| Сторінки (2/108): | « | 1 2 | » |
Я пухкеньких пиріжків
Напечу у пічці,
Запихну їх у діжки,
Сяду на смерічці.
Стану з діжок діставать,
Наминать щосили,
Всіх із неба обсипать
Крихтами пухкими.
З долу ллється щирий сміх,
Дітлахи радіють,
Сипле крихтами пиріг,
Крихти землю криють.
І сміється дітвора,
З "нехлюя" такого.
Ліпить з крихт тих край двора
Замка снігового.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011
Її торкались ручки мокрих кранів,
і пестились в ногах старі коври ...
жадали рушники в просторій ванні.
І лоскотали кінчики трави,
Які тягнулись жадібно до ніжок
Щоразу, як вона ходила в луг.
І засинали квіти в пальцях ніжних,
Від пісні, що тривожила мій слух.
Від неї усміхалися біг-борди,
і цокотів під туфлями асфальт.
На волю виривалися акорди
Зі струн потертих і стареньких альт.
Місця в метро звільнялись перед нею,
І преклонялись віттями сади.
Й не віриться : була ти нічиєю...
А стала всім для мене назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2011
О ні...,
Я сам себе переконати не зумів,
Хіба мої ці неслухняні очі ?
І руки божевільні не мої,
І дикі та нестерпні ночі
У вогні...
Я ідола сцуратись не зумів, -
ти володієш мною - твій на віки,-
Знущайся! Твій це рай такий,
безкрайньо межі в ньому так великі ;-
Я напишу Євангеліє - я твій пророк!
Віддам тобі життя, моя Месіє!
Безглуздий, звісно, буде кожен крок
і культ твій - цілковите божевілля...
Твоя ікона - фото на стіні.
Престол - поріг у волошковім цвіті.
І навіть Бог молився би тобі,
якби хоч раз зустрів тебе на світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2011
Все зробити я встиг,
Лиш лишився єдиний
Мій непрощений гріх...
В цю останню хвилину
Різким рухом руки,
Як євангелії словом
Відлетить навіки
Мого тіла основа.
І стоїть уже кат,
Що гріхи відпускає...
І як дощ, і як град
Люд нестерпно волає.
Ось голгофа моя,
Тільки я не воскресну.
Не вернусь більше я
У подобу тілесну.
І до господа я
Не здіймусь поза хмари.
В підземеллі мені
Розглядати примари...
Лише двое очей,
Ні лиця а ні звуку,
Взяли лезо меча -
Мою смерть в свою руку.
І не страшно мені
Того блиску страшного,
Теї з тіла стіни,
Того гуркіту злого...
Так спокійно мені,
Наче страти немає...
Наче все це у сні...
Наче все це зникає...
Наче темно в очах,
Зовсім світу не видно...
І на міцних плечах
Щось з'явилось огидне,
Щось пропало..., пішло;
Так знайшло мое серце
Вічний спокій собі;-
Більш воно вже не рветься.
Так змарніла душа
Полетіла на волю,
Крізь миттевості болю
У цей світ поспіша.
І дивлюсь я тепер
З під землі на ті плечі,
Наче я не помер,
Наче всі оці речі:
Сонце,кров,голова,
Ці безликії очі,
Сміх, зів'яла трава,
Гіркі сльози дівочі,-
Марно все! Я живу !
Вам не стерти основу.
Ту основу життя,
Що несе для вас слово!
Слово правди й добра,
Слово віри та честі;
Хай летить голова
Із плечей вниз по стежці.
Та нема голови
У правдивого слова,
Що ж тоді відрубать
Від стійкої основи?
Що ж спаплюжить тоді,
Що ж тоді поховати,
Як не можна його
Обхопити та взяти?
...Залишилось воно,
Безтілесне, правдиве,
Між людьми як зерно
Проросло - наче нива.
