Олександр Обрій

Сторінки (9/842):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

НА СМЕРТЬ АРТЕМА МІРОШНИЧЕНКА

Його  побила  наволоч  за  мову.
Понівечила  смачно,  аж  до  смерті.
В  часи,  коли  війська  відводить  клоун,
нема  до  України  сантиментів.

Вклоняймося  катам  своїм  ще  нижче.
Хай  суне  знов  орда,  голодна,  темна.
Як  лізти  –  то  по  шию  вже  в  багнище,
де  згублять  не  одного  ще  Артема.

За  те,  що  був  на  ділі  українцем.
І  в  серці,  й  на  устах,  і  на  майданах.
Клубок  з  думок  прокльонами  роїться.
Відпустять  зло  некаране  задарма.

Мов  так  і  треба  –  гниди  знов  на  волі.
Бо  там,  в  суді  такі  ж  засіли  гниди.
Ви  ще  занепокоєні,  нервові?
Дарма:  ця  смерть  не  спинить  рух  планиди.

Що  українці?  –  Їх  на  кулі  жменька.
І  ті  давно  вже  звикли  до  принижень.
То  й  що,  як  вкотре  наволоч  спортсменська
ножем  якогось  гаврика  прониже?

Ні  пари  з  уст.  Язик  усох  без  мови.
Народові  дорожча  та  антена,
яка  з  кремля  диктує  нам  умови.
А  ви  тут  про  якесь  життя  Артема!

Удавана  –  не  дійсна  Україна.
Нуртує  в  ній  давно  русмірський  демон.
І  може,  завтра  ти  чи  я  –  все  рівно  –
у  засвіти  полине,  за  Артемом.

©  Сашко  Обрій.  Поезія.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857228
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.12.2019


КАРОЧЄ-ТІПА-КАРОЧЄ

Знову  тіпун  мене  тіпав  –
тільки  впізнав  я  твій  почерк
по  підімперському  "тіпа",
по  хутірському  "карочє".

Довго  на  тебе  я  кліпав.
Там,  де  любов  була  –  прочерк.
Вбило  романтику  "тіпа".
Зверху  добило  "карочє".

Я  би  простив  цілу  кипу
слів,  що  тебе  опорочать.
Тільки  не  зрадницьке  "тіпа".
Лиш  не  московське  "карочє".

Скарг  без  кінця  і  без  ліку
"жертва"  надута  настроче:
"Він  осквернив  моє  "тіпа"!
Плюнув,  мов  бик,  на  "карочє"!"

Їсти  не  дай  же  їй  хліба,
викинь  і  масло  коров'яче  –
дай  пожувати  лиш  "тіпа",
посмакувати  "карочє"!

Довго  курилася  піпа.
Довго  терпів  я  "карочє".
Після  наступного  "тіпа"
рота  тобі  розкурочу.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856806
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.12.2019


КОЛОТНЕЧА

Бродять  мільйонами,  зиркають  з  вікон,
топчуть  сновидами  давній  Хрещатик.
Плодяться,  плодяться,  нудяться  світом,
ніби  цвяхи  в  невситимих  лещатах.

День  бабака.  Метушня  нескінченна.
Зліва  –  направо  і  справа  –  наліво.
Скільки  по  колу  судилося  ще  нам..?
Плем'я  розмножилось,  тільки  змаліло.
   
Місце  займаючи,  бігають  люди.
Може  з  метою,  а  може  знічев'я?
Спрагло  ковтають  повітряний  плюмбум,
після  якого  не  треба  й  вечеря.

Крутить,  кишить,  ряботить  веремія:
авта  і  коні,  маршрутки,  міщани.
Як  і  навіщо  я  тут?  Mámma  mía!  
Краще  б  у  Лаврі  помовчав  з  мощами.

В  Поле  чудесне  недопалки  сіють,
пляшечки  з  коли,  стаканчики  з  кави.
Нас  черговий  не  врятує  Месія.
Кріпко  тримає  в  обіймах  Лукавий.
 
Бродимо  юрбами,  зиркаєм  з  вікон
в  страсі  новітньому  –  недоспожити.
Може  і  дійде  до  когось  із  віком:
"В  цій  колотнечі  хоч  трішки  пожив  ти?"

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856805
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.12.2019


ОБЛІПИХА

Як  життя  у  темний  морок  розверта  голоблі  стиха,
як  стромляє  гострі  пазурі  в  гузицю  злий  кощей  –
порятує  з  міцно  стиснених  обіймів  обліпиха,
під  вигукування  люду:  мала  купа  –  дайте  ще!

Наче  привиди  –  урозтіч  лють  і  заздрість,    розпач,  лихо.
Під  вищання  стоголосе  коло  шириться  й  за  мить
душу  й  тіло  кріпко-кріпко  огортає  обліпиха.
Не  старшні  стають  знегоди  злої  долі  і  зими.

Як  би  розбрат  у  обличчя  вам  із  друзями  не  пирхав,
як  би  чвари  й  суперечки  вас  у  пекло  не  тягли,
просто  вчасно  пригадайте:  вас  врятує  обліпиха,
всіх  подружить,  переженить,  виб'є  дур  із  кагали.

І  учора  ще  ненависна,  нестерпна  вража  пика
відсьогодні  –  знову  "личко".  Хоч  до  рани  прикладай.
Гусне  в  просторі,  рясніє,  достигає  обліпиха.
Все  співає  і  танцює,  мов  святкова  коляда.

Розставляй  поширше  лапки,  притулися  і  не  дихай.
Все  змішалось:  руки,  ноги,  стегна,  циці  і  лоби.
Сотня  вуст  в  одне  зіллється,  прогримівши:  "Обліпиха!"
Обліпи  нас,  обліпихо,  обліпи  і  облюби!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856636
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.12.2019


ВСЕ, ЩО НАС НЕ УБИВАЄ

Все,  що  нас  не  убиває  –
робить  потроху  каліками.
Від  шашлика  до  вай-фая.
Без  вихідних  і  канікул.

Все,  що  за  мить  не  прикінчить,  –
може  добряче  угробити.
Не  оглядайся  на  інших  –
скрізь  покалічені  роботи.

Все,  що  фізично  не  знищить,
гарно  покоцає  шашіллю,
зробить  підтоптаним,  нижчим,
астми  підсуне  і  кашлю.

Не  порятують  вже  й  ліки.
Ми  без  надій  занедужали.
В  чомусь  усі  ми  –  каліки.
Маєм  болячок  із  дюжину.

Зразу  нас  нащо  кінчати?
Ось  вам  артрити  з  інсультами.
Зір  посадили  вже  чати.
Все  одно  вмремо  зіпсутими.

Річища  каналізацій,
викиди,  вихлюпи,  вихлопи,
пресинги,  стреси,  абзаци
нам  не  дадуть  вільно  дихати.

Валимось,  наче  валюта.
Вже  й  порожніють  фолікули.
Кров  ще  поп'ють.  Не  хвилюйтесь.
В  труни  всі  ляжем  каліками.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856629
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.12.2019


ВТЕЧА

Хочеться  бігти,  тікати.
Просто  не  там  і  не  з  тими.
Толку,  що  пишно  й  строкато?
Краще  нехай  вже  нестиме

в  затишок  рідного  плеса,
де  все  близьке  і  знайоме.
Просто  піддатись  колесам,
плину  невидимих  йонів.

Геть  —  із  обойми  обіймів,
з  посмішок,  друзів  з  пластмаси!
Штучне  —  страшніше  за  бійню,
вбивця  безцінного  часу.

Скрізь  —  часові  самовбивці.
Коміки?  Ні.  Камікадзе.
Доля  —  три  крапки  на  бирці.
Вправні  ляльки  і  накази.

Плівкозаїдені  мізки.
Вліво  чи  вправо  —  ні  кроку!
Часом,  помовчати  ні  з  ким.
Часом,  дурієш  нівроку.

Часом,  за  втечами  —  втечі.
Часом,  себе  віднаходиш.
Втечі  —  безмовні  предтечі
краху,  а  може...  нагоди?

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856340
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.11.2019


ЩОБ НЕ ПЛАКАТЬ, Я СМІЯВСЯ

Почалося  все  зі  смерті  
докласичного  майянця.
Як  були  майянці  стерті,  —
щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Бог  послав  сліпцям  пророка.
В  небі  —  зірка,  Син  —  у  яслах.
Розіп'яли.  От  морока!
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Був  Перун.  Втопили  бога.
Замість  нього  —  біси  в  рясах.
І  макдональдси,  й  хот-доги.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Був  і  гетьман,  і  козацтво  —
та  Тиміш  поліг  у  Яссах...
Знов  непруха.  Ох  і  гадство!
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

УНР  була.  Й  нікого,
хто  би  мав  сталеві  яйця.
Далі  —  війни,  штучний  голод.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Здох  "совок".  Здавалось  —  воля.
Та  рабом  кишить  земля  вся.
Знов  на  Сході  б'ються  вої.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Черговий  гарант  на  троні  
моск@лів  цілує  в  ясна.
Сивина  фарбує  скроні.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Діти  плодяться  і  вдови.
А  юрбі  —  питва  і  м'яса.
А  юрбі  —  смачних  видовищ.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Тож  тримає  тільки  мрія,
дух  сармата  і  майянця.
Скресни  в  генах,  Кіммеріє,
щоб  не  плакав  я  —  сміявся!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856239
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.11.2019


ХУТОРЯНКА*

Мені  сміються  в  очі:  ну  та  прям  там!
А  я  "підвис"  від  жаху  і  висю:
в  москву  за  грішми  їде  хуторянка.
В  труні,  неначе  дзиґа,  —  Івасюк.

Її  директор  в  радіві  мацковськім
Софійчину  відкидує  вину.
На  всі  питання  капосні  і  ковзкі
твердить:  не  фінансує  та  війну!

Та  не  крутись  в  могилі,  Івасюче!
До  чого  цей  тривожний  наратив?
Коли  життя  голодне  і  кусюче,
в  біді  зарадить  лиш  корпоратив.
   
Як  можна  зазіхнути  на  "святоє"?
Мистецтвосприйняття  у  вас  криві.
Ти  знаєш  хоч,  Ротару  "скіко  стоє"
та  інші  "гастролери  на  крові"?

"Дай  спокій  хуторянці,  славній  бабці!
Не  копійчаний  був  же  це  стриптиз.
Задорого  (десятки  тисяч  баксів!)
"геройство"  продала  й  патріотизм.

Культура  внє  палітікі.  І  крапка.
З  "данєцкімі"  не  сяде  на  "корти".
Бо  вище  війн  витає  наша  бабка.
Тобі  ж  усе  спаплюжити  кортить!"

Софійчин  світ  на  нас  не  сходивсь  клином.
До  рашки  часом  теж  бере  талон.
Чекає  за  вікном  одна  калина,
а  ще  —  одна  родина  за  столом.

Родину  треба  ще  й  нагодувати.
Софія  —  годувальниця  ще  та!
Її  вже  не  лякає  руцка  "вата",
як,  врешті,  й  вітчизняна  "ніщєта".

Ото  ви  їй  придумали  мороку!
Хай  бабця  у  свої  сімдесят  два
та  й  душу  одведе  "Піснями  року".
Хай  душу  одведе  собі  й  москва.

Ошкірились  вовками  на  отару.
Не  шкода?  Далі  —  Лорак,  Повалій?
І  вірно.  До  ерефії,  Ротару,
з  валізами,  з  кінцями  пріч  "валіть"!

©  Сашко  Обрій.

*  Відома  співачка,  Герой  України  Софія  Ротару  приїде  в  РФ,  щоб  виступити  на  новорічному  концерті  "Пісня  року",  який  покажуть  1  і  2  січня  2020  року  на  каналі  "Росія  1".  Крім  того,  артистка  виступить  на  фестивалі  "Легенди  Ретро  FM"  14  грудня.  Вона  також  розглядає  пропозиції  про  виступ  на  новорічних  корпоративах  в  Москві.  Гонорар  співачки  за  виступ  в  цьому  році  в  середньому  складе  50-60  тисяч  доларів  (більше  трьох  мільйонів  рублів).
У  РФ  заявили,  що  Ротару  їде  на  заробітки,  мовляв,  у  неї  закінчилися  гроші.
Це  спростував  її  концертний  директор  Сергій  Лавров.  Він  зауважив,  що  на  зніманнях  як  "Пісні  року",  так  інших  новорічних  шоу  артисти  завжди  працюють  безкоштовно,  а  також  підкреслив,  що  Ротару  не  фінансує  війну  на  Донбасі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856061
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.11.2019


УНІТАЗИ*

Моряки  торжествують.  Раіся**  в  екстазі.
Скоро  з'являться  в  збройній  палаті,  в  кремлі
злі  бендеро-фашистські  морські  унітази.
Розпотрошено  якісно  три  кораблі.
 
Заграбастано  цінні  військові  трофеї:
двадцять  вісім  розеток,  плафонів  півста.
Та  немов  за  велінням  чарівної  феї
"Кораблі  повернули!"  –  підхоплять  вуста.

"Повернууули!"  –  прокотиться  хвилею  чатів
(хоч  дешевий  –  добряче  погризений  сир).
Дві  доби  із  Вандалії  в  рідний  Очаків
з  українськими  суднами  плівся  буксир.

Ось  на  обрії  "Нікополь",  ось  "Яни  Капу".
А  за  ними  і  катер  "Бердянськ"  у  хвості.
Не  хвилюйтеся:  суд  наш  в  Гаагу  "накапав".
Унітази  вам  вийдуть  іще  золоті.

Батько  Пу  оглядає  гальюни  при  свиті,
як  трофеї  значні  в  цій  великій  війні,
переможно  стрічками  довкола  обвиті,  
в  мерехтливому  світлі  музейних  вогнів.

Вже  й  присягу  складають  на  них  юнармійці,
клавши  руки  на  символи  світлих  звитяг.
Лиш  трусів  наших  доля,  що  теж  не  на  місці,
невідома.  Можливо,  з  них  шитимуть  стяг,

щоб  жбурнути  його  на  великім  параді  
до  підніжжя  самих  мавзолейних  узвиш.
Трибунале  гаазький,  ну  ти  хоч  порадуй:
унітазним  бачком  в  рюцкіх  долях  озвись!

©  Сашко  Обрій.  

*  Нещодавно  до  України  повернулися  
кораблі,  які  торік  захопили  російські  
військові.  Катери  «Бердянськ»  та  «Нікополь»,
 а  також  буксир  «Яни  Капу»  дісталися  порту  
в  Очакові.  В  кораблях,  окрім  військового  
обладнання,  росіяни  поцупили  унітази,  
плафони  та  розетки.

**  Російська  федерація.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855993
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.11.2019


ПЛЯШКА З ПРОСОМ

У  музеї  лежить  собі,  їсти  не  просить
просто  пляшка,  звичайна  на  вигляд,  скляна,
непримітна,  стара,  напхом  напхана  просом.
Що,  здавалося,  важить  ця  пляшка  для  нас?

На  городі,  на  оранці  правнук  натрапив
та  й  на  прадідів  сховок,  відкинувши  корч.
Як  зерно  відбирали  московські  сатрапи,
просо  дід  закопав  –  на  кропив’яний  борщ.

То  й  пролежало  так  під  корінням  осики...
Врятувало  б  сім’ю.  Проросло  б  навесні.
Та,  ховаючи  наспіх,  забув,  де  присипав  –  
і  забрали  родину  часи  навісні.

Не  пробачив  собі  смерті  доньки  Юстини
й  трьох  онуків...  Ні  хлопчик,  ні  двійко  дівчат
білий  світ  роздивитися  толком  не  встигли
і,  стуливши  повіки,  донині  мовчать.

Ніби  щойно  у  пляшку  насипане,  просо:
не  поїла  ні  пліснява,  ні  гнилизна.
Скільки  ще  їх,  кістьми,  мохом,  дерном  порослих,
цих  скарбів  у  чорноземах  пріє?  Хто  зна?

«Гляньте,  мамо,  це  ж  золото!»  –  вигукнув  правнук.
Вісім  з  нуликом  років  пролежало  тут.
Не  засипати  просом  утрат  непоправних.
Та  «граблі»  нас  не  вчать.  Ми  не  здихались  пут.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855943
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.11.2019


ДЮДЯ І ДУБАК

Мороз  ударив  люто  попід  хвіст,
хоча  в  календарі  –  ще  листопад.
На  дзеркалі  калюж  танцюю  твіст.
Скажено  вигарцьовує  стопа.

Померзли  пальці,  вуха,  губи,  ніс.
Все  тіло  потопає  в  дрижаках.
Померзли  бандурист  і  баяніст.
Погода  нині  дещо  не  жарка.

Погода  нині  –  дюдя  і  дубак.
Вже  й  градусник  посинів  –  неборак.
Тож  хай  би  шубадубилась  доба.
Без  шуби  вріжеш  дуба,  мов  буряк.

Хоч  "голий"  морозець  (сніги  –  вгорі),  
вовтузиться  невтомна  дітлашня  
на  ковзанках,  мов  зграя  снігурів,
як  виводок  буланих  лошенят.

Біліє  мерзла  стріха  бороди.
Жене  дошкульний  вітер  дошколят.
Шпигає  ребра  сіл  і  городищ.
А  десь  –  камін  і  кава,  шоколад...

Зубами  все  скрегоче,  цокотить.
Здається,  кожен  другий  закоцюб.
Лише  кошлаті,  вовняні  коти  
ламають  щозими  систему  цю.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855557
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.11.2019


СР@КА

Що  не  день,  у  новинах  –  за  втратою  втрата.
То  "братання"  з  ордло,  то  розведення  військ.
Раптом  в  друзі  мої  попросилася  ср@ка.
Аж  отвердла,  зродилась  надламана  вісь.

У  закон  про  освіту  –  за  правкою  правка.
Коломойша  на  кремль  розвертає  коней.
Живописна  у  друзях,  у  дівчини  ср@ка
від  бентег  і  печалей  розрадить  мене.

Вже  й  земля  продається  і  ставлять  нас  раком.
Серце  –  загнане  долею  в  кут  цуценя.
Але,  десь  в  Каліфорнії  сфоткана,  ср@ка
гріє  душу,  присмачена  тлом  циценят.

Доки  ватний  Макрон  ліпше  Жака  Ширака
разом  з  Меркель  і  Трампом  нахвалює  Пу,
десь  у  Штатах  пірнає  підкачана  срака,
мов  горіх,  в  тихоокеанічну  ропу.

І  главнюк  наш  –  "не  лох".  Справжній  презик.  Є  справка
від  нарколога.  Уряд  і  Рада  –  "не  цирк".
Та  якщо  у  країні  намітилась  ср@ка  –
ср@ка  дівки  лікує  і  серце,  і  зір.

Як  би  хмари  не  гусли  і  ворон  не  кракав,
і  народ  не  талдичив  про  третій  Майдан,  
коли  хочеться  світ  весь  послати  у  ср@ку  –
я  гортаю  світлинки  зі  ср@ками  дам.

Як  не  вдієш  нічого,  як  ти  –  неборака,
як  від  зради  ще  трішки  –  і  лусне  фейсбук,  –
саме  час,  аби  в  стрічці  з'явилася  ср@ка.
Недосяжна...  Та  слина  штурмує  губу.

