Олександр ПЕЧОРА

Над Зажур-горою дзвін…

*      *      *

Над  Зажур-горою  дзвін…
Дзвін  докору.
Дзвін  по  жертвах  і  катах  людомору…
Небо  реквієм  дзвенить  безугавно…
Небо  душі  очища  над  курганом…
Поминальний  Вічний  дзвін…
Дзвін  докору.
Дзвін  по  жертвах  і  катах  людомору…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624575
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015

КУРГАН СКОРБОТИ

*      *      *

Курган  Скорботи.
Дзвони.  Люду  –  море.
Вшановують  замучених  братів…
Ідуть  –  на  горло  наступають  горю.
Та  інше  я  найбільш  сказать  хотів:
ідуть  нащадки  жертв  голодомору
по  вулицях  з  найменнями  катів…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624574
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015

МЕЛОДІЯ КОХАННЯ (Музика В. Оха)

Найприємніше  відлуння,
моє  серденько  не  край.
Зачепило  ніжні  струни
й  відійшло  за  небокрай.

Знову  й  знову  жалить  пам’ять
і  п’янить  за  ліком  літ.
Ти  лишилась  зорепадом,
й  досі  кличеш  у  політ!

Приспів:
Непогасна  зоре  рання,  
чи  зустрінемося  де?
Та  мелодія  кохання
повертає  нас  в  Едем.

Ненароком  впало  слово  –
залишивсь  недобрий  слід.
Спотикнулось  знову  й  знову,
й  недоречно  світ  поблід.

А  тепер  я  маюсь,  каюсь,  
бережу  тепло  обох.
Слово  –  пташка,  а  чи  камінь…
Безперечно  –  Слово  –  Бог!

Приспів.

Я  до  тебе  серцем  лину
і  здригаються  уста.
Нашу  пісню  лебедину
вже  не  воскресять  літа.

Та  в  Любов,  що  розквітала,
світла  пам’ять  поверта.
Ти  коханою  зосталась,
адже  ти  мені  –  свята!

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015

НЕ ЦУРАЙСЬ РОДИНИ, БРАТЕ (Музика В. Оха)

Світить  місяць  у  дозорі,
ясні  зорі  доганя.
А  по  місячній  дорозі
неборак  веде  коня.
Про  недолю  зажурився,
зовсім  спокою  нема.
Сам  не  зна,  де  опинився.
А  на  часі  вже  жнива.

Приспів:
Не  цурайсь  родини,  брате.
В  поле  рідне  повертай.
Щоби  долю  обирати,
треба  Господа  питать.

Не  подумав  –  дім  покинув,
на  чужині  загаса.
Не  шукає  в  тому  винних,
бо  найбільше  винен  сам.
Блудний  сину,  схаменися,
та  мерщій  коня  сідлай.
Ріднокраю  поклонися,
долю  праведну  не  лай.

Приспів.

Не  шукай  в  чужині  раю,
хай  там  як  вона  сія.
Рідний  дім  не  вибирають,
над  усе  –  земля  твоя.
Всім  погідно  жити  треба,
один-одному  годить.
Бо  на  всіх  єдине  небо,
бо  Господь  на  всіх  один.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2015

ПРО ДВОМОВНІСТЬ

Не  кажіть  про  двомовність  мені.
Панібратство  оте  –  ненаситне.
І  державу  мою  не  виніть.
Україна  –  не  двоязика.

Панібратство  –  юродива  ціль.
Вже  в  обіймах  держава  холоне.
Вже  наїлись  імперських  млинців.
Україна  –  на  п’ята  колона.

То  хронічна  хвороба  така,
коли  з  жиру  трапляються  «бзіки».
Хижим  виродкам  не  потакай.
Янучари    –    новітні  базіки.

Далебі  не  однаково  нам.
Добре  знаємо  капосність  вражу.
Догоджали  чужинським  панам.
І  назад  вже  не  хочемо  в  Рашу!

І  в  Європі  нас  надто  не  ждуть.
І  Америка  знай  вижидає.
На  налигачі  нагло  ведуть.
А  куди  бредемо  –  не  питаєм.

Звично  водять  по  колу  сліпих.
Поводир  неодмінно  обмане.
Та  якби  ж  то  Господь  нас  водив,
а  ведуть  –  крутії-добермани.

Ділять  Бога  злодюги  круті.
«Гляньте  –  кажуть  –  які  ми  хороші!»
У  небоги  –  кишені  пусті,
у  «святих»  –  швидко  множаться  гроші.

Братство    те  не  годиться  й  на  раз.
Бзік!  І  знову  –  паскудну  умову.
У  три  дорога  пхають  нам  газ,
хочуть  вижити  з  нас  рідну  мову.

Українець  лукавства  зазнав,
від  чуми  вже  потроху  одужав.
Хижа  мова  імперії  зла
сіромах  доконає  байдужих.

Той,  хто  вільно  балакати  звик,  –
вже  не  схоче  ізнов  прогинатись,
не  полюбить  за  довгий  язик.
Краще  з  двору  спесивців  прогнати.    

Гонористі,  лукаві  «брати»
наші  душі  паплюжити  звикли.
Туповперто  уміють  ректи
мов  тут  люди  «многоязикі».

Українство  здолати  якби  –
затівається  свійське  тут  військо.
Хоч  зазнало  немало  ганьби,
провокує  все  ж  тут  самоїдство.

Возсідає  двоглавий  хижак
у  церквах.  Там  –  лихі  інтереси.
Сіє  розбрат,  зневіру  і  жах.
«Руський  мір»  ловко  щепить  агресор.  

Марно  мріє  новітній  могол
територію  взяти  в  оренду.
Українець  –  давно  не  хохол.
Україна  тепер  –  суверенна.

Чи  чужинець,  чи  свій  хижий  пан,
чи  з  бидлоти  ти  підпанок  бритий,  –
начувайся.  Бо  ти  –  окупант.
Час  гряде.  Все  одно  будеш  битий!

Ну  й  живи  в  Україні  ладком.
Ну  й  клянися  в  братерській  любові.
Вільно  «какай»  своїм  язиком,
як  не  здатний  навчитися  мові.  

Як  тобі  Україна  чужа
як  у  тебе  духовне  каліцтво  –
не  казись,  у  світи  вирушай,
не  кусай,  не  жери  українство.

Україна  на  світі  –  одна.
І  повсюди,  куди  ти  не  підеш,
тут  привільно  і  гордо  луна
і  російська,  й  англійська,  й  ідиш…

В  Україні  гостинній  моїй
мовам  світу  однакова  шана.
І  які  б  не  велися  бої,  
рідна  мова  одна  в  нас  державна!

Не  імперська  і  не  панівна,
а  природна  і  суто  арійська.
І  довершеність,  і  таїна…
Рідна  мова  моя  –  українська.

Визнаю,  що  у  вірші  оцім
забагато  болючого  крику.
Але    ж  як  показати  усім
історичну  образу  велику?!

Як  достукатись  до  земляків,
збайдужілих  ягнят-хохломонів?..
Українці  ж  отут  –  з  правіків.
Від  лукавого  –  ігри  двомовні.

Чашу  долі  спиваю  до  дна
і  напевно  вже  істину  знаю:
рідна  мова,  як  мати  –  одна,
а  двоюрідних  не  буває.

Запанує  в  державі  Любов.
Кожен  житель  тут  –  вільна  людина.
Про  двомовність  на  треба  розмов,
щоб  держава  була  єдина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619412
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.11.2015

ПУТЛЄРІАДА

В  хату  й  душу  ген  смерть  загляда.
Вже  біда  досягає  кипіння.
Знову  путінська  суне  орда,
випробовує  зброю  й  терпіння.

Цей  новітній  гібридний  фашизм,
ця  прадавня  москальська  зараза.
Деградує,  шаліє  рашизм  –
агонічна  у  нього  вже  фаза!

Розходився  кремлівський  кайло,
безупинно  чимдуж  смерті  сіє.
Зупинити  над  прірвою  зло
має  світ  –  загнуздати  Росію.

Кремль  імперський  на  світ  накида
хижі  інформаційні  тенета.
Вже  всесвітньою  стала  біда,  
в  небезпеці  вся  наша  планета.

Нині  цивілізований  світ
на  межі.
Чи  й  спасатися  пізно?
Та  невже  ж  закодовані  всі?!
Кнопка  ядерна  міститься  –  в  біса!

Психопат-параноїк,  ізгой
світову  шантажує  спільноту.
І  ніщо  не  спиняє  його  –
а  ні  смерті,  ні  санкції  й  ноти.

Придністров’я,  Чечня,  Крим,  Донбас.
Вже  у  Сирію  куций  приперся.
Швидше  б  Господу  Путлєр  попавсь,
карлик-нелюд,  імперський  наперсник

Як  же  всім  досадив  «Руській  мір»!
Ще  в  диму  будуть  чадіти  внуки.
Суть  Кремля  білий  світ  зрозумів.
Це  його  хиже  дітище  –  «Буки»…

Понад  світом  –  імперії  тінь,  
вся  Росія  –  в  тумані-омані.
І  керує  нещадно  відтіль  –
феесбешник  –  диявол  гуманний.

Збитий  ним  –  малазійський  літак  
і  еліта  понищена  Польщі…
Лиш  розсудить  Всевишній  відтак,  
хоч  і  йди  до  Кирила  на  прощу.

Не  додасть  піп  московський  ума,
бо  і  він  –  такий  самий  агресор.
Як  же  плаче  й  по  ньому  тюрма!
І  святим  він  повік  не  воскресне.

А  молитвою  й  зброєю  нас
не  поставити  вже  на  коліна.
І  розплати  прийшов  уже  час  –
воскресає  народ  України!

Звісно  ж  Путіну  люд  не  простить,  
не  відверне  він  їхню  увагу.
Божу  пильність  тиран  не  приспить  –
при  житті  йому  світить  Гаага.

Проімперська  сталева  дуга  
ледь  не  всю  огинає  Європу.
Запирає  моря  бандюган    –
прогресує  імперська  хвороба.

І  групуються  стада  заблуд,
тьма  зомбованих  головорізів.
Території  мітять  чимдуж  –
сіру  зону  контролю  Росії.

Знову  звір  замасковує  грим  –
вартовий  світового  порядку.
Чи  не  став  уже  ядерним  Крим?
Адже  цілять  рашисти  в  десятку.

А  риторика  мінських  угод  –
мертва.  
Ворогу  марно  стелитись.
У  Європи  –  води  повен  рот.
НАТО  –  довго  не  варто  телитись!

Ескалація  знову  гряде.
Умовляти  загарбників  –  марне.
Світ  у  прірву  диявол  веде.
Чи  зупинимо  зло  планетарне?!

Чи  впаде  божа  кара  на  Кремль,
на  імперську  зомбовану  расу.
Врешті  раших  фашистів  попрем,  
й  перетвориться  в  прах  плем’я  враже.

Прийде  час  –  порадіємо  ми,
бо  скінчиться  ця  «путлєріада».
Може,  вийде  й  Росія  з  пітьми,
і  черлена  залишиться  правда!

Українці,  у  світ  понесіть
світлу  пам’ять  гіркущої  правди.
Хай  завжди  буде  мир,  хліб  і  сіль,
та  ніколи  –  чужинської  влади!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616157
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2015

ОКОЛИЦЯ Музика Сергія Голоскевича

 Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
 відкривати  природи  красу.
 Починалася  тут  моя  вольниця.
 Мрії-думи  сюди  я  несу.

 Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
 Тут  же  юність  буяла  моя!
 Приманила  до  себе  околиця.
 Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

 Приспів:
 Що  судилося  –  перемелеться.
 Обганятиме  мрія  мету.
 Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
 а  перейде  у  пам’ять  святу.

 Рідне  місто  молодшає-твориться.
 Вже  не  стріну  старих  яворів.
 Подалася  за  обрій  околиця,  
 та  рояться  тут  мрії  мої.    

 Перемріється  тут,  перемолиться.
 Будуть  радощі  ще  і  жалі.
 Давні  друзі  мої  за  околицю
 відлітають,  немов  журавлі.

 Приспів.

 Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
 ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
 У  задумі  ходжу  по  околиці:
 це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

 Заховалось  за  обрієм  сонечко.
 Гостювала  синиця  в  руці.
 Сизим  птахом  іду  за  околицю,
 і  сльозина  бринить  на  щоці.

 Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2015

ОКОЛИЦЯ Музика Віктора Охріменка

 Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
 відкривати  природи  красу.
 Починалася  тут  моя  вольниця.
 Мрії-думи  сюди  я  несу.

 Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
 Тут  же  юність  буяла  моя!
 Приманила  до  себе  околиця.
 Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

 Приспів:
 Що  судилося  –  перемелеться.
 Обганятиме  мрія  мету.
 Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
 а  перейде  у  пам’ять  святу.

 Рідне  місто  молодшає-твориться.
 Вже  не  стріну  старих  яворів.
 Подалася  за  обрій  околиця,  
 та  рояться  тут  мрії  мої.    

 Перемріється  тут,  перемолиться.
 Будуть  радощі  ще  і  жалі.
 Давні  друзі  мої  за  околицю
 відлітають,  немов  журавлі.

 Приспів.

 Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
 ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
 У  задумі  ходжу  по  околиці:
 це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

 Заховалось  за  обрієм  сонечко.
 Гостювала  синиця  в  руці.
 Сизим  птахом  іду  за  околицю,
 і  сльозина  бринить  на  щоці.

   Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2015

ОКОЛИЦЯ (пісенне)

Я  з  дитинства  ходив  на  околицю  –
відкривати  природи  красу.
Починалася  тут  моя  вольниця.
Мрії-думи  сюди  я  несу.

Спомин  давній  лоскоче  і  колеться.
Тут  же  юність  буяла  моя!
Приманила  до  себе  околиця.
Повінь  мрій  пам’ятатиму  я.

Приспів:
Що  судилося  –  перемелеться.
Обганятиме  мрія  мету.
Що  минулося  –  вже  не  повернеться,
а  перейде  у  пам’ять  святу.

Рідне  місто  молодшає-твориться.
Вже  не  стріну  старих  яворів.
Подалася  за  обрій  околиця,  
та  рояться  тут  мрії  мої.    

Перемріється  тут,  перемолиться.
Будуть  радощі  ще  і  жалі.
Давні  друзі  мої  за  околицю
відлітають,  немов  журавлі.

Приспів.

Ой  ти  доленько,  сизая  горлице,
ще  воркуй  мені,  не  відлітай.
У  задумі  ходжу  по  околиці:
це  ж  отут  колись  був  мені  рай.

Заховалось  за  обрієм  сонечко.
Гостювала  синиця  в  руці.
Сизим  птахом  іду  за  околицю,
і  сльозина  бринить  на  щоці.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2015

На Покрову в малім селі…

*      *      *

На  Покрову  в  малім  селі
                                                                   клуб  відкрили.
І  товар  завезли,  й  пісні,
                                                                             й  говорили.
На  Покрову,  як  повелось,
                                                                               храмували.
"Гей,  співай,  козаки!"  –  здалось,
                                                                             всі  співали.

Завітало  гостей  тепер,
                                                                                 як  ніколи.
Жаль,  що  вранці  якраз  помер
                                                                             дід  Микола.
На  Покрову  столи  довкруж
                                                                           асфальтівки.
Храм  сьогодні,  а  похорон  –
                                                                             з  понеділка.

Сивий  конюх  закурює,
                                                                         крутить  вуса.
"Нема  коней.  І  родичів…
                                                                         Та  кріплюся".

На  Покрову  в  селі  краса…
                                                                     Плачуть  вдови.
"Нам  би  в  город  автобуса,
                                                                     до  зубного  б!..
І  онуків  провідати,
                                                               й  нащот  пенсій  –
поміняти  якісь  справки
                                                                                 у  собезі..."

На  Покрову  з’їжджаються
                                                                                     храмовії.
А  потому  –  в  глухім  селі  –
                                                                         вовки  виють.
Як  до  клубу  збираються  
                                                                           парубійки,  –                                                            
нема  навіть  причини  їм
                                                                       зчинить  бійку.  

Гей,  дівчата,  мов  горлиці,
                                                                           не  баріться,
в  свої  рідні  околиці
                                                                         поверніться!
Буде  й  газ,  і  гулятимем  новосілля.
А  найбільше  радітимем  на  весіллі.

А  як  діток  хреститимем,  –
                                                                           свято  знову.
Нову  церкву  відкриємо
                                                                           на  Покрову.

Дай  же,  Боже,  нам  кращую
                                                                             долю  мати,
гарну  пісню  козацькую
                                                                         всім  співати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613439
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2015

Оця приречена краса…

Оця  приречена  краса
на  тлі  осінньої  блакиті  –
дощем  умитий,  вітром  битий,
каштан  дочасно  воскреса.
Зчорніле  втомлене  гілля,
не  спочиваючи  від  літа,
враз  почало  бруньками  мліти,
вже  й  зелен-листячком  стріля.
Виблискують  на  крилах  віт                                                
ліхтарики  ясні,  пригожі.                                                      
Зачудувались  перехожі
на  запізнілий  диво-квіт.
Пастельно-білі  пелюстки.
Цвіте  каштан  –  весни  ряснота.
Довкіл  –  жовтнева  позолота,
ген  –  помаранчеві  хустки.
Навкруг  розкаркались  граки,
розшелестілися  дерева:
"Чи  варто  квітнути  даремно?"
А  він  ось  бачите  який!

