  в  політиканстві  стали.
Тримаються  кубла  чемненькі  хами,
об’єднуються  спільними  гріхами.
Уми  юрби  вони  окупували:
терпіть,  сіроми,  –  й  не  таке  бувало.
Безумствують  у  пошуках  варягів.
Диявол  в  їхніх  душах  витворяє.
Бувало  й  краще  і  бувало  й  гірше.
Але  ж  чи  маємо  терпіти  більше?

Політики  товчуть  у  ступі  воду.
Торгують  за  рахунок  лиш  народу.
Загрались,  забрехались  бузувіри.
Зоветься  все  це  кризою  довіри.
Політикам  чи  ж  довіряти  варто?
З  терпінням  небезпечно  жартувати.
От-от  народ  ошуканий  триклятий
почне  політиків  підряд  стріляти!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741027
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.07.2017


Приємна мова вечорова…

*      *      *

Приємна  мова  вечорова.
Тріскоче  тихо  каганець.
Потішусь  музикою  слова.
Покличу  Музу  під  вінець.

На  вівтарі  земних  взаємин
скажу  відверто  до  ладу:
лиш  їй  відкрию  потаємне,
довірю  душу  молоду.

Молюсь  на  долю,  Богом  дану.
О  Музо,  душу  освяти!
Світи  на  хатнище  жадане,
з  тобою  підемо  в  світи.

Який  п’янкий  приємний  трунок  –
небесне  царство  зір-владик...
В  самотині  на  срібних  струнах
плекає  Музу  молодик.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737324
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017


СТОЇМО…

Електричка  стоїть  в  Солониці.
Це  ж  отут  відбувались  бої…
І  тепер  в  хуторах  і  в  столиці
все  воюють  чужі  і  свої.

Чи  ти  плач,  чи  трави  анекдоти,
не  пришвидшиш  омріяну  даль.
Електричка  стоятиме  доти,
доки  не  прошмигне  тут  «Хюндай».

Надшвидкий  просвистить  гордовито.
Ти  ж  –  покращення  мрією  тіш.
Мало  ще  сідаків  грошовитих,
тож  вагони  порожні  частіш.

Там  комфортно,  а  тут  –  люта  спека.
Людно  тут  –  і  студенти,  й  торби.
Матюкайся  чи  мовчечки  хекай,
мрій  не  мрій,  та  якби  ж  то,  якби.

Переміг  у  бою  Наливайко.
І  Мазепа  якби  переміг…
Чи  свистіла  б  над  нами  нагайка?
Та  й  Господь  розсудити  не  зміг.

Стоїмо,  а  пора  вже  рушати.
А  куди,  до  якої  мети?
Якби  ж  знали  у  хаті  чи  в  шахті,
то  могли  б  уже  й  пішки  дійти.

Стоїмо…
Звідси  трішечки  видно
Як  стоять  над  Сулою  Лубни.
Симпатичне  містечко  не  винне,
що  й  заводи  стоять  без  вини.

Безробітні,  бездомні  –  всі  вільні.
Боже,  вільні…
                                         Нарешті.  Ура.
Потяг  рушив.
                                         Княгиня  невільна
сохне  й  чахне.
                                         Ген  –  Лиса  гора.

Звідси  трішечки  ближче  до  неба.
Краєвиди  посульські  видніш.
Тільки  ж  спека  стоїть  полуднева,
у  вагоні  задуха  тим  більш.

Знову  стали…
Ці  кляті  «Хюндаї»…
Ну,  дістали!  
Сталевий  кортеж…
Що  ж  то  буде  творитися  далі?
Допокращились.
Ціни  –  без  меж…

Бандократам  –  і  вілли,  і  яхти.
Роботягам  –  стабільний  дуляр.
Якщо  й  трішечки  не  спекулянт  ти,
то  в  кишенях  лиш  вітер  гуля.

Отака  це  пора  витривання.
Все  одно…
І  борись,  не  борись.
Що  слова?
Лиш  одне  глузування.
Гей,  сіромо,  за  зброю  берись!

Підіймайся.
Замало  молитви.
На  колінах  –  не  зможеш  дійти.
Підіймайся  на  праведну  битву,
щоби  ворога  перемогти!

2012

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727790
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2017


ЗАПОВЗЯТЕ КОШЕНЯ

Над  кошлатим  килимком
котик  вертиться  млинком.
Гострить  кігтики  жартун.
Ну  й  вигадник,  ну  й  пустун!
Стриб  на  бильце.  Ну  й  мастак  –
ловить  спритного  хвоста.
Причаївся  і  чека.
Раптом  –  сальто  сторчака.
Вигина  хвоста  й  гойда,
та  на  блюдце  погляда.
Посмакує  молочком
й  чепуриться  язичком.
Щоб  не  трапився  конфуз  –
розправля  антени  вус.
То  пустує,  то  куня
заповзяте  кошеня.
То  зліта  над  килимком,
то  згортається  клубком.
То  начубиться  й  ричить.
То  притулиться  й  мурчить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727604
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2017


У Мгарі

На  узліссі  край  села  –
в’ється  стрічкою  Сула.
Сонях  обіперсь  на  тин,
мружиться  на  монастир.
Проти  сонечка  пала
золото  на  куполах.  
Тут  лелеки  клекотять,
низько,  повагом  летять.
Поруч  гребля  і  ставок,
й  білі  лебеді  удвох.
Третій  –  сам,  немов  монах  –
одинокий  чорний  птах.

Є  ченці  і  справжні  тут.
Ось  послушники  ідуть:
пізнають  небесну  суть.
Також  череду  пасуть.
Літо  в  квітах,  у  траві…
А  куди  це  кличе  дзвін?

Приїздять  сюди  туристи,
кобзарі  і  бандуристи,
українці  з-за  кордону  –
із-за  Сени,  Тиси  й  Дону,
із  Австралії,  Канади…
Бо  вони  землі  цій  раді.
Рідним  словом  володіють.
Діточок  навчити  вміють
і  молитві  благовісній,
і  народній  щирій  пісні.

І  дорослі,  і  малі  
люблять  бути  у  Мгарі,
щоб  красоти  помічати
та  минувшину  вивчати.
Коли  добре  потрудитись,
то  не  гріх  повеселитись.
На  узліссі  край  села,
там,  де  стрічкою  Сула…


"БАРВОГРАЙ"  -
оповідки  й  жартоласунки
малюкам  і  малокласникам
ЛУБНИ-2016  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726527
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.03.2017


ПІСНЯ ЄДНОСТІ

Крізь  серце  столиці  пульсуючим  нервом  
Славутич  до  моря  тече.
А  Ненька-Вітчизна,  торкаючись  неба,  
стоїть  зі  щитом  і  мечем.

О  скільки  за  долю  тут  крові  пролито!
Навали  відбили  усі.
Плекаємо  волю  в  боях  і  молитвах,
нащадки  святої  Русі.

В  гостинному  Києві  –  люд  звідусюди,  
достаток  тут,  злагода  й  мир.
Дніпро  сизокрилий  прослався  між  люди  –  
об’єднує  два  береги.

Тримаймося  ж  разом  в  країні  єдиній,
щоб  мати  добро  і  любов.
Рівняймося,  браття,  на  ймення  Людина!
І  нам  допоможе  Господь.

І  дзвони  скликають  на  прощу,  на  віче.
В  задумі  прабатько-Кобзар.
Хоч  не  відцуралося  сонце  правічне,  
та  котиться  світом  гроза.

Якби  ж  не  міліла  козацька  звитяга  
і  славна  слов’янська  ріка.
Хай  квітне  й  міцніє  вкраїнська  держава  
і  пісня  лунає  гінка!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723502
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.03.2017


Яблуко із Лесиного саду

*      *      *

Яблука  із  Лесиного  саду  
лагідно  погойдує  вітрець.
Бавиться  у  гронах  винограду,  
в  далеч  утікає  навпростець.

Квітів  море  в  Лесиній  садибі.
Книги,  піаніно,  клич  картин…
Муза  оселилась  тут  магічна.
Знову  зачаровуюся  тут.

Слово  непокірне,  будівниче  
знову  привело  в  поліський  край.
Кличе  так  гостинно  й  таємниче.
На  садиба,  а  мистецький  рай.

Яблука  бринять  натхненним  соком,  
падають  в  густу  траву  плоди.
Аура  врочиста  і  висока!
От  якби  ще  був  я  молодим!

От  якби…  а  втім  –  тут  молодію.
Ці  стежки  мене  у  світ  ведуть.
Я  не  плачуся,  а  плідно  дію.
Дихаю  Вкраїною  отут.

Радо  приїздять  сюди  поети.
Жадібно  вдихають  Слова  суть.
Лесин  український  дух  шляхетний  
в  світ  буремний  бережно  несуть.

Знову  тут  на  лавочці  присяду…
Думкою  увесь  запломенів.
Яблуко  із  Лесиного  саду  
в  душу  закотилося  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721965
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.03.2017


Побував не раз я на Волині…

*      *      *  

Побував  не  раз  я  на  Волині,  
де  ліси,  озера  і  лани.
Я  сюди,  мов  птах,  душею  лину,  
край  пісенний  серце  полонив.

Лесиними  ходячи  стежками,  
був  біля  козацького  коша.
Бачив  –  поміж  сивими  віками  
Мавка  виглядає  Лукаша.

В    Замок  зазиває  Лесин  Ясен,  
я  його  у  мові  вітру  чув.
Він  –  співучий  велетень  прекрасний,  
буйні  віти,  мов  козацький  чуб.

В  Луцьку  я  відчув  міцну  основу  
за  достойну  волю  боротьби.
У  піснях  і  думах  –  знову  й  знову  
відгомін  козацької  доби.

Де  б  не  жив,  не  мандрував  би  всюди  –  
пам’ятати  завжди  буду  я:  
це  отут  живуть  шляхетні  люди  
й  невмируща  слава  волинян!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720813
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.02.2017


ЛУЦЬКІ РОЗДУМИ

У  задумі  разом    –  
тихоплинний  Стир  
й  легендарний  красень  
Замок-Богатир.

Старовинний  Лучеськ  
манить  звідусіль.
Дивовижний  Любарт  
зустрічає  всіх.

На  старечу  площу  
зазиває  він.
В  бій,  а  чи  на  прощу  
закликає  дзвін?

Чи  біда,  чи  радість,  
що  ж  бо  нам  гряде?
Історична  правда  
дзвонами  гуде…

Вороги  чи  браття,  
благодать  чи  гріх?
А  чи  Холмська  матір  
об’єднає  всіх?

Допоможе  небо  
і  розсудить  Бог,  
тільки  ж  в  мирі  треба  
берегти  Любов.

Хай  не  все  відразу  
здобуваймо  ми  –  
тільки  б  всі  ми  разом  
та  й  були  людьми.

Щоб  на  Україні  
воцарився  мир  –  
треба  жити  вірно  
перш  за  все  самим.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720812
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.02.2017


ПРАПРИРОДНІЙ ЗОВ

Ви  маєте  бібліотечку,  
де  є  легенди  і  казки?
А  чи  були  ви  в  Берестечку,  
де  діють  справжні  козаки?

Де  з  поля  в  небо  добра  слава  
князів  шляхетних  долина?
Де  гартувало  міць  державну  
вкраїнське  військо  Богуна?

В  книжках  –  бувальщини  й  пророчі
слова.  А  варто  знати  більш  –
побачити  на  власні  очі  
нащадків  дієздатний  кіш.

Збагнути  досі  чи  змогли  ви  –  
існує  ж  праприродній  зов:
козацькі  бачачи  могили,  
відчути  з  предками  зв'язок?

Вас  привітають  із  гармати  
й  отаман  мову  поведе…
Поближчає  Вітчизна-мати,  
у  саму  душу  западе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720453
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.02.2017


ВАМ ПОРА НА ВОЛИНЬ

Ви  бували  на  Шацьких  озерах?
Походжали  в  волинських  лісах?
А  в  ошатних  спинялися  селах,
де  лелеки  прядуть  небеса?

Коні  тут  –  по  дорозі  й  на  лузі,
і  корів  череда,  й  не  одна.
А  зустрічні,  мов  давнії  друзі,  
Свою  душу  відкриють  до  дна.

А  чи  бачили  Луцьк  ви  сучасний?
Чи  ходили  ви  містом  старим?..
Наповняйтеся  змістом  прекрасним,
споглядайте  природи  дари.

В  дивотрав’ї  оцім  побродити,
в  чистих  водах,  в  пташиних  хорах…
Щоб  добро  неодмінно  творити  –
приїздіть  на  Волинь,  вам  –  пора!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720452
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.02.2017


Майже всі владики - трафаретні…

*      *      *

Майже  всі  владики  –  трафаретні.
Не  художник  –  долі  фаворит,
хоч  його  пейзажі  та  портрети
мають  неповторний  колорит.

На  мольберті  пишуться  сюжети...
Важче  й  краще  буде  ще  колись.
Між  писак  трапляються  поети.
Ще  таланти  не  перевелись.

Божий  дар,  а  може  –  кара  Божа?..
Чи  мистецтва  сіль  доступна  всім?
Чи  впізнає  бідний  і  вельможа
нас  в  буденній  праведній  красі?

Нам  дано  зважать  на  примхи  долі
і  творить  з  любов’ю  день-у-день.
Щоб  душа  лишалася  на  волі,
щоб  добром  горнутись  до  людей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719377
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.02.2017


НЕВ’ЯНУЧИЙ БУКЕТ ДВОВІРШІВ ПРО КОХАННЯ

*      *      *                        
Букет…
Нев’янучі  рядки…
Нехай  говорять  пелюстки…

*      *      *                        
Непомітно  світла  нічка  відцвіла,
бо  зі  мною  щебетушечка  була!

*      *      *                        
Коли  серце  до  серця  тулиться  –  
буде  свято  на  нашій  вулиці!

*      *      *                        
На  обжинки  з  короваєм  
ми  весілля  відгуляєм!  

*      *      *                        
Простягнули  голуб’ята  крилоньки-рученьки,
поворкують  молодята  –  будуть  козаченьки!

*      *      *                        
Як  же  ніжно  в  серці  скрипка  виграє…
Миле  сонечко  негаснуче  моє…

*      *      *                        
Коли  мотив  настояний  в  душі,  –
плекай  пелюстку  кожну  у  вірші.

*      *      *                        
Хоч  білі  квіти  й  посивіли,  –
сім  хризантем  у  росах  віри…

*      *      *                        
Є  почуття,  і  зайві  тут  слова.  
А  значить,  і  любов  свята  жива.

*      *      *        
Повертайся  з  оков,
повертайся  в  любов.

*      *      *                                      
Говориш,  з  Музою  я  спав.
Повір  же  –  навіть  не  дрімав…

*      *      *                          
Світла-світла  ніжна  нічка
закохала  нас  хронічно.

*      *      *                                                                                                                
Закоханість  спізнай,  до  ниточки  віддайся.
Щаслива  засинай,  щаслива  прокидайся.

*      *      *
О,  як  багато  говорили  очі!
Я  впізнавав  усе,  що  напророчив…

*      *      *                                      
А  таки  життя  прекрасне!
Світку  ясний  мій,  не  гасни!