©  Сашко  Обрій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854876
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.11.2019


ДОГАНА

Ким  придумані  –  херувимами
чи  верховними  псевдобогами
злі  мисливці  за  нами,  невинними,  –
незручні  і  болючі  догани?

Утікають  каддафі  з  дзедунами,
уго  чавеси  і  ердогани.
Бо  не  знали,  ба  навіть  не  думали,
що  настільки  нестерпні  догани.

Їхній  шал,  їхня  лють  –  розпанахують.
Їхній  вир  найстійкіших  догамав.
Ні  гримкій  Ніагарі,  ні  Анхелю
і  не  снилася  сила  догани.

Не  втікти,  не  зректись,  не  відбитися,
не  забути  її  й  на  Багамах.
Причаїлась,  мов  пильна  убивиця,
в  кабінеті  у  боса  догана.

Нависаючи  вістрям  дамокловим,
ще  спіймає  тебе,  невблаганна,
пробіжиться  очима  намоклими,
в  три  погибелі  скорчить  догана.

Хоч  непросто  було  й  емоційненько,
хоч  твоя  дисципліна  й  погана,  –
знаю,  вистоїш,  самооцінко!
Твій  хребет  не  розчавить  догана.

Хоч  недолікам  легше  скоритися,
ніж  боротися  з  болем,  з  боргами,  –
ще  не  раз  покладеш  до  коритця  
зарплатню,  компліменти  й...  догани.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854650
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.11.2019


ТРИ КАЛІКИ

Знайшов  я  від  негод  прекрасні  ліки:  
у  віршах  виливаю  власне  "фе".
Послухати  мене  –  зо  три  каліки
стабільно  йдуть  в  задрипане  кафе.
 
Не  треба  більше  віршики  нікому.
Вируючі  світи  зопріли  в  них.
Нашкрябав  три  поемки  –  збив  оскому
із  китиці  бентег  непозбувних.

Чи  то  за  мною  ера  не  встигає.
Чи  перед  мене  вирвалась  доба.
Та  між  глухих  тетерь  пустельним  гаєм
зі  словом  летимо  кудись  оба.

Кому  це  все  здалося  і...  що  далі?
Змілів  цей  світ  в  полові  й  метушні.
Коли  рядки  твої  без  геніталій  –
ніхто  їх  і  не  слухатиме,  ні...

Усе,  що  не  вкладається  в  три  кліки,
в  три  кліпи,  в  три  хот-доги,  в  три  "А-три",    –
оцінять  зо  три  відданих  каліки.
Тож  віршиками...  носа  підітри.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854570
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.11.2019


ПО СЕРЦЮ ПРОТОПТАЛИСЯ СЛОНИ

По  серцю  протопталися  слони.
Яке  їм,  в  біса,  діло  до  страждань?
Тож  пальчика  гарненько  наслини,  –
сторінку  прогорни  з  минулих  дам.

Я  –  айсберг.  Збайдужілий  їжатець.
Твердіє  серце  в  річці  крижаній.
Хай  вибачить  мене  мій  майже...  тесть.
"Жоні"  не  догодити.  Каже:  "Ні!"

Ні  суду,  ані  ради.  Ось  гарбуз.
Щоправда,  віртуальний.  Завантаж.
Віч-на-віч  не  почуєш  правду  з  вуст.
Розходитись  по-людськи  –  це  вінтаж.

Не  модно  вже  розходитись  вживу,
всі  крапки  розставляючи  над  "і".  
Тож  топай  звідсіля,  немов  джиґун:
без  жодних  вір,  любовей  і  надій.

Вона  вчинила  чесно,  як  слони,
що  серцем  ще  протопчуться  не  раз.
Не  бідкайся,  не  плачся,  не  кляни.
Тож  гайда.  Мандри  –  краще,  ніж  мандраж.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853687
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.11.2019


ЯЖНЕЛОХ

Йому  вже  –  сорок  два!  І  він  –  не  лох.
Слугу  не  очорнити  більше  вам!
В  почесний  президентський  каталог
ввірвався  і  надряпав  там:  "Вован".

Світанки  починаючи  з  лате,
з  призначення  пашкових  і  сивох,
довів  своїм  візитом  в  Золоте:
"Йому  вже  сорок  два.  Тож  він  –  не  лох!"

Його  самооцінка  –  не  низька.
Не  треба  ні  подачок,  ні  порад.
Він  їде  знов  розводити  війська.
А  ще  –  народ.  Точніше  –  "лохторат".

Не  треба  від  військових  цих  команд.
Не  здібний  просто  він  до  помилок!
Вчетверте  "відкосивши"  військкомат,
дав  знати  українцям:  він  –  не  лох.

Дав  знати  добровольцям:  все,  абзац.
На  базу  –  зброю.  Хлопців  –  по  домах.
Стрільба  відзолотіла.  Далі  –  зась!
Він  –  профі.  Тож  хвилюєтесь  дарма.

Він  з  путіним  домовиться  на  раз.
Та  хоч  би  й  з  чортом  лисим.  Аж  бігом.
Стріляти  –  це  ж,  погодьтеся,  маразм.
Стріляти  –  це  заскок,  "галімий  гон".

Народ  Донбасу  хоче  нас  і  мир.
Дві  пенсії  від  урядів  обох.
І  зрадою,  й  вугіллям  нас  кормив.
Отож  прийміть  назад  –  бо  він  не  лох.

А  Вовік,  тільки  вчувши  щось  не  те,
приїде  й  увіб'є  новий  кілок,
від  воїнів  звільнивши  Золоте,  –
як  всякий  сорокадвохрічний  лох.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853452
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.11.2019


ҐЕЛОВІН

Жменя  гарбузового  насіння
замість  мізків  пріє  в  голові.
Стадо  нелогічне,  емоційне
рветься  святкувати  Ґеловін.

Краще  екзотичне  і  мейнстрімне  –
тільки  б  не  правічне,  не  своє
свято  у  чужім  лахмітті  стріне.
Висміявши  рідне,  –  заклює.

Та  й  пощо  тягар  своїх  традицій
вирваним  з  корінням  бур'янам?
Рідне  святкувати  наодинці
ближче  відчайдухам  –  та  не  нам.

Рідне  –  бідне,  дихає  на  ладан.
Легше,  щоб  не  мучалось  –  добить.
Легше  –  за  сучасним  диким  ладом
скрізь  коритись  викликам  доби.

Та  й  в  усі  часи  воронам  білим  
жити  непереливки  було.
Легше  бути  варваром  зрабілим.
Мозок  же  вмикати  –  взападло.

"Кажеш,  ти,  чуваче,  надто  вумний?
Менше  випендрьожу.  Не  бузи.
Ось  тобі:  тримай  косу  чавунну,
маску  смерті,  свічку,  гарбузи.

Он  висить  за  правду  розіп'ятий.
Хочеш  так  закінчити,  як  він?
Краще  заганяй  серця  у  п'яти
бідним  перехожим  в  Ґеловін."

Вперто  бунтувати  –  діло  кепське.
Нащо  це  скандальне  слово  "ні"?
Нам  би  змавпувати.  Хай  і  кельтське.
Тільки  щоб  –  не  Велесова  ніч.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853419
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.11.2019


ТВІЙ СВІТ

У  тебе  світ  –  один.  Його  люби,  
немов  долоню  –  віддана  синиця.
Мов  плюскіт  у  фонтані  –  голуби.
Хай  буде  на  яву  і  часто  сниться.

Про  себе  хай  нагадує  частіш.
І  ти  не  забувай  йому  –  про  себе.
У  радості  й  біді  ним  око  тіш.
Й  тобі  він  зігріватиме  осердя.

Сліпців  у  стіну  вперлися  лоби.
Ти  ж  –  бачиш  світ  небаченої  вроди.
У  тебе  він  –  один.  Отож  люби...
Допоки  смерть  тебе  не  заскородить.

Поки  у  вас  на  двох  –  пітьма  годин,  
ти  й  світ  –  не  сновигайте  поодинці.
Без  тебе  він  –  ніщо.  Без  нього  –  ти.
Ще  будуть  весни,  будуть  молодиці.

Та  він,  твій  світ,  немов  травневий  квіт,
непещений,  нелюблений  –  пожухне.
І  не  здалась  тоді  пітьма  кобіт,
букети,  кава,  печиво  кунжутне.

Крильми  тріпочуть  жваво  голуби.
Фонтанний  гамір.  Пір'я  змокле.  Плюскіт.
Не  світ  –  а  скарб!  В  нім  кожну  мить  люби.
Лиш  не  розгепай,  бавлячись,  на  друзки...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853239
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.10.2019


ПРИ РОЗБИТОМУ КОРИТІ

І  знову  при  розбитому  кориті.
У  роздумах,  мов  пень,  собі  сиджу.
Чому  стежки  життя  такі  пориті?
Небесний  турок,  вибачте,  сельджук...  

Не  прошу  вас  дурненького  повчати.
Багряний,  мов  китайський  гордий  стяг.
Скажіть  лиш,  що  не  так  роблю,  дівчата?
Чи  маю  хрест  на  лобі  –  "холостяк"?  

"Сашку,  тобі  потрібен  хтось  інакший!"
Агов,  кохана,  де  тебе  шукать?
І  вашим  я  вгодив  уже,  і  нашим.
Гублюсь  між  маш,  тетян,  ганнусь  і  кать.

А  може...  ти  на  іншій  ждеш  планеті?
Гукни  –  я  заведу  свій  зореліт.
Якщо  не  підійшов  тепер  Анетті,  –  
можливо,  марсіянські  королі  

багаті  на  хоча  б  одну  принцесу
(на  оці  чи  уже  на  виданні)?
Готовий  імпульс  дати  я  процесу:
коханій  всесвіт  кинути  до  ніг.

Але  зорієнтуйте  хоч  приблизно,
бо  змучився,  сліпий,  мов  кротеня.
Чи  в  маківку  прозрінням  дрибилизніть,
щоб  марно  в  хлопцях  вік  не  протинявсь.

Бери  хоч  –  не  народжуйся  красивим,
а  щастям  компенсацію  греби.
На  віру  з  кожним  кроком  –  менше  сили.
Щораз,  як  в  бездощів'я  –  по  гриби.

Чи  знов  спішу,  ламаю  дрова  здуру?
Мені  ж  іще  немає  тридцяти!
Боюся  вже,  яку  кандидатуру
ретельний  Бог  пошле...  Привіт.  Це  ти?  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853181
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.10.2019


ЗЛАМАНИЙ НІГОТЬ

Як  він  звавсь?  Іван?  Микола?  Мітя?
У  газеті  –  скромний  некролог:
"Він  помер  від  зламаного  нігтя".
Так  лише  герой  помре  –  не  лох.

В  чергу  до  кістлявої  –  колона.
Доля  нас  бентежить  через  край:
в  когось  –  карко-,  в  когось  –  нігтеломна.
Це  –  життя.  Бери  і  в  нього  грай.

Прагне  навіть  смерть  різноманіття.
Нудно  по  шаблону  всіх  косить.
Хтось  помре  від  зламаного  нігтя.
Хтось  –  від  кіс,  утятих  навскоси.

Кожен  день  зі  шваброю  і  віхтем
від  гріха  відбілював,  плекав.
Смерть  йому  послав  від  зламу  нігтя
бозя,  уникаючи  лекал.

Вибороть  таку,  як  в  нього  міг  ти?
Цей  не  всяк  заслужить  рішенець.
Тож  щодня  відрощуй  довші  нігті.
Смерть  тебе  у  шию  не  жене.

Вдосталь  ще  часу  у  тебе  –  бігти
шляхом  "від  колиски  до  труни".
Як  осточортіє  –  кріпко  нігтем
бозю  на  льоту  підколупни.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852708
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.10.2019


ЦУКРОВА БАНКА

Хто  ти  є?  Чиїсь  малюєш  баньки
чи  гортаєш  ноти  хорові?
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка
на  твоїй  кошлатій  голові.

Ляшка,  українка  чи  албанка?
Я  тебе  вивчаю,  мов  спудей.
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка.
Ну  хіба  сукенка  ще  спаде.

Взяла  і  пішла  отак  –  з  ва-банка.
В  сутінках  –  дивацький  силует.
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка,
що  в  думки  вселила  силу  й  лет.

Банка  причаїлася,  мов  кицька,
в  поміждашші  львівських  черепиць,
високо,  аби  ніхто  не  тицькав.
Слухає.  А  ринва  –  все  рипить.
 
Наче  печериці,  черепиці  
пнуться  ввись,  виклянчуючи  злив.
Ти  й  цукрова  банка  –  мов  дві  киці.
Як  на  вас  глядіти  й  бути  злим?

Наче  –  мимолітна  забаганка.
Наче  в  цім  –  нічого,  щоб  аж  аж!..
Краще  діадем,  цукрова  банка
вписується  в  профіль  і  в  пейзаж.

Добре,  що  не  вилізла  ще  боком.
Виповзла  на  голову  й  сидить.
Вічність  банка  милувала  б  око,
мов  семірамідові  сади.

Ще  й  аби  в  годинник  час  не  бамкав...
Нащо  той  очіпок  чи  берет?
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка.
Як  і  Львів  –  ніхто  не  відбере.

©  Сашко  Обрій.

*  на  вірш  надихнула  світлинка  подруги  Карини  Довгань😅

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852638
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.10.2019


ГОРІЛА ХАТА, ПАЛАЛА

Ох,  йолки-палки,  йолки-палки,  йолки!
Чи  стане  нам  оговтатись  снаги?
Що  стало  з  хором  імені  Вірьовки?
Був  хор  –  так  хор!  Тепер  же  –  щось  на  "Ги"..

Це  –  хор  чи  кабаре?  Ох,  йосип  драний!
Видать-таки,  народне  кабаре.
Бідненький  хор,  засипаний  дарами:
бере  й  співа,  співає  і  бере.

Тебе  створив  "великий"  Йосип  Сталін,
щоб  гордо  ти  гримів  на  всенький  світ!
Чи  од  війни  й  хористи  вже  "усталі",
спроможні  лиш  на  сморід  й  темний  слід?

Чи  здатні  залишити  тільки  послід?
Втомився  бідний  хор  від  зубожінь...
За  тридцять  срібних  з  блазнями  наосліп
повзе  на  двадцять  першім  рубежі.

Готовий  проповзти  хоч  з  лисим  дідьком.
Не  кажучи  про  лисого  шута.  
Хіба  у  нас  хати  горять  так  рідко,
щоб  з  цього  не  сміялась  "ніщєта"?

Були  колись  із  іншої  когорти.
Та  зблизить  навіть  з  блазнями  біда.
Горіла  і  палала  хата  Гонти.
"Давай  соляри!  Нащо  нам  вода?"

Главнюк  ваш  –  молодець.  Не  напартачив.  
В  країні  для  культурників  –  не  рай!
Кишеня  важливіше  репутацій.
Згоріла  хата  –  тож  гори  й  сарай!

Хліб  –  всьому  голова!  Мистецтво  –  шия.
Тут  главне  спів  на  душу  щоб  лягав.
Нам  солодко  й  тоді,  як  в  дурні  шиють,  
коли  башляє  дядя-олігарх.

На  хор,  козацтво,  годі  нарікати:  
є  шанс  приготувати  шашлики!
Де  сміх?  Та  ж  ми  відспівуємо  хату!  –
Дивіться:  аж  похнюпились  шлики.
 
Ох,  добре  Йосі  –  здох  в  "мохнатім"  році.
Як  вождь  великий,  точно  б  дав  наказ:
повішать  вас  на  власній  же  вірьовці.
"Раді́  мєня  абратна,  мой  Кавказ!"

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852509
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.10.2019


ДУМА ПРО ПУЛЮЯ

Факт:  як  ти  –  русин  якийсь,  –  Пулюй  –
на  патенти  німців  не  полюй!
Бо  якщо  країна  –  імпотент  –
можна  їй  забути  про  патент.

Так  не  шанувати  мам  і  тат!
Хтів  патента?  Спершу  –  атентат.
Бо  в  тобі  засів  зрабілий  ген.
Інша  справа  геть,  як  ти  –  Рентген.

Тож  до  правди  тут  не  апелюй.
Хто  моцніший  –  той  і  є  Пулюй.
А  точніше  –  той  Рентген.  Та  й  все.
Задніх  збездержавлений  пасе.

Краще  став  би  дяком  чи  попом.
Ні:  в  науці  стать  схотів  стовпом!
В  тебе  хто  за  спиною  стоїть?
За  Рентгеном-німцем  –  цілий  світ.

А  державу  б  мав  абориген,
був  би  не  рентген  –  пулюй  легень.
Ще  й  пулюй  руки,  ноги,  хребта.
Й  наш  Іван  на  німця  б  не  роптав.

Славу  б  мав  неменшу  і  єдваб.
В  лаврах  же  –  знімечена  юдва.
Вдовільняйся  жменями  піпюль,
як  твоїй  країні  вже  –  "пулюй"!

"Винахід  єдвабний.  Для  богем.
Ви,  однак,  –  не  Ваґнер,  не  Ґоґен.
В  цім  нема  ні  дива,  ані  тайн."  –
В  вуса  посміхається  Айнштайн.**

В  сутичці  –  пулюй  або  рентген?  –
рідний  програє́  абориген.
Боляче  нутро  мені  пече
сумішшю  Х-променів  з  плачем.

Кине  мудрагелик  із  юрби:
"Висновків  поспішних  не  роби!
Ти,  мовляв,  Рентгенчика  не  клюй.
Са́м  патент  проґавив  твій  Пулюй.

Сам  не  встиг  застрибнути  в  вагон.
Потяг  зафурчав,  як  вітрогон.
Може  й...  розсудила  так  доба:
незалежно  винайшли  оба́?

Він,  мовляв,  –  невдаха.  Він  –  не  з  тих.
Він  тому  й  на  "нобеля"  не  встиг."
"Во́роже,  в  обличчя  нам  не  плюй.
Світ  ще  взнає,  хто  такий  Пулюй!

Світ  ще  лампи  вкрадені  верне́,
дружно  захлинувшись  "каберне",
із  товстих,  з  пихи  надутих  вен.
Щедрих  вин  скуштує  інтервент.

Молотов.  Бензина.  Керосин.
Світ  ще  взнає,  хто  такий  русин.
Дзвінко  прогримить  на  світ  Пулюй.
Хоч  полюй  на  нас  –  хоч  не  полюй.

Мрія  найзавітніша  моя:
винаходу  –  вкрадене  ім'я!
Жбурю  Маніфест,  мов  кулю  я:
світові  вертаймо  Пулюя!

©  Сашко  Обрій.

*саме  Іван  Пулюй  був  автором  епохального  відкриття  Х–променів,  які  в  московській  літературі  більше  відомі  як  «рентгенівські».  Фактично  Пулюй  сконструював  і  запатентував  лампу,  на  якій  було  зроблено  відкриття.  Він  дав  правильне  пояснення  природи  Х–променів,  натомість  Рентген  цього  не  зробив.  Чому  Рентген  увійшов  у  нашу  наукову  літературу?  Це  значною  мірою  заслуга  московського  фізика–академіка  Абрама  Йоффе  —  учня  Рентгена.  Саме  Йоффе  назвав  промені  «рентгенівськими»,  хоча  в  усьому  світі  їх  називають  Х–променями.  А  ще  ім'я  Пулюя  на  довгі  десятиліття  було  стерте  в  Рос.  імперії  та  СРСР,  як  "неблагонадійного".
Іван  Пулюй  був  великим  патріотом,  і  через  це  в  підмосковській  Україні  намагалися  викреслити  всі  згадки  про  нього.