Судились  нелегкі  літа.
Була  й  минула  вже  засуха,
тепер  цвітіння  Всесвіт  слуха!
Ні,  не  востаннє  розквіта!
Замилувались  небеса  –
начарували  роси-сльози.
Якби  не  вдарили  морози…
О,  ця  приречена  краса:
каштан  дочасно  воскреса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2015

ЖУРАВЛИК (Муз. М. Шевченка)

Слова  Віталія  Назарука  та  Олександра  Печори
Музика,  запис  та  виконання  Миколи  Шевченка

«Журавлик»  мій  біля  порогу  
вклоняється,  та  не  зліта.
До  нього  тягнуться  дороги.
Тут  –  край  родинного  гнізда.
Сюди  я  в  думах  повертаюсь
через  міста,  через  літа.
Нечасто  тут  буваю  –  каюсь.
А  хвіртка  скрипнула  –  віта!

Приспів:
Матуся  говорила:
«Частіше  прилітай!»
Якби  ж  ми  мали  крила,
якби  ж  то  не  літа.
Журавлику-журавле,
знов  серденько  не  край.
Журавлику-журавле,
хоч  ти  не  відлітай!

Чекала  мати  в  гості  сина:
горіх  дивився  у  вікно.
А  від  «журавлика»  єдина
стежина  в  світ  лягла  давно.
Магнітом  тягне  в  рідну  хату  –
природа  вабить  і  душа.
Яке  ж  то  неповторне  свято  –
брести  в  ранкових  споришах!

Приспів.

У  двір  приношу  біль-утому,
іду  на  прощу  я  сюди.
Непросто  вижити  самому,
й  лишити  праведні  сліди.
Тут  мені  знову,  як  годиться,
кивне  в  задумі  «журавель».
Ковтну  зажурної  водиці.
Моє  дитинство  тут  живе.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2015

ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (Музика й виконання Миколи Шевченка)

Незабутню  й  досі
                                                 впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе
                                                       догорає  день.
Рудочубий  вечір
                                                   падає  на  плечі,
сивогриве  небо
                                                         грітися  веде.  
   

Обрієм  заграва
                                           зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми
                                                           про  мої  літа.
Колисає  вітер
                                                   росяну  палітру,
колисковим  сумом
                                                           тишу  огорта.


А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                           дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                 спомин  дорогий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2015

ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (пісенне)

Незабутню  й  досі
                                                 впізнаю  я  осінь.
На  шляху  до  тебе
                                                       догорає  день.
Рудочубий  вечір
                                                   падає  на  плечі,
сивогриве  небо
                                                         грітися  веде.      

Обрієм  заграва
                                           зайнялась  лукаво
та  й  заграла  в  сурми
                                                           про  мої  літа.
Колисає  вітер
                                                   росяну  палітру,
колисковим  сумом
                                                           тишу  огорта.

А  мене  та  просинь
                                   повернутись  просить,
де  колись  з  тобою
                                                     молодим  ходив.
Лине  без  упину
                                             дивне  павутиння  –
нашого  кохання
                                                   спомин  дорогий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2015

На диво калина вродила…

*      *      *  

На  диво  калина  вродила.
Рум’янитись  їй  би  іще,
та  доля  недовго  годила  –
плеснула  кислотним  дощем.

Пожовкла,  неначебто  глина.
І  кетяги  втратили  смак.
На  диво  красива  калина
була.
Тут  колись  квітнув  мак…

Колись  не  було  наркоманів
й  Чорнобиля  теж  не  було.
Природа  чарує  і  манить…
Вмирають  і  місто,  й  село.

Судилось  отак  чи  навмисно
самі  собі  шкодимо  ми?
Калина  зронила  намисто…
О  люди,  лишаймось  людьми!

Приборкати  б  цвинтарний  атом.
О  доле,  світ  Божий  не  руш.
І  молиться  Господу  мати:
«…Пошли  екологію  душ».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2015

Осіння гама…

*      *      *  

Осіння  гама  у  багатті  кольорів.
І  сонце  котиться  по  голубій  тарелі.
Сільський  пейзаж.
Ген  –  кілька  припнутих  корів.
Не  череда…
Але  які  тут  акварелі!

А  подивись  який  пастельний  небокрай!
У  гамі  як  зелено-срібна  ген  маслина!
Як  грають  барви!
Чарівний  прарідний  край…
А  в  голубіні  –  журавлина  пісня  лине…

Рілля.
І  зелені  осінньої  контраст.
Обабіч  шляху  –  догораюча  отава.
Не  знаю  доки  ще  мені  топтати  ряст,
та  поки  –  слухаю  небес  низькі  октави.

Покровка  квітне.  
Гучно  чути  стук  сердець.
Цвітуть  берези  й  клени  золотом  осіннім.
А  чарівник  –  якийсь  невидимий  митець
на  рушникову  даль  пряде  пісні  весільні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2015

Пробийся, коли рильце не в пушку…

*      *      *  

Пробийся,  коли  рильце  не  в  пушку.
Пропхнися,  коли  скрізь  позасідали
васали  й  предводителі-вандали.
Їм  дай  хабар,  а  не  «мерсі  боку».

За  хабара  –  кричатимуть  «Ура!»
А  мо’  й  дадуть  сьорбнути  із  корита.
Бо  саме  в  ньому  істина  зарита.  
Різниця  ж  є:  ти  –  геній,  чи  дурак.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607584
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2015

Писак, неначе листя восени…

*      *      *  

Писак  –  неначе  листя  восени!..
Й  хвалителів  і  критиків  –  достатньо.  
Та  чи  в  безмежжі  розрізнити  здатні
«істориків»  породи  Бузини?

Є  клоуни  у  цирку  шапіто.
Є  генії  –  ще  світу  не  відомі…
І  хто  є  хто,  й  живе  в  якому  домі  –
історія  розсудить…
Судді  хто?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607582
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2015

Письменники бувають, як і скрізь…

*      *      *  

Письменники  бувають,  як  і  скрізь  –
відважні,  що  не  кланяються  владі,  
і  надто  чемні,  тобто  хитрозаді:
поперед  батька  в  пекло  не  залізь.

Вони  –  борці  нещадні  з  лютим  злом.
Полотна  витворяють  феєричні.
Здебільшого  –  романи  історичні.
Вони  розумні  заднім  лиш  числом.
 
Списателі  історії  вони.
Напевно,  не  судилося  сердешним
виборювати,  бачити  прийдешнє.
Святоші  ці  –  на  службі  сатани.

Маститі  переспівують  сюжет.
Своя  в  них  перепробувана  правда.
Вигадують,  яка  ще  прийде  влада,
бо  ж  їй  вони  служитимуть  уже.

Поетів  є  немало  серед  нас,
які  майструють  справді  гарні  вірші.
Та  твори  будуть  значно  цікавіші,
де  буде  правда  гола  без  прикрас.

Сьогодні  ми  на  світі  живемо.
Минувшину,  звичайно  ж,  знати  варто,  
та  щоб  нащадкам  краще  жити  завтра  –
в  прийдешнє  кожним  порухом  йдемо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606552
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.09.2015

СПРАГА ДОЩУ

Відкрита  лагідним  словам  
                                                                           моя  душа.
Вже  поруч  потяг,
                                           що  до  щастя  вируша.
Вже  закипає,  як  колись,  
                                                                 сльоза  скупа  -
нестерпна  спрага,
                                               невтамована  журба.


У  серці  рій  шалених  мрій.
                                                                       Вертаю  знов
у  світлий  час,  в  солодкий  біль,
                                                                   в  гірку  любов.
Хоч  спотикнусь  
                                               і  мимоволі  согрішу,  
гамую  сум,
                           ще  й  іскри  радості  крешу.


Січуть  дощі,              
                                   та  на  вітрах  пала  свіча.
Хоч  незгасима  вже,  мабуть,
                                                                 печаль  в  очах,
хай  припускає,  заклика  
                                                             мажорний  дощ!
Ні  на  краплину  не  збрешу
                                                               на  вістрі  прощ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2015

Як швидко літо відцвіло…

*      *      *

Як  швидко  літо  відцвіло.
Воно  було  і  не  було.
А  я  так  сонячно  радів
омані  нездійсненних  мрій.

Вже  світ  ілюзій  замело.
Покрилось  інеєм  чоло.
Зерно  в  колосся  вироста  –
злітають  вірші  над  літа.
Ген  ластівками  аж  до  хмар  –
над  вічним  вогнищем  добра…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2015

СВІТЛА НІЧ (пісенне)

Все  ходжу  між  картин  та  майстрів  –
споглядаю  яскраві  моменти.
Рідних  серцю  художників  стрів,
співаків,  музикантів,  поетів.
Задушевні  розмови  велись  –
сумовиті,  урочі,  пророчі.
Слава  Богу,  бажання  збулись  –
на  Монмартрі  лишився  до  ночі.

Приспів:
Щемну  згадку  затер  до  дірок:
світла  ніч,  суперова  погодка,
неповторність  бродячих  зірок,
натюрморт  –  огірок,  «рашен  водка».


Той  свободи  ковток  надгіркий
зігріває  й  окрилює  душу.
На  Монмартрі  на  варті  віки.
А  навколо  немає  байдужих.
Красень-пагорб,  омріяний  сквер.
Сходи  вгору.  Яка  дивовижа!
Відкриває  мені  Сакре-Кер
панораму  нічного  Парижу!

Приспів.

Увінчала  базиліка  храм.
Паперть  пам’яті  досі  нетлінна.
Тут  Європа,  відкрита  вітрам,
перед  небом  стає  на  коліна.
Сходи  вгору  до  неба  ведуть.
Сходи  вниз  –  повертають  на  землю.
А  віки,  що  за  мною  грядуть,
на  Монмартрі  плекатимуть  зерня.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2015

В Лубнах - бродячі музиканти

В  Лубнах  бродячі  музиканти  –
гітара,  спарений  дует.
У  ритмі  блюз,  у  стилі  кантрі.
Доводиться  до  них  звикати.
Таке  життя.  Лови  момент.

І  крапле  небо  милість  божу.
Вдягає  плац  злотавий  плащ.
Душа  бринить.  Пісні  не  схожі.
А  небайдужі  перехожі
прядуть  зі  сліз  солодкий  плач.

Сумні  мелодії  й  веселі  –
сонцеворот  в  похмурий  день.
Слова  в  серця  стежини  стелять.
Понад  усе  –  про  рідну  землю,
про  те,  що  є  і  що  гряде.

Барвиста  осінь  хтиво  мріє.
Щось  кожен  мовити  хотів.
Та  гасить  звук  меланхолія
і  зависає  вітровієм.
А  в  грудях  –  повінь  почуттів.

Торкає  болісно  ментальність
гітари  дзвін  в  базарний  гул.
Дует  Ромео  і  Наталі  –
бальзам  душі  сентиментальний.
А  ще  ж  –  прагматиків  розгул.

Хоча  бідується,  земляче,
проводирів  не  вибирай.
Бродячі,  певно  ж,  більше  зрячі.
У  них  завжди  серця  гарячі.
Лікуймо  душі  й  рідний  край.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2015

ОБОРОНЦЯМ

Гей  ви  хлопці  войовничі,
що  здіймали  корогви!
Щоб  вправлялись  будівничі,
поможіть  їм  трішки  й  ви.

Годі  вже  мітингувати,    –
на  майданах  –  Геть!  Ура!..
Годі,  годі  руйнувати!
Будувати  вже  пора!

Гідні  –  не  перевелися.
Оборонці  ж  нині  –  хто?
Ті  –  в  партійці  подалися,
ці  –  і  досі  ще  в  АТО.

Рідну  землю  захищають  
від  кремлівських  посіпак.
Тут  –  герої  незвичайні,  –
не  збіговисько  зівак.

Інші  ж  псевдодемократи  –
«сарафанчики  кроять»...
Виборів  гряде  ж  багато,  –
вже  за  гречкою  стоять.

Ті  –  в  комісіях  засіли,
інші  –  спостерігачі…
А  загарбниця  Росія  –
все  штампує  калачі.

Гумконвої  начиняє.
Є  там  трішки  і  пайків.
Та  найбільше  укладає  –
зброї  для  бойовиків.

Їх  на  Сході  розвелося
скільки  !  Біса  –  ходаки.
Тут  –  і  гниди  новоросся,
і  служиві  козаки…

Не  кордон  –  лиха  безодня.
Отаке,  бач,  житіє!..
Хоч  одна  козацька  сотня
на  війні  гібридній  є?

Їх  до  біса  розвелося  –
козаків,  мов  кізяків!
А  чи  й  досі  –  малороси?  
Чи  ще  прихвосні  якісь?

Понаїхали  бандюги  –
братани  сепаратюг.
Оборонці  чи  катюги?
В  них  усіх  –  імперський  дух.

І  шматують  Україну
окупанти  всіх  мастей.
Чи  спасуть,  а  чи  в  руїну
перетворення  гдяде?

Захистить  московська  церква?
Чи  Обама  зброю  дасть?
І  не  дуже  жаль  їм  зека
й  будь  кого  –  тримати  б  власть.  

Дармоїди,  самоїди  –
скрізь,  куди  ти  не  піди.
Ставити  клейма  вже  ніде
на  обіцянках  владик.

Хто  спроможний  захистити  
і  державу,  і  себе?
Доки  ж  будемо  годити  –
корумпованим  «це-бе»?

Правди  й  справді  діти  ніде:
правлять  –  виродки.  Авжеж,
войовничим  інвалідам  
прав  дали  тепер  безмеж.

А  вони  –  по  колу  водять:
повземо  чи  стоїмо?
На  вербі  вже  груші  родять.
Грунт  –  собою  гноїмо.  

Ми  –  самі  собі  загроза.
Знов  ошуканий  народ
в  різні  боки  тягне  воза
під  орудою  заброд.

Жити  хочемо  по-людськи,
дичавіємо  однак.
Світом  править  кодло  юдське
без  божественних  ознак.

Неодмінно  суд  звершиться,
буде  всім  за  все  одвіт.
А  про  Путлера-фашиста
вже  дізнався  білий  світ.

Виганяєм  звіра  з  хати,
а  він  знову  преться  в  двір.
Щоб  загарбника  здолати,  –
в  себе  так,  як  в  матір,  вір.

Рідну  землю  боронити  –
то  святе.  Господь  спасе.
Побратимів  хоронити  –
то  найважче  над  усе.

До  небес  волають  вдови.
Визволитель,  ким  ти  став!?
Оборонці,  нині  хто  ви?..
Відбудови  час  настав.

Наша  доля  –  наче  зебра,  
чорно-біле  раз-у-раз.
І  Америка  –  за  себе,
і  Росія  –  не  за  нас.

Мачуха-Європа  –  хитра:
мало  справ,  самі  слова.
Вже  й  козирна  карта  бита.
Україна  –  удова!

Горе  ллється  через  вінця,
а  ми  й  досі  –  хто  кого.
Українці  ми,  чи  вівці?!
Чом  не  гасимо  вогонь?

Закликав  Тарас  Шевченко…
Тож  братаймося-таки.
Ви  –  сіроми-чумаченьки,
а  чи  справді  –  козаки?!  

Та  миріться  ж  між  собою,
ген  –  руїни  та  хрести.
Треба  наново  з  любов’ю
Україну  возвести.

Годі  вже  мітингувати,    –
на  майданах  –  Геть!  Ура!..
Годі,  годі  руйнувати!
Будувати  вже  пора!

Липень,  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602292
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2015

Мов безліч на світі…

*      *      *
Мов  безліч  на  світі.  
Прарідна  –  святе.
Всі  мови  по-своєму  путні.
Російську  зненавидів  більше  за  те,
що  нею  варнякає  Путін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601805
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2015

Це - не АТО…

Це  –  не  АТО.
Війна  це  затяжна.
Триває  заборона  нападати…
Місцевий  люд  і  воїв  бородатих  
вбиває  тисячами  сатана.

Який  абсурд!
На  паузі  –  війна…
Вона  регоче  і  шалено  виє!
Ці  місяці-хвилини  перемир’я!..
Такого  ще  не  бачили  кіна!    

Озброєні  більш-менш  захисники  
окопи  вже  навчилися  копати.
Та  знову  нападають  окупанти  –
Московії  сини  і  байстрюки.

Нещадно  нищать  селища  й  міста  –
так  захищають  жителів  Донбасу.
Тлумачать  світові  рашиську  расу.
Їх  на  смітник  історія  зміта.

Вони  –  катюги  справжні,  саме  ті.
Змивають  кров  і  кажуть,  руки  чисті.
Переперевертні,  нові  фашисти
маскуються  на  світу  видноті.

Й  не  видно  де  своє,  де  гуртове.
Диктується  процес  переговорний.
Шматує  Україну  біс  проворний,
та  ще  лишилось  братство  фронтове.

Снують  сепаратюги  між  людьми  
тенета  еленерно-деенерні.
Вони  –  маріонетки  есесерні,
та  тільки  ж  не  безвольні  вівці  ми.

Ніхто  не  порятує  окрім  нас
нам  Господом  даровану  державу.
Позбудемось  держателів  іржавих!
Терпець  урвався  –  мир  здобути  час!

