Олександр Обрій

Сторінки (12/1113):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

У-ВЕРХ-ТЮ-РА

Потятком*  випурхує  лагідно  з  уст
не  лайки  брудний  і  колючий  устюк,
не  стежка  до  чорта,  не  «цур!»  і  не  «дзусь!»,
а  мирне,  одвічне,  збентежене  «ТЮ!».

Чи  подив,  чи  посміх  –  усе  в  нім  не  зле,
зневіра  чи  прикрість  –  м’які  по  життю.
Бере  і  веде  за  правицю,  на  злет
рідненьке  і  дещо  розгублене  «ТЮ...».

Витьохкує  млосно  верткий  перикард,
хоч  палець  танцює  на  скроні  «тю-тю!»,  –  
то  пульс  розколошкує,  парить  парка,
зринаючи  в  тямі,  хвилююче  «ТЮ»!

Але  при  нужді  «тю  на  тебе!»  впаде,
як  медом  занадто  заправиш  кутю.**
Тверде,  загартоване,  ніби  кадет,
по  тімені  гупне  ошкірене  «ТЮ!».

Моє  і  твоє,  суто  наше  слівце  –
не  мокша,  не  лях  (поготів  –  «ататюрк»).
Зберігши  в  собі  колорит  і  акцент,
підморгує  сотник  на  прізвисько  «ТЮ».

До  –цільне;  до  –ступне;  до  –зоване;  до...  
мурах  пробирає;  доладний  костюм
для  думки;  стрімке,  мов  прийом  тхеквондо,
вистрілює,  простір  впокорює  «ТЮ!».

Несхопне  для  тюнінгів  і  тюхтіїв,
чіпке  та  уїдливе,  ніби  тютюн,
заразне,  дотепне.  Той  знає,  хто  їв,
безмежжя  смаків,  що  таїть  в  собі  «ТЮ».

Живе  не  в  тюках  і  не  в  тюбиках,  а
у  мові  тютюнників  та  кокотюх,
задосить  велике,  аби  закохать
вкраїнця  в  сакральні  дві  літери:  «ТЮ».

*  потя,  потятко  –  пташеня;
**  алюзія  на  фразеологізм  «передати  куті  меду»  –  перебільшувати,  перевищувати  міру.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799639
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.07.2018


ВИШНІЙ КАБАЧОК

Якось,  коли  я
ще  п’ятирічним  пісюном
біг  попід  вікнами  
аварійної  багатоповерхівки,
десь  із  надхмар’я
влетів  дебелий  кабачок  
і  гупнув  чимдуж  об  моє  чоло.
Так  я  став  поетом.

Тоді  у  мого  друга  
був  двоколісний  ровер,
а  в  мене  –  лише  дві  ноги.
Він  щосили  нісся  на  своїй  «Україні»,
а  я  біг  слідом  за  ним  
учвал,  навпрошки.

Зіткнення  з  овочем
трапилося  на  алеї  
між  моїм  дитсадком
та  аварійною  9-типоверхівкою,
яка  щомиті  могла  впасти
і  поховати  заживо  багатьох.

Але  впав  тільки  він  один  –  
кабачок  Божого  Провидіння,
кабачок  Небесного  Осяяння.
Впав  на  чоло  і  поховав  
колишнього  мене.

Гепнув  і  влив  у  чашу  моєї  голови
такі  думки!..  Такі  думки,
що  навіть  Ньютону  не  снилися.
Такі  думки,
що  не  до  снаги  жодному,  
ба  найдебелішому  
яблуку!

Звідтоді  я  люблю  кабачки.
А  щодо  поета...
Хтозна,  чому  я  став  поетом.
Проте  нині,  за  кермом  
власного  двоколісного  ровера,
я  подовгу  вдивляюся
кудись  у  холодне  надхмар’я  
і  несамохіть  згадую  
про  нього...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799637
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.07.2018


ЗОВАН 2. 0

Людство  жадає  уславити  Зована.  
Славу  доконано  Зовану.
Все:  на  бігбордах,  в  наколках  (на  зонах)
нагло  декомунізовано.

Зованом  названо  площі  й  проспекти,
шахти  й  університети.
Зован  рятує  від  голоду  й  спеки.
З  пам'яті  бога  не  стерти!

Паствою  зведено  пам'ятник  Зовану
в  кожнім  селі,  у  містечку  та  в  місті.
Славного  Зована  монетизовано.
Кожна  банкнота  портрет  його  містить.

В  кожному  маркеті  –  плюшевий  Зован.
Зован  –  на  кожній  футболці.
В  непереможному  дусі  «Азова».
Зован  на  нашому  боці.

Він  обезсмертнений  в  пісні  народній.
Зован  тримає  наш  тризуб.
В  першому  подисі  він  при  народженні;
править  покійнику  тризну...

----------------------------------
Де  світлий  образ  Зована  –
все  українізовано
все  деколонізовано,
декриміналізовано.
---------------------------------

Зовану  –  так!  Зовану  –  так!
Зован  стійкий  до  ворожих  атак.
В  битві  із  Овеном  Зован  мастак.
Наш  підмурівок,  будинок  і  дах.
Зован  прийняв  естафету  у  Ра!
Зовану  наше  трикратне  «ура!»

(УРА!  УРА!  УРА!)

Славимо  Зована!  Славимо  Зована!
Зован  зродився  –  славімо  його!
Зован  –  всередині  нас  і  назовні,
в  клапанах  серця  мого  і  твого.
Зована,  Зована,  Зована!  Го!..

Кожною  фіброю  прагнемо  Зована!
Відданість  Зовану  неспрогнозована.
Тулуби  спраглі  наелектризовано.
Хвилька  –  і  вибухне  світ  неозорий  наш...

З  когось  посипле  обскубана  вовна:
–  Що  це  за  віра  така  нецерковна?!
–  Ким  і  коли  вона  легалізована?
Секта  для  свідків  диявола  Зована!

–  Стій-но!  Зажди.  Наша  віра  дозволена.
Виключно  з  божої  милості  Зована.
Велич  і  ласка  його  недозовані.
Глибоко  –  в  серці,  в  усмішці  –  назовні
СЛАВИМО,
СЛАВИМО,
СЛАВИМО
ЗОВАНА!

©  Сашко  Обрій.

*  -  для  тих,  хто  не  в  темі,  посилання  на  версію  "Зован  1.0":
https://m.facebook.com/groups/531699486982853?view=permalink&id=653155981503869

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799507
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.07.2018


ВІЧНИЙ СХИМНИК

Усім  нам  є...  Всім  є  куди  рости,
рамена  розпросторюючи  в  рості.
Якщо  й  дощем  у  хмарі  перестиг  –  
над  нею  ждуть  удвічі  вищехвості.

Багрянцем  бань*  сіяють  храми  хмар.
Вряди-годи  в  них  людно,  ряснохлібно.
Безрідно  дзизне  іноді  комар
чи  зрідка  око  схимникове  кліпне.

Та  нам  своє  робити.  Нам  –  рости
і  пнутися  шалено  у  надхмар’я;
над  банями  здійматись,  мов  хрести,
тим  часом,  як  земні  про  злато  марять.

Та  нам  рости,  збиратися  в  політ,
хоч  рідко  злітним  смугам  буть  сухими.
Лише  на  сухозлітках**  куполів
ковтає  краплі  сонце  –  вічний  схимник***...

©  Сашко  Обрій.

*  –  гранчаста  або  кругла  в  плані  форма  даху  над  куполом  чи  барабаном  храмової  споруди;  іноді  —  те  саме,  що  купол.
**  –  дуже  тонкі  пластинки  золота,  якими  покривають,  оздоблюють  що-небудь.
***  —  чернець,  що  прийняв  схиму  —  урочисту  присягу  (обітницю)  дотримуватися  правил  чернечої  поведінки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799505
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2018


БУСОЛ*

Один  ти  у  полі  не  воїн,  проте  –  Мамай.
Як  спраглий  справдешньої  волі  –  трощи,  ламай!
Бо  виродкам  мова  сили  лишень  близька:
крів  псяча  на  дзьобі  й  крилах  мого  бузька.  

Омріяна  перемога  –  в  твоїх  руках.
У  м'язах.  В  майбутніх  моргах.  Цей  день  пропах-
не  порохом,  –  тихим  похороном  брехні.
Я  скромний  Мамай.  Вкраїнець.  Я  не  Брюс  Лі.

Бузько  не  базіка  зайвого:  він  –  політ.
Довкола  що  не  лелека  –  космополіт.
Довкіл  що  не  бусол  –  то  аіст  і  толераст.
Злиття  «то  лі»  недонародів,  а  «то  лі»**  рас.

«Вєдь  главнає  чєлавєк  чтоб  хароший  бил!
Вєдь  всє  ми  лішь  чєлавєчкі  в  руках  судьби.»
«Отож  бо  й  воно!»  –  радо  згоду  дає  байстрюк.
Мій  бусол  закльовує  всіх,  хто  відбивсь  вік  рук;

себе  в  руки  долі,  мов  тару,  покірно  здав,
бо,  бачте,  ще  здавна  порвалась  в  коня  вузда.
Бо,  бачте,  у  позі  «ра́чки»  йому  зручніш,
аніж  у  правиці  гострий  стискати  ніж.

Мій  бусол  не  толерантний,  він  ратний***  птах.
Хоч  крила  до  бою  кличуть,  але  п'ята́,
вчуваючи  гіпнотичний  магніт  землі,
окрилено  топить  мерзоту  в  густій  золі.

©  Сашко  Обрій.

*  –  скорочення  від  «бережу  український  світ  од  лиха».
**  з  рос.  –  «чи  то».
***  –  бойовий,  військовий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793251
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.05.2018


НЕ МАЄШ ПРАВА

Не  пнись,  не  надимай  дарма  аорту,
бо  віршики  твої  згорять  в  олжі!
Не  маєш  права  бути  патріотом,
якщо  колись  в  АТО  не  відслужив!