**  Іван  Пулюй  був  добре  знайомий  з  Альбертом  Айнштайном.  І  Айнштайн  сказав  йому:  «Іване  Павловичу,  ви  маєте  бути  горді,  що  причетні  до  епохального  відкриття.  Але  яка  сила  за  вами  стоїть,  яка  держава?  А  за  Рентгеном  —  цілий  світ».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852338
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.10.2019


БУГО-ҐАРД*

Скімлить,  скавулить  осердя  плоті.
Груди,  тихше,  тихше...  Не  квиліть.
Чапати  б  чимдуж  по  чаполоті,
мчати  навпрошки  по  ковилі...

Щезло,  мов  мара.  Не  стало  й  ознак.  
Лиш  гримкий  поліський  вавилон.
П'яти  рідний  бузький  подорожник
ніжно  десь  лоскоче  ще  стеблом.

Скелі  чебрецеві  бозна-скільки
бачили  баталій  і  вистав...
Ластівки  і  спогади-листівки.
Сині  від  шовковиці  вуста.

Камені,  пороги,  очерети.
Бузька  дика  м'ята  річкова.
Будеш,  Буже,  кликати  мене  ти
й  те,  що  в  серці  глибоко  сховав...

Буду  я  молитися  на  тебе.
Хай  вищать:  язичник,  пантеїст!  
Бачу:  стиглі  глід,  шипшина,  терен.
Справжній  пан  цінує,  пан  те  їсть.

Стати  ні  столичним,  ні  столиким,
Буже,  Боже  мій,  не  зволиш  ти.
Будеш  буруни  монистом  лити,
віттям  верб  писатимеш  листи

десь  на  бузькім  дзеркалі,  –  дитинству,
де  невідворотно,  без  вагань
Пугач**  знак  на  камені  дотиснув,
відданість  засвідчивши  богам.

©  Сашко  Обрій.

*  Національний  парк  "Бузький  Ґард"  (Миколаївщина).  
Створений  на  території  колишньої  
Буго-Ґардівської  паланки  Запорізької  Січі,  
прикордонної  і  однієї  з  найбільших  
та  найбагатших.

**  Пугач  –  скеля  на  р.  Південний  Буг  (Бог).  
За  легендою,  козак  Пугач  на  коні  стрибнув  
з  цієї  скелі  в  пінний  вир  річкових  порогів,  рятуючись  від  татарви,  залишивши  
відбиток  кінської  підкови  на  камені.  
У  профіль  скеля  Пугач  нагадує  чоловіка  
з  орлиним  носом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852163
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.10.2019


ЦЕЙ СВІТ НЕ З СИЛІКОНУ І НЕ З ВОСКУ

Цей  світ  не  з  силікону  і  не  з  воску.
Цей  світ  іще  живіший  всіх  живих!
Досліджую  нові  ділянки  мозку,
неначе  Україну  –  більшовик.

Дорослішаю,  пнуся  і...  спинаюсь.
На  ноги.  На  доктрини.  На  любов.
Крізь  терни  продираюсь  до  Синаю.
Розграфлюю  життя,  немов  альбом.

Що  криється  на  завтрашній  сторінці?
Застій,  падіння,  злети,  віражі?
В  крові  –  відлуння  даків  й  асирійців
життя  зачистить  кличе  від  іржі.  

Веде  жбурляти  вірші  й  гасла  з  пращі,
окреслювати  зони  –  "свій"/"чужий".
Штовхає  до  вершин  –  ще  вищих,  кращих
й  на  сотні  ще  не  звіданих  стежин.

І  посестер  дарує,  й  побратимів
(а  з  ними  –  не  минає  й  ворогів).  
А  ще  –  шпаринки  втечі  од  рутини,
а  з  ними  –  і  в  рутині  гори  днів.

Мені  б  лиш  не  втонути  в  ополонці
(по  колу  зі  світилом  –  день  у  день).
І  пильних  двох  янгелів-охоронців,
прихильну  долю  –  з  відданих  людей,

з  якими  б  я  –  живіший  всіх  живіших  –
здирав  зі  світу  віск  і  силікон.
З  якими  б  і  у  прірві,  й  на  узвишші
себе  відчув  людиною  цілком.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851942
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.10.2019


ПАТРУЛЬНІ

Чиїсь  сини,  чиїсь  вкраїнські  дочки
у  стольнім  граді-Києві  щоденно
московщаться  по  школах  і  садочках.
Скував  щелепи  й  мізки  вражий  демон.

Відверто  десь,  а  десь  —  і  тишком-нишком  
просочуються  вражі  дух  і  слово:
в  метрі  —  крізь  губи,  ґаджети  і  книжку,
у  класі  —  крізь  вчительське  "що  тут  злого?"

Здригаються  пташки,  квітки  й  дерева.
Нечутно  стугонять  лани  і  гори.
У  побуті  й  у  школі  —  на  перервах
злітає  з  тисяч  вуст  вороже  горе.

І  тисячі  життів  п'ючи  на  фронті,
а  в  теплому  тилу  —  думки  та  душі,
в  повітрі,  в  тиші,  в  головах  навпроти  
витає  ворог  й  душить  —  дужче  й  дужче!

В  містах  —  батьків  зрікаються  селяни,
вкладаючи  в  уста  слівце  вороже.
За  півкіло  солодкого  салямі.
За  місце  під  світилом,  чин  і  ложе.

Жене  по  тілу  серце  кров  отруйну.
Наш  Київ.  Ним  отруєні  мільйони.
Лише  слова  прапращурів  —  патрульні  —
зціливши,  вернуть  душі  в  рідне  лоно.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851203
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.10.2019


КИЇВ--НІЖИН

Тіснота  —  варіація  принижень.
За  шибкою  втікає  вишкір  міста.
Ранкова  електричка  "Київ-Ніжин"
і  голос  гучномовця-машиніста.

Різновид  найсуворішої  схими  —
мов  камінь,  затрамбований  в  бруківку,
снувати  поїздами  приміськими
щоранку  і  щовечора,  довіку.

Де  розмір  черевика  сорок  другий
розплескується  легко  в  сорок  шостий.
Де  струм  тріщить  між  людом  від  напруги.
Це  добре  ще,  що  потяг  не  до  Шостки.

Чай,  кава,  сік,  сухарики,  водичка.
Крізь  люд  кравчучки  шлях  торують  з  боєм.
Вагон  —  різдвяна  спечена  індичка,
ущерть  нафарширована  юрбою.

Віконце  —  відчинити/зачинити.
І  так  до  безкінечності,  з  боями.
Цим  —  дує,  іншим  —  душно,  з  когось  —  мито
збирає  сивий  дідо  із  баяном.

А  та,  що  кисню  прагла  найгучніше,
як  шибку  прочинили  вже  навпроти,
зайнявши  під  вікном  свіженьку  нішу,
вікно  закрила,  скаржачись  на  протяг.

Ось  ліктями  жвавенько,  мов  пловчиня,
кондукторка  протислась  за  квитками.
А  ось  на  вихід  суне  зла  личина,
і  їй  такі  ж  плюють  у  спину  хами.

Торби,  валізи,  зелень  і  курчата.
І  я.  Пливу  юрбою,  наче  мічман.
За  тілом  —  тіло.  Хочеться  кричати.
Одна  надія  —  станція  Космічна.*

©  Сашко  Обрій.  

*  залізнична  станція  у  Чернігівській  області,  на  під'їзді  до  Ніжина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851127
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.10.2019


ШТАЙНМАЙЄР

Агов,  народе?  Є  ще  ти?  Агов!
Чи  є  щось  у  твоїх  порохівницях?
Чи  досі  по  шляху  мені  з  тобов?
Чи  ти  на  манівцях,  чужих  і  ницих,

Повіривши,  що  дім  твій  справді  -  цирк,
за  вовочку  здійняв  уже  фужери,
і  ані  пари  з  уст,  анічичирк,
коли  говорять  україножери?

Своїх  катів,  душителів,  убивць
частуєш  найсмачнішими  дарами.
Ти  глибоко  в  пустелі  загубивсь,  
м'який,  хоч  прикладай  тебе  до  рани.

В  пивницях  зрадив  дух  порохівниць.
Пужално  знов  розпробував  московське,
сумирно  перед  катом  впавши  ниць,
мов  заєць  перед  грізним  паном  Коцьким.

Безхвостий,  ти  підеш  далеко  так!..
Байдужий  заєць...  Маєм  те,  що  маєм.
За  хвіст  вхопити  підлого  кота  
для  тебе  --  той  ще,  вибачте,  штайнмайєр.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851036
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.10.2019


РАДИКАЛ

Я  —  формаліст?  Я  наплював  на  зміст?
Відповідаю  вам  не  фігурально
—  Якщо  народ  мій  числиться  формально,
Тоді  я  дійсно  дійсний  формаліст!
©    Микола  Вінграновський  

Невже  я  –  душогуб  і  радикал?
Невже  я  став  такий  їжакуватий,
що  словом  вам  серця  попротикав,
підпалюючи  мізки  ваші  з  "вати"?

Такого  ще  знайди  молодика,
щоб  так  безцеремонно  правдословив!
На  це  спроможний  тільки  радикал.
Тому  оголосіть  на  мене  лови.

Відзначте  тут  одну  лише  деталь,
допоки  не  напився  я  ще  з  горя:
якщо  вже  й  так  –  я  ВІЛЬНИЙ  радикал.
Що  може  буть  коштовнішим,  ніж  воля?

Якщо  в  очах  стоїть  у  вас  Дахау,
у  вухах  –  черги  пострілів  нацистських
при  спомині  мене  –  я  радикал,
з  тату,  можливо,  Гітлера  (?)  на  цицьках.

У  сварках  бито  тисячі  дзеркал.
А  заміж  вам  слабо  за  радикала?
"Заради  чого?  В  слові  "радикал"  –
одна  вже  лиш  мазепинка  злякала!"

Я  радикал?  Я  рот  не  затикав?
Відповідаю  прямо  і  детально:
як  бути  українцем  –  радикально,
тоді  я  дійсно  дійсний  радикал!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850681
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.10.2019


ДЯДЬКО МІША

Як  за  обрієм  сонце  зникало,
познайомились  вдруге  ми  з  ним.
В  пам'ять  врізався  дядько  Михайло
товариським,  хоч  десь  —  мовчазним.

Власна  місія  в  нього  і  ніша.
У  під'їзді  й  будинку,  дворі:
він  —  старійшина,  наш  дядько  Міша.
Чатовий  —  від  зорі  до  зорі.

Все  було:  і  в  міліції  служба,
і  водійство  й  гарячий  Ташкент.
А  тепер,  хоч  і  спізнена  —  дружба.
Перед  ним  я  знімаю  кашкет.

Міг  би  впасти,  згубитися  в  буднях,
в  метушні  й  у  монисті  з  досад.
Дядько  Міша  —  ще  той  галабурдник
і  джиґун*  у  свої  сімдесят.

На  лайливе  слівце  часом  гострий,
кругловидий,  рум'яний  сусід.
У  компаніях  бажаним  гостем
завжди  буде  такий  для  усіх.

Біс  в  ребрі**  десь  пробитися  мусів:
напідпитку  під  вікнами  він
став  директором  трьох  землетрусів,
за  сумісництвом  із  чатовим.

Все  було:  і  трава  зеленіша,
замість  лисини  —  чуб,  стан  стрункий.
Вічно  юний,  ввійшов  дядько  Міша
в  днів  моїх  золоті  сторінки.

Сашко  Обрій.

*  ловелас,  бабій.
**  від  приказки  "сивина  -  в  бороду,  біс  -  в  ребро".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850564
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.10.2019


МОЛИТВА ДО МОВИ

Хочу,  аби  якомога  частіше
гуділа  ти  в  мені  
своїми  правічними  звуками,
розгойдувала  мої  голосові  зв'Язки,
роздувала  мої  щоки,
хапала  повітря  моїми  легенями,  
народжуючи
свої  неповторні  мелодії,
Українська  Мово.

Ти  володієш  моїм  тілом  і  душею.
Ти  єдина  сила,  
від  якої  я  невиліковно  залежний,
Українська  Мово.

Клянуся  тобі,
що  не  зраджуватиму  тебе  
іншим  мовам  
у  своєму  серці  і  своїми  губами.

Хто  я  без  тебе?  Ніхто  і  ніщо.
Ти  –  цілий  світ  в  мені,  
який  заполонив  собою  в  мені  
увесь  вільний  простір.
Доки  ти  живеш  в  мені,  а  я  –  в  тобі,  –
в  нас  живе  наша  земля.

Я  розверзаю  своїми  вустами  
цілий  світ  в  тебе,  
а  ти  промовляєш  через  мене  так,
що  нас  чують  наші  боги  і  пращури,
Українська  Мово.

Ти  єдина,  
хто  цілковито  володарює  
моїми  вустами.
Вуста  вимовляють:
"Бог  –  це  Україна.  
Україна  –  це  Бог."

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850458
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.10.2019


МАЛОРОС

Малороса  так  легко  поранити,
в  вічі  правдою:  "Ти  –  малорос!"
Больше  рускава,  львови  і  франікі,
щоб  по  спині  розходивсь  мороз!

Малороса  так  просто  поранити,  –
тільки  випурхнуть  кпини  мулькі.
Па-мацковські  ОУНівські  правнуки
хай  патякають  ще  з  малюків!

В  тім  немає  нічого  поганого.
Монохромний  космополітизм.
Ми  дарма  малоросиків  ганили.
Треба  з  часом  у  ногу  іти.

Буде  світ  без  русміра  обкраденим.
Як  веселці  без  чорного  тліть?
Мир  нам  –  правдами  всіми  й  неправдами.
Треба  буде  –  заліземо  в  кліть!

Та  життя  наші  будуть  збережені.
Що  поганого  в  скнінні  волів?
Рай  сіренький  в  барвистім  мереживі  –
в  ньому  кожен  з  них  жити  б  волів.

Мамки  львовів,  тернополів,  фраників,
більше  штопайте  рюцкіх  малят!
Малороса  вже  важче  поранити  –
хочуть  рюцкім  усі  розмовлять!

Хочуть  піддані  стати  ще  кращими
і  позбутись  батьківських  корост.
На  німецькі  зірки*  мову  пращурів  –  
малорос.

©  Сашко  Обрій.

*  "порвати  на  німецькі  зірочки"  -  себто  на  дрібні  клаптики  (фразеологізм).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850457
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.10.2019


МУССОЛІНІ

Рішуче  "Ні!"  сказати  мусим  ліні.  
Наш  ворог  —  пів  країни  ледацюг.
Вкраїні  конче  треба  Мусоліні  —
живий,  суцільно  сплетений  ланцюг.

Ще  "світять"  геморої  нам  солідні,
допоки  в  "насєлєнья"  галюни.
В  кулак  збери  нас,  батьку  Муссоліні.
Хай  знають  всі,  хто  в  хаті  —  головний.

В  народу  слуги  —  небагатослівні.
Та  кожен  —  тріумфальний  самодур.
Явись  народу,  батьку  Мусоліні,
та  вибий  з  нього  плісняву  і  дур!

Безплідна  —  метушня  червоних  ліній.
Життя  вдихне  в  задавн(л)ений  процес
одна  пряма  —  Беніто  Мусоліні.
Не  всі  лиш  чули  й  думали  про  це.

Навівши  лад  у  хворому  сумлінні,
заклавшись  проти  вигод  і  утіх,
в  собі  відчуєм  батька  Муссоліні.
Не  пряник  бадьорить  —  лише  батіг.

Багацько  ще  роботи  в  нас,  Беніто.
Куди  не  глянеш  —  хаос,  лютий  треш.
Та  є  й  такі  між  нас  —  мов  з  ебоніту,
як  тільки  проти  шерсті  нас  потреш.

Не  згустиш  більше  фарб  —  і  так  олійні.
Чигають  скрізь  гієни  і  круки.
Десь  пише  на  коліні  Мусоліні
новітній  план  могутньої  руки.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850339
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.10.2019


ЗНОВ КЛИЧЕШ З ПУНКТУ А ДО ПУНКТУ Б

Знов  кличеш  з  пункту  "А"  до  пункту  "Б".
Гойдає  невагомість  залізниці.
Роки  спливають  в  пошуках  тебе.
Несе  вагон.  Куди?  –  Яка  різниця...

Степи,  ліси,  річки,  мурахи  сіл
мигтять,  зі  свистом  драпають  в  минуле.
Ти  знову  нас  розсіюєш,  мов  сіль,
ховаючись  під  прошарком  намулу

з  емоцій,  зайвих  слів,  образ,  людей,
конфліктів,  помилок  і  революцій.
Повз  мене  невмолимо  геть  іде  
твій  плин,  твій  дух  –  у  куряві  й  пилюці.

В  нестерпно  сивій  далечі  батьків.
В  долонях  тата,  в  маминих  зіницях.
То  мчить,  то  обступа  з  усіх  боків.
Куди?  Навіщо?  Хто?  –  Яка  різниця?..

В  курганах,  в  крику  зболених  рядків,
у  хвилі  війн,  анексій  і  арештів  –
твій  спалах...  Як  би  він  не  мерехтів  –
я  прагну  віднайти  тебе  нарешті.

Мовчиш...  Куди  я?  Хто?  Яка  мета?
В  обіймах  друга,  ворога  і  вальсу
кружляю.  Тисне,  гусне  самота.
Нема  кінця  і  краю  в  ній  зухвальству.

Ти  губишся  у  гострій  тишині.
А  суть  скупої  дійсності  –  товарна.
Мета  –  немов  піщинка  у  пшоні.
А  замість  дому  –  голе  риштування.

Життя,  я  так  знайти  б  тебе  хотів.
Десь  жеврієш  в  закоханих  зіницях.
Мов  зграя  вщент  засапаних  хортів,
тебе  наздоганяє  залізниця...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849838
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.09.2019


МИРОТВОРЕЦЬ

"Всєммір!  –  волає  Винник.  –  Как  іначє?"
І  тьохкає  жінкам  пісні  про  мир.
Вовчицям  боголіпний  сексі-мачо
серця  і  мізки  якісно  промив.

Для  миру  що  потрібно?  Тільки  віри.
І  трішки  "свєжих  пєсєн"  із  кремля.
В  парфумах  задихаються  ехвіри.
Дарма  гармати  нашенські  гримлять!

Облиште  це  дурне,  пропаще  діло.
Нарешті  перестаньте  вже  стрілять!
Щоб  капосна  війна  відлебеділа  –
викачуйте  піснями  переляк.

З  вовчицями  на  місяць  мирно  вийте.
Співайте  рюцкім  танкам  про  вовчиць.
А  там,  гляди  –  виття  талановите
у  мирі  жити  путіна  навчить.