*      *      *                        
Нехай  кружляє  заметіль,
в  моєму  серці  ніжний  біль…

*      *      *                        
Усе  лікується  любов’ю.
Зима  багата  теплокров’ю.

*      *      *
Я  вже  істину  знаю  ясно:
як  не  тяжко  –  життя  прекрасне!

*      *      *
У  Господа  спитаємо  поради
і  стрінемось  на  березі  розради.  

*      *      *
Де  ми  облюбували  човен  мрії,
ім’я  твоє  в  душі  моїй  зоріє.

*      *      *
Повеслувалось  на  гінкій  воді…
А  ми  ж  були  красиві  й  молоді!..

*      *      *
Де  ми  натхненно  мріяли  з  тобою,
там  серце  прагне  повені  любові.

*        *        *  
Вечірня  зірка,  а  чи  зірка  рання,  –
найкрасивіша  жінка  –  у  коханні!

*        *        *  
Не  повторити  жодну  мить,
та  спомин  тішить  і  щемить…

*        *        *  
Хоч  пошрамована  картина,  –
у  тепле  літо  плину-лину…


*      *      *
Юнка  закосичена  ніжно  усміхалася…
Врода  не  позичена  в  серденьку  зосталася.

*      *      *
Як  же  ми  горнулися,  як  же  милувалися!
Почуття  із  юності  досі  ще  зосталися.

*      *      *        
Хай  єднає  обох  
свідок  праведний  –  Бог.

*      *      *
Зоре  ж  моя,  зоре,  зоре  моя  рання.
Ти  ж  моє  кохання  перше  і  останнє.

*      *      *
Слова  нетлінні  птахами  злітають.
Шепочуть  пелюстки  неодцвітанні…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718132
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2017


ЛЮБОВІ ПОВІНЬ

Теплі  спомини  –  струм  руки…
Диво-Всесвіт!  
                                     Бажань  вітрила!
Поміж  нами  –  роки-роки…
Двері  зойкнули  –  ти  відкрила.

Через  стільки  студених  літ!..
Стрілись  мрійники.
                                                     Очі  в  очі.
В  горах  горя  розтанув  лід,
полились
                           почуття
                                                       урочі.

О,  яким  чарівним  вином
можуть  бути  уста  медові!
Де  ще  в  книзі,  в  якім  кіно
отака  є  любові  повінь?!.

Біло-біло.
Зима-зима.
Та  надія  завжди  зоріє.
За  заметами  –  ти  сама.
Теплі  спомини  душу  гріють…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718131
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2017


Нема перемоги без бою…

Нема  перемоги  без  бою.
Сміялася  доля  й  ревла.
Життя  –  не  життя  без  любові.
А  радість  і  біль  –  два  крила.

На  когось  надіятись  годі.
Без  поту  врожаю  не  жди.
Люби  Україну  сьогодні.
Люби  Україну  завжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717613
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2017


Якби ж, неначе ті воли…

Якби  ж,  неначе  ті  воли,
усі  добродії
в  один  бік  воза  потягли
на  толк  народові.

За  казематом  –  каземат…
Всі  хочуть  краще  жить.
Та  головне  –  не  ласий  шмат,
а  те  –  кому  служить.

Уперто  битим  шляхом  йду,
умитий  зливою.
Стрічаю  лихо  і  біду,
та  все  ж  –  щасливий  я.

Чи  ти  поет,  чи  журналіст,
хоч  з  усіма  дружи,  –
за  гріш  в  політику  не  лізь,
добру  завжди  служи.

Мистецтво  витягнуть  воли…
Чи  в  тому  рація?
Найбільш  бентежить  і  болить:
чи  буде    н  а  ц  і  я  ?

2004

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717612
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2017


ЕКЗЕМПЛЯРИ (озвучив, але…)

Екземпляри  різні  в  Раді,  
в  різномастому  вбранні…
Просвітіть  яскраву  Надю  
на  детекторі  брехні.

Заспівала  пташка  вільна.
І  папаха  є,  й  штани.
Демократія  –  свавільна.
Терористи  –  братани…

Можна  думати  й  казати  
що  завгодно,  все  ж  вона  –  
запальний  каталізатор  
у  системі  «Каганат».

Та  набридли  авантюри  –  
емоційний  анархізм.
Бо  зомбована  в  натурі,
бо  гібридний  героїзм.

І  провірте  чи  то  справжній
патріот  наш  президент,
чи  борець  він  непродажний,
чи  ворожий  резидент?

Як  же?  Він  же…  тратить  нерви  
кожен  день…  на  словеса.
Поруч…  корупціонери…
Він  же…  отакий  і  сам.  

Засліпили  очі  гроші.
Мало  все  йому.  О  ні!
На  Майдан,  на  звіт,  на  прощу!
Гроші  на  війні  –  брудні.

Ще  перевертні  керують,
й  кажуть,  що  вони  праві.
На  війні  олігархують  –
йде  торгівля  на  крові!

Поки  ж  гинутимуть  люди?
І  за  кого  врешті-решт?
Доки  ж  правитимуть  юди?
І  кого  ще  обереш?

Остогиділи  цяцянки,
вже  не  вірить  вам  ніхто.
Хто  б  як  грамотно  не  тявкав,
та  війна  ж  це,  не  АТО.

Годі  марно  говорити
і  перечити  й  собі.
Україні  –  яму  рити…
Впадете  от-от  самі.

Визволяти  полонених  
чи  заручників  з  біди
поможи  знесилій  нені,
Боже  праведний,  прийди.

Пересічні  і  верховні,
різні  є  балакуни.
Хоч  діла  їхні  й  гріховні,
нам  Вітчизну  сохрани.

Хоч  речуть  промови  путні  
різновекторні  божки,  
та  блукають  на  розпутті,  
бо  штурмують  навпрошки.

Словеса  солодкі  братців.
В  бочці  ж  тій  немає  дна.
Ну  й  лукаві  ж  бо  обранці!
Ну  вже  ж  локшина  й  нудна!

Вулик  меду  чи  отрути?
Трутні  там  гудуть  ще  ті.
І    бариги  шалапутні,  
і  крутеники  святі.

Дурять  спереду  і  ззаду.
Скільки  там  уже  душку!
Як  же  можна  мати  владу,  
коли  рильце  не  в  пушку?

Виправдовуватись  годі  
і  брехати  з-року-в-рік.
Називають  це  в  народі  
«нескладухи-попурі».

Як  месії  ми  хотіли!
Владу  ідолам  дали.
А  вони  лиш  погуділи
і  собі  лиш  утяли.

Вибирали  хтиво  миром.
Думали  –  й  за  нас  борець.
Розчаровані  кумиром.
Та  нехай  би  йому  грець!  

Так  єднаймося  ж,  панове!
Знов  пора  іти  на  герць!  
На  Майдан  рушаймо  знову.
Гетьманів  фальшивих  геть!

Продалися  за  доляри  
й  крутять-мутять  «карусель»…
Поміщаймо  ж  екземпляри  
у  минувшини  музей!

грудень,  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717273
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.02.2017


Вкраїна на передовій…

Вкраїна  –  на  передовій
посеред  світу  одиноко…
Всевидяче  Вселенське  Око
сприяє  третій  світовій?

У  прірву  котиться  Земля?
Це  ж  хто  планетами  жонглює?
Чи  й  цілий  світ  капітулює
перед  нахабністю  Кремля?

Гібридна  шириться  мана,
щоб  там  лукавці  не  казали…
В  людську  свідомість  нав’язали
немовби  наша  в  тім  вина.

Вже  світом  править  сатана
і  карлики  його,  і  тролі.
Маріонетки  грають  ролі,
щоб  люд  знедолений  стогнав.

Щоб,  сам  собі  вчинивши  суд,
молився,  ставши  на  коліна.
Мов  «дуратіни»  із  поліна…
В  театрі  правив  щоб  абсурд.

Без  оголошення  війни,
брехавши  світові  у  вічі,
прийшли  зелені  чоловічки  –
окупаційні  таргани.

Коли  й  кордону  не  було  –
отаборились.
                                         Смерті  сіє
агресор-окупант  Росія.
І  править  бісове  Пуйло.

Чи  бачить  праведний  Господь,
як  ошалілий  піп  Кирило
благословляє  хижі  рила
на  вбивства?
Згинь,  рашистська  плоть!

Волаємо  –  Господь  спаси!
Прощати  путінців  не  гоже.
Не  відвертайсь  від  нас,  Дажбоже.
То  де  ж  ти  зраджений  єси?

Народ  стає  під  прапори,
та  кольори  –  догорираком…
Допоможи  нам  –  неборакам.
Чи  ж  дочекаємось  пори?..

Ждемо  покращення  життя  
в  системі  неокаганату.
У  мавпи  відбирать  гранату
ще  й  не  навчились  допуття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716470
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.02.2017


МІЙ ДАВНІЙ ДРУГ - СЕПАРАТИСТ

З  квітучих  незабутніх  літ
я  гарного  колись  мав  друга.
Я  донедавна  так  і  думав,
тепер  –  він  хижий  інвалід.

Він  гарно  жити  має  хист.
Хизується  попутнім  вітром.
Не  звик  він  праведно  говіти.
Колишній  друг  –  сепаратист.

А  називався  й  дорогим…
Я  втратив  не  одного  друга…
Над  Україною  –  наруга!
Тепер  ми,  звісно  ж,  –  вороги.
             
Одна  Вітчизна  в  нас  була.
В  одній  ми  армії  служили.
Занадто  ніби  ж  не  тужили.
Вже  дещо  знали  про  Гулаг.

Тоді  ще  ми  й  не  утяли  
щось  толком  про  голодомори.
Одні  були  моря  і  гори.
Тепер  –  щось  врешті  пойняли.

Коли  ще  був  «Народний  рух»,
колишній  друг,  бувало,  й  гейкав
та  заливався  соловейком.
Тепер,  –  навмисно  все  забув.

В  збіговиську  всіляких  банд
він  зрадив  Матір-Україну.
Донбас,  Лугань  –  тепер  –  руїни.
Там  окопався  окупант.

Там  гинуть  люди  кожен  день.
Переговорний  стіл  –  параша.
Домовились  –  «рошен»  і  «раша».
Іуд  Господня  кара  жде.

Перевертень  колишній  друг.
Отам  права  він  може  гнути
«бандерівцем  і  майданутим».
В  собі  гартує  «русскій»  дух.

Давненько  оселився  там,
де  кермували  скрізь  васали.
Бувало,  про  таких  казали:
«Подався  жити  в  Зекестан».

І  ким  тепер  друг  давній  став?
Воює  і  живе,  не  тужить,
бо  Путлєру-катюзі  служить  –
будує  вперто  «Бандустан».

Тепер  –  на  службі  в  сатани  
він  має  «бабки»  за  роботу.
Хати  громить,  будує  доти…
Звик  до  гібридної  війни.

Із  ним  тусуються  братки
і  проімперські  офіцери.
Яка  мета  його  кінцева?
Дайош  країну  «Навпаки»!

Зверталися  ж  люб’язно  –  «брат».
І  серце  калатає  в  тузі…
Найбільше  стережися…  друзів.
Тепер  триває  зрад  парад.

Вже  добре  видно  хто  є  хто.
Кому  й  за  що  життя  набридло.
Чи  виродки,  чи  то  гідриди?..
Від  гніву  плавиться  й  бетон.

Кому  і  чим  я  завинив?..
Колишній  друг  –  сепаратюга.
Виходить,  що  не  мав  я  друга,
бо  не  було  б  тоді  війни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716026
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.02.2017


ПУТЛЄРІАДА (правлене, переозвучене)

В  хату  й  душу  ген  смерть  загляда.
Вже  біда  досягає  кипіння.
Знову  путінська  суне  орда,
випробовує  зброю  й  терпіння.

Цей  новітній  гібридний  фашизм,
ця  прадавня  москальська  зараза.
Деградує,  шаліє  рашизм  –
агонічна  у  нього  вже  фаза!

Розходився  кремлівський  кайло,
безупинно  чимдуж  смерті  сіє.
Зупинити  над  прірвою  зло
має  світ  –  загнуздати  Росію.

Кремль  імперський  на  світ  накида
хижі  інформаційні  тенета.
Вже  всесвітньою  стала  біда,  
в  небезпеці  вся  наша  планета.

Нині  цивілізований  світ
на  межі.
Чи  й  спасатися  пізно?
Та  невже  ж  закодовані  всі?!
Кнопка  ядерна  міститься  –  в  біса!

Психопат-параноїк,  ізгой
світову  шантажує  спільноту.
І  ніщо  не  спиняє  його  –
ані  смерті,  ні  санкції  й  ноти.

Придністров’я,  Чечня,  Крим,  Донбас.
Вже  у  Сирію  куций  приперся.
Швидше  б  Господу  Путлєр  попавсь,
карлик-нелюд,  імперський  наперсник.

Як  же  всім  досадив  "Руській  мір"!
Ще  в  диму  будуть  чадіти  внуки.
Суть  Кремля  білий  світ  зрозумів.
Це  його  хиже  дітище  –  "Буки"…

Понад  світом  –  імперії  тінь,  
вся  Росія  –  в  тумані-омані.
І  керує  нещадно  відтіль  
феесбешник  –  диявол  гуманний.

Збитий  ним  –  малайзійський  літак  
і  еліта  понищена  Польщі…
Лиш  розсудить  Всевишній  відтак,  
хоч  і  йди  до  Кирила  на  прощу.

Не  додасть  піп  московський  ума,
бо  і  він  –  такий  самий  агресор.
Як  же  плаче  й  по  ньому  тюрма!
І  святим  він  повік  не  воскресне.

А  молитвою  й  зброєю  нас
не  поставити  вже  на  коліна.
І  розплати  прийшов  уже  час  –
воскресає  народ  України!

Звісно  ж,  Путіну  люд  не  простить,  
не  відверне  він  їхню  увагу.
Божу  пильність  тиран  не  приспить  –
при  житті  йому  світить  Гаага.

Проімперська  сталева  дуга  
ледь  не  всю  огинає  Європу.
Запирає  моря  бандюган    –
прогресує  імперська  хвороба.

І  групуються  стада  заблуд,
тьма  зомбованих  головорізів.
Території  мітять  чимдуж  –
сіру  зону  контролю  Росії.

Знову  звір  замасковує  грим  –
вартовий  світового  порядку.
Чи  не  став  уже  ядерним  Крим?
Адже  цілять  рашисти  в  десятку.

А  риторика  мінських  угод  –
мертва.  
Ворогу  марно  стелитись.
У  Європи  –  води  повен  рот.
НАТО  –  довго  ти  будеш  телитись?

Ескалація  знову  гряде.
Умовляти  загарбників  –  марне.
Світ  у  прірву  диявол  веде.
Чи  зупинимо  зло  планетарне?

Чи  впаде  божа  кара  на  Кремль,
на  імперську  зомбовану  масу.
Врешті  раших  фашистів  попрем,  
й  перетвориться  в  прах  плем’я  враже.

Прийде  час  –  порадіємо  ми,
бо  скінчиться  ця  "путлєріада".
Може,  вийде  й  Росія  з  пітьми,
і  нарешті  возвиситься  правда!