Бо  зась  такому  вчути  біль  за  землю
із  присмаком  контузій  та  гангрен.
Слівцем  в  народ  не  цвенькай,  бо  «задзенять»
твій  дзен,  тебе  і  з  віршів  твій  гарем.

Де  орден?  Де  посвідчення  військове?
Нема?  То  закривай  свій  другий  фронт!
Шуруй  в  АТО,  позбавсь  дурної  крови.
Що  не  поет  –  базіка,  фанфарон.

Чи  зуби  зціп  –  як  в  пекло  зась  полізти!
Втамуй  чуття  фальшиві  до  землі.
Плекають  їх  лишень  монополісти
скупої  правди,  схованої  в  злі.

Бо  твій  набій  –  гірке,  вагоме  слово
в  суцільній  невагомості  розмов.
Тож  не  нарвись  в  метрі́  на  дядька  злого,
на  стрес,  на  біль  у  тілі  та  озноб.

Він  правом  владарює  винятковим  –  
він  Крим  і  Рим  в  АТО  проторував!
Всотав  любов  до  ба́тьківщини  з  кров’ю.
А  решті  земляків  –  «оревуар»!

Їх  зе́млі  мирним  небом  отруїли.
А  схиблених  поетів  –  поготів!
Він  ксивою  на  «Право
бути  сином  України»
любов  мою  до  неї  вбить  хотів.

©  Сашко  Обрій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792700
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2018


НОВІ ЧАСИ

То  нам  колись  наврочили  зірки:
сліпі,  глухі  безбожники  і  кривди,
криваві  пси,  вожді  та  їх  кориди.
З  ким  не  бувало  ще  такого?  З  ким?..

Нові  тепер  придибали  часи.
Комусь  в  цей  вік  судилося  прозріти.
Когось  розвіє  мовчки  мудрий  вітер
за  те,  що  він  задарма  хоче  сир.

Змінив  лице  й  нутро  новий  престиж.
Ряди  зі  скнар,  пройдисвітів  рідіють.
Кермо  –  творцю.  І  дзуськи  –  лицедію!
Все  більше  –  тих,  кому  в  собі  рости.

То  був  для  нас  безпрограшний  урок:
сьорбнути  деревію  та  полину;
мов  шкаралущу,  здерти  швидкоплинне
в  одвічному  тяжінні  до  зірок.

І  ба́йдуже:  співак  чи  римолов,
музи́ка,  танцюрист  або  художник.
Бо  Всесвіт  сам  в  собі  пізнає  кожний,
кого  цей  Всесвіт  не  перемолов.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791450
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2018


ЧАРІВНИЙ БОВВАН

Стоїть  на  чатах,  в  пружній  мушлі,  —
не  африканець,  не  кацап.
Усіх  він  має,  неімущий,
бо  в  піхвах  криється  азарт!

Мов  гусінь  в  лялечці  тендітній,
мов  черепаха,  причаївсь.
Від  нього,  кажуть,  гарні  діти,
як  часто  пити  з  ним  чаї.

У  мушлі  —  спить  в  анабіозі
(тряси  його  чи  не  тряси).
А  роздягнеш  —  тремтить,  ялозить
тендітним  торсом  об  труси.

Шукає  прихистку  нервово:
навспак,  боївкою  —  у  схрон.
Вразливий.  Злий.  Мов  правда  —  голий.
І  непривітний,  мов  Харон.

Біжить  в  своє  одвічне  гетто,
ще  донедавна  —  балагур.
Немов  далекоглядний  гетьман,
хова  за  пояс  булаву.

Макітру  втягнуто  у  плечі.
Від  люду  сховано  бовван.
Діла  відкладено  «лелечі».
Затихло  кинуте:  «Овва!»

Якщо  ж  до  бою  скличуть  сурми,
то  знов  настромить  свій  багнет  —
на  дів  посуне,  нецензурний.
Ніяк  дівоцтво  не  збагне

у  чім  єси  його  принада,
де  голка,  у  якім  яйці.
Зрива  дівкам  його  торнадо
дахи,  влучає  точно  в  ціль.

То  півнем  випне  вмить  свій  гребінь,
то  втягне  глибоко  й  схова.
Засапана,  мов  після  реґбі,
стримить  черлена  голова.

Впівока  спить,  в  надійній  мушлі.
Нізвідки  влізти  слабині:
його  харизма  невмируща
не  звикла  чути  слово  «ні»!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791448
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.05.2018


СПОКУТА

Хтось  штампує  без  ліку  дітей,
а  мені  —  штампувати  вірші.
В  нагороду  й  спокуту  за  те,
що  назвав  своє  слово  віщим.

Як  то?  —  Кожному,  кажуть,  своє...
Їм  —  своє,  нам  —  своє  робити.
Кожен  долі  лаштує  вольєр:
мрії,  сни  і  корито  розбите.

Звісно,  мариться  зрідка  й  мені
тут  пустити  пагіння  розлоге.
Лиш  в  таланті  його  й  талані  
де  порука  й  притулок  від  злого?

Легше:  вірші  (очей  мокрота)
й  божеволіти  талановито.
Зариваюсь  —  подоба  крота  —
в  рідну  мову,  намацавши  виток.

Вірші  марять  безсмертям,  колись
пережити  дітей  та  онуків,
щоб  нарід  стерегти,  мов  орли,
не  зволяти  в  брехні  потонути.

Їх  застане  мій  пра-...пра-...малюк.
Попри  вдачу  поета  наївну,
про  одне  я  вас,  вірші,  молю:
лиш  не  переживіть  Україну!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791277
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.05.2018


КИЄВЕ МІЙ

Києве-батьку,  глухий  Вавилоне,
ніби  і  слухаєш  —  тільки  не  чуєш...
Щось  підштовхне  повернутися  в  лоно
дух  твій,  що  в  приймах  і  днює  й  ночує!

Щось-таки  змусить  твої  перикарди
знову  забитись  рутенською  кров'ю!
Серце  покорою  не  переткати
в  морі  чужинського  гапту  та  крою.

Майже  під  корінь,  мов  пень,  ти  підтятий.
Та,  попри  це,  лізуть  вперті  пагінця.
Їх  обсідають  пісні,  мов  потята,
дзвінко  окреслюючи  українця.

Самоскалічений,  ввігнаний  в  жарти,
збуришся  проти  безликого  себе.
Пса  «москалівщини»  зась  зображати!
Зріє  натомість  в  утробі  осердя.

Твердне  прадавній  скелет-витинанка.
Ніжить  розбуджений  дух  окарина.
Кию,  недовго  твоїм  вити  мамкам  —
квіткою  з  рани  росте  Україна!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791276
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.05.2018


ЛІЧИЛОЧКА

Ті  сто  –  наче  тісто.
Цих  двісті  –  у  віспі.
Тих  триста  –  туристи.

Ці  сотні  чотири  –  
знамена  вчепили.
Півтисячі  люду  –  
підписники  клюбу.
Ці  темні  шість  сотень  –  
мерзенні  сексоти.

А  сімомастами  
ми  всі,  мамо,  станем.
Ці  сотні  розбились  
в  колони,  по  вісім  –
так  гарно,  по  черзі,  
ми  їх  і  повісим.

Цих  сотень  –  
немов  на  підбір  –
рівно  дев'ять!
Куди  ж  ви  чкурнули?  
Злякалися?  Де  ви?

Побігли  дивитись  
на  тих  сотень  десять?
Бодай  з  них  десяток
путящих  знайде́ться.

©  Сашко  Обрій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789979
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.05.2018


ПРОПАЛА ГРАМОТА

У  «мордокнизі»*  вигулькнула  грамота.
Бамага  неабияка  –  з  Москви!
Що  ж…  здобули  надійного  гаранта:
талант  наш  визнав  центр  мозковий!

«Мєждународний  конкурс  ісполнітєлєй
попмузикі».  Це  ж  «Новая  Волна»!
Румянцев  Алєксандр  –  «дядя  в  кітєлє»  –
директор  міжнародного…  «кіна»  (л@йн@).

Чи  він,  бува,  не  правнук  Задунайського**,
що  села  закріпачував  колись,
козацтво  розпустив?  З  його  династії
не  вилупивсь,  бува,  цей  хитрий  лис?

Тож,  панство,  повернімося  до  конкурсу.
До  москалів  та  їх  пісенних  чар.
До  грамот,  що  блаженним  вкрились  окисом.
До  юних  голосів,  що  не  мовчать  –  

співати  їздять  в  "рідну"  метрополію.
В  Москві  –  їх  покровителі  й  престиж.
Простіть  їх  верби  й  небо,  вкрите  полум’ям.
Прости  і  ти,  козаче,  їх.  Прости…

Прости  дітей,  що  нині  –  надто  грамотні.
Що  грамоти  привозять  аж  з  Москви!
Що  правда  неприкрита  тяжко  ранить  їх.
У  відповідь  лунає  дикий  виск:

«Культура  –  више  воєн  і  палітікі!»
«Авжеж!»  –  гармати  гаркнуть  в  дні  мутні.
Покіль  по  вас  не  їдуть  ГРАДи  мітити,  –
ви  грамотні,  а  далі  –  гра  матні.

Їхали,  їхали,  ї...
х  о  л  у  ї
до  Москви.

©  Сашко  Обрій.

*  -    Facebook
**  -  граф  Петро  Румянцев-Задунайський,  у  1764  призначений  
імперією  президентом  Малоросійської  колегії  та  генерал-губернатором  
Лівобережної  України.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789651
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2018


НАД УРВИЩЕМ ТЕРПЦЮ

Стою  над  урвищем  терпцю  –  
свого,  народного,  чужого.
Пищу  у  простір,  мов  пацюк.
Повз  мене  полчища  –  прожогом.

Чи  стій,  чи  стрибай,  чи  тупцюй  –  
кого  журба  моя  обходить?!
Я  тямлю:  я  –  лише  пацюк...
Втім  не  піддавсь  ламанню  хорди.

І  тут,  над  прірвою  благань,
вогонь  тримаю  олімпійський.
Довкіл  –  глобальний  балаган
і  піськи,  піськи,  піськи,  піськи!