А  там,  гляди  –  заплачуть  братні  "Гради",
розчулені,  в  обійми  нас  візьмуть.
Нема  на  те  війні  проклятій  ради.
Пощезне  між  братами  каламуть.

Повірте,  Винник  знає,  що  говорить.
Втомились?  –  Відпочиньмо  від  війни!
З  Олєжкою  ми  звернемо  ще  гори.
Олєжко,  миром  в  очі  нам  війни!

За  ним  підуть  кримнашовці  й  удови.
Війна  –  нема  в  ній  нашої  вини.
В  своїй  багатовекторній  любові
дивись-но,  –  тільки  шию  не  зверни.

©  Сашко  Обрій.

*  Винник  знявся  в  ролику  для  російського  
проєкту  "#всеммир",  до  якого  приєдналися  
артисти,  котрі  підтримували  анексію  Криму
Співак  Олег  Винник  –  єдиний  український  артист,  
який  приєднався  до  російського  проєкту  "#всеммир".  
У  пресслужбі  Винника  заявили,  що  рішення
 взяти  участь  в  акції  "не  йде  в  розріз  
із  життєвою  і  патріотичною  позицією  артиста".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849652
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.09.2019


МОРЖІ І ВЕДМЕДІ

Бивні  нагостривши,  мов  ножі,
взяли  на  таран  у  водах  Арктики
катер  "ватно"-гумовий  моржі.
Трясцю  встріли  путінські  десантники.

Катер,  мов  незграбний  ламантин,
важко  захрипів,  смертельно  ранений.
Булькнув...  Наче  траурний  мартин,
крякнув  і  шугнув  донизу  каменем.

Рюцкіє  скривилися  мужі.
Гірко  стало  й  боляче  за  "родіну".
Ворога  занюшили  моржі.
В  Арктиці  моржі  не  пальцем  роблені.

Хто  уздрів  –  "від  пуза"  би  поржав.
Важко  тут  від  реготу  не  лопнути:
в  сутичці  із  самкою  моржа
облизня  схопили  безпілотники.

Де-не-де  –  лиш  маківки  тирчать,
"буй"  моржовий  смокчуть,  не  прожовують.
Самка,  боронивши  дитинчат,
ци́цьки  рюскім  видала  моржової.

Ось  вам  –  запливати  за  буйки!
Всравсь  Північний  флот  у  водах  Арктики.
Втоплять  вас  моржихи  залюбки,  –
куці  із  ведмедями**  в  них  жартики.

З  крейсерів  залишиться  іржа.
Жадібно  ковтає  рюцкіх  Арктика.
Катер,  що  втонув  від  лап  моржа,
тихо  пом'яніть  на  День  десантника.

©  Сашко  Обрій.

*  Нещодавно  на  мисі  Геллера  в  Арктиці  моржі  атакували  і  втопили  гумовий  десантний  катер  російських  військових.
Під  час  висадки  на  мисі  Геллер  на  групу  дослідників  напала  самка  моржа,  що  оберігала  своїх  дитинчат.
**  Ведмеді  -  одні  з  головних  ворогів  моржів  в  природному  ареалі  існування.  У  вірші  -  натяк  на  московитів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849589
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 27.09.2019


МЕТРО НА ТРОЄЩИНУ

Рухатись  куди  й  для  чого  –  є  ще  нам!  
Скрізь  –  життя  буремний  абразив.
Схоже,  Місяць  ближче,  ніж  Троєщина,
в  декілька  поси́вілих  разів.

Спробував  би  Армстронг*  на  тролейбусі,
вирішить,  як  тертий  астронавт,  
стежкою  до  Трої**  безліч  ребусів.  –
Ще  напівшляху  би  застогнав.

Ну  або  в  маршрутці,  напхом  напханій.
Зранку.  В  понеділок.  У  час  пік.
Армстронг  терміново  з  астронавтами  
з  Трої  вмить  на  Місяць  би  утік!
 
Гопнікам  з  району  Ніл  навприсядки
марно  про  польоти  б  терендів.
Гопніки  з  району  справжні  ризики
знають  із  порослих  терном  днів.

Що  їм  чорні  діри  із  пульсарами?
Троя  –  наймасштабніша  діра.
Виживе  у  цій  прадикій  ца́рині
справжній  відчайдуха  і  пірат.

Гопніки  в  боях  і  в  церкві  хрещені.
Кожен  –  цей  район  охороня.
Дань  за  це  –  мобілки  на  Троєщині.
Їм  не  пхай  Троянського  коня!

Раптом  дасть  життя    глибоку  "трєщину",
царство  це  покличе  ще  на  трон.
Взнаєш,  знявши  хату  на  Троєщині,
час,  коли  й  сюди  прийде  метро.

©  Сашко  Обрій.

*  Ніл  Армстронг  -  перша  людина  на  Місяці,  американець.
**  скорочена  сленгова  назва  району  Києва  -  Вигурівщина-Троєщина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849051
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.09.2019


КАЧКОДЗЬОБИ

Нема  грошей  –  спіймати  важко  здобич.
Хоч  близько  (так  і  тягнеться  рука!).
Снують  жінки  й  дівчата-качкодзьоби.
У  ступорі  не  стій,  мов  сурикат.

Нехай  не  калатає  –  відпочине.
Гарячі  груди,  крівцю  остудіть.
В  цю  ніч  її  історії  качині  –
товстішим  гаманцям,  –  та  не  тобі.

Для  тебе  не  зірве  червону  руту.
Про  ботексні  "варенички"  забудь.
Манірно  губи  качечкою  скрутить
і  рушить  з  чіхуа-хуа  у  путь.

Їй-бо,  їй  чіхуа-хуа  на  тебе!
Кому  здались  обідрані  митці?
З  такими  губенятами  й  амеба
зведе  багатія  на  манівці!

Та  в  неї  непочатий  край  роботи.
Не  плутай  із  неробою  її.
Там  –  луснув  силікон,  там  –  здувся  ботекс.
Щоденно  –  за  красу  тяжкі  бої.

Щоб  личко  грало  барвами,  мов  ружа  –
помади,  тіні,  пудри  йдуть  у  хід.
І  версія  жіноча  дядька  Скруджа  
тамує  найвибагливішу  хіть.

Башляє  справно  публіка  мордата.
Тому  у  качкодзьобих  рівний  шлях.
А  ще  жіноча  версія  Макдака
хірургові  пластичному  башля...

Світ  клином  на  гидкому  каченяті
напевно  не  зійшовсь.  Довкола  –  краль!
Тож...  перш  ніж  двері  гучно  зачиняти,
на  згадку  їй  вручи  шампунь  "Кря-кря".

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848633
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 18.09.2019


ПЕСТИЦИД

"Ані  руш!  –  тобі  сказав  я.  –  Цить!
Бо  за  мить  не  етно-  і  не  гено-,  –
я  тобі  влаштую  пестицид.
буде  дещо  лоскотно  й  богемно.

Ти  –  мої  "Аннали",  я  –  Тацит.  
Чари  маю  якісні,  письменські.
Я  тобі  влаштую  пестицид  –
пеститиму  аж  до  напівсмерті.

Ні,  тебе  не  хочу  звести  в  цинк.
Вести  в  цирк  також  не  виник  намір.
Мій  гуманістичний  пестицид  –
вибух  поцілунків  поміж  нами.

Буду  анапестити  твій  стан
так,  неначе  вперше  і  востаннє.
Що  –  кому,  свавіллячко  –  вустам.
Спалює  хто  –  чим,  а  я  –  вустами.

Як  в  собі  відчуєш  анапест,  –
знай:  лише  для  тебе  ріс  і  тверднув.
Пеститиме  шкіру  мужній  перст
ніжно,  мов  кору  золотовербну.

Мій  жилавий  перст,  мов  пес,  тирчить,
вигнаний  в  нічний  дубак*  із  буди.
Як??!  Адже  мій  ловкий  пестицид  
що  й  казать,  –  мерця  в  могилі  збудить!

©  Сашко  Обрій.

*  холод,  мороз  (діал.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848518
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.09.2019


ШАМАН І ДЕМОН

Йде  пішки  до  москви  шаман  якутський  –
роби́ть  на  красній  площі  ритуал.
Він  схопить  врешті  путіна  за  пуцьку.
Хто  б  ще  "раісю"  справді  врятував?

Тремтіть,  бурятсько-путінські  шамани!
Та  вам  не  вберегти  Улан-Уде.
Де  Габишев*  пройшов  –  горять  омани.
Від  нього  не  сховатись  вам  ніде.

Нехай  ви  розминетесь  по  дотичній
(повз  ваші  барикади  він  пройде)  –
за  рік  здригнуться  бісики  столичні.
Уже  тріщить  по  швах  Улан-Уде.

Безсилі  автозаки  і  ОМОНи,
глушилки  стільникового  зв'язку.
Стовпи  у  влади  "демона"  –  умовні.
Шубовснуть,  задвигтівши,  в  твань  в'язку.

Іде  містами  й  селами  Сибіру.
Від  бубна  –  врозтіч  духи  злі  й  пітьма.
Він  зміцнює  в  народах  світлу  віру
у  те,  що  часу  в  "демона"  катма.

Отож,  поки  тремтить  у  путі  пуцька
(та  й  зовсім  він  не  демон  –  чортеня),  –
шаман  крокує  в  напрямку  Іркутська.
Тріщить  "раіся"  й  коле,  мов  стерня.

©  Сашко  Обрій.

*  прізвище  якутського  шамана,  який  іде  пішки  з  Якутії  в  москву  і  планує  на  межі  2020  –  2021  рр.  увійти  в  столицю  та  провести  спеціальний  ритуал  на  красній  площі,  вигнавши  звідти  демона  –  путіна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848298
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.09.2019


ШПАКИ І ШКАПИ

Із  пультами  від  "щасть"  –  шпаки  і  шкапи
у  заспаних  районах  сіл  і  міст.
Тож  годі  адекватників  шукати,  
де  боги  –  телевізор,  телеміст.

Мости  людські  –  в  запилених  архівах,  –
крихкі  скарби  коштовних  намистин.
Мурашники  багатоповерхівок
хтось  хитрий  недаремно  намостив.

Звитяжці.  Здобули  свої  факапи.*
Таких  ще  світ  не  бачив  молодців.  
У  мізках  –  архаїчні  перфокарти.**
Мислителів,  мов  жужіль,***  –  у  відсів.

Не  пніться  після  програної  раті.
На  грудях  пізно  рвати  сорочки.
Згасає  в  чорториях  охлократій
пломінчик  волі,  дикий  і  рвучкий.

Отож  над  усіма  –  шпаки  і  шкапи.
Самі  лиш  "мудрагелі"  та  "уми".
І  всяк  більш-менш  нахабніший,  шмаркатий
своїх  п'ять  пальців  прагне  устромить.

Майстри  –  з  розумним  виглядом  повчати.
Експертів  –  тьмуща  тьма,  куди  не  плюнь!
Скрізь  пхнуться,  лізуть  в  бесіди  і  чати.
Мов  миші,  повилазили  із  клунь.
 
Хоча...  розваг  і  їжі  –  скільки  влізе!  
Все  'дно  ми  –  в  леті  марному  до  зорь.****
А  ще  у  нас  є  вірний  телевізор  –
нічний  і  денний,  пильний  наш  дозор.

©  Сашко  Обрій.

*  з  англ.  "fuck  up"  –  невдача
**  носії  інформації,  призначені  для  використання  в  ранніх  системах  автоматизованої  обробки  даних.  
***  залишки  після  згоряння  твердого  палива;  відходи  при  виплавці  металу.
****  зі  вступу  до  поеми  "Мазепа"  В.  Сосюри:
"Навколо  радощів  так  мало…  
Який  у  чорта  “днів  бадьор”,  
Коли  ми  крила  поламали  
У  леті  марному  до  зорь."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848216
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.09.2019


ПРАВОПИС

Як  дві  половинки  одної  гузиці,  
два  ока,  дві  циці  одної  дівиці,
роз'єднуймось,  браття,  бо  ми  того  варті!
Роз'єднуймось:  гузна  знялись  у  фальстарті.

Розходьмось,  мов  стегна  у  Дженіфер  Лопес.
Ненавидьмо  ближніх  за  інший  правопис.
У  того  –  кирилиця,  в  цього  –  латинка.
По  швах  най  розійдеться  наша  хатинка!

Один  –  за  глаголицю,  другий  –  за  брайля.
А  третього  –  "дурка"  з  плакатом  забрала.
Цитати  Тацита  повітря  бурунять.
В  пилюці  літають  єрогліфи,  руни.

Тож  більше  шрифтів  і  правописних  формул!
Дамо  фахівцям,  якщо  є  такі,  фору.
За  ср@чиком  –  ср@чик,  за  опусом  –  опус.
Нам  треба  заплутано-хитрий  правопис!
   
Нам  піде  на  користь  правописів  кілька:
пів  дня  –  кулішівка,  пів  дня  –  скрипниківка.
Чорт  ногу  хай  зломить  в  правописнім  ґвалті.
Роз'єднуймось,  браття,  бо  ми  того  варті!

Тож  хай  не  вщухають  правописні  битви.
Без  сумніву  важче  таких  "обробити".
Чого  нам  свого  розмаїття  стидатись?
До  дупи  –  державні  :у:мовні  стандарти!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848045
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.09.2019


ШАБЛОНИ

Є  шаблони  скрізь  і  всюди,
де  живуть  і  діють  люди.
Їх  ламать  ніхто  не  любить.
Їх  ніде  й  ніхто  не  любить.
Та  нові  думки  і  стилі
в  стратегічній  перспективі  
не  завадять  жодній  ниві,
щонайменшій  жодній  ниві.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847763
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.09.2019


КОРІВКИ МУКАЛИ НА ХВЕРМІ

Корівки  мукали  на  хвермі.
Десь  молотив  локомотив.
Рядки  складалися  кошерні.
Дзюрчало  молоко  мотив.

Білизна,  вкинута  у  жлукто,
вже  умлівала  у  золі.  
Я  ж,  кухоль  вижлуктивши  хутко,
мрійливо  хрумав  базилік.

Голубив  п'яти  ніжний  легіт,
мов  трон  з  короною  –  круля.
І  парубочий  щирий  регіт
до  смерку  белебнем  кружляв.
 
У  квіти  скеля  вбралась  пишно,
немов  дівча  на  виданні.
Я  ж  не  боржомі  п'ю,  а  пижмо.
Милуюсь  степом,  мов  Далі.

Хтось  тільки  мріє  ще  про  лялю.  
Когось  цей  світ  помолотив.
На  вітрі  крила  розправляю,  –
лечу,  допоки  молодий.

Я  –  від  Канади  до  Китаю
Я  єсть  народ,  що  сіє  цвіт.
Мов  циган  сонечком,  хитаю,
кручу  на  прутні  цілий  світ.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847741
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.09.2019


АСТРАЛЬНІ КОЩЕЇ

Знову  мало?  Мулько  ще  їм?
Все.  Хорошого  –  по-трошки.*
Ми  –  астральні  два  кощеї:
дядько  Кіров  і  Петровський.

Йтимуть  бабці  в  бій,  в  атаки
за  минуле,  –  до  нестями,
доки  будемо  витати
над  своїми  областями.

Тож  законом  тут  не  брязкай  –
догорить,  мов  папіроска.
Дві  сестри:  Кіровоградська,
і  впритул  –  Дніпропетровська.

Два  стовпи.  Стоять  неслабо  –
з  областей  густої  низки...
Вам  не  бути  Січеславом!
Подавіться  Кропивницьким!

Під  серпанком  нафталінним
дрихнуть  виші  і  музеї.
Ми  –  їх  ідоли  нетлінні,
піраміди  й  колізеї.

Звідси  геть,  –  не  ждіть,  –  не  підем.
Розляглися  горонички.**
Йдіть  глевким  козацьким  Півднем,
Маланюк  і  Яворницький!
 
Мов  давке,  важке  монисто
на  дівках  струнких,  веселих,
все  обсіли  комуністи  –
по  містах,  містечках,  селах.  

В  міражах:  метафізичний
з  СБУ  приходить  відділ.
Українцям  щастя  зичить.
Певно,  краще  з-поміж  видив.

Посиджу,  помрію  трошки,  –
той,  хто  всупереч  повірив.
А  на  мапі  –  із  Петровським
перемигується  Кіров.

©  Сашко  Обрій.

*  реваншисти  і  привиди  комуністичного  минулого  стосовно  декомунізації  
**  горілиць  (діал.).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847647
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.09.2019


НЕМА ЗА ШО

Йодом  густо  знов  намазав  шов,
тріснутий  від  розпачу  й  плачу́.
Вкотре  «відхопив»  «нема  за  шо!».
Як  нема?  Тож  дайте  –  заплачу́!

Ви  –  обітований  мій  колгосп.
Я  –  безмежно  вдячна  вам  земля.
Нащо  обділятиму  когось?
Я  би  вас  доля́рами  залляв!

Дайте  за  небачене  добро
борг  віддать  нечуваним  добром!
Не  ясир,  не  мито,  не  оброк  –
вдячність  налилась  вагою  ґрон.

Що  це  за  кричущий  егоїзм?
Виручив?  Ласкавим  будь  тепер.
Віз  подяк  дарма  хіба  я  віз?
Тьму  могоричів  кому  припер?

Я  ж  добром  засипати  зайшов.
Та  куди  ж  ти,  виродку,  побіг?
Втік.  Мов  хвіст  змії,  «нема  за  шо!»
впало,  відділившись,  на  поріг.

Наче  проваливсь.  Куди?  Під  люк?
В  ко́му  чи  під  землю?  Ну  і  шоу!
Я  ж  так  і  не  встиг  тобі,  падлюко,
ввічливо  сказати:  «Є  за  шо!»
   
©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847444
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.09.2019


ПІРАМІДА З МАСЛОМ

В  кого  –  що,  а  в  мене  –  піраміда.
Ні,  не  те  єгипетське  село.
Ким  би  був,  якби  зрання  не  снідав,
на  хлібець  намазавши  маслоу?

Ні,  Маслоу,  знання  твоє  не  згасло.
Мало  хто  збагнув  лиш.  Менше  з  тим.
Ніж  пікантно,  ніжно  стелить  масло
рівним  шаром,  звабливо  товстим.

Слинка  піде.  Правди  діти  ніде.
Я  –  не  скульптор,  масло  –  не  корунд.
Тільки  з  бутербродів  піраміда  –
краща  (прижиттєва)  зі  споруд.

"Не  дражни  уяву  нам,  сволото,  –
гаркне  хтось,  –  німим  хай  буде  рот!"
Гляньте  (чи  не  диво?):  позолота
маслечком  ляга  на  бутерброд!..

"Мудро"  хтось  базікне  про  потреби.
Про  глибінь  незвіданих  висот.
Що  воно  верзе?  В  самого  ребра
пнуться  крізь  сорочку,  мов  осот.

Так  воно  буває:  вірим  в  ідол.
Щастячко  не  йде  лиш.  Як  на  зло.
Буде  бутербродів  піраміда,  –
"в  маслі"  жити  будеш,  як  Маслоу.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847314
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.09.2019


ОСЬ -- ІНЬ

Ось  і  –  інь,  а  ось  і  –  янь.
Ось  і  –  осінь  осіянь.
Перший  дзвін  і  перший  холод.
Гасне  літепла  осколок.

