Олександр Обрій

Сторінки (9/868):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

НЕ НИЙ

І  навіть  для  всіх  заборонений,
накинь  на  лице  забороло.
Як  важко  б  тобі  не  було  –  не  ний,
щоб  душу  ніщо  не  збороло.

У  час  непростий,  насурмонений
скликай  однодумців  на  сурму.
Безвихідь  впаде  –  все  одно  не  ний.  
Наснага  сильніша  від  суму.

Розгромлений,  зранений,  зронений,
усупереч  ранам  і  бідам,  –
вцілілий,  живий?  Слухай,  бро,  не  ний.
Продовжуйся:  з  прадіда  й  діда.

Не  стільки  нужда,  як  вкорінений
задавнений  острах  нового.
Наказує  голос  вгорі:  "Не  ний!"
Ти  –  в  пазусі  Бога.  Тож  з  Богом!

Несешся,  неспинений,  спінений.
Яка  тобі  треба  ще  воля?
Для  волі  два  слова  є  іменем:
НЕ  НИЙ  –  і  не  знатимеш  горя.

©  Сашко  Обрій.

Світлина  з  річки  Південний  Буг  -  Олександр  Ігнатьєв

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020


СТЕП

Коли  довкола  все  пусте,
коли  зусібіч  душить  пластик,  
покину  все,  піду  у  степ,  –
піщинку  степу  в  серце  вкласти.

За  обрій  сонце  провести
(безсила  тут  бетонна  пастка!)
й  немов  в  останню  із  гостин,  
до  брил  гранітних  знов  припасти.

Бо  вкотре  з  краєм  степовим
не  встиг  як  слід  побуть,  набутись.
Так  виростаєм  з  пуповин,
лишаєм  дім  в  пориві  бунту.

Останній  вечір.  Ковила.
Бузок  небес  над  бузьким  степом.
Хмаринка  стежку  повела
туди,  де  біль  мій  розпростерто.

Куди,  тамуючи  цей  біль,
не  раз  ще  буду  повертатись.
Будяк,  чебрець  і  деревій.
Та  рідний  Буг,  мов  рідний  тато.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2020


ЛЕБЕДІВКА

Довго  не  кис  і  не  бідкавсь.
В  дзвони  тривожно  не  дінькав.
Мов  непорочна  лебідка,
в  серпень  ввійшла  Лебедівка.

Стишила  громом  прибою
тугу  й  неспокій  колючий.
Тут  ви  мене  із  собою
зблизили,  ґолеми-кручі.

Голими  бігали  тут  ми.
Голови  в  щасті  втрачали.
Бігтимуть  серпні  наступні
знову  сюди  від  печалей.

З  ґолемів  глиняні  східці
прудко  збігають  до  пляжу.
Тут  ми  сотали  навхильці
з  хвиль  срібнозоряну  пряжу.

Між  лебедою,  у  спеку,
бавились  тут,  ніби  діти
в  лоні  Буджацького  степу,
в  диких  пісках  Лебедівки.

В  чайках,  багряні  лимани
підперезались  косою.
Затишний  вечір,  як  в  мами,
ввесь,  до  останку  просто́ю.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020


ДРОН ВАСИЛЬ

Над  нудистським  пляжем  дрон  завис.
Зиркає  на  юне,  пружне  диво.
Жоден  щонайменшенький  нудист
не  втече  від  фотооб'єктива.

Голих  тіл  і  хвиль  гучний  приплив.
Дрону  сил  на  вилазку  не  шкода.
Вічно  б  синь  небесну  молотив,
доки  міцно  спить  його  господар.

Вічно  фіксував  би  дрон  Василь
з  неба  краєвиди  мальовничі.
Що  для  щастя  треба?  –  Лиш  виси,
доки  знизу  –  груди  і  сідниці.

Зводить  діафрагму  від  краси.
Вже  процесор  тричі  перегрівся.
На  піску  –  труси,  труси,  труси;
Олі,  Галі,  Каті  і  Лариси.

Мить  –  і  догори  зведуть  носи.
Майже  на  нулі  акумулятор.
Дрон  Василь  висить  з  останніх  сил.
Скоро  гепне  до  акул  в  муляку.

Вже  й  господар  кличе,  мов  у  сні.
Збили  з  пантелику  дрон  спокуси.
Хвилі  б'ють  тривожні  й  голосні.
Наш  Василь  занадто  збився  з  курсу.

Хай  в  крутім  піке  й  загине  дрон.
Та  навік  залишиться  на  дисках
кожна,  що  колись  була  ребром,
а  тепер  –  звабливиця-нудистка.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2020


КАДЕБЕШЕНЯТКО

В  цім  зубатім  світі,  полюбе,
краще  той,  хто  краде  й  бреше  м'яко.
Вийду  за  майора  кадебе.
Подарую  кадебешенятко.

В  зашморзі  диктаторів,  мов  пес,
світ  гарчить,  скавчить  (якби  ж  то  нявкав!)
Напишу  майору  есемес,
привітавши  з  кадебешенятком.

Спокій  –  на  тім  світі  десь,  а  тут  
грузнемо  в  лихих  депешах  надто.
Дужчає  і  твердне,  мов  п'ястук,
вогник  світла  –  кадебешенятко.

Рідне,  незрадливе,  бо...  своє;
крихітна  надія  у  прийдешнє.
Світ,  немов  новітній  Віфлеєм,
немовля  осяє...  кадебешне.

То  не  верещання  бісенят.
То  не  порося  й  не  цуценятко.
То  в  кублі  чекістському  зрання
горлопанить  кадебешенятко.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020


КАРПАТИ

Не  стану  ні  на  мить  себе  картати
за  те,  що,  все  покинувши,  чкурну,
чимдуж  заторохтівши  у  Карпати,
лишивши  катавасію  курну,

столичну  пустодзвонну  крутанину,
вервечку  закіптюжених  авто,
де  місто  час  розмелює  на  глину  
і  знову  ставить  плівку  на  повтор.

Тож,  плюнувши  на  все,  гайну  у  гори,
де  горе,  переоране,  з  ялиць
шугне  рясними  пригорщами  горлиць,,
де  з  неба  п'ється  щастя  горілиць.

Де  в  танці  зорі  з  іскрами  на  ватрі
кружляють  над  верхівками  модрин.
В  крисанях  тіні  з  бартками,  на  варті
гойдаються  й  дрижать  під  соло  дримб.

В  Карпати,  в  край,  де  нам  з  дівчам  кирпатим,
на  день  відклавши  клопоти  усі,
дрібненько  буде  дощик  накрапати
на  кінчики  замріяних  носів.

Хіба  не  гріх  за  це  себе  картати?
Отож  в  передчутті  солодких  мук,
мчу  з  варива  пекельного  в  Карпати
повз  тихі  діафільми  лісосмуг.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020


СОКИРА САТИРИ

Hello!  We  are  looking  for  sponsors  and  those  interested  in  modern  Ukrainian  poetry.
We  are  going  to  publish  a  book  of  poetry  “Satire  Ax”  by  Sashko  Obriy.  It  is  the  author’s  fourth  book  and  it  has  already  gained  reader  appreciation  for  accuracy  and  sincerity  of  poetic  thoughts  of  an  author.
The  book  is  ready  for  publication  and  is  already  illustrated.

Привіт.  Ми  шукаємо  спонсорів  та  всіх  небайдужих  до  сучасної  української  поезії.
Плануємо  видати  поетичну  збірку:  Сашко  Обрій  «Сокира  сатири».  
Це  моя  четверта  книга,  що  вже  отримала  високу  оцінку  точності  та  щирості  поетичних  думок,  викладених  в  ній.
Книга  готова  до  друку  та  вже  проілюстрована.

#sashko_obrij
#сашко_обрій
#satire_ax
#сокира_сатири
#modern_ukrainian_poetry
#сучасна_українська_поезія
#modern_ukrainian_poets
#сучасні_українські_поети

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020


ПІВДЕННИЙ БУГ

Давно  тобою  занедужав.
Та  як  тобою  не  божись  –
життя  летить  повз  тебе,  Буже,  
а  ти  –  так  сам  собі  й  біжиш.
   
Ніщо  вже  нам  не  допоможе,
лиш  білий,  пінний  шум  брояк.*
Життя  летить.  Ти  ж  плинеш,  Боже,**
бо  в  тебе  плинність  є  своя.

Бо  в  тебе  був  і  є  свій  танець.
Бо  в  тебе  вічність  на  чолі.
Спадає  повагом  Гіпаніс.
Ми  –  поруч  –  темні,  наче  ліс.

Татари,  греки,  скіфи,  готи...
А  ти,  нескорений  Ак-су,
повз  наші  болі  і  турботи
несеш  вікам  свою  красу.

Ген  закопилив  гордий  Пугач  
на  острів  Ґардовий  губу.
А  ти  вируєш,  наче  туга,
єдиним  звуком  в  серці:  "Буг".

А  ти  –  потуга,  в  скелі  вбрана.
Ти  –  ще  не  дібрані  слова.
В  граніт  віки  скувала  Брама.
Мовчить  оглушливо  Сова.***

І  хто  підкаже:  хто  ми,  де  ми?
Куди  плисти?  В  яку  із  бухт?
Лиш  ти,  далекий  і  Південний,  
шумиш  і  надиш,  кревний  Буг.

©  Сашко  Обрій.  

*  "броя́ка",  у  множині  "брояки"  —  місцева  назва,  характерна  лише  для  Побужжя  та  Дністра,  означає  елемент  річкового  перекату  або  ж  сам  перекат.
*  Бог,  Гіпаніс,  Ак-су  —  попередні  назви  Південного  Бугу  (слов'янська,  грецька,  турецька)  
***  Пугач,  Брама,  Сова  —  скелі  в  урочищі  Ґард,  поблизу  острова  Ґардовий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020


ЦВІЛЬ І ЗАЙЦІ

Цвіт  усіх  земних  цивілізацій
світ  на  прах  розвіював  не  раз.
Все,  що  залишалось  –  цвіль  і  зайці.
Й  дітьми  успадкований  маразм.

Довго  буде  з  нас  він  вилізати
в  цей  слизький,  непевний,  темний  час.
Цвіт  цивілізацій  –  цвіль  і  зайці  –
все,  що  буде  жити  після  нас.

Хвалячись,  мовляв,  з  цивілізацій
ми  –  найкраща,  решта  –  лайдаки,
квітнемо  на  звалищі  ерзаців,
дикі  малинові  будяки.

Хтозна,  буде  мед  з  нас  дикий,  вільний,
чи  розвіє  знов  безрідний  цвіт
вітер,  поміж  зайцями  і  цвіллю,
що  заполонили  білий  світ?

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020


ҐІҐАНТСЬКИЙ ВЕГАНСЬКИЙ МАКДОНАЛЬДС

Перекинувшись  тричі,  свідомість,
опинилася  в  інших  світах,
де  ґіґантський  веганський  McDonald's  –
отаман  овочевих  ватаг.

Де  сектантська  "Сікстинська  Мадо́нна"
що  трима  на  руках  не  Христа,
а  ґіґантський  веганський  McDonald's
з  українським  слівцем  на  вустах.

Де  заквітчаний  красень  Адоніс
сіє  сою,  капусту,  буряк,
а  ґіґантський  веганський  McDonald's,
мов  гарбуз  перестиглий,  набряк.

Ця  набряклість  безкрайня,  бездонна:
сухофрукти,  салати,  рагу.
Мій  ґіґантський  веганський  McDonald's,
перед  сяйвом  твоїм  я  в  боргу.

На  веганів  ти  плавиш,  мов  домна,
м'ясоїдів  усяких  мастей.
Раптом  –  бац!  –  прокидаюся.  Вдома.
Весь  у  бургерах.  Що  ж.  Намасте...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020


БОЖИЙ ДАР

Він  не  знав  у  пияцтві  спочинку,
найпотужніший  мав  перегар.
Поцілований  Богом  в  печінку,
безсумнівно,  він  мав  Божий  дар.

У  палінні  –  справжнісінький  геній
(не  стулявся  його  портсигар!),
поцілований  Богом  в  легені,
він  з  народження  мав  Божий  дар.

Віртуозно  коловся  і  нюхав,
різнобарвні  пігулки  ковтав.
Поцілований  в  горло  і  вуха,
він  під  кайфом  тримав  п'ять  октав.

За  вживанням  галюциногенів  –
рекордсмен,  найпалкіший  фанат.
З  речовин  –  справжній  гуру  і  геній,
найдосвідченіший  психонавт.

Він  наділений  був  Божим  даром.
"На  коня"  перед  смертю  курнув
і  позбувся  здоров'я  задаром,
поцілований  Богом  в  труну.

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020


ЕЛЕКТРИЧКА

Довга  і  повчальна,  наче  притча
(є  у  ній  замислитись  над  чим),
спогади  про  море  електричка
в  серці  понесла  удалечінь.

В  спогадах  маячить  відпочинок,
моря  й  неба  спільна  бірюза.
Нині  ж  виднокрай  перед  очима
синь  небес  від  степу  відріза.

Міцно  ще  на  тлі  висить  картина:
Водна  гладь.  Заграва.  Кораблі.
Змахи  крил  вечірнього  мартина.
Урвища  і  трави-королі.

Я  –  між  диких  трав,  як  в  морі  –  риба.
Між  рідких  акацій  –  путівець.
Простір,  що  в  устах  докупи  дримба
з'єднувала  чарами  увесь.

Хвилі,  що  не  двічі  і  не  тричі
в  снах  мене  гойдатимуть  вночі.
Морем  гляну  в  вічі  електричці
й  миттю  обернусь  на  далечінь...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020


ТА ХАЙ І ЛІНЬ

Впродовж  десятків  поколінь,
немов  "на  зоні"  вертухай,
за  нами  пильно  стежить  Лінь,
а  з  ним  –  близнюк  його,  Та  Хай.

Облишмо  докори  сумлінь.
Реформи  глибше  запихай!
Не  любить  змін  стабільний  Лінь,
як  і  близнюк  його,  –  Та  Хай.

В  покорі  дух  застою  стрінь.
Про  кращу  долю  не  зітхай.
Узри,  що  правда  там,  де  Лінь,
де  благоденствує  Та  Хай.

Замри,  заклякни  чи  зомлій,
але  минуле  не  торкай!
Нам  добре  в  ньому  –  з  нами  Лінь
і  наш  безпрограшний  Та  Хай.

Ех  заживем,  як  на  Олімп
зійде  братва,  спіймавши  хайп!
Настане  повний  Шаолінь.
Прилине  злагода  до  хат.

Хоча  в  багні  ми  до  колін
і  вже  шумить  від  лежнів  гай,
ми  свято  віримо  у  Лінь.
Веде  в  майбутнє  нас  Та  Хай.

Працюй,  системо,  наче  млин,
іржаво  кирцай,  не  стихай!
Бо  Лінь  –  є  все,  і  все  –  є  Лінь.
Як  і  близнюк  його  –  Та  Хай.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020


ОТОЖ БО Й ВОНО

Тільки-но  вступиш  в  найменше  л@йно,
облизня  схопиш,  в  калюжу  пірнеш:
сміло  чекай  на  Отож  Бо  Й  Воно.
Він  –  всюдисущий,  не  відає  меж.

Мовчки  з  небес  прочиняє  вікно,
довгу  драбину  на  землю  кладе
дух  самурайський  –  Отож  Бо  й  Воно,  –
і  не  сховатись  від  нього  ніде.

Хвацько  вдягає  цупке  кімоно  –
майстер  дзюдо,  карате,  айкідо.
Після  розминки  Отож  Бо  й  Воно
через  плече  провертає  кидок.

В  світі  за  дном  пробивається  дно.
З  товчених  тушок  росте  терикон.
Тільки  й  встигає  Отож  Бо  Й  Воно
дурня  за  дурнем  "вкладати"  ривком.

Буде  й  кіно,  і  вино,  й  доміно.
Тьма  фудзіям,  фукусім,  хіросім.
Там,  де  халепа,  Отож  Бо  Й  Воно
хутко  з'являється  передусім.

Кажуть  діди,  що  було  це  давно.
Тільки-но  перший  з'явивсь  чоловік,  –
втнувши  дурницю,  "отож  бо  й  воно..."  
тихо  прорік  і  нащадків  прирік.

Люди  ж,  як  завжди,  у  всьому  винять  
як  не  японських  богів,  то  вино,
тьму  щонайменших  отожбойвонят  –
та  не  себе  лиш...  Отож  бо  й  воно...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2020


ЧОМ БИ Й НІ

Мчить,  прудкий,  раптовий,  мов  орлан,
вільний,  як  угіддя  чабанів.
Лиш  його  імення  прогорлань:
тут  як  тут  постане  Чом  Би  Й  Ні.

В  мить,  коли  ти  в  сумнівах-круках,
із  самим  собою  у  борні,
й  мить  сама  –  непевна  і  крихка,  –
вже  спішить  на  поміч:  Чом  Би  Й  Ні.

В  час,  добряче  зрошений  плачем,
в  дні  нудні,  сіренькі  і  чумні  
він  прийде,  підставивши  плече,  –
варто  з  губ  зронити:  "Чом  Би  Й  Ні!"

Варто  вперто  рухатись  вперед,
щоб  за  тебе  він  не  червонів.
З  неба,  з  колісниць,  возів,  карет
радо  блима  оком  Чом  Би  Й  Ні.

А  коли  рутину,  мов  міхи,
знов  розтягне  мозок-баяніст,  –
дуне  вітрюганисько  лихий,  
хтозна-де  завіє  Чом  Би  Й  Ні.

З  ним  же  –  безтурботний  твій  талан.
Тож  уклін  йому  низький  до  ніг.
Вір  у  нього  й  матимеш  талант.
Лиш  частіше  згадуй...  Чом  Би  Й  Ні?