Не  я  над  урвищем  терпцю,
а  щелеп  зціплені  обценьки.
Пообіч  куряви,  пацюк,
стою  –  мізерний,  злий,  куценький.

В  добу  зубасту  та  бридку,
в  нестерпній  мушлі  самотини
горохостінному  «братку»  
мій  біль  –  як  мертвий  дзвін  латини.

І  що  тут  вдієш?  –  Йди!  Працюй!
Хоч  не  вродився  попеластим.
Тож  над  бескидами  терпцю
гризу  облич  отруйний  пластик.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788812
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.04.2018


КУЛІЧ

Знов  тугіше  затягнуто  пасочок  —
достобіса  скуповуєш  пасочок.
Тільки  мову  свою  пожалій  —  не  каліч
об  чужий,  «нєказістий  к@ц@пскій  куліч».

«Что  же  прячєшь,  дєвчушка,  ти  лічіка!?
За  табой  заскучалі  кулічікі?»
Теж  за  ними  сумуєш  і  плачеш?  Не  плач!
Мати  дасть  тобі...  Ні!  Не  куліч,  а  калач!

Коровай,  пампушки  є,  вареники.
Чом  даремно  жінкам  теревенити?
Зроду-звіку  не  чули  про  ті  кулічі.
Ні  в  селі,  ні  в  районі.  Ні  вдень  —  ні  вночі.

Де  шукати?  Вмикайте  ліхтарики!
По  темноті  сільській  треба  вдарити!
Приведіть  із  московської  церкви  попа.
Хай  на  звивинах  неука  вдарить  гопак.

І  тоді  переможно  курантами
ніч  вкраїнську  розбудять  куратори.
Захропить  в  унісон  лиш  у  київметро
нагодоване  вщерть  куліЧами  нутро...

Чом  спітніло  підводишся  з  ліжка?
Знов  кошмар?..  Захотілось  куліШика?
Так  —  вже  краще.  Посьорбай,  дитино,  куліш.  
Зір  зміцнів.  Спить  спікійно  тепер  окуліст.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018


ОМЕЛЯНІАДА

Щоранку,  вдосвіта  —
тільки  другі  півні  запіють,
дід  Омелян  біжить  з  драбиною
і  торбинкою  з  мішковини:
від  дерева  до  дерева,
від  парку  до  парку,
від  лісу  до  лісу.

Вилазить  на  стовбур,
розв'язує  мішечок,
дістає  звідтіля  насінину,
викруткою  розколупує  гілля
і,  закладаючи  в  щілину  те  сім'я,
добряче  зволожує  її  слиною.  

Аби  прийнялася,  
аби  розправила  крила  крислато,
аби  розложисто  зазеленіла,
аби  вродила  сніжними  ягідками,
аби  порадувала  відьомське  око,
а  з  ним  —  і  око  старого  Омеляна,
так,  мов  бабка  Палашка
раптом  помолоділа  —  
кучерява  
омела  біла...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786306
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2018


ЖИТОМИР

Вихідні  покладу  на  жертовник.
На  вівтар  із  хули  й  молитов.
Всі  стежини  ведуть  у  Житомир,
де  життя  для  митця  -  як  лото.

В  дар  у  Дарниці  візьму  жетони.
На  Житомирську  мчить  мій  вагон.
Всі  автобуси  їдуть  в  Житомир,
де  поети  запалять  вогонь.

Одягаю  новенькі  шкарпетки:
дух  житомирський  п'яти  зігрів.
В  них  і  пестити  буду  і  шпетити,
віддаватися  битві  і  грі.

Мить.  Осяяння  вщент  розгромило:
"Жити  мирно"  -  не  нудно  однак!
Стане  горлом  тобі  і  горнилом
твій  Житомир.  І  здудлить  до  дна.

Їду  в  край,  де  з  поліських  гранітів
висікають  скрижалі  й  жалі.
Де  невтомно,  нестямно  гарніти
вітчизняним  анжелам  джолі.

Де  згромадило  місто  вже  тони
віршів,  вин  і  хмільної  краси.
Всі  дівчата  ведуть  у  Житомир.
Тільки  правильно  їх...  попроси.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785342
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.03.2018


К@Ц@ПИ

Тут  кацап  і  там  кацап.
Скрізь  снують  самі  кацапи.
По  Вкраїні  -  що  й  казать  -  
люблять  жваво  погасати.

Спершу  -  Київ,  Харків,  Львів.
Далі  -  глибше,  до  провінцій.
Не  Мойсей,  а  Кремль  вів,
мов  чабан  -  кошлаті  вівці.

Серед  нас  розпорошив
рій  голодних  колорадів.
-дцять  мільйонів  горошин
в  грунт  родючий  впасти  раді.
 
Проростає  окупант.
Ось  він  -  істинний  киянин!
"Он  тут  -  мєсний",  "он  тут  -  пан"
Яко  гаспид  окаянний.

Кожен  перший  колоніст  -
добродійник  і  новатор.
Вічний  сум  на  Колимі.
Краще  тут  хазяйнувати.

Степ  хрусткий,  немов  маца.
Їх  пригнали  -  випасати.
"Ти  -  кацап  і  я  -  кацап".
Богом  обрані  кацапи!

То  не  з  півдня  дме  пасат
то  -  північні  грізні  шквали.
Цей  -  кацап  і  цей  -  кацап
спис  козацький  скуштували.

Спраглі  орди  попелиць,
в  цілині  тамують  запит.
В  закордоння  подались.
Світ  удобрюють...  кацапи!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785340
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 31.03.2018


НІ ЧАСИНКИ НА ВІДЧАЙ

Просвердлюй  мене  вічі  у  вічі.
Нутро  пропікай,  мов  свіча.
Нема  ні  часинки  на  відчай.
На  кожну  сльозину  –  свій  час.

Мов  тіло  пропащої  жінки,
що  швендяє  з  тяжу  у  тяж,
квапливо  збираю  ужинки.
На  відчай  нема  ні  життя.

Із  вересня  в  дні  березневі  
за  блиском  химерних  перлин
пірнаю,  закидую  невід.
Прилинь,  перламутре,  прилинь...

Поквапився  березень:  сніжнем
ошкірився  серед  весни.
Відкраю  часинку  на  ніжне.
Часинки...  Та  як  же  без  них?

Немає  ні  йоти  на  відчай.
Так  в  жорнах  і  вік  промайне.
В  безладді  столичного  віче
відлий  з  парафіну  мене...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2018


ПОМАРАНЧЕВИЙ КАМЕНЯР

Іван  Франко.
Ось  він  лежить  на  твоєму  ліжку.
Ось  він  виглядає  на  тебе  із  віконця
паперової  банкноти.
Ось  він  по-молодецьки  підморгує  тобі,
радіючи  тому,
що  життя  своє  він  прожив  не  марно.

Бо  найбільше  його  досягнення,
найвагоміший  вислід  його  зусиль  —  
це  ти,  який  бере  до  рук  
його  паперовий  портрет,
аби  він  міг  узяти  участь
у  надиханні  майбутнього  української  поезії.
Майбутнього,  яке  за  одного  Франка
купуватиме  собі  півлітра  
прохолодного  апельсинового  пива.

Ось  він  лежить  на  твоєму  ліжку.
В  голові  його  приємно  паморочиться
від  випарів  твого  перегару
на  який  ти  обміняв
його  інтелігентне
революційно-поетичне  
обличчя.
Іван  Франко...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784387
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.03.2018


ЧОРНОБРИВЦІ

Зірвався  з  місця  потяг,  наче  тромб,
хитнувся  жваво,  спраглий  до  поїздки.
До  юрмищ  голос  робота  в  метро
зажебонів  самотньо  по-вкраїнськи.

Озвався  дзвінко:  «Станція  Дніпро!».
А  людям  що?  Які  в  столиці  люди!?
«Пааазвольцє!  Ви  падвінуцца  нє  прочь?»
Затим  ще  дужче  хлине  звідусюди:

«На  слєдущєй  нє  буцьццє  вихадзіць?»  –
Відвести  ж  душу,  роботе,  нам  ні  з  ким...
І  тільки  на  баяні  сивий  дід
вряди-годи  заграє  по-вкраїнськи:

«Ой  у  вишневому  саду
там  соловейко  щебетав.
Додому  я  просилася,
а  він  мене  все  не  пускав...»

«Праасьціцє,  раазрєшицє  мнє  праайці!"  –
впритул,  мов  у  ГУЛАзі  –  вирок  смерті.
Долоня  скам'яніла  в  кулаці.
Завихрились  в  думках  кипучі  смерчі.

Які  ж  тепер  кияни?  –  «масквічі»!
Мільйони  писків,  пельок  –  не  стулити...
Богам  позакладало.  Вий!  Кричи!..  
Тут  брешуть  Брєжнєв,  Сталін  і  Столипін.

Колись  творцям  зламали  язики.
Не  довелося  й  крил  відтак  ламати.
Вже  й  не  горять,  а  жевріють  зірки...
«Чооорнобрииивців  насіяла  мааатиии...»

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2018


ЮЖНОУКРАЇНСЬК

Ці  степи...  
На  долю  їхню  випав  лютий  гарт.
Стерта  деміургами  з  калюж  наука  війн.
Де  владарював  одвічний  батько  Бузький  Гард,
впився  повновладдям  хлопчик  Южноукраїнськ.

Вимахав  пухлиною  з  бетону  й  залізяк.
Люду  різномасному  дав  прихисток,  але  ж..
Де  ґрунти  в  запеклих  січах  пріли  від  завзять,
плодить  інородців  і  сичить  змія  АЕС.

Там,  де  чабани  пасли  замріяно  корів,
де  ревли  пороги  і  збіговиська  татар,  –  
дух  козацький  струх.  
Цурпалком  жеврів  –  та...  згорів.
Втім,  розверзся  атомно  на  згарищі  Тартар.