Упали  маски,  милом  змився  грим,
та  в  небесах  зависли  запитання:
АТО  на  Сході  –  це  війна  остання?..
За  що  нечистий  виторгував  Крим?..

За  що  незламні  духом  йдуть  на  смерть?
За  кого  в  перемир’ї  гинуть  хлопці?
На  прив’язі  тримають  добровольців…
Невже  рогатий  сам  збереться  геть?

Невже  пекельний  мир  нам  не  набрид,
хоч  і  бандити  в  цьому  пеклі  гинуть?..
Не  задобрити,  краще  вбить  скотину  –
то  ж  нелюд  сатанинський,  то  –  гібрид.

Під  виглядом  угод  «аля-улю»
угодників  біс  хоче  заманити  –
під  Рашу  й  Конституцію  змінити,
і  владу,  підконтрольну  лиш  Кремлю.

Війну  приніс  Вкраїні  «Руській  мір».
І  досі  грізно  сунуть  гумконвої.
А  ті,  що  оголили  всі  кордони,  
сховалися  в  Росії,  не  в  тюрмі.

І  ходить  гола  правда  між  людьми.
А  браття-мародери  гарбузові  
в  нас  вимагають  буферної  зони.
Невже  вже  сепаратний  мир  гряде?!

Розкаже  хто  й  почує  правду  хто?..
Під  гул  снарядів  –  проповідь  гітари…
А  пляжі  переповнені  і  бари…
Так  це  війна  чи  затяжне  АТО?!

Оце  ж  моя  країна-навпаки…
Чи  виживає,  чи  таки  живе  так?
На  блокпостах  –  бійці  в  бронежилетах,
а  на  пляжу  –  засмаглі  юнаки.

Диявол  заварив  договорняк.
Війна  –  гібридна.
Звіть  те,  як  завгодно,
та  буде  ще,  вже  йде  війна  народна  –
йде  волонтер  на  ймення  Залізняк!

Серпень,  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600678
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2015

РАНКОВИЙ КОНЦЕРТ

Натхненно  слухав  я  оце
ранковий  дворовий  концерт.
Кричали-каркали  граки,
немов  круті  рок-співаки.
Аж  тут  сорока  –  скре-ке-ке!
Співать  не  вміє.  Це  ж  таке.
Розцвірінчались  горобці.
Не  співаки,  та  молодці!

Зозуля  мовила  –  «Ку-ку!»
Вторили  жабоньки  –  «кум-кум»…
Слух  соловейко  милував.
О,  як  майстерно  він  співав!
«Кукуріку!»,  «Хро-хрю»,  «Гав-гав!»…
Концерт  довгенько  не  вгавав.

Спивало  сонечко  росу.
Я  дивувався  на  красу.
Як  буйно  квітне  й  пахне  двір!
Яскраві  барви  бавлять  зір!

Вітрець  погойдує  гілки.
Летять  низенько  ластівки.
Прибігли  на  концерт  хмарки
й  розтанцювалися.
Гаки.
Концерт  ранковий  раптом  вщух.
Шумить  мелодія  дощу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2015

ОЙ ВИ ОБЕРЕГИ-БЕРЕГИ… (Присвята В. Назаруку)

Замість  вітання  Другові  в  День  народження  повторно  виставляю  твір,  який  подавався  тут  7  жовтня  2012  р.  (720  читачів).
Тоді  ми  ще  не  бачились  і  навіть  по  телефону  не  чулись,  і  спілкувалися  на  Ви.
Досі  "молоді  діди"  раз  зустрілись  в  Києві,  а  7  серпня  (післязавтра)  разом  з  О.Удайком  нарешті  приїдемо  в  Луцьк.


Ой  не  майся,  серце,  не  печи.
Як  же  мені  болю  дістається!
Як  же  я  застряг  серед  причин!
Вибратися  досі  не  вдається.

Подумки  навідуюсь  до  Вас.
Як  же  нам  побачитися  варто!
Щоб  розмова  краще  повелась,  –
по-козацьки  підійняти  кварту.

Та  й  наговоритись  досхочу.
Потім  чи  ж  побачимося  більше?
Голосу  ще  Вашого  не  чув,
та  впізнав  і  душу  вже  по  віршах.

Думка  легкокрила  на  Волинь
лагідною  птахою  злітає.
Як  вона  радіє,  як  болить!
В  край  полтавський  зморено  вертає.

З  братом  разом  робимо  добро.
Крапелини…  –  невичерпна  сила.
Луцьк  –  Лубни,  всередині  –  Дніпро.
Щоб  жила  щасливо  ненька  сива.

Як  же  її  треба  берегти,
завжди  щоб  єдиною  лишалась!
Ой  ви  обереги-береги,
як  ви  необачно  розбратались!

Ох  і  перегнули  ж  ми  таки!
Доділились.  Душі  –  кривди  повні.
Якщо  ми  насправді  земляки,  –
окриляймось  мовою  Любові.

Треба  ще  нащадкам  помогти
мислити  й  могти  не  тільки  вільно  –
разом  возвести  міцні  мости,
жити  щоб  довічно  українно!

Лівий  берег  –  це  й  Лугань,  і  Крим.
Правий  –  це  й  Поділля,  і  Карпати.
Хто  б  нас  як  сьогодні  на  ділив,  –
до  Москви  не  варто  відступати.

Рипатися  нічого  в  світи.
О,  великий  мій  прарідний  роде!
Варто  Україні  помогти!
Тут  –  Європи  серце  благородне.

Українці,  сестри  і  брати,
рідну  матір  треба  вартувати.
Але  так,  щоб  щезли  всі  кати,
бо  інакше  вже  ніщо  не  варте.

Час  –  лихий.  Уже  й  терпінню  крах.
Паханат.  Панують  –  янучари.
Зрадники  народу.  Вже  пора!
Разом  ми  їх  праведно  розчавим!

Націє,  єднайся!  В  добрий  час.
Вороги  давно  на  нас  напали.
Геть  байдужість!  
Вже  й  Господь  за  нас.
Вже  сьогодні  бандюків  –  на  палю!

Дивна  пісня  лине  навкруги  –
стогне  і  сміється  ріднокраєм.
Де  Дніпро  єднає  береги
й  досі  долі  кращої  чекає.

На  Вкраїні  ой  не  все  гаразд!
Як  же  завинили  тут  лукаві!
Істина  ж  –  всередині  якраз:
маятник  гойдають  ліві  й  праві…

Правлять  найпідліше  не  вони.
Як  же  нині  малювати  плани?
Йдуть  під  ніж  ягнята  й  кабани…
Бо  керують  –  мафіозні  клани.

Не  розкисни,  брате  мій,  гляди.
Онде  ж  як  рум’яниться  калина!
Стрінуться  бадьорі  два  діди.
Свіжі  вірші  й  пісня  ще  полинуть!

Як  би  не  іскрилося  вино,  –
Лірика  й  політика  –  не  рідні.
Щоб  там  не  судилось,  все  одно  –
Вірити  і  діяти  потрібно!

Пісня  починається  на  «ой».
Плакатись,  одначе,  не  годиться.
В  небі  журавель.  Вітай  його.
Й  радо  пригощай  з  руки  синицю.

Ладити  з  недолею  зумій.
Йди,  та  не  лети  так,  –  зупинися.
Ой  розвійтесь  хмари  грозові!
Сонечко  жадане,  усміхнися!

2012

Олександр  ПЕЧОРА,  м.  Лубни

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597856
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.08.2015

ОРАВ ФЕРМЕР НИВУ…

Орав  фермер  ниву  та  й  думу  гадав,
чом  долю  чванливу  Господь  йому  дав.

–  Ой  хто  ж  мені  скаже,  чом  стогне  земля?
Бо  в  селах  вже  майже  не  стало  селян.            


Сусідка-Росія  лукава  ж  яка!
Снаряди  посіяв  двоглавий  москаль.

О  полечко-поле,  поранений  край.            
О  доле-недоле,  журу  не  впускай.        


У  селах  веселих  пісень  не  ведуть.
От-от  чорноземи  чужим  віддадуть.

–  О  Боже,  дай  сили,  розквітнути  дай,
аби  був  щасливий  увесь  рідний  край.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597098
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.08.2015

ВІН ТАКИЙ… Сучасна притча про хижу байдужість

Він  у  барах  смоктав  кисле  пиво.
На  морях  загоряв-шикував.
Намагався  він  жити  красиво.
Дурнуваті  салюти  пускав.

А  на  сході  вже  гинули  хлопці.
І  знайомих,  було,  поминав.
Він  в  АТО  не  пішов  добровольцем,
й  від  повістки  тихенько  злиняв.

Він  простісіньким  був  спекулянтом.
По  натурі  він  був  «противсіх».
Та  найбільше  любив  погуляти.
І  в  тюрму  ще  ні  разу  не  сів.

Він,  бувало,  ходив  на  роботу.
«Платять  мало!  –  казав  –  Блін,  хана!
Нєфік  пнутись  до  сьомого  поту!».
А  на  сході  кипіла  війна.

Завжди  був  на  потрібному  боці.
Пив  за  дружбу  нерушну  до  дна.
Проводжав  на  війну  добровольців,
на  Донбас,  де  палала  війна.

Молодий  він  і  майже  здоровий
на  природу  хутенько  гайнув!..
Ні  грошей  не  здавав,  а  ні  крові,
щоб  хоч  трішки  бороти  війну.

Дружбани  в  нього  водяться  різні,
кожен  пісню  свою  загина.
На  словах  вони  ніби  залізні  –
їх  ніяк  не  колише  війна.

Україну  якби  розвалити  –
звідусюди  ведеться  вогонь.
А  хто  Путлєра  стане  хвалити  –
сущий  ворог  народу  мого.

Всіх  підряд  молодик  вперто  хає,
шашлики  наминаючи  всмак.
В  нього  власної  думки  немає,
в  нього  й  совісті,  мабуть,  нема.

Став  у  барах  крутим  візитером,
має  бабки  і  тьолок  зніма.
Хоч  би  трішки  поміг  волонтерам,
якби  тільки  покликання  мав.

Він,  з  дружками  заводячи  сварку,
відривався  й  мирився  сповна.
Він  пивасіком  бавився  ранком.
На  Донбасі  ж  гриміла  війна.

Він  –  такий.
Отаких  скрізь  багато.
Тож  усіх  докоряти  й  не  слід.
Ще  снаряд  не  розніс  йому  хату.
То  ж  на  сході  –  диявола  слід…

Збайдужілий  набрід  –  не  садисти,
та  собі  на  умі  лиш  вони.
Зовні  –  ніби  й  не  сепаратисти.
Вони  –  проти  й  не  проти  війни.

Більшість  з  них  –  воювати  не  профі.
От  і  він  –  бачить  війни  з  кіна.
Тип  –  нейтральний,  авжеж  йому  пофік,
що  в  державі  триває  війна.

І  подумалось:  хтось  там  воює,
та  чи  в  тому  його  є  вина?
Аніскільки  його  не  хвилює,
що  на  сході  не  мовкне  війна.

То  розказує  він  до  нудоти
про  відваги  на  фронті  дівчат,
а  то  травить  гидкі  анекдоти.
Про  АТО  –  більш  воліє  мовчать.

Співчуття  йому  мало  пасує.
Йому  б  пива  чи  пляшку  вина.
А  про  матір  він  згадує  всує,
а  його  все  чекає  вона…

Філософствує  він  про  державу,
а  держателів  хижих  мина.  
Затупилось  перо,  гострить  жало.
Та  повзе  вже  й  до  нього  війна.

Чи  ж  на  віки  натхненно  і  вільно
піднялася  Вкраїна  з  колін?
Йтимуть  поки  ще  прокляті  війни?
Гинуть  хлопці  за  нього,  а  він…

Про  війну  ще  писатиме  повість.
Він  такий,  в  нього  вистачить  сил.
Та  чи  визріє  в  грудях  ще  совість?
Просто  виродок  він,  а  чи  син?


Пам’ятаймо  щомиті  сьогодні,
пересічні  а  чи  діячі:
на  Майдані  –  загинули  сотні,
а  в  АТО  –  полягли  тисячі.

Україну  –  відважні  боронять,
Богом  послані  доньки  й  сини.
І  найкращих  сьогодні  хоронять.
Будуть  жити  довічно  вони.

І  осяде  от-от  кара  Божа
на  останки  лихого  Кремля.
І  рашистська  розвіється  хмара,
й  буде  дихати  вільно  земля.  

Ну  а  він?  
Ми  про  нього  й  забудем.
Де  він,  хто  він?..
Багато  ж  таких.
Українці  мої,  будьте  люди,
а  то  будуть  усім  нам  гаки!

Тож  задумаймось  разом  нівроку,
що  грядущий  нам  день  принесе?
І  Америка  буде,  й  Європа,
Україна  ж  нам  –  понад  усе!

Як  же  шкодить  нам  хижа  байдужість.
Нас  таких  не  спасе  й  всенький  світ.  
Тож  лікуймо  і  рани,  і  душі,
бо  ж  війна  ця  стосується  всіх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596638
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.07.2015

ЛЮБОВ КОЛИШНЯ (пісенне)

В  саду  моєму  червоніє  пишна  вишня.
Духмяно  мліє,  мріє  липа  на  меду.
І  пригадалась  на  меду  любов  колишня,
бо  я  до  неї  й  досі  з  юності  іду.

А  на  порозі  вже  мене  чатує  осінь,
і  поселилася  на  скронях  заметіль.
На  струнах  вітру  за  весною  дощ  голосить,
але  любов  не  повертається  відтіль.  

Ті  почуття  не  перемелють  долі  жорна,
хоч  де  іще  я  в  білім  світі  не  ходив.
Яскраві  спомини  в  мені  гучать  мажорно,
акорди  смутку  переповнюють  мотив.


Приспів:
Не  проминула  любов  колишня.
Є  почуття  і  зайві  тут  слова.  
Любов  колишню  щадить  Всевишній.
А  значить,  що  любов  свята  жива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2015

ЗНОВ І ЗНОВ КВІТУЄ САД (пісенне)

Знов  і  знов  квітує  сад.
Знов  і  знов  пелюсткопад.
Тільки  юність  незабутня        -  двічі
не  повернеться  назад.

Дивно  папороть  цвіла.
Любов  перша  відгула.
Отепер  –  любов  остання,        -  двічі
а  от  справжня  чи  ж  була?

Ой  ти  доленько  моя!
Ой  чому  в  зажурі  я?
Утекла  із  рук  синиця                      -  двічі
і  не  видно  журавля.

Буде  радість  і  печаль,
помиляйся  і  прощай.
Тільки  віру,  в  краще  віру        -  двічі
ти  ніколи  не  втрачай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2015

Утікав туман з долини…

Утікав  туман  з  долини.
Мабуть  сонечка  злякавсь.
Я  до  тебе  серцем  линув,
а  від  долі  відрікавсь.

Відрікався  й  нині  каюсь,  –
лиш  єдина  доля  є.
І  туманом  сивим  маюсь.
Згасло  сонечко  моє.

Мрійні  лагідні  тумани
притулились  до  води.
Тільки  долю  не  обманиш,
як  би  гарно  не  годив.

Ой  тумани-розтумани.
В  долі  винні  не  вони.
В  тому,  що  зазнав  омани,
тільки  лиш  себе  вини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2015

УКРАЇНСЬКИЙ НАБАТ

Україно  моя  –  дивина!
Світом  котиться  поклик  Майдану!..
Вже  й  світало  було,  та  неждано
почалася  рашистська  війна.

Насьорбалися  «братства»  сповна!
Пойняли  бандустанівську  расу.
На  руїнах  Лугані  й  Донбасу
реготить  Вітчизняна  війна!

Дочекалися  манни,  овва!
І  явився  «месія  Капутін».
І  Європа,  і  світ  на  розпутті:
вітчизняна,  а  чи  світова?!.

То  не  манна  –  прокислеє  щі.
То  –  хронічна  імперська  отрута.
То  –  ординсько-диявольські  пута.
Люди  божі,  отямтесь  мерщій!

В  світі  білому  сіється  тьма.
І  блукають  «зелені  туристи»  –
неопутлєровські  терористи.
Їх  усіх  не  сховає  тюрма.

Може  й  буде  на  небі  їм  суд,
це  ж  вони  на  Вкраїну  напали!
Їх  усіх  не  посадиш  на  палю  –
треба  нечесть  цю  нищити  тут!


2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588862
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2015

ОЧІКА (сатира)

                                                         «Увага!  Поїзд  №  ...  очікується!»


Новинку  круту  двадцять  першого  віку
якийсь  "зобритатель"  із  дуру  вчинив.
О,  як  же  противно  гуторить  «Очіка»!
Його  зачали  залізничні  чини.

Немовби  всадили  його  за  решітку
та  ще  й  попоїсти  йому  не  дали.
Сухісінько  ж  як  талаконить  Очіка,
немовби  хтось  чимось  його  привалив.

По  декілька  раз  торохтить  щохвилини
про  поїзда  номер  і  точний  маршрут.
Той  текст  монотонно  і  штучненько  лине.
Той  голос  вже  всі  зненавиділи  тут.