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020


ТУРБОРЕЖИМНА ТУРБОТА

Байдуже:  п'ятниця  чи  середа,
чи  то  неділя  й  субота,  –
прагне  назовні,  неначе  орда,  
турборежимна  турбота.

Вилитись  хоче  у  пісню  струнку,
з  віолончелі,  з  волинки.
В  пишній  поемі,  в  пейзажі,  в  танку.
Не  зволікай  ні  хвилинки!

Не  відкладай:  ув  обійми  лети!
Згубно  –  чекати  до  завтра.
Годі  застою,  страхів,  самоти!
Серце  не  має  дозатора!

Серце  не  знає  низьких  передач.
Стрімко  псується  об  гальма.
Серце  –  не  цяцька  для  кволих  ледащ,  –
дія  рішуча,  негайна!

В  грудях  тендітний  мотор  бережи,
перетворившись  на  дію,
взявши  турботливий  турборежим
в  путь:  з  понеділка  в  неділю.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020


ВІДСТАНЬ

Ві́дстане,  хай  зайве  все  відста́не,
звільнить  від  старих  нестерпних  пут.
Горами,  морями  і  містами,
в  мандрах  покажи  подальшу  путь.

Згине  хай  надумане  і  хибне.
Хай  усі  незгоди  трафить  шляк.
Серцю  не  сидіти  більше  сиднем.
Серце  вже  прийдешній  бачить  шлях.

Ліс  –  позаду,  спереду  –  тополі,
скелі,  степ,  лиман,  солоний  бриз.
Дай  же,  доле-перекотиполе,
відданих  очей  щасливий  блиск.

Серцю  дай  нехитре,  справжнє  діло,  –
в  нім  добро  примножиться  стократ.
Хай  чуже,  змаліле  й  поріділе,
на  семи  розвіється  вітрах.

Все,  що  оком  блимає  неситим,
все,  що  зводить  дух  на  манівці
в  серці  хай  не  трапиться  носити,
хай  не  заступає  більшу  ціль.

Десь  вкінці  тунелів,  трас  і  колій  –  
світло  на  планеті  «Всенетак».
Хай  замайорить  на  видноколі
заповітна,  істинна  мета.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020


АЛИЧИНА

Ще  не  вмерли  заповіти
і  маразми  ілліча.
І  тому  частенько  діти
кажуть  в  риму  "алича".

Але  є  ще  патріоти
між  малят  в  Галичині:
надає  дитячий  ротик
переваг  "аличині".

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020


БАДИЛИНА

Ще  доля  дожене  або  долине,
гортаючи  життя  стрімким  крилом.
В  степу  поворухнеться  бадилина.
Роздує  кондубасся  хмаролом,

над  Бугом  збудить  скелі  ковилові.
Розплющить  жовті  очка  коров'як.
Всі  очка  попрочунюють  волові.
У  цих  степах  проснуся  скоро  я.

А  доля  ще  долиною  долине  –
достатньо  спромогтися  на  стрибок.
Жене  за  вітром  пір'я  тополине  
з  кульбабовим  невидимий  Стрибог.

Наспівує  крізь  шум  порогів  пращур
про  те,  як  біг  босоніж  сам  у  степ.
Обрати  з  сотні  доль  собі  найкращу,
напевно,  –  найскладніше  із  мистецтв.
 
Сіріє  ген  тюрма  з  бетону  й  цегли.
Нехай  летить  сум'яття  сторчака!
Я  дихатиму  духом  чебрецевим
у  царстві  молодила  й  типчака.

Десь  там,  далеко  –  чийсь  я  співробітник,
товчусь,  мов  дурень  –  в  ступі,  вчу  статут...
Даю  найдоленоснішу  з  обітниць:
постати  бадилиною  в  степу.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020


УСМІШКА З ВЕЛЮРУ

Пишно  розпушивши  шевелюру,
святістю  осяявши  бігборди,
в  мери  пнеться  усмішка  з  велюру*,
чесність  випромінюючи  з  морди.

Праведним  серпанком  оповита,
в  прагненні  до  дір  затерті  пельки
в  Києві  й  країні  оновити,
з  кожного  чатує  закапелку.

Морда  ця  –  і  чиста,  і  старанна,
(рот  з  брехнею  справ  не  мав  ніколи!)
Як  не  як  –  обличчя  ресторана  –
чемна  морда  Тищенка  Миколи.

Не  якесь  цабе,  пихате  й  горде.
Мудрі,  стратегічні,  світлі  очі.
Серед  лихоліття  із  бігборда  
Тищенко  Микола  мироточить.

Критикам  лице  нема  чим  крити  –
хоч  бери  й  тули  його  до  рани!
В  мери  йде,  прозорий  і  відкритий,
Тищенко,  –  мов  двері  ресторану.

©  Сашко  Обрій.  Поезія

*  відсилка  до  скандалу  з  рестораном  Миколи  Тищенка  "Велюр",  який  чи  не  єдиний  в  Україні  працював,  усупереч  загальному  карантину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020


КУПЧАСТО-КУДЛАТЕ

У  серці  і  в  небі  –  купчасто-кудлато.
В  чеканні  прояснення  скрапують  дні.
Чи  засвітло  вдасться  циклони  здолати
планеті,  країні,  родині,  мені?

Чи  з  ніг  не  зіб'ють  розшалілі  цунамі?
Чи  стихне  колись  озвіріла  гроза?
Так  сперто  ще  небо  не  гусло  над  нами.
Так  глибоко  в  драглі  ще  світ  не  вгрузав.

Чатую  в  надхмар'ї  найменшу  з  прогалин.
Краду  спраглим  оком  найменшу  блакить.
Чи  з  хлопцями  коней  не  так  розпрягали?
Чи  надто  втягнули  тремкі  борлаки?
   
Дай,  Боже,  знайти  між  ваганням  рішучість
(либонь,  всі  незгоди  мої  –  замалі).
Дай  витримки  й  сили  –  розсунути  тучі
мені  і  родині,  країні,  Землі.

©  Сашко  Обрій.  Поезія

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020


НОСТРАДАМУС

Давно  верховодив  Навуходоносор.
Минули  й  часи  Нострадамуса.
Та  знов  ллються  води  й  на  вухо  доноси.
Ми,  певно,  ще  не  настраждалися.

Бо  й  досі  у  черзі  до  ката  по  клізму.
Бо  звичніше  так,  ніж  покаятись.
Все  ближчає  з  кожним  новим  катаклізмом,
у  дошку  вже  свій,  –  апокаліпсис.

Новітні,  треновані  бонні  і  клайди.
Прудкі  ватажки  здохлократії.
Міста  –  велетенські  андронні  колайдери,  
що  спокій  і  вектори  втратили.

Кишать  перспективи  і  потенціали,
під  спільний  знаменник  причесані.
Побігали  в  колесі,  потанцювали:
хто  зна,  де  й  поділася  чесність?

Ми  –  доньки  контрастів,  сини  парадоксів.
Куйовдило  нас  і  колажило.
Та  світ,  попри  все,  ще  тримають  і  досі  
Бетховен,  Платон,  Мікеланджело.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020


НІ СВІТ, НІ ЗОРЯ

Гоління  впроваджу  у  звичай.
Кросівки  до  блиску  натру.
Ти  скажеш:  метро  мені  личить,
а  я  –  в  свою  чергу  –  метру.

Скиплю:  впорядкую  гармидер.
Три  чверті  речей  –  на  смітник.
Я  осі  змінив,  мов  планида.
Ти  –  в  шоці  й  журбі?..  Посміхнись!

Почну  розминатися,  сонний,
хрустіти  від  вух  і  до  п'ят.
Прищепить  бадьорість  о  сьомій
будильник  на  шість  сорок  п'ять.

Раніш,  –  як  ведмідь  у  барлозі,  –
прочунював  післяобід.
Тепер  же  стрижем  з  верболозів
ні  світ,  ні  зоря  мчу  у  світ.

Тепер  же  випещую  мрію.
Цвіту!  Оживаю!  Росту!
Мандрівками  сню  і  чармію,
уздрівши  в  них  радість  просту.

Ти  скажеш,  що  він  мені  личить,  –
цей  рух,  що  дарує  заряд.
Я  випурхну  в  світ  зі  столиці,
мов  щурик,*  –  ні  світ,  ні  зоря.

*  щурик  –  стриж,  серпокрилець.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


НЕЗАРІКАЇН

Не  зарікайся,  незарікаїне!
Плід  вже  налився  соком  спокус.
Розум  блукає.  Світ  –  неприкаяний.
Не  забариться  зміє-укус.

Божа  правиця,  що  нарекла  мене
Совістю,  Серцем,  Словом  з  Небес,
не  вбереже  від  блуду  по  ламаній
розум  розпусний,  з  ним  –  і  тебе  ж.

Тропи  медові  –  рідні,  торовані
стежать  і  зводять  на  манівці.
Байдуже  –  пішки,  верхи  на  ровері  –
зрештою,  вкотре  зламано  ціль.

Все  ж,  не  здавайся:  мчи  серпантинами!
Знаю,  свинцевий  –  кожен  твій  крок.
Каїне,  брате,  бачу,  що  ти  мене,  
знайдеш,  зберігши  віру  і  кров.

Скільки  б  спокуси  серце  не  плавили,
перемінивши  сотні  одеж,
вірю,  що  станеш,  Каїне,  Авелем.
Небо  прихилиш.  Спокій  знайдеш.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020


СЕРЦЕ БОГА

Щось,  в  тісній  грудині  розпростерте,
пухне,  мов  нутро  аеростата.
Кажуть,  що  воно  зоветься  серцем,
спалахом  від  нені  і  від  тата.

Гранню  з-під  сорочки  дише  рвійно,
іскрами  запалюючи  ближніх.
В  пломенях  його  цвіте  барвінок,
дмухає  в  серця,  пускає  брижі.

Хай  без  перепон  і  без  упину
з  дня  у  день  росте  його  офіра.
Я  ж  –  до  груби  трісочок  докину:
хай  палахкотить  стовпами  віра.

Хай  з  очей  у  рідних  рівним  блиском
серце  випромінюється  ніжно.
В  час  хиткий,  непевний,  там  де  слизько,      
хай  в  очах  мигтить,  мов  запобіжник.

Хай  притулком  стане  благовійним
для  грудей  палких  і  небайдужих.
Хай  воно  в  серцях  спиняє  війни,
щоб  ніхто  в  них  світла  не  подужав!

В  дні,  коли  –  на  дні,  –  мов  у  криниці:
морок,  смуток,  розпач  і  облога,
попри  на́пасть,  нищення  і  ницість
в  грудях  калатає  Серце  Бога.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020


ХМАРОЗАВР

«Набрид  проклятий  карантин,
орда  намордників  і  масок.
Одвічна,  люта  кара  тим,
чий  бунт  об  приписи  зламався!

Весна.  Кишма  кишить  узвіз  –
без  респіраторів  і  правил.
Наге  лице,  як  добру  вість,
несу  в  масковані  орави.
 
Не  вірю  я  своїм  очам.
Не  вірю  владі,  що  обрав  я.
Не  вірю  медикам,  хоча
шаманять  хмари  шрифтом  Брайля.

Та  я  згори  плював  на  те,  –
мені  чужі  небесні  знаки.
Я  сам  собі  –  авторитет,
Я  сам  –  товстий  невіри  накип!
 
Крокує  впевнено  народ
від  рівноправ'я  до  безправ'я.
Але  машина,  дім,  город  –
мій  шлях,  який  давно  обрав  я.

Робота,  тєлік,  погріб,  хлів.
Не  шани  дух,  –  а  непокори!
Про  карантин  не  треба  слів.
Хтось  інший,  слабший  стане  хворим.

Хай  інші  снять  вогнем  спокут.
Хай  ї́м(!)  болить  «людинозавтра»!»
Глядь:  небеса  загнали  в  кут
похмуру  хмару-динозавра...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


БОРЩ 2. 0

Усмішку  даруючи  нарядну,
мов  дітвак  мрійливий,  без  причини,
вловлюю  раптовий  свист  снаряду:
Бах!  Бебех!  Життя  –  перед  очима!

Борщ  –  меткий.  Він  бив  не  пальцем  в  небо.
Нас  ділив  лиш  крок:  мене  і  фатум.
Банка  розпливлася  вкрай  кумедно
в  усмішці  фатальній  по  асфальту.

Чом  не  капусняк  чи  рибну  юшку,  
суп  харчо,  куліш  або  аджику?
Мов  небесна  кара  на  злодюжку  –
борщ  із  підвіконня  гуртожитку.

Драла  дав  з  небес,  мов  пес  –  із  цепу,  
борщ  в  крутім  піке,  сторчма  додолу.
Може  час  навідатись  до  церкви,
свічечку  поставивши  "на  долю"?

Банко,  що  й  кому  вчинив  я  злого?
Може,  хтось  із  недругів  накракав?
Може,  то  незлим  і  тихим  словом
спіймана  згадала  борщокрадка?

Все  прощаю!  В  Божому  Законі
"вкрасти  борщ"  –  не  так  уже  й  смертельно.
В  рота,  по  кишенях  і  за  комір.
Ти  ж  така  голодна!..  Хай  і  шельма.

Дядько  Голод  вічно  хоче  жерти.
Щоб  не  мліти  більше  спереляку,
нині  борщ  приніс  йому  я  в  жертву.
Два  відра.  І  зверху  –  каструляку.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020


МАМИН БОРЩ

Напитися  б  ним,  як  із  сотні  приго́рщ
живої  води  із  джерел.
Спустошений  шлунок  то  зводить  у  корч,
то  заживо  душу  жере.

Ні  наслані  відьмами  тисячі  порч,  
ні  бозя,  ні  рідна  жона
не  змусять  зогидити  материн  борщ,  
полізти  супроти  рожна!

І  дибки  –  волосся,  і  пір'я  –  усторч
від  думки  самої  про  час,
коли  не  пахтітиме  материн  борщ  
теплом  найсвятіших  причасть.

І  в  рот  не  полізе  столовий  прибор,
в  якому  –  найкраще,  –  най-,  най-  !  –
що  трепетно  вкладене  мамою  в  борщ,
що  тільки  бери  й  наминай.

В  дитинстві,  як  медом  наповнена  борть,
із  пузом  –  по  вінця  борщу,
я  думав,  що  вічно  триватиме  борщ,
як  з  неба  –  блаженство  дощу.

Та  дощ  перестане  й  пронизливий  щем,
по  серцю  ножем  полосне.
А  поки  наснажуй  утробу  борщем,  –
не  думай  про  це  й  про...  носне.

А  поки  стрибай  від  утіхи,  пищи:
в  часи  перемог  і  побоїщ
в  тобі  і  в  тарілці  –  для  тіла  й  душі
величніший  скарб  –  мамин  борщ!

©  Сашко  Обрій.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020


ЯК ТИ КРАЛА МІЙ БОРЩ

Я  вдивляюсь  в  байдуже,  насуплене  небо.
Знов  травневі  калюжі  оплакує  дощ.
Пригадаю,  як  стане  на  серці  амебно,
як  тебе  запросив  я  до  себе  на  борщ.

Наш  короткий  роман  зав’язався  в  маршрутці.
Ти  сказала,  що  з  днюхи  своєї  ідеш.
Ці  тонесенькі  ребра,  ці  нозі  і  руці…
Ми  пішли  у  кафе:  їж,  кохана,  без  меж!

Ти  вмолола  бульйон,  добрий  пригорок  з  булок.
Ще  й  з  собою  в  торбинці  взяла  провіант.
Хоч  не  станеш  ніколи  ти  Сандрою  Буллок,
та  і  я  –  не  Бред  Пітт,  втім…  і  не  павіан.

Їж,  кохана,  круглій,  вшир  чимдуж  роздавайся.
Ситий  шлунок  –  фундамент  стосунків  міцних.
Хоч  про  днюху  збрехала  (дізнався  з  девайса),  –  
ще  поїж,  щоб  не  плакав  сусіда-м’ясник.

Шлях  до  тебе,  зайчатко,  я  серцем  торую.
Ти  ж  реберцями  «світиш»,  тоненька  мов  хвощ.
Зготував  з  почуттів  здоровезну  каструлю.
Вже  чекає  на  тебе  наваристий  борщ.

Ти,  кохана,  в  той  день  не  прийшла  –  прилетіла.
Ще  сметанки,  голубко?  Смакуй  до  борща!
В  мріях  марив,  як  ширшає  тінь  твого  тіла.
Не  змовкав  ополоник  –  моторно  бряжчав.

Попоїла?  Стривай,  я  за  мить  повернуся.
Дивний  звук.  Я  –  навшпиньки.  Дивлюся:  мій  борщ
нагортає  у  банку  літрову  Ганнуся!
Що  ж…  чола  винувато,  любаско,  не  морщ.

Наче  гупнуло  серце  із  неба  об  землю.
У  безодню  води  крижаної  –  шубовсть!
Після  цього  амури  вже  нас  не  поженять:
тишком-нишком  ти,  злодійко,  крала  мій  борщ!

Я  б  і  так  всі  борщі,  що  існують  на  світі,
із  щавлю  і  капусти,  з  грибів,  буряка
у  цистернах  до  ніг  твоїх  клав  замість  квітів,
без  претензій,  принижень,  образ,  дорікань!

Я  дивлюсь  в  хмаропузе,  зажерливе  небо.
Калатало  у  грудях,  удруге  не  збоч!
Бо  вражає  не  гірше  від  грипів  та  ебол
та  любов,  що  краде  із  каструлі  твій  борщ.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020


СЕРПОКРИЛЬЦІ

То  по  ріллі,  то  все  по  криці  
своїх  прапрадідів  німих,
під  вереск  чорних  серпокрильців,
де  йшли  вони,  –  йдемо  і  ми.  