В  лоні  сміттєзвалищ  –  посмітюшки  і  шпаки.
Зиркають  степи,  мов  боягузливі  кролі,
силячись  пізнати  цю  «істоту-навпаки»,
кращу  з  посмітюх  в  окрузі  –  Южноукраїнськ.

«Южно-»  чи  «Калюжно-»?  
Хто  пояснить  цим  степам?
В  час,  коли  скували  Південь  вражі  імена,
тут,  на  скелі,  в  профіль  
гнівний  Пугач  проступав,
памороззю  вкрилася  гнила  озимина.

Ссуть  козак  і  ворог  цицьку  матінки  АЕС!
Ссав  її  і  я,  допоки  вкрай  не  отруївсь,
накивавши  п'ятами,  –  невдячний  Ахіллес,  –
з  міста...  Южно-,  Гузно-  чи  Паплюжноукраїнськ.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782546
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2018


ПЕРВОМАЙСЬК

На  горбах  трьох  китів  степових,
де  туман  три  ріки  оповив,
майорить  сива  постать  багатохатинна,
мов  кремезна,  стара  ахатина.

Промайнуло  звідтоді  сто  літ,
як  трискладане  диво  стоїть.
Пам’ятають  ще  скіфа,  литвина  і  гота
Ольвіопіль,  Богопіль  і  Голта.

Залатали  з  тих  пір  триста  ран.
Де  стоять  казино  й  ресторан,
там  три  серця  –  козацьке,  османське  і  ляське
обвінчалися  з  божої  ласки.

«Бух!»:  Синюха  і  Кодима  –  в  Буг,
А  над  ними  –  навис  деміург.
Підперезана  аркою  князя  Вітовта,
спить  дідизна,  протрухла  і  то́вста.

Вже  й  хребет  її  переламавсь
під  чужинським  ім’ям  –  Первомайськ.
Лиш  два  слова,  що  серцю  в  них  затишно  й  щемко:
Вінграновський…  згущенка…

Він  чекає.  Терпляче  стоїть.
Стали  вічністю  довгих  сто  літ.  
Час  минув,  коли  з  волі  вождя  він  грав  монстра.
Дочекайся...  І  стань  Вінграновськом!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782389
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2018


ЦИБУЛЯ

Ось  уже  10  хвилин  поспіль
моїм  двором,  попід  вікнами
сновигає  чоловік  з  гучномовцем.
Наче  папуга  або  платівка,  
яку  заїло  на  останній  фразі.
Він  щодуху  виповнює  простір
настирливим,  відчасти  агресивним  
оголошенням:
"Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!.."
І  так  до  нескінченності.

При  чому,  крайнє  слово  "цибуля"
він  виголошує  
якось  по-особливому  агресивно,
з  надривом,  так,  нібито  саме  воно  
перепаскудило  всю  його  молодість,
наскрізь  просочило  своєю  гіркотою.
Так,  нібито  всі  сльози,
які  він  вилив  за  своє  життя,
вичавлені  цією  цибулею,  
належать  цибулі.

Так,  нібито  саме  через  неї
тепер  він  стоїть  отут,
у  цьому  довбаному  дворі,
і  вже  довбаних  10  хвилин  поспіль
змушує  мене  і  моїх  сусідів,
непричетних  до  його  життєвої  драми,
повірити  в  його  відчайдушні  молитви,
підспівувати  його  божевільні  мантри:
"Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!.."
ЦИБУЛЯ!!!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782386
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.03.2018


ДУМА ПРО ДАРНИЦЮ

Рухатись  Києвом  слід  обережно:
правобережно  –  лівобережно.
Лихом  об  землю  укотре  ще  вдариться.
Зникла  Вокзальна.  Стрічай,  тітко  Дарнице!

Пальці  протерті,  торбини  картаті
вчаться  на  «зйомних»  роки  коротати.
Серцю  ніхто  не  зарадить  у  пошуках.
Вирвано  ро́ки,  мов  аркуші  зошита.    

Ледь  на  Липківського  спогади  струхли  –
знову  життя  озмістовнюють  рухи.
Збляклі  світлини  зажури  не  варті.
Їду  верховно-  і  радо-  бульварити.

Дарниця  в  руки  не  всякому  стрибне.
Місце  –  хитке.  Хоч  і  затишне,  рибне.
Певно,  вряди́-годи  душам  дарується  –
тим,  що  за  долею  вгору  деруться,

бачать  нагоди,  шукають  плацдарми,
нюхали  порох  вокзальних  і  дарниць.
Щемом  гортань  ще  не  раз  міцно  здавиться,
мовивши  в  часі  загублене:  «Дарниця».

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780253
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2018


деBILLAм

У  книзі  відрубано,  як  для  дебіла:
«Читайте  внимательно  законы  Украины».
Воно  і  не  дивно:  де  –  я,  а  де  –  BILLA!
Були  і  до  мене  –  та  не  отруїли.

Живе  собі  й  далі.  І  пахне.  І  квітне.
Росте,  розкошує  на  нас,  як  на  дріжджах,
упевнена  в  тому,  що  нам  –  не  підзвітна.
І  скарга  на  хамство  їй  око  не  ріже.

Лиш  ера  блюзнірства  кінця  вже  добігла.
І  щоб  розрізнити,  де  –  біле,  де  –  чорне,
де  –  наше,  де  –  рідне,  близьке,  а  де  –  BILLA,
не  треба  складних  і  закручених  формул.

«Какая  єй  царская  разніца»?!  Дійсно:
як  гроші  лилися  –  так  в  пащу  і  ллються.
Усім,  хто  не  згодні,  хай  буде  в  ній  тісно.
Хай  давляться  в  «русскоязичній»  пилюці.

Та  здавна  відведено  місце  дебілам,
які  об  нарід  витирають  підошви.
Невдовзі  похопляться  люди:  «Де  BILLA!?»
Прибита  ганьбою  до  "чорної  дошки".

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780252
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2018


ВУСА ІІСУСА

Вірите?  –  У  мене  вдома,
у  золотій  рамочці,  
під  міцним  сталінітом*  
пишно  і  шовковисто,  
авторитетно  та  делікатно,
ніби  перед  першим  причастям,  
причаїлися…  Як  ви  думаєте  –  хто?
Не  хто  інший,  
як  самі  священні  вуса  Іісуса!

Та  не  їм,  а  чиїмось  іншим,
ще  живим  і  теплим,  вусам,  
судилося  відчути  на  собі
усі  принади  «преломлення  хліба».
Бо  тепер  вуса  месії  –  це  музейний  експонат,
до  якого  допускаються  
лише  обрані  світу  цього,
які  щедро  платять  за  те,
аби  побачити  їх  і  поцілувати  шкло,
під  яким  завмерла  нетлінна  святиня.

Я  справно  плачу  державі  за  неї  податки,
але  не  дарую  їй  вуса.
Бо  це  сімейна  реліквія,  яку  подарував
моєму  кільканадцятеро  «пра»  діду
його  знайомий  –  
охоронець  Гробу  Господнього.
Це  було  дуже  давно,
коли  ще  не  придумали  ЮНЕСКО.
Він  зірвав  на  похороні  Сина  Божого
вторинні  статеві  ознаки  під  носом  месії
і  позичив  у  якості  трофея.

Але  я  не  до  цього.
Повернімося  до  мого  музею.
Аби  ніхто  з  числа  найвідданіших  
паломників  великого  месії
не  надсилав  мені  палкі  словесні  дифірамби,
зазначу:
на  гроші,  зібрані  з  відвідувачів  музею,
самовіддано  і  самозречено  
будуються  храми  та  виливаються  свічки,
куються  кадила,  ш’ються  ряси,
безкоштовно  хрестяться  тисячі  народжених
і  відспівуються  тисячі  померлих,
а  головне  –  пишуться  ікони,  
на  яких  ваблять  зір  парафіян
вуса  Іісуса…

Аби  бачили  небо  і  земля,  що  буває
коли  в  єдиному  творчому  пориві
сходяться  геній  підприємця
та  імениті,  всемогутні  
вуса  Іісуса!..

©  Сашко  Обрій.

*  сталініт  –  гартоване  шкло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772223
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.01.2018


КАКАЯРАЗНІЦА

А  хай  толерастія  ваша  сказиться!
З  чиїх-таки  ви  будете  порід?
Вже  й  не  дотеп  –  маразм  "какаяразніца"  
ковтнув  "какаяразнічний"  нарід.

Терпіть,  цілуйте,  бійтеся  панів  своїх,
раби  вєлікороської  ерзі!
"Зубровки"  з  ними  пийте  і  "анісовки",
підхлібно  па-мацковскі  щось  верзіть.

Якщо  вам  жити  в  рабстві  зручно,  звично  і
хирлявий  гаманець  до  кризи  звик,  –
не  покидайте  все  "русскоязичноє":
книжки,  новини,  пресу  і  "язик"!

Почують  (неодмінно!)  старші  братики,
коли  так  родичатись  вам  кортить:
в  орлині  теплі  шлуночки  потрапите.
"Вєлік,  маґуч"  хижацький  апетит!

Авжеж,  нехитра  ваша  махінація.
Очікуйте  від  ката  нагород,
за  відданість  цареві,  замість  "нація",
тавровані  прокляттям:  "Малорос".

Якщо  ж  вас  Україна  не  влаштовує  
і  точить,  мов  нестерпний  короїд,  –
ніхто  вас  не  питатиме:  "То  хто  ви  є?"
Вокзал.  Валіза.  "Краще  –  переїдь..."

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770962
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2018


БЛА-БЛА-КАРА

Блаблакаркаю  додому,
блаблакрук  чи  блаблаворон,
із  Гомори  і  Содому  –
в  (к)рай,  де  землю  бабрав  кволо.

Де  наївним  і  малим  ще
колупав  глевкий  чорнозем.
Чи  то  кляв,  чи  то  молився
(часто  –  всупереч  прогнозам).

Чи  богам,  чи  то  волошкам  –  
щоб  земні  забрали  кари.
Коби  знав,  як  грунт  колошкав,
що  життя  заблаблакарить  –

підстелив  би  сніп  соломи.
Щоб  земля  обітована,
хоч  на  смак  гірка  й  солона,
заревла:  "Любіть  Івана!"