Хоч  баштан  підсолодив
серпня  струхлого  сліди,  –
ось  летять  у  лету  оси.
Лось.  Осіла  листям  осінь.

Залатала  вічка  ям.
Вороняччя.  Ґвалт.  Алярм.
Ніч  накручує  онучі.
Німі  ночі  –  неминучі.

Ось  і  палиця.  Двірник.
Осипається  квітник.
Нотний  клин.  Калини  брость.
Неба  мідний  купорос.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847114
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.09.2019


ПАНІНІ -- ПАННІ ІННІ

О  панно  Інно...  Ніжна  панно  Інно!
Я  вас  любив...  У  профіль  і  в  анфас.
А  ще  –  з  грибами  й  куркою  паніні...
Та  дужче  все  ж  його  любив  чи  вас?

В  снігах  шукати  відповідь  –  наївно...
Німують  білоцвітно,  сплять  луги.
О  панно  Інно,  світла  панно  Інно,  
з  паніні  ви  –  богиня  із  богинь!

Я  днями  грав  би  вам  на  піаніні.
Рум'янець  ваш  я  вивів  би  на  страйк.
Жую  мікросхвильоване  паніні.
А  в  серці  –  ви,  тонка,  мов  магістраль.

Тому  я  вам  згодовую  паніні.
Гриби  і  курка  шал  тамують  ваш.
О,  панно  Інно,  ні,  не  треба  мімік!..
Ви  –  на́чинка  моя,  я  –  ваш  лаваш.

До  вас  я  припаду,  о  панно  Інно,
і  смачно,  смачно...  хруматиму  вас,
вприкуску  з  теплим  курячим  паніні.
Якби  й  із  вами  харч  не  римувавсь,  –

однаково  ви  –  в  серці,  панно  Інно!
Паніні  –  в  кишці.  Грає  піаніно.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846922
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.09.2019


СМІЛИВІСТЬ

Як  би  ви  на  правду  не  молились,  –
не  знайти  самотніше  вдови.
Люди  не  пробачать  вам  сміливість.
Люди  душать,  гнуть  передових!
     
В  темряві  сичить  зміїне  кодло,
бризкає  фонтанами  отрут.  
Чесним  буть  не  вдячно  і  не  модно.
Чесний,  ви  зручні,  якщо  ви  –  труп.

Всі  давно  замовчувати  звикли.
Покручі,  перевертні  чеснот.
Мужні,  для  людей  ви  –  справжній  виклик.
Спалення.  Анафема.  Синод.

Дійсність  –  пристосовано  собача.
Схвалено  й  затверджено  порок.
Люди  за  сміливість  не  пробачать,  
будьте  хоч  би  й  тричі  ви  –  пророк.

Бачили  у  трунах  і  в  могилах
проповіді  ваші  й  з  ними  ж  –  вас.
Люди  зацькують  вас,  ще  й  підгилять.
І  підуть  по  пиво  чи  по  квас.

Їм  на  вас  не  жаль  галон  оливи  –
змажуть  механізми  гільйотин.
Люди  не  пробачать  за  сміливість,
раптом  їх  –  юрба,  а  ви  –  один.  

Всиплять  вам  смачних,  добрячих  палиць.
Їм  на  вас  не  шкода  навіть  куль.
Спершу  розіпнуть,  затим  –  підпалять.
В  пам'ятник  затиснуть,  звівши  в  культ.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846601
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.08.2019


КРАЇНА НАВПАКИ

В  нас  отак:  як  ти  сєпаратюжковий,
мітишся  на  два  стільці,  чи  три,  –
з  тебе  все  стече,  як  з  гуся...  юшками.
Мить  –  і  перевішав  прапори.

В  нас,  коли  вуста  твої  заправдані  –
зійдуться  й  зацюкають  свої  ж.
Видадуть  за  грошики  сатрапові.
Їж  мене,  народе!  Ну  ж  бо  –  їж!

Легше  божевільному  повірити.
В  нас  одна  країна  –  "Навпаки".
Пишеться  сатира  замість  лірики.
З  губ  у  ніч  злітають  матюки.

Чи  свої  насправді,  землячки  оті,
здурені,  нещасні  і  сліпі?..
Тут  напризволяще  Богом  кинуті,
хвацько  з  мене  ворога  ліпіть!

Ну  а  справжній  ворог  не  заба́риться.
Стих  в  овечій  шкурі  хитрий  вовк.
Вже  напоготові  вража  палиця.
Боки  вам  не  встиг  ще...  не  натовк.

Плигайте  і  плюйтеся  отрутою.
Піньтеся,  плюгаві  мавпаки.
Де  –  свої,  де  –  недруги,  –  не  сплутаю.
А  хотілось,  щоб  не  навпаки...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846506
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.08.2019


ПІВКІЛО ЕСКІМО

Кияночки  ходять  розхристані.
У  збудженні  –  кожен  мікрон.
Мені  б  хоч  –  до  Голої...  Пристані,
до  Низу  доплисти  Дніпром.

Мені  би  отого  не  бачити...
Хоча...  Вибухайте  в  очах,
стрибайте,  мов  сонячні  зайчики,
п'янкі  ендорфіни  дівчат!

Тілесні  контакти  зав'язані.
Під  тиском.  В  метро.  У  час  пік.
Зненацька  зустрілися  м'язами.
Ще  б  трішки  –  і...  серденько  спік.

Запізно...  Та  й  нащо  вже  рипатись?
Для  кого  оті  всі  понти?
В  мені,  мов  у  озері  риба,  –  ти.
А  може  те  озеро  –  ти?

Хоч  греблю  гати,  скрізь  –  по  озеру.
Пливу,  розпливаюсь...  Ось  ось...
Розтану,  неначе  морозиво,  –
серпневий  упрілий  лосось.

Життя,  мов  шкільна  арихметика,  
уперта  й  водночас  проста:
раз,  два  –  і  зробили  Ахметика.
До  мене  лиш,  гола,  пристань...

Палкі,  розпашілі,  розхристані.
То  пхаємось,  то  пихтимо.
До  Голої,  Голої...  Пристані
пливе  півкіло  ескімо.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846493
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.08.2019


МИЛО Є: БАННОЄ

Не  стогни,  що  жить  тобі  сутужно.
Бачить  Бог  усенький  світ  згори.
Бо  щодня  до  тебе  лізе  в  гузно
з  милом  ворог,  що  його  зварив.

Ти  ж  –  купив.  З  москви  чи  з  петербурга.
Ворог  лізе  з  пастою  в  твій  рот.
В  мозку  –  вже  давно  «Вєчєрній  Урґант».
Не  жалійся,  взятий  в  оборот.

Краще  б  ти  собі  подалі  йшов  десь.
Бо  війна  на  Сході  –  не  твоя.
Пальці  пхне  ворожий  «Хед  енд  шолдерс»,
чуба  дурить  запахом  троянд.

Краще  б  ти  з  гори  котився  лунко,
а  не  лив  солоні  ручаї.
Ворог  –  не  на  Сході,  а  у  шлунку.
Там,  де  тульський  пряник  причаївсь.

Краще  б  ця  земля  тебе  гонила,
лопала  на  п’ятах  мозолі.
Тим,  хто  ще  задарма  (с)хоче  мила,
видасться  дорожчим  вазелін!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846316
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.08.2019


КБАЧКОВИЄ АЛАДЬЇ

Дякую  еМПешній  лаврській  владі!*
Щоку  борознить  скупа  сльоза.
"Що  це?"  –  "Кбачковиє  аладьї."  –
сухо  повариха  відріза

в  набожній  привітливій  харчевні
із  презирством  дружнім  на  лиці.
Марно...  Все  ж  вишукує  знічев'я
око  рідні  серцеві  млинці.

"Ґречність",  що  не  снилася  й  Елладі.
В  битві  за  експансію  культур
перші  –  "кбачковиє  аладьї"  –
лаврсько-московська  от-кутюр.**

В  сни  мені  являється  в  халаті
"добра"  повариха  і  вони  –
грізні  "кбачковиє  аладьї".
В  тім  немає  їхньої  вини...

Мало  що  насниться  ще  галайді.***
Та  й  життя  його  –  химерний  сон,
де  з  "млинцями"  схрещують  "аладьї".
Чуєш?  –  Торжествує  Мендельсон.

Бачиш?  –  Наче  рідкісний  паладій,
ніби  різнобарвне  муліне
поглядами  хижими  "аладьї"
гамцяють  по-варварськи  мене.

©  Сашко  Обрій.

*  мається  на  увазі  Києво-Печерська  лавра,  окупована  нині  мацковскім  патлопархатом  (УПЦ  МП).
**  в  перекладі  з  фр.  -  "висока  мода".
***  бездомна,  зубожіла  людина,  
яка  не  має  постійного  місця  проживання,  
сталого  заняття

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846103
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.08.2019


ПРАЛКА БОЇНГ 747

То  не  з  ретязів  пнеться  Гудіні.
То  не  рев  тридцяти  фукусім.
Ген  двигтить  у  пекельнім  гудінні
пралка  «Боїнг  сімсот  сорок  сім».

В  клубах  диму  викрешує  іскри,
бешкетує,  немов  сарацин.
Тож  пери,  витискай,  ополіскуй,
пралко  «Боїнг  сімсот  сорок  сім»!

Йди  на  зліт  по  протореній  смузі,
джерело  для  нічних  потрясінь.
Збила  мізки  сусідські  у  смузі
пралка  «Боїнг  сімсот  сорок  сім».

Про  білизну  –  мовчу.  На  ганчір'я
ти  манаття  розпатрала  всім.
Розтинаєш  крилом  надвечір'я,
пралко  «Боїнг  сімсот  сорок  сім».

Вольова,  мов  на  пузі  й  на  ліктях
ще  від  хрещення  мами-Русі,
приповзла  в  двадцять  перше  століття,
пралко  «Боїнг  сімсот  сорок  сім».

Гомінкий  і  нескорений  воїн,
ти  гудеш,  наче  тьма  горобців  –
і  тому  я  нарік  тебе  «Боїнг»
(ти  –  одна,  їх  –  сімсот  сорок  сім).  

То  увись  лине  думка  пташина,
то  пливе  по  ранковій  росі.
Ти  ж  моя  працьовита  машино,
мов  бізонів  сімсот  сорок  сім!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845177
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.08.2019


ПОЕТАМ

Ми  не  знаємо  облич  своїх  поетів.
Ми  знеславили  ікони  їх  облич.
"Ето  кто?",  "кто  рядом  с  нім?"  "кто  тє?",  "кто  еті?".
Ну  а  в  школах  нам  ще  й  зверху  "помогли".

Це  відрадно  –  раптом  ще  комусь  цікаво.
Нині  важко  звоювати  інтерес.
Піднапружтесь,  хто  успішно  в  Лету  канув,
щоб  нащадки  розпізнали  ваш  "торець".

Та  й  кому  здалися  ветхі  небилиці,
вже  давно  побиті  шашіллю  століть?
Ми  не  знаємо  поетів  наших  лиця.
І  тому  наш  віз  і  нині  там  стоїть  –  

в  братній,  виритій  могилі  хрестоматій
де  не  бачили  пожухлі  сторінки
їхні  лики,  що  роз'ятрюють  стигмати.
Світ  –  базарно-інстраграмно-гомінкий.

Світ  сьогоднішній  –  гармидерно-фейсбучний.
Хто  –  письменники?  Хто  –  фріки?  "Ху  із  ху"?
Тут  не  модно  башковитим  бути  учнем.
Ми  голівоньками  грузнемо  в  піску.

Байдужісінько:  розстріляні?  померли?
А  сучасники  –  посходили  на  пси.
Чи  наїлися  отруйної  омели.
Ну  а  той,  хто  не  зійшов  –  успішний  псих.

Хтось  "не  здавсь"  –  його  проковтує  столиця.
Хтось  у  темряві  провінцій  загубивсь.
Ми  не  знаємо  поетів  наших  лиця.
Втім,  нема  для  них  жорстокіших  убивць.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845014
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.08.2019


ДИНАМІТ

По  поверненні  із  бану,
з  мордокнижної  тюрми,
все  мені  по  барабану  –
катастрофи  і  шторми.

На  конфлікти  клав,  на  війни.
І  на  звільнення  від  них.
Зроду-звіку  ми  –  невільні.
З  нами,  Боже,  вільний  –  псих.

Ми  не  стали  розумніші.
І  згуртованіші  теж.
Скрізь  снують  сіренькі  миші.
Пацюка  везе  кортеж.

Сіра  сірість  поспливала,
приповзла  з  усіх  усюд.
За  кавалком  пре  кавалок.
Розпускають  Божий  суд.

Динамічний,  демонічний
безхребетний  світ-слимак.
Мов  склади  в  буремній  Ічні,
хай  горить  його  тюрма!

Двісті  грамів  мужньо  хряпни.
Олівцем  сліди  наміть.
В  небеса  здійми  сірятник.  
Друг  твій  вірний  –  динаміт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844709
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.08.2019


RUSSIAN BORSCH

Годі  вже  тинятись  попідтинню!
З  себе  толерантного  не  корч.
«Ца́пи»  зазіхнули  на  святиню:
«рюскім»  нарекли  вкраїнський  борщ  –

чи  не  наймилішу  нашу  їжу.
Що  собі  надумав  Божий  суд?
Чи  не  найцинічніша  з  крадіжок  –
борщ  –  «найголовніший  «рюскій»  суп».
 
Ось  прийшли  за  борщиком  буряти.
Брате,  насипай!  Чоло  не  морщ!
«Свій  –  не  свій»  віднині  нам  звіряти
вже  не  Кримом  –  допитом:  «Чий  борщ?»

Тільки  справедливості  заради,
щоби  притлумити  в  серці  щем,
мають  відпові́сти  борщокради!  –
Ми  їх  катуватимем  борщем.

Щоби  і  в  політиці  й  на  кухні  
знали  й  пам'ятали  хто  тут  пан.
Буде  ще  сміятися  на  кутні,
борщику  об'ївшись,  окупант.

Трішки  хай  назад  наш  борщ  полізе.
А  захочуть  з'їсти  раптом  ще  –
ми  їм  напакуємо  й  валізи.
Хай  їм  звідси  стежечка  борщем!

А  тоді  крутнем  їх  по  дотичній  –
і  заб'ють  фонтанами  борщі.
Виборемо  борщоідентичність!
Хлебчуть  хай  –  прокислі  рідні  щі.

Щоби  й  світ,  одурений  москвою,
знав,  –  чий  борщ  насправді,  «ху  із  ху».
А  для  кулінарного  розвою
в  «ца́пів»  анексуємо  уху.

©  Сашко  Обрій.

#BorschtUA

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844692
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.08.2019


ОЛЄЖКА ВИННИК

Зненацька  на  бігборді  взяв  і  виник
мужчіна  неповторний,  роковий,
улюбленець  жінок  –  Олєжка  Винник.
Хоч  вовком  на  вовчиць  бери  і  вий.

Від  баб  –  до  молодиць  простакуватих
закохані  по  вуха  й  по  цицьки.
Кумира  ще  здаля  атакувати
готові,  мов  голодні  пацючки.

З  афіші  –  гіпнотичний,  пильний  погляд,
щетина,  блиск  русявих,  ніжних  кіс.
Олєжка  –  десь  незримо  завжди  поряд,  
очима  здобич  зваблює  навскіс.

Вовчиці  дико  виють,  спраглі  ласки,
Олєжкіних  обіймів  і  хітів.
Поплавився  давно  "орел"  Поплавський,
уже  не  юний,  –  як  би  не  хотів...

Сапу  схопив  Мишко  підстаркуватий.
Лопату  в  руцях  Винник  міцно  стис.
Він  виник,  щоб  "орла"  підстрахувати.
Бо  має  ще  твердий  і  юний  спис.

Бо  нива  ще  не  зорана  естрадна.
Сіяч  і  агроном  від  Бога  він.
Зіркове  сім'я  вкриє  простирадла,
прозорі  зорі  й  тьмущу  тьму...  вагін!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844214
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.08.2019


ЧУПРИНА

присвята  Євгенії  Чуприні

Не  пачка  цигарок*  –  зіркова  прима
посіла  чільний  київський  Парнас.
Письменникиця  з  прізвиськом  Чуприна.
Нетлінки  пише  й  думає  про  нас  –

простих  митців  і  просто  українців
з  макітрами  на  плечах  і  без  них.
Здавалось,  що  для  щастя  треба  жінці?
Авжеж  не  "Вурдалака..."  Бузини.**

Єсеніна  чи  Бродського?  А  заськи!
ЧупрИна  –  вже  давно  не  ЧупринА.
Нуртують  в  ній  харизма  й  дух  козацькі.
І  віз  письменникицевих  принад.

Блукати  довго  тим,  хто  в  них  порине,
по  темних  закавулках  і  місцях.
Ген,  з-під  садомазепинки  Чуприна
на  вітрі  майорить,  як  волі  стяг!

Гостренька  на  язик,  мов  з  перцем  страва.
Таку  не  переплутаєш  ні  з  ким!
Де  вигулькне  –  вирує  "Люта  Справа",
на  яворі  гойдається  москвин.

Каштетик  і  душа  її  з  велюру.
Та  голок  бійсь,  як  ти  –  зухвалий  принц.
На  кожнім  кроці  –  пишна  шевелюра.
Та  як  багато  справді  з  них  чуприн?

Із  нею  завжди  затишно  –  не  в  приймах.
Частенько  сниться  Лисенкам  вона.
Сьогодні  народилася  Чуприна.
Отож  здіймемо  келихи  вина!

 ©  Сашко  Обрій.

23.07.  -  24.07.19.  р.

*мається  на  увазі  марка  цигарок  "Прима"
**твір  Олеся  Бузини  "Вурдалак  Тарас  Шевченко"  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843071
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.07.2019


НА ГОЛЦІ

Ми  на  голці,  ми  всі  –  наркомани.
Ми,  мов  риба,  усі  –  на  гачку.
Світ-пухлина  затягує,  манить
і  зірвати  не  вдасться  чеку.

Два  товариша  –  Ерос,  Тананос,  –
оцифровані  боги  мереж.
Ти  тримаєш  в  руках  детонатор,
але  вже,  як  колись,  не  помреш.

В  ліс.  В  землянку.  Та  вирве  із  лісу
нелюдський  абстинентний  синдром.
Ти  судомно  піднімеш  кулісу  
і  пірнеш  у  саменьке  ядро.

Інформації  дозу  вколовши,
спілкуванням  усе  заїси.
В  драґлі  стрибнеш,  не  взувши  калоші.
Ти  щаслива  людина  єси.

Умикайте  гучніше  колонки.
Упірнайте  в  світи  соцмереж.
Ти  пірнеш.  До  наступної  ломки.
Оцифруйся  –  і  вже  не  помреш.

Як  набридне  й  захочеться  смерти,  –
вчиниш  заколот,  збуриш  народ.  
Що  вартує  системі,  щоб  стерти
твій  двійковий  нескорений  код?

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842944
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.07.2019


ЧЕТВЕРТІ ПІВНІ

Як  голос  подали  четверті  півні,
далеко  голий  овид  голубів.
Четвер.  Летіли  погляди  на  північ.
У  сув'язь  суголосних  голубів.