І  я,  із  урвища,  мов  щурик,  
на  манівці  хиткі,  курні  
з  гніздища  випурхнув,  зіщуривсь,  
стерно  шукаючи  в  стерні.  

На  сонце  мружачись,  спроквола  
пірнув  у  синю  далечінь,  
туди,  де  зір  манила  воля,  
де  ще  не  всі  –  удавачі.  

В  полях,  обабоки  серпами  
жінки  стинали  врожаї.  
Крильми  хусток  світила  пам'ять.  
Тьмяніли  лиця  і  жалі.  

Серпанок,  вистиглий  над  Бугом,  
сповив  у  сутінки  гарман.  
А  вітер  в  небо  бив,  як  в  бубон,
пісні  насвисвистував  громам.  

Сюрчав  у  ніч  неспішний  серпень  
на  серпик  місяця  в  імлі.  
Я  ж  –  розтинав  повітря  сперте,  
над  виднокружжям  степу  млів.  

А  місяць  вів  упертий  відлік.  
Із  дня  у  день,  із  року  в  рік.  
А  вітер  в  бубон  бив  навідліг
і  хмари  гнав,  немов  корів.

Знов  день  (гуцул  сказав  би  "айно!",
моє  завидівиши  село).  
А  стиглий  степ  шумів  комбайном.
Рясніли  вигони  зелом.
 
В  завислій  спеці  дзизне  муха.  
Здійме  чорнозем  вихорець  –
вже  люльку  видиму  роздмухав  
верткий  невидимий  курець.  

А  над  криницею,  навхильці,  –
предогов'язий  журавель.  
А  наді  мною  –  серпокрильці.  
А  піді  мною  –  Буг  реве.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020


МИЮЧИ СКОВОРОДУ

Миючи  сковороду,
можна  забути  про  те,
де  ти  –  в  раю  чи  в  аду  –
посуд  промив  і  протер.

Можна  забути  про  світ,
де  в  тебе  щастя  крадуть
війни,  стихії,  "covid",
миючи  сковороду!

Зникне  дефолт  і  дебіл
у  дзюркотінні  води.
В  серці  втамовує  біль
драєння  сковороди.

Кращий  психолог,  авжеж.
Викинеш  скоро  руду
шапку  поліських  пожеж,
миючи  сковороду.

Мов  українців  –  "граблі"  –
рухом  по  колу  веду,
з  мозку  викурюю  бліх
миючи  сковороду.

П'яту  колону  попів,
кляту  північну  орду
так  забував,  аж  упрів,
миючи  сковороду.

Рідних  запроданців  –  рій,
зайшлий  чужинецький  рід
легко  в  думках  розігрій
на  язиках  сковорід.

Зверху  і  знизу  сусід:
дятел  і  слон-вередун.
Краще  забути  усіх,
миючи  сковороду.

Душу  вже  ніц  не  гребе.
Маєш  основу  тверду.
Світ  не  спіймає  тебе,
скочивши  в  сковороду.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2020


ОКУРЕНА, ОДУРЕНА, ОБУРЕНА…

Окурена,  одурена,  обурена
під  небом  обважнілим  і  німим
лежиш,  мов  похоронна  тиха  урна.
З  тобою  лежимо  разом  і  ми.

У  мазанках  нас  –  видимо-невидимо,  
мов  тіла  розпростертого  твого.
Чуму  і  дим  з  тобою  пересидимо?
Розшарпує  тебе,  нагу,  вогонь.

А  квітень  –  в  шатах,  в  шапці  пишній,  вишитій
із  вишень,  груш,  із  яблук  і  жердель.
Агов!  Живі  ще  в  мазанках?  Ще  дишите?
Ще  трішки  потерпіть.  Вже  "брат"  іде.

Байдуже,  що  лице  його  налигане,
від  "братської  любові"  аж  косе.
З  лісів  іде.  Стрічайте  –  вже  на  вигоні.
Іде  і  вам  любов  свою  несе.

Вона  палка,  аж  сосни  не  витримують.
Аж  в  небо  вогняні  стримлять  стовпи.
За  нею  мчать,  мов  лірики  –  за  римою,
з  кадил  чуму  розкурюють  попи.

Окурюють,  одурюють,  обурюють.
Під  небом  цим,  приречено  німим,
накрило  землю  темрявою  бурою.
Палають  небеса,  ліси  і  ми.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2020


СОЛО ДОЩІВ

Дим  –  замість  солодощів.
День  –  метеор  без  коліс.
Квітень  і  соло  дощів
гасять  чорнобильський  ліс.
   
Прип'ять  –  припнута,  німа.
Ліс  важко  валиться  з  ніг.
Квітню,  тебе  вже  нема:
попіл,  нукліди  і  сніг.

Ти  так  невчасно  розцвів.
Жаль,  ні  тебе,  ні  мене
не  запитавши,  без  слів
синій  зацвів  пломінець.

П'яти  сколов  об  стерню,
листя  шукати  побіг.
Лісом  шугнув,  мов  канюк.
Ондечки,  скільки  вже  їх!..

Кажеш,  війна?  Кажеш,  грип?
В  крісло  Іуда  присів?
Глянь:  на  злодюжці  горить
шапка  поліських  лісів...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2020


СИРЕЦЬКИЙ ДУБ

Зламана  гілка  
під  сирецьким  дубом  
повзе  по  траві  змією.

А  сам  дуб  кроною  -  
медузою  Ґорґоною
виструнчився  в  небо  
і  зміїно  сичить  попід  хмари  
язиками  сухого  гілля.

Сичав,  сичав,  --
усіх  сичів  пересичав.
Аж  надвечір  
щоки  неба
зайнялися  багрянцем
і  спопеліли  
в  ніч.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2020


МОС-КВА-КВА

Це  вам  не  коники  з  глини  ліпити,
це  вам  не  пєцка  й  не  цацка:
це  грандіозна,  округла,  мов  пика,  
мрія  великокоц@пськ@!

Це  не  якісь  підліткові  гормони.
Це  вам  не  фарс  популістський!
Бачте:  аби-хто  отак  в  гегемони
не  потикнеться  полізти!

Мрія  проста,  хоч  доволі  амбітна  –
підло  поцупити  наше.
Ні.  Не  поможуть  прорублені  "вікна",
євроремонти  в  паРаші.

Ваші  теорії  здохли.  "Game  over".
Брехні  провалені  з  тріском,
ніби  вкраїнська  –  придумана  мова
злісним  генштабом  австрійським.

Ваш  "колобок"  ще  не  став  "круглобоком".
Крапки  над  "і"  –  теж  не  ваші.
З  творога  сирник  пектимете  доки,
діти  "вєлікой"  паРаші?

Вас,  призвичаєних  красти  в  сусіда,
бозя  не  впустить  до  раю.
Ваші  Ємєля,  Варвара  і  Сідор  –  
в  "прачєчной".  "Вєщі  стірают".

Ваші  зогнилі  від  розкоші  "ізби"  
в  себе  на  призьбі  я  видів.
Ниций  к@ц@пе,  ти  краще  не  ліз  би  –
в  нас-бо  і  так  повно  гиді.  

В  час,  коли  тільки  вдягали  підгузки  
ваші  болотяні  квакші,
Київська  Русь  говорила  по-руськи.
Не  навпаки.  Не  інакше.

Тільки  навчалися  ваші  ропухи
квакать  "мос-ква-ква"  по-царськи.
Наче  яєчки  –  на  весну,  розпухли
мрії  безликокоц@пські.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2020


ПЕРУКАРМА

Людство  дірку  пробило  у  кармі.
В  цьому  божа  взнається  рука:
зачиняються  всі  перукарні.
Тож  без  мене  сидить  перукар.

Нас  докупи  тепер  не  спаяти.
Світ  на  пазли  "COVID"  розгатив.
Спершу  –  плечі.  Втім  –  пояс,  і  п'яти.
Перукарю,  сумую!  А  ти?

Я  без  тебе  –  в  зажурі  патлатій.
Я  спокутую  гріх  вселюдський.
Маскі-шоу.  Лікарні.  Палати.
Сонце.  Бджоли.  Весна.  Пелюстки.

Темно  стеляться  патли  у  ванній,  
мов  на  камені  –  водорості.
Твої  ножиці  філірувальні...  
Ходять  спогади  ходором.  Стій!

Десь  здригнувся  матюк  на  паркані.
Рід  людський  десь  розпарив...  парка.
Десь  в  минулім  житті  –  перукарні.
В  снах  і  в  мареннях  –  десь  перукар.

Мов  наказ  цьому  світу  –  "палати!"  –
ізнадвору  вороняче  "каррр!"
З  ним  прощається  людство  патлатим.
Де  теперечки  мій  перукар?

Мох,  лишайник  –  у  патлах;  комахи.  
Зовсім  скоро  завиють  вовки.
Протриматись.  Аби  не  сконати,
не  загратись  в  лихі  піддавки,

не  пустити  найслабших  на  шинку,
не  загризти  когось,  мов  пітбуль,  –
я,  скипівши,  придбаю  машинку.
Поголюсь  радикально  "під  нуль"!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2020


ГОРИ! ГОРИ! ЯСНО?

В  житті  найголовніше  –  мати  віру
в  святий,  всеочестительний  вогонь.
Горить,  горить,  горить  коронавірус
і  плюшеве  опудало  його.

Усе  згорить  в  святім,  пекельнім  вирі.
А  надто  –  те,  що  жить  нам  не  дає.
Навічно  відлетять  у  вічний  вирій
кощей  і  барабашка  з  бабаєм.

Фатально  зблисне  в  бабиних  зіницях,
у  більмах  святоправедних  дідів
усе  коронавірусне  і  нице.
Всегрішний,  спопеліє  суходіл.

Діди  заломлять  руки,  сонце  –  спектри.
Згорять  в  хрестовім  праведнім  бою
по  вищій  математиці  конспекти
що  спать  вночі  студентам  не  дають.

Дотла  згорить  на  злодієві  шапка.
Згорить  на  ватрі  нечисть  в  казанах.
Гори,  попів  за  п'яти,  земле,  шарпай.
Гори,  бридка  бацило  кажана.

Горіть,  вожді,  диктатори,  тирани.
В  очах  чорти,  від  сорому  горіть.
А  дикі  племена  довкіл  старанно
утнуть  магічні  танці  у  дворі.

З  боліт  прийшли  (на  те  вони  і  дикі),
щоб  скоїти  кривавий  ритуал.
Усе  живе  –  підпалене  й  підбите.
Від  глупства  ще  ніхто  не  врятувавсь.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2020


19 ДІВОК (КОВІД 19)

Дев'ятнадцять  дівок,  дев'ятнадцять  кохань
зажадали,  запрагли  мандрівку!
На  таксі!  На  летовище!  В  рідний  Ухань.
Не  спинити  жоднісіньку  дівку!

Захотіли  страшне  у  всесвітнє  турне.
Що  не  дівка  –  красуня,  акторка!
Сланували  турне  (благо  є  інтернет!).
Для  рутини  політ  –  мов  касторка.
   
Приручили  свій  страх  і  пішли  по  руках.
Заспівали  і  затанцювали.
Нині  успіх  вимірюють  вже  не  в  роках.
Шанувальники  хлинули  валом!

Світ  сучасний  –  без  меж.  Тож  курсує  кортеж
п'ятий  місяць  від  націй  до  націй.
Вже  мільйон  запалили  сердечних  пожеж
із  Уханя  дівок  дев'ятнадцять.

Аплодують  в  Канаді,  Італії,  США,
австралійці,  корейці,  іспанці!
У  Ірані  й  Німеччині  –  оплесків  шал.
Все  пульсує  в  нестримному  танці!

І  чихати  дівкам  на  вакансії  дам  
найуспішніших  в  світі  компаній.
Не  по  днях  –  погодинно  зростає  плацдарм
інфікованих  творчістю  фанів.

Дев'ятнадцять  дівок,  ніби  чорних  дірок,
славу  й  успіх  висмоктують  в  націй.
Краще  думати  про  19  дівок,
ніж  про  вірус  ковід-19.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020


НАС -- ТУРЦІЯ!

Міцна,  немов  настоянка  настурції,  –
не  вибити  –  сидить  в  народі  манія:
писати  не  "Туреччина",  а  "Турція",
казати  на  "Німеччину"  –  "Германія".

Простий  народ  єхидствує  і  дражниться:
"Навіщо,  мудрагелю,  всі  ці  речі  нам?
Яка  у  біса  в  ср@ці  клята  разниця:
чи  "Турція"  казати,  чи  "Туреччина"?
 
Ми  звикли  до  "Германії".  "Німеччина"?  -
Ох,  ці  блатні  укрАінскі  прикільчики...
Ми  всі  –  за  мир.  Не  здавсь  ні  щит,  ні  меч  нам.
Лиш  вискочок,  таких,  як  ти,  прикінчити  б!"
 
Вже  швидше  поясню  сусідській  курці  я,
чом  вимерли  ацтеки,  з  ними  ж  –  майя.
Кажи,  як  окупант  московський:  "Тур-ці-я".
За  паном,  белькочи,  як  раб:  "Гер-ма-ні-я".

За  ними  вслід  рядком  підуть  "Руминія",
"Арменія"  і  "Венгрія",  "Молдавія".
"Словакія"  словник  введе  в  "униніє".
Не  бачу  сенс  продовжувати  далі  я...

Читайте  на  трусах,  шкарпетках,  роверах,
на  цінниках  ковбас  у  супермаркеті,
на  сайті  президента  звичним  "говором"
слова,  що  в  дульку  хочеться  зіжмакати.

Читай,  терпи  "лішенія  і  тяготи".
Кажи  "рублі"  на  "гривні".  Не  випендрюйся.
Кажи  й  роби,  як  всі.  Харош  патякати!
Не  бовтайся,  мов  пуцьвірок  апендикса.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020


ЗЕМЛЯНКА

І  як  би  Бог  у  людстві  не  зневіривсь,
і  як  би  нам  не  кліпав  грізно  Вій,  –
ми  вдвох  переживем  коронавірус.
За  містом.  У  землянці  лісовій.

Кохана,  візьмем  дві  твоїх  лопати,
(як  добре,  що  у  тебе  є  вони!)
і  будемо  натхненно  колупати
криївку  від  бацильної  війни.

Наш  рай  нікому  не  перекроїти
в  часи  глобальних  воєн  та  інтриг.
На  три  квадрати  вогкої  криївки
пошириться  миттєвий  наш  бліцкриг.

Хімзахисні  натягнемо  костюми.
В  комплекті  –  маска,  спирт  і  протигаз.
Зариємось  без  пилу  і  без  шуму.
Ніхто  і  не  дізнається  про  нас.

Ніхто  і  не  почує  в  місці  схову,
як  десь,  на  трьохметровій  глибині
співаю  я  для  тебе  колискову,
весь  гумовий,  твердий,  мов  ебоніт.

Десь  будуть  на  землі  про  нас  бубніти.
А  ось  –  про  наше  зникнення  стаття.
Ти  –  поряд,  пружна,  теж  із  ебоніту.
Мо,  вийде  щось  із  нашого  тертя?

Якщо  й  удасться  світ  вам  отруїти
й  не  стане  ані  хлопів,  ані  дам,  –
у  трьох  квадратах  вогкої  криївки
пульсують  людством  Єва  і  Адам.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2020


МИ ПРОКИНЕМОСЬ В ІНШОМУ СВІТІ

Стигнуть  неба  вечірнього  цвіклі.
Щось  тривожне  віщує  в  мені:
ми  прокинемось  в  іншому  світі,
мов  нога  –  у  новім  стремені.

Мов  старий  у  нічному  кошмарі.
Мов  Ісус  на  новому  хресті.
Він,  мов  Сонце,  чуби  нам  просмалить.
Нагадає  про  речі  прості,

прикувавши  цвяхами  рамена
й  сни,  обшарпані  вітром  думок.
Ще  не  знайдений,  тисне  знаменник  –
чи  то  іспит,  чи  просто  "здамо".

Сутеніє  цей  вечір,  мов  старість.
Сатаніє  цей  світ-сутенер.
Світ  –  вусатий  зіщулений  сталін.
В  нас  уживлений  він  –  суто  нерв.

Всі,  хто  мав  би  давно  вимирати,  –
всі  живі.  Хто  не  мав  –  той  помер.
Перші  –  тричі  на  рік  в  Емірати.
Другі  –  плинуть  свідомо  на  смерк.
 
Їм  світанок  не  треба  й  задарма.
Бо  у  сутінках  вся  їхня  суть.
Багровіючи  оком  жандарма,
стигле  небо  веде  нас  на  суд.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020


КУРВАСАНИ

Лісапєтом  в  пойнедінок  –
у  кахве  "В  гостях  в  Оксани".
Сабаножки.  Холодіна.
З  кашаладом  курвасани.

В  канаверті  –  лист  від  Вані.
В  шлунку  –  кохве,  мілєралка.
Від  Петра  –  у  салохвані
три  тюлькана,  дві  хвігалки.

Палікмахтер,  як  на  свайбу,  
кумпол  весь  оббалабонив,
і  побризкав  рясно  шайбу
двічі  інпоркним  диклоном.

В  цукєрмарклєт  –  по  тюхтєлі
й  по  обновку  в  гандіропа.
Бо  кухваєчку  на  тєлі
не  второпає  Єбропа.

Сарахлан,  бюрет,  суньдалі,
жменя  пувиць,  кіпіроси.
Лісапєт  і  дві  педалі  
вдовільнять  усі  запроси:

розтрасуть  цюліт  на  сраці
приберуть  сєльроз  в  макитрі.
Без  хирунгів,  лопурацій,
дорогих  каблєток  хитрих.

Вчора  в  клюбі  було  жарко:
танцювали  карапєта.
Краща  –  Нінка-сєклєтарка.
А  тепер  –  у  тєрапєта...