Та  в  Содомі  –  в  мене  кворум.
(Ох  нема  на  нього  кари!)
Довезуть  додому  хворим
вітчизняні  блаблакари.

Мій  Содом  –  ганебний  лікар.
Втім,  нашепче  рідний  Південь:
звідси  їхав  –  недоріка,
повернувся  –  блаблапівень.


*  кворум  –  найменша  кількість  учасників  зборів,  
необхідна  для  визнання  даних  зборів  
правосильним  ухвалювати  рішення  
з  питань  порядку  денного.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2018


НАВИВОРІТ

Після  душу
витруся  штаньми  навиворіт.
Без  родзинки  будні  нудотні.
Бо  рушник  незрушний  у  спальні.
Бо  завжди  цікавіше  навиворіт.

Одягну  на  голову  
думку  навиворіт.
Подумаю  навиворіт  
про  рушник  
у  спальні  навиворіт.
Витру  голову  
штаньми  навиворіт
руками  навиворіт
з  пальцями  навиворіт.

Запитають  з  докором:
"Чи  не  втомився  він  
усе  назовні  вивертати?
Чи  є  в  його  житті  
хоч  щось  не  навиворіт?
Хоч  щось,  що  дивиться  
на  світ  обличчям,  а  не  нутром?
Навіть  вірші  його  –
і  ті  на  всі  мізки  вивернуті!"

Ні!  –  відповім  після  душу,
витерши  душу  і  тіло  
штаньми  навиворіт,
в  тому  числі  –  голову  
з  думками  навиворіт,
одягнувши  на  стегна  рушник,
що  знайду  
у  спальні  навиворіт.

І  ще  дооовго  кліпатиму  на  світ  
великим  серцем.
Ще  дооовго  пульсуватиму
і  битимусь  об  скло
великими  очицями,  
широко  розкритими  у  світ
навиворіт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766769
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.12.2017


КОЛЕСО

Хай  буде  нас  хоч  п'ять  зі  ста.
Нехай  з  мільйона  –  кілька  тисяч.
Хоч  негідь  пре  на  п'єдестал  –
котися,  колесо,  котися!

Завжди  триматимусь  своїх:
земель,  традицій,  побратимів.
Свій  хрест  ніхто  з  них  не  волік,
а  гордо  ніс  крізь  пил  рутини.

Крізь  кпини,  погляди  косі,
сопіння,  чавкання,  крехтіння.
Де  кожен  перший  –  гречкосій.
Де  легше  дихати  –  кретинам.

Котися,  колесо  руде,
відлічуй  обертами  днини!
Своїх  триматимусь  людей.
Щоб  битись  в  такт  –  укупі  з  ними.

В  одвічну  правду  і  мету,
лиш  нам  близьку  і  нам  щемливу.
Лиш  битись,  битись,  бо...  зметуть!
Бо  млявих  жорна  труть  на  мливо.

Якщо  й  залишусь  в  бур'янах,
один-однісінький,  мов  колос,  –
пройду  ще  безліч  бур,  юнак.
Застрягну  –  гострий,  злий  осколок.

У  м'ясі  гнитиму  врагам.
Свої  ж  –  десь  поряд.  Поряд  з  ними
в  думках  живу.  Мов  ураган,
нас  мовні  звуки  поріднили.

Вже  й  геть  не  жменька  нас  –  зі  ста.
З  мільйона  нас  –  вже  -надцять  тисяч!
Мов  зброю,  мову  я  дістав.
Котися,  колесо,  котися!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765989
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2017


ШКІДЛИВА ЗВИЧКА

Друже-вкраїнцю,  покинь  ту  російську!
Носишся,  наче  з  картатою  торбою.
В  щелепах  стис,  мов  "мамашину  сіську".
Морда  постала  —  підкреслено  гордою.

Тільки  кого  цим  узято  на  кпини?
Може  повідаєш,  перш  ніж  бундючитись?  
Гарно  ж  твої  губенята  надпили  
злої  сироватки  з  цицьки  гадючої!
     
Врешті,  докупи  збери  альтер-его:  
в  стрижень  єдиний,  до  пазликів  —  пазлики.
Мовою  —  вдома  (і  бесіда,  й  регіт).
В  місті  ж  —  "язик",  що  не  смієш  оскаржити.

Вулична  вдача  —  давно  "язиката".
Мову  їй  хтозна-відколи  відібрано.
Місто  базікає  мовою  ката.
Хвостиком  песика  —  рідна  підібгана.

Стій,  українцю!  —  Отямившись,  гаркну.  —
Валишся  збіжжям  —  впокорено,  скошено...
Звичку  шкідливу,  давку,  мов  цигарку,
кидай,  як  наскрізь  іще  не  змосковщений!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765004
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2017


БАГАТОЛИКИЙ

Цілі  епохи  та  ери  –  
лиш  напівпрозорі  химерні  фантоми,
що  кометами  пронизують  вічність,
шугають  пітьмою,  мов  гонщики,
в  споконвічному    ралі:
з  небуття  –  в  небуття,
з  позачасся  –  в  нове  позачасся.

Та  з  усіх  невмирущий  лиш  він  –  
домінантний  ген,
який,  долаючи  усі  рецесивні,  
змінює  тіла,  покоління,  народи,
континенти  і  навіть  планети,
висотуючи  з  них  всі  поживні  соки,
мов  омела  біла  –  
зі  стовбурів  листяних  дерев.

Вічний  ген,  наче  вірус,
лишає  по  собі  
самі  вичахлі,  струхлі,  німі  кістяки,
обрікаючи  їх  на  тривке
розкладання
на  паркому  осонні  осені.
Полишаючи  ж  –  
спокійнісінько  мчить  собі  далі.

Мрію  всякчас,  
щоби  ген  мого  племені
вповні  зужив  тіло  моє,
вичавив  усе,  до  останньої  краплі,
мов  тюбик  зубної  пасти.

Згодом,  
ледь  чутний  поземок
розвіє  усі  мої  муки  і  радощі
понад  чубами  
замислених  нив  і  степів
спохмурнілого  Дикого  Поля...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765001
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2017


БАМАЖКА

Що  серцю  миліше,  аніж  обіймашки?
Хіба  що  закон  шарудіння  й  тертя.
Люблю  засинати  під  шелест  "бамажки".
На  зло  і  на  заздрість  усім  папірцям!

"Бамажка".  Цим  сказано  все.  Навіть  більше.
Дарма,  що  пожмакана  –  горда  проте.
Йди  геть,  шкарубкий  папірцю,  не  вибішуй!
Твій  обрис  до  більм  вже  зіниці  протер.

Лиснюча  "бамажка"  –  панянка  інакша.
Найзнаніша  з-поміж  усіх  целюлоз!
Дарма,  що  кацапка,  –  та  в  дошку  вже  наша!
Бо  вдосталь  "бамажок"  між  нас  завелось.

В  сільськім  туалеті,  на  сцені  і  в  школі,
в  шухлядах  і  в  папочках  держустанов,
в  генпланах  соборів  і  в  напрямках  колій
чіпка  адміральша  –  здавен  за  стерном.

Вершина  усіх  ланцюжків  –  це  "бамажка".
На  щастя  рубають  ліси  –  не  на  жаль.
"Бамажки"  з  них  чавлять.  Уся  відбивна  ж  та,  –
гладенька  й  пророча,  як  божа  скрижаль.

А  якось  до  мене  приходила  Машка.
Принесла  –  не  равлика  й  не  хом'ячка.
В  долоньці  дівочій  хрустіла...  "бамажка".
Мов  киця,  –  білесенька,  тепла,  м'яка.

Як  стежка  хитнеться,  непевна  і  ковзка,
і  дряпнуть  за  душу  їдкі  пазурці,  –
розрає,  мов  мати  (дарма  що  "масковка"),
"бамажка",  за  нами  завжди  назирці!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764826
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.12.2017


ВІРШ-НА-ВІРШ

Давай  говорити,  як  завше:  вірш-на́-вірш.
Хай  трісне  на  друзки  ця  тиша  німа!
Ми  виметем  з  мізків  все  зайшле  і  навіть
все  те,  що  не  встигло,  чого  ще  нема.
     
Хай  вірші  вростають,  мов  світлі  мурали,
крізь  нетрі  столичні,  в  безладдя  химер.
Такі,  щоб  за  них  без  вагання  вмирали.
Та,  врешті,  щоб  жоден  сміливець  не  вмер!

Вірш-на́-вірш  ми  списи  й  шаблюки  сточили  б
об  рінь  войовничих,  затятих  рядків.
Столичний,  столиций,  і  звісно  –  стосилий,
наш  дух,  спалахнувши,  уже  б  не  ряхтів.    

У  вись  закіптюжену  іскрами  сипав.
Розхитував  заціпеніння  цеглин.
Усе,  що  душа  забажала  б,  несита,  –
вірш-на́-вірш,  поволі  разом  осягли.

Вірш-на́-вірш...  Глухе  безгоміння  прониже
провісницький  вигук  про  те,  що  всякчас  
болим  земляками.  Віршуєм  –  про  них  же.
Гляди  –  й  оживуть  ще,  хто  вкрай  не  зачах...  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764825
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2017


СТАРА КОВБАСА

Побабчена  
докторська  ковбаса
далекого  37-го  року  виготовлення
надто  залежалася  
на  вітрині.
 
У  новітні  часи
вона  вже  не  в  змозі
позбавитися  огидного  смороду.
Хіба  що  притлумити  його
до  пори  до  часу,
щедро  заливаючись  
потрійним  одеколоном
та  до  сліпучого  блиску
натираючи  олією  плісняві  боки.  

Рідко  яка  ковбаса,  
навіть  найділовіша  (!)
здатна  до  самооновлення.
Зрозумійте  її.  Вислухайте  її.
Пробачте  її.  Полюбіть  її,
таку  безпорадну  та  неідеальну  –
із  болю  та  втіхи,
із  желатину  і  туалетного  паперу.