Українці,  у  світ  понесіть
світлу  пам’ять  гіркущої  правди.
Хай  завжди  будуть  мир,  хліб  і  сіль,
та  ніколи  –  чужинської  влади!

Жовтень,  2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715534
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.01.2017


"Свята" Расєя біситься

О  Боже  наш,  на  мить  поглянь.
Горить  Донбас,  горить  Лугань.
А  Крим  нечистим  зцапаний
став  базою  кацапською.

За  Родіну,  за  Путіна  –
з  іконами  бабусеньки.
Міста  хрестами  мічені
і  блокпостами  січені.

Заміс  всесвітній  міситься  –
«свята»  Расєя  біситься.
Уперті  боси  й  босики  
зі  смерті  роблять  грошики.

Щоб  сірими  й  слухняними  
сиділи  й  не  буянили,  
братки  стають  іконами.
Задрали  люд  «зеконами».

Рогатий  карлик  гопкає
із  ядерною  кнопкою.
Змішав  ріллю  з  деревами,  
снарядів  регіт  з  ревами.

Горять  в  огні  тім  легені  
і  нелюди-перевертні.
Заміс  всесвітній  міситься  –
«свята»  Расєя  біситься.

Вони,  мов  небожителі  –
диявола  служителі.
В  імперію  запрошують.
Страшенно  варті  гроші  їм.

Зеленими  туристами  
прийшли,  не  терористами.
Які  ж  кумедні  звабники  –  
агресори-загарбники!

Єхидно  позолочені  
кремлівські  хижі  злочини.
Заміс  всесвітній  міситься  –
«свята»  Расєя  біситься.

Негайно  вчинять  вибори  
й  до  влади  прийдуть  виродки.
Не  спиняться  правителі.
Земля  свята  аж  витиме.

І  землю,  й  Бога  ділимо  –
в  планети  серце  цілимо.
Гаазького  чи  Божого?
Суд  геть  чекає  кожного.

То  скільки  ж  пригинатися,  
у  братство  з  бісом  гратися?!
Захрясли  на  розпутті  ми:  
в  Європу  чи  до  Путіна?

Заміс  всесвітній  міситься  –
«свята»  Расєя  біситься!..
Живімо  ж  Україною  
і  пам’яттю  нетлінною.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715087
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2017


ВИРОДКИ

Досі  тут  історія  гуде  –  
спомини  болючі  про  навали…
Як  же  важко  правду  пізнавали!  
Досі  заховалась  вона  де?

Відгомін  минувшини  гучний  
ледве  доторкнувся  сьогодення.
Та  і  досі  є  ще  люди  темні  –  
хавкають  імперські  балачки.

Що  їм  дзвони,  як  вони  глухі?
Що  їм  сірим  думи  небайдужі?
На  поталу  віддали  вже  й  душі.
Й  повернули  знов  часи  лихі.

Виродки  –  такий  собі  типаж.  
Землячки.  І  отаких  –  немало.
Досі  їх  свята  земля  тримала.
Зраджена  –  втомилася  аж-аж.

Раптом  і  до  нас  прийшла  війна.
Разом  прокладали  ж  їй  дорогу  
ряджені,  які  ховали  роги  
й  кажуть,  що  не  їхня  то  вина.

Впряжені  вже  стали  на  диби.
Правда  ж  здобувається  з  боями,  
а  погоничі  ведуть  до  ями.
А  були  б  не  виродки  якби…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714748
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2017


СЛУХАЮ ВИСОЦЬКОГО

Буйногривим  палким  юнаком,
з  гордим  видом  полтавського  соцького,
під  гітару,  рядок  за  рядком
я  своє  видавав  під  Висоцького.

Цілий  гурт  на  кутку  шаленів.
Не  багаті  тоді  були  сценами.
Аби  слухати  модні  пісні,
Ромодан  начинявся  антенами.

Першосхемив  на  ГУ-50,  –
хуліганив  по  радіостанції.  
Пеленгатор  ловив  нас  усяк:
штрафували,  читали  нотації...

Ми  ефірили  вдень  і  вночі.
Що  завгодно  "лабали"  по-плотському.
Навсехвильно  ревли  приймачі.
Та  найбільше  крутили  –  Висоцького.

І  тепер  у  столітті  новім,
коли  мучусь  чи  трішки  під  мухою,
без  гітари  (немов  овдовів)
я  говію  –  Висоцького  слухаю.

Найновіші  пісні  зазвучать,
одуховнені  правдою  й  совістю,
та  ніколи  не  згасне  свіча
всенародного  барда  –  Висоцького.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714348
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.01.2017


Говорила мені бабуся…

Говорила  мені  бабуся:
"Так  живи,  щоб  собою  збувся.
Бо  тому  ми  на  світ  родились,
щоб  робити  те,  що  судилось".

Нагадала  стріла  дитинства,
як  я  стати  хотів  артистом.
Й  не  шукав  собі  Голівуда.
Роль  найліпша  –  собою  бути.


Справжня  роль,  головна,  
                                                                 найтяжча  –
в  білім  світі  плекати  щастя.
Віддзеркалюю  в  спраглі  душі
свій  неспокій  і  небайдужість.

Щось  збулось,  
                                   що  не  зможе  кожний.
Хоч  за  фахом  –  лише  художник.
Не  лечу  –  йду,  кручу  педалі.
Заробив...  інший  бік  медалі.
Та  засвоїв  найкращим  чином:
добрий  вчинок  –  
                                             мов  відпочинок.

Світ  невпинно  стає  жорстоким.
Й  добрі  люди  –  по  різні  боки.
Як  не  є,  не  покину  ниву  –
засіваю  й  жнивую  з  ними.

Годі  плакатись,  сором  нити.
Різні  ми,  та  пора  ріднитись.
Не  цураймося  дому-хати.
Доки  ж  матір’ю  торгувати?
Щиро  каймося  й  разом  діймо,
Щоб  ріднилося  слово  з  ділом.

Калиново-тернова  доля...
Хай  вам,  люди,  живеться  добре.
Якщо  стоїком  зможу  вмерти,  –
називайте  мене  поетом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711640
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.01.2017


КУТЯ

Щастя  –  коли  немає  нещастя.
Народна  мудрість


У  різдвяний  довгожданий  вечір
(вже  на  покуті  поставили  кутю)
завітав  у  новомоднім  френчі
наш  сусід  на  прізвисько  «Утюг».
–  Драстуйтє.  Ну,  как  ви  здесь  живьотє?
Шо  там  обещаєт  мер?  О,  єс!
Налівай,  хазяюшка,  кампоту  –
малость  пріполощім  «Мерседес»...

У  голоднім  повоєннім  році
(не  вдалося  стерти  забуттю)
по  вечірній  мерзлій  поволоці
я  носив  хрещеному  кутю.

Він  стрічав  щасливий  біля  печі,
що  світила  жерлом  у  вікно.
Був  святим  для  нього  той  святвечір,
бо  дітей  у  нього  не  було.

Всі  померли  в  лютім  тридцять  третім...
Він  живим  лишився,  бо  «сидів»...
І  не  раз  дивився  в  очі  смерті
за  десяток  житніх  колосків.
Ще  б  сидів  у  тій  «казенній  хаті»  –
виручили  кляті  вороги:
під  Берліном  вже  у  сорок  п’ятім
він  лишився  правої  ноги.

–  Добрий  вечір!  Як  живете,  татку?  
Він  сміявся  у  вечірній  млі.
–  Не  меди,  та  краще,  ніж  у  танку!..  –
на  новій  пострибував  гилі.  *

–  Ловка,  правда  ж,  ловка?  І  легенька.
От  би  ще  жовтенький  обідець.
А  на  низ  би  гуму,  щоб  товстеньку.
А  сюди  –  фабричний  ремінець...

Важко  і  мовчати,  і  кричати...
Танк  і  дядько.  «Мерседес».  «Утюг»...

Пироги  й  узвар  давала  мати
для  годиться.
Та  сусід  забув...

Ще  й  тепер  гойдається  на  чатах
сивий  сонях  –  виклик  забуттю...

Будемо  онуків  зустрічати.
Разом  куштуватимем  кутю.

___________

*  -  гила  –  саморобний  протез.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710765
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.01.2017


За посади ідуть бої…

За  посади  ідуть  бої,  –
буде  ж  більше  для  себе  блату.
Щоби  мати  шалені  паї  –
вперто  йде  боротьба  за  владу.

Всяко  прагнуть  круті  специ
нарубати  собі  «капусти».
А  того,  кого  втямлюють  «Цить!»  –
до  коритець  своїх  не  пустять.

Кому  що…  А  мені  завжди
над  усе  наймиліша  –  воля.
Правда,  де  не  ходи,  не  сиди,  –
тисне  фактор  чужого  поля.

Та  ніколи  собі  й  ніде  
не  шукаю  в  цім  світі  раю.
Знаю,  суд  неодмінно  гряде,  
тож  під  дудку  чужу  не  граю.

За  корита  ідуть  бої…
Ми  ж  ні  в  чому,  мовляв,  не  винні.
Всі  ми  буцімто  –  люди  свої.
Та  не  всі  ми,  звиняйте,  свині.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710509
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.01.2017


ПРО ПОРОСЯТ

 Стрічаю  я  і  там,  і  сям
 задрипаненьких  поросят.
 Їм,  бач,  корита  поміняли,
 усе  підряд  нехай  трощать
 та  ненаситно  верещать,
 і  риють  знов  рови  та  ями.
 Не  треба  пацям  пишних  слів:
 якби  щось  вкинули  у  хлів.
 Новий  хазяїн  чи  старий,
 як  ти  свиня,  –  жери  та  рий.
 Похрюкай,  поживи  для  дядь.
 Тебе  заріжуть  і  з’їдять.
 Завжди  всьому  своя  пора.
 Отак-то.    А  тепер  –  мораль:

 Байдужих  можна  обдурити.
 Було  б  наповнене  корито.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710508
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.01.2017


ОСІННІЙ СНІГ

Осінній  сніг  на  землю  ліг.  
Багаття  згасло,  стихли  звуки.  
Над  білим  полем  –  чорні  круки…  
Немов  за  гріх  на  землю  ліг  осінній  сніг.  

Осінній  сніг  –  новий  мотив.  
Та  біла  заздрість  швидко  тане.  
Невже  ж  ми  бачимось  востаннє?  
Невже  згасив  старий  мотив  осінній  сніг?  

Осінній  сніг  –  неначе  сміх,  
неначе  витівка  юнацька.  
Кохання  не  мина  зненацька.  
Лиш  білий  гріх,  лиш  білий  сміх  –  осінній  сніг.  


Приспів:  
Заметіль.  Заметіль.
Розгулялась  невпопад.
Але  душу  зігріва  листопад.  
Притуляється  до  ніг,  
розтає  осінній  сніг.  
Розгулялась  заметіль  невпопад.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700460
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2016


СІМ ХРИЗАНТЕМ

Кілька  місяців  я  тут  не  озивався.  Написано  за  цей  час  чималенько...
Але  досі  нічого  новенького  не  озвучив  -  і  часу,  і  грошей  не  вистачає.
То  нехай  хоч  голосом  з  минулого  романСичне  прозвучить.  Всім  -  гарного  ліричного  настрою.

Сім  хризантем  –
                             дарунок  долі,
квітують  сонячно  в  мені,
немов  зоринки  чарівні,
бентежать  подихом  любові.

Ясночервоні,  сніжнобілі,
закличні  й  ніжні,
                                                             і…  сумні.
Малює  осінь  у  вікні
дощі,
                   граків,
                                             автомобілі.

Сім  хризантем  у  росах  віри,
ви  й  досі  ще  не  відцвіли  –
червоні,  як  тоді  були,
хоч  білі  квіти  й  посивіли.

О  квіти,  о  душі  привілля!
Нехай  кружляє  заметіль,
в  моєму  серці  ніжний  біль  –
сім  хризантем  –
                                                       червоні  й  білі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695577
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2016


НІЧКА НА КУПАЙЛА (пісня)

Музика  Віктора  Охріменка

Ця  пісня  -  не  нова,  але  досі  не  виконувалась.
Щойно  помістив  у  "Пісні  про  рідне  та  близьке".  
(Це  співаник  наших  одноклубників).
Мабуть  трішки  тут  приберемо  умовну  метушливість,  
проробимо  заключний  куплет,  додамо  інструментів,  барвів,
і  -  в  люди!  Даруємо  аранжувальникам  і  виконавцям.
Бажаючим  надішлемо  ноти.


До  себе  нічка-чарівниця  приманила.
У  теплі  луки  срібну  стрічку  заплела.
На  плесі  зоряне  намисто  променилось.
Купальське  вогнище  у  споминах  пала.

Я  і  ти  в  нічку  на  Купайла.
Ти  і  я  –  рученька  в  руці.
Над  вогнем  радісно  стрибали.
Миті  нам  не  забути  ці.

Чи  то  соромлячись,  ховавсь  за  хмари  місяць.
Чи  навмання  їх  табунцями  підганяв.
Я  говорив:  «Пливи,  русалочко,  не  бійся.
Адже  сьогодні  нас  Перун  охороня!»

Я  і  ти  в  нічку  на  Купайла.
Ти  і  я  –  рученька  в  руці.
Ти  моя  зіронька  кохана.
Чари  нам  не  забути  ці.
                           
Ми  не  змогли  усіх  пісень  переспівати.
Зате  для  нас  чарівна  квітка  зацвіла.
Купальська  ватра  буде  душі  зігрівати.
Сварожич-вітер  нашу  пісню  заспівав.

Я  і  ти  в  нічку  на  Купайла.
Ти  і  я  –  рученька  в  руці.
Ти  моя  ладонька  кохана.
Слізонька  сяє  на  щоці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676400
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.07.2016


ВАЛЬС ВИПУСКНИКІВ (Муз. С. Голоскевича)

Музика  Сергія  Голоскевича


Щемна    настала    пора    –
в    школу    пішла    дітвора.
Стала    найближчою    враз
вчителька    перша    для    нас.
Щедро    плекаючи    квіт,
очі    розкрила    на    світ.
Важко    ростили-годили    батьки,
швидко    летіли    роки.
Швидко    летіли    роки.

Приспів:

Ген,    куди    б    не    вели    нас    дороги,
не    стелилися    в    світ    рушники,
та    на    отчий    поріг    знов    і    знову
линуть    вдячні    його    боржники.
Повертають    до    рідної    школи,
мов    птахи    до    гнізда,    крізь    роки.
Не    забудуть    ніде    і    ніколи,
не    замінять    довіку    ніким.
Не    замінять    довіку    ніким.


Досі    ми,    майже    щодня,
роздобували    знання.
Будні    і    свята    були.
Як    же    ми    буйно    цвіли!
Знали,    настане    для    нас
надто    хвилюючий    час    –
вечір    останній    святково-сумний,
вечір    шкільний    випускний.
Вечір    шкільний    випускний.

Приспів.

Кличе    до    класу    дзвінок.
Знову    і    знов    на    урок.
Щоб    дітлахи    залюбки
в    світ    протоптали    стежки.
Хай    не    вмовкає    віки:
«Здрастуйте,    випускники!»
Хай    кружеляє-окрилює    нас
найнезабутніший    вальс!
Найнезабутніший    вальс!