Сірамно  тутешній  дохтирь
не  трима  на  скацінарі.
Нахварбує  Нінка  ньохті
і  утне  такий  сцирналій:
 
пакішон,  хвілєтні  "лодки"
і  Василь  на  макациклі.
Взявши  торбу  осільодки
і  наклавши  в  банку  цвіклі,

по  єбропах  дасть  галопу!
Хто  селючка?  Що  за  бздура?
Це  ж  плирцеса  гандіропу,
а  не  куца  мацапура!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2020


КАЛАНТИР

І  кілівізор,  і  кумплютор
зрання  гудуть  про  калантир.
В  дворі  –  весна.  В  тирнеті  –  лютий.
Та  з  калавуром  я  на  "ти"!

Тож  заспокоять  мій  карахтер
каклєта,  кепчук,  малінез.
Поїм,  і  знову,  мов  старатель  –
у  гамазін,  де  вже  мене

чека  пашкет  і  мармашелі,
нові  красульки  і  спінжак.
Та  кашаладка  на  "Рошені"  –
це  ще  далеко  не  межа!

Вже  літом  снить  у  калідорі
мій  лацапєт,  залізний  кінь!  –
Чимдуж  помчить  назустріч  долі
через  городи  гоірків.

Який  тралємбус  чи  антобус?
Який  більзін  і  мациклєт?
На  лацапєт  кладу  я  торбу,
щоб  наліпити  знов  каклєт!

Гуде  надворі  трастяматер.
І  обиркоси  зацвіли.
І  чи  то  люди,  чи  то  мавпи
у  масках,  сунуть,  як  воли.

Вже  скоро  все  потоне  в  листі.
І  мов  дюльхвін,  у  морі  –  я.
І  хлопці  самосоколисті
пройдуть  парадом  для  киян.

Ще  нам  станцює  бараліна.
Ще  вріже  фєршал  піндікліз.
Зафунциклірує  країна,
немов  пікарда  з-під  коліс.

А  поки  –  скальп  і  конькулятор,
старенький  плінтор,  новийбуг.
І  колом  бігає  заклятим  
прогірклий  калантирний  дух.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2020


КОРОЛЕВА ТРОЛЕЙБУСА

Вся  столиця  –  суцільне,  тісне  маскі-шоу,
що  гуртом  пересіло  у  тралік  з  метра.
Мав  би  змогу  –  з  абсурду  цього  б  не  пішов,
бо  занадто  глибоке  звикання  до  травм.

До  потреби  людей  одне  одного  гризти.
І  до  хатки,  що  в  кожного  –  скраю,  одна.
До  кондукторки,  що  в  суперечці  з  юристом
випивають  разом  компліменти  до  дна.

Мов  телят,  запускають  у  тралік  по  десять.
Строго  в  масках  (зумисно  дістали  з  кишень).
Тож  коли  ти  спросоння  у  тралік  подерся,  
знай:  твій  писок  без  маски  –  найперша  мішень.

Де  "по  десять"  було,  –  плавно  стало  "по  тридцять".
Хтось  потрапив  у  вир  поліцейських  облав,
де  в  борні  щосекундно  народжувавсь  лицар,
а  тролейбус  гудів  і  звитяжно  волав.

На  цій  славній  землі  я  вродився  і  виріс.
Я  –  тролейбус.  Я  –  птах,  що  зоріє  згори.
Не  здолає  мене  ані  коронавірус,
ані  інший  капець,  що  на  сонці  згорить.

Колоритна  кондукторка  в  марлевій  масці,  –
королева  тролейбуса,  "в  дошку"  –  своя.
Колоритним  слівцем  зустрічає  громадськість
і  пірна  з  усіма  в  карколомний  вояж!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2020


ЦЕРЕМОНІЯ ПРОЩАННЯ З МЕТРОМ

Змахи  хусточок  в  метро.  Тьма  мотрон.
Крайня  зустріч.  З  уст  –  сумна,  довга  річ.
Церемонія  прощання  з  метром
відцвіла.  Усі  штовхаються  пріч.

На  зупинках  –  сотні  тисяч  киян.
Як  на  свято  –  на  роботу  щодня.
Ці  букети  і  вино  –  водіям.
Так  би  й  кожного  народ  обійняв!

А  для  інших  –  рятівний  карантин
(як  на  душу  ледацюги  –  бальзам).
Всі  турботи  і  жалі  скоротив.
Ощасливив,  давши  волю  сльозам.

Я  ж  –  учора  попрощався  з  Дмитром.
Крякав  жалібно  над  нами  мартин.
Церемонія  прощання  з  метром  –
це  щось  більше,  ніж  простий  карантин.

Десь  батьки,  кохана,  берег  Дніпра
(хтось  із  лівим,  хтось  із  правим  прощавсь).
Десь  робота,  мрія,  юність  Дмитра.
Хтось,  прощаючись,  забувся  й  про  час.

Хтось  –  про  те,  живем  для  зла  чи  добра.
Хтось  –  про  те,  навіщо  цей  карантин.
Хтось  із  владою  прощавсь,  що  обрав.
Хто  ж  прощав,  а  не  прощавсь  –  кара  тим.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020


КАРАНТИН

Нам  не  треба  ні  квентінів,  ні  тарантін,
бо  життя  й  так  багате  на  вибрики.
Пандемія  корону  вдягла  й  карантин
довелося  без  вибору  вибрати.

Хто  кмітливіший  був,  не  сонько  й  не  кретин,
а  господар  з  практичною  жилкою,
той  затарений  не  на  один  карантин,
не  оливками  і  не  аджикою.

Гречка,  борошно,  сіль,  туалетний  папір
сірники,  мило,  хліб  із  оліями.
Не  врятує  від  глупства  ні  ладан  попів,
ні  стежки,  забобоном  овіяні.

Цілування  ікон  не  скасує  "кранти".
Ні  поклонів  биття  із  молитвою.
Вчить  вітатися  зігами  нас  карантин.
Та  людину  не  з  кожного  витворить.
       
Тонни  масок  збарижили  ще  перед  тим,
як  розверзлися  річища  паніки.
Крізь  кордони  закриті  і  крізь  карантин
наші  ринуть  навспак  до  "Титаніка".

Розглядаю  одну  з  наймиліших  картин:
поцілунки  "взасос"  із  обіймами.
Попри  смерть,  війни,  голод,  чуму  й  карантин,
не  рідіє  країна  дебілами.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2020


ШЛУНКОВО-КИШКОВЕ

Місто  –  шлунково-кишкове,  мов  тракт.
За  батраком  сновигає  батрак.
Штурхає  втома  авто  за  автом
в  серце  мільйонів  невидимих  втом.

Десь  вдалині  –  за  байраком  байрак.
П'яний  нероба,  сільський  неборак
раю  довкола  не  бачить  впритул.
Інший  же  –  душу  до  міста  припнув.

Шал  напускних,  невгомонних  витрат.
Крутиться  люд,  мов  невтомний  вітряк.
Газів  і  вихлопів  сизий  дурман
міцно  п'янить  очманілих  примар.

Клаптик  природи  –  не  допомага.
Радіошум,  оковита,  мангал.
Стіл,  парасолі,  шатро  і  стільці.
Привид  квартир  –  на  траві  й  на  лиці.

Парк  огорнула  давка  магістраль.
Гасла,  плакати,  сізіфовий  страйк.
Розкіш.  Палаци.  Сієста.  Антракт.
Місто  жиріючих  черев  і  срак.

Вбивча  еклектика  архітектур.
Безмір  тонких,  естетичних  тортур.
Соцреалізм,  бароко,  хай-тек,  –
ніби  ґіґантський  ляльковий  вертеп.

Десь  під  землею  –  залізний  дракон
з  вулиць  ковтає  конвеєрний  корм.
В  череві  монстра  –  пручаюся...  я
серед  шлунково-кишкових  киян.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2020


ПРИЙМАТИ УЧАСТЬ

Припиняйте  "приймати"  вже  "участь"
А  коли  і  кортить,  то  "беріть..."
Серце  лють  роз'їдає  кипуча.
Краще  врозтіч  тікайте,  убрід.

Бачу,  знаю,  що  вас  таких  –  куча.
Чув  не  раз,  що  вам  "разніци  нєт".
Тим,  хто  спробує  "прийняти  участь",  –
не  зібрати  докупи  скелет.

Серце  докори  більше  не  мучать.
Бо  по-іншому  з  вами  ніяк.
Доприймались.  Вертів  таку  участь
я,  мов  шльондру  брудну,  –  маніяк.

Вам  у  нірку  сховатися  лучче.
І  на  грудь  до  всирачки  прийнять.
Ну  а  там  все  одно  вже  –  чи  участь,
чи  усе,  що  приймає  примат.

Заспіваєте  пісню  про  "утиск".
Вас  частіше  б,  таких,  утискать.
Незавидна  чека  на  вас  "участь",
непроглядна,  жорстока  тоска.

В  кого  ж  мізків  ще  є  оберемок
(ще  не  все  розтоптали  слони),  –
беремо  в  цю  епоху  буремну
більше  участь.  Й  хоч  трішки  –  словник.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2020


АКИН ТАРАЗІ

Ти  б  ішла  собі  кудись,  ти  б  ішла  ку...
Там,  де  восьмого  була  сто  разів!
Лину  подумки  в  степи  Мангишлаку,
де  відбув  своє  акин*  Таразі.

Наступа  дев'яте  стрімко  на  п'яти.
Ну  а  восьме  –  лиш  його  переддень.
На  могилу  Кобзаря,  як  на  свято,
ми  дев'ятого  з  тобою  підем.

Він  у  пам'яті  нащадків  Адая.
І  його  три  сотні  з  гаком  картин.
Як  спитаєш,  –  аксакали  згадають:
"Славним  був  і  нас  прославив  акин!"

Став  на  обрії  казахськім  зорею.
Жодна  шалька  не  зійшла  з  терезів.
Перший  в  світі  скромний  бюст  Кобзареві
від  казахів  був,  "на  честь  Таразі".

Катерина  народила  (казашка!)
двох  шевченків.  Хтось  аж  протверезів?
Не  лише  далекі  Канів  чи  Жашків  –
вчать  казахи  в  школах  про  Таразі.

Він  –  казахський  оборонець,  глашатай.
Правду  світ  з  його  малюнків  дізнавсь
про  життя  казахське,  побут  і  шати.
А  казахи  через  нього  –  про  нас.  

Як  украсти  в  укрів  свято?  А  заськи!
Хоч  даються  комуняки  взнаки.
Цього  дня  зродивсь  козацько-казахський
Таразі  –  мудрець,  кобзар  і  акин.

©  Сашко  Обрій.

*  Аки́н  —  поет,  оповідач  у  казахського,  киргизького  та  ін.  народів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2020


ЦЕНТРОПУПІЗМ

З  нами  тягатися  марно  й  запізно
недоброзичливцям  різної  масті.
Цвіт  українського  центропупізму
знов  проростає  з  родів  і  династій.
 
Липа,  Міхновський,  Донцов  механізми
лагодять  в  мізках  рішуче  і  ємко.
Ствердно  ведуть  нас  до  центропупізму
Стус  і  Франко,  Маланюк  і  Шевченко.

Масло  на  хлібі  –  не  мамина  пісня.
Хто  ми  –  у  цьому  для  нас  є  різниця.
Сіль  українського  центропупізму:  
мова  й  земля,  і  на  небі  –  зірниця.

Гроші  і  серце  –  не  мляво  й  побіжно.  –
Палко  –  в  найкраще,  у  якнайрідніше!
Дух  українського  центропупізму  –  
в  світі  –  лиш  наша,  окремішня  ніша.

Я  –  не  якийсь  там  задрипаний  піжмур.
Укр.  Бо  украми  бути  –  престижно.
Можна,  довірившись  центропупізму,
без  перешкод  стати  укром  за  тиждень.

Все  в  нас  найкраще:  культура,  і  бізнес,
молодь  –  кмітлива,  смілива,  красива,
вдячна  вкраїнському  центропупізму
(в  ньому  наш  ґонор  і  наше  всесилля!)

В  поле  не  треба  ходити  по  пижмо.
Є  від  усякої  напасті  ліки:
дух  українського  центропупізму,  –  
витримка  й  гарт  від  раба  і  каліки.
 
Стати  вкраїнцем  ніколи  не  пізно.
Хоч  і  престижний,  –  та  завжди  відкритий,  –
дух  українського  центропупізму
в  захваті  п'єш.
До  оргазму.  
До  крику!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020


ХХХ

Хронічно  хочеться  хропіти
в  подушку,  пикою  униз.
Обвисли  руки,  ніби  віти.
Додолу  хилиться  карниз.

Хитає  тулуб,  наче  стовбур.
У  напівсні.  Лечу.  Степи.
Мов  дурень  в  ступі,  сон  розтовк  би.
Але  будильник  мій  не  спить.

Йому  однаково  –  ти  жайвір,
чи  склякла,  заспана  сова:
І  стрілок  постріли  іржаві,  –
мов  гострі,  рубані  слова.

Надворі,  в  школі,  на  роботі  –
скрізь  лізе  покрадьки  сонько.
Немає  меж  моїй  скорботі.
Бо  не  віднадиш  часником.

Не  прожене  й  відьомський  віник,
ні  кава  з  чаєм,  ані  дяк.
Колись  за  сон  ітимуть  війни.
Терпкий,  хмільний,  немов  шмурдяк,

він  вербуватиме  найслабших,
повзтиме  в  нетрі  хромосом.
З  ним  не  домовишся  інакше.
Не  спить  підступний  мікросон.

Два  сірники  стримлять  в  повіках.
Горять  червоні  ліхтарі.
Клин  клином  виб'ю  –  кращі  ліки,  –
колись  досплю  своє  в  труні.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2020


ДАВАЙТЄ ЦОЯ!

Музика  сфер  у  повітрі  загусла,
мов  у  борщі  —  смаковита  квасоля,
наче  у  небі  замріяність  бусла.
Рагуль  з  гальорки:  "Давай  уже  Цоя!"

Вдалеч  за  бусликом  всі  полетіли.
Вслід  проводжав  нас,  махаючи,  сонях.
Казку  зненацька  заскочило  тіло
криком  горили:  "Іґрай  уже  Цоя!"

Музика  лине,  правічна,  безкрая.
До,  ре,  мі..  до,  ре,  мі...  ре,  мі...  фа,  соль,  ля.
Все  б  нічогенько.  Та  крик  довбограя
збуджує  дух  спіритичного  Цоя.

Бидлу  покійничок  здався  на  біса?
Дзен  огортає,  немов  парасоля.
Ні,  не  зіграють,  ба  навіть,  на  біс  вам
Лєтова,  "Арію",  Віктора  Цоя!

Видно,  гальорці,  на  музику  "класти".
Що  ж,  не  дивуйтесь:  наступного  разу
в  мене  з  колонки  заграє  Поплавський,
вивівши  геть  екзорцизмом  заразу.

Раптом  замовкла  горлянка  бурмила.
Стихла  гальорка,  набравшись  "у  дрова".
Врешті,  гноївка  своє  відбурлила.
Час  і  мені  замовляти...  Зіброва!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2020


Л@ЙНО НА ВЕНТИЛЯТОРІ

Am
Л@йно  на  вентиляторі,  
Am/G
л@йно  на  вентиляторі,
F                                                                                                G
л@йно  на  вентиляторі  блищить.
Dm
Ми  ж  як  були  телятами  —  
Dm
лишилися  телятами.
E                                                                                                                    Am
Летить  л@йно.  І  спис  в  л@йні,  і  щит.

Am
На  нас  шакали  гавкали,  —  
C
з  л@йном  і  томагавками
Dm                                                                                                        G
здавен:  і  з-за  парєбріка,  й  зблизька.
Dm
Не  айстри  із  фіалками,  —  
Dm
жбурляють  в  нас  кавалками
E                                                                                        Am
фекало-вентиляторні  війська.

Приспів.
Am                                                                                                E
І  сняться  нам  не  капучіно  й  лате,
Dm                                          E                                        Am
не  пляцки,  не  халва,  не  пахлава.
Am                                                                                                E
А  сниться  нам  ґіґантський  вентилятор,
Dm                                        E                                  Am
що  калом  воріженьок  полива.  

Am
Л@йно  на  вентиляторі,  
G
у  розпал  бійки  клятої  —
Dm                                                                            G
єдина  суперзброя  й  аргумент.
Dm          
Л@йном  тетері  з  дятлами
Dm
цнотливий  світ  заляпали,
E                                                                                            Am
мораль  і  славу,  й  тисячі  імен.

Am
А  хтось  прийшов  із  бітами,  
G
і  всі,  неначе  діти,  ми
Dm                                                                          G
утнули  грандіозний  мегасрач.
Dm
Сусідських  і  своїх  же  ***  —  
Dm
однаково  рачком  нагни.
E                                                                                                          Am
Л@йном  всіх,  вентиляторе,  х€рач!

Приспів.
Am                                                                                            E
І  сняться  нам  не  капучіно  й  лате,
Dm                                                E                                        Am
не  пляцки,  не  халва,  не  пахлава.
Am                                                                                            E
А  сниться  нам  ґіґантський  вентилятор,
Dm                                                E                                        Am
що  калом  воріженьок  полива.

Am
Накинь  на  вентилятора,
G
накинь  на  вентилятора,
Dm  G
накинь  на  вентилятора  л@йна.
Dm
Ми  виженемо  клятого
Dm
у  лаптях  алігатора.
E  Am
І  цнота  запанує  на  ланах.

Am
Л@йна  на  вентиляторі,  
G
л@йна  на  вентиляторі,
Dm                                                                              G
уже  на  вентиляторі  нема.
Dm
Були  колись  телятами  —  
Dm
та  з'їли  вовка  з  лапами.
E                                                                                                Am
Блищить  наш  вентилятор,  мов  алмаз.