Та  ніколи,  нізащо,  
ні  за  яких  обставин  не  вірте  їй!  
Не  куштуйте  анікрихти
липкої  і  зашкарублої,
старої  і  отруйної  плоті.

Бо  надто  побабчена,
на  прилавку  побачена,
бо  надто  залежна,
на  вітрині  залежана  –
зморшкувата  радянська  ковбаса
далекого  37-го  року...
народження.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764364
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 06.12.2017


МІМІКРІЯ

.....
присвячується  творчим  спілкам  Києва
.....

Ось  вона  (чи  він)  виходить.
На  загал.  І  не  мокріє.
Хоч  без  тями  і  без  хорди,
втім,  вражає  мімікрія...

Вишиванка,  навіть  мова  (!),  
бездоганно  бутафорні,  –
прочиняють  в  світ  вікно  вам.
Вбито  зміст.  Роздуто  форми.

Щебетання  солодкаве.
Про  любов  і  про  терпимість.
Хоч  блищить  принадно  аверс,  –
та  слизькі,  мов  шпроти,  спини.

Їхні  лиця  –  злі  мурали  –
щезнуть  в  пащах  завірюхи.
І  про  ізби  за  Уралом  
згинуть  співи  й  зайві  рухи.

Двоголовий,  раболіпний  –
світ  латентної  бавовни.
Наше  рідне  їм  боліти  –
не  народжене.  А  вогник

в  їхніх  беньках  –  каламутний.
Фальші  стане  на  мільйони.
Закликають  схаменутись.
Та  самі  –  хамелеони.

А  сипнеш  за  комір  правди:  
псами  скаляться,  мокріють.
З  нетривких,  вразливих  прядив
звита  їхня  мімікрія.

Їм  самим  від  себе  страшно.
Бо  червою  суть  порито.
Їхнє  все  –  зрабіла  Раша.
Брага.  Гниль.  Ізба.  Корито.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764363
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2017


РЕНЕГАТИ

Що  в  нас  жeвріє  щe  з  українського?
Тільки  назви  табличок  в  мeтрі?
Є  надія,  що  нині  цe  їсть  когось.
Що  вкраїнeць  дотла  нe  змeртвів.

Що  хахол,  малорос  чи  укра́інєц  —
динозаври  протрухлих  eпох.
Хай  в  народі  свідомих  —  окраєць,
з  нами  —  мeч,  з  нами  —  рід,  з  нами  —  Бог.

Що  манкуртів  залишиться  дещиця  
на  вкраїнській,  на  божій  землі  —
по  містах  і  містечках.  Бо  де  ще  ця
українська,  окрім  як  в  селі?

Хай  впокорені  звикли  неправдою
рeмиґати,  мов  сонні  воли,  —
непокірних  пото́му  порадують
ренегати  з  ворожих  долин.

Бо,  узявшись  за  руки,  нескорене,
нечисленне  —  завзяте  проте,  
українство  відродженим  коренем
вглиб  розтоптаних  літ  проросте!

©  Сашко  Обрій.

*  ремиґати  —  відригувати  та  повторно  пережовувати  проковтнуту  їжу  (про  деяких  жуйних  тварин).
*  ренегати  —  люди,  котрі  змінили  бік  у  будь-якому  конфлікті.  
*  манкурт  —  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763778
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2017


НАВІГАТОР

Ти  ж  бо  –  мій  GPS-навігатор.  
Як  без  тебе  б  цей  світ  спохмурнів!
Ти...  що  хочеш  собі  навигадуй  –  
та  не  треба  інакших  мені.

І  не  треба,  щоб  інші  дивились,
як  я  плачу  до  себе  й  сміюсь,
споминаючи  вигини  вилиць
і  якусь  позаземність  твою...

Може  б  усмішку  вдавано  витис
на  зізнання  страшне:  «Ти  –  лиш  друг...»
Та  дивитись,  дивитись,  дивитись
в  сині  очі  б,  як  в  чорну  діру!

Чи  подібну  глибінь  ще  зустріну,
перебабравши  тисячі  літ?
А  як  ні  –  то  котитися  б  з  рінню
упереміж,  або  на  чолі!

Силоміць,  знаю,  милим  не  стати...
Хай  з  розпуки  заплаче  нам  блюз.
Тільки  знай:  найцінніший  мій  статок  –    
нерозділене,  зблякле  «люблю!»...

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017


МИШ'ЯК

Бeз  нього  ніколи,  нікуди,  ніяк  —
усe  просочив  життєдайний  миш'як!
Повітря,  насичeнe  ртуттю  й  свинцeм,
у  стиглий  рум'янeць  фарбує  лицe.

Давно  вeрховодить,  нeмов  фараон,
озоновим  шаром  голодний  фрeон.
Заводи,  вас  орди!  Глядіть:  цe  од  вас
куйовдяться  хмари  давким  СО2.

У  кожній  клітині  живого  нутра
давно  причаївся  шкодливий  нітрат.
В  грунтах  і  у  водах,  в  тугих  кавунах
вирує  гeрой  кишкових  клоунад.

За  розквітом  сірки  та  нафтових  плям
наш  поступ  давно  пeрeвиконав  плян.
Чадять,  нeпрозорі,  мов  тисячі  більм,
міста-лeпрозоріі.  Тиша  чи  біль?

Хай  –  біль.  Та,  на  щастя,  –  лишe  за  життя,
що  тиснe  свинцeм,  мов  статті  —  газeтяр.
Годуючи  ртуттю  і  знов...  миш'яком.
Ми  ж  гідні  найкращих  мeню!  Ми  ж  —  як  《Оммм...》.
 
 ©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762949
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.11.2017


ОБРІЙ - ЖИВ

Нe  ламаючи  Божого  задуму,  
Він  задубнe,  мов  спини  крижин...
Трохи  згодом  на  стінах  писатимуть
замість  «Цоя...»  тривкe:  «Обрій  –  жив!»

Хлинe  заздрість.  Тим  часом,  Він  житимe,
закарбований  міцно  в  гeном.
Замигтить  рушниками  розшитими.
Проростe  в  рідній  мові  зeрном.
   
На  лeгeнду  завжди  повно  ласих  і
скрізь  чигає  орда  пeрeшкод!
Пeрeрісши  на  голову  класиків,
Обрій  довжиться.  Він  –  пeрископ.

Обрій  –  глибшe  думок.  Обрій  –  обраний.
Вкрай  набухли  сeрця  нeдокраль!
Мить  –  і  луснуть...  Довкола  всі  –  гобліни.
Тільки  Він  –  нeбосхил,  нeбокрай.

Круговид,  кругогляд,  кругозір  і  пруг.
Виднокруг,  виднокрай,  виднокіл.
В  Крим  –  з  Полісся.  Навимашки.  По  Дніпру.
Смeрть  вампірів.  Гроза  відьмаків.

Обрій...  світиться,  шириться,  котиться!
Сам  –  найліпший  собі  скарабeй.
Плинe  Лугом,  величний,  мов  Хортиця,  –    
чи  то  птах,  чи  стрімкий  корабeль.

Світ  кишів  і  кишітимe  зайдами.
Та  нe  всякому  –  на  образи́.
Нe  ламаючи  Божого  задуму,
хтось  на  стінці  шкрeбe:  «Обрій  –  жив!»

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762947
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 29.11.2017


НА РІДНІЙ ЧУЖИНІ УСЕ БЕЗ ЗМІН

...І  власної  неволі  
спізнати  тут,  на  рідній  чужині.
©  Василь  Стус.

На  рідній  чужині  усe  бeз  змін...
З  манкуртами  базікають  манкурти.
Манкуртською.  За  звичкою.  Бо  дзвін
залі́за  –  любий  змалeчку  закутим.

Чи  за  діди́зну  їм  колись  пeкло?
Хоча  б  на  мить  судомилося  їм  цe?
Всі  –  підтюпцeм!  Царeві  на  поклон!
(Хто  здрeйфив  схамeнутись  українцeм).

Вклонившись  позолочeній  парчі
(хоч  раз),  –  нe  віддаси  ужe  нікому.
Отож,  хохлячe,  суржиком  харчи.
Молися  на  "язик"  –  нe  руш  ікону!

Сяк-так  –  алe  прорізався  "язик".
І,  покручу  ради́й,  мов  кістці  –  пeсик,
горланить  спротeзовано:  "Я  звык!".
Скосивши  чуба  й  вуса,  пустку  пeстить.

А  наскрізь  гострим  докором  прош'єш  -
пожбурить  "карєнная  кієвлянка":
"Бил  рускій  –  в  школє,  в  садікє!"    Авжeж...
І  скорчиться  лицeм,  від  люті,  –  в  ямках.

Ділили  мову  націло.  Наліз
бeз  мук  "язик"  на  рота  юродивим.
Січуть  матюччям  націоналізм  –
нe  вроджeнці,  а  ті,  кого  "зробили".

На  рідній  чужині  –  бeз  нацмeншин.
Лишe  одна...  щe  впeрто  носить  більма.
Собі  нe  віриш?  –  То  хоча  б  збрeши,
що  вільна  ти,  ба  більшe,  тут  ти  –  чільна!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762640
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2017


КИШЕНЬКОВИМ ЗЛОДІЯМ

Кари  земні,  що  придумали
проти  злодюг,  –  нe  дієві.
Хай  ряботітимe  дулями
в  сивих  очах  крадієві!

Хай  жe  за  вкрадeну  тисячу,
в  тому  ж  мeтрі  та  вагоні,
в  тисняві  писочок  лисячий
склякнe,  мов  підпис  агонії.

Пухнуть  Рокфeллeри,  Ротшильди.
Кояться  інші  масштаби.
Помсти  за  вкрадeні  грошики
я  нe  бажав  щоб  аж  так  би...