І  ми  з  тобою  вдвох,  уже  вчетверте
дивились  по-пташиному  на  пруг.
Четвер.  Летіли  поштою  конверти.
І  вежі  тріскотіли  від  напруг.

Буслам  на  соннім  колесі  у  стрісі
вклонялися  криничні  журавлі.
Вчетверте  із  тобою  я  зустрівся,
немов  з  досвітнім  небом  -  зореліт.

Укупочці,  в  блаженному  тремнінні
летіли  в  позаобрійну  глибінь.
Чекали  чергових  четвертих  півнів.
Чорніли  небу  в  очі  голубі.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842815
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.07.2019


КОЛОДА В ОЦІ

Отак  літа  спливають  парубочі.
Рокам  дівочим  втрачено  вже  лік.
А  все  ніяк  впритул  колоди  в  оці
не  видко,  хоч  і  в  ній  –  усі  жалі.

Хоча  у  ній  і  біди  всі,  й  турботи.
Та  в  кожного  стирчить  –  по  кругляку.
Як  не  силкуйсь  –  ні  пластика,  ні  ботекс
від  світу  не  сховають  суть  глевку.

З  вовками  –  пів  біди.  А  ти  по-вовчи
з  гієнами  завий,  чи  в  зграї  псів.
Аби  твоя  колода  в  лівім  оці
на  весну  не  дала  новий  посів.

Та  марно  все.  Під  заспіви  дівочі,
завруниться  і  вродить  пишний  цвіт,
у  доску  вже  своя,  –  колода  в  оці,
собою  заступивши  цілий  світ.

І  ось  усі  живуть,  не  так,  як  треба.
І  все  не  так.  І  простір  не  такий.
Колода  в  оці  –  це  життєве  кредо.
З  очниці  вже  не  видлубати  кий!..

Колодами  в  очах,  немов  мечами,
схрестився  люд.  В  тім,  певно,  є  свій  смак,
щоб  ми  одне  на  одного  мичали,
щоб  знову  не  родив  сім  років  мак.

Хоч,  врешті,  кожен  сам  собі  –  володар.
І  кожен  сам  собі  –  заклятий  кат.
Та  в  оці  не  мовчатиме  колода.
Бо  все  –  не  те,  одна  вона  –  така.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842769
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.07.2019


ПОРОШЕНКО

Бо  у  всьому  винен  Порох:
у  вугрях,  що  сплять  у  порах,
в  щонайменших  наших  бідах,
в  сивині,  що  вкрила  діда,

в  непривітних  наших  лицях,
в  шоколаді  на  полицях,
у  суцільнім  бездоріжжі,
в  тім,  що  бродимо,  мов  дріжджі,

в  тім,  що  шлунок  просе  їсти,
що  довкола  –  атеїсти,
у  смітті,  що  вже  по  вуха,
в  тім,  що  в  мізки  б'є  сивуха,

у  забацаних  маршрутках,
в  мегацінах  і  накрутках,
винен  в  хамстві  і  розпусті,
що  знаходять  нас  в  капусті,

у  безхатьках  і  злочинстві,
що  на  руки  ми  не  чисті,
що  не  чисті  ми  думками,
в  тім,  що  правлять  нами  хами,

винен  в  тому,  що  безпутні,
в  тім,  що  пів  країни  –  трутні,
що  Європа  нам  не  світе,
що  в  макітрах  віє  вітер,

в  піхвах,  прутнях  на  парканах,
що  совок  в  смітник  не  канув,
що  в  кишені  сумно  й  щемко  –
також  винен  Порошенко.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842440
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.07.2019


НЕПОРО. . ЗЕ. . МІННЯ

То  віддЗЕркалення  в  ЗЕніті
міЗЕрних  мас.  Гниле  ЗЕрно.
Нам  шанс  дали  –  заЗЕленіти,
зійти,  зміліти  на  ЗЕро.

ПреЗЕнт  вручили  нам  семіти
із  двох  великих  літер  «ЗЕ».
Ми  ще  не  встигли  посиніти,  –
а  преЗЕдент  верЗЕ,  верЗЕ…

Хоча  далеко  не  МаЗЕпа,  –
та  досить  борЗЕ.  Майже  ЗЕк.
«То  й  що,  що  схожий  він  на  ЗЕка?
А  може  нам  з  ним  повеЗЕ?»

Бульдог  слухняний,  –  не  бульдоЗЕр.
ЗареЗЕрВОВАно  народ.
Заліз  на  дах  верховний  поЗЕр
і  ЗЕдоволено  «арьот».

Понабирав  друЗЕй,  куЗЕнів,
понадруковував  гаЗЕт.
Кортежі,  грошики  каЗЕнні
і  пишний,  в  золоті  клоЗЕт.

По  лезу  йде  верховний  блаЗЕнь.
По  спині  ліЗЕ  мороЗЕць.
Як  в  очі  дурі  стільки  влаЗЕ?
БаЗЕдов*,  може?  ОеРЗЕ?

Рябить  життя  смугаста  ЗЕбра.
Двигтить  Верховний  коліЗЕй.
Спустись  на  ЗЕмлю,  вово,  з  неба.
Вертай  корону  й  трон  в  муЗЕй.

І  дуй  в  своє  ОрдЗЕнікідЗЕ,
в  КоЗЕлець  чи  ЗЕленодольськ.
І  коЗЕряй  там,  скільки  вліЗЕ.
Не  ЗЕчіпай  мільйони  доль.

ФіЗЕономія  мерЗЕнна.
НаркоЗЕлежний  фантаЗЕр.
Хай  з  кимось  іншим  повеЗЕ  нам.
Обов’язково  повеЗЕ.

©  Сашко  Обрій.

*  Базедова  хвороба  -  захворювання  
щитоподібної  залози.  
Типове  уявлення  про  хворого  
Базедовою  хворобою  таке:  
чоловік  з  одутлим  лицем,  
з  очима  витрішкуватими,  
дратівливий  і  нервовий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842040
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.07.2019


МІЖ ТУАЛЕТОМ І ХОЛОДИЛЬНИКОМ

Тюрма  із  перервою  на  променад  –
усе  що  намріяти  в  змозі  людинка.
Отак  і  життя  за  життям  промина:
десь  між  туалетом  і  між  холодильником...

Стікає  по  вусах  липкий  лимонад.
Сосиска  у  тісті  принаджує  дико.
Отак  за  йменами  горять  імена
в  гонитві  між  нужником  і  холодильником...

Багацько  вдалося  нажити  майна?
Чи  трапилось  перепочити  годинку?
Зачавши  удосвіта,  аж  дотемна
біжиш  між  вбиральнею  і  холодильником.

Не  очі,  –  а  більма.  Полуда,  мана  
заслала  зіниці.  А  в  грудях  –  льодинка.
Дивіться,  панове,  яка  дивина:  
людина  між  нужником  і  холодильником!..

Народжений  повзати...  Ну  його  на...
Навіщо  літати,  як  ти  не  владика?
Дивись,  як  людинка  життя  огина,
вбігаючи  в  райські  врата  холодильника.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841844
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.07.2019


РЕВАНШ

Довкіл  суцільний...  богомолець!
Розгардіяш,  бардак,  реванш.
ЛГБТшна  буйна  молодь.
Брак  мізків,  грошей  і  нірван.

В  серцях  і  головах  –  лакуна.
Куди  не  тицьни  –  полеміст.
"С  Маскви  да  Кієва"  два  кума
крізь  хмари  тягнуть  телеміст.

"Прінєпрємєнно,  –  кажуть,  –  нада  
на  кортанах  паґаваріть!"
На  лугандоні  –  канонада.
При  владі  –  ламаний  іврит.

А  на  біґбордах  –  змій  триглавий:
Новинський,  Вілкул  і  Мура...
Якась  мура.  Свої  булави
собі  засуньте  в  бампера!

Без  вас  ми  в  змозі  дати  Раду.
Бо  вже  заплив  ген  за  буйок
слуга  з  відміною  параду,
казковий  вова-довбой..б.
   
Подумав,  вилізши  на  купол,
що  він  тепер  –  Всєя  Русі.
Та  неборака  щось  наплутав.
Король  наш  –  явно  без  трусів.

Протухли  в  Римі  макарони.  
За  ґрати  –  наших  козаків.
Пробзділи  меркелі  й  макрони.
Ще  дружби  з  ними  хто  захтів?

А  вдома  –  сварки.  І  стандарти
з  подвійним  чи  з  потрійним  дном.
(Кому  б  задорого  продатись?
Самі  –  нездібні  все  одно.)

Схилюсь  доземно.  Аж  до  лона.
Невже  країна  в  нас  тупа?
Гримить.  То  п'ята  зе-колона
на  п'яти  стрімко  наступа...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841781
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.07.2019


ВАСЯ СОНЯХ

Свій  череп  гріє  на  осонні
без  обіцянок  і  зусиль
ясновельможний  Вася  Сонях,
простий  вкраїнський  хлоп  Василь.

Колись  оспіваний  в  легендах,
не  ліз  в  палаючу  ізбу,
ім’я  не  змінював  і  гендер.
Він  просто  жив,  творив  і  був.

Крутив  за  сонцем  головою.
В  степу,  мов  церква,  бовванів.
Доба  назріла  для  розвою.
Для  василів  –  не  вованів!

Провадив  руханку  спросоння.
Із  трахторцем  зрання  дирчав.
Ріллі  нащадок,  Вася  Сонях  –  
не  просто  соняшник  Драча!*

Тримав  за  «мао»  він  Дзе  Дуна,
де  Голля,  Черчілля,  а  ще
за  Україну  завжди  думав,
коли  над  нею  млів  кощей.

Відкати  сипали  солідні
Пол  Пот  і  Гітлер,  Піночет,
Хусейн,  Каддафі,  Муссоліні.
Махмуд**  ховався  у  мечеть.

Тож,  уті-Путіне,  здавайся!
Ще  Кім  Ір  Сен  і  Кім  Чен  Ір,
немов  огню,  боялись  Васю.
Хрестивсь  на  Сталіні  мундир.

Від  Стародуба  до  Херсона
стинає  клешні  крадунам
простий  як  двері,  Вася  Сонях
(й  не  скажеш  –  «сірий  кардинал»).

Всякчас  від  Лева  до  Луганська
кордон  тримає  від  засиль
простий  хлопак,  вкраїнський  ґанґстер.
Знайомтесь:  Соняшник  Василь.

©  Сашко  Обрій.

*  мається  на  увазі  "Балада  про  соняшник"  Івана  Драча.
**  Махму́д  Ахмадінежа́д  —  іранський  державний  діяч,  6-й  президент  Ісламської  республіки  Іран  (2005-2013).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841454
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.07.2019


САРАФАН FM

В  день,  коли  зітхнеться:  "Все.  Лафа...",
тут  як  тут  тебе  підстереже
радіво  на  ймення  "Сарафан",
рознесе  мільйонним  тиражем

з  ким,  коли  і  як  проводив  час,
хто  твій  Бог,  твій  бос  і  корефан,
хто  й  звідкіль  смагляве  те  дівча.
Скрізь  чатує  з  лавок  "Сарафан".

Ставить  чіпи,  засідки,  "жучки".
Я  не  те  щоб  тітки  Сари  фан  –
містом  лине  звук  її  гнучкий
з  радіва  на  ймення  "Сарафан".

Без  відпусток,  свят  і  вихідних.
Без  жалю  й  поблажок  на  реванш.
В  Пеклі  не  сховаєшся  від  них  –
від  адептів  секти  "Сарафан".

Гун,  сармат,  козак,  трипілець,  скіф  
тихо  шелестять,  мов  целофан.
Зросле  на  лопатах  язиків
радіво  "в  горошок"  –  "Сарафан".

Доки  ще  по  колу  йде  вода
і  пливе  в  пустелі  караван,  –
не  згризе  ні  тлін,  ані  біда
радіво  народне  "Сарафан".

На  гачечок  впіймано  раба:
дике  і  стрімке,  немов  тарпан,
безліч  достовірних  терабайт
вправно  ширить  світом  "Сарафан".

Дме  за  язиками  вітер  змін:
смерч,  мусон,  буран,  альпійський  фен.
Глушить  всі  ефіри,  топить  ЗМІ
владар  світу  –  "Сарафан  FМ".

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840404
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 29.06.2019


НАБУНДЮЧЕНІ ХОХЛЯТА

Доля  зла  буває,  клята.
Кинеш  оком  –  скрізь  вони:
набундючені  хохлята,
мов  херсонські  кавуни.

Чи  було  то  у  Херсоні,  
чи  примарилось  вві  сні:
скрізь  хохлята.  Часом  сонні.
Часом  навіть  навісні.

Хижо  зиркають,  спідлоба.
У  кишенях  –  повно  дуль.
Пухне,  стигне  хохлозлоба.
Ну  ж  бо,  гаркни,  мов  пітбуль!

Ні...  Скував  "совок"  ординський:
україно-,  людомор.
Мов  з  баштану  щойно  диньки,  –
без  амбіцій  і  думок.

Проковтнули  вкупі  кляпа.
Пріють  в  гузнах  язики.
Набундючені  хохлята  –
вже  давно  не  козаки.

Як  би  кат  в  лице  не  хляпав
матом,  пляцком,  батогом,  –
мов  метелики,  хохлята
пруть  на  світло  –  у  вогонь,

де  мичать,  немов  телята,
не  вникаючи  у  суть,
що  країна  й  доля  клята.
Й  двох  "матусь"  покірно  ссуть.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840244
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.06.2019


МОНСТРИК ІЗ ЛІХТАРИКОМ В РУЦІ

Ти  стрибала  в  темряві  морів
і  вогонь  палила,  мов  жерці.
Ти  стрибала,  доки  він  горів,  –
монстрик  із  ліхтариком  в  руці.

В  зорях  зріла  посмішка  твоя.
Зорі  –  то  очей  твоїх  взірці.
Міліони  зрізаних  троянд  –
монстрику  з  ліхтариком  в  руці.

То  твоїм  волоссям  пахкотів,
в  серці  залишаючи  рубці,
то  жахав  очаківських  котів,  –
монстрик  із  ліхтариком  в  руці.

Вправно  генеральствував  щодня.
Плюскався  у  морі  і  в  ріці.
Може  ми  по  ліжкові  –  рідня,
монстрику  з  ліхтариком  в  руці?

Міцно  манікюрами  затис,
взяв  мене  і  світ  цей  під  приціл.
Хто  ти  –  благодійник  чи  садист,
монстрику  з  ліхтариком  в  руці?

Ми  пройшли  крізь  орди  комарів.
Нас  звели  із  гумором  творці.
Десь  в  глибокій  темряві  морів  –  
я  і  ти...  з  ліхтариком  в  руці.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839749
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.06.2019


ШВИДКА НАСТЯ

В  тиші  життя,  в  черепашій  знемозі,
у  передгроззі  нового  витка,
знай,  що  зустрінеш  її  на  дорозі.
Майстер  напасти  –  Настуся  Швидка.

Не  приповзає  ніколи  поволі,
довго  на  обрії  не  маячить.
Рученьки  в  Насті  напрочуд  проворні.
В  них  же  –  від  спокою  твого  ключі.

Має  для  цього  причину  вагому.
Може  зненацька  застати  в  метрі,
в  дзені,  на  другій  поличці  вагону,
з  ворогом  –  в  полі,  в  пилюці,  на  прі.

Виб'є  у  сенсі  й  в  ефірі  прямому
з  тебе,  мов  пил  із  подушки,  думки.
Швидша  від  світла  і  глибша  від  "ОМу".
Голос  її  –  непристойно  дзвінкий.

Місця  нема,  де  не  може  напасти.
Вічна  загроза.  Неждана  гроза.
Будь  ти  шахрай  і  убивця...  чи  пастир,  –
плани  і  стежечки  переріза.

З  виду,  –  дівчина  біленька,  пухнаста,
мила,  ніколи  не  лізе  у  спір.
Радо  нагряне  шаліюча  Настя  
саме  в  ту  мить,  як  забудеш  папір.

Викрутить  нерви  й  кишки  всі  назовні.
Вирячить  очі  і  вип'є  твій  піт.
Довго  сидітимеш,  ніби  на  зоні,
ніч  під  затиснуту  кнопку  "repeat".

Знову  і  знову  чигатиме  Настя.
Хай  не  здригнеться  при  цьому  рука.
Гузно  підтерши,  гарикнеш  їй:  "Баста!"
Нащо  така  "допомога"  –  Швидка?

©  Сашко  Обрій.

*  -  діарея,  пронос  (народний  вираз).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838562
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.06.2019


ГЕРБИК ДОМОГОСПОДАРОК

Для  марій,  олен,  одарок,
василин,  тетян,  світлан
гербик  домогосподарок
заселив  тертям  свій  лан.

Стихло  все:  пуста  балачка,
побрехеньки  і  плітки.
Лупить  килим  вибивачка
глушить  люд  і  літаки.

А  за  килимом  –  подушки,
постіль,  одяг,  килимки.
Все  виноситься  за  дужки
змахом  ніжної  руки.

Гербик  з  пластику,  зі  сталі,
з  очерету  чи  верби
взяв  –  і  словом  став:  «ДІСТАЛИ!»
(концентрований  вердикт).

Настрій  в  жіночки  концертний.
Це  ж  –  в  спідниці  Хо  Ші  Мін!*
Захрипіли  дзвони  церкви.
Погамселим?  «Пошумім»?

Серце  з  п’ят  увись  знялося  –  
в  пил  і  бруд  від  килимків.
Скрізь  –  осипане  волосся,
сни  і  нігтики  ламкі.

Мить  крильми  затріпотіла,
мов  на  березі  –  лосось.
Вибивачкою  –  по  тілу.
Змовк  безсило  пилосос.

У  спідниці  б’є  по  нирці,
мучить  злодія  Джеймс  Бонд**.
Вибивачка  виб’є  ницість,
злий  матюк  і  забобон.

Пил,  мов  сніг  для  Кая  й  Герди,  –  
від  одарок  і  марій.
Чарівний  жіночий  гербик.
З  ним,  гляди  лиш,  –  не  вчамрій!

©  Сашко  Обрій.

*  Хо  Ші  Мін  —  в'єтнамський  революціонер,  державний  діяч.  

**  у  першому  романі  Яна  Флемінга  про  Джеймса  Бонда,  Казино  Рояль  (1953),  Джеймс  Бонд  мучить  головного  лиходія  Ле  Шифра  вибивачкою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837593
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.06.2019


ЦИЦІ ПИСЬМЕННИКИЦІ

Йду  з  п'ятірнею  на  пиці,
з  посмішкою  "до"  і  "від".
Циці  письменникиці
зір  мій  затьмарили  й  світ.

Скільки  в  них  пальцем  не  тицяй,
скільки  не  мрій  і  не  мар...
Циці  письменникиці  –
в  світі  подібних  нема!

З  ким  ви?  З  міністром  юстицій?
Може  вас  мне  олігарх?
Циці  письменникиці,  –
крила  й  водночас  –  тягар.

Де  там  цим  емо,  лілітам?
Глянуть  –  попадають  ниць.
Дояром  поруч  би  мліти
біля  письменницьких  циць.