Приспів.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2020


GLOVO

Спочатку  —  що?  Було  спочатку  слово.
Придумав,  Боже?  —  Далі  козакуй!
А  словом  цим  було...  ну  звісно  "Glovo"
(в  кур'єра  на  жовтенькім  рюкзаку)!

Цікавість  завжди  їла:  що  ж  у  ньому?!
Який  лежить  в  наплічнику  секрет?  —
Новий  закон,  що  зась  до  нього  й  Ому,
чи  просто  черговий  духовний  скреп?

Нова  гуманітарка  від  ІДІЛа,
чи  зірка  від  згорілого  кремля?
Чи  гамбургер,  що  там  лежить  без  діла?
Чи  те,  що  сіє  смерть,  чи  окриля?

Чи  від  коронавірусу  вакцина?
Чи  дітлаха  кур'єр-лелека  ніс?
Чи  засоби  від  доньки  і  від  сина?..
Направду  загадково-дивний  вміст.

Та  що  б  довкруг  не  коїлося  злого:
крізь  прірви  й  вирви  від  водневих  бомб
з  доставкою  спішить  кур'єр  із  "Glovo".
Він  —  майже  "нуль  нуль  сім",  ну  геть  як  Бонд!

На  моцику,  на  ровері  чи  пішки
крізь  третю,  чи  й  четверту  світові,
кур'єри,  мов  чіпкі  сороконіжки,
в  наплічничках  везуть  усе  —  тобі.

Немов  мурашки  —  матці,  впершись  лобом,
допхають  неодмінно  твій  товар.
Мов  сонце,  ще  здаля,  жовтіє  "Glovo"  —
завиграшки  усякий  пре  тягар.          

Вже  встигло  легендарним  стати  лого:
нема  в  житті  таких  перипетій,
які  б  не  подолав  кур'єр  із  "Glovo".
Радій,  крути  педалі  і  потій!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020


ОСТАННЯ ЦЕГЛИНКА КРЕМЛЯ

Я  бачив  давненько,  звідтоді,
як  повзав  ще  рачки  малям,
і  нас,  переможців,  на  Сході
й  останню  цеглинку  кремля.

Як  стяг  синьо-жовтий  на  площі,
мов  птах,  мавзолей  окриля.  
Я  знав  —  не  уникнути  трощі
останній  цеглинці  кремля.

Як  путю  волочать  за  вуха,
немов  боягуза-кроля.
Я  чув,  як  тріщала,  я  слухав
останню  цеглинку  кремля.

І  "мір",  весь  "маґучій"  і  "рузкій",
і  ворог,  що  крівцю  пролляв,  —
усе  розлетиться  на  друзки,
мов  крайня  цеглинка  кремля.

Розп'ята  і  п'ята  колона.
І  армія  ботів-троляк.
Лиш  місце  мокреньке  й  корона,  —
від  блазня-цеглинки  кремля.

Єдина  хороша  наука
московським  бридким  кренделям,  —
бальзамом  на  душу  для  укра  —
самотня  цеглинка  кремля.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020


ЩЕНЕВМЕРЛИКИ

Від  Полісся  і  Криму  —  до  Жмеринки,
від  Карпат  до  Кавказу  снують
невгомонні,  палкі  щеневмерлики,
люблять  землю  і  мову  свою.

Тож  помовчте,  росії  й  америки,  —
я  із  краєм  своїм  гомоню.
Чи  багато  вас  є,  щеневмерлики?
Ви    ще  —  ви?  Чи  в  чиємусь  меню?

Хай  наводять  жахи  вчені-медики:
"Демографія  й  гени  в  біді!"
Та  довкіл  тупотять  щеневмерлики,
життєрадісні  і  молоді.

Найрідніша,  найкраща  у  мене  ти,
із  великої  літери  "У"!
Гори,  ріки,  степи  й  щеневмерлики,  —
то  радію  за  нас,  то  реву.

Вам  присвячую  думи  й  лімерики.
І  з  думками  про  вас  повсякдень
прокидаюсь,  мої  щеневмерлики,
і  до  сну  з  вами  думка  іде.  

Не  шукаю  священної  мекки.
Хоч  по  світу  —  пітьма  земляків.
Мекка  тут,  —  де  мої  щеневмерлики.
А  дівчата,  а  землі  які!

А  кому  це  побачити  мельком
пощастить  —  той  навік  закохавсь,
ставши  теж,  як  і  ми,  щеневмерликом
в  цьому  сні,  від  Карпат  по  Кавказ.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2020


ТЕПЛІ, ВЕЛИКІ ЦИЦІ

Ніч  —  у  давкому  безсонні.
Знову  мені  не  спиться.
Знову  біжу  босоніж
в  теплі,  великі  циці.

Пипками  пурхають  в  небо,
мов  полохливі  птиці.
Ніби  намазані  медом
жваві,  упрілі  циці.

Повні  по  вінця  любові,
два  океани  в  ситці,
щільні  набої  в  обоймі,  —
молоковмісні  циці.

Вічні  джерела  оказій.
Ми  перед  ними  —  ниці.
Наші  дороговкази  —
в  небо  задивлені  циці.

Наче  горби  у  верблюда,
що  промовляють:  цить  всім!
Ґандзя,  Марічка,  Люда?
Їх  затулили  циці.

В  пружних  обіймах  затисли
два  неминучих  сильця.
Дві  наймиліші  садистки  —  
вкрай  обважнілі  циці.

Стисли  в  тугеньких  лещатах,
в  пазусі  —  не  відхрестицця.
Пізно  уже  верещати.
Пухом  покійничку  —  циці!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2020


НЕ МІЙ ТЕСТЬ

Дякую  Богу,  що  ви  –  не  мій  тесть.
Бог-таки  мудрий:  мене  береже.
Вчасно  розвів  усевишній  мистець.
Мізки  зберіг  і  комплект  «фаберже».

Донечка  «в  тему»  дала  гарбуза.
Кляв  себе,  гриз  і  журився  дарма.
Богу  видніше?  Та  я  ж  тільки  «за»!
Пильність  моя  –  то  сліпа,  то  дріма.

Не  розшолопала  «чуйка»  моя
темних  загроз  і  страшних  небезпек.
Ген  претенденток  довкола  –  мільярд.
Тільки  часу  на  усіх  не  дасте…

Любий  мій  тестю,  –  не  в  цьому  житті.
Та  не  журись  –  доня  жертву  знайде!
Буде  кров’янка  іще  в  животі
з  того,  кому  не  подітись  ніде.

Пересамую,  пожду  до  пори.
Краще  хорей,  амфібрахій,  чи  ямб.
Краще  одна,  що  полюбить,  ніж  три
котрих  не  радив  любити  Хаям.

©  Сашко  Обрій.[i][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2020


02. 02. 2020

У  засвіти  вмить  прочинились  дверцята:
нуль  друге,  нуль  друге,  дві  тищі  двадцяте.
Устигнути  вскочити  в  ирії  інші!
Урвати  незайняті  іншими  ніші!

До  раю,  відомо,  рабів  не  пускають.
Проте,  не  один  ще  посунеться  каїн.
Піймав  не  піймав,  а  погнатися  можна.
Потвора  безсовісна  спробує  кожна.

Буває  таке  раз  на  тисячоліття!
Але  не  зайти  в  інші  виміри  з  ліктя.
Як  мінімум,  з  користю  день  цей  прожити  б.
Мольфари  вже  тут,  чаклуни,  ворожбити.

Астрологи,  йоги,  якісь  екстрасенси  
сумлінно  шукають  приховані  сенси.
А  відьми  у  чанах  помішують  зілля.
А  й  справді.  Ну  чим  не  магічна  неділя?

Тим  часом,  нулі  позирають  на  двійки.
Закохано  глипають  їхні  повіки.
Та  замість  очей  у  нулів  —  тільки  більма.
Незрячі,  шукають  розради  в  обіймах.

Але  в  цій  феєрії,  в  цьому  екстазі,
допоки  за  місце  всі  билися  й  зразу,
між  цифрами  двійко  заблимало  цяток:
нуль  третє,  нуль  друге,  дві  тищі  двадцяте...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2020


КЛЕПАНА БАБА

Землю  ріднесеньку  нігтями  бабрав.
Скільки  пов'язує  з  нею  мене!..
З  кручі  дніпровської  клепана  баба
вдалеч  мечем  воріженьок  жене.

Їй  заважає  одна  тільки  вада
йти  висхідною,  кайдани  трощить:
наче  хизується  клепана  баба
диким  клеймом,  що  спаплюжило  щит.

Баби  всілякі  є:  ромові,  скіфські,  
ті,  що  в  хустинках  розводять  плітки.
Клепану  бабу  вхопити  за  кіски
крилами  можуть  хіба  літаки.

Форми  —  жаскі,  переконливі,  сталі.
Мов  попередження:  сонцю,  не  лізь!
Ні,  не  з  каміння,  не  з  тіста  —  зі  сталі
в  бабі  насупився  соцреалізм.

Індустріальна  заманює  зваба,
здалеку  гіпнотизує  роззяв.
Клепана  ще  й  на  язик  наша  баба.
Лиш  на  роботі  базікать  ніззя.

Навіть  цариця  дубів-баобабів
прагне  тендітність  відчути  свою.
Десь  —  вечорниці.  А  клепаній  бабі
дали  меча  і  сказали:  воюй!
   
Їй  з  парубійком  (хоч  раз  в  п'ятирічку!)
мріється  теж  закрутити  "лямур".
Якось  не  встоїть  —  скипить,  плюне  в  річку,
скочить  у  гречку  й  столичний  гламур!


©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2020


КОРОНА-ВІРУС

А  в  мене  на  макітрі  вчора  виріс
дебелий  і  важкий  корона-вірус.
І  тиснуть,  і  спрацьовують  синхронно
звізда  —  в  чолі,  на  черепі  —  корона.

Обидві  щось  від  світу  вимагають.
Штовхають  то  до  міста,  то  до  гаю.
Когось  клянуть,  когось  беруть  за  барки,
а  з  кимось  вже  налагодили  бартер.

І  кидати  шкода,  й  нести  їх  важко.
Уже  не  голова,  а  ціла  башта.
Корону  замовлятиму  навиріст,
допоки  більший  вірус  ще  не  виліз.

Знов  світ  хворіє  гонками  озброєнь.
А  нас,  незграб,  як  завжди  вкупі  троє  —
корона,  я,  і  зірка  отакезна!
Уже  радий  би  був,  аби  пощезла.

Та  де  там!  Спробуй  витурити  змія!
Давно  крокує  світом  пандемія.
Ніхто  не  чинить  опір  цій  атаці.
І  зовсім  ні  до  чого  тут  китайці.

Хоч  вічно  часничину  жуй  натерту  —
однак  це  не  додасть  імунітету.
Хтось  прийде,  —  досі  в  це  наївно  вірю,  —
з  чола  жбурне  бридкий  корона-вірус!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2020


ЦИБУЛІНГ

Осінь  зимує,  виношує  грип.
Знову  бацили  ці  буйні.
Годі  вже  з  мене.  Виходжу  із  гри.
Йду  на  рішучий  цибулінг.

Попід  шибками  пересуди  "труть"
дві  невгомонні  бабулі.
Ні,  на  стареньких  не  литиму  ртуть.
Їх  погамує  цибулінг.

Знов  пепеесник  гальмує  мене.
Тичу  в  потилицю  дулі.
Знаю:  хабарництво  нас  омине.
Пику  віднадить  цибулінг.

Строчить  і  строчить  страшненьке  дівча,
шле  еротичні  цидули.
Ніжки  від  мене  ген-ген  зафурчать.
Дихає  грізно  цибулінг.

Діти  урозтіч,  щури  й  голуби.
Нумо!  Заждіть!  Ґулі-ґулі...
Збуряковів  небокрай  голубий.
З  рота  палає  –  цибулінг.

Бозя  недобре  давно  ще  почув.
В  Сонця  повіки  чавунні.
Мама  вмовяли:  смокчи  чупачупс.
Дзуськи!  Негайно  цибулі!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2020


БУТАФОРНА КРАЇНА

Є  країна  одна.  Важливіша  за  зміст  у  ній  форма.
В  ній  сумую  і  плачу,  радію,  кохаю,  живу.
Постановочна,  декоративна  вона,  бутафорна.
Має  вдачу  повільну  і  кволу,  хоча  й  гужову.

Як  в  маршрутці,  в  ній  хочуть  за  безцінь  кататися,  зайцем.
І  при  цьому,  аби  не  стогнала  вона  й  не  кляла.
Ця  земля  –  грандіозних  спектаклів  та  інсценізацій,
епохальних  афер,  де  майстерно  «рішають  діла».

Цю  країну  вже  не  перезбочить  ніхто  в  лицемірстві.
У  крові  і  у  генах  засіло  глибо́ко  воно.
Це  країна-обгортка.  В  ній  інші  приховано  змісти.
Але  все  ж  не  пускає,  міцна  і  терпка,  мов  вино.  

В  ній  –  хтось  більше,  хтось  менше,  –  усі  прокажені  чи  хворі.
Ця  країна,  мов  білка  у  колесі,  мов  ховрашок.
Їй  –  аби  запастися,  в  розгулі  страшних  бутафорій.
Ну  а  там  –  після  нас  хоч  потоп.  Аби  нам  –  «харашо».

Репетує,  що  вже  воювати  вона  притомилась.
На  своїх  оборонців  плювала  країна  давно.
Лиш  на  божу  (точніш  –  на  ворожу)  надіється  милість.
Бо  своїх  шанувати  країні  такій  не  дано.

Бутафорно  на  публіку  з  губ  долинає  і  мова.
Між  собою  миліше  народу  вороже  слівце.
Ця  «країна  нулів»  і  на  мапі  й  у  світі  –  умовна.
І  не  знає  сам  Бог,  чи  колись  врешті  зміниться  це.

Але  серце  моє  в  цій  країні  лишає  надію.
Серце  б'ється  за  волю  її  і  бажає,  аби
цей  багатий  талантами  край  обернувся  на  дію
і  в  собі  бутафорію  вбили  *уже  не  раби*.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2020


АЛЕ ЦЕ НЕ ТОЧНО

У  світі  сумна  обстановка  поточна.
Ніщо  не  віщує  ні  щастя,  ні  волі.
Копаймо  могили.  Але  це  не  точно.
Є  шанси  устати  з  колін,  хоч  і  кволі.

Потопи,  пожежі,  політики  тощо.
А  з  ними  —  ще  й  смертні  гріхи  на  заваді.
Дивися  й  прозрієм?  Але  це  не  точно.
Можливо,  примножимо  біди  і  вади.

За  дном  пробиваємо  дно,  тож  істотно  
покращення  вже  не  чекати  сьогодні.
Назад,  у  кріпацтво.  Але  це  не  точно.
А  може  ми  бути  панами  ще  годні?

У  потяг,  в  останній  вагон  мо'  і  вскочимо?
За  голову  візьмемось  і  за  природу.
І  світ  наш  не  ґиґне.  Але  це  не  точно.
Бо  нам  як  завжди,  усе  пох  і  по  Фройду.

Бо  нас  так  відібрано,  нас  так  заточено:
у  генах  зрабілих  —  корито  і  стійло.
І  знову  ми  —  мавпи.  Але  це  не  точно.
А  може  ще  дух  запанує  над  тілом?

Щоденно  втрачаємо  реперні  точки,
підґрунтя,  фундаменти  й  точки  опори.
За  спиною  —  прірва.  Але  це  не  точно.
А  може  пророки  насіють  ще  спори?

І  випнеться  з  ґрунту  свіженький  росточок,
і  витіснить  к  бісу  трухляве  та  тлінне.
Тож  можна  радіти.  Але  це  не  точно.
По  лікті  в  крові  ми,  в  багні  —  по  коліна.

Та  добре  відомо:  вода  камінь  точить!
Історія  людства  заплутана  й  дивна.
Ми  зникнемо  з  мапи.  Але  це  не  точно,
допоки  не  вимре  остання  Людина.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2020


РОДІНАМАТЬ

Над  Києвом  стримить  страшна  незграба.
Цей  символ  рабства  час  іще  не  стер.
Щита  й  меча  трима  дебела  баба.
Не  тризуб  на  щиті,  —  а  молот/серп.

З  тюрми  народів  виповзла,  дородна,
примарно  бовваніє  над  Дніпром.
Замовкли  інші,  менші  одоробла,
коли  вмостили  "матінку"  на  трон.

Чудовисько  не  спить,  багатотонне,
нагадує  вкраїнцям  про  "совок".
Здається,  вся  земля  під  нею  стогне
і  виморене  голодом  село.

А  як  же  пояснити  власним  дітям,
як  дуба  дав  давненько  сересер,
чом  на  щиті  тримає  та  кобіта
не  тризуб,  а  наругу  "молот/серп"?

Немов  не  відпускає  українців
злоякісний  сталевий  рецидив.
В  імперію  народ  тягнути  —  "жінці".
А  інший  —  так  би  в  пику  й  зацідив!..

А  інший  —  розпиляв  би  метастази.
Давно  пустив  би  на  металобрухт.
Та  знову  олів'є  пролізло  в  тазик,
а  в  мізки  —  "аґанькі"  метають  бруд!

Заждіть:  і  щит,  і  меч,  і  серп,  і  молот,
і  матінка,  і  всі  її  раби
впадуть.  Хай  гучно  боженьку  не  молять:
під  п'ятами  вже  нація*  свербить!

©  Сашко  Обрій.

*  Музей  становлення  української  нації,  збудований  під  монументом  Батьківщини-матері.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2020


ХИТАВИЦЯ

Вже  знаю:  довго  нудитись  не  буду.
Життя  —  воно,  мов  дзвоникове  "дінь".
Я  буду  набирати  амплітуду
в  цій  хитавиці  злетів  і  падінь.