1997
(В.Стусу присвячується)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2011
Місяць в небі,
Зорі в небі
Сяють над ланами.
Кине місяць срібним оком
Над всіма полями,
Гляне в луг – верба схилившись
Стала над водою,
Милується свею вродою,
Омившись росою,
Віття в воду похилила,
Ніби вона плаче.
Що забув ти біля неї
Завзятий козаче,
Що чекаєш опівночі,
Ставши під вербою?
Чого сяють твої очі
Пізньою порою ?
Вітер свище,
Мчить по полю,
Вербу все гойдає...
"Де ж ділась дівчинонька
Що мене кохає?
Чи схололо її серце,
Чи мене забула,
Що ж не йде сюди так довго?
Може не збагнула,
Що я буду тут стояти
Пізньою порою....
Чом ти, вербо, губиш листя
Поміж осокою?"
Притиснув її рукою,
Як тую дівчину.
"Я без неї в світі цьому,
Як в полі билина.
Не знайдеться у місяця
Свеї половини,
А чи знайде її серце,
Вербонько, скажи-но ?”
Місяць в небі,
Зорі в небі,
Сяють над ланами,
Чути пісню дівочую,
Ллється над полями,
Котиться дрібним відлунком
Аж у ту долину,
Де козак схилившися,
Чекає дівчину….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2011
Мою печаль чавили з виноградом
Брудні гомілки спраглих трударів,
Кортіло так оцю осінню зраду
Із винограду ;- градом вздовж дворів.
Серед діжок напоєних руками
Ганебно осінь зраджує мені,
Мою печаль цнотливими жінками
Аж до нестями прикраша вві сні.
П'янку для тіла осені розпусту
Зухвалий грудень білим прикраша,
Немов з ковша покривши душу дустом,
Стравити зраду ядом поспіша.
Моя печаль бродила з виноградом
В сирих діжках сп'янілих трударів,
Напевно сон оцю осінню зраду
Без винограду так би не створив..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2011
Перед Лаврою Святою,
На підйомі вверх,
Йшов паломник із сумОю
У страсний четвер.
Огортали тіло звуки
Гомінких людей,
А його стискали руки
Обмарнілий шлей.
І немов дуби осінні -
Куполи дзвіниць,
В метушні дражнили тіні
Кінчики зіниць.
Все молитвами роїлась
Сива голова.
А у серці причаїлись
Господа слова.
І в очах людей оточих -
Ніби як бідняк,
Та на справді бачать очі
Зовсім все не так.
І хода його тривожить
Молоді серця,
Кожне з них згадати може
Господа Отця.
Так одненьке не втрималось:
Стиха підійшла
Із хот-догом, привіталась
Дівчинка мала.
Руки добрі простягнули
Непісний обід,
Мов любов'ю огорнули
Розтопивши лід.
І зрадливо пустять очі
стоплену сльозу,
Споглядаючи охоче
Доброти красу.
Приймуть руки із любов'ю,
що Господь дає.
"Дай ті, Господи, здоров'я,
ДИтятко моЄ".
Ніжно в лобик поцілує -
Посмішка в вустах.
Добротою обдарує,
хоч сумА пуста...
Теплим поглядом проводить
Милеє дитя,
І у серці літнім створить
Щире каяття.
Осінив себе рукою,
Богу поклонився,
І з усмішкою ясною,
Даним вдовольнився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265711
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.06.2011
Москва зустрічає туманами,
Холодними мурами слів,
І ми прибуваємо п'яними
В вокзали загублених днів,
Волочимо душі заковані
В сп'янілих від горя тілах.
Алеї в бруківці оскомами
Заклали тумани в серцях.
Залишим печалі і спомини
В фундаментах "панських" дворів,
Алеї в бруківці оскомами
закладені тінями слів...
Москва зустрічає туманами,
І протягом "панських" дворів,
серця, зубожілістю п'яними,
в тілах зачарованих снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265710
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.06.2011