Насправді  ж  –  він  вміє  балакати  чітко,
а  в  якості  робота  –  душу  шкребе!
Солідненький  диктор  по  кличці  Очіка,
можливо,  що  крутиться  на  СТБ.

Очіку  прикручують  і  вимикають,
а  він  –  то  бурчить,  то  мовчить,  то  кричить.
Хоч  люд  пасажирський  до  всього  звикає,  –
Очіку-каліку  потрібно  лічить.

«Та  я  б  і  начальство  "жеде"  й  програміста  –
(Тут  тітка  вжила  всенародний  жаргон)  –
повісила  б  за  найболючіше  місце!»
І  сердився,  й  трішки  гигикав  перон.

Невже  «Геть  Очіку!»  пора  скандувати?
Та  як  же  начальству  добавить  ума?
Навіщо  ж  терпіння  людське  катувати
заради  непевних  чинуш-розумах!?

Вони  ж  так  не  їздять,  в  них  –  бакси  та  джипи.
То  ж  ми  –  в  електричках,  ми  ж  –  люди  прості,
очікуєм  поїзд  зі  скрипом  і  рипом.
Й  летять,  мов  скажені,  «Хюндаї»  пусті!

Дешеві  понти?  Не  дешеві,  повірте.
Очіка  ж  триндить,  мов  Пилип  з  конопель.
Ідуть  поїзди  з  Огурців  до  Грибівки.
Ще  трішки  й  докотимось  до  Європе…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585735
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.06.2015

ВАЛЬС ВИПУСКНИКІВ (Муз. С. Голоскевича)

Музика  Сергія  Голоскевича


Щемна    настала    пора    –
в    школу    пішла    дітвора.
Стала    найближчою    враз
вчителька    перша    для    нас.
Щедро    плекаючи    квіт,
очі    розкрила    на    світ.
Важко    ростили-годили    батьки,
швидко    летіли    роки.
Швидко    летіли    роки.

Приспів:

Ген,    куди    б    не    вели    нас    дороги,
не    стелилися    в    світ    рушники,
та    на    отчий    поріг    знов    і    знову
линуть    вдячні    його    боржники.
Повертають    до    рідної    школи,
мов    птахи    до    гнізда,    крізь    роки.
Не    забудуть    ніде    і    ніколи,
не    замінять    довіку    ніким.
Не    замінять    довіку    ніким.


Досі    ми,    майже    щодня,
роздобували    знання.
Будні    і    свята    були.
Як    же    ми    буйно    цвіли!
Знали,    настане    для    нас
надто    хвилюючий    час    –
вечір    останній    святково-сумний,
вечір    шкільний    випускний.
Вечір    шкільний    випускний.

Приспів.

Кличе    до    класу    дзвінок.
Знову    і    знов    на    урок.
Щоб    дітлахи    залюбки
в    світ    протоптали    стежки.
Хай    не    вмовкає    віки:
«Здрастуйте,    випускники!»
Хай    кружеляє-окрилює    нас
найнезабутніший    вальс!
Найнезабутніший    вальс!

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2015

ЗОРЕ МОЯ РАННЯ

Парубоцька  вольниця  досі  мені  сниться  –
Чарівна  околиця,  лугова  криниця…
Юнка  закосичена  ніжно  усміхалася,
Врода  не  позичена  в  серденьку  зосталася.

Зоре  ж  моя,  зоре,
зоре  моя  рання.
Ти  ж  моє  кохання  
перше  і  останнє.

Як  іду  левадою  –  калиновим  раєм.
Дивну  пору  згадую  –  серце  завмирає!
Як  же  ми  горнулися,  як  же  милувалися!
Почуття  із  юності  досі  ще  зосталися.

Приспів.

В  лузі  під  вербичкою  ще  криниця  грає.
І  цілую  личенько,  бо  тебе  кохаю!
Лагідна  дружинонько,  незрадлива  доленько,
Вірна  половинонько,  непогасна  зоренько!

Приспів.

(Є  музика  Олександра  Житинського)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2015

ЦВІТУТЬ ТЮЛЬПАНИ (Муз. С. Голоскевича)

Музика  Сергія  Голоскевича


ЦВІТУТЬ  ТЮЛЬПАНИ

Не  питай,  кохана,  чом  в  задумі  я.
Знов  цвітуть  тюльпани,  знов  бузок  буя.
Срібними  нитками  доленька  сія.
В  травні  заблукала  молодість  моя.

Пахли  медом  трави,  квітував  садок.
В  пору  цю  яскраву  стрілися  удвох.
Квітла  юна  панна,  милувався  Бог.
Дарував  тюльпани  і  плекав  любов.

Приспів:
Тюльпани,  знов  і  знов  цвітуть  тюльпани.
Квітне-пахне  ранній  травень,  
нас  оновлює  весна.
Кохана,  ти  повік  мені  кохана.
В  моїм  серці  ти  жадано  
квітуватимеш  одна.

Я  уже  не  буду  більше  молодим,
тільки  вірші  будять  світлий  спомин-дим.
Ой  куди  ж  ви,  коні,  ой  куди  ж,  роки?
Білі  і  червоні  мріють  пелюстки.

Хоч  в  безмежні  далі  утекло  води,  –
в  зоряній  вуалі  –  місяць-молодик.
Кучерява  вишня  приміря  фату.
Молодість  колишня,  я  до  тебе  йду.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2015

ЦВІТУТЬ ТЮЛЬПАНИ

ЦВІТУТЬ  ТЮЛЬПАНИ

Не  питай,  кохана,  чом  в  задумі  я.
Знов  цвітуть  тюльпани,  знов  бузок  буя.
Срібними  нитками  доленька  сія.
В  травні  заблукала  молодість  моя.

Пахли  медом  трави,  квітував  садок.
В  пору  цю  яскраву  стрілися  удвох.
Квітла  юна  панна,  милувався  Бог.
Дарував  тюльпани  і  плекав  любов.

Приспів:
Тюльпани,  знов  і  знов  цвітуть  тюльпани.
Квітне-пахне  ранній  травень,  
нас  оновлює  весна.
Кохана,  ти  повік  мені  кохана.
В  моїм  серці  ти  жадано  
квітуватимеш  одна.

Я  уже  не  буду  більше  молодим,
тільки  вірші  будять  світлий  спомин-дим.
Ой  куди  ж  ви,  коні,  ой  куди  ж,  роки?
Білі  і  червоні  мріють  пелюстки.

Хоч  в  безмежні  далі  утекло  води,  –
в  зоряній  вуалі  –  місяць-молодик.
Кучерява  вишня  приміря  фату.
Молодість  колишня,  я  до  тебе  йду.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2015

МІСЯЧНА СОНАТА (оновлено!)

 Присвячую  славному  землякові,
 народному  артисту,  композитору
                                                           П.І.МАЙБОРОДІ
 


Ще  постріли  околиці  гойдали.
Весняний  вечір  сутінки  стелив.
Червонозоряні  бійці  ступали
в  німі  німецькі  стомлені  тили.

Безлюдний  дім,
     зачинені  віконця.
В  кімнату,
             де  давно  ніхто  не  жив,
впустили  воїни  шматочок  сонця,
і  свіжий  вітер  тишу  ворушив.

Телефоніст  Платон  
                                                   спинивсь  раптово  –
рояль  –  мов  диво!
               Постріли  мовчать.
Бетховена  погруддя  мармурове…
Палають  пальці…
                   Клавіші  звучать.
Полинула  мелодія  журлива.
З  глибокого  прокинулася  сну
кімната,
               у  хвилини  ці  щаслива,
неначе  хто  впустив  сюди  весну.
Заслухались,  замріялись  солдати  –  
домашнім  затишком  оселя  віддає.
Звучала  владно  "Місячна  соната"…
І  кожен,  певно,  думав  про  своє.

Платону  бачилось  безкрає  поле,
село  і  верби  над  ставком  стоять,
полтавський  шлях,  
                     уздовж  –  стрункі  тополі…

І  мати…
Линь,  сонато!    Линь  стократ!..

Вже  музика  заповнила  кімнату,
і  стало  невимовно  тісно  їй.
Через  віконниці  і  вулиць  варту
злітала  музика  на  тлі  руїн!..

Незвично,  несподівано  звучала
соната  після  бою  в  тиші  тій.
Зі  сховища  в  магічному  мовчанні
йшли  постаті,
     мов  привиди  нічні.

Коли  ж  завмерла  
                                               вже  й  остання  нота,
старенький  німець  
                                                       ближче  підійшов.
–  Як  же  це  так?
Воюєте  ви  проти,
а  німця  музику  "іграєт  карашо"?

–  Не  проти  Гейне
                                                 і  не  проти  Баха,
Бетховена  чи  Шіллера  війна.
Проти  фашизму,  –
 мовив  автоматник,  –
воюємо.
Війна  –  його  вина.


Платон  мовчав.
Бо  думкою  полинув
в  своє  село,
яке  згоріло  вщент.
Вже  не  ступати  шляхом  тополиним
загиблим  друзям.
             Невимовний  щем
озвався  разом  з  пострілом  гармати.
І  кожен  думав  про  своє  стократ!

Солдати  мовчки  поспішили  з  хати.
За  матір!
         За  сонату!
                       В  бій,  солдат!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579838
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.05.2015

Як ми з кумом погуляли в НЛО

Всього  не  пригадаю,  що  було.
Прийшов  додому,  як  уже  світало.
І  як  попали  з  кумом  в  НЛО,
і  як  у  нас  обох  зарплат  не  стало.

Сучасний  бар,  крутезний,  саме  те.
Дива  там  відбуваються  довкола.
Найбільше  пам’ятаю  вар’єте:
крутилася  дівиця  майже  гола.

Показували  нам  пупи  дівки.
Такого  кайфу  не  буває  вдома.
Там  виступали  молоді  зірки,
та  ще  й  співачка,  з  давнини  відома.

Іще  згадав  штуковину  одну:
показував  бармен  нам  фокус-покус.
А  кум  надибав  кралечку  чудну
та  й  домовлялись  мандрувати  в  космос.

Покайфували  з  кумом  в  НЛО.
І  пам’ятні  згадали,  й  круглі  дати.
Нам  настрою  чимало  долилось.
Потратились,  та  буде  що  згадати.

До  ранку  тусувались  в  НЛО.
Та  й  згадували  самогонку  й  сало.
У  кума  більше  грошей  не  було.
Досиділись,  поки  й  моїх  не  стало.

Шалені  танці-шманці  там  були.
Ми  з  кумом  також  гарно  гарцювали.
З  дівками  перемовини  вели,
та  називали  нас  вони  дядьками.

Стрибучий  репер  теревенив  реп.
Ті  скоромовки  досі  доганяєм.
Я  краще  буду  їсти  вінегрет.
Кермуй  на  хату,  куме!  Приземляймось!

Одноголосно  вирішили  ми  –
про  НЛО  нам  з  кумом  годі  думать.
Найкраще  гостювати  у  куми.
Нічого,  як  не  буде  вдома  кума.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571506
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 02.04.2015

ВІДМОВИВ (гумореска)

Мучивсь  дядько  в  автобусі.
Жах  –  їзда  тутешня.
Весь  обвішаний  торбами.
Вже  в  одній  яєчня.
Ні  обпертись,  ні  присісти.
Загнуздані  руки.
В  ногах  лантух,  зверху  сітка.
Знизу  тітка  щупа.
Не  втрималась.
–  Ей,  мужчина.  Не  мажте  одежу!
А  давайте  ваші  яйця  
трішечки  подержу.

Хто  правий  тут,  а  хто  вредний  –
сказать  не  беруся.
–  Та  я,  мовив  дядько  твердо,  –
лоскоту  боюся!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570971
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 31.03.2015

В електричці вже й білета не питають…

*      *      *  

В  електричці  вже  й  білета  не  питають.
Добре  ж  видно  їм,  що  я  –  пенсіонер.
Провідниці  мимо  мене  пролітають,
вже  й  не  дивляться,  не  радують  мене.

А,  буває,  юнка  чемно  запитає:
«Ваш  квиточок?»  –  розквітаю  я  в  момент!
Проїзний,  а  ще  й  посвідчення  я  маю,
та  звучить  оте,  неначе  комплімент!

І  дивлюся  їй  услід,  і  молодію:
не  зносився,  мабуть,  з  виду  сильно  я.
І  натхненно,  і  дитинно  так  радію  –
сяє  посмішка  і  лисина  моя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570970
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.03.2015

ПОДОВЖЕННЯ МИТІ (Світанкова елегія)

Мене  покликав  місяць-молодик,
аби  не  продрімав,  бува,  світанок.
Здавалось  би,  іще  занадто  рано.
Якби  не  пізно.
Подивуйся  йди!

Поглянь,  які  природи  чудеса!
Як  розцвітає  волошкове  небо!
І  цілий  світ  вітається  до  тебе...
Ти  в  творчій  одинокості  –  не  сам.

Віків,  кумирів  безміри  спливло...
Кумують  жаби,  шаленіє  птаство.
Сльоза-роса...
Воскреслий  ранку,  здрастуй!
Торкнула  душу  ластівка  крилом.

Художнику,  це  все  давно  було.
Але  тобі  талан  дано  творити,
щоб  неповторність  заново  відкрити.
Поглянь,  як  дивно  небо  розцвіло!

А  онде  понад  банями  дерев,
гілля  гойднувши,
                                               опустився  легко
й  розправив  крила  на  гнізді  лелека.
У  нього  місяць  інтерв’ю  бере.

А  чи  надовго  зупинилась  мить?
На  фото,  на  картині,  в  згадці,  в  слові...
Довічне  –  лиш  народжене  в  любові.
Тоді  і  пам’ять  гріє  і  щемить.

Поет  уміє  краще  багатьох
ловити  миті,  ткати  думи  віщі,
аби  відчути,  зрозуміти  вічне,
щоб  серце  озивалося:  тьох-тьох!

Мить  –  неповторна.  
Іншої  –  не  жди.
Та  саме  в  тому  –  таїна  жадана,
щоб  кожен  раз  –
                                         неначебто  востаннє,
щоб  світлі  мрії  й  сонячно  –  завжди.

Вуздечку  напинає  ясендень
і  напуває  простір  барвограєм.
Чаруймось  білим  світом,  наче  раєм.
Життя  –  то  мить.
А  іншого  –  ніде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2015

ВИШИВАНКИ МАМИНІ (Муз. Ан. Супруна)

Музика  й  виконання  Анатолія  Супруна

Слова  Олександра  Печори


Ранок  затуманений
стеле  теплий  сум.
Вишиванки  мамині
березню  несу.
На  сріблясті  котики
крапельки  мрячать.
В  моє  серце  зморене
лебеді  ячать.

Спомини  гаптовані…
Крапля  на  щоці.
Впали  на  чоло  мені
срібні  промінці.
Подивуйся,  братику,
на  барвисту  гладь.
Вишиванки  мамині
лагідно  погладь.

Напилися  повені
береги  Сули.
Вишиванки-спомини
знову  розцвіли.
Ой  літа-журавлики,
вже  спада  вода…
Розквітай  і  радуйся,
земле  молода.

Вороття  нема  мені,
та  в  душі  несу
вишиванки  мамині  —
березневий  сум.
До  серденька  туляться
ніжні  пелюстки.
Променяться  й  журяться
рідні  рушники.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2015

Можна утікати від любові…

*      *      *

Можна  утікати  від  любові,
спати  чи  кудись  невпинно  йти,  
а  кохання  власне,  світла  повне,
цілий  вік  шукати  й  не  знайти.

Можна  долі  висловить  осанну,
бо  кохання  досягти  ознак.
І  найперше  мати,  і  останнє,
справжнього  не  звідавши  однак.

Можна  плакатись,  втрачавши  міру,
помилятись,  не  тримавшись  меж.
Та  ніколи  не  втрачаймо  віру
й  нам  вона  тоді  не  зрадить  теж.

Можна  впасти  в  довгий  сон  зимовий…
Повесніло  врешті  до  пуття.
Стрілися  на  березі  любові.
Повінь  вже  –  проснулись  почуття!

Можна  так  багато  загубити
й  вірити,  що  більше  знайдеш  все  ж.
Варто  долю  кожну  мить  любити,
бо  від  неї  справді  не  втечеш.

Можна  і  потрібно  й  крізь  зітхання
вірити,  й  не  знавши,  що  гряде.
І  любов  –  ясне-ясне  кохання
прийде,  наче  з  неба  упаде!

Можна  вправно  бавитись  у  Слові,  –
без  кохання  ж  гарно  не  зречеш.
Утікати  можна  від  Любові,
та  від  неї,  звісно  ж,  не  втечеш.

Можна  знати  –  ще  напевно  буде
радість,  біль  у  почуттях  обох.
Від  Любові  не  втечеш  нікуди,
бо  її  оберігає  Бог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2015

АКРОВІРШ для Надії Савченко

*      *      *

Символом  незламності  Вкраїни,
Лицаркою  славною  зросла!
Агнецем  не  стала  ти  покірним  –
Вільною  була  в  темниці  зла!
Авелевим  квітом  здивувала  –
Укром-диво-птахою  звелась!
Каторжно  пеклась-голодувала,  
Рашенським  сатрапам  не  здалась!
Авелеві  внуки  разом  діють.
Їх  не  переможе  Каїн-кат!
Надя  –  україночка  Надія  –  
Істинно  народний  депутат!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559513
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 13.02.2015

МОЛИТОВНИЙ РОЗДУМ

Туман!..  Такого  –  не  було!
А  де  ж  хрещенськії  морози?
На  сході  –  терористські  грози.
Й  Сахару  снігом  замело?