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670262
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.06.2016


ВИШИВАНКИ МАМИНІ (пісня)

Музика  й  виконання  Анатолія  Супруна.



Ранок  затуманений
                                               стеле  теплий  сум.
Вишиванки  мамині
                                                           березню  несу.
На  сріблясті  котики
                                             крапельки  мрячать.
У  серденько  зморене
                                                               лебеді  ячать.


Спомини  гаптовані…
                                                       Крапля  на  щоці.
Впали  на  чоло  мені
                                                       срібні  промінці.
Подивуйся,  братику,
                                               на  барвисту  знадь.
Вишиванки  мамині
                                                     лагідно  погладь.


Напилися  повені
                                                                 береги  Сули.
Вишиванки-спомини
                                                         знову  розцвіли.
Ой  літа-журавлики,
                                                   вже  спада  вода…
Розквітай  і  радуйся,
                                                             земле  молода.


Вороття  нема  мені,
                                                             та  в  душі  несу
вишиванки  мамині  –
                                                       березневий  сум.
До  серденька  туляться
                                                       ніжні  пелюстки.
Променяться  й  журяться
                                                           рідні  рушники.        

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667048
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.05.2016


Нема перемоги без бою…

Нема  перемоги  без  бою.
Сміялася  доля  й  ревла.
Життя  –  не  життя  без  любові.
А  радість  і  біль  –  два  крила.

На  когось  надіятись  годі.
Без  поту  врожаю  не  жди.
Люби  Україну  сьогодні.
Люби  Україну  завжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663558
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2016


Там, де верби-чарівниці…


Там,  де  верби-чарівниці,
часто-часто  двом  не  спиться.
Віддзеркалюючи  станом,
мріють  разом  понад  ставом.

Долі  сват  —  ласкавий  вечір
туманцем  вкриває  плечі.
Обнялись  берізка  з  кленом  —
наречена  з  нареченим.

В  тихім  плесі,  поміж  листом
розмережилось  намисто.
Доки  зорі  рахували,
під  вербою  заблукали.

До  кохання  кроки,  кроки
крізь  серця  на  довгі  роки.
Годі  сердитися,  мамо.
Нам  вже  вечора  замало.

1971

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662645
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016


ЩАСТЯ

Говорим:  «Одному  –  ввесь  вік  везе,  
хоча  того  щасливчик  і  не  вартий».
Хто  знає…
Нісенітницю  верзем,  
а  істину  не  можем  розгадати.

У  чому  щастя?
Кожному  –  своє.
Я  свій  неспокій  щастям  називаю.
І  тим,  що  право  це  у  мене  є,  –
горджусь.
А  заздрісному  –  співчуваю.

Люблю  пісні  –  і  радісні,  й  сумні.
Людей  люблю,  і  щирим  –  щиро  вірю.
Останній  необірваній  струні
ДОВІРЮ.    

1981

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661556
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.04.2016


МУЗИКАНТ-ГОДИННИКАР

                                     Присвята  Миколі  Соколу

Був  недавно  піснедаром,
вправним  музкерівником.
Непотрібний  нині  й  даром  –
на  базарі,  за  лотком.

Ні,  не  скиглить  у  жалобі
на  баяні  «ой-ля-ля».
Хоч  одне  згодилось  хобі  –
він  годинники  справля.

Про  козацьке  братство  горде
не  складає,  не  співа.
В  нагороду  –  три  городи.
Дбає,  ледве  поспіва.

Із  сапою  дорогою
загорає  на  грядках.
Та  на  жаль,  серця  не  гоїть
на  концертах  та  свайбах.

А  яка  була  троїста!
А  «Посульські  козаки»!
Ще  не  всі,  хто  хоче  їсти,
поставали  за  лотки.

Вже  немає  з  кого  брати.
Не  до  співів.  Хто  кого...
Приловчились  виживати
«демократи»  з  батогом.

Переводить  влада  стрілки,
та  трудязі  те  –  дарма.
Хоч  крутися  швидше  білки,
все  одно  –  життя  в  торбах.

Музиканти  –  за  лотками.
Бо  «троїста»  на  горі
музилянствує  роками
нескладухи-попурі.

Не  повернуть  наші  гроші.
Вже  й  кредит  довіри  щез.
Зможемо  терпіти  й  довше?
Не  повиздихали  ще.

Хто  нещадно  ломить  ціни?
А  чи  справна  голова?
Бо  керують  дистанційно.
Наче  флюгер  –  булава.

Вже  не  править  з  бронзи  кепка.
Та  яке  життя  гряде?
А  коли  немає  клепки  –
хтозна,  що  кому  збреде.

Над  проблемами  складними
розмірковує  базар.
Музикант  справля  годинник.
Стала  черга.  Хтось  сказав:

–  Різні  вади  чинить  ладно
майстер,  майже  задарма.
–  Хитромудрій  нашій  владі
варто  вставити  ума.

Щоб  мерщій  метикувала,
як  ці  прокляті  лотки
поміняти  на  штурвали,
кульмани  чи  верстаки.

Буде  хліб,  то  буде  й  пісня.
Хай  плека,  не  позича.
Щоб  троїста  українська
гарно  грала  повсякчас!

2001

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660612
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.04.2016


Зустрів Назарук Печору…

Щиро  дякую  собрату  Віталію,  що  почав  цього  вірша,
надоумивши  мене  дородити  оцей  дружній  експромт.


*      *      *

Зустрів  Назарук  Печору
та  й  дружба  в  них  завелась.
Давненько,  а  ніби  вчора  –
хтось  мріяв,  а  хтось  вагавсь…

І  котиться  рік  за  роком  –
братами  зробив  їх  час.
Хтось  друга  зустріне  соком,
хтось  зробить  волинській  квас.

Ще  будуть  всілякі  теми,
щоб  мати  рясним  врожай.
Ще  стільки  зробити  треба,
щоб  квітнув  прарідний  край!

Єднають  нас  добрі  справи.
Й  ще  скільки  в  нас  є  ідей!
І  це  не  заради  слави,  –
заради  простих  людей.

І  линуть  думки  до  брата,
ділами  стають  слова.
Душа  прагне  вічно  свята,
бо  дружба  свята  –  жива.

Якби,  подолавши  муки,
козацький  зміцнів  народ
і  в  мирі  зростали  внуки,  –
найкраща  із  нагород!

Бо  тільки  отак  і  варто
звертатися  до  основ.
Здійняти  за  дружбу  кварту
й  подужати  знов  і  знов!

За  братство  святе  нетлінне
ізнов    піднялась  рука!
Коли  вже  в  Лубнах  зустріне  
Печора  Назарука?!.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659360
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.04.2016


ПЛАНЕТОНЬКА

Сьогодні  12  квітня  виповюється  55  років  моєму  найпершому  віршику.
А  цей  вірш-спогад  написаний  в  студентські  роки:


   Сережки  вплітала  в  коси
                                             берізонька  за  двором,
   коли  проводжав  у  космос
                                                 Гагаріна  космодром.
   Відчула  обійми  сина
                                                   планетонька  голуба.
   Яка  ж  то  велика  сила
                                                     космічного  голуба!
   Раділи  старі  і  діти,
                                                 летіла  по  світу  вість.
   Мене  ж  повели  на  мітинг  –
                                 читати  свій  перший  вірш.
   До  церкви,  чи  ж  то  –  до  клубу
                                             із  куполом  без  хреста.
   Було  тут  багато  люду…
                                 Тут  різних  було  вистав…

   Ні  разу  в  оцьому  храмі
                                               я  більше  не  виступав.
   Давно  відлітав  Гагарін.
                                 Клуб  церквою  знову  став.

   Нехай  зорельоти  линуть...
                                     Та  в  серці  моїм  –  журба.
   Лиш  тільки  б  гойдалась  мирно
                                                   планетонька  голуба.
   Лиш  тільки  б  усі  дороги
                                           крізь  душі,  серця,  уми
   з  порогу  вели  до  Бога.                                                  
                                     
   Щоб  люди  були  людьми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659021
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.04.2016


Змахни над прірвою крилом

Засвоюємо  праведний  урок,
єднаємось,  окрилюючись  гідно.
І  ще  на  крок,  і  знову  ще  на  крок,
щоб  квітнула  й  міцніла  Україна.

Не  час  виляти,  ми  обрали  путь  –
єдину  Неньку  берегти  нам  треба.
Завжди  в  усьому  лиш  собою  будь,
тоді  усім  нам  допоможе  небо.

Тебе  сатрапи  мстиві  травлять  злом  –
із  пащ  смердючих
                                     чорна  заздрість  свище.
А  ти  над  прірвою
                                                       змахни  крилом  –
не  переймайся    –
                                                     підіймайся  вище!

Зневірився?    Повір  мерщій  собі.
Терпець  урвався?  Май  переконання.
І  прийде  перемога  в  боротьбі.
Найліпша  сила,  звісно  ж  –  у  єднанні.

Плекаймо  ж  волю,  щоб  сягти  мети!..
Чи  ж  діждемося  праведної  влади?
О  Господи,  дай  сили  далі  йти
й  черленії  щити  святої  правди!


"БУТИ  СОБОЮ"  -  Видавництво  "ІнтерПарк"  -  Лубни  ,  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658786
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2016


Так оце отакі ми свої ?!.

Так  оце  отакі  ми  свої?!.
Хто  завгодно  на  шиї  в  нас  їде.
Бо  й  між  нами  ведуться  бої,
бо  і  досі  ми  є  –  самоїди.

Хай  не  ми,  –  щоб  держава  жила.
Та  чому  ж  стоїмо  на  розпутті?
В  Україні  панує  –  хула.
Терористом  прийшов  до  нас  Путін.

Смерть  скотилась  від  замків  до  хат.
Хто  кого?  Як  не  вб’є,  –  перекупить.
І  корупція,  й  олігархат…
Оберемо  чи  ж  владу  ми  путню?

Чи  закон  а  чи  договорняк?
Чи  Майдан  а  чи  антимайдани?..
От  і  маємо  –  сущий  бардак  
на  землі  прабатьків  Богом  даній.

Дефіцит  об’єднальних  ідей.
Гинуть  кращі  сини-патріоти.
Не  вживається  правда  ніде,
бо  держателі  в  нас  –  ідіоти.

Українці,  у  світ  понесіть
світлу  пам’ять  гіркущої  правди.
Хай  завжди  будуть  мир,  хліб  і  сіль,
та  ніколи  –  чужинської  влади!


З  нової  книги  "БУТИ  СОБОЮ"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657470
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2016


Найперше - докоряй собі…

Найперше  –  докоряй  собі.
Умій  себе  в  собі  збагнути.
Безмежно  довіряй  судьбі  
й  навчися  скрізь  собою  бути.

І  не  надійся  при  грозі  
на  блискавичні  переміни,  
лиш  направляй  зусилля  всі  
на  справи  праведні  уміло.

До  себе,  брате,  обернись,  
себе  спитай  відверто  й  вільно,  
чи  борешся,  чи  зупинивсь?  
Що  ти  зробив  для  України?

Не  ради  слави  й  нагород  
розпочинай  яскраве  дійство.
Йди  до  людей,  єднай  народ,  
оздоровляй  себе  й  суспільство.

В  громади  праведність  повір,  
бо  владі  вірити  –  наївно.
Щоб  раєм  став  твій  рідний  двір  –  
живи  і  мисли  українно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656863
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2016


Дивно повінь зросла…

Дивно  повінь  зросла.
Я  відразу  того  й  не  помітив.
А  відчув,  коли  плин  
ненароком  торкнувся  весла.
І  побачив  тоді,
як  стелились  край  берега  квіти,
а  до  мене  в  човні
усміхалась-тулилась  Весна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656447
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.04.2016


Весна. І тут Остапа понесло…

Уривок  з  поеми  відстаней  "ШЛЯХ"


Весна.  І  тут  Остапа  понесло:
нам  цілий  світ,  чим  зможе  –  допоможе!..
Він  плеще  язиком,  немов  веслом.
Спаси  його  у  повені  тій,  Боже…
У  всяку  пору  плеще.  Роки  йдуть.
Команда  в  нього  –  хитромудровредна.
Чимдуж  людці  народу  боки  мнуть.
І  знов  дебати  починає  Бендер.

Занудний  босень  сідала  псує.
Придворний  шулер  знов  пиляє  гирю.
Балакуни!  Не  дбають  про  своє  –
заморські  довизбирують  помиї.
А  втім,  –  добра  поцуплено  –  тюки.
Ой  недарма  женуться  васюківці!
Ну  й  житіє!  Жирують  бандюки.
І  в  двадцять  першім  віці  є  ще  вівці.

Народ  мій  долі  кращої  шука.
А  Бендер  –  загребуще  хитре  рило  –
уперто  посуває  пішака
з  Є-2  на  поле  знане  –  Є-4.
Йому  пора  б  –  народний  трибунал.
Братки  проворні  за  моря  чкурнули.
А  він  городить  лозунг  –  ІНТЕГРА....
У  грі  отій  про  націю  забули.

2003

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656445
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 01.04.2016


ЩЕ НЕ ПІЗНО

Вільний  вітер  білим  світом  лине,
дужі  крила  легко  простира.
У  глибінь  віків  течуть  хвилини  –
там  сріблиться  мудрість  престара.

Народилось  життєдайне  Слово  –
визріла  велична  таїна,
стукає  у  серце  знову  й  знову:
Світ  –  безмежний,  Істина  –  одна.

Зріють  вірші  зернами  свободи.
Щедра  нива  златом  налилась.
Диво-колос  неземної  вроди
благородним  голосом  озвавсь:

"Схаменіться,  люди!  Ще  не  пізно.
Помиріться!  Світ  благає  вас".
Лине  із  небес  прадавня  пісня  –
Істина  воістину  жива.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655907
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.03.2016


Якби ж, неначе ті воли…

Якби  ж,  неначе  ті  воли,
усі  добродії
в  один  бік  воза  потягли
навстріч  народові.

За  казематом  –  каземат...
Всі  б  мали  краще  жить.
Та  головне  –  не  ласий  шмат,
а  те  –  кому  служить.

Чи  ти  поет,  чи  журналіст,
хоч  з  усіма  дружи,  –
за  гріш  в  політику  не  лізь,
добру  завжди  служи.

Мистецтво  витягнуть  воли...
Чи  в  тому  рація?
Найбільш  бентежить  і  болить:
чи  буде    н  а  ц  і  я  ?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655032
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2016


За посади ідуть бої…

За  посади  ідуть  бої,  –
буде  ж  більше  для  себе  блату.
Щоби  мати  достойні  паї  –
вперто  йде  боротьба  за  владу.

Всяко  прагнуть  круті  специ
нарубати  собі  капусти.
А  того,  кого  втямлюють  «Ци-ить!»  –
до  коритець  святих  не  пустять.

Кому  що…  А  мені  завжди
над  усе  наймиліша  –  воля.
Правда,  де  не  ходи,  не  сиди,  –
тисне  фактор  чужого  поля.