Нехай  гнітить  чоло  моє  зажура,
хай  в  серці  —  тьма  бентег  непозбувних,
я  —  днів  своїх  слухняний,  юний  джура,
що  нишпорить  якусь  розраду  в  них.

Полюю  на  мінливу  і  зникому,
прудку,  мов  сарну,  тут  і  зараз,  мить.
Аби  вже  не  дісталася  нікому.
Та  вже  за  мить  —  самотні  знову  ми.

І  як  би  не  було  від  цього  гірко,
і  скільки  б  не  канючила  сльоза,
життя  —  гамериканські  дикі  гірки.
Апатія.  Застій.  Підйом.  Азарт.

Вікую  на  пере́падах,  контрастах.
Без  гойдалок  творцю  життя  нема.
Не  дам  себе  рутині  обікрасти.
Хоч  вічно  підкрадається,  німа.

Її  підступне  військо  —  сірі  лиця,
зневіра,  безнадія,  відчай,  лінь.
Одне  моє  спасіння  —  хитавиця,  —
кардіограма  злетів  і  падінь.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020


ТЕКТОНІЧНІ РОЗЛОМИ

Тяжко  бути  незлим  і  незламним  —  незлому,
в  цьому  вирі  вулканів,  в  пітьмі  нечистот.
Де  не  глянеш,  всуціль  —  тектонічні  розломи.
Де  й  коли,  хто  натисне  на  клавішу  "стоп"?

Слів  пістрявих,  пухких,  водянисто-розлогих
не  шкодують  і  сиплять  щедротні  роти.
Крізь  родину,  країну,  планету  —  розломам
в  переламну  чи  зламану  еру  іти?

Все  старе  відбуло,  свіже  —  вийшло  із  лона.
Та  старе  до  життя  не  пускає  його!
Крізь  минуле  й  прийдешнє  глибокі  розломи
пролягли,  вивергаючи  лаву  й  вогонь.

І  душа  —  на  розпутті...  І  тіло  холоне.
І  вагається  розум.  А  серце  —  несе.
Чи  на  вірну  погибель,  у  серце  розломів?
Чи  туди,  звідки  знову  розродиться  все?

Може  всесвіт  плекає  ідею  глибинну?
(Через  ряд  перероджень  провівши  світи,
розламавши  тебе,  наче  навпіл  —  хлібину,
щось  штовхне  у  ворота  нові  увійти?)

Тільки  як  охолонути  гнівному,  злому
від  безсилля,  в  чеканні  тортур  і  брехні?
А  по  спині  —  мороз  й  тектонічні  розломи.
І  невидима  парость  повзе  в  порохні.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2020


БУБОЧКА

З  "бубочкою"  нам  поталанило!
І  не  раз  із  ним  ще  повезе.
Світом  він  розносить  божу  милість,
Вісник  Апокаліпсису  —  ЗЕ.

То  гайнув  до  Трампа.  Бац!  —  Імпічмент.
То  в  Париж.  Тадам!  —  Собор  горить.
Мо',  на  це  видовище  епічне  
бозя  з  кайфом  дивиться  згори?

Біди  передбачувати  марно.
Напрямки  "гастролів"  —  поготів!
Ось  біда  нависла  над  Оманом.
Хоч,  насправді,  може  й  не  хотів?..  

Годі,  повертайся,  блудний  сине!
Хай.  Вже  не  спасти.  Згорів  собор.
Мамин  борщ  у  Києві  вже  стигне.
З  літаком  в  Ірані  —  перебор.

Вово,  оминай  ІДІЛ  і  НАТО.
Щоби  знов  не  трапився  "бубух!".
Там  спекотно  зараз.  Аж  занадто.
В  нас  боєголовкою  побудь.

Ось  він  з  Пу,  в  Нормадському  форматі.
Та  дарма  х..йло  глядів  згори:
човен  тоне,  згадуючи  "матір",
бідний  "Кузя"*  в  Мордорі  горить.

В  дупу  запихніть  укази  емські,
циркуляр  валуєвський  —  туди  ж!
Бо  у  нас  є  Моніка  Зеленскі.
Пискнете  —  в  москву  пошлем  "тидищ!"  

©  Сашко  Обрій.

*  пожежа  на  рос.  авіаносці  "Адмірал  Кузнєцов",  приблизно  в  той  же  час  затонув  рос.  підводний  дизельний  човен,  що  слідував  на  утилізацію.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020


ТРЕТЯ СВІТОВА

Похилена,  гниє  калина  в  лузі.
Тут  вибито  притомних  до  ноги.
На  цвитарі  померлих  від  ілюзій
нам  віртуальних  вистачить  могил.

Побиті  українські  активісти  
в  "мусарці"  у  кайданках  за  "чий  Крим?"
Австралія  горить.  Нема  що  їсти.
А  в  когось  пухнуть  пики  від  ікри.

Допоки  засмагає  "зе"  в  Омані,
в  омані  —  весь  його  електорат:
він  молиться  всякчас  небесній  манні,
йому,  по  суті,  "нечєва  тєрять".

Тож  далебі  "гаранту"  по  цимбалах.  
Країна  укрів  виживе  і  так.
Подумаєш....  Ракета.  Вистріл.  Спалах.
В  Ірані  збитий  рашкою  літак.

Тобі  ТАКІ  вкраїнці  —  осоружні?
Ну  що  ж.  Іди  об  стіночку  убийсь.
Цвістимуть,  як  раніш,  за  тином  ружі
під  запальний  мацковскій  шоубіз.
   
Вітаннячка  з  новеньким  "два  по  двадцять".
Дзвінкі  "какаяразнічні"  слова.
Куди  нам  з  цього  лайн..ера  "дівацця"?
Різдво.  Колядки.  Третя  світова.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020


МІЙ ГОЛОС, ЩО ЗМІНЮЄ ВСЕ

Куди  він  країну  несе
(а  може  країна  —  його?)
мій  голос,  що  змінює  все,
що  спалює,  наче  вогонь?

Джмелем  долітає  до  вух,
чи  мимо  прошмигує  все?
Вкраїну,  мов  юну  вдову,
в  долонях  мій  голос  несе.

Мій  голос,  що  логос  ламав,
немов  у  пустелі  Мойсей.
Степами  ширяв,  на  лиман
і  змінював,  змінював  все.

Як  голо  в  калитці  й  душі  —
лиш  в  нім  причаївся  ще  сенс.
Лиш  голос  несе  звідусіль
пророцтва,  що  змінюють  все.

Разом  із  собою  неси
на  крилах  народних  пісень
подібні,  такі  ж  голоси.
І  змінюй,  і  змінюй  усе!

Трощи  і  завихрюй  крилом,
ніщо  не  жалій,  не  минай.
Хай  змінює  все  вітролом.
З  очей  хай  спадає  мана.

За  мить  прошиває  парсек.
Прошитий  уламком  війни.
А  може  він  задніх  пасе,
мій  голос,  що  світ  не  змінив?

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020


ВАТУТІН

Люди  правди  не  прагнуть!  А  тут  їм  
про  нацпам'ять  верзе  інститут.  
Біля  Ради  —  рідненький  Ватутін.  
В  головах  —  більшовицький  статут.    

Ви  ж  —  солоні,  мов  сир  у  вертуті.  
Як  насправді  кохаєш  дівча,  
то  байдуже  —  над  вами  Ватутін,  
погляд  Сталіна  чи  Ілліча.    

Бо  любов,  мов  стрибки  на  батуті.  
І  на  вулиці  жартів  не  скаль.  
На  табличках  бентежить  Ватутін?  
Головне  —  ліхтарі  та  асфальт!

Президент  не  такий?  Хай  хоч  путін!  
Головне  —  в  холодильнику  харч.  
Спокій  в  Раді  пантрує  Ватутін,  —  
визволитель  і  наш  надихач.    

Ви  загрузли  в  думках,  як  в  отруті.  —  
Все  не  те:  мова,  віра,  сусід.  
Та  стоїть  непорушно  Ватутін,
бачить  наскрізь  "арійців"  усіх!    

Не  маячте,  "хахли",  на  розпутті.
Ще  їжачиться  вами  рілля.  
Буде  мир  —  бачить  Бог,  він  же  —  путін.  
Припиняйте,  бандери,  стрілять!    

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020


МІСЯЧНИЙ ПЕС

Аааа!
Ось  де  собака  зарита!
А  ти  її  відкопала.
Вивільнила  з-під  снігу.
І  собака  стала  віршем.
Гав-гав.
Тільки  пара  з  рота.  
Місяць.  Зорі.
Та  ліс  без  смерек.
Смереки
давно  поставали  журавлями
і  полетіли  у  вирій.
Із  вікна  хати
"Тууумаан  яааром,
туман  доолиноою..."  
розлилося  місячним  сяйвом  
і  заструменіло  ввись,
аби  стати  Великим  Возом,
що,  по  вінця  повен  солі,  
тихо  скрипне  і  гайне
Чумацьким  Шляхом
ген  за  небокрай.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2019


ВОГНИК ДАЛЕКО В СТЕПУ

Вогник  далеко  в  степу.
Стеляться  яром  тумани.
Брьохаю  степом  всліпу
крізь  кучугури  до  мами.  

Сиза  груднева  хандра.
В  чорній  пітьмі  —  білі  мухи.
З  Петриком  —  Галя  й  Кіндрат,  —
з  білого  борошна  му́ки.

Щедрику,  стане  щедрот,
щоб  зупинить  завірюху,
щоб  вайлуватий  народ
знов  пробудився  до  руху?

Вогник-маяк.  Заметіль.
Жерло  куріє  курганом.
Маю  тебе  на  меті.
Лину  до  тебе,  кохана.

Пнуся  навпомацки  в  ніч,
потемки,  потайки,  в  темінь,
мов  у  німому  кіні,
крізь  глухоту  сьогодення.

Затишний,  теплий  замет.
Марю  в  тобі,  лихоманю.
Біг  до  Вкраїни  завмер.
Сняться  кохана  і  мама.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019


КРИВІ КОЛІНА

Я  долі  завжди  дякую  уклінно  –
ніколи  не  жбурляла  в  пил  узбіч!
З'явивсь  на  світ  в  селі  Криві  Коліна.
Проте,  в  нас  є  генделик  "Брайтон  Біч".

Гамерики?  Їх  час  оберне  тліном.
Гебрейством  тут  не  пахне.  Віч  на  віч
скажу,  що  навіть  пляж  в  Кривих  Колінах
нічим  не  гірше,  ніж  на  Брайтон  Біч.

Мовчу  вже  про  дівчат  і  гарний  клімат:
ростуть,  немов  на  дріжджах,  день  і  ніч.
Стрункі.  Рівненькі  в  кожної  коліна.
А  ніжки?  Ті  –  від  вух  до  Брайтон  Біч.

Хтозна,  чи  тут  була  Костенко  Ліна?
Та  доля  усміхнулася  тобі.
Бо  ти  живеш  отут,  в  Кривих  Колінах,
гуляючи  щодня  по  "Брайтон  Біч".

Тутешній  я.  До  лохів  не  належу.
Хоч  нас  кривоколінцями  зовуть,
ми  маєм  власну  ейфелеву  вежу,
свій  колізей,  біг-бен  і  голівуд.

Та  й,  врешті,  світ  на  них  не  сходивсь  клином.
Як  є  свій  скарб,  то  нащо  Брайтон  Біч?
Тож  приїзди  до  нас,  в  Криві  Коліна,
коли  кортить  екзотики  тобі.

©  Сашко  Обрій.

*  Назва  пішла  від  кривих  поворотів  річки  Гірський  Тікич,  де  село  й  розташоване.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2019


НАЦВУЛЬГАРМЕН

Подолавши  між  нами  розбіжності:
конфесійні,  етнічні,  земні,
нацвульгармен  із  нотками  ніжності
прокидається  гучно  в  мені.

Кат  і  кіт  у  душі  за  суміжністю,
мов  нащадок  двох  різних  племен,
нацвульгармен  із  нотками  ніжності  —
твій  найкращий  мені  комплімент.

Краще  —  я,  безперечно,  аніж  ось  ті  —
бабкуваті,  манірні  коти.
Нацвульгармена  з  нотками  ніжності  
так  тобі  пригорнути  й  кортить.

Не  тікай  же  він  нього  раніше,  стій.
Знаю:  хочеться  й  колеться  він,
нацвульгармен  із  нотками  ніжності.
Аж  тамуєш  у  вушках  ти  дзвін.

Мариш  ним,  до  сверблячки  в  проміжності.
Лиш  підшукуєш  вдалий  момент.
То  напевно  так  хочеш  ти  ніжності,
що  сповідує  нацвульгармен.

Тож  поклавши  скривавлений  ніж  на  стіл,
міцно  стисши  рукою  твій  стан,
нацвульгармен  із  нотками  ніжності,
волю  дам  нацвульгарним  вустам.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2019


ПІД ГРУДНЕВИМ ДОЩЕМ

В  цю  хвилину,  в  цю  мить  хтозна-де  мав  би  бути...
Десь  не  тут,  а  отам.  Та  мене  там  нема...
Ця  утеча  —  мій  крах.  Крах,  що  марився  бунтом.
Ніч  груднева  —  зарюмсана,  дика,  німа.

В  цю  секунду,  в  цей  день,  ви  хоч  вірте  —  не  вірте,  
щось  важливе  проґавив,  не  стрівши  когось.
Під  грудневим  дощем,  на  околиці  світу,
я  —  ні  в  сих  і  ні  в  тих,  мов  розбитий  колгосп.

В  серці  пустка  в  цю  ніч,  як  і  скрізь,  поза  серцем.
На  знелюднених  вулицях  —  тиша  пустель.
На  крутих  манівцях,  у  гонитві  за  сенсом,
заблукавши,  стовбичу,  мов  мертвий  костел.

З  дня  у  день,  з  року  в  рік,  зі  століття  в  століття,
щось  проґавивши  вкотре,  хапаючи  дріж,
похмурнію  і  клякну,  сліпий  паралітик.
Ворожбит  не  розв'яже  клубок  роздоріж.

Не  вгаває  в  мені,  клекотить  нетерплячка.
Вже  не  тямлю,  де  право,  де  ліво  в  пітьмі.
Оприявниться  брудом,  що  марилось  пляцком.
В  метушні  зі  сновидами  бігай,  пітній...

Часоплин  сподівання  розшарпав.  І  вітер.
Клекіт  в  грудях  —  застиглий,  поснулий  вулкан.
Під  грудневим  дощем,  на  околиці  світу
мить  жбурляю  в  пащеки  голодним  вовкам.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2019


ДУМА ПРО ВЕЛИЧ АРІЙСЬКОЇ РАСИ

Культивуючи  велич  арійської  раси,
ультраправі  ідеї,  бандеро-фашизм,
я  узрів,  що  довкола  –  самі  п***раси.
Де  не  глянеш  –  там  гей,  жuд,  масон  і  рашист,

наркоман,  алкоголік  чи  хвойда  спідозна.
На  нічних  променадах  від  них  –  передоз.
П***расами  живиться  в  мене  підозра.
Я  ж  –  підживлюю  безмір  суддівських  підозр.

Нашим  суддям  до  ср@ки  –  що  ордер,  що  дозвіл.
Доки  ловлять  «лягаві»  злочинців  –  не  ґав,
предостатньо  чутливій  судійській  підозрі,
аби  бороду  мав  ти  і  злегка  кульгав.

Сніжно-біло  нитками  прошита  вся  справа,
вздовж  і  впоперек,  хрестиком,  ніби  рушник.
Сніжно-білої  правди  поліція  спрагла.
Не  боїться  бендеро-фашистів  страшних.

Б’ється  кожен  арієць,  мов  дохлий  карасик,
на  гачку  у  системи.  Здавай  «калаші»!
Культивуючи  велич  арійської  раси,
всю  країну  стабільності  можна  лишить!

Вся  країна  загрузла,  немов  у  варенні,
в  ультраправих  ідеях.  Старий  і  малий
(не  дай  Боже!)  згадав  би  ще  й...  про  суверенність!
Краще  спи,  мій  народе.  І  сліпи  залий.

Вчасно  спати  лягати  я  змалку  старався,
культивуючи  велич  арійської  раси.

І  тепер,  стаючи  на  заводі  до  праці,
всі  думки  –  лиш  про  велич  арійської  раси.

А  на  днях  ще  й  навчився  я  плавати  брасом,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Не  прасую  білизни.  Ненавиджу  прасок.
Культивую  величність  арійської  раси.

Та  щоденно  гортаю  «Кобзарик»  Тараса,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Культивуючи  велич  арійської  раси,
я  обожнюю  наші  поямлені  траси.

Вже  не  тямлю,  де  люди,  а  де  –  п***раси,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Так  сміявся  учора,  що  ледве  не  вср@вся,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Ми  голівки  виймаєм  з  піску,  наче  страуси,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Бог  створив  українців,  бо  знав,  за  що  брався,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Тож...  за  що  б  я  не  брався,  дивлюся,  як…  раз  –  і…
культивую  величність  арійської  раси!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2019


МИКОЛА

Вокзальна.  Київ.  Ніч  довкола.
Його  зустрів  я  в  переході.
Заробітчанин.  Пан  Микола.
Ні,  не  безхатько  і  не  злодій.

Лиш  на  квиток,  на  шлях  додому
допомогти  просив  мене  він.
В  очах  же  чесність  мав  бездонну
і  простоту  святу  в  манері.

Хоч  не  одразу  стало  віри.
Часи  завжди  важкі  й  жорстокі.
Та  мій  нехитрий  панегірик  –
про  людськість,  десь  в  людській  істоті.