Перевернувся  світ,  овва!
Який  абсурд!  Останні  яви.
Вселився  в  карлика  диявол.
Невже  вже  третя  світова?

На  троні  –  кривда  і  брехня.
Цар  –  не  святий.  То  де  ж  месія?
Невже  загарбниця  Росія
братерства  сад  зведе  до  пня?

Урвався  праведний  терпець.
В  овець  вселяється  лукавий.
Тож  заступися,  Боже  правий.
Коли  вже  Путлєру  капець?

І  кожен  хоче  щось  сказать,
можливо,  й  крикнути  запекло,
що  розширяється  тут  пекло  –
планета  вже,  немов  казан!

Суцільний  стелиться  дурман.
Покірний  вміє  лиш  молитись,
свобідний  –  за  свободу  битись,
та  світом  гоготить  обман!

Без  каяття  –  нема  життя.
Без  боротьби  –  ладу  не  буде.
Допоки  правитимуть  юди,
єднаймося  за  майбуття!

І  прийде  праведна  весна
на  поле  хлібне  й  поле  мінне.
І  мир  наступить  неодмінно,
і  світла  буде  далина!

У  світі  вже  почуті  ми.
Весна  наступить  українська
на  враже  путлєровське  військо.
І  буде  справедливий  мир!

Мій  Боже,  єдність  онови.
Прости  усім  діла  гріховні.
Народ  мій  оздоров  духовно  –
на  світлу  путь  благослови!

19.01.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556368
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.02.2015

БРАТ

Запалала  війна.
Почали  її  хижі  сусіди.
І  які  там  брати  –  
з  давнини,  ще  з  орди  –  вороги!
Ось  така  дивина.
Брат  на  брата  війною  чи  ж  піде?
В  хату  вдерлись  кати.
Ріднокрайцю,  свій  дім  борони.

Із  імперії  зла
самозвано  явився  «месія».
І  напружився  світ,
і  Європа  уся  загула.
Шаленіє  брехня,
сіє  смерть  агресивна  Росія.
Де  загарбника  слід,
там  повсюди  лишилась  зола.

Бреше-піниться  звір  –
не  могла  й  допустити  уява!
Шаленіє  рашизм!
А  про  мир  –  то  лише  на  словах.
Московітам  не  вір,
коли  й  згине  кремлівський  диявол.
Про  «Союз»  не  кажи  –
буде  вічно  чужою  Москва.  

«Старший  брат»  –  не  гарант,
окупант  він  –  і  Криму,  й  Донбасу…
Знаний  Путлер-мурло  –
найпідліший  тепер  терорист.
Рашенвовкові  брат
доведе  бандустанівську  расу  –
покарається  зло!
Воїн  світла,  за  правду  борись!

Хитрій  казці  –  кінець!
«Руській  мір»  на  крові  сотворили!
А  давно  вже  пора
янучарами  греблю  гатить!
Геть  урвався  терпець!
Скиньмо  ризи  «святого»  Кирила!
На  сторожі  добра
станьмо  разом  і  сестри,  й  брати!

Шаленіє  вогонь!..  
Де-не-де  лише  –  вибухи  правди.
Захистити  приходь  –
це  потрібно  мені  і  тобі!
Світом  править  Любов,
чи  народами  виродки  правлять  –
хай  розсудить  Господь.
Нумо,  брате,  на  праведний  бій!


Листопад,  2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554365
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2015

Невже ж, невже…

*      *      *  

–  Невже  ж,  невже,  –  питають  у  селі,  –
на  небі  Бог,  але  не  на  землі?          

–  Невже  ще  розкошують  у  містах?..

Жирують  –  нечестиві.  
Саме  так.

Живуть  пани  і  животіє  люд.
Вкраїнонько,  о,  скільки  ще  іуд!

Невже,  невже  покинув  нас  Господь?
Дажбоже  рідний,  не  барись,  приходь.
І  кожного  прости  чи  покарай.
Хай  в  Україні  буде  справжній  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540510
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2014

Останній осінній вечір…

*      *      *

Останній  осінній  вечір.
На  ранок  невже  зима?
Не  мовкне  дзвінка  малеча,
та  тільки  тепла  нема.

Зима  до  воріт  добігла,
та,  мабуть,  не  в  тому  річ:
коли  буде  біло-біло  –
світлішою  стане  ніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014

НЕРУХОМІСТЬ

Дід  прочитав  об’яву  творчу,
що  жінка  легко  зніме  порчу.
«Прилинь,  спаси!  Я  майже  в  комі.
Я  маю  гроші  й  нерухомість».

Зраділа  пташечка  залітна,
що  в  діда  дача  є  елітна.
А  потім  втямила  задачу,
що  нерухомість  –  це  й  не  дача.

Вона  ж  цю  порчу  не  лікую,
з  молодиками  ще  кукує.
Зате  прекрасно  діду  Льоші
зняла  найліпшу  порчу  –  гроші.

Зозулька  кинула  гніздечко.
Зосталась  в  діда  лиш  уздечка.
Грошей  немає,  а  натомість
лишилась  тільки  нерухомість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507085
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.06.2014

РОЗКВІТАЄ СЛОВО

Прислухайся  –  шепочуть  пелюстки,
бринить  роса  промінно-світанково.
Цей  неповторний  час  не  пропусти,
адже  в  ці  миті  розквітає  слово.

Минула  ніч,  і  ти  поглянь  на  світ  –
предивне  світло  плине  знову  й  знову.
Поезії  одвічний  заповіт  –
якби  в  душі  розквітло  тепле  слово.


Завжди  натхненно  ранок  зустрічай,
адже  назад  ці  миті  не  повернеш.
Коли  в  душі  твоїй  горить  свіча,
тоді  ніколи  слово  не  померкне.

І  ти  себе  розкрий  на  всі  лади,
щоб  сколихнули  душу  серця  струни,
щоб  залишитись  вічно  молодим
і  почуттів  палких  іскрився  трунок.


Плекай  пелюстку  кожну  у  вірші
і  будуть  вічно  квітувати  ружі.
Коли  мотив  настояний  в  душі  –
його  почують  душі  небайдужі.

Мелодію  любові  віднайти
ніколи  у  житті  оцім  не  пізно.
Коли  цей  світ  в  добрі  покинеш  ти  –
лишиться  всім  твоя  нетлінна  пісня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2014

ХУТОРЯНКА Балада про долю

В  глухому  хуторі  жила
стара-старісінька  бабуся.
В  світах  історія  гула...
Про  неї  білий  світ  забувся.

У  пам’яті  бабуся  та  –
минулого  століття  спогад.
Природа  дика,  мов  свята.
Отут  зустріти  можна  Бога.

Частенько  згадую  той  рай.
Тут  довелося  опинитись.
Прямцем  до  рідних  добиравсь.
Зайшов  у  двір  води  напитись.

Тут  огорожа  –  зайва  річ.
Як  буйно  квітли-пахли  вишні!
З  хатини  білої  навстріч
усміхнена  бабуся  вийшла.

–  Гостей  давненько  не  було.
Мо’,  молочка?    
                             Он,  бачиш,  мека...
Там  за  городом  –  джерело.
Он  там,  де  кружеля  лелека...

Вода  пречиста,  дивний  смак.
Яка  тоді  була  природа!
А  як  привільно  квітнув  мак...
Блага  яка  була  погода...

Бабуся  цюкала    хмизок,
в  плиті  надвірній  щось  варила.
–  То,  кажеш,  
                       навпростець  зайшов?  
І  говорила,  говорила...

–  Я  зроду  в  місті  не  була.
Тепер  і  зовсім  не  годжуся.
Отут  від  роду  прожила.

–  Бабу,  як  звати  вас?
–  Маруся.
Немов  на  Марсі  космонавт,
пісень  співаю  та  журюся.
Посеред  світу  тут  одна
тихенько  Господу  молюся.

–  А  скільки  літ  вам?
–  Та  мені        
ніколи  не  жилося  ловко.
Неначе  галка  на  ріллі.
А  посивіла  –  в  голодовку.

Повимирало  півсела.
З  моїх  нікого  не  зосталось.
То  небо  кару  посила.
І  у  війну  "нареготалась".

–  Набідувались?
–  Що  казать?
У  тридцять  третім  надивилась,
як  заставляли  помирать.
А  німці  в  хутір  не  з’явились.

Стояли  поруч.  Ну  то  й  шо?
Хати  не  стали  руйнувати.
А  от  коли  москаль  прийшов,
то  заходився  грабувати.

Той  визволитель-окупант
забрав  курей,  корів  –  тим  паче.
Страшніше  не  траплялось  банд.
Та  що  казать,  Господь  те  бачив...

–  А  чоловіка  й  не  було?
–  Ото  якраз  перед  війною
побралися.  Пішов  на  фронт.
Вернувся  сивим  старшиною.
І  вдома  враз  помер  від  ран.
Он  за  садком  його  могила.
Лише  її  я  вберегла,
а  інші  всі  –  ріллею  вкрили.

Карнач  –  пихатий  зубоскал,
трофейну,  гад,  гвинтівку  зцапав...
То  теж  був  капосний  москаль,
триповерховими  кацапивсь.

Коли  теплилось  кілька  хат,
всі  разом  якось  доживали.
Судилось  –  по  обох  світах.
Тепер  одна.  Всього  буває...

Оце  подужала  сарай,
держу  таку-сяку  худобу.
І  пекло  тут,  і  рідний  рай.
А  кажуть,  вже  перебудова...

І  що  коли  кому  гряде...
Не  всім  однаково  живеться.
А  радість  –  бачити  людей.
Буває,  й  радіо  озветься.

Щось  чую  про  нове  життя.
І  відчуваю,  й  трішки  бачу.
Хоч  помагає  каяття,
та  в  самоті  частенько  плачу.

–  Чи  ж  хтось  таки  вам  помага?
–  Найбільше  –  Бог,  за  віру  в  нього.
Спасибі,  що  дровець  врубав,
і  дякую  за  добре  слово.

Чекає  кожного  вінець.
На  долю  сердитись  не  треба.
Йти  шляхом,  а  чи  навпростець,  –
підкаже  і  розсудить  небо.

Буває,  що  нема  й  гроша,
і  дуже  вже  на  серці  млосно...
Але  на  місці  ще  душа.
І  носять  пенсію  колгоспну.

Якось  ходила  до  села
казенного  купити  хліба.
Ще  з  осені  як  залягла,
то  й  зиму  ледь  не  всю  хворіла.

Найбільше  дошкуля  зима.
Радію,  коли  сніг  розтане...

Вже  й  назви  хутора  нема,
та  хуторянку  пам’ятаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497818
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.05.2014

БЛАГОВІСНІ ЖУРАВЛІ (Музика С. Голоскевича)

Музика  Сергія  Голоскевича


Відлітають  журавлі,  відлітають…  
Тануть  жалісні  ключі,  душу  крають.  
Залишають  рідний  край,  залишають,  
та  травинку  кожну  хай  пам’ятають.  
Що  було,  те  відцвіло  променисто  
і  зажурено  лягло  падолистом.  
Журавлиний  клин  печально  зависнув,  –  двічі
мов  розірване  вітрами  намисто.  

Програш  

Не  навічно  доля  нас  розлучає,  –
заповітнії  ключі  повертає.  
Повесні  "курли-курли"  ріднокраєм,  –
то  надія  і  кохання  безкрає.  
А  душа  моя  журавкою  лине,  
як  почую  рідний  спів  журавлиний.  
Хай  не  губиться  в  імлі  їхня  пісня,                –  двічі
гріють  душу  журавлі  благовісні.  

Розширений  програш  

Хай  душа  моя  журавкою  лине,
як  почую  рідний  клич  журавлиний.  
Хай  не  губиться  повік  їхня  пісня,  –            –  двічі
гріють  душу  журавлі  благовісні…

Благовісні,  благовісні,  благовісні  журавлі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014

СВОЇ (доповнене!)

Який  же  ми  таки  народ  наївний,
що  нами  досі  правлять  бандюки!
Усі  ми,  кажуть,    –  діти  України.
А  звідкіля  ж  беруться  байстрюки?

Тут  кожен  має  на  папері  волю.
За  землю  йдуть  нерівнії  бої.
Свободу  мають  злодії  в  законі
і  кажуть  вівцям,  люди  ми  –  свої.

Господарі  ми  тут  чи  приймаченки?
Обнімуться  брати,  а  чи  згорять?
В  задумі  з  неба  дивиться  Шевченко.
Ще  не  збулися  мрії  Кобзаря.

О,  скільки  ще  в  ментальності  прогалин!
По  закутках  співають  солов’ї.
І  родичі  вже  стали  ворогами  –
собраття  і  перевертні  свої.

Є  влада  –  незалежна  від  народу.
І  зрадники,  як  водиться,  свої.
Та  як  же  нам  позбутися  породи
байдужих  охломонів-холуїв?

А  скільки  люду  ще  клює  на  гречку!..
Солодкий  цукор,  та  гірка  ціна.
Якщо  ти  не  баран,  чи  не  овечка,  –
тебе  за  гріш  не  купить  сатана.

Мордують  Україну  янучари.
Чиї  ви  є,  юродивці-кати?!
Своїсінькі  чи  найманці-бичари,
що  вже  змогли  всі  межі  перейти?!

Невже  ми  –  вороги,  які  ж  ми  друзі?
Чи  в  нас  Вітчизна-ненька  не  одна?
О,  небо!..  Беркатюзі  –  по  заслузі.
Упав  юнак…  А  в  чім  його  вина?!

Вже  снайпери  вбивають  патріотів
посеред    мирних  згарищ  барикад.
Докерувалась  зграя  ідіотів…
Тому  тепер  вже  скрізь  ідолопад.

Спиніться!  Годі!  Далі  вже  –  безодня!
О,  скільки  ще  судилося  нам  втрат?!
Вже  дивиться  на  нас  небесна  сотня…
Стояв  Майдан…  Пішов  на  брата  брат…

О,  скільки  ще  нам  треба  революцій  –
уроків  у  одвічній  боротьбі?!.
І  звідки  такі  нелюди  беруться?!.
Потрібна  революція  в  собі.

Молитись  на  диявольщину  годі!
Вже  стільки  марно  репались  лоби!
Вже  стільки  нині  розбрату  в  народі,
бо  нами  досі  правили  жлоби!

А  ми  ж  були  довірливі,  терплячі,
ошукані,  зневажені  стократ.
Давно  в  нас,  браття,  жили  не  волячі  –
вже  стільки  крові  пив  двоглавий  брат!

Ми  ж  досі  зустрічали  хлібом-сіллю  –
свій  чи  чужинець,  «гаспадін»  чи  пан.
І  шанували  зрадницю-Росію,
допоки  в  дім  наш  вдерся  окупант.

Оце  вже,  кажуть,  справді  дожилися!
І  хто  ж  це  так  нещадно  повелів?
Імперський  узурпатор  вже  сказився.
О  Боже,  захисти  від  москалів!

Господній  карі  неодмінно  бути.
Сатрапи  не  сховаються  ніде.
Подавиться  таки  кремлівський  Путлер
і  згине  Бандюкович.  Суд  гряде.

Держави  справжньої  не  буде  доти,
допоки  є  перевертні-«боги».
Супроти  зла  єднаймось,  патріоти,
щоб  геть  усі  пощезли  вороги!

Який  страшний  інформаційний  вірус!
Імперська  суть  кодується  в  брехні.
До  влади  нині  всюди  недовіра.
І  люди  всюди  кажуть:  «Банді  –  ні!»

Вже  Путін  –  наче  Гітлер,  а  чи  Сталін.
У  відчаї  здригається  Земля.
Щоб  гопники  гвардійцями  не  стали  –
з  Майдану  вітер,  вій  аж  до  Кремля!

Козацький  дух,  правдиву  силу  й  волю
оновлюймо-плекаймо  повсякчас!
Вкраїні  славну  здобуваймо  долю,
щоб  цілий  світ  із  нами  родичавсь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489114
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2014

КАНІВСЬКІ РОЗДУМИ

(Уривок)

                                             
Скликає  мати  доньок  і  синів.
«Реве  та  стогне  Дніпр…»,  –  гучить  священно.
Щоранку  владно  линуть  позивні,  –
Апостол  Правди  зве  –  Тарас  Шевченко.

Під  божим  небом  є  така  земля.
Є  Україна.  Сила  є  і  воля.
В  сім’ї  великій  щиро  прагну  я,
щоб  нам  частіше  усміхалась  доля.

Ми  є  народ.  Але  куди  йдемо?
В  державу  нашу  кріпне  спільна  віра?
Над  прірвою  в  покорі  стоїмо…
Пора.  Від  слів  –  до  праведного  діла.

Єдиний  Боже,  захисти  цей  край.
Пошли  нащадків  –  благородних,  дужих.
Хоч  не  судився  на  землі  цій  рай,
та  щоб  ніколи  не  було  байдужих.