Та  ніколи  собі  й  ніде  
не  шукаю  в  цім  світі  раю.
Знаю:  суд  неодмінно  гряде.
Тож  під  дудку  чужу  не  граю.

За  корита  ідуть  бої…
Ви  ні  в  чому,  мовляв,  не  винні.
Всі  ми  буцімто  люди  свої.
Та  не  всі  ми,  звиняйте,  свині.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654129
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.03.2016


ЯКЩО ТИ ПОЕТ

Маріонетка  –  служива  лялька,
слухняна  зброя  в  чужих  руках.
В  людців  кумедних  мораль  двояка.
В  житті  й  поезії  не  лукав.

Найважче  бути  самим  собою.
У  тому  й  справжність,  у  тому  суть.
Тобі  не  гоже  втікати  з  бою.
Якщо  й  відступиш,  –  поетом  будь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654127
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.03.2016


ХУДОЖНИКИ ЛЮБОВІ (оновлене)

 "Не  бійтеся,  коли  про  вас  говорять.
 Лякайтеся,  коли  про  вас  мовчать".
                                                         Наталя  Баклай.


Спочатку  було  Слово…
Що  сказати?
Це  знає  достеменно  тільки  Бог.
Мені  давно  розтолкувала  мати,
що  слово  те  святе  було  –  Любов.

Духовності  і  творчості  основа  –
безмежна  віра,  світло  й  доброта.
З  прадавнини  поет  –  художник  слова,
людина  вільна,  щедра  і  проста.

Любов  буває  перша  і  остання.
А  ще  є  справжня,  мов  Господь,  одна.
Хто  не  любив,  той  не  зазнав  кохання
і  чашу  щастя  не  спивав  до  дна.

Слова  мої  і  помисли  –  до  неба:
як  на  землі  набридла  всім  гризня!
Любові  й  вольності  людині  треба,
не  бути  щоб  затурканим  ягням.  

Окрилений,  гартований  у  слові  –
чимало  лютих  зим  переборов.
Бо  вірші  –  то  промінчики  любові,
що  гріють  і  женуть  по  жилах  кров.

Хтось  за  коханням  болісно  жалкує,  –
воно  ж  таки  бувало  саме  ним.
А  ніжне  слово  душі  хай  лікує
і  небайдужих  полонить  інтим.

Не  заздрість  окриляє,  а  свідомість,
що  здатний  ти  на  чисті  почуття.
Поет  я,  може,  ще  маловідомий,
але  любив  до  самозабуття.

І  без  лукавства  написав  про  себе,
ще  більше  –  в  почуттях  які  ми  є.
Ми  ж  любимо,  буває,  всеньку  землю,
а  щастя  серцем  не  розпізнаєм.

Цю  невмирущу  почуття  зав’югу
я  малював,  як  відчував  митець.
Розкрив  я  душу  читачеві-другу
у  сповіді  закоханих  сердець.

Примхлива  доля:  і  не  хочеш  –  мусиш
до  неї  примірятися  чимраз.
Скажіть,  ну  як  поетові  без  Музи?
А  як  же  Музі  без  жагучих  нас?  

Зуміє  той  кохатися  у  слові,
хто  вміє  закохатися  в  житті.
Поети  –  то  художники  любові,
тому  і  не  зникають  в  забутті.

В  душі  і  в  серці,  в  радості  і  в  горі  –
любові  скрізь  вкарбована  печать.
Не  бійтеся,  коли  про  вас  говорять.
Лякайтеся,  коли  про  вас  мовчать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653263
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016


Різні страви-приправи…


Різні  страви-приправи  їдять
службарі  журналістського  полку.
Різним  дядям  натхненно  годять
політологи  різного  толку.
Обіцянки  поважно  галдять
про  сподівану  волю-свободу.
Щедро  ллють  на  замовлення  дядь
скаламучену  воду  –  народу.

Безупинно  бравади  речуть
владолизи  –  писаки  блудливі.
Тільки  досі  не  видно  й  не  чуть,
щоб  народ  жив  заможно  й  щасливо.

Йдуть,  відходять  парадні  мужі.
Їх  шаную,  буває,  повірте.
Та  не  віриться  владі  чужій.
Чи  буває  порядним  політик?
Є  "жуки".  Є  трудяги-дядьки,
що  бур’ян  виривають  безжально.
Незалежні  й  залежні  таки,
щоб  гуртом  будувати  державу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653102
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2016


Я - України син…

Я  –  України  син  по  духу  й  крові.
Отут  моя  прапращурна  земля.
Я  –  виток  з  мудрих  праведних  селян,
утверджую  себе  в  живому  слові.

Безбатченком  смішним  не  був  ні  разу.
І  не  лякаюсь  карликів  Кремля.
Нащадок  я  Тараса  й  Василя.
Не  полюблю  москальську  редьку  з  квасом!

Отут  нам  жити,  по  світах  не  бігти.
Вовік  оберігати  рідний  край.
Збудуємо-таки  для  себе  рай,
якщо  ми  справді  України  діти.

І  я  шпильки  вставляю  навіть  ближнім,
та  не  лукавлю.  Час  лікує  й  б’є.
А  що  іще  зозуля  накує  –
те  знає  небо.  І  розквітнуть  вишні!

Єдине  небо  в  нас,  єдина  ненька.
Нехай  сичать  перевертні-кати…
Єднаймося,  шануймося,  брати.
Хай  завжди  
                     у  к  р  а  ї  н  н  о  
                                                             серце  
                                                                               тенька!

Одвіку  нас  поріднює  Всевишній.
Чи  не  навчив?  
Гриземось-грішимо
та  ненаситно  ділимо  Його.
Чи  люди  чи  раби  ми  нікудишні?!

Ми  є  народ.
Природно  і  логічно.
Не  буду  я  затурканим  ягням.
Я  –  українець,  тут  моя  земля.
І  буде  Україною  довічно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650447
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.03.2016


КАНІВСЬКИЙ РОЗДУМ

Скликає  Мати  доньок  і  синів.
«Реве  та  стогне  Дніпр…»,  –  
                                                           гучить  священно.
Щоранку  владно  линуть  позивні:
Апостол  Правди  зве  –  Тарас  Шевченко.

Завітне  місце.  Думи  запеклись...
Зіходжу  важко  на  Чернечу  кручу.
На  Україні  –  гірше,  ніж  колись.
Вже  бідолашну  довели  до  ручки.

Єдиний  Боже,  захисти  цей  край!
Пошли  нащадків  –  благородних,  дужих!
Хоч  не  судився  на  землі  цій  рай,
та  щоб  ніколи  не  було  байдужих.

Ми  є  Народ.  Але  куди  йдемо?
В  державу  нашу  кріпне  спільна  віра?
Над  прірвою  в  покорі  стоїмо…
Пора.  Від  слів  –  до  праведного  діла.

На  ярмарок  ідуть,  ідуть  роки…
Одна  в  нас  Мати,  нам  тут  разом  жити.
Добродії,  погідні  земляки,
не  помиліться  кому  як  служити!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650061
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2016


ПРО СУЧАСНИХ КОЗАКІВ

Зараз  в  моді  стали  вірші
про  сучасних  козаків.
Чи  тепер  вони  вже  інші,
ніж  були  споконвіків?

Плачемось  –  живеться  гірше.
Ненаситні  ж  ми  які!
Козаків  он  стало  більше,
аніж  в  селах  кізяків!

Ходять  ряжені  в  лампасах,
начіпляли  орденів.
Не  бували  й  в  свинопасах,
а  набралися  чинів!

Нині  стільки  генералів,
отаманів  та  булав!
А  в  бою  або  за  ралом
хоч  один  із  них  бував?

Щоб  вільготно  й  вільно  жити
й  мати  трішечки  бабла    –
люблять  владі  прислужити,
хоч  яка  б  вона  була.

Хто  найшвидше  поклянеться,
голосненько  крикне  "Гей!"  
й  руку  прикладе  до  серця  –
вже  козак!  
Вже  можна  –  й  гей.

Так  негадано-неждано
розвелося  козаків!..
Є  й  такі,  що  лиш  недавно  
випали  з  товарняків…

Не  обов’язково  знати
бойового  гопака,
варто  лиш  за  приклад  брати
характерника  Сірка.

І  святкують  на  Покрову!..
Та  хоч  лізьте  на  стовпа,  –
на  поклон  не  пріться  знову  
до  московського  попа!

Те,  що  скажуть  верховоди,
а  коли  ще  свисне  й  рак  –
буде  "Так!"  –  миттєва  згода.  
Отакий  тепер  козак!

Марширують,  ходять-бродять…
Як  дідусь  один  казав:
"Не  пойму,  що  за  урОди?
Чи  то  сторож,  чи  козак?

Їм  би  землю  боронити,
чи  й  самим  –  до  борони,
а  вони  звикають  нити…
Козачки  чи  барани?"

Королям-царям  служили
благовірні  козаки.
Знали,  зАщо  рвати  жили,
ще  й  гуляли  залюбки.

Про  козацтво  в  Україні
ще  й  закон  не  прийняли,  –
куренів  же  різних  вільних
незліченно  утяли!

Як  не  пнулись,  не  старались,
та  коня  не  запрягли.                
В  декорації  загрались  –
ще  на  службі  не  були.

Закортіло  вільно  жити,
куштувать  смачний  куліш.
Нащо  ж  і  кому  служити,
за  ідею  чи  за  гріш?

Те  їм  досі  й  не  казали.
На  шляху  –  густий  туман…
Козаки  а  чи  васали?
Те  не  знає  й  отаман.

Він  такий  собі  дворовий  –
і  калюжу  пройде  вбрід.
Шкутильгавий,  гоноровий
генерал  чи  інвалід.

В  різних  партіях  бувалий,
в  передвиборних  штабах.
Там,  де  п’ятами  кивали,
і  "Хвала!"  кричав,  й  "Ганьба!"

Козаки  декоративні  –
з  оселедцями  і  без.
Є  й  достойні,  й  надто  дивні,
бо  пройшли  в  ментів  лікбез.

Запорізьке  військо  славне,
та  в  лаштунках  прабатьків
де  ви  бачили  віддавна
у  погонах  козаків?

Звісно  ж,  стали  на  Майдані
й  бились-гинули  в  АТО
козаки  –  нащадки  славні…
З  них  не  хвастався  ніхто.

Але  ж  скільки  ще  охочих
на  словесний  онанім!  
Бубонять  вони  й  торочать  
безідейний  архаїзм.

Вибирають  в  козачата  
і  саджають  на  коня,  
а  чому  найперш  навчати  –
не  второпає  рідня.

Діти  в  бур’янах  гасають,  
тешуть  з  дерева  шаблі,  
а  "старшина"  –  ріже  сало,  
ставить  в  шатрах  бутилі…

Хлопці,  це  уже  й  не  смішно,
припиняйте  цю  дурню.
Ваше  військо  –  лиш  потішне,
не  для  справжнього  вогню.

В  тин  дивитись  чи  будитись?..
Душу  совість  не  шкребе?
Не  мені  про  вас  судити?..
Вмійте  ж  бачити  себе!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649113
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2016


РІДНА МОВА

Як  любо  чути  рідну  мову!
Приємну,  добру,  пресвяту.
І  калинову,  й  волошкову.
Джерельно-чисту,  як  сльозу.

Хвилюють  серце  звуки  рідні.
Привільно  ритміка  бринить.
Ота  мелодика  чарівна
і  зігріває,  і  п’янить.

Нетлінна  пісня  материнська.
Завітно  лебеді  ячать.
Звучать  мелодії  дитинства,
і  ритми  юності  гучать.

З  прадавнини,  з  часів  козацьких
лікує  душу  й  окриля,
тече  в  світи  слов’янська,  братська,
Дніпрова  мова  Кобзаря.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645700
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.02.2016


ПРО ДВОМОВНІСТЬ

Не  кажіть  про  двомовність  мені.
Панібратство  оте  –  ненаситне.
І  державу  мою  не  виніть.
Україна  –  не  двоязика.

Панібратство  –  юродива  ціль.
Вже  в  обіймах  держава  холоне.
Вже  наїлись  імперських  млинців.
Україна  –  не  п’ята  колона.

То  хронічна  хвороба  така,
коли  з  жиру  трапляються  "бзіки".
Хижим  виродкам  не  потакай.
Янучари    –    новітні  базіки.

Далебі  не  однаково  нам.
Добре  знаємо  капосність  вражу.
Догоджали  чужинським  панам.
І  назад  вже  не  хочемо  в  Рашу!

І  в  Європі  нас  надто  не  ждуть.
І  Америка  знай  вижидає.
На  налигачі  нагло  ведуть.
А  куди  бредемо  –  не  питаєм.

Звично  водять  по  колу  сліпих.
Поводир  неодмінно  обмане.
Та  якби  ж  то  Господь  нас  водив,
а  ведуть  –  крутії-добермани.

Ділять  Бога  злодюги  круті.
"Гляньте  –  кажуть  –  які  ми  хороші!"
У  небоги  –  кишені  пусті,
у  "святих"  –  швидко  множаться  гроші.

Братство    те  не  годиться  й  на  раз.
Бзік!  І  знову  –  паскудну  умову.
У  три  дорога  пхають  нам  газ,
хочуть  вижити  з  нас  рідну  мову.

Українець  лукавства  зазнав,
від  чуми  вже  потроху  одужав.
Хижа  мова  імперії  зла
сіромах  доконає  байдужих.

Той,  хто  вільно  балакати  звик,  –
вже  не  схоче  ізнов  прогинатись,
не  полюбить  за  довгий  язик.
Краще  з  двору  спесивців  прогнати.    

Гонористі,  лукаві  "брати"
наші  душі  паплюжити  звикли.
Туповперто  уміють  ректи
мов  тут  люди  "многоязикі".

Українство  здолати  якби  –
затівається  свійське  тут  військо.
Хоч  зазнало  немало  ганьби,
провокує  все  ж  тут  самоїдство.

Возсідає  двоглавий  хижак
у  церквах.  Там  –  лихі  інтереси.
Сіє  розбрат,  зневіру  і  жах  –
"Руський  мір"  ловко  щепить  агресор.  

Марно  мріє  новітній  могол
територію  взяти  в  оренду.
Українець  –  давно  не  хохол.
Україна  тепер  –  суверенна.

Чи  чужинець,  чи  свій  хижий  пан,
чи  з  бидлоти  ти  підпанок  бритий,  –
начувайся.  Бо  ти  –  окупант.
Час  гряде.  Все  одно  будеш  битий!

Ну  й  живи  в  Україні  ладком.
Ну  й  клянися  в  братерській  любові.
Вільно  "какай"  своїм  язиком,
як  не  здатний  навчитися  мові.  

Як  тобі  Україна  чужа
як  у  тебе  духовне  каліцтво  –
не  казись,  у  світи  вирушай,
не  кусай,  не  жери  українство.

Україна  на  світі  –  одна.
І  повсюди,  куди  ти  не  підеш,
тут  привільно  і  гордо  луна
і  російська,  й  англійська,  й  ідиш…

В  Україні  гостинній  моїй
мовам  світу  однакова  шана.
І  які  б  не  велися  бої,  
рідна  мова  одна  в  нас  державна!