Очі  горять,  мов  жар-птиці.
Пружні  до  неба  соски.
Циці  письменникиці
дружні  до  кого  і  з  ким?

Замість  промов  і  петицій,  
так,  що  встає  анапест,
циці  письменникиці  –
в  тиші  гучний  маніфест!

Циці  письменникиці
манять,  мов  мед,  молодців.
Так  би  й  втопитись  навхильці
в  вашім  густім  молоці!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837373
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.06.2019


ПІВДИК

Сни  розкуйовджує  півник.
Сонний  світанок  заюшив
медом  з  акації  Півдик,
знаний  допіру  як  Южик.

Грають  ранкові  калюжки
з  курячим  дощиком  в  смика.
Вип'єм  козацької  юшки!
В  Півдика  доля  –  велика.

Півдик  іще  молоденький,  –
вчиться,  мов  півник,  літати.
З  Южика  (із  одноденки)
став  мені  Півдиком-татом.

Бачу:  оперився,  виріс.
Бачу  на  ремені  зґарду.
Бачу,  як  неоковирність
знов  ожила  Буго-Гардом.

Бачу:  покинувши  Вирій,  
знову  воскрес  в  небожатах.
Южику  яму  вже  вирив.
В  Півдика  –  нива  нежата,

тьма  козаків  та  козачок,
і  покозачених  юшок.
З  ними  –  я,  сонячний  зайчик  –
перейменовую  Южик!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837239
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2019


МАЛАДОЙ ЧІЛАВЄК!

Навіть  рими  у  мові  нема!  Тож...  "пусть  падаєт  снєґ",
замітає  сліди  всі,  рефлексії,  спогади  про
провідницю,  що  кличе  мене:  "Маладой  чілавєк!"
Хоч  ревуть  та  сивіють  від  цього  і  кручі,  й  Дніпро.

"Маладой  чілавєк!"  –  знов  долине  з  торгівчиних  вуст,
навзгодін  мені  пущене  десь  на  базарах  "страни".
Посміхнусь.  Промовчу.  Бо  інакше  на  грубість  нарвусь.
Плюскіт  лайки  підхопить  не  гірше,  ніж  плин  бистрини.

"Маладой  чілавєк"  сновигає,  цей  привид  совка,
і  полює  за  мною:  в  маршрутках,  трамваях,  метрі.
Чую  вже,  як  до  горла  мого  підступає  рука
"чілавєка",  який  причаївсь  в  кожнім  другім  нутрі.  

Хуторянка,  що  вчора  сапала  іще  буряки,
охрестивши  мене  "маладим  чілавєкам",  ніяк
не  збагне  довжину  і  настирливість  тої  руки,
що  з  північних  боліт  по  плече  застромив  маніяк.

Що  ж...  у  нього,  напевно,  стратегія,  бачте,  така.
Ще  не  раз  перестріне  на  Божій  землі  він  мене.
Що  ж  до  "парубка",  "хлопця",  чи  "леґеня",  "молодика"  –
ще  оживлять  уста  їх.  А  зайда  лихий  –  промине!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836986
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.05.2019


ВПОДОБАЙКЕР

Щодня  перепускаєш  мегабайти
із  дописів  та  відео,  світлин.
Твій  друг  –  екран,  якщо  ти  вподобайкер.
Життя  крізь  тебе  здійснює  свій  плин.

Потік  інформаційних  інквізицій.
І  просто  харч  для  шлунку  голови.
Коти,  кобіти,  гузна,  лиця,  циці.
Понти,  плітки,  помиї  із  новин.

Митці,  отці  і  байкери,  і  байки,
чинуші,  бізнеспані  і  -пани.
І  ти,  мов  пан  над  ними,  –  вподобайкер.
Плюс  стоп'ятсот  їм  лайків  "іпани"!

Давай-но,  покажи,  на  що  ти  здатен!
Розкрий  кожуха,  всіх  закоментуй.
А  потім  селфі  виклади  пи..дате.
Ти  ще  не  стрів  на  обрії  мету.

Обличчям  поторгуєш  у  відосі,
переглядів  зібравши  стоп'ятсот
таких  же  вподобайкерів.  Твій  досвід
і  твій  авторитет,  немов  осот

проб'ється  скрізь  (тут  оплески  давайте!).
Висотуєш  мереживильний  сік.
Бо  ти  –  непереможний  вподобайкер,
який  завподо(в)байкає  усіх!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836774
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.05.2019


ЦЕ НЕ МИ

Відхрещуйтесь  і  далі  від  новин:
новинський,  бойко,  вілкул  тут  як  тут.
Над  ними  –  ЗЕ.  Кричить,  що  "ЦЕ  НЕ  ВІН!"
Та  годі  відхреститись  вам  від  пут.

Мов  тонни  пережованих  мівін,
мов  декалітри  пальмових  олій,
знущання  проковтнувши,  "ЦЕ  НЕ  ВІН!"
горлатимете  з  пальм,  –    старі  й  малі.

Сценарій  наскрізь  бачу,  наперід.
Мов  сніп,  нас  підкосив  Голодомор.
Народу  над  усе  о  цій  порі:
"Корита  вам  з  помиями  дамо!"

У  генах  той  терор  іще  не  стих.  
У  генах  ще  волання:  "ЦЕ  НЕ  Я!"
Ще  довго  нас  приречена  нести
порогами  поразок  течія.

Довгенько  німувати  ще  німим.
Із  риб'ячою  пам'яттю  повзем...
Нарешті  ви,  –  спільнота  "ЦЕ  НЕ  МИ!"  –
обрали  альтер-еґо  власне  –  ЗЕ.

Хай  в  ньому  виправдовує  себе
й  дороги  перекриті  злий  таксист...
Хай  падатимуть  камені  з  небес  –
відхрещуймось!  Ми  в  тому  маєм  хист.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836687
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.05.2019


НАДІСЛАВ

Тут  вже  логіка  не  діє:
як  сердечко  надіслав,  –
причиргикав...  не  Надія,
а,  напевно,  –  Надіслав.

Де  мораль  такого  вчинка?
На  побачення  прийшло
не  дівча  і  не  хлопчинка  –
загадкові  півкіло:

пудри,  шмаття  і  волосся.
Що,  що  –  це  не  відбереш!
Розвело  мене,  мов  лося,
страхопудало  з  мереж.

Я  напевно  не  сучасний...
Школа?  Перший?  П'ятий  курс?
Мо'  на  човник  і  –  на  Тясмин?
Ти  ж  моя  кончіта  вурс!

Пролетить  медовий  місяць:
море,  Греція,  вино.
Як  вас  кликать  –  містер,  місіс,
чи  по-нашому:  воно?

Точно!  Ти  химерна  діва.
Як  там...  "траверса"*  чи  як?
Лахи  в  сіточку  наділа.
З-під  панчох  стирчить  чиряк...

Годі  лірики,  бо  чую:
напросився  на  дизлайк.
Я  любов  зустрів  "больчую".
Ти  ж  моя...  мій  Надіслав!

©  Сашко  Обрій.

*  мається  на  увазі  "травесті-діва".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836686
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.05.2019


РЕФЕРЕНДУМ

Не  витівки  на  "клаві"  кнопки  "random",
не  яйця,  що  поклав  на  нас  кощей  –
я  єсть  народ,  що  кличе  референдум!
Дай  "рускім"  Крим,  Донбас,  і  трошки  ще.

Ні,  ні,  це  не  обмовочки  за  Фрейдом!
Нас  більшість  і  у  нас  є  свій  кумир.
Народ  –  за  чесний,  вільний  референдум.
Народу,  –  всрись  –  а  треба  з  рашкой  мир!

Були  ще  донедавна  з  нею  –  френди.
Нас  жменька  посварила  із  бариг!
Нехай  покаже  світу  референдум,
як  прагнемо  ми  путінських  вериг.

Подумаєш...  зо  три  голодомори,
дві  світові,  майдани,  купка  війн!..
Нам  шлунки  би  наповнити  й  комори.
Народ  давно  втомився,  сам  не  свій.

Нам  рефері  не  треба.  Ми_ше_братья!
Ото  аби  повити  землякам!
Не  треба  з  московитами  нам  раті.
Ми  дружим  з  братом.  Вас  він  чом  злякав?

Не  треба  ні  ромашок,  ні  календул,
бинтів,  зеленки,  йоду,  мін  і  куль.
Святкуй,  міноборони,  референдум!
Гопак  під  балалайку  втни,  мінкульт!

Нехай  сурмлять  бєндєровські  наводки,
що  мир  наш  окупантами  пропах.
На  двох  ми  вип'єм  пляшку  "рускай  водкі".
На  брудершарфт.  На  "цинкавих  ґрабах".

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836457
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.05.2019


INSTAGRAM

Життя  людські  –  столикі  і  стогранні  –  
минущі  одноденки,  пух  кульбаб.
Зостануться  лиш  фотки  в  інстаграмі,
де  юність  безтурботна  і  гульба.

Світлини  на  початку  –  давні,  ранні.
До  краю  прогорнеш  –  пенсіонер.
Іванко.  Народився  в  інстаграмі.
У  тому  ж  інстаграмі  і  помер.

Дівча  на  тлі  рожевої  герані.
А  далі  –  жінка,  мати  і  стара.
Марічка.  Одружилась  в  інстаграмі.
Приймав  пологи  також  інстаграм.

Все  –  сміх,  і  гріх,  падіння,  злети,  рани
всотав,  немов  молюсків  –  кашалот.
Побачення  й  розлуки  –  в  інстаграмі.  
Велике  соцмереживне  село.

Тут  заходи  –  святкові  і  каральні.
Торгівки,  хвойди,  мафія,  попи.
Митці,  інтелігенти  –  в  інстаграмі.
Топи  їх,  Ною-хакере,  топи!

Ви  ж  фоткайтесь  –  дівчатка,  гарно  вбрані.
Це  діло  –  гідне  жертв,  пихтінь,  старань.
Налий-но,  хряпни,  братіку,  сто  грамів...
І  «ґоу»  по  вподобайки  –  в  інстаграм!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836454
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.05.2019


КОНЦЕРТ

Стільці  у  залі  –  
густі  волосяні  фолікули,
в  яких  мляво  сидять  люди-волосинки.
Вони  абияк  порозкидувані
мармуровим  скальпом  приміщення,
в  якому,  наче  роки  довгожителя,
згорає  нерв  за  нервом,
волочиться  година  за  годиною
тягучою  нугою.

Глядач  з  розпуки  сіпає  ногою,
волосинки  паряться  
під  задушливим  мармуровим  каптуром
міського  палацу  культури,
а  скальпик  стрімко  й  невблаганно
лисіє  і  лисіє,  
лисіє  і  лисіє,
лисіє  і  лисіє,
втрачаючи  цінний  волосяний  покрив,
що  його  не  подужає  втримати
в'язкий  "had-&-sholders"  
невтомних  пісень  та  віршів.

Цей  концерт  –  без  кінця  і  краю  –
ніяк  не  збереться,  
ніяк  не  наважиться,  
ніяк  не  добіжить  примарного  кінця.
А  череп  лисітиме  і  лисітиме,  
лисітиме  і  лисітиме,  
лисітиме  і  лисітиме,  
щоб  стати  врешті  голим  і  гладким,  
немов  коліно  старого  діда,
немов  молочна  гузичка  малюка!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836250
рубрика: Вірші, Білий вірш
дата поступления 21.05.2019


ПІД НОГАМИ

Під  ногами  –  із  недопалків
і  пластику  з-під  кав,
світ  безхатьків  і  нудоти.
Світ  зловив  мене,  спіткав.

Під  ногами  –  із  недолюдків,
байдужо-млявих  душ,
мальовничий  світ  недоліків
цвіте,  росте  чимдуж.

Світ  –  гонитва  в  небо,  в  прірву.
Без  кінців,  початків,  гальм.  
В  приймах  світу  –  ні,  не  впрію,
між  микол,  степанів,  галь!

Світ  –  у  тебе  під  ногами.
Супермаркетний  дисконт.
Світ  в  усій  красі,  –  не  гарний.
Світ  –  всуціль  калейдоскоп.  

Світ  –  бджола,  пелюстка,  квітка.
Світ  –  чума,  холера,  кір.
Світ  –  розкрита  навстіж  хвіртка.
Світ  –  життя  наперекір.

Світ  –  проколи  і  підколи.
Орди  оргій  і  бурмил.
Світ  –  мов  пляшечка  з-під  коли.
Мов  пакет  від  шаурми.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836100
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.05.2019


50 ВІДТІНКІВ СВИНСТВА

Піпл  сильно  діловим  став.
Як  виходжу  я  надвір  –
п'ятдесят  відтінків  свинства  
пре  з  усіх  найменших  дір.

От  фантазія  барвиста  
в  арсеналі  гаплика!
П'ятдесят  відтінків  свинства.
Заповзятливість  яка!

Та  і  як  прожить  без  нього?
Там,  де  свинство  –  там  гаплик.
Без'язико  і  безного.
Ближче  й  ближче.  Плиг  та  плиг.

Хай  би  час  і  далі  тінькав,
ніби  дощик  –  на  город.
Та  життя  –  всуціль  з    відтінків  
(Вирок?  Ліпша  з  нагород?).

Старожили  –  хто  з  нас?  Вистав
їм  питання  в  лоб  і  вглиб:
"Сторожили  світ  від  свинства.
Чом  таки  не  вберегли?"

Все  одно  стрічати  свистом
ще  ніхто  не  відміняв...
П'ятдесят  відтінків  свинства  
діють  скрізь  і  навмання.

Мов  гіпотези  учених.
Мов  гіпофізи  горил.
П'ятдесят  відтінків  черні.
П'ятдесят  відсотків  рил.

Час,  тим  часом,  тінькав,  тінькав,
доки  світом  крокував.
Світ  –  строкатий.  Із  відтінків.  
І  з  п'ятидесяти...  вав.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836090
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.05.2019


ПЕС ДЕЦЬ

Кусається,  гарчить,  не  хтозна-де,  не  там,  не  десь,
а  тут,  –  уже  під  боком,  перестрибує  паркан  –
блохастий,  неминучий  і  забембаний,  пес  Дець.
Тому  запізно  паритися  й  парити  парка.

Боржомі  не  спасе.  Хоч  в  горло  з  лійки  заливай.
Від  песика  Деця  у  нас  немає  панацей.
На  витівки  багата  в  собацюри  голова.
Зубами  без  розбору  –  всіх  за  "крашанки"  пан  цей.

Тож  тільки-но  зазнаєшся,  який  ти  молодець
(сягне  Говерли  ніс,  а  там  –  "узує"  Еверест),
він  буде  тут  як  тут  –  уже  як  рідний,  твій  пес  Дець,
аби  тобі  вручити  урочисто  важчий  хрест.  
 
Довкола  нагортати  марно  змієві  вали,
бо  ти  вже  показав,  який  насправді  є  мистець.
Бо  вже  закони  підлості  новенькі  ухвалив,
до  горла  підступивши,  світ  затьмаривши,  пес  Дець.

І  той,  що  ловить  хвилю,  й  той,  що  вічно  ловить  ґав,
і  той,  що  докульгав,  кого  не  злапав  хижий  грець,
в  мить  істини  почують  десь  за  спиною  "гав-гав"!  –
То  вірний  друг  на  жертву  зачекався,  твій  пес  Дець.

Отож,  коли  прокотиться  потилицею  лід
і  в  тиші  пролуна  занепокоєне  "ти  здєсь?",
за  карк  тебе  смикне,  віддухопеливши  як  слід,
помітивши  завчасно  територію,  пес  Дець.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835959
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 18.05.2019


КЕНГУРАЦІЯ

Задовго  ми  жили  напівголодними:
не  граємо  в  культурно-мовну  гру!
Ми  кращого  обрали  між  володями.
Він  гуру  наш  і  спритний  кенгуру.

На  довгій-довгій  виборчій  дистанції
обстрибав  конкурентів  тільки  так!
Зустріли  перемогу  пійлом,  танцями.
Цей  світ  давно  на  вовах  –  не  китах.

Він  зможе  все.  Володя  має  рацію.
Дасть  пенсії,  зарплати,  ковбасу.
Дайош  на  дев'ятнацьте  кенгурацію!
Ти,  Петре,  наш  народ  не  "обезсудь"!  

Не  в  тренді  шоколад,  війна  і  термоси.**
Нам  пільги,  мир  і  докторську  давай!
Мерщій  вставайте  добкіни  та  кернеси  –  
накойте  в  економіці  дива!

А  ми  (куди  там  братися  Горацію?!)
хвалебних  понаписуємо  од.
Дайош  на  дев'ятнацьте  кенгурацію!  
У  нетерплячці  піниться  народ.

А  Петю  –  геть!  На  мило!  Ми  –  господарі!
Як  в  милі,  нас  таких  –  сімдесят  два.***
Без  мила  в  "жо"  заліземо  й  "до  одурі"
накоїмо  і  там  свої  "дива".

©  Сашко  Обрій.

*  інавгурація
**  Зеленський  якось  пожартував,  назвавши  томос  "термосом".
***  мається  на  увазі  72-73%  виборців  ЗЕ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835718
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 16.05.2019


СКИБОЧКА ЩАСТЬ І ТРИВОГ

З  шибки  вагонної  скибкою  дині
Місяць  пантрує  мене.
Що  ще  потрібно  для  щастя  людині,
ймення  якому  "земне"?

Справджень  яких  і  яких  забаганок
в  світі  очей  і  тривог?
Небу  не  видно  (рябить  за  богами)
мій  мурашиний  ривок.

З-поміж  мільйонів  таких  же  агоній,
вен  і  артерій  здуття
Місяць  пантрує  мене  у  вагоні,
ніби  в  колисці  –  дитя.

Переколошкались  люди  і  дати.
Втеча?  –  Яка  дивина...
Місяць  не  спить,  щоб  мене  загойдати.
Щоби  наснилась  вона.

Та,  що  пантрує  із  Місяцем  вкупі
мій  відчайдушний  ривок.
Очі  вологі,  до  шибки  прикуті.
Скибочка  щасть  і  тривог...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835093
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 10.05.2019


ПАБЄДАБЄСІЄ

Росте  "пабєдабєсіє",
а  з  ним  –  пабєдабісики.
Північну  хижу  бєстію
давно  вже  час  повісити.

"Стакани,  с..ка,  наліти".
Ракети,  бачте,  –  он  які?
Це  вам  –  не  із  л@йна  ліпить  
малоросійських  коників.

"Хахла  набіть  і  водкі  би.
Єво  узнаю,  мілава.
Узнаю  па  паходкє,  і...
"казніть,  ніззя  памілавать!"

В  пілотках  карапузики
крокують  із  ґвинтівками,
готові  нас  контузити,
як  тільки  ми...  як  тільки  ми...

В  пілоточках  –  акторики.
В  пілотках  –  кришнаїтики.
Повторюймо  риторику:
КУЛЬТУРА  –  ВНЄ  ПАЛІТІКІ!

"Хахол?  Да  мать  єті  єво!
Рассєя  –  в  Сєвастопалє.
Бєссмєртний  полк  па  Кієву
пабєданосна  топаєт!