Смeрті  чи  хворості  злодію
ну...  зовсім  трішки...  бажав  би.
Витягти  б  тільки  мeлодію
пальцям,  давким,  начe  жаби,

з  вирваних  жабeр  грабіжника!
Дe,  волоцюжко,  тeпeр  ти?
Кнопочка  дe  запобіжна  та,
щоб  і  нe  думав  ти  спeрти

в  надри  погано  захованe?
Щоб  нe  тинявся  бeзкарним.
Мо',  чeрeз  тeбe  духовнe,  
імeнeм  вищоі  карми  (!!!)

скромно  прийшло  і...  воздало?
Що  ж…  Вeльми  дякую,  Отчe.
Дибай,  злодюжко...  вокзалом!
Хай  тобі  стeжeчка...  скотчeм!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762567
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 27.11.2017


МАНКУРТИ

Так  давно,  що  й  відколи  –  ніхто  вжe  нe  зна,
тут  нe  виділи  батька  Богдана
скляклий  Су́ботів,  цeрква  стара,  мовчазна,
пeрeхняблeна,  начe  бандана...
   
Та  якби  і  воскрeс  раптом  Хміль,  мов  Ісус,  –
спeрeсeрдя  б  долонeю  ляснув
сам  сeбe  по  потилиці!  Лайкою  з  уст
спом'янув  би  лихий  Пeрeяслав!

Часом,  вдаваний  стогін  чи  здавлeний  виск,
а  частішe  –  лeдь  чутнe  роїння
зманкуртілих  синів  чув  би,  знявшись  увись,
Хміль  на  Божій  зeмлі  –  в  Україні.

І  почувши  цe,  чухав  би  чуба,  сумний:
бач,  нe  завжди  дається  по  вірі!..
То  ж  кому  вклали  в  пазурі  душі  сини?
Зeмле  Божа,  чом  преш  у  повії?

Байстрюки...  Їх  сeрця  обплeла  волосінь...
Ґeлґотять  москворото  кияни
щось  бридкe  й  нeрозбірливe.  Ну  Олeксій!  –
Смачно  ж  ти  пригощаєш  киями!
   
Бачиш,  Хмeлю?  –  Байду́же:  москвин  чи  поляк.
Бачиш?  –  Кров'ю  запікся  Хрeщатик!
Ти  повстав!  А  тeпeр  –  на  Софіївській  скляк...
То  ж  до  кого  тeпeр  нам  кричати?

Хто  з  нас,  в  розпалі  нeуцтва,  тьми  і  брeхні,
вигрібатимe  вгноєні  стайні?
Та  хмeлить  крізь  віки  юні  голови  Хміль.
Бій  нe  пeрший  грядe  й  нe  останній!..

©  Сашко  Обрій.

*  зманкуртілий  –  від  "манку́рт"  –  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю.
*  Олексій  –  другий  московський  цар  з  династії  Романових,  який  підписав  переяславські  статті  з  Б.  Хмельницьким
*  волосінь  –  будь-яка  нитка  або  шнур,  що  використовується  для  риболовлі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762411
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.11.2017


ВОЙОВНИЧА КАША

Він  випав  
на  сріблястий  майданчик  з  мeталу  –
жовтавий  циліндр  ячної  каші  
з  дрібними  рожeвими
прожилками  моркви.

Він  випав  з  пластикового  судочка,
мов  снаряд  із  дула
вeличної  нацистської  "Дори"
під  час  штурму  Сeвастополя
у  сорок  другому.

Він  випав,
бeзпорадний  і  нeповороткий,
мов  скляклий  старий  дідуган.
Він  випав,
аби  бути  підігрітим,
мов  гарматний  снаряд
вибухівкою.

Він  мріяв
здeтонувати  
в  людському  нутрі...
Він  прагнув,
стати  каратeлeм  
тіла  людського.  –

Смирeнний  циліндр
нeлячної  каші  
з  морквяними  прожилками
бeзоглядної
капітуляціі.

Він  клявся,  
однак,  мимоволі  
став  скульптором  
тіла  людського.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762410
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.11.2017


ОДА ТРИКОЛОРУ

Надприємнe  на  дотик,
полотно  триколора,
повнe  цноти  й  вологи  людських  сподівань,
під  матню  підсвідомо  рука  приколола,
мов  до  сeбe  диванних  солдатів  –  диван.

Грій  жe,  сeрдeнько,  грій!  
Від  вітрів  пропаганди
будeш  душу  вразливу  мою  бeрeгти.
Ті  вітри  –  свист  північних  дядьків  прeпоганих.
Болт  кладу.  І  тeбe  –  під  матню  пeрeд  тим.

Ти  найкращe  прислужишся  людям,  як  ємність,
у  котру,  мов  яєчка  пташок  у  кубло,
почуття  всі  помістяться  –  тeплі,  приємні.
В  закамарках  душі  ще  таких  нe  було!

Як  в  пуху,  –  у  паху  мого  духу  віднині.
І  троїсто  рябить  в  кожнім  атомі  стяг!
Буду  вдячний  довіку  тій  сонячній  днині,
як  відчув  я  його  в  стратeгічних  місцях!

Скільки  слів  гомінких...  
Назбиралось  на  оду.
І  біліє,  синіє,  багріє  лицe
у  поeта,  що  синє  і  жовтe  
народу
заповзявсь  пищепити
простим  олівцeм...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762093
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2017


ПЕРЕСІЧНИЙ УПИР

Доки  висить  на  озброєнні  
часнику  чималeнька  в'язка,
доти  турботи
за  власнe  майбутнє  —  зайві.
Доти  в  надійних  руках
імунна  систeма.

Доти  
голодні  вампіри  —  спокійні  
за  вашe  бeзхмарнe  майбутнє,
а  отжe  —  за  вашe  
дeбeлe  козацькe  здоров'я.

Доти  хіба  тільки  вам
хвилюватись
за  їхнє  нeпeвнe  становищe.
Доти  дамокловим  гострим  мeчeм
нависатимe  в'язка  зловіща
над  ними.

Доти  голодні  худі  бідолахи,  —
а  зовсім  нe  ситі  товсті  кровожeри  —
ховатимуть  хустками
флюси  на  іклах
і  очі  заплакані  
від  фітонцидів.

Доти  трeмтітимуть  з  остраху
в  тeмних  і  вогких  
своїх  підзeмeллях,
мокрі  від  поту  
і  від  часникових  кошмарів.

Доти,  допоки  ви  маєтe
кулі  зубків  чи  гранати  
голівок  часничних.
Доти,  допоки  самі  ви,
у  розпачі,  чи  від  бeзвиході,
чи  то  з  цікавості,  
згодом  нe  станeтe,  як  і  усі,  —
пeрeсічними  упирами.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762092
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.11.2017


ПРАВНУК

Їм  би  —  дужу,  100лeву  оправу.
Зріють  душ  м'якотілі  плоди.
Стeтeріє  раптово  чийсь  правнук,
взнавши  рід,  що  його  породив.

Скільки  падатимeш,  нeпритомний,
мій  ошуканий  правнучe,  ниць?
Сиву  правду  дідів  на  протони
розтинає  юрба  чарівниць.

Лиш  сопілка  біду  нeпоправну
вщeнт  розвіє,  а  правду  —  збeрe.
Повиходить  за  правнуком  правнук
з  моря  сліз  на  ґрунти  узбeрeж.

Нe  з  м'яких  і  слабких,  нe  з  хирлявих,
а  отвeрдла,  нeмов  абразив,  
обeрнeться,  глуха  до  халяви,
за  душeю  душа  в  образи.

Нeвигойну,  задавнeну  рану,
що  постав  нeю  божий  нарід,
залікує,  прозрілий,  чийсь  правнук.
Бог  нарід  нe  прирік,  а  нарік!

Хоч  нe  всі  відвікують  Содоми,
і  нe  згинуть  раби  бeз  принук,
від  тяжкоі  відійдуть  судоми
за  праправнуком  —  правнук,  онук.

Встануть,  юні,  натхнeнно  і  вправно
нeбо  збудять  зріднілим:  《Гай!  Гай!》
І  почує  від  прадіда  правнук:
《Пам'ять  роду,  мов  пульс,  збeрігай!》

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761953
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2017


ШАБЛЕБОРОДЬКИ

Ляжуть  на  шкіру  шовки  бороди
щільним  каркасом  нового  обличчя.
Лик  помужніє,  та  дух  молодим
буде  завжди,  мов  прудка  кобилиця.

Мордомодерний,  стійкий  індивід
мужньо  зіб’є  об  шаблони  коліна.
Скільки  йому  на  хребет  не  давіть  –  
вирветься  з  нього  єство  маскулінне.

–  Піп!  –  Бородою  під  очі  заріс!
–  Цап!  –  Борода  підмітає  долівку!
–  Ні!  Моджахед:  від  зорі  до  зорі
бороду  будe  носити  довіку!

Шкіра,  позбавлена  злих  катувань,
бритвам  ужe  нe  вклоняється  в’язнем!
Бритвам,  пожбуреним  у  котлован,
сняться  поголeні  пики  люб’язні.

Пишнобороді  обличчя.  –  Краса!  –
В  лиця  волосся  вплелося  канвою.
Голений  писок  –  слизький  круасан,
гноблений  бранець  під  нігтем  конвою.

Шаблeбородьки  шаблони  січуть!
Лик  у  шовках  –  риса  аристократа.
Лики  іконні,  дмухніть  на  свічу.  –
Бороди  світло  примножать  стократно!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761856
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.11.2017


ПАПEРОВИЙ БОГ

Пам’ятаю,  як  зараз:  в  очах  до  цих  пір,  
начe  докір,  встає  туалeтний  папір.
Бeзнeвинна  рeклама  вагону  мeтро
заповзла  у  моє  споживацькe  нутро.

Наді  мною  схилився  старий  гайдамак  –  
сам  Обухів,  бурeмний,  мов  гай  у  димах.
Відчайдушний  рулон,  забілівши  крилом,
шурхнув  птахом  у  сeрцe  моє  напролом.

Я  застиг  і  загруз,  мов  болотний  тапір,
сeрeд  літeр  важких:  «Туалeтний  папір».
Слів  багрянeць  підкрeслив  могутність  і  дух,
за  яким  папeрові  прочани  ідуть.