Не  імперська  і  не  панівна,
а  природна  і  суто  арійська.
І  довершеність,  і  таїна…
Рідна  мова  моя  –  українська.

Визнаю,  що  у  вірші  оцім
забагато  болючого  крику.
Але    ж  як  показати  усім
історичну  образу  велику?!

Як  достукатись  до  земляків,
збайдужілих  ягнят-хохломонів?..
Українці  ж  отут  –  з  правіків.
Від  лукавого  –  ігри  двомовні.

Чашу  долі  спиваю  до  дна
і  напевно  вже  істину  знаю:
рідна  мова,  як  мати  –  одна,
а  двоюрідних  не  буває.

Запанує  в  державі  Любов.
Кожен  житель  тут  –  вільна  людина.
Про  двомовність  не  треба  розмов,
щоб  держава  була  єдина.


2012

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645697
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2016


УКРАЇНСЬКИЙ МОТИВ (Муз. В. Оха)

Поле,
рідне  прабатьківське  поле,
як  би  не  склалася  доля,
завжди  до  тебе  горнусь.
В  світах
довго  не  стану  блукати,
а  повернуся  до  хати  –  
в  рідну  пракиївську  Русь.

Мотив  звучить,  веде,
у  неозору  даль.
І  ти  чекай  мене,
з  усіх  доріг  чекай,
коханий  край!

Доле,
небом  дарована  доле,
дай  мені  розуму  й  волі  –
я  тобі  серце  віддав.
Ніде  
я  не  прошу  собі  раю,
тільки  якби  в  ріднокраї
не  поселялась  біда.

Мотив  звучить,  веде,
у  неозору  даль.
Та  тільки  ж  ти  мене
й  на  мить  не  покидай,
і  сили  дай!

Воле,  
будь  непохитною,  воле,
щоб  не  цуралася  доля
й  поле  родило  врожай.
За  те,  
щоб  не  велися,  як  вівці,
в  згоді  жили  українці  –
жити  й  померти  не  жаль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639632
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.01.2016


РІДНИЙ ДВІР (Співає РІДНИЙ)

Музика  Віктора  ОХа
Співає  Володимир  Сірий  (Рідний)


Відлітають  з  гнізда  пташенята,
а  на  крилонька  пам’ять  беруть.
Важко  доленьку  наздоганяти,
нелегка  ж  простирається  путь.        

Як  же  часто  мене  доля  била!
Походив,  побродив,  політав…
Рідна  ж  хата  –  повік  буде  мила.
Звідси  в  світ  йде  дорога  свята.    


Кожна  пташечка  свій  має  голос.
Має  вартість  свою  кожна  мить.
Скільки  всякого  скарбу  навколо!
Таємниче  про  це  сад  шумить…

А  повітря  густе  і  духмяне
бадьорить,  веселить  і  п’янить…
Щедрий  спомин  оцей  не  зів’яне.
Рай  наземний  Господь  боронить.
 

В  рідний  двір,  де  любисток  і  м’ята,
повертаюсь  на  крилоньках  мрій.
В  рідну  хату,  де  мама  і  тато,
де  негаснучих  споминів  рій…          

Як  би  доля  мене  не  сварила,  –
рідне  хатнище  радо  віта.
Тут  лікую  поранені  крила.
Тут  Вітчизни  моєї  вівтар.                          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638377
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.01.2016


СЛУХАЮ ВИСОЦЬКОГО


Буйногривим  палким  юнаком,
з  гордим  видом  
                     полтавського  соцького,
під  гітару,  рядок  за  рядком
я  своє  видавав  під  Висоцького.

Цілий  гурт  на  кутку  шаленів.
Не  багаті  тоді  були  сценами.
Аби  слухати  модні  пісні,
Ромодан  начинявся  антенами.

Першосхемив  на  ГУ-50,  –
хуліганив  по  радіостанції.  
Пеленгатор  ловив  нас  усяк:
штрафували,  читали  нотації...

Ми  ефірили  вдень  і  вночі.
Що  завгодно  "лабали"
                                             по-плотському.
Навсехвильно  ревли  приймачі.
Та  найбільше  крутили  –  
                                                       Висоцького.

І  тепер  у  столітті  новім,
коли  мучусь  чи  трішки  під  мухою,
без  гітари  (немов  овдовів)
я  говію  –  Висоцького  слухаю.

Найновіші  пісні  зазвучать,
одуховнені  правдою  й  совістю,
та  ніколи  не  згасне  свіча
всенародного  барда  –  Висоцького.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638361
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.01.2016


ЖАДАНИЙ ВАЛЬС (Музика В. Оха)

Ти  говорила:  "Гляди,  не  влюбись".
Ще  й  нахвалялася  пальчиком  грізно.
Раптом  в  очах  я  твоїх  утопивсь!
А  спохватився,  –  було  уже  пізно.

Ти  пригорнула  душею  мене,
лагідно  серце  тулилось  до  серця.
Щастя  вернулося,  нам  усміхнулося.
Долею  суджене  нас  не  мине.

Приспів:
Щоб  вогонь  кохання  ніколи  не  гас,
хай  не  умовкає  жаданий  цей  вальс.
Сонячно-яскравим  предивним  стає
справжнє  кохання  єдине  моє.

Щире  кохання  не  купиш  за  гріш.
Досі  ми  порізно  щастя  шукали.
Як  же  чарівно  проймає  нас  дріж,
очі  іскряться  й  за  чашкою  кави!

Стрілися  двоє  на  стежці  одній,
думи  свої  принесли  сокровенні.
Мрії  таємні  вже  стати  взаємними
схожі  й  несхожі,  і  трішки  чудні.

Приспів.

То  ж  полони  мене  й  не  відпусти.
Ще  й  кулачком  посварися  грайливо.
Жодної  миті  вже  не  пропусти.
Боже  ж,  яка  ти  красива  й  щаслива!

П’янко  з  криниці  любові  напивсь.
У  надвечір'ї  горить  зірка  рання.
Справжнє  кохання  –  оте,  що  останнім  є.
Ти  говорила:  "Гляди,  не  влюбись!.."

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636539
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2016


НА ПОРОЗІ ЗИМА

На  порозі  зима.
Завіва-завива  завірюха.
Довго-довго  не  спиться.
Рано-рано,  а  сну  вже  нема.
Як  же  я  натомився...
Але  клопоту  завжди  по  вуха.
Мов  недавно  родився.
Та  невже  ж  на  порозі  зима?

На  порозі  зима.
А  на  серці  так  тепло  та  щемно.
Поспішати  годиться.
Спочивати  –  вже  й  хвильки  нема.
Коли  літо  ще  сниться,
грає  гривою  вітер  хрещений,
як  же  можна  змириться
з  тим,  що  вже  на  порозі  зима?

На  порозі  зима:
на  вікні  чарівні  візерунки.
Закінчились  забави,
у  минуле  дороги  нема...
Годі  правити  балом  –
вже  пора  роздавати  дарунки.
І  весна  незабаром!
Хай  вибілює  душу  зима…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635054
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.01.2016


РІДНИЙ ДВІР (Музика В. Оха)

Відлітають  з  гнізда  пташенята,
а  на  крилонька  пам’ять  беруть.
Важко  доленьку  наздоганяти,
нелегка  ж  простирається  путь.

Як  же  часто  мене  доля  била!
Походив,  побродив,  політав…
Рідна  ж  хата  –  повік  буде  мила.
Звідси  в  світ  йде  дорога  свята.


Кожна  пташечка  свій  має  голос.
Має  вартість  свою  кожна  мить.
Скільки  всякого  скарбу  навколо!
Таємниче  про  це  сад  шумить…

А  повітря  густе  і  духмяне
бадьорить,  веселить  і  п’янить…
Щедрий  спомин  оцей  не  зів’яне.
Рай  наземний  Господь  боронить.


В  рідний  двір,  де  любисток  і  м’ята,
повертаюсь  на  крилоньках  мрій.
В  рідну  хату,  де  мама  і  тато,
де  негаснучих  споминів  рій…

Як  би  доля  мене  не  сварила,  –
рідне  хатнище  радо  віта.
Тут  лікую  поранені  крила.
Тут  Вітчизни  моєї  вівтар.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634146
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.01.2016


ДУША ПОЕТА

Душа  поета  –  мов  сопілка  ніжна.
Вона  бринить  мінорно  і  мажорно.
Емоцій  хвилі  закипають  штормом.
Душа  –  ранима  й  безневинно  грішна.

То  –  музика  –  мотиви  сонця  й  грому  –
злітає  вільно  птахою  кохання.
Хоч  завжди  йде  на  неї  полювання,
але  вона  вертається  додому.

До  серця,  –  доки  б’ється,  не  померкне.
І  –  в  небо,  як  поезія  –  між  люди.
Поета  на  цім  світі  вже  й  не  буде,  –
як  і  душа,  поезія  безсмертна!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632443
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.12.2015


МИТЕЦЬ

                             
Він  був  розіп’ятий
                               всім  недругам  на  втіху.
Та  достеменно  кожен  розумів:
не  був  він  грошовитим,  ні  халіфом,
та  "замовляти  музику"  умів.

На  тлі  оркестрів  скаженіли  барди
й  котились  у  більярдну  лузу
                                                                             вниз...
А  він  возносився  
                                 над  смертними  рабами
і  вірив,  що  повернеться  колись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632442
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.12.2015


Над Зажур-горою дзвін…

*      *      *

Над  Зажур-горою  дзвін…
Дзвін  докору.
Дзвін  по  жертвах  і  катах  людомору…
Небо  реквієм  дзвенить  безугавно…
Небо  душі  очища  над  курганом…
Поминальний  Вічний  дзвін…
Дзвін  докору.
Дзвін  по  жертвах  і  катах  людомору…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624575
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015


КУРГАН СКОРБОТИ

*      *      *

Курган  Скорботи.
Дзвони.  Люду  –  море.
Вшановують  замучених  братів…
Ідуть  –  на  горло  наступають  горю.
Та  інше  я  найбільш  сказать  хотів:
ідуть  нащадки  жертв  голодомору
по  вулицях  з  найменнями  катів…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624574
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015


МЕЛОДІЯ КОХАННЯ (Музика В. Оха)

Найприємніше  відлуння,
моє  серденько  не  край.
Зачепило  ніжні  струни
й  відійшло  за  небокрай.

Знову  й  знову  жалить  пам’ять
і  п’янить  за  ліком  літ.
Ти  лишилась  зорепадом,
й  досі  кличеш  у  політ!

Приспів:
Непогасна  зоре  рання,  
чи  зустрінемося  де?
Та  мелодія  кохання
повертає  нас  в  Едем.

Ненароком  впало  слово  –
залишивсь  недобрий  слід.
Спотикнулось  знову  й  знову,
й  недоречно  світ  поблід.

А  тепер  я  маюсь,  каюсь,  
бережу  тепло  обох.
Слово  –  пташка,  а  чи  камінь…
Безперечно  –  Слово  –  Бог!

Приспів.

Я  до  тебе  серцем  лину
і  здригаються  уста.
Нашу  пісню  лебедину
вже  не  воскресять  літа.

Та  в  Любов,  що  розквітала,
світла  пам’ять  поверта.
Ти  коханою  зосталась,
адже  ти  мені  –  свята!

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621158
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015


НЕ ЦУРАЙСЬ РОДИНИ, БРАТЕ (Музика В. Оха)

Світить  місяць  у  дозорі,
ясні  зорі  доганя.
А  по  місячній  дорозі
неборак  веде  коня.
Про  недолю  зажурився,
зовсім  спокою  нема.
Сам  не  зна,  де  опинився.
А  на  часі  вже  жнива.

Приспів:
Не  цурайсь  родини,  брате.
В  поле  рідне  повертай.
Щоби  долю  обирати,
треба  Господа  питать.

Не  подумав  –  дім  покинув,
на  чужині  загаса.
Не  шукає  в  тому  винних,
бо  найбільше  винен  сам.
Блудний  сину,  схаменися,
та  мерщій  коня  сідлай.
Ріднокраю  поклонися,
долю  праведну  не  лай.

Приспів.

Не  шукай  в  чужині  раю,
хай  там  як  вона  сія.
Рідний  дім  не  вибирають,
над  усе  –  земля  твоя.
Всім  погідно  жити  треба,
один-одному  годить.
Бо  на  всіх  єдине  небо,
бо  Господь  на  всіх  один.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620736
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.11.2015


ПРО ДВОМОВНІСТЬ

Не  кажіть  про  двомовність  мені.
Панібратство  оте  –  ненаситне.
І  державу  мою  не  виніть.
Україна  –  не  двоязика.

Панібратство  –  юродива  ціль.
Вже  в  обіймах  держава  холоне.
Вже  наїлись  імперських  млинців.
Україна  –  на  п’ята  колона.

То  хронічна  хвороба  така,
коли  з  жиру  трапляються  «бзіки».
Хижим  виродкам  не  потакай.
Янучари    –    новітні  базіки.

Далебі  не  однаково  нам.
Добре  знаємо  капосність  вражу.
Догоджали  чужинським  панам.
І  назад  вже  не  хочемо  в  Рашу!

І  в  Європі  нас  надто  не  ждуть.
І  Америка  знай  вижидає.
На  налигачі  нагло  ведуть.
А  куди  бредемо  –  не  питаєм.

Звично  водять  по  колу  сліпих.
Поводир  неодмінно  обмане.
Та  якби  ж  то  Господь  нас  водив,
а  ведуть  –  крутії-добермани.

Ділять  Бога  злодюги  круті.
«Гляньте  –  кажуть  –  які  ми  хороші!»
У  небоги  –  кишені  пусті,
у  «святих»  –  швидко  множаться  гроші.

Братство    те  не  годиться  й  на  раз.
Бзік!  І  знову  –  паскудну  умову.
У  три  дорога  пхають  нам  газ,
хочуть  вижити  з  нас  рідну  мову.

Українець  лукавства  зазнав,
від  чуми  вже  потроху  одужав.
Хижа  мова  імперії  зла
сіромах  доконає  байдужих.

Той,  хто  вільно  балакати  звик,  –
вже  не  схоче  ізнов  прогинатись,
не  полюбить  за  довгий  язик.
Краще  з  двору  спесивців  прогнати.    

Гонористі,  лукаві  «брати»
наші  душі  паплюжити  звикли.
Туповперто  уміють  ректи
мов  тут  люди  «многоязикі».

Українство  здолати  якби  –
затівається  свійське  тут  військо.
Хоч  зазнало  немало  ганьби,
провокує  все  ж  тут  самоїдство.

Возсідає  двоглавий  хижак
у  церквах.  Там  –  лихі  інтереси.
Сіє  розбрат,  зневіру  і  жах.
«Руський  мір»  ловко  щепить  агресор.  

Марно  мріє  новітній  могол
територію  взяти  в  оренду.
Українець  –  давно  не  хохол.
Україна  тепер  –  суверенна.

Чи  чужинець,  чи  свій  хижий  пан,
чи  з  бидлоти  ти  підпанок  бритий,  –
начувайся.  Бо  ти  –  окупант.
Час  гряде.  Все  одно  будеш  битий!