Свєршится  снова  в  має  всьо.
Прі  етам,  –  в  срокі  узкіє.
С  калєн  ми  падимаємся,
вєдь  ми  же,  с..ка,  рускіє!

Падимємся,  натужимся,
хахляндію  акутаєм.
І  дроґнут  зємлі  в  ужасє  –
па  самую  Якутію!"

Що  ж...  Тужтесь.  Цільтесь  ловко  ви.
Та  так,  щоб  не  шукали  їх  –
аби  з  боєголовками
не  вийшли  і  фекалії.

Та  йде  тепло  в  Якутію.
Тож  вам  недовго  пінитись:
расєюшку  "акутают"
м'які  пахнючі  півники.*

©  Сашко  Обрій.

*  -  йдеться  про  якутський  пам'ятник  півню  з  л@йна,  зведений  місцевим  жителем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834914
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 08.05.2019


МОВУ НА ХЛІБ НЕ НАМАЖЕШ!

«Мову  на  хліб  не  намажеш,
ніби  вершки  чи  паштет.
Є  в  нас  «язик».  А  она  же,
мова,  к  чєму  тет-а-тет?

Кільцями  мову  не  вріжеш,
мов  запашний  сервелат.
Пельки  стуляйте  скоріше!
Годі  про  мову  волать!

В  пляшці  не  булькає  мова,
не  шарудить  в  гаманці.
Мова...  Яка  в  ній  основа?
В  мови  і  так  є  митці!

В  мови  і  так  –  цілі  села!
І  у  законі  –  рядок.
Нащо  нам  мова  місцева?
Нащо  й  закон?  Щоб  він  здох!

Мова  тарифи  не  знизить,  
не  підійме  зарплатню,
щастя  не  вселить  в  мармизи
і  не  зашиє  матню.

Як  би  не  борсалась  лунко,  
знаєм,  –  горгону  ще  ту!»
–  –  –  –  –  –  –  –  –  –  –  –  –
Мова  не  зцілює  шлунки
і  в  головах  «ніщєту»…

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834411
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.05.2019


ДУМА ПРО РОЗКОЛ

Ну  це  вже  в  сенсі,  вибачте,  прямому  –  
капець:  заткнути  кожен  «рускій»  рот!
Волає  «опоблок»:  «Закон  про  мову»
розколює  Вкраїну  і  народ!

Новинський,  шуфрич,  вілкул  і  мураєв,
філатов,  добкін,  бойко,  медведчук,
щоб  жив  «язик»  –  «на  камеру»  вмирають!
Ну  як  це  можна  серцем  не  відчуть!?

За  кожного  «ґражданку/ґражданіна»
не  раз  серця  їх  кров’ю  облились.
«Закон  про  мову»  –  це  як  вража  міна,
яку  підклав  Бєндєра  –  хитрий  лис.

Круками  людоїдські  хижі  норми
вже  зиркають  на  весь  «юґа-васток».
Тому  всі  опоблоківці  мінорні.
Їх  лиця  не  виказують  «васторґ»…

Хіба  так  можна  –  голими  руками
їх  ніжні  язики  й  серця  виймать?
А  як  же  все,  що  нажите  роками  –  
кросворди,  тєлік,  крєпкій  рускій  мат?

Немов  серпом  по  яйцях,  –  «пасрєдінє»
розколюють  горілку,  сало,  хліб…
Ви  чуєте:  «язик»  в  країні  гине!?
І  я  не  чую.  Певно,  то  джмелі

російською  гудуть  в  голівці  й  хаті.
Піду  молитись  перед  образком.
Читну  «Кобзар».  А  де  ж  ті  «язикаті»?
Бо  я  готовий  –  склеювать  розкол!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834398
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 03.05.2019


VIL CUL

Що  не  кажіть,  а  боженька  всевишній
нам  прізвища  дає  не  просто  так.
Є  кволі,  є  смачні,  мов  стиглі  вишні.
Є  всякі:  від  кота  і  до  скота.

А  в  тих,  яким  одне:  «грабуй-підкорюй»,  –
і  ймення  від  народження  такі  ж.  
Гризуть,  мов  попелиці,  все  під  корінь.  
Ще  більший  за  ковшем  ковтають  ківш!

Є  й  виплодок,  дволикий  неборака.
Хоч  вошей  в  Раді  повно,  воша  ця
з  хранцузької  –  «віслюк»  і  «підла  ср@ка».
Вже  краще  би  «незаймана  вівця».

Вже  личком  краще  б  схожий  був  на  дівку,  
чи  –  ніби  довгошиїй  диплодок.
А  так,  зеленкопикий  саша  вілкул
(так  сумно,  що  ледь  виплакав  рядок).

То  не  казки  й  не  баєчки  Езопа,
не  хоку,  не  рубаї,  не  пісні  –
то  звуки  випускає  «підла  жоп@»,
що  мало  скуштувала  стусанів.

Хоча  талановитий  ти  сосюра,  –
це  точно  не  про  вірші...  Хай  мене
вже  вибачать.  Яка  ж  тут  режисура?
Лише  незграбний  сєпарський  мінет.

Міцні  із  «запарєб'єм»**  в  тебе  узи.
Та  з  нами  вже  довіку  –  все  «will  cool».***
Щось  відають  англійці,  і  хранцузи.
Ще  трішки  –  й  посмієшся  на  кілку.

©  Сашко  Обрій.

*  з  фр.  на  рос.  «vil  cul»  –  «мерзкая  задница»,  на  укр.  –  «підлий  віслюк».
**  –  московія.
***  з  англ.  «will  cool»  –  «буде  холодно».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834397
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 03.05.2019


95-Й ЕЛЕМЕНТ

Не  туди  спрямовуєш  ти  вектор.
Здавсь  тобі  у  рясі  кадебіст!?*
Де  твій  Бог,  а  де  кремлівська  секта?
Не  уздрів,  де  янгол,  а  де  біс?

З  ворогом  «цьом-цьом».  З  якого  дива
великодні  «договорняки»?
Пика  бородата,  юродива
вчора  була  –  всим,  тепер  –  ніким.

Вибрали  між  волею  і  хлібом,
як  годиться,  знов  примарний  хліб.
Чув?  –  Не  гладь  попа,  Володю,  ібо  
задвигтить  довіри  моноліт.

Бачиш?  –  Спалахнули  вражі  дупи.
Кривлять  писки  «с  пєною  у  рта».
В  страхові,  що  можеш  ти  «надути»,
вмить  заметушилася  орда.

Що  не  віддаси  «народ  Донбасу»
в  лоно  «зомбодєдовскіх»  племен.
Діставай,  додавши  трішки  басу,  
дев'яносто  п'ятий  елемент!

Встромлюй  «мишебратьям»,  попри  лемент.
Знали  щоб,  що  вектор  твій  –  не  мед!
Хай  страшить  віднині  їх  зелене.
«Так,  так,  так!»,  –  підтвердить  кулемет.

©  Сашко  Обрій.

*  -  мається  на  увазі  нещодавна  зустріч  Зеленського  і  Онуфрія,  кремлівського  агента  РПЦ  в  Україні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834139
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.05.2019


ПАСКА З КОВБАСОЮ

Півжиття  жую  прокляту  сою.
Не  жую  в  присутності  ікон.
Школа.  Ти.  І  паска  з  ковбасою,
з  хроном  і  натертим  буряком.

Я  тебе  кохав,  плекавши  ласку.
Ти  мене  у  казку  все  вела...
Доки  не  дала  зловісну  паску,  
на  якій  розлігся  сервелат.

Згорнуто  за  мить  мої  манатки.
Чи  заради  цього  воскресав,
щоби  на  Великдень  для  канапки  
паску  накривала  ковбаса?

Чи  заради  цього  був  розп'ятий,
по  воді  ходив,  а  не  убрід?
Чортзна-де  мої  мелькали  п'яти,  –
тільки  простягнула  «бутербрід».

Хтось  гукнув  до  тебе  «хвате  їсти!».
Дві  щоки.  Ковбасний  сухпайок.
Ось  звідкіль  беруться  атеїсти.
Ось  коли  змовкає  в  серці  «йок».
     
Дух  ковбасний  в  хліб  святий  вселила.
Перейшла  останній  рубікон.
Скільки  б  рук  не  мила,  –  вже  немила,  –
ними  не  торкай  святих  ікон!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834070
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.05.2019


БУСОЛІАДА

Бусол  глобус  облітає.
Бусол  глобус  облюбив.
Навкруги  –  добіса  таєн,
сім  чудес  і  десять  див.

Зграя  бусолів  чудесних
огинає  вплав  дугу.
Галичани  –  по  одесну,
а  гетьма́нці  –  по  шульгу.*

Смикай  хмари-шабатури,
доки  не  посоловів!
Бусол  –  бусом  у  Батурин,
літаком  –  посол  у  Львів.

Цей  танок  –  безперестанку.
Громовиця  –  блись  та  блись.
Ген,  буслині  пера  –  з  танку.
Щоб  і  ми  тут  відбулись.

Щоб  і  ми  –  його  онуки  –
торували  небо  над...
Щоб  вдалося  пригорнути
цю  красу,  що  в  нас  одна...

Бушель,  гайстер  чи  лелека,
чорногуз  чи  то  боцюн...
Ця  земля  для  нього  –  мекка.
Обцілуй  з  ним  землю  цю!

©  Сашко  Обрій.

*  праворуч  і  ліворуч  відповідно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833877
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.04.2019


ШОСТИЙ ПРеЗЕдЕНТ

Вже  був  донбаський  хам.  Тепер  з  Кривбасу
спішить  чимдуж  на  трон,  всім  хамам  –  хам.
Чи  то  фальцету  в  голосі,  чи  басу  
бракує  спантеличеним  вухам.

Бракує  й  мови  в  голосі,  і  правди.
Удосталь  тільки  хамства,  певно,  в  нім.
Та  й  звідки  знати,  крав  ти,  чи  не  крав  ти?  
Відмовчуєшся,  презик-анонім.

Співпало  так,  напевно:  нині  –  шостий.
Тому  й  не  дивно:  «шістка»,  наркоман.
Володьку,  шо  ж  підвів  ти  нас  так?  Шо  ж  ти
повівсь  на  повний  «зелені»  гаман?

Ніхто  й  не  сумнівався:  із  екранів
іде  на  глядача  «крутий  мужик».
А  між  людей  –  бігом  шукати  крайніх
і  мірятись  аналізами  звик.

Ти  «ржав».  Гальорка  теж  синхронно  «ржала».
На  плач,  гарматний  гуркіт  –  не  пішов.
Не  втямив  досі,  що  ми  за  держава?  –
Не  сало  й  селюки,  не  «га?»  і  «шо?».

Не  селфі  на  морях,  а  працювати!
Бо  «розуму»  навчить  тебе  Дімон*.
Володю,  повипльовуй  всю  цю  вату.
Інакше  «стадіон  –  так  стадіон»!

Дивись,  не  надірви  лиш  поперечину
на  злеті  трудоголіків  –  в  Туреччині.

©  Сашко  Обрій.

*  –  Дмитро  Разумков,  радник  Володимира  Зеленського,  противник  Закону  про  мову  та  ін.  українських  ініціатив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833724
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.04.2019


ЧЕШИРСЬКИЙ ВІЛКУЛЯКА

БаРигів,  комуняк  –  чіпляй  на  гілку!
«Бавовна»  знов  поперла  із  проріх:
новинський,  рабінович,  бойко,  вілкул
обсіли  густо  батьківський  поріг.

Зухвало  пруть  у  вікна  прусаками.
Між  рамами  пролазять  до  шпарин.
Куди  не  глянь  –  самі  зальотні  хами
і  чи  не  кожен  стервом  тхне  старим.

Натхненний  преЗЕдентом  «рузькомірським»,
рішуче  ставить  блоки  опоблок.
Бо  пліснява  зелена  з’їла  мізки.
Бо  так  пахтить  «крємльовскає  бабло»,

що  штрикає  шалено  мову  вілкул,  –  
зеленкопикий,  капосний  чешир.
Та  гузно  швидко  схопить  власну  ж  «вілку»*.
Під  три  чорти,  світ  за  очі  «чеши»!

А  ні  –  то  на  гілляку  вілкуляку!
Четвер  сьогодні  чистий  –  чисть  ефір!
Єхидствує  –  якби  ж  то  вовкулака  –
чешир…  Чи  ширку  «лупить»,  чи  чефір.

Одвіку  бабка  йожка  завжди  проти.
А  тут  кого  не  візьмеш  –  бабойог.
Волають  «За  життя!»  кремлівські  шпроти,
і  зиркають  на  наш  великий  льох.

Та  час  уже  не  той,  не  вілкуластий!  –
Шугають  треті  півники  кота.
Готуйся,  шобло,  «склеювати  ласти».
Не  довго  вже  сидіти  «на  кортах».

Ні  прощення,  ні  жодних  преференцій.
Замало  вже  обмазаних  мармиз!
Таких  як  ви,  –  топити  у  зеленці.
Хай  в  пеклі  не  закінчується  хмиз.

P.S.
Дрижиш,  мовляв,  котяра  знов  буянив?
Чеширський  вілкуляк  тобі  боярин!

©  Сашко  Обрій.

*  -  виделка  (з  москв.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833614
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.04.2019


КУРКУМИР

Три  торбини  гречаної  вовни
намололи  з  друзяками  ми
(і  божествених  слів  і  гріховних).
Ми  –  мірошники...  Й  наші  мами́.

Ген,  вагони  метро  із  тунелів,
обминаючи  чвалом  ями́,
нас  несуть.  Зовсім  не  пустомелі  –
просто  дуже  схвильовані  ми.

Як  і  той,  що  з  екрану,  шановний:
меле,  меле...  Нівроку  кумир.
Вам  якої  –  пшеничної  вовни?
Мо',  з  ячменю,  або  з  куркуми?

Ми  лиш  мелемо  вовну  –  не  сієм.
Просівати  –  ніхто  теж  не  вчив.
Ми  чекаєм,  що  прийде  месія.
І  просіє.  І  вдень  і  вночі

буде  сіяти,  буде  орати,
буде  жати  і  везти  на  млин.
Два  в  одному:  трудар  і  оратор.
Тож  мели  й  тихо  бозю  моли.

І  за  нас,  і  за  них  і  за  себе...
Бо  скубтимем,  немов  курку  ми.
Як  не  справдиться  в  муках  молебень  –
швидко  станеш  мішком  куркуми.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833613
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 26.04.2019


БЕЗБОРОДЬКО

Награлись  у  війнушки  й  мову.  Досить.
Він  вирішить  питання  всі.  Без  «бе».
Прийде  і  за  дужки  все  повиносить,
що  винести  не  встигло  феесбе.

Зійде  на  трон  нарешті  наш  володька,
наш  пазл  у  матрьошці  з  вованів.
Пустіть  слугу  народу,  безбородька,  –  
навести  лад  в  країні  і  війні!

Наш  пацик,  чесний  (вроді  –  не  мавроді).
Тож,  вовко,  наші  бюлетні  лови!
Бо  всі  ми,  як  і  вова,  безбороді.
Живі  –  й  без  мови,  віри,  голови.

Ми  ладні  будь-де,  будь-кого  порвати,  
хто  стане  на  заваді  раптом  в  нас.
Мільярди  хай  викачують  з  Привату,  
а  з  укр.  Нафтогазу  –  нафту  й  газ.

Бо  порох  наш  відсирів,  спорохнявів.
А  жерти  жертві  –  хочеться  завжди!
Ми  будем  знов  покірні  та  слухняні,
лише  до  нас,  володько,  ти  прийди!

Ласкаво  до  корита  пана  просим.
Схилився.  На  колінах  –  «оба-на»!
Тож  тільки  «у  матросов  нєт  вапросов».
«Вапроси»  ж  є  завжди  у  вована.

Бо  він  іще  «зелений»,  отже  вчицця.
Хоч  Нотр-Дам  він  сорому  й  згорів...
На  місяць  виє  молода  вовчиця.
Прозорі  зорі  блимають  вгорі.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833530
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.04.2019


ЖМУТ ЇЇ ВОЛОССЯ

Ой,  що  ж  тут  в  нашій  ванній  завелося?
На  раковині,  скраю  –  пишний  жмут
добірного  жіночого  волосся,
такого,  що  й  женці,  мабуть,  не  жнуть.

«Колосся»  стигле  манить  і  лисніє.
У  згадках  –  ти  і  твій  добірний  виск.
Чи  десь  такі  в  природі  голосні  є,  
з  якими  ти  під  стелю  пнешся  ввись?

Чи  є  такі  слова  у  нашій  мові,
щоб  ними  твій  пучечок  наректи?
Хто  зна:  чи  то  з  потреби  у  обнові,
чи  то  від  нервів  вилисіла  ти?

Якщо  ж  тобі  цим  віршем  серце  краю  –
твої  пожинки  хай  ще  полежать,
поніжаться  на  раковині,  скраю…
Ще,  певно,  не  перейдена  межа.

Твій  віхоть  ще  не  плаває  у  супі.
І  в  горлі  ще  не  дряпає  моїм.
Якщо  так  розібратися,  –  по  суті,
я,  може,  суп  і...  з  віхтем  попоїм.

Обплутала  мене,  мов  рибу  –  сітка.
Із  рота  кляпом  жмут  уже  стримить.
Хоч  ти  мені  й  не  жінка,  –  лиш  сусідка,  –
безцінна  із  тобою  кожна  мить!

Під  автентичне  багатоголосся,
зронивши  набубнявілу  сльозу,
в  долоні  стисну  жмут  її  волосся
і  в  серці,  наче  хрестик,  понесу.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833062
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.04.2019


ЗЛОБОДАТЬ

Займеться  білим  цвітом  лобода.
По  храмах  досі,  замість  благодаті,
над  златом  –  кадебешна  злободать:
здушити,  затравити,  загойдати.

«Знов  хунта  і  ухилення  в  розкол...
Життя  курбелить,  наче  на  батуті.
Та  гріє  погляд,  поряд  з  образком,  –
з  портрету  стежить  рідний  ліліпутін.
 
І  як  би  томос,  наче  фантомас,
у  снах  не  колобродив,  не  «кошмарив»,  –
народ  шурує  звично  сам  до  нас.
То  що  нам  ті  «бєндєровскіє  шм@ри»?

То  що  нам  ПЦУ  чи  УПЦ?
Чого  захочуть  –  ми  наобіцяєм.
Вже  скоро  поговоримо  про  це.
За  Хама.  За  кагором  чи  за  чаєм.  

Земля  вам  пухом,  ф@шики-х@хли!
Хоч  навіть  і  під  нею  ви  –  невільні.
Живих  –  «жують»  пузаті  куполи.  
Могили  ж  –  пообплутував  «маґільнік».*

Пєтлюра?  Свят,  свят,  свят!  Хай  спить  в  землі,
немов  останній  витоптаний  інок!»
Та  духом  волі  дихає  вже  ліс,**
а  з  ним  –  холодноярівський  барвінок.

©  Сашко  Обрій.

*  московська  назва  барвінку.
**  мається  на  увазі  Холодний  Яр  -  історична  місцевість  на  Черкащині,  серце  запеклих  національно-визвольних  змагань  українців  з  московитами  у  1917  -  1920-х  рр.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832930
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2019