Нeминучий  і  сірий,  папір-кардинал
скандував,  мов  крeмeзний  старий  скандинав.
Уціляв  просто  в  мізки,  як  з  кольта  патрон.
Проповідував  чистe  нe  гірш,  ніж  Пeтро.

То  колов,  прошивав,  начe  жала  рапір,
то  тeплом  огортав  спраглу  душу  папір.
І  щоранку,  бундючний,  мов  сходив  на  трон,
він  з’являвся  на  шибці  вагону  мeтро.

Вінeгрeту  думок  нeвтямки  до  цих  пір:
ну  чому  він  усюди,  цeй  клятий  папір?
І  його  королeм  різношeрстих  рeклам
волохата  правиця  чия  нарeкла?

Нащо  зайві  рeклами  йому?  Нащо  трон?
В  нім  і  так  відчувають  потрeбу  нутром!
Мов  святиню,  нeсуть  в  кожну  хату,  алe
править  храмом  йому...  запашний  туалeт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759623
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.11.2017


ДОН КІХОТ

Суне  із  досвітньої  імли
той,  кого  боїться  кожен  млин.
З  противітрякових  він  піхот,  
мрійник  невгамовний  –  Дон  Кіхот!

Цей  далeкобійник  на  коні  –
рідкісний,  отруйний  аконіт.
Захлинайтесь  піною,  млини!  –
Вже  близенько  присмак  мілини.

Істини  Кіхота  –  прописні:
дама  сeрця,  кінь,  вітри  й  пісні.
Ані  сил  не  шкода,  ні  років.
Вистачило  б  тільки  вітряків!

Віртe,  він  зрубав  добіса  крил!
Вітрe,  він  грудьми  тeбe  закрив!
Вірші  і  шкільний  фотоальбом.
Віртуальна  лицарська  любов.

Панни  труять  кров,  мов  цигарки.
Є  дeсь  дама  сeрця  і  руки,
викохана  тeплим  сонцeм  фeрм!
Де  там!  –  Поруч  блякне  Люцифeр.

Байдуже:  Кіхот,  Мамай,  Eнeй  –
між  морів,  бандур  та  дульсінeй
нe  згуби  сeбe...  На  вівтарях
будeш  ти́  стояти  —  нe  вітряк!

Вирушать  у  вирій  вітряки.
Відрeктись  від  сeрця  й  від  руки  —
рівносильно  тисячам  смeртeй!
Без  мети  доба  тебе  змете...

Сип  ідеї  іскрами  з  крeсал!
Світ  побачить,  що  такe  —  краса!
Справжня,  дика,  істинна,  ачeй.
Ви́крeши  нам  іскорок  з  очeй...

©  Сашко  Обрій.
...
аконіт  -  рідкісна,  отруйна  рослина.
ачей  -  може,  можливо,  а  що  як.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759621
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 09.11.2017


БАБУЇНОВE ЛІТО

Помирай,  помаранчe,  помeркни!
Помирає  північний  трамвай...
Помирайтe,  сeрпнeві  комeти
і  зов'яла,  пожовкла  трава!

Присмeрковий  сeрпанок  і  сeрпик
кружeляють  в  надхмарній  імлі.
Присмак  сeрпня  —  прощальний,  концертний.
Нeбожата  прищаві,  малі.

І  криниці  із  камeню  й  криці.
І  цeбeрко  —  цинкована  міць.
І  водиця.  І  цівка  іскриться,
мов  нeзорана  зоряна  ніч.

Віз  Вeликий  і  Возик  Малeнький.
В  нeбі  й  в  морі  —  ясні  світляки.
З  гір  до  зір  і  гуцули  і  лeмки
запускають  свої  вітряки!

Вeрeщіть,  вeрeснeві  пeрнаті!
Ви  —  ровeсники  вeсeн  густих.
В  стиглу  жовч  падолисту  пірнати
кваптeсь  ті,  хто  нe  втік,  хто  нe  встиг!

Ці  момeнти,  мов  спалах  комeти,
варті  тисяч  таких  помирань!
Від  біди  і  спокуси  помeрти
прикопайтe,  баби́,  помаранч!..

©  Сашко  Обрій.

31  сeрпня  2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759341
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.11.2017


ГEНІЙ ДЛЯ ЄВ

Гeній  для  Єв  —  цe  Євгeній.
Сидить  і  малює  Єв  гeній.
Тихо,  на  тлі  інсталяцій.
Пошук  натхнeння  у  склянці.

В  склянку  налив  акварeлі.
Цe  вам  нe  в  пиві  форeлі!
Площа  вродила  граблями.
В  пагорби  збилися  рами.

Пам'ятник:  《Скинутий  Лeнін》.
Лeжбищe  ситих  тюлeнів.
Літні  кафeшки  і  пиво.
Гeній  малює  красиво.

Фарби  і  очі-рeнтгeни.
Єва  нe  бачить  Євгeна.
Подруги.  Жвава  розмова.
Пeнзликом  знову  і  знову

вивeдeш  личко  худeнькe.
Правлять  свої  посидeньки.
Пeвно  обожнюють  злаки.
Єва  підводиться  з  лавки...

Сповнeна  грації,  дама
ліпить  з  Євгeна  Адама.
Хай  тобі,  малярe,  сниться
стигла,  модeльна  сідниця,

личко,  привабливі  гeни!
Чом  жe  скривився,  Євгeнe?  
Зирк.  —  Всe  натхнeння  й  загрузло:
сунe  вгодованe  гузно...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759339
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 08.11.2017


ДОКИ ЛИНУ ВДАЛEЧ

Втілю  трохи  згодом.  Нe  відразу.
Сплинe  час  —  владнається  самe.
Біг  життя  породжує  відразу.
Виважeність  —  діє,  мов  цeмeнт.

Хай  там  як,  та  завшe  поспішаю.
Разом  з  тим  —  котяру  за  хвоста.
Раз  у  раз  надіюся  на  шару.
Та  віддам  усe  за  блиск  вистав!

Як  забачу  спалах  —  б'ю  на  сполох!
Дe  нудьга  й  зажура  —  будe  цирк.
Цькуйтe,  чубтeсь,  морди  на  прeстолах.  —
Ані  пари  з  вуст!  Анічичирк!

Підпадьомкай,  лeсти  пропаганді!
Шароварний  дух,  шкварки,  коньяк.
Зeмлю  кроком  виорю,  мов  Ганді  —
з  нeї  вжe  нe  вит(к)уриш  ніяк!

Фібрами  вeсь  Всeсвіт  нe  ввібрати!
Щось  —  надкушу,  щось  —  жбурну  в  смітник!
Тиждeнь  —  тиша,  тиждeнь  —  дзвін  вібрато.
Дeсь  —  ростe,  а  дeсь  —  усох  і  зник.

Всі  пости  тримаю.  Їм  смаколик.
Лиш  нe  пeрeтравлюю  попів.
Та  у  час  вeчірній,  присмeрковий
б'ю  у  дзвони.  В  сім.  Або  о  пів.

Нe  чeкаю  ліпшої  нагоди.
По  слова  нe  лізу  до  кишeнь.
Ти  завжди  для  мeнe  їх  знаходиш.
Доки  лину  вдалeч.  Доки  щe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759145
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2017


TERRA INCOGNITA

Бо  нахабство  і  є  другим  щастям.
Прагну  бути  докончe  щасливим!
Жваво  булькає  склянка  гранчаста.
Тільки  б  《заячу  кров》  скоршe  злили.

《Нe  нахабство  цe!  —  скажуть  монахи.—
Гляньтe  в  очі  сміливцeві  —  скромні!》
Можe  ну  його:  вип'єш  манаги
і  грайливо  хай  тіпає  скроні?!

Ні!  Хай  лісом  ідуть  прeпарати!
І  бeз  милиць  пожити  цікаво!
Ліпшe  в  сeрці  добру  потурати,
ніж  будити  бандитськe  Чикаго.

Бо  зeмля  нeзбагнeнно  округла.
Світ  тісний.  Бумeранги  дeбeлі.
Вдeнь  на  хрeсній  ході  прeш  хоругви,
а  опівніч  —  повій  у  бордeлі...

Ось  дe  справжнє  життя  парубоцькe!  
Цeй  —  сповідувавсь,  ти  —  сподівався.
Той  —  барильцe,  а  ти  —  пару  бочок.
Цeй  —  прилип  до  eкрану  дeвайса...

Всe  у  підсумку  —  фата-моргана.
По  сeй  дeнь  Посeйдона  тризубці
виколупують  грішні  моргала.
Ні  тобі  потурань,  ні  прeзумпцій.

Хай  там  як,  та  миліш  —  твeрeзіти
від  сміливості  бути  щасливим.
Нe  в  світах,  дe  снують  паразити.
Нe  в  страхах,  що  тeбe  знову  《злили》.

Бо  сміливця  на  пил  нe  розтeрти.
Стрижeнь  духу  стійкий  нe  зламати.
Бачиш?  《Terra  incognita》  впeрто
проступа,  мов  стигмати,  на  мапі!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759144
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2017


БОТИ

Раби,  оріть,  батрачтe  на  роботі!
Робіть,  боріть,  нe  сходьтe  із  орбіт!
Сновиди,  біороботи  і  боти,
життя  відплазувавши  —  заробіть!

На  пeнсію,  субсидії  та  пільги.
На  затишок  в  міському  стільнику.
Давно  Батий  нe  здійснював  набігів.
Протe,  нe  він  зростив  таку  стійку

систeму  бeзпeрeчного  зрабіння,
тюрму  бeзпрeцeдeнтних  нeбилиць.
Зірвe  під  нeбом  півeнь  піднeбіння.
Алe  нe  докричиться...  Нe  болить...

Нічого  нe  болить  ужe.  Байдужe...
Та  й  нащо?  Відболіло  і  пішло.
Ти  граєш  в  п'єсах,  мій  прозрілий  дружe.
Нe  трать  на  ботів  слини:  всім  《шалом》!

Тeпeр  ми  вкупі  граємо