Іду  по  лезу.  І  зове  краса.
Шлях  –  битий-битий…  Крутяться  колеса.
Дніпро  могутній  знову  воскреса.
І  лебеді  виблискують  над  плесом.

Завітне  місце.  Думи  запеклись...
Здіймаюсь  важко  на  Чернечу  кручу.
На  Україні  –  гірше,  ніж  колись.
Вже  бідолашну  довели  до  ручки.

Ми  всі  в  цім  світі  –  грішні  земляки.
Спрадавна  мирить  нас  єдине  небо.
Ідуть,  ідуть  на  ярмарок  роки.
А  нам  –  все  мало:  завжди  дива  треба.

І  стогне  тиша,  і  пече  журба.
Гріхи,  гріхи...  Прости,  Пророче-Отче.
Збувається  найгірше:  скрізь  –  ганьба.
Повірити  очам  своїм  не  хочу.

Міцніють  думи,  глибшають  слова.
І  пом’янули,  і  музей  відчули.
Ніяка  влада  правди  не  схова.
Отут  –  ремонт.  Про  чистку  теж  почули.

Правдивих  владомазів  не  бува:
свята  Чернеча  чи  крута  Говерла...
Лукавий  –  робить  тільки  на  словах.
Добропорядний  –  словом  гори  верне.

Вже  хто  і  як,  і  чим  нам  не  кадив,  –
аж  захлинаються  Дніпрові  води!
І  чваняться  перевертні-кати  –
освячені  душителі  народу…

Тож  не  мовчіть,  як  є  вам  що  сказать
відверто  й  щиро  про  здобутки  й  вади.
Про  що  мовчить-задумався  Кобзар?..
Байдужа  надто  і  лукава  влада.

На  ярмарок  ідуть,  ідуть  роки…
Одна  в  нас  Мати.  Нам  тут  разом  жити.
Добродії,  погідні  земляки,
судіть  самі,  кому  і  як  служити.


2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488959
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2014

Піднімем разом неньку-Україну! Співає Олена Білоконь

Слова  О.  ПЕЧОРИ  та  А.  СУПРУНА.
Музика  Анатолія  СУПРУНА.
Виконує  Заслужена  артистка  України  Олена  БІЛОКОНЬ.


Міста  –  прекрасні,  мальовничі  –  села.
Щаслива  будь,  прабатьківська  земля.
Хай  пісня  лине  щира  і  весела,
Серця  і  душі  гріє  й  окриля!

Нехай  злітає  в  неозоре  небо,
Дощами  рясно  на  поля  спада.
У  праці  нам,  в  любові  жити  треба,
Бо  Україна  –  вільна  й  молода!

Приспів:
Піднімем  разом  неньку-Україну.
Нехай  здійсняться  мрії  Кобзаря!
Є  дух  козацький,  мова  солов’їна.
Над  світом  зійде  праведна  зоря!

Єднаймось,  друзі,  у  міцну  державу,
Плекаймо  рідний  неповторний  край.
У  світі  добру  здобуваймо  славу,
Святковий  підіймаймо  коровай!

Приспів.

Добром  квітують  материнські  очі.
Дитя  леліє  світлу  мрію  в  них.
Ми  в  злагоді  і  в  мирі  жити  хочем.
Нехай  Господь  усіх  нас  боронить!

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2014

ОТА СТЕЖИНА Співає Олена Білоконь

Слова  Олександра  Печори.
Музика  Віктора  Охріменка.
Виконує  Заслужена  артистка  України
Олена  Білоконь.



В  очах  –  стежина  в  споришах,
де  я  –  маленька.
Й  до  мене  радо  поспіша  
щаслива  ненька.
Я  ж  –  рученята  в  небеса  –
неначе  крила!..
Стежина  та  широкий  шлях
мені  відкрила.

У  світ  безмежний  повела
ота  стежина.
І  підкорилась  не  одна  
крута  вершина.
Хотів  би  ти,  чи  не  хотів,
та  суть  не  в  тому  –
стежина  та  з  усіх  світів
веде  додому.

Шляхів  подолано  сповна,
та  душу  тішить  
ота  стежина  осяйна
свята  і  грішна.
Вертає  пам’ять  в  рідний  двір,  
де  пахне  м’ята.
Отут  мене  з  усіх  доріг
чекає  мати.

О,  скільки  в  світі  різних  лиць,
столиць  багато,
та  як  же  гріє  і  болить
прарідна  хата!
Бринить  на  серці  і  щемить…
Крізь  люту  втому
з  усіх  світів  хоча  б  на  мить
лечу  додому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2014

Ти нічого мене не питай…

*      *      *  

Ти  нічого  мене  не  питай.
На  бажання  геть  всі  твої  згоден.
Океан  чи  ковточок  свободи  –
все  бери,  все,  що  хочеш  –  віддай.

І  злітай,  і  в  безодню  впади.
До  безтями  кохай  –  окриляйся.
І  собою  щомиті  лишайся,
будь  моєю  на  всенькі  лади.

Віддаю  все,  що  в  серці  ховав.
Нашу  пісню  співати  не  пізно.
Ти  така  несподівана,  різна,
неповторна…  і  зайві  слова.


(Це  ще  "начерк")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479525
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.02.2014

ДАРУНОК ДОЛІ

У  надвечір’ї  тихім  горді  
тулились  верби  до  води,  
коли  у  зорянім  ескорті  
явився  місяць-молодик.

І  враз  на  серці  стало  ясно  –  
ще  так  яскраво  не  було!
Яке  ж  таки  життя  прекрасне!
Іще  ж  воно  й  не  відгуло!


Хоч  вже  й  минуло  тепле  літо,  
та  осінь  –  справді  золота!
Любов’ю  серденько  зігріте,  
коли  душа  ще  молода.

О,  як  же  ще  моргають  зорі  
і  місяць  повниться  ясний!
Які  ж  барвисті  мрій  узори!
Гей,  козаченьку,  не  засни!


Приймаймо  долі  подарунки.
Оце  ж  і  справді  саме  те!
Які  ж  смачнючі  поцілунки,  
коли  з  тобою  тет-а-тет!

Які  ж  пресвітлі  й  ніжні  ночі!
Ген  місяць  зіроньки  жене…
О,  як  же  серденько  тріпоче!
І  ти  кохай  повік  мене!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2014

Невпинно життя минає…

*    *    *
 
Невпинно  життя  минає.  
Хоч  миті  спиняв  я  теж,
багато  побачив,  та  знаю,  –
немає  у  мрії  меж.  

Твори-витворяй  сміливо  
і  ниву  свою  пожнеш.  
Мети  досягати  можливо,
а  мрію  не  доженеш.  
             
Зазначити  слушно  мушу:  
яку  б  я  не  мав  мету,
та  не  продаватиму  душу  
і  мрію  свою  святу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2014

СВЯТА СВІТЛИЦЯ (Муз. В. Оха)

Музика  Віктора  Оха


Двадцятий  вік  спинився  біля  тину.
Священна  хата  –  криком  самоти.
Отут  на  світ  прийшла  проста  людина,
щоб  землю  рідну  словом  освітить.

Свята  світлиця  вбрана  рушниками.
І  образи,  й  на  покуті  –  свіча.
В  барвистих  квітах  –  вічна  мати  Ганна,
і  світлий  сум  в  згорьованих  очах.

Приспів:
Рідні  до  болю  лиця  –  
мати  і  лицар-син.
Мріє  свята  світлиця.  
Тут  народивсь  Василь.

Мріє  в  задумі  Удай,  
плине  в  Сулу  й  Дніпро.
Йдуть  до  світлиці  люди.
Тут  струменить  добро!


І  Василева  правда  –  гори  рушить.
І  знову,  й  знову  –  повінь  і  жнива.
Байдужих  будять  і  лікують  душу
нетлінні,  мудрі,  праведні  слова.

В  широкий  світ  сягла  стежина  сина
з  фортеці  духу  на  семи  вітрах.
Тут  білолиця  мила  Батьківщина,
отут  –  його  духовності  вівтар.

Приспів:
Рідні  до  болю  лиця  –  
мати  і  лицар-син.
Мріє  свята  світлиця.  
Дивиться  в  світ  Василь.

Хаті  сумній  на  втіху  –
дивний  калини  квіт,
мальви  під  саму  стріху,
лебедів  клич-політ…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014

СВЯТА СВІТЛИЦЯ (Симоненкіана оновлена)

Двадцятий  вік  спинився  біля  тину.
Священна  хата  –  криком  самоти.
Отут  на  світ  прийшла  проста  людина,
щоб  землю  рідну  словом  освітить.

Свята  світлиця  вбрана  рушниками.
І  образи,  й  на  покуті  –  свіча.
В  барвистих  квітах  –  вічна  мати  Ганна,
і  світлий  сум  в  згорьованих  очах.


Приспів:

Рідні  до  болю  лиця  –  
мати  і  лицар-син.
Мріє  свята  світлиця.  
Тут  народивсь  Василь.

Мріє  в  задумі  Удай,  
плине  в  Сулу  й  Дніпро.
Йдуть  до  світлиці  люди.
Тут  струменить  добро!



І  Василева  правда  –  гори  рушить.
І  знову,  й  знову  –  повінь  і  жнива.
Байдужих  будять  і  лікують  душу
нетлінні,  мудрі,  праведні  слова.

В  широкий  світ  сягла  стежина  сина
з  фортеці  духу  на  семи  вітрах.
Тут  білолиця  мила  Батьківщина,
отут  –  його  духовності  вівтар.


Приспів:

Рідні  до  болю  лиця  –  
мати  і  лицар-син.
Мріє  свята  світлиця.  
Дивиться  в  світ  Василь.

Хаті  сумній  на  втіху  –
дивний  калини  квіт,
мальви  під  саму  стріху,
лебедів  клич-політ…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2014

ДОДОМУ (пісенне)

Де  рушниками  стеляться  поля,
де  сонце  грає  золотавим  німбом  –
на  рідну  землю  радо  лину  я,
де  пахне  свіжовипеченим  хлібом.

Ранесенько  вертаюся  сюди,
де  світанкові  променяться  роси.
Напитися  з  колодязя  води
і  по  травичці  походити  босим.

Приспів:
Тут  мої  земляки  найрідніші,
звідси  в  світ  до  сердець  промінець.
Я  туди,  де  складатиму  вірші,
я  туди,  де  чекають  мене.

Хлібина  сонця  в  рушникову  даль
котитиметься,  мов  життя  по  колу.
В  криницю  прибуватиме  вода,
і  пам’ять  не  мілітиме  ніколи.

Отут  дитинство  пахне  молоком.
Отут  залишусь  паросточком  юним.
Прополеним  і  зболеним  рядком.
Жагуче  слово  проростає  всюди.

Приспів:
Жодна  мить  не  вертається  більше.
Неодмінно  й  життя  промине.
Я  ж  туди,  де  звучатимуть  вірші.
Я  туди,  де  почують  мене.

Затихне  грім  і  буде  сонцеграй.
Та  завжди  скрізь  лишаймося  собою.
Собі  будуймо  в  Україні  рай.
Усе  в  житті  лікується  любов’ю.

На  батьківщині  сонячній  моїй
і  скрізь  на  неозорій  Батьківщині,
душі  кринице,  повнись,  не  мілій,
щоб  в  ріднім  краї  квітли  люди  щирі.

Приспів:
Тут  моя  недоспівана  пісня.
Скільки  літ  в  світі  цім  не  мине  –
повертатись  ніколи  не  пізно.
Земляки  не  забудуть  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014

САД КОХАННЯ

Мов  у  сні
ми  зустрілися  радо  неждано.
У  весні
в  пелюсткову  п’янку  заметіль.
У  саду
вперше  мовив:  «Кохана  жадана».
Досі  тут
не  зів’яли  слова  саме  ті.

А  коли
яблунево  рум’янилось  літо
і  коли  
танцював  золотий  листопад  –
я  тебе  
виглядав,  обіймаючи  віти.
А  тепер  –
осідає  на  сад  снігопад.

Хоч  давно  
білий  сніг  розквітає  на  скронях,
і  вино  
вже  настояне  вщерть  на  літах  –
квітне  сад,  
в  небеса  простираючи  крона,
не  згасає
кохання  вогонь  на  вітрах!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2014

ВІТЕР ЮНОСТІ

Вітер  з  юності  подув  –
спогади  навіяв.
В  романтичному  саду  –
крапельки  на  віях.

Уповільнили  ходу
та  й  мовчали  ревно.
В  романтичному  саду,
де  старі  дерева.

Приспів:
Незабутнє  до  ладу  
усміхнулося.
В  романтичному  саду  –  
вітер  юності.
Неповторне  –  відгуло,  
не  повернеться.
Припорошує  чоло  
вже  метелиця.


От  би  заново  отут
юність  розпочати.
В  романтичному  саду  
плакали  «дівчата».

Вітер  юності  подув  –
загули  вітрила.
В  романтичному  саду,
де  скрипучі  крила…

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014

НЕТЛІННА ПІСНЯ (Музика М. Шевченка)

Музика,  запис,  виконання  -  Микола  Шевченко


Між  трав  мелодія  лилась
легким  солодким  ніжним  трунком.
Вона  тоді  мені  збулась
жаданим  першим  поцілунком.

Тьмяніють  барви  у  житах.
Буває  солоно  і  гірко.
А  та  мелодія  зліта
то  тихо,  то  занадто  дзвінко.

І  досі  душу  дошкуля
далека  паморока  літа.
Вже  й  осінь  спомини  кружля,
вкриває  паморозь  палітру.

Стискає  рама.  Та  дивлюсь
на  пошрамовану  картину.
Роки,  мов  пелюстки,  тулю,
у  тепле  літо  плину-лину.

І  досі  солодко  щемить
ота  мелодія  чарівна  –
нетлінна  веселкова  мить,
довічна  пісня  солов’їна.

Тьмяніють  барви  у  житах.
Буває  солоно  і  гірко.
А  та  мелодія  зліта
то  тихо,  то  занадто  дзвінко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2014

ВОГОНЬ ПАЛА…

На  вогнищі  печу  свої  думки…
Збігає  час  через  тріскучу  тишу.
Цю  одинокість  скоро  вже  залишу,
та  поки  –  не  почутий  тут  ніким.

О,  мрії-думи,  долетіть  до  зір.
Вам  так  потрібно  глибочіні  неба!
А  серце  рветься  трепетно  до  тебе…
Лікую  душу,  очищаю  зір…

Приспів:
Вогонь  пала,  о,  як  вогонь  пала!
І  душу  гріє,  і  на  серці  ясно.
Любов  –  палка,  яка  ж  любов  палка!
Це  почуття  довіку  не  погасне!
Шепочуть  в  ніч,  о,  як  шепочуть  в  ніч,
тріпочуть-квітнуть  пелюстки  вогненні!
Пресвітла  ніч…  Яка  пресвітла  ніч!
Любові  ми  довіку  полонені.


Із  небом  вічним  мрію  віч-на-віч.
Вогонь  плекаю,  спогади  гортаю.
Пекучих  споминів  багато  маю…
Вогонь  палає,  догорає  ніч.

Потроху,  а  таки  лікує  час.
Помалу,  але  все-таки  світає.
Вогонь  палає…  Доля  не  питає…
Та  як  же  в  ній  не  вистачає  нас!

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2013

ЩЕДРИЙ СПОМИН

По  садочку  ранковому  босий
по  травичці  пухнастій  бреду.
Золотавіють  як  абрикоси!
А  повітря,  немов  на  меду!

Життєрадісно  сонечко  сяє.
Вітерець  зупинився  в  момент.
По  левадах  і  луках  гасає
невидимий  митець-диригент.

День  дзвенить.
Ні  на  мить  не  вмовкають
милозвучні  оркестри  й  хори.
Ластівки  ген  хмарини  торкають
і  гучить  щебет-сміх  дітвори…

Наливається  золотом  колос…
Як  же  любо  у  пору  таку!
Бавить  око  стрункий  гладіолус…
Як  дитинно-казково  в  садку!

Вітерець  розкуйовджує  віти
і  дрібнесенько  дощик  мрячить.
Веселково  гучить  пісня  літа
життєствердної  диво-краси!

Спраглим  поглядом  барви  гортаю.
Тут  натхненням  упитись  успів.
Неповторний  мотив  ріднокраю  –
цей  природи  хвилюючий  спів!

Грамофонять  ліричну  сонату
кучеряві  виткі  паничі.
Бадьорить  прохолодою  м’ята…
І  солісти  тут,  і  слухачі.

Кожна  пташечка  свій  має  голос.
Має  вартість  свою  кожна  мить.
Скільки  всякого  скарбу  навколо!
Таємниче  про  це  сад  шумить…

А  повітря  густе  і  духмяне
бадьорить,  веселить  і  п’янить…
Щедрий  спомин  оцей  не  зів’яне.
Рай  наземний  Господь  боронить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2013

ШЛЯХ (закінчення)

Уривки  з  поеми  відстаней
(див.  20,  21,  22,  23  грудня)


*      *      *

«Народ  мій  є».*    Його  міцніє  дух.
Мета  свята  –  єднання  українства.
І  бачить  Бог  державу  молоду,
від  хаосу  рятує  й  самоїдства.