Ну  й  живи  в  Україні  ладком.
Ну  й  клянися  в  братерській  любові.
Вільно  «какай»  своїм  язиком,
як  не  здатний  навчитися  мові.  

Як  тобі  Україна  чужа
як  у  тебе  духовне  каліцтво  –
не  казись,  у  світи  вирушай,
не  кусай,  не  жери  українство.

Україна  на  світі  –  одна.
І  повсюди,  куди  ти  не  підеш,
тут  привільно  і  гордо  луна
і  російська,  й  англійська,  й  ідиш…

В  Україні  гостинній  моїй
мовам  світу  однакова  шана.
І  які  б  не  велися  бої,  
рідна  мова  одна  в  нас  державна!

Не  імперська  і  не  панівна,
а  природна  і  суто  арійська.
І  довершеність,  і  таїна…
Рідна  мова  моя  –  українська.

Визнаю,  що  у  вірші  оцім
забагато  болючого  крику.
Але    ж  як  показати  усім
історичну  образу  велику?!

Як  достукатись  до  земляків,
збайдужілих  ягнят-хохломонів?..
Українці  ж  отут  –  з  правіків.
Від  лукавого  –  ігри  двомовні.

Чашу  долі  спиваю  до  дна
і  напевно  вже  істину  знаю:
рідна  мова,  як  мати  –  одна,
а  двоюрідних  не  буває.

Запанує  в  державі  Любов.
Кожен  житель  тут  –  вільна  людина.
Про  двомовність  на  треба  розмов,
щоб  держава  була  єдина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619412
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.11.2015


ПУТЛЄРІАДА



В  хату  й  душу  ген  смерть  загляда.
Вже  біда  досягає  кипіння.
Знову  путінська  суне  орда,
випробовує  зброю  й  терпіння.

Цей  новітній  гібридний  фашизм,
ця  прадавня  москальська  зараза.
Деградує,  шаліє  рашизм  –
агонічна  у  нього  вже  фаза!

Розходився  кремлівський  кайло,
безупинно  чимдуж  смерті  сіє.
Зупинити  над  прірвою  зло
має  світ  –  загнуздати  Росію.

Кремль  імперський  на  світ  накида
хижі  інформаційні  тенета.
Вже  всесвітньою  стала  біда,  
в  небезпеці  вся  наша  планета.

Нині  цивілізований  світ
на  межі.
Чи  й  спасатися  пізно?
Та  невже  ж  закодовані  всі?!
Кнопка  ядерна  міститься  –  в  біса!

Психопат-параноїк,  ізгой
світову  шантажує  спільноту.
І  ніщо  не  спиняє  його  –
а  ні  смерті,  ні  санкції  й  ноти.

Придністров’я,  Чечня,  Крим,  Донбас.
Вже  у  Сирію  куций  приперся.
Швидше  б  Господу  Путлєр  попавсь,
карлик-нелюд,  імперський  наперсник

Як  же  всім  досадив  «Руській  мір»!
Ще  в  диму  будуть  чадіти  внуки.
Суть  Кремля  білий  світ  зрозумів.
Це  його  хиже  дітище  –  «Буки»…

Понад  світом  –  імперії  тінь,  
вся  Росія  –  в  тумані-омані.
І  керує  нещадно  відтіль  –
феесбешник  –  диявол  гуманний.

Збитий  ним  –  малазійський  літак  
і  еліта  понищена  Польщі…
Лиш  розсудить  Всевишній  відтак,  
хоч  і  йди  до  Кирила  на  прощу.

Не  додасть  піп  московський  ума,
бо  і  він  –  такий  самий  агресор.
Як  же  плаче  й  по  ньому  тюрма!
І  святим  він  повік  не  воскресне.

А  молитвою  й  зброєю  нас
не  поставити  вже  на  коліна.
І  розплати  прийшов  уже  час  –
воскресає  народ  України!

Звісно  ж  Путіну  люд  не  простить,  
не  відверне  він  їхню  увагу.
Божу  пильність  тиран  не  приспить  –
при  житті  йому  світить  Гаага.

Проімперська  сталева  дуга  
ледь  не  всю  огинає  Європу.
Запирає  моря  бандюган    –
прогресує  імперська  хвороба.

І  групуються  стада  заблуд,
тьма  зомбованих  головорізів.
Території  мітять  чимдуж  –
сіру  зону  контролю  Росії.

Знову  звір  замасковує  грим  –
вартовий  світового  порядку.
Чи  не  став  уже  ядерним  Крим?
Адже  цілять  рашисти  в  десятку.

А  риторика  мінських  угод  –
мертва.  
Ворогу  марно  стелитись.
У  Європи  –  води  повен  рот.
НАТО  –  довго  не  варто  телитись!

Ескалація  знову  гряде.
Умовляти  загарбників  –  марне.
Світ  у  прірву  диявол  веде.
Чи  зупинимо  зло  планетарне?!

Чи  впаде  божа  кара  на  Кремль,
на  імперську  зомбовану  расу.
Врешті  раших  фашистів  попрем,  
й  перетвориться  в  прах  плем’я  враже.

Прийде  час  –  порадіємо  ми,
бо  скінчиться  ця  «путлєріада».
Може,  вийде  й  Росія  з  пітьми,
і  черлена  залишиться  правда!

Українці,  у  світ  понесіть
світлу  пам’ять  гіркущої  правди.
Хай  завжди  буде  мир,  хліб  і  сіль,
та  ніколи  –  чужинської  влади!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616157
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2015


ОКОЛИЦЯ Музика Сергія Голоскевича

 Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
 відкривати  природи  красу.
 Починалася  тут  моя  вольниця.
 Мрії-думи  сюди  я  несу.

 Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
 Тут  же  юність  буяла  моя!
 Приманила  до  себе  околиця.
 Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

 Приспів:
 Що  судилося  –  перемелеться.
 Обганятиме  мрія  мету.
 Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
 а  перейде  у  пам’ять  святу.

 Рідне  місто  молодшає-твориться.
 Вже  не  стріну  старих  яворів.
 Подалася  за  обрій  околиця,  
 та  рояться  тут  мрії  мої.    

 Перемріється  тут,  перемолиться.
 Будуть  радощі  ще  і  жалі.
 Давні  друзі  мої  за  околицю
 відлітають,  немов  журавлі.

 Приспів.

 Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
 ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
 У  задумі  ходжу  по  околиці:
 це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

 Заховалось  за  обрієм  сонечко.
 Гостювала  синиця  в  руці.
 Сизим  птахом  іду  за  околицю,
 і  сльозина  бринить  на  щоці.

 Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615629
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.10.2015


ОКОЛИЦЯ Музика Віктора Охріменка

 Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
 відкривати  природи  красу.
 Починалася  тут  моя  вольниця.
 Мрії-думи  сюди  я  несу.

 Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
 Тут  же  юність  буяла  моя!
 Приманила  до  себе  околиця.
 Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

 Приспів:
 Що  судилося  –  перемелеться.
 Обганятиме  мрія  мету.
 Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
 а  перейде  у  пам’ять  святу.

 Рідне  місто  молодшає-твориться.
 Вже  не  стріну  старих  яворів.
 Подалася  за  обрій  околиця,  
 та  рояться  тут  мрії  мої.    

 Перемріється  тут,  перемолиться.
 Будуть  радощі  ще  і  жалі.
 Давні  друзі  мої  за  околицю
 відлітають,  немов  журавлі.

 Приспів.

 Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
 ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
 У  задумі  ходжу  по  околиці:
 це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

 Заховалось  за  обрієм  сонечко.
 Гостювала  синиця  в  руці.
 Сизим  птахом  іду  за  околицю,
 і  сльозина  бринить  на  щоці.

   Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615628
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.10.2015


ОКОЛИЦЯ (пісенне)

Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
відкривати  природи  красу.
Починалася  тут  моя  вольниця.
Мрії-думи  сюди  я  несу.

Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
Тут  же  юність  буяла  моя!
Приманила  до  себе  околиця.
Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

Приспів:
Що  судилося  –  перемелеться.
Обганятиме  мрія  мету.
Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
а  перейде  у  пам’ять  святу.

Рідне  місто  молодшає-твориться.
Вже  не  стріну  старих  яворів.
Подалася  за  обрій  околиця,  
та  рояться  тут  мрії  мої.    

Перемріється  тут,  перемолиться.
Будуть  радощі  ще  і  жалі.
Давні  друзі  мої  за  околицю
відлітають,  немов  журавлі.

Приспів.

Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
У  задумі  ходжу  по  околиці:
це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

Заховалось  за  обрієм  сонечко.
Гостювала  синиця  в  руці.
Сизим  птахом  іду  за  околицю,
і  сльозина  бринить  на  щоці.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614968
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.10.2015


На Покрову в малім селі…

*      *      *

На  Покрову  в  малім  селі
                                                                   клуб  відкрили.
І  товар  завезли,  й  пісні,
                                                                             й  говорили.
На  Покрову,  як  повелось,
                                                                               храмували.
"Гей,  співай,  козаки!"  –  здалось,
                                                                             всі  співали.

Завітало  гостей  тепер,
                                                                                 як  ніколи.
Жаль,  що  вранці  якраз  помер
                                                                             дід  Микола.
На  Покрову  столи  довкруж
                                                                           асфальтівки.
Храм  сьогодні,  а  похорон  –
                                                                             з  понеділка.

Сивий  конюх  закурює,
                                                                         крутить  вуса.
"Нема  коней.  І  родичів…
                                                                         Та  кріплюся".

На  Покрову  в  селі  краса…
                                                                     Плачуть  вдови.
"Нам  би  в  город  автобуса,
                                                                     до  зубного  б!..
І  онуків  провідати,
                                                               й  нащот  пенсій  –
поміняти  якісь  справки
                                                                                 у  собезі..."

На  Покрову  з’їжджаються
                                                                                     храмовії.
А  потому  –  в  глухім  селі  –
                                                                         вовки  виють.
Як  до  клубу  збираються  
                                                                           парубійки,  –                                                            
нема  навіть  причини  їм
                                                                       зчинить  бійку.  

Гей,  дівчата,  мов  горлиці,
                                                                           не  баріться,
в  свої  рідні  околиці
                                                                         поверніться!
Буде  й  газ,  і  гулятимем  новосілля.
А  найбільше  радітимем  на  весіллі.

А  як  діток  хреститимем,  –
                                                                           свято  знову.
Нову  церкву  відкриємо
                                                                           на  Покрову.

Дай  же,  Боже,  нам  кращую
                                                                             долю  мати,
гарну  пісню  козацькую
                                                                         всім  співати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613439
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.10.2015


Оця приречена краса…

Оця  приречена  краса
на  тлі  осінньої  блакиті  –
дощем  умитий,  вітром  битий,
каштан  дочасно  воскреса.
Зчорніле  втомлене  гілля,
не  спочиваючи  від  літа,
враз  почало  бруньками  мліти,
вже  й  зелен-листячком  стріля.
Виблискують  на  крилах  віт                                                
ліхтарики  ясні,  пригожі.                                                      
Зачудувались  перехожі
на  запізнілий  диво-квіт.
Пастельно-білі  пелюстки.
Цвіте  каштан  –  весни  ряснота.
Довкіл  –  жовтнева  позолота,
ген  –  помаранчеві  хустки.
Навкруг  розкаркались  граки,
розшелестілися  дерева:
"Чи  варто  квітнути  даремно?"
А  він  ось  бачите  який!

Судились  нелегкі  літа.
Була  й  минула  вже  засуха,
тепер  цвітіння  Всесвіт  слуха!
Ні,  не  востаннє  розквіта!
Замилувались  небеса  –
начарували  роси-сльози.
Якби  не  вдарили  морози…
О,  ця  приречена  краса:
каштан  дочасно  воскреса!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612828
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.10.2015


ЖУРАВЛИК (Муз. М. Шевченка)

Слова  Віталія  Назарука  та  Олександра  Печори
Музика,  запис  та  виконання  Миколи  Шевченка

«Журавлик»  мій  біля  порогу  
вклоняється,  та  не  зліта.
До  нього  тягнуться  дороги.
Тут  –  край  родинного  гнізда.
Сюди  я  в  думах  повертаюсь
через  міста,  через  літа.
Нечасто  тут  буваю  –  каюсь.
А  хвіртка  скрипнула  –  віта!

Приспів:
Матуся  говорила:
«Частіше  прилітай!»
Якби  ж  ми  мали  крила,
якби  ж  то  не  літа.
Журавлику-журавле,
знов  серденько  не  край.
Журавлику-журавле,
хоч  ти  не  відлітай!

Чекала  мати  в  гості  сина:
горіх  дивився  у  вікно.
А  від  «журавлика»  єдина
стежина  в  світ  лягла  давно.
Магнітом  тягне  в  рідну  хату  –
природа  вабить  і  душа.
Яке  ж  то  неповторне  свято  –
брести  в  ранкових  споришах!

Приспів.

У  двір  приношу  біль-утому,
іду  на  прощу  я  сюди.
Непросто  вижити  самому,
й  лишити  праведні  сліди.
Тут  мені  знову,  як  годиться,
кивне  в  задумі  «журавель».
Ковтну  зажурної  водиці.
Моє  дитинство  тут  живе.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612063
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.10.2015


ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (Музика й виконання Миколи Шевченка)

Незабутню  й  досі
                                                 впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе
                                                       догорає  день.
Рудочубий  вечір
                                                   падає  на  плечі,
сивогриве  небо
                                                         грітися  веде.  
   

Обрієм  заграва
                                           зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми
                                                           про  мої  літа.
Колисає  вітер
                                                   росяну  палітру,
колисковим  сумом
                                                           тишу  огорта.


А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                           дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                 спомин  дорогий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611346
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2015


ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (пісенне)


Незабутню  й  досі
                                                 впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе
                                                       догорає  день.
Рудочубий  вечір
                                                   падає  на  плечі,
сивогриве  небо
                                                         грітися  веде.      

Обрієм  заграва
                                           зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми
                                                           про  мої  літа.
Колисає  вітер
                                                   росяну  палітру,
колисковим  сумом
                                                           тишу  огорта.

А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                             дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                   спомин  дорогий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610858
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2015


На диво калина вродила…

*      *      *  

На  диво  калина  вродила.
Рум’янитись  їй  би  іще,
та  доля  недовго  годила  –
плеснула  кислотним  дощем.

Пожовкла,  неначебто  глина.
І  кетяги  втратили  смак.
На  диво  красива  калина
була.
Тут  колись  квітнув  мак…

Колись  не  було  наркоманів
й  Чорнобиля  теж  не  було.
Природа  чарує  і  манить…
Вмирають  і  місто,  й  село.

Судилось  отак  чи  навмисно
самі  собі  шкодимо  ми?
Калина  зронила  намисто…
О  люди,  лишаймось  людьми!

Приборкати  б  цвинтарний  атом.
О  доле,  світ  Божий  не  руш.
І  молиться  Господу  мати:
«…Пошли  екологію  душ».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608946
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.09.2015


Осіння гама…

*      *      *  

Осіння  гама  у  багатті  кольорів.
І  сонце  котиться  по  голубій  тарелі.
Сільський  пейзаж.
Ген  –  кілька  припнутих  корів.
Не  череда…
Але  які  тут  акварелі!