Микола.  Я.  Квиткова  каса.
За  склом  –  упертий  факт:  "Перерва".
Байдужим  буть  не  зарікався.
Тож  перекур  –  завжди  "forever".

В  наш  вік,  що  люди  –  що  мурахи.
Розгардіяш.  Бандитська  смута.
Миколин  шлях  проліг  у  Рахів,
ген-ген  з  далекого  Бахмута.

Що  варто  братчикам  донецьким
на  гроші  "кинуть"  закарпатця?
Тож  стань  моїм  прескромним  внеском,
квитку  в  заробітчанських  пальцях.

Не  їв  добу.  Та  з  інтересом
він  перепитував  частенько:
"Сильніша  хто?  –  Вкраїнка  Леся
чи  Ліна,  та,  яка  Костенко?"

Згадав  Сосюри  "Гайдамаку",
аби  вгодить  мені,  писаці.
Ми  йшли  по  харч  у  супермаркет
під  фугу  зоряних  пульсацій.

Та  взявся  дощик  накрапати,
немовби  мій  відчувши  настрій.
Квиток  взяли.  На  Закарпаття.
Нас,  певно,  звів  Всевишній  майстер.

Прощались  тепло,  дещо  куцо.
Я  вдячний  Богові  за  вишкіл.
Щасливим  будь,  Миколо  Гуцул
із  смт.  Великий  Бичків...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2019


ЯК ПАРОСТЬ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ

Як  парость  виноградної  лози,
чикрижать  мову  пильно  й  ненастанно.
"Поперед  батька"  знов  спішить  "язик".
Тому  за  мову  битва  –  не  остання.

Поставлена  під  сумнів,  десь  на  дні,
під  товщею  пригноблень  і  репресій.
Висять  плакати  "Мову  –  упраздніть!"
І  жовч  ворожа  гусне  в  жовтій  пресі.

Прибрати  "за  нєнадобностью"  пріч!
"Язик  в  странє",  мовляв,  у  небезпеці.
А  мові,  мов  зерну  у  льосі,  –  пріть.
І,  як  завжди,  –  чекати  з  неба  спецій.

Родинам  же  –  чекати  свіжих  трун.
І  нічно,  й  денно  –  гірко  вити  мамкам.
В  обійми  "братні"  знову  пре  хитрун,
розстрілюючи  мовну  витинанку.

У  коло  український  взявши  світ,
все  звужує  і  звужує  свій  зашморг.
Прокинувшись,  на  поміч  не  зовіть,
бо  буде  дуже  пізно  й  дуже  страшно.  

А  доки  ще  хиткий  витає  "мир",
глитай  зневагу,  мово!  Пий  цурання!
Ще  будуть  вам  путівки  на  Таймир,
усім,  кого  бійці  за  мову  "ранять".

Хоч  паростками  мова  пнеться  ввись,
нелегко  весь  бур'ян  довкруг  сполоти.
Бо  скільки  в  краще  "завтра"  тут  не  пнись,  –
розтопчуть  і  спаплюжать  остолопи.

Нащадки  колоністів  –  там  і  тут.
Між  ними,  наче  миші,  –  посполиті.
Коли  нарешті  нас  відсіль  зметуть
столичні  духи  –  сталін  і  столипін?

На  шальки  терезів  насів  "язик".
Та  порухи  душі  давно  не  теплі.
Вертай  усе,  що  вижлуктив  з  лози!
Тобі  б  додому  –  грітись  в  ріднім  пеклі.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2019


НА СМЕРТЬ АРТЕМА МІРОШНИЧЕНКА

Його  побила  наволоч  за  мову.
Понівечила  смачно,  аж  до  смерті.
В  часи,  коли  війська  відводить  клоун,
нема  до  України  сантиментів.

Вклоняймося  катам  своїм  ще  нижче.
Хай  суне  знов  орда,  голодна,  темна.
Як  лізти  –  то  по  шию  вже  в  багнище,
де  згублять  не  одного  ще  Артема.

За  те,  що  був  на  ділі  українцем.
І  в  серці,  й  на  устах,  і  на  майданах.
Клубок  з  думок  прокльонами  роїться.
Відпустять  зло  некаране  задарма.

Мов  так  і  треба  –  гниди  знов  на  волі.
Бо  там,  в  суді  такі  ж  засіли  гниди.
Ви  ще  занепокоєні,  нервові?
Дарма:  ця  смерть  не  спинить  рух  планиди.

Що  українці?  –  Їх  на  кулі  жменька.
І  ті  давно  вже  звикли  до  принижень.
То  й  що,  як  вкотре  наволоч  спортсменська
ножем  якогось  гаврика  прониже?

Ні  пари  з  уст.  Язик  усох  без  мови.
Народові  дорожча  та  антена,
яка  з  кремля  диктує  нам  умови.
А  ви  тут  про  якесь  життя  Артема!

Удавана  –  не  дійсна  Україна.
Нуртує  в  ній  давно  русмірський  демон.
І  може,  завтра  ти  чи  я  –  все  рівно  –
у  засвіти  полине,  за  Артемом.

©  Сашко  Обрій.  Поезія.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2019


КАРОЧЄ-ТІПА-КАРОЧЄ

Знову  тіпун  мене  тіпав  –
тільки  впізнав  я  твій  почерк
по  підімперському  "тіпа",
по  хутірському  "карочє".

Довго  на  тебе  я  кліпав.
Там,  де  любов  була  –  прочерк.
Вбило  романтику  "тіпа".
Зверху  добило  "карочє".

Я  би  простив  цілу  кипу
слів,  що  тебе  опорочать.
Тільки  не  зрадницьке  "тіпа".
Лиш  не  московське  "карочє".

Скарг  без  кінця  і  без  ліку
"жертва"  надута  настроче:
"Він  осквернив  моє  "тіпа"!
Плюнув,  мов  бик,  на  "карочє"!"

Їсти  не  дай  же  їй  хліба,
викинь  і  масло  коров'яче  –
дай  пожувати  лиш  "тіпа",
посмакувати  "карочє"!

Довго  курилася  піпа.
Довго  терпів  я  "карочє".
Після  наступного  "тіпа"
рота  тобі  розкурочу.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2019


КОЛОТНЕЧА

Бродять  мільйонами,  зиркають  з  вікон,
топчуть  сновидами  давній  Хрещатик.
Плодяться,  плодяться,  нудяться  світом,
ніби  цвяхи  в  невситимих  лещатах.

День  бабака.  Метушня  нескінченна.
Зліва  –  направо  і  справа  –  наліво.
Скільки  по  колу  судилося  ще  нам..?
Плем'я  розмножилось,  тільки  змаліло.
   
Місце  займаючи,  бігають  люди.
Може  з  метою,  а  може  знічев'я?
Спрагло  ковтають  повітряний  плюмбум,
після  якого  не  треба  й  вечеря.

Крутить,  кишить,  ряботить  веремія:
авта  і  коні,  маршрутки,  міщани.
Як  і  навіщо  я  тут?  Mámma  mía!  
Краще  б  у  Лаврі  помовчав  з  мощами.

В  Поле  чудесне  недопалки  сіють,
пляшечки  з  коли,  стаканчики  з  кави.
Нас  черговий  не  врятує  Месія.
Кріпко  тримає  в  обіймах  Лукавий.
 
Бродимо  юрбами,  зиркаєм  з  вікон
в  страсі  новітньому  –  недоспожити.
Може  і  дійде  до  когось  із  віком:
"В  цій  колотнечі  хоч  трішки  пожив  ти?"

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2019


ОБЛІПИХА

Як  життя  у  темний  морок  розверта  голоблі  стиха,
як  стромляє  гострі  пазурі  в  гузицю  злий  кощей  –
порятує  з  міцно  стиснених  обіймів  обліпиха,
під  вигукування  люду:  мала  купа  –  дайте  ще!

Наче  привиди  –  урозтіч  лють  і  заздрість,    розпач,  лихо.
Під  вищання  стоголосе  коло  шириться  й  за  мить
душу  й  тіло  кріпко-кріпко  огортає  обліпиха.
Не  старшні  стають  знегоди  злої  долі  і  зими.

Як  би  розбрат  у  обличчя  вам  із  друзями  не  пирхав,
як  би  чвари  й  суперечки  вас  у  пекло  не  тягли,
просто  вчасно  пригадайте:  вас  врятує  обліпиха,
всіх  подружить,  переженить,  виб'є  дур  із  кагали.

І  учора  ще  ненависна,  нестерпна  вража  пика
відсьогодні  –  знову  "личко".  Хоч  до  рани  прикладай.
Гусне  в  просторі,  рясніє,  достигає  обліпиха.
Все  співає  і  танцює,  мов  святкова  коляда.

Розставляй  поширше  лапки,  притулися  і  не  дихай.
Все  змішалось:  руки,  ноги,  стегна,  циці  і  лоби.
Сотня  вуст  в  одне  зіллється,  прогримівши:  "Обліпиха!"
Обліпи  нас,  обліпихо,  обліпи  і  облюби!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019


ВСЕ, ЩО НАС НЕ УБИВАЄ

Все,  що  нас  не  убиває  –
робить  потроху  каліками.
Від  шашлика  до  вай-фая.
Без  вихідних  і  канікул.

Все,  що  за  мить  не  прикінчить,  –
може  добряче  угробити.
Не  оглядайся  на  інших  –
скрізь  покалічені  роботи.

Все,  що  фізично  не  знищить,
гарно  покоцає  шашіллю,
зробить  підтоптаним,  нижчим,
астми  підсуне  і  кашлю.

Не  порятують  вже  й  ліки.
Ми  без  надій  занедужали.
В  чомусь  усі  ми  –  каліки.
Маєм  болячок  із  дюжину.

Зразу  нас  нащо  кінчати?
Ось  вам  артрити  з  інсультами.
Зір  посадили  вже  чати.
Все  одно  вмремо  зіпсутими.

Річища  каналізацій,
викиди,  вихлюпи,  вихлопи,
пресинги,  стреси,  абзаци
нам  не  дадуть  вільно  дихати.

Валимось,  наче  валюта.
Вже  й  порожніють  фолікули.
Кров  ще  поп'ють.  Не  хвилюйтесь.
В  труни  всі  ляжем  каліками.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019


ВТЕЧА

Хочеться  бігти,  тікати.
Просто  не  там  і  не  з  тими.
Толку,  що  пишно  й  строкато?
Краще  нехай  вже  нестиме

в  затишок  рідного  плеса,
де  все  близьке  і  знайоме.
Просто  піддатись  колесам,
плину  невидимих  йонів.

Геть  —  із  обойми  обіймів,
з  посмішок,  друзів  з  пластмаси!
Штучне  —  страшніше  за  бійню,
вбивця  безцінного  часу.

Скрізь  —  часові  самовбивці.
Коміки?  Ні.  Камікадзе.
Доля  —  три  крапки  на  бирці.
Вправні  ляльки  і  накази.

Плівкозаїдені  мізки.
Вліво  чи  вправо  —  ні  кроку!
Часом,  помовчати  ні  з  ким.
Часом,  дурієш  нівроку.

Часом,  за  втечами  —  втечі.
Часом,  себе  віднаходиш.
Втечі  —  безмовні  предтечі
краху,  а  може...  нагоди?

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2019


ЩОБ НЕ ПЛАКАТЬ, Я СМІЯВСЯ

Почалося  все  зі  смерті  
докласичного  майянця.
Як  були  майянці  стерті,  —
щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Бог  послав  сліпцям  пророка.
В  небі  —  зірка,  Син  —  у  яслах.
Розіп'яли.  От  морока!
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Був  Перун.  Втопили  бога.
Замість  нього  —  біси  в  рясах.
І  макдональдси,  й  хот-доги.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Був  і  гетьман,  і  козацтво  —
та  Тиміш  поліг  у  Яссах...
Знов  непруха.  Ох  і  гадство!
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

УНР  була.  Й  нікого,
хто  би  мав  сталеві  яйця.
Далі  —  війни,  штучний  голод.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Здох  "совок".  Здавалось  —  воля.
Та  рабом  кишить  земля  вся.
Знов  на  Сході  б'ються  вої.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Черговий  гарант  на  троні  
моск@лів  цілує  в  ясна.
Сивина  фарбує  скроні.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Діти  плодяться  і  вдови.
А  юрбі  —  питва  і  м'яса.
А  юрбі  —  смачних  видовищ.
Щоб  не  плакать,  я  сміявся.

Тож  тримає  тільки  мрія,
дух  сармата  і  майянця.
Скресни  в  генах,  Кіммеріє,
щоб  не  плакав  я  —  сміявся!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2019


ХУТОРЯНКА*

Мені  сміються  в  очі:  ну  та  прям  там!
А  я  "підвис"  від  жаху  і  висю:
в  москву  за  грішми  їде  хуторянка.
В  труні,  неначе  дзиґа,  —  Івасюк.

Її  директор  в  радіві  мацковськім
Софійчину  відкидує  вину.
На  всі  питання  капосні  і  ковзкі
твердить:  не  фінансує  та  війну!

Та  не  крутись  в  могилі,  Івасюче!
До  чого  цей  тривожний  наратив?
Коли  життя  голодне  і  кусюче,
в  біді  зарадить  лиш  корпоратив.
   
Як  можна  зазіхнути  на  "святоє"?
Мистецтвосприйняття  у  вас  криві.
Ти  знаєш  хоч,  Ротару  "скіко  стоє"
та  інші  "гастролери  на  крові"?

"Дай  спокій  хуторянці,  славній  бабці!
Не  копійчаний  був  же  це  стриптиз.
Задорого  (десятки  тисяч  баксів!)
"геройство"  продала  й  патріотизм.

Культура  внє  палітікі.  І  крапка.
З  "данєцкімі"  не  сяде  на  "корти".
Бо  вище  війн  витає  наша  бабка.
Тобі  ж  усе  спаплюжити  кортить!"

Софійчин  світ  на  нас  не  сходивсь  клином.
До  рашки  часом  теж  бере  талон.
Чекає  за  вікном  одна  калина,
а  ще  —  одна  родина  за  столом.

Родину  треба  ще  й  нагодувати.
Софія  —  годувальниця  ще  та!
Її  вже  не  лякає  руцка  "вата",
як,  врешті,  й  вітчизняна  "ніщєта".

Ото  ви  їй  придумали  мороку!
Хай  бабця  у  свої  сімдесят  два
та  й  душу  одведе  "Піснями  року".
Хай  душу  одведе  собі  й  москва.

Ошкірились  вовками  на  отару.
Не  шкода?  Далі  —  Лорак,  Повалій?
І  вірно.  До  ерефії,  Ротару,
з  валізами,  з  кінцями  пріч  "валіть"!

©  Сашко  Обрій.

*  Відома  співачка,  Герой  України  Софія  Ротару  приїде  в  РФ,  щоб  виступити  на  новорічному  концерті  "Пісня  року",  який  покажуть  1  і  2  січня  2020  року  на  каналі  "Росія  1".  Крім  того,  артистка  виступить  на  фестивалі  "Легенди  Ретро  FM"  14  грудня.  Вона  також  розглядає  пропозиції  про  виступ  на  новорічних  корпоративах  в  Москві.  Гонорар  співачки  за  виступ  в  цьому  році  в  середньому  складе  50-60  тисяч  доларів  (більше  трьох  мільйонів  рублів).
У  РФ  заявили,  що  Ротару  їде  на  заробітки,  мовляв,  у  неї  закінчилися  гроші.
Це  спростував  її  концертний  директор  Сергій  Лавров.  Він  зауважив,  що  на  зніманнях  як  "Пісні  року",  так  інших  новорічних  шоу  артисти  завжди  працюють  безкоштовно,  а  також  підкреслив,  що  Ротару  не  фінансує  війну  на  Донбасі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019


УНІТАЗИ*

Моряки  торжествують.  Раіся**  в  екстазі.
Скоро  з'являться  в  збройній  палаті,  в  кремлі
злі  бендеро-фашистські  морські  унітази.
Розпотрошено  якісно  три  кораблі.
 
Заграбастано  цінні  військові  трофеї:
двадцять  вісім  розеток,  плафонів  півста.
Та  немов  за  велінням  чарівної  феї
"Кораблі  повернули!"  –  підхоплять  вуста.

"Повернууули!"  –  прокотиться  хвилею  чатів
(хоч  дешевий  –  добряче  погризений  сир).
Дві  доби  із  Вандалії  в  рідний  Очаків
з  українськими  суднами  плівся  буксир.

Ось  на  обрії  "Нікополь",  ось  "Яни  Капу".
А  за  ними  і  катер  "Бердянськ"  у  хвості.
Не  хвилюйтеся:  суд  наш  в  Гаагу  "накапав".
Унітази  вам  вийдуть  іще  золоті.

Батько  Пу  оглядає  гальюни  при  свиті,
як  трофеї  значні  в  цій  великій  війні,
переможно  стрічками  довкола  обвиті,  
в  мерехтливому  світлі  музейних  вогнів.

Вже  й  присягу  складають  на  них  юнармійці,
клавши  руки  на  символи  світлих  звитяг.
Лиш  трусів  наших  доля,  що  теж  не  на  місці,
невідома.  Можливо,  з  них  шитимуть  стяг,

щоб  жбурнути  його  на  великім  параді  
до  підніжжя  самих  мавзолейних  узвиш.
Трибунале  гаазький,  ну  ти  хоч  порадуй:
унітазним  бачком  в  рюцкіх  долях  озвись!

©  Сашко  Обрій.  

*  Нещодавно  до  України  повернулися  
кораблі,  які  торік  захопили  російські  
військові.  Катери  «Бердянськ»  та  «Нікополь»,
 а  також  буксир  «Яни  Капу»  дісталися  порту  
в  Очакові.  В  кораблях,  окрім  військового  
обладнання,  росіяни  поцупили  унітази,  
плафони  та  розетки.