Народ  в  нову  епоху  вируша:
розумний,  невпокорений,  проворний.
Корінням  –  із  могутнього  коша.
Та  чом  ведуть  нас  на  вівтар  жертовний?

Мій  неповторний,  пристрасний  народ
мороку  має  за  надмірну  мрійність…
Не  зазіхає  на  чужий  город.
З  добром  природну  має  гармонійність.

І  буде  шлях,  і  доля  до  ладу.
Хто  думає,  а  не  ступає  сліпо,
той  твердо  знає,  що  Європа  –  тут,
що  поруч  –  небо.
                                               Навстіж  двері  й  вікна!    

Історія  не  мовкне  у  світах.
Державу  рухають  вітри-вітрила.
Народе,  –  сизокрилий  мудрий  птах,  –
лише  в  польоті  повносилі  крила!

2003
__________

*    За  Василем  Симоненком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467902
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2013

Шлях (продовження)

Уривки  з  поеми  відстаней
(див.  20,  21,  22  грудня)


*      *      *

Топтати  стежку  нам  в  чужі  поля
чи  ж  варто?  Бо  накинуть  миттю  пута,
швиденько  інтегрують  відтіля,  –
увіллємось  і  втратимо  набуте?

В  радянщину  зливали  всіх  і  все  –
і  нації,  і  мови  воєдино.
Сторч  головою.  Хай  ріка  несе.
Нудна,  шаблонна,  престара  рутина.

І  знову  кличуть  нас  на  іншу  путь,  –
в  чумні  америзонові  структури.
Не  будемо  собою,  –  заведуть,
заманять  і  запруть.  Авжеж,  обдурять.

Куди  йдемо,  –  ніхто  питать  не  смій.
Як  же  набридли  плутані  маневри!
Не  варто  бити  в  Переяслав-дзвін,
в  імперські  пазурі  вже  не  повернем.

Не  варто  сліпо  так  іти  у  світ,
духовними  утриманцями  бути.
Удома  легше  –  чи  уздовж,  чи  вбрід,
толокою,  гуртом  долати  скруту.

Вагоме  слово  з  ділом  заодно:
культура  українська,  щира  пісня…
Прарідний  край  –  міцне  старе  вино.
Слов’янське  братство  шанувать  не  пізно.


*      *      *    

Щоб  землю  не  розпродати,  проте,
і  не  ізолюватися  від  світу  –
у  розмаїтті  правлячих  систем
потрібно  віднайти  свою  орбіту.

Звичайно,  в  товаристві  світовім
утвердження  легкого  нам  не  буде.
Не  зупиняймось  на  шляху  новім,
щоб  дихати  колись  на  повні  груди.

Чи  скаже  хто  зневажливо  –  хохли?
Чи  мовить  хтось  –  околиця  Європи?  –
Лиш  флюгерну  політику  б  змогли
полишити  правителі-холопи.

Щоб  дітвора  щасливою  була,
у  ріднім  краї  соловейко  тьохкав,  –
гаї  священні  посадить  пора!
Допоки  ж  буде  українець  ойкать?

Перебудови  затяжний  регрес…
Вартує  уряд  інтереси  кланів.
Чи  будемо  сусідами  ЄС
і  ринком  збуту  несвоїх  товарів?

Нещасний  люд  неначе  подурів.
О,  як  же  вірно  треба  формувати
команду  провідних  проводирів!
Допоки  ж  будемо  деградувати?

Допоки  ж,  браття,  буде  наш  город
копитити  нахабне  хиже  бидло?
Нас  –  міліони.  Підіймайсь,  народ!
О,  як  же  нам  життя  таке  набридло!

Допоки  є  перевертні-вожді,  –
перед  законом  вільний  люд  –  не  рівний.
Правуймо  власний  шлях.
                                                                   Отут  –  наш  дім.
Збудуємо  Європу  в  Україні.

І  ким  би,  брате,  ти  в  житті  не  став,  –
шануй  державу  і  коріння  роду,
але  понад  усе  себе  не  став,  –
служи  лиш  Богу  й  власному  народу.

2003
(далі  див.  закінчення)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467900
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2013

ШЛЯХ (продовження)

Уривки  з  поеми  відстаней.

(Див.  початок  і  продовження  
за  20  і  21  грудня)

*      *      *

Державність  здобувалася  в  боях.
Якби  не  втратити  це  благо  знову  –
ми  вибираєм  європейський  шлях.
Свідомо.  Свій.  І  це  –  першооснова.

Раби  й  владики  будуть  повсякчас.
Чи  варто  нас  пустелею  водити?
Дорогу  треба  дати  –  сіячам.
І  не  потрібно  межі  городити.
Аби  сягнуть  завітної  мети,
потрібно  йти  упевнено,  невпинно.
Та  досі  –  більше  –  дикий  прагматизм,  –
минають  винних,  топчуть  –  безневинних.

Пріоритети  визначені?  Ні.
У  матері  доволі  різні  діти.
Немає  злагоди  поміж  чинів,  –
єднання  політичної  еліти.
Його  й  не  буде,  мабуть.  Завжди  так:
нові  ідеї  –  чимось  кращі  й  гірші.
Та  хоче  кожний  –  ситий  і  жебрак,
щоб  мудрою  була  провладна  більшість.

Могутня,  дружна,  праведна  сім’я…
О,  скільки  дум  і  помислів  роїться!
Щоб  європейцем  стати,  прагну  я
в  родині  бути  справжнім  українцем.
Нащадки  щоб  щасливими  були,
у  рідній  стороні  запанували,
радів  Шевченко,  не  ревли  воли,  –
щоб  у  світах  нас  знали  й  шанували.


*      *      *

Перебудову  втнули  мудраки.
Сірому  в  різні  боки  тичуть-кличуть.
Чом  веремія?  Бо  народ  таки
пограбували  щонайменше  –  тричі.
Найбільше  процвітає  вандалізм.
Іде  зачистка  –  чистять  шлях  лукаві.
Йдемо  у  світ  чи  в  колоніалізм?
Пильнуймо,  браття,  хто  й  куди  гукає!
Слухачу  любий,  милі  читачі,
хоч  як  би  чемно  вам  не  говорив  я…
Що  кручені  біленькі  калачі,
коли  в  державі  нашій  –  безголів’я?

Керують  кримінальні  пахани.
Обман  суцільний.
Хоч  народ  –  не  темний,
нестерпніші  дедалі  стусани.
Режим  використовує  систему.
Уроки  демократії  –  важкі.
І  хижаки  за  душами  полюють.
Навіщо  ж  ми  довірливі  такі?
О,  як  же  нами  ще  маніпулюють!

Агонія.  Бордель.  За  фарсом  –  фарс.
Ну  й  веремія!  Що  гряде  натомість?
Останній  промінець  надії  згас?
Якби  ж  не  зруйнувалася  свідомість.

Держава  наша  все-таки  –  це  ми.
Якби  ж  усім  однаково  боліло,
то  стали  б  всі  щасливими  людьми.
Ви  чуєте?  Чи  геть  покучманіли?

На  цьому  світі  не  збудуєм  рай.
Та  доки  ж  нам  над  прірвою  стояти?
Ярмо  нове,  щоб  цілину  орать.  

Систему  влади  час  порядну  мати.


2003

(Завтра  див.  закінчення)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2013

ШЛЯХ (продовження)

Уривки  з  поеми  відстаней:

*      *      *

Весна.  І  тут  Остапа  понесло:
нам  цілий  світ,  чим  зможе  –  допоможе!..
Він  плеще  язиком,  немов  веслом.
Спаси  його  у  повені  тій,  Боже…
У  всяку  пору  плеще.  Роки  йдуть.
Команда  в  нього  –  хитромудровредна.
Чимдуж  людці  народу  боки  мнуть.
І  знов  дебати  починає  Бендер.

Занудний  босень  сідала  псує.
Придворний  шулер  знов  пиляє  гирю.
Балакуни!  Не  дбають  про  своє  –
заморські  довизбирують  помиї.
А  втім,  –  добра  поцуплено  –  тюки.
Ой  недарма  женуться  васюківці!
Ну  й  житіє!  Жирують  бандюки.
І  в  двадцять  першім  віці  є  ще  вівці.

Народ  мій  долі  кращої  шука.
А  Бендер  –  загребуще  хитре  рило  –
уперто  посуває  пішака
з  Є-2  на  поле  знане  –  Є-4.
Йому  пора  б  –  народний  трибунал.
Братки  проворні  за  моря  чкурнули.
А  він  городить  лозунг  –  ІНТЕГРА....
У  грі  отій  про  націю  забули.


*      *      *

Зневірених  чекає,  певно,  крах.
Щоб  не  зламатись  в  надважку  годину,
найперше  –  треба  подолати  страх,
утверджувати  скрізь  в  собі  людину.
Щоб  світ  нас  швидше  й  краще  зрозумів,
цікаві  ми  для  нього  чи  не  дуже,  –
увагу  привертаємо  самі  –
і  щирі,  і  лукаві  та  байдужі.
Такі  ми  є.
Хоч  на  душі  –  зима,
та  завжди  хочемо  тепліше  жити.
Невже  сіромі  вибору  нема  –
чи  ідолам,  чи  іродам  служити?

У  когось  обмаль  власного  добра,
а  доброти  –  для  світу  вистачає.
Комусь  би  вже  й  ділитися  пора:
добра  багато    –  доброти  немає.
Хтось  локшиною  ситий  з  власних  вух,
чекає  манни  з  неба  й  каже  –  сла-ава!
Хтось  голову  підставив  під  обух
і  галасує  –  вдарила  держава!
З  зажерливістю  хряк  не  забаривсь,
відразу  втиснув  до  корита  рило,  –
сьорбав  без  міри.
                                               Кажуть,  –  поділись.
Він  верещить  –  держава  обдурила!
І  що  йому  біднісінький  народ?
–  Ото  був  лад!  (Блат,  волохата  лапа).
Лишилась  звичка  –  кусень  швидше  в  рот.
Дай  пільги  всі  –  він  всякій  владі  радий.

Хтось  має  статус  –  суперпільговик.
Ошуканих  державою  –  мільйони.
Частіше  скривджених  зчиняють  крик
маріонетки  і  хамелеони.
«Пода-айте  нам!»
Піди  та  зароби!
Повідвикали  вже  робити  діло.
Якби  ж  у  роті  виросли  гриби,
була  б  закуска.
Не  дрімаймо!  Діймо!

Щоб  милостині  злидень  не  просив,
а  совісно  трудитись  міг  натхненно,
дай,  Боже,  світлих  розуму  і  сил.
Не  все  так  безнадійно  й  надто  темно.
Ген  плани  наші  зріють  в  штабелях.
У  мріях  ми  вже  досита  літали.
Пильніше  погляд:  перед  нами  –  шлях.
Ви  бачите?  Усе-таки  світає!

2003
(Див.  продовження)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467508
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.12.2013

ШЛЯХ (уривки з поеми)

Уривки  з  поеми  відстаней

                               Чи  наш  цей  шлях?            
                               Куди  це  ми  йдемо?
                               Ледь-ледь  розбудувались…  на  папері.
                               Фасад  змакетували  та  й  ждемо,
                               мо’,  хтось  нам  подарує  євродвері.


*      *      *

Крокуєм  семимильно-мильно  ми.
Спадають  черевики,  жме  лахміття.
Хизуємось  між  стильними  людьми
краватками  минулого  століття.

Безмірне  запозичення  ідей…
Завжди  плекаймо  зерна  власні  щедро.
Смиренно  висіваймо  день  у  день.
І  час  гряде,  за  все  воздасться  ще  нам.

У  нас  для  цього  є  своя  земля.
Слов’ян  до  столу  надто  не  чекають.
Держава  кожна  має  власне  «я»,
а  вискочок  ніде  не  поважають.

Одразу  нам  Європу  подавай…
Шкідливо  нерозжоване  ковтати.
Що  маєш,  те  зі  смаком  споживай.
Указом  стиль  життя  не  поміняти.

Хто  обіцяє  гори  золоті,
той  буде  з  вас  останню  шкуру  дерти.
Своїх  традицій  цінності  святі
оберігай,  не  дай  чужинцям  втертись.

Таке  життя.  Хоч  як  йому  годи,
за  білою  буває  чорна  смуга.
Шануй  гостей,  у  гості  сам  ходи,
знай:  чемний  ворог  –  краще  злого  друга.


*      *      *

Державою  керує  не  народ,
а  кілька  партій  та  кити-магнати.
Сірома  вже  не  розтуляє  рот.
То  як  же  нам  систему  обновляти?

А  вибори  одненькі  не  спасуть.
Відразу  більшість  не  переобрати.
Провладну  варто  поміняти  суть.
Народ  ще  здатний  владу  в  шию  гнати.
                               
Керують  клани  з  дахом  за  «бугром».
І  так  –  до  низу,  де  собача  будка.
І  як  би  не  манили  нас  добром  –
в  кишені  й  за  кордон  ідуть  прибутки.

А  ми  таки  кудись  та  пливемо.
Без  вад,  напевно,  влади  не  буває.
Та  гілку,  на  якій  ми  сидимо,
пиляємо,  хоч  на  чужих  киваєм.

І  як  нам  розібратись,  де  свої?
І  чи  дадуть  обіцяному  раду?
За  владу  у  державі  йдуть  бої.
І  думай,  і  гадай,  хто  швидше  зрадить.

Куди  ведуть,  туди  ми  і  йдемо.
Театр  абсурду.  Нащо  тут  завіси?
Супроти  кого  дружбу  ведемо?
А  риба  –  з  голови,  а  вовк  –  до  лісу.

Не  жаль  отих  продвинутих  святих,
що,  славу  здобуваючи  іржаву,
зникають  швидко  в  безвість.  Ні,  не  тих.
Образливо  і  справді  –  за  державу.


2003

(див.  продовження)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467267
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.12.2013

Два - морозу, чотири - тепла…

*      *      *

Два  –  морозу,    чотири  –  тепла.
Помінялися  березень  з  груднем.
Дні  марудні.
                                     Допоки  так  буде?
Гаснуть  мрії  –
                                                 надія  втекла  
за  тумани  й  дощі.
                                                     Зачекався...
Чи  зневірою  перемоловсь?
Цей  набридливий  теплий  мороз...
Сподівайся.
                                     Покірливо  кайся.

За  погоду  нікого  не  лай.
Май  терпіння  і  совісний  розум.
Білим  дивом  в  ескорті  морозу
прийде  щедрий  святий  Миколай.

У  кімнаті  верба  розцвіла:
сонцем  бавляться  котики  сірі...

Теплі  спомини  душу  зігріли.
Два  –  морозу,  чотири  –  тепла.  


Яблуко  на  вітрах.  Полтава.  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2013

ПОВЕРТАЮСЬ ДО РІДНОЇ ХАТИ

Відлітають  з  гнізда  пташенята,
а  на  крилонька  пам’ять  беруть.
Важко  доленьку  наздоганяти,
нелегка  ж  простирається  путь.        

Як  же  часто  мене  доля  била!
Походив,  побродив,  політав…
Рідна  ж  хата  –  повік  буде  мила.
Звідси  в  світ  йде  дорога  свята.        


Приспів:

У  світі  –  доріг  багато…
Єдине  небо  –  не  видно  дна.
І  рідна  селянська  хата
на  цілий  всесвіт  повік  одна.

Вертаюсь,  вклоняюсь,  каюсь,
через  висоти,  через  літа.
Немає  на  світі  раю,
та  рідна  хата  мені  –  свята.


В  рідний  двір,  де  любисток  і  м’ята,
повертаюсь  на  крилоньках  мрій.
В  рідну  хату,  де  мама  і  тато,
де  негаснучих  споминів  рій…          

Як  би  доля  мене  не  сварила,  –
рідне  хатнище  радо  віта.
Тут  лікую  поранені  крила.
Тут  Вітчизни  моєї  вівтар.        
                 

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2013

На диво калина вродила…

*      *      *  

На  диво  калина  вродила.
Рум’янитись  їй  би  іще,
та  доля  недовго  годила  –
плеснула  кислотним  дощем.

Пожовкла,  неначебто  глина.
І  кетяги  втратили  смак.
На  диво  красива  калина
була.
Тут  колись  квітнув  мак…

Колись  не  було  наркоманів
й  Чорнобиля  теж  не  було.
Природа  чарує  і  манить…
Вмирають  і  місто,  й  село.

Судилось  отак  чи  навмисно
самі  собі  шкодимо  ми?
Калина  зронила  намисто…
О  люди,  лишаймось  людьми!

Приборкати  б  цвинтарний  атом.
О  доле,  світ  Божий  не  руш.
І  молиться  Господу  мати:
«…Пошли  екологію  душ».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2013

Останній осінній вечір…

*      *      *

Останній  осінній  вечір.
На  ранок  невже  зима?
Не  мовкне  дзвінка  малеча,
та  тільки  тепла  нема.

Зима  до  воріт  добігла,
та,  мабуть,  не  в  тому  річ:
коли  буде  біло-біло  –
світлішою  стане  ніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2013

БЛАЖЕННИЙ СВІТАНОК

*      *      *  

Я  довго  блаженно  ходив  по  росі,
де  грає  вітрець  чебрецями.
І  знову  під  дубом  на  лавці  присів:
ще  так  не  хмелів  до  безтями.