А  подивись  який  пастельний  небокрай!
У  гамі  як  зелено-срібна  ген  маслина!
Як  грають  барви!
Чарівний  прарідний  край…
А  в  голубіні  –  журавлина  пісня  лине…

Рілля.
І  зелені  осінньої  контраст.
Обабіч  шляху  –  догораюча  отава.
Не  знаю  доки  ще  мені  топтати  ряст,
та  поки  –  слухаю  небес  низькі  октави.

Покровка  квітне.  
Гучно  чути  стук  сердець.
Цвітуть  берези  й  клени  золотом  осіннім.
А  чарівник  –  якийсь  невидимий  митець
на  рушникову  даль  пряде  пісні  весільні…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608945
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.09.2015


Пробийся, коли рильце не в пушку…

*      *      *  

Пробийся,  коли  рильце  не  в  пушку.
Пропхнися,  коли  скрізь  позасідали
васали  й  предводителі-вандали.
Їм  дай  хабар,  а  не  «мерсі  боку».

За  хабара  –  кричатимуть  «Ура!»
А  мо’  й  дадуть  сьорбнути  із  корита.
Бо  саме  в  ньому  істина  зарита.  
Різниця  ж  є:  ти  –  геній,  чи  дурак.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607584
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2015


Писак, неначе листя восени…

*      *      *  

Писак  –  неначе  листя  восени!..
Й  хвалителів  і  критиків  –  достатньо.  
Та  чи  в  безмежжі  розрізнити  здатні
«істориків»  породи  Бузини?

Є  клоуни  у  цирку  шапіто.
Є  генії  –  ще  світу  не  відомі…
І  хто  є  хто,  й  живе  в  якому  домі  –
історія  розсудить…
Судді  хто?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607582
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2015


Письменники бувають, як і скрізь…

*      *      *  

Письменники  бувають,  як  і  скрізь  –
відважні,  що  не  кланяються  владі,  
і  надто  чемні,  тобто  хитрозаді:
поперед  батька  в  пекло  не  залізь.

Вони  –  борці  нещадні  з  лютим  злом.
Полотна  витворяють  феєричні.
Здебільшого  –  романи  історичні.
Вони  розумні  заднім  лиш  числом.
 
Списателі  історії  вони.
Напевно,  не  судилося  сердешним
виборювати,  бачити  прийдешнє.
Святоші  ці  –  на  службі  сатани.

Маститі  переспівують  сюжет.
Своя  в  них  перепробувана  правда.
Вигадують,  яка  ще  прийде  влада,
бо  ж  їй  вони  служитимуть  уже.

Поетів  є  немало  серед  нас,
які  майструють  справді  гарні  вірші.
Та  твори  будуть  значно  цікавіші,
де  буде  правда  гола  без  прикрас.

Сьогодні  ми  на  світі  живемо.
Минувшину,  звичайно  ж,  знати  варто,  
та  щоб  нащадкам  краще  жити  завтра  –
в  прийдешнє  кожним  порухом  йдемо!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606552
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.09.2015


СПРАГА ДОЩУ

Відкрита  лагідним  словам  
                                                                           моя  душа.
Вже  поруч  потяг,
                                           що  до  щастя  вируша.
Вже  закипає,  як  колись,  
                                                                 сльоза  скупа  -
нестерпна  спрага,
                                               невтамована  журба.


У  серці  рій  шалених  мрій.
                                                                       Вертаю  знов
у  світлий  час,  в  солодкий  біль,
                                                                   в  гірку  любов.
Хоч  спотикнусь  
                                               і  мимоволі  согрішу,  
гамую  сум,
                           ще  й  іскри  радості  крешу.


Січуть  дощі,              
                                   та  на  вітрах  пала  свіча.
Хоч  незгасима  вже,  мабуть,
                                                                 печаль  в  очах,
хай  припускає,  заклика  
                                                             мажорний  дощ!
Ні  на  краплину  не  збрешу
                                                               на  вістрі  прощ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604923
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.09.2015


Як швидко літо відцвіло…

*      *      *

Як  швидко  літо  відцвіло.
Воно  було  і  не  було.
А  я  так  сонячно  радів
омані  нездійсненних  мрій.

Вже  світ  ілюзій  замело.
Покрилось  інеєм  чоло.
Зерно  в  колосся  вироста  –
злітають  вірші  над  літа.
Ген  ластівками  аж  до  хмар  –
над  вічним  вогнищем  добра…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604920
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.09.2015


СВІТЛА НІЧ (пісенне)

Все  ходжу  між  картин  та  майстрів  –
споглядаю  яскраві  моменти.
Рідних  серцю  художників  стрів,
співаків,  музикантів,  поетів.
Задушевні  розмови  велись  –
сумовиті,  урочі,  пророчі.
Слава  Богу,  бажання  збулись  –
на  Монмартрі  лишився  до  ночі.

Приспів:
Щемну  згадку  затер  до  дірок:
світла  ніч,  суперова  погодка,
неповторність  бродячих  зірок,
натюрморт  –  огірок,  «рашен  водка».


Той  свободи  ковток  надгіркий
зігріває  й  окрилює  душу.
На  Монмартрі  на  варті  віки.
А  навколо  немає  байдужих.
Красень-пагорб,  омріяний  сквер.
Сходи  вгору.  Яка  дивовижа!
Відкриває  мені  Сакре-Кер
панораму  нічного  Парижу!

Приспів.

Увінчала  базиліка  храм.
Паперть  пам’яті  досі  нетлінна.
Тут  Європа,  відкрита  вітрам,
перед  небом  стає  на  коліна.
Сходи  вгору  до  неба  ведуть.
Сходи  вниз  –  повертають  на  землю.
А  віки,  що  за  мною  грядуть,
на  Монмартрі  плекатимуть  зерня.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603498
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.09.2015


В Лубнах - бродячі музиканти

В  Лубнах  бродячі  музиканти  –
гітара,  спарений  дует.
У  ритмі  блюз,  у  стилі  кантрі.
Доводиться  до  них  звикати.
Таке  життя.  Лови  момент.

І  крапле  небо  милість  божу.
Вдягає  плац  злотавий  плащ.
Душа  бринить.  Пісні  не  схожі.
А  небайдужі  перехожі
прядуть  зі  сліз  солодкий  плач.

Сумні  мелодії  й  веселі  –
сонцеворот  в  похмурий  день.
Слова  в  серця  стежини  стелять.
Понад  усе  –  про  рідну  землю,
про  те,  що  є  і  що  гряде.

Барвиста  осінь  хтиво  мріє.
Щось  кожен  мовити  хотів.
Та  гасить  звук  меланхолія
і  зависає  вітровієм.
А  в  грудях  –  повінь  почуттів.

Торкає  болісно  ментальність
гітари  дзвін  в  базарний  гул.
Дует  Ромео  і  Наталі  –
бальзам  душі  сентиментальний.
А  ще  ж  –  прагматиків  розгул.

Хоча  бідується,  земляче,
проводирів  не  вибирай.
Бродячі,  певно  ж,  більше  зрячі.
У  них  завжди  серця  гарячі.
Лікуймо  душі  й  рідний  край.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603496
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.09.2015


ОБОРОНЦЯМ

Гей  ви  хлопці  войовничі,
що  здіймали  корогви!
Щоб  вправлялись  будівничі,
поможіть  їм  трішки  й  ви.

Годі  вже  мітингувати,    –
на  майданах  –  Геть!  Ура!..
Годі,  годі  руйнувати!
Будувати  вже  пора!

Гідні  –  не  перевелися.
Оборонці  ж  нині  –  хто?
Ті  –  в  партійці  подалися,
ці  –  і  досі  ще  в  АТО.

Рідну  землю  захищають  
від  кремлівських  посіпак.
Тут  –  герої  незвичайні,  –
не  збіговисько  зівак.

Інші  ж  псевдодемократи  –
«сарафанчики  кроять»...
Виборів  гряде  ж  багато,  –
вже  за  гречкою  стоять.

Ті  –  в  комісіях  засіли,
інші  –  спостерігачі…
А  загарбниця  Росія  –
все  штампує  калачі.

Гумконвої  начиняє.
Є  там  трішки  і  пайків.
Та  найбільше  укладає  –
зброї  для  бойовиків.

Їх  на  Сході  розвелося
скільки  !  Біса  –  ходаки.
Тут  –  і  гниди  новоросся,
і  служиві  козаки…

Не  кордон  –  лиха  безодня.
Отаке,  бач,  житіє!..
Хоч  одна  козацька  сотня
на  війні  гібридній  є?

Їх  до  біса  розвелося  –
козаків,  мов  кізяків!
А  чи  й  досі  –  малороси?  
Чи  ще  прихвосні  якісь?

Понаїхали  бандюги  –
братани  сепаратюг.
Оборонці  чи  катюги?
В  них  усіх  –  імперський  дух.

І  шматують  Україну
окупанти  всіх  мастей.
Чи  спасуть,  а  чи  в  руїну
перетворення  гдяде?

Захистить  московська  церква?
Чи  Обама  зброю  дасть?
І  не  дуже  жаль  їм  зека
й  будь  кого  –  тримати  б  власть.  

Дармоїди,  самоїди  –
скрізь,  куди  ти  не  піди.
Ставити  клейма  вже  ніде
на  обіцянках  владик.

Хто  спроможний  захистити  
і  державу,  і  себе?
Доки  ж  будемо  годити  –
корумпованим  «це-бе»?

Правди  й  справді  діти  ніде:
правлять  –  виродки.  Авжеж,
войовничим  інвалідам  
прав  дали  тепер  безмеж.

А  вони  –  по  колу  водять:
повземо  чи  стоїмо?
На  вербі  вже  груші  родять.
Грунт  –  собою  гноїмо.  

Ми  –  самі  собі  загроза.
Знов  ошуканий  народ
в  різні  боки  тягне  воза
під  орудою  заброд.

Жити  хочемо  по-людськи,
дичавіємо  однак.
Світом  править  кодло  юдське
без  божественних  ознак.

Неодмінно  суд  звершиться,
буде  всім  за  все  одвіт.
А  про  Путлера-фашиста
вже  дізнався  білий  світ.

Виганяєм  звіра  з  хати,
а  він  знову  преться  в  двір.
Щоб  загарбника  здолати,  –
в  себе  так,  як  в  матір,  вір.

Рідну  землю  боронити  –
то  святе.  Господь  спасе.
Побратимів  хоронити  –
то  найважче  над  усе.

До  небес  волають  вдови.
Визволитель,  ким  ти  став!?
Оборонці,  нині  хто  ви?..
Відбудови  час  настав.

Наша  доля  –  наче  зебра,  
чорно-біле  раз-у-раз.
І  Америка  –  за  себе,
і  Росія  –  не  за  нас.

Мачуха-Європа  –  хитра:
мало  справ,  самі  слова.
Вже  й  козирна  карта  бита.
Україна  –  удова!

Горе  ллється  через  вінця,
а  ми  й  досі  –  хто  кого.
Українці  ми,  чи  вівці?!
Чом  не  гасимо  вогонь?

Закликав  Тарас  Шевченко…
Тож  братаймося-таки.
Ви  –  сіроми-чумаченьки,
а  чи  справді  –  козаки?!  

Та  миріться  ж  між  собою,
ген  –  руїни  та  хрести.
Треба  наново  з  любов’ю
Україну  возвести.

Годі  вже  мітингувати,    –
на  майданах  –  Геть!  Ура!..
Годі,  годі  руйнувати!
Будувати  вже  пора!

Липень,  2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602292
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2015


Мов безліч на світі…

*      *      *
Мов  безліч  на  світі.  
Прарідна  –  святе.
Всі  мови  по-своєму  путні.
Російську  зненавидів  більше  за  те,
що  нею  варнякає  Путін.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601805
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2015


Це - не АТО…


Це  –  не  АТО.
Війна  це  затяжна.
Триває  заборона  нападати…
Місцевий  люд  і  воїв  бородатих  
вбиває  тисячами  сатана.

Який  абсурд!
На  паузі  –  війна…
Вона  регоче  і  шалено  виє!
Ці  місяці-хвилини  перемир’я!..
Такого  ще  не  бачили  кіна!    

Озброєні  більш-менш  захисники  
окопи  вже  навчилися  копати.
Та  знову  нападають  окупанти  –
Московії  сини  і  байстрюки.

Нещадно  нищать  селища  й  міста  –
так  захищають  жителів  Донбасу.
Тлумачать  світові  рашиську  расу.
Їх  на  смітник  історія  зміта.

Вони  –  катюги  справжні,  саме  ті.
Змивають  кров  і  кажуть,  руки  чисті.
Переперевертні,  нові  фашисти
маскуються  на  світу  видноті.

Й  не  видно  де  своє,  де  гуртове.
Диктується  процес  переговорний.
Шматує  Україну  біс  проворний,
та  ще  лишилось  братство  фронтове.

Снують  сепаратюги  між  людьми  
тенета  еленерно-деенерні.
Вони  –  маріонетки  есесерні,
та  тільки  ж  не  безвольні  вівці  ми.

Ніхто  не  порятує  окрім  нас
нам  Господом  даровану  державу.
Позбудемось  держателів  іржавих!
Терпець  урвався  –  мир  здобути  час!

Упали  маски,  милом  змився  грим,
та  в  небесах  зависли  запитання:
АТО  на  Сході  –  це  війна  остання?..
За  що  нечистий  виторгував  Крим?..

За  що  незламні  духом  йдуть  на  смерть?
За  кого  в  перемир’ї  гинуть  хлопці?
На  прив’язі  тримають  добровольців…
Невже  рогатий  сам  збереться  геть?

Невже  пекельний  мир  нам  не  набрид,
хоч  і  бандити  в  цьому  пеклі  гинуть?..
Не  задобрити,  краще  вбить  скотину  –
то  ж  нелюд  сатанинський,  то  –  гібрид.

Під  виглядом  угод  «аля-улю»
угодників  біс  хоче  заманити  –
під  Рашу  й  Конституцію  змінити,
і  владу,  підконтрольну  лиш  Кремлю.

Війну  приніс  Вкраїні  «Руській  мір».
І  досі  грізно  сунуть  гумконвої.
А  ті,  що  оголили  всі  кордони,  
сховалися  в  Росії,  не  в  тюрмі.

І  ходить  гола  правда  між  людьми.
А  браття-мародери  гарбузові  
в  нас  вимагають  буферної  зони.
Невже  вже  сепаратний  мир  гряде?!

Розкаже  хто  й  почує  правду  хто?..
Під  гул  снарядів  –  проповідь  гітари…
А  пляжі  переповнені  і  бари…
Так  це  війна  чи  затяжне  АТО?!

Оце  ж  моя  країна-навпаки…
Чи  виживає,  чи  таки  живе  так?
На  блокпостах  –  бійці  в  бронежилетах,
а  на  пляжу  –  засмаглі  юнаки.

Диявол  заварив  договорняк.
Війна  –  гібридна.
Звіть  те,  як  завгодно,
та  буде  ще,  вже  йде  війна  народна  –
йде  волонтер  на  ймення  Залізняк!

Серпень,  2015




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600678
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2015