**  Російська  федерація.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019


ПЛЯШКА З ПРОСОМ

У  музеї  лежить  собі,  їсти  не  просить
просто  пляшка,  звичайна  на  вигляд,  скляна,
непримітна,  стара,  напхом  напхана  просом.
Що,  здавалося,  важить  ця  пляшка  для  нас?

На  городі,  на  оранці  правнук  натрапив
та  й  на  прадідів  сховок,  відкинувши  корч.
Як  зерно  відбирали  московські  сатрапи,
просо  дід  закопав  –  на  кропив’яний  борщ.

То  й  пролежало  так  під  корінням  осики...
Врятувало  б  сім’ю.  Проросло  б  навесні.
Та,  ховаючи  наспіх,  забув,  де  присипав  –  
і  забрали  родину  часи  навісні.

Не  пробачив  собі  смерті  доньки  Юстини
й  трьох  онуків...  Ні  хлопчик,  ні  двійко  дівчат
білий  світ  роздивитися  толком  не  встигли
і,  стуливши  повіки,  донині  мовчать.

Ніби  щойно  у  пляшку  насипане,  просо:
не  поїла  ні  пліснява,  ні  гнилизна.
Скільки  ще  їх,  кістьми,  мохом,  дерном  порослих,
цих  скарбів  у  чорноземах  пріє?  Хто  зна?

«Гляньте,  мамо,  це  ж  золото!»  –  вигукнув  правнук.
Вісім  з  нуликом  років  пролежало  тут.
Не  засипати  просом  утрат  непоправних.
Та  «граблі»  нас  не  вчать.  Ми  не  здихались  пут.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019


ДЮДЯ І ДУБАК

Мороз  ударив  люто  попід  хвіст,
хоча  в  календарі  –  ще  листопад.
На  дзеркалі  калюж  танцюю  твіст.
Скажено  вигарцьовує  стопа.

Померзли  пальці,  вуха,  губи,  ніс.
Все  тіло  потопає  в  дрижаках.
Померзли  бандурист  і  баяніст.
Погода  нині  дещо  не  жарка.

Погода  нині  –  дюдя  і  дубак.
Вже  й  градусник  посинів  –  неборак.
Тож  хай  би  шубадубилась  доба.
Без  шуби  вріжеш  дуба,  мов  буряк.

Хоч  "голий"  морозець  (сніги  –  вгорі),  
вовтузиться  невтомна  дітлашня  
на  ковзанках,  мов  зграя  снігурів,
як  виводок  буланих  лошенят.

Біліє  мерзла  стріха  бороди.
Жене  дошкульний  вітер  дошколят.
Шпигає  ребра  сіл  і  городищ.
А  десь  –  камін  і  кава,  шоколад...

Зубами  все  скрегоче,  цокотить.
Здається,  кожен  другий  закоцюб.
Лише  кошлаті,  вовняні  коти  
ламають  щозими  систему  цю.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2019


СР@КА

Що  не  день,  у  новинах  –  за  втратою  втрата.
То  "братання"  з  ордло,  то  розведення  військ.
Раптом  в  друзі  мої  попросилася  ср@ка.
Аж  отвердла,  зродилась  надламана  вісь.

У  закон  про  освіту  –  за  правкою  правка.
Коломойша  на  кремль  розвертає  коней.
Живописна  у  друзях,  у  дівчини  ср@ка
від  бентег  і  печалей  розрадить  мене.

Вже  й  земля  продається  і  ставлять  нас  раком.
Серце  –  загнане  долею  в  кут  цуценя.
Але,  десь  в  Каліфорнії  сфоткана,  ср@ка
гріє  душу,  присмачена  тлом  циценят.

Доки  ватний  Макрон  ліпше  Жака  Ширака
разом  з  Меркель  і  Трампом  нахвалює  Пу,
десь  у  Штатах  пірнає  підкачана  срака,
мов  горіх,  в  тихоокеанічну  ропу.

І  главнюк  наш  –  "не  лох".  Справжній  презик.  Є  справка
від  нарколога.  Уряд  і  Рада  –  "не  цирк".
Та  якщо  у  країні  намітилась  ср@ка  –
ср@ка  дівки  лікує  і  серце,  і  зір.

Як  би  хмари  не  гусли  і  ворон  не  кракав,
і  народ  не  талдичив  про  третій  Майдан,  
коли  хочеться  світ  весь  послати  у  ср@ку  –
я  гортаю  світлинки  зі  ср@ками  дам.

Як  не  вдієш  нічого,  як  ти  –  неборака,
як  від  зради  ще  трішки  –  і  лусне  фейсбук,  –
саме  час,  аби  в  стрічці  з'явилася  ср@ка.
Недосяжна...  Та  слина  штурмує  губу.

©  Сашко  Обрій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2019


ДОГАНА

Ким  придумані  –  херувимами
чи  верховними  псевдобогами
злі  мисливці  за  нами,  невинними,  –
незручні  і  болючі  догани?

Утікають  каддафі  з  дзедунами,
уго  чавеси  і  ердогани.
Бо  не  знали,  ба  навіть  не  думали,
що  настільки  нестерпні  догани.

Їхній  шал,  їхня  лють  –  розпанахують.
Їхній  вир  найстійкіших  догамав.
Ні  гримкій  Ніагарі,  ні  Анхелю
і  не  снилася  сила  догани.

Не  втікти,  не  зректись,  не  відбитися,
не  забути  її  й  на  Багамах.
Причаїлась,  мов  пильна  убивиця,
в  кабінеті  у  боса  догана.

Нависаючи  вістрям  дамокловим,
ще  спіймає  тебе,  невблаганна,
пробіжиться  очима  намоклими,
в  три  погибелі  скорчить  догана.

Хоч  непросто  було  й  емоційненько,
хоч  твоя  дисципліна  й  погана,  –
знаю,  вистоїш,  самооцінко!
Твій  хребет  не  розчавить  догана.

Хоч  недолікам  легше  скоритися,
ніж  боротися  з  болем,  з  боргами,  –
ще  не  раз  покладеш  до  коритця  
зарплатню,  компліменти  й...  догани.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2019


ТРИ КАЛІКИ

Знайшов  я  від  негод  прекрасні  ліки:  
у  віршах  виливаю  власне  "фе".
Послухати  мене  –  зо  три  каліки
стабільно  йдуть  в  задрипане  кафе.
 
Не  треба  більше  віршики  нікому.
Вируючі  світи  зопріли  в  них.
Нашкрябав  три  поемки  –  збив  оскому
із  китиці  бентег  непозбувних.

Чи  то  за  мною  ера  не  встигає.
Чи  перед  мене  вирвалась  доба.
Та  між  глухих  тетерь  пустельним  гаєм
зі  словом  летимо  кудись  оба.

Кому  це  все  здалося  і...  що  далі?
Змілів  цей  світ  в  полові  й  метушні.
Коли  рядки  твої  без  геніталій  –
ніхто  їх  і  не  слухатиме,  ні...

Усе,  що  не  вкладається  в  три  кліки,
в  три  кліпи,  в  три  хот-доги,  в  три  "А-три",    –
оцінять  зо  три  відданих  каліки.
Тож  віршиками...  носа  підітри.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2019


ПО СЕРЦЮ ПРОТОПТАЛИСЯ СЛОНИ

По  серцю  протопталися  слони.
Яке  їм,  в  біса,  діло  до  страждань?
Тож  пальчика  гарненько  наслини,  –
сторінку  прогорни  з  минулих  дам.

Я  –  айсберг.  Збайдужілий  їжатець.
Твердіє  серце  в  річці  крижаній.
Хай  вибачить  мене  мій  майже...  тесть.
"Жоні"  не  догодити.  Каже:  "Ні!"

Ні  суду,  ані  ради.  Ось  гарбуз.
Щоправда,  віртуальний.  Завантаж.
Віч-на-віч  не  почуєш  правду  з  вуст.
Розходитись  по-людськи  –  це  вінтаж.

Не  модно  вже  розходитись  вживу,
всі  крапки  розставляючи  над  "і".  
Тож  топай  звідсіля,  немов  джиґун:
без  жодних  вір,  любовей  і  надій.

Вона  вчинила  чесно,  як  слони,
що  серцем  ще  протопчуться  не  раз.
Не  бідкайся,  не  плачся,  не  кляни.
Тож  гайда.  Мандри  –  краще,  ніж  мандраж.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2019


ЯЖНЕЛОХ

Йому  вже  –  сорок  два!  І  він  –  не  лох.
Слугу  не  очорнити  більше  вам!
В  почесний  президентський  каталог
ввірвався  і  надряпав  там:  "Вован".

Світанки  починаючи  з  лате,
з  призначення  пашкових  і  сивох,
довів  своїм  візитом  в  Золоте:
"Йому  вже  сорок  два.  Тож  він  –  не  лох!"

Його  самооцінка  –  не  низька.
Не  треба  ні  подачок,  ні  порад.
Він  їде  знов  розводити  війська.
А  ще  –  народ.  Точніше  –  "лохторат".

Не  треба  від  військових  цих  команд.
Не  здібний  просто  він  до  помилок!
Вчетверте  "відкосивши"  військкомат,
дав  знати  українцям:  він  –  не  лох.

Дав  знати  добровольцям:  все,  абзац.
На  базу  –  зброю.  Хлопців  –  по  домах.
Стрільба  відзолотіла.  Далі  –  зась!
Він  –  профі.  Тож  хвилюєтесь  дарма.

Він  з  путіним  домовиться  на  раз.
Та  хоч  би  й  з  чортом  лисим.  Аж  бігом.
Стріляти  –  це  ж,  погодьтеся,  маразм.
Стріляти  –  це  заскок,  "галімий  гон".

Народ  Донбасу  хоче  нас  і  мир.
Дві  пенсії  від  урядів  обох.
І  зрадою,  й  вугіллям  нас  кормив.
Отож  прийміть  назад  –  бо  він  не  лох.

А  Вовік,  тільки  вчувши  щось  не  те,
приїде  й  увіб'є  новий  кілок,
від  воїнів  звільнивши  Золоте,  –
як  всякий  сорокадвохрічний  лох.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019


ҐЕЛОВІН

Жменя  гарбузового  насіння
замість  мізків  пріє  в  голові.
Стадо  нелогічне,  емоційне
рветься  святкувати  Ґеловін.

Краще  екзотичне  і  мейнстрімне  –
тільки  б  не  правічне,  не  своє
свято  у  чужім  лахмітті  стріне.
Висміявши  рідне,  –  заклює.

Та  й  пощо  тягар  своїх  традицій
вирваним  з  корінням  бур'янам?
Рідне  святкувати  наодинці
ближче  відчайдухам  –  та  не  нам.

Рідне  –  бідне,  дихає  на  ладан.
Легше,  щоб  не  мучалось  –  добить.
Легше  –  за  сучасним  диким  ладом
скрізь  коритись  викликам  доби.

Та  й  в  усі  часи  воронам  білим  
жити  непереливки  було.
Легше  бути  варваром  зрабілим.
Мозок  же  вмикати  –  взападло.

"Кажеш,  ти,  чуваче,  надто  вумний?
Менше  випендрьожу.  Не  бузи.
Ось  тобі:  тримай  косу  чавунну,
маску  смерті,  свічку,  гарбузи.

Он  висить  за  правду  розіп'ятий.
Хочеш  так  закінчити,  як  він?
Краще  заганяй  серця  у  п'яти
бідним  перехожим  в  Ґеловін."

Вперто  бунтувати  –  діло  кепське.
Нащо  це  скандальне  слово  "ні"?
Нам  би  змавпувати.  Хай  і  кельтське.
Тільки  щоб  –  не  Велесова  ніч.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019


ТВІЙ СВІТ

У  тебе  світ  –  один.  Його  люби,  
немов  долоню  –  віддана  синиця.
Мов  плюскіт  у  фонтані  –  голуби.
Хай  буде  на  яву  і  часто  сниться.

Про  себе  хай  нагадує  частіш.
І  ти  не  забувай  йому  –  про  себе.
У  радості  й  біді  ним  око  тіш.
Й  тобі  він  зігріватиме  осердя.

Сліпців  у  стіну  вперлися  лоби.
Ти  ж  –  бачиш  світ  небаченої  вроди.
У  тебе  він  –  один.  Отож  люби...
Допоки  смерть  тебе  не  заскородить.

Поки  у  вас  на  двох  –  пітьма  годин,  
ти  й  світ  –  не  сновигайте  поодинці.
Без  тебе  він  –  ніщо.  Без  нього  –  ти.
Ще  будуть  весни,  будуть  молодиці.

Та  він,  твій  світ,  немов  травневий  квіт,
непещений,  нелюблений  –  пожухне.
І  не  здалась  тоді  пітьма  кобіт,
букети,  кава,  печиво  кунжутне.

Крильми  тріпочуть  жваво  голуби.
Фонтанний  гамір.  Пір'я  змокле.  Плюскіт.
Не  світ  –  а  скарб!  В  нім  кожну  мить  люби.
Лиш  не  розгепай,  бавлячись,  на  друзки...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019


ПРИ РОЗБИТОМУ КОРИТІ

І  знову  при  розбитому  кориті.
У  роздумах,  мов  пень,  собі  сиджу.
Чому  стежки  життя  такі  пориті?
Небесний  турок,  вибачте,  сельджук...  

Не  прошу  вас  дурненького  повчати.
Багряний,  мов  китайський  гордий  стяг.
Скажіть  лиш,  що  не  так  роблю,  дівчата?
Чи  маю  хрест  на  лобі  –  "холостяк"?  

"Сашку,  тобі  потрібен  хтось  інакший!"
Агов,  кохана,  де  тебе  шукать?
І  вашим  я  вгодив  уже,  і  нашим.
Гублюсь  між  маш,  тетян,  ганнусь  і  кать.

А  може...  ти  на  іншій  ждеш  планеті?
Гукни  –  я  заведу  свій  зореліт.
Якщо  не  підійшов  тепер  Анетті,  –  
можливо,  марсіянські  королі  

багаті  на  хоча  б  одну  принцесу
(на  оці  чи  уже  на  виданні)?
Готовий  імпульс  дати  я  процесу:
коханій  всесвіт  кинути  до  ніг.

Але  зорієнтуйте  хоч  приблизно,
бо  змучився,  сліпий,  мов  кротеня.
Чи  в  маківку  прозрінням  дрибилизніть,
щоб  марно  в  хлопцях  вік  не  протинявсь.

Бери  хоч  –  не  народжуйся  красивим,
а  щастям  компенсацію  греби.
На  віру  з  кожним  кроком  –  менше  сили.
Щораз,  як  в  бездощів'я  –  по  гриби.

Чи  знов  спішу,  ламаю  дрова  здуру?
Мені  ж  іще  немає  тридцяти!
Боюся  вже,  яку  кандидатуру
ретельний  Бог  пошле...  Привіт.  Це  ти?  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019


ЗЛАМАНИЙ НІГОТЬ

Як  він  звавсь?  Іван?  Микола?  Мітя?
У  газеті  –  скромний  некролог:
"Він  помер  від  зламаного  нігтя".
Так  лише  герой  помре  –  не  лох.

В  чергу  до  кістлявої  –  колона.
Доля  нас  бентежить  через  край:
в  когось  –  карко-,  в  когось  –  нігтеломна.
Це  –  життя.  Бери  і  в  нього  грай.

Прагне  навіть  смерть  різноманіття.
Нудно  по  шаблону  всіх  косить.
Хтось  помре  від  зламаного  нігтя.
Хтось  –  від  кіс,  утятих  навскоси.

Кожен  день  зі  шваброю  і  віхтем
від  гріха  відбілював,  плекав.
Смерть  йому  послав  від  зламу  нігтя
бозя,  уникаючи  лекал.

Вибороть  таку,  як  в  нього  міг  ти?
Цей  не  всяк  заслужить  рішенець.
Тож  щодня  відрощуй  довші  нігті.
Смерть  тебе  у  шию  не  жене.

Вдосталь  ще  часу  у  тебе  –  бігти
шляхом  "від  колиски  до  труни".
Як  осточортіє  –  кріпко  нігтем
бозю  на  льоту  підколупни.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019


ЦУКРОВА БАНКА

Хто  ти  є?  Чиїсь  малюєш  баньки
чи  гортаєш  ноти  хорові?
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка
на  твоїй  кошлатій  голові.

Ляшка,  українка  чи  албанка?
Я  тебе  вивчаю,  мов  спудей.
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка.
Ну  хіба  сукенка  ще  спаде.

Взяла  і  пішла  отак  –  з  ва-банка.
В  сутінках  –  дивацький  силует.
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка,
що  в  думки  вселила  силу  й  лет.

Банка  причаїлася,  мов  кицька,
в  поміждашші  львівських  черепиць,
високо,  аби  ніхто  не  тицькав.
Слухає.  А  ринва  –  все  рипить.
 
Наче  печериці,  черепиці  
пнуться  ввись,  виклянчуючи  злив.
Ти  й  цукрова  банка  –  мов  дві  киці.
Як  на  вас  глядіти  й  бути  злим?

Наче  –  мимолітна  забаганка.
Наче  в  цім  –  нічого,  щоб  аж  аж!..
Краще  діадем,  цукрова  банка
вписується  в  профіль  і  в  пейзаж.

Добре,  що  не  вилізла  ще  боком.
Виповзла  на  голову  й  сидить.
Вічність  банка  милувала  б  око,
мов  семірамідові  сади.

Ще  й  аби  в  годинник  час  не  бамкав...
Нащо  той  очіпок  чи  берет?
З  тебе  не  спаде  цукрова  банка.
Як  і  Львів  –  ніхто  не  відбере.

©  Сашко  Обрій.

*  на  вірш  надихнула  світлинка  подруги  Карини  Довгань😅

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019