Який  же  казковий  ранковий  концерт!
Й  від  співу  хмелію,  тут  –  царство.
Природи  бальзам  –  найгарніший  рецепт,
бо  душу  лікує  тут  птаство.

О  людоньки,  кажете  ловите  кайф
по  барах,  та  й  пишете  вірші?
Я  теж  кайфував  так,  але  не  звикав,
бо  барви  природи  –  найліпші!

Зозуля  мені  накувала  літа,
щоб  я  безтурботно  не  гейкав.
Блаженний  світанок  натхненно  віта
найкращий  соліст  –  соловейко!..

Багато  побачив  яскравих  столиць
і  знаю  –  красоти  є  й  ліпші.
Та  рідне  –  найбільше  п’янить  і  болить.
Лиш  рідне  мені  –  наймиліше!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2013

Осіння гама…

*      *      *  

Осіння  гама  у  багатті  кольорів.
І  сонце  котиться  по  голубій  тарелі.
Сільський  пейзаж.
Ген  –  кілька  припнутих  корів.
Не  череда…
Але  які  тут  акварелі!

А  подивись  який  пастельний  небокрай!
У  гамі  як  зелено-срібна  ген  маслина!
Як  грають  барви!
Чарівний  прарідний  край…
А  в  голубіні  –  журавлина  пісня  лине…

Рілля.
І  зелені  осінньої  контраст.
Обабіч  шляху  –  догораюча  отава.
Не  знаю  доки  ще  мені  топтати  ряст,
та  поки  –  слухаю  небес  низькі  октави.

Покровка  квітне.  
Гучно  чути  стук  сердець.
Цвітуть  берези  й  клени  золотом  осіннім.
А  чарівник  –  якийсь  невидимий  митець
на  рушникову  даль  пряде  пісні  весільні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2013

СПОЛОШНИЙ ДЗВІН

По  різні  боки  барикад
брати  стоять.
Неначе  й  справді  вороги...
А  тихо  як!..

Слова  –  мечі.
Полігон-парад...
І  на  брата  –  брат...

І  кожне  слово,
немов  осколок,
дзвенить  на  сполох.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462609
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.11.2013

На стражденній святій землі…

*      *      *

На  стражденній  святій  землі  –
на  війні,  на  ріллі,  за  волю...
полягли  земляки  мої.
Та  найбільше  –  від  людомору.

Українці,  у  світ  несіть
світлу  пам’ять  гіркої  правди.
Хай  завжди  будуть  хліб  і  сіль.
Та  ніколи    –
                                   чужої    влади.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462606
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.11.2013

Над Зажур-горою дзвін…

*      *      *    

Над  Зажур-горою  дзвін…
Дзвін  докору.
Дзвін  по  жертвах  і  катах  людомору…
Небо  реквієм  дзвенить  безугавно…
Небо  душі  очища  над  курганом…
Поминальний  Вічний  дзвін…
Дзвін  докору.
Дзвін  по  жертвах  і  катах  людомору…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462361
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2013

КУРГАН СКОРБОТИ

*      *      *

Курган  Скорботи.
Дзвони.  Люду  море.
Вшановують  замучених  братів…
Ідуть  —  на  горло  наступають  горю.
Та  інше  я  найбільш  сказать  хотів:
ідуть  нащадки  жертв  голодомору
по  вулицях  з  найменнями  катів…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462359
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2013

СЕЛО ПІД ГОРОЮ (Музика В. Оха)

Музика  Віктора  Оха


Село  під  горою
билинно  старою,
де  стрічкою  в’ється  
в  долині  ріка,
пахучі  левади
приваблюють-бавлять  –
торкаються  серця!
І  біль  затиха.  

На  овиді  –  поле  
родюче,  просторе,
гаї  заповідні…  
А  простір  який!
Прадавні  тут  кручі  
і  птаство  співуче,
й  гостинні  прарідні  
мої  земляки.

І  дідові  вуси,  
і  повагом  гуси  –  
усе  мені  миле,  
усе  дороге.
І  спів  соловейка…  
І  серденько  тенька.
Журливо-щасливе  
село  трудове.

Чекає  і  кличе  
село  мальовниче.
І  краще  на  світі  
немає  ніде.
Тут  квіти  барвисті  
й  калина  в  намисті  
стрічають  привітно.  
І  сонце  цвіте!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013

ОТА СТЕЖИНА (Музика В. Оха)

Музика  Віктора  Оха


В  очах  –  стежина  в  споришах,
де  я  –  маленький.(маленька)
Й  до  мене  радо  поспіша  
щаслива  ненька.
Я  ж  –  рученята  в  небеса  –
неначе  крила!..
Стежина  та  широкий  шлях
мені  відкрила.

У  світ  безмежний  повела
ота  стежина.
І  підкорилась  не  одна  
крута  вершина.
Й  хотів  би  ти,  чи  не  хотів,
та  суть  не  в  тому  –
стежина  та  з  усіх  світів
веде  додому.

Багато  в  світі  є  чудес,
країв  багатих.
Мені  ж  дорожча  над  усе
селянська  хата.
Шляхів  протоптано  сповна.
Нам  раю  треба.
А  та  стежина  лиш  одна
веде  до  неба.

Дороги  в  світ  –  на  шрамі-шрам…
Та  душу  тішить
ота  стежина  в  споришах  –
свята  і  грішна.
Вертає  пам’ять  в  рідний  двір,
де  пахне  м’ята.
Отут  мене  з  усіх  доріг
чекає  мати.

О,  скільки  в  світі  різних  лиць,
столиць  багато,
та  як  же  гріє  і  болить
прарідна  хата!
Бринить  на  серці  і  щемить…
Крізь  люту  втому
з  усіх  світів  хоча  б  на  мить
лечу  додому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013

СВАЙБОВЕ

Весільний  марш  музика  грав,
моє  серденько  зігрівав.
А  молодята  в  мить  таку
приймали  хліб  на  рушнику.
І  посвітлів  щасливий  дім,
і  навіть  дід  помолодів.
Підкручував  завзято  вус,
на  гопака  мерщій  роззувсь.
Його  відзначив  тамада
й  поцілувала  молода!
А  коли  тещу  любий  зять  
у  коло  вивів  танцювать,
і  цілувалися  свати  –
свайбани  рвали  животи!
Хрещеним,  Господи,  прости
кумівсько-пристрасні  тости!
Почесним  злодіям  хвала,
що  боса  молода  була.
За  це  боярин  зі  стільцем
був  нагороджений  яйцем.
Коли  ділили  коровай  –
хрещений  батько  керував.
За  подарунки  іменні
дістались  шишки  і  мені.
Гуляв,  немов  козак  Еней!
На  другий  день  я  був  конем...
Нажартувались  досхочу.
Ще  й  досі  те  весілля  чуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2013

СВАЙБА ГУЛЯ ! (пісенне жартівливе)

Убалакали  свайбани  чарочку  повненьку.
Отепер  і  заспіваєм  пісню  веселеньку!

Гарний  настрій,  гарна  свайба,  гарні  молодята!
Жвава  музика  лунає!  Будем  танцювати!

             Сваху  до  себе  сват  притуля.
             Грайте  музики!  Свайба  гуля!
             Свашка  боярина  водить  за  вузду.
             Хлопці-молодці  вкрали  молоду!

Наздогнали  зграю  вражу  біля  крутояру.
Порятовану  пропажу  викупив  боярин.

Простягнули  голуб’ята  крилоньки-рученьки.
Поворкують  молодята,  –  будуть  козаченьки!

             Тещу  й  свекруху  чути  здаля.
             Грають  музики  –  свайба  гуля!
             «Коні»  впряглися,  наряджені  свати.
             Хлопці-молодці  вкрали  молодих!

Хто  добряче  підтоптався,  –  падає  додолу.
А  боярин  дружці  здався,  та  й  пішли  в  стодолу.

Гей,  вогнисті  музиканти,  не  змикайте  очі,
щоб  свайбани  гарцювали  до  пізньої  ночі!

             Гей,  гопа-цупа!  Гоп,  тру-ля-ля!
             Грайте,  музики!  Свайба  гуля!
             Теща  посмикує  зятя  за  вузду.
             Хлопці-молодці  вкрали  тамаду!

Убалакали  свайбани  бочечку  повненьку
та  й  до  раночку  співали  пісню  веселеньку!

Три  доби  гуло  весілля.  Всіх  підряд  вітали!
От  застілля  так  застілля!  Ну  й  пореготали!

             Нумо  з  дороги  гуси  гиля!
             Возик  –  в  калюжу!  Свайба  гуля!
             Колесо  стало  гніздом  для  лелечат.
             Хлопці-молодці  ласі  до  дівчат!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013

ОДА ТЕЩІ Й ГАРБУЗАМ (пісенне жартівливе)

Мені  теща  гарбузів  надавала
й  гарбузового  насіння  чимало!
Дуже  кашу  я  люблю  гарбузову
і  до  тещі  я  рулю  знову  й  знову!

У  гостях,  неначе  туз,  я  у  тещі.
Люблю  печений  гарбуз  і  ще  дещо.
Я  насіння  гарбузове  лузаю
і  на  пашу,  як  бичок,  галасаю!

Моя  теща  –  маків  цвіт,  наче  бджілка.
Маю  кучу  гарбузів  й  гарну  жінку!
Каже  теща,  що  мені  завжди  рада
і  я  шлю  палкий  привіт  Тещограду!

Гарбузи  такі  яскраві,  гламурні
надихають  враз  на  справи  амурні!
І  я  тії  гарбузи  споживаю,
тещі  оди  ненаситно  співаю!

Маю  тещу  золоту  ще  й  дружину.
Їду  в  гості  в  Тещоград  на  обжинки!
Вже  торби  перевозив  я  возами.
Мене  теща  зустріча  з  гарбузами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2013

ТЕЩОГРАД (Музика М. Шевченка)

Музика  й  виконання  Миколи  Шевченка


Світ  безмежний  і  чудовий.
Наймиліше  –  рідний  край.
Кажуть,  що  найкраще  вдома,
але  в  тещі  –  справжній  рай!

Завжди  маю  тил  надійний.
Чи  то  радість,  чи  біда  –
із  усіх  доріг  постійно
теща  зятя  вигляда!

         Тещоград,  Тещоград  –
         тут  приймаю  я  парад.
         Мов  на  крилах  прилітаю
         на  гостини  в  Тещоград!

Ненароком  десантую
на  кутю  чи  шулики  –
теща  миттю  приготує,
почастує  залюбки!

А  коли  жона  шаліє,
проклинає  чи  жене,  –
тільки  теща  пожаліє
і  порадує  мене!

             Тещоград,  Тещоград.
             Треба  зятю  дещо  взять.
             Наче  янгол  появляюсь  
             на  гостини  в  Тещоград!

Повсідається  гарненько
вся  натруджена  сім’я.
Коло  мене  теща-ненька
і  дружинонька  сія!

Після  чарочки  (а  як  же!)  –
задушевні  балачки.
Теща  скаже,  як  зав’яже,
та  мовчить  про  болячки!

             Тещоград,  Тещоград.
             На  грядки  а  чи  на  храм
             пориваюсь,  прориваюсь
             на  гостини  в  Тещоград!

А  коли  по  світу  маюсь
і  страшенно  не  щастить,  –
перед  тещею  покаюсь
і  вона  мене  простить!

Не  завжди  святим  буваю.
Тещоград  –  вівтар  мені.
Тут  себе  я  відчуваю
з  булавою  на  коні!

             Тещоград,  Тещоград.
             На  млинці  чи  на  наряд
             завжди  радо  повертаюсь
             на  гостини  в  Тещоград!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2013

МУЗИКА ЗАКОХАНИХ СЕРДЕЦЬ

Серця  закоханих  зігрітись
від  мрій  не  можуть  до  пуття.
Аби  ж  нарешті  нам  зустрітись
та  й  дати  волю  почуттям.

Слова  –  немов  красиві  квіти…
Частіше  ж  –  вазочка  пуста.
Зоріє  мрієнька  завітна  –
якби  розквітнули  уста.

Якби  скоріш  в  обійми  ночі,
та  й  ранок,  щоб  уста  в  уста.
Серденько  до  серденька  хоче…
Й  нарешті  стежечка  свята!

Як  благодатно  пахне  м’ята!
Як  духмяніють  чебреці!..
Палахкотить  кохання  ватра.
Рука  в  руці.
О,  миті  ці!..

О,  дивна  музика  любові!
Кохання  танець  сам  на  сам.
Ця  неземна  любові  повінь
і  стогін  аж  під  небеса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458628
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.11.2013

ДІДУСЕВА НАУКА

Казав  дідусь:  "Побережи  здоров’я.
Ти  ще  малий,  але  запам’ятай:
здоров’я  й  розум  –  то  найліпша  зброя.
І  скарб  отой  онукам  передай".

Казав  дідусь:  "Здоров’я  не  розтринькуй.
Ти  –  молодий,  та  надто  не  швиди.
Старого  слухай.  А  судьба  –  то  скринька.
Одна  –  для  тебе.  Не  згуби  гляди.

Іди  у  світ,  та  залишайся  вдома:
корінням  –  в  землю,  в  небеса  –  крильми.
Допоки  й  не  здолає  тебе  втома,  –
людиною  живи  поміж  людьми".

"Побережіть  себе.  –  Кажу  онукам.  –
Не  тратьте  без  толку  здоров’я  й  час".
Складна  і  водночас  проста  наука:
люби,  зі  світом  білим  родичайсь.

Життя  уроки  –  то  найліпша  школа.
Веде  й  спиняє  віра  не  чужа.
В  бою  за  правду  не  пасуй  ніколи.
Терпінню  всякому  все  ж  є  межа.

До  істини  доходять  звідусюди.
Нащадкам  щиру  правдоньку  кажіть.
Заради  себе,  люди,  будьте  люди.
Заради  Бога  –  душі  бережіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2013

СОЛОДКИЙ ДИМ

Нерозділене  перше  кохання,
й  досі  мрію  тебе  осягти.
Зоре  ранняя,  зоре  остання,
озовись,  усміхнись,  освіти.              

Боже  ж,  як  колосилася  нива!
Любувався  волошками  я.
Ой  ти  доленько-доле  зрадлива,
ой  ти  поле  –  колюча  стерня!        

Буйна  юність  не  вернеться  знову.
Хоч  не  балує  доленька  нас,  –
бачу  вроду  твою  калинову,  –
дивний  пломінь  любові  не  згас.    

А  колись  ми  дитинно  раділи
і,  бувало,  брели  невпопад.
Піднебесні  ключі  поріділи.
Стеле  спогадів  дим  листопад…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2013

ТІТКА ПАРАСКА

–  Тітко  Параско,  шо  вам  помогти?
Важко  ж  одній  вправлятись...
–  Мій  помагайку,  спасибі.  Спочинь.
Адже  тобі  лиш  п’ятий.

–  Тітко  Параско,  а  ви  все  одна?
Ще  не  вернувся  дядько...

Гірко  і  тяжко  всміхалась  вдова.
Сльози  кропили  грядку...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013

Побіля ферми – крайня хатка…

*      *      *

Побіля  ферми  –  крайня  хатка.
Тут  прабабусенька  жила.
Як  гостював,  вона  дала
мені  на  чоботи  десятку.

...Ще  обдирали  ми  лозу:
плести  корзини  бабця  вміла.
Вона  постилась  і  говіла.
Й  подарувала  ще...
                                               сльозу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013

Під ретро незгасного болю…

*      *      *

Під  ретро  незгасного  болю
ще  спомини  теплі  ячать.
Та  там,  де  були  ми  з  тобою,
повсюдно  печалі  печать.

Рілля  простирається  чорна.
І  навіть  немає  стерні.
Давно,  хоч  неначе  учора.
Ще  й  присмак  медових  тернів.

Замріяні  ходимо  босі
по  росах  в  ранковій  імлі.
Чекаю,  блукаю  і  досі...

Та  тільки  один  на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013

Літо бабине…

*      *      *

Літо  бабине
так  швидко  промайнуло.
Защеміло  те,  що  вже  збулось.
Та  чи  варто  квилить  за  минулим,
коли  осінь  золотава  ось?

Барви  осені.  
Які  ж  вони  урочі!
Неповторно  ніжні  та  палкі.
Тільки  знову  літа  серце  хоче,
долі  нелегкій  наперекір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013

ЛУКАВЦЮ

Я  тобі  сьогодні  не  повірю.
про  мою  недолю  не  стогни.
Руку  дай,  бо  падаю  у  прірву.
Не  даєш,  тоді  хоч  не  штовхни.

Тільки  не  марнуй  мене  в  напрузі.
У  вчорашнє  коло  не  мани.
В  хитрих  лабіринтах  псевдодрузів
світло  не  від  сонця  -  тумани.

Хай  мене  жбурляє  долі  вихор,
обпікає  скроні  сивина...
Подивись  -  це  свято,  а  не  лихо  -
вільного  польоту  дивина!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456197
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.10.2013

Товариш Вій все рвався в бій…

*      *      *

Товариш  Вій  все  рвався  в  бій.
Крізь  дим  ілюзій  вперто  дерся.
Спинився  на  передовій.
Де  друзі?

Зрозуміть  зумій,
а  чи  туди  вогонь  ведеться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456195
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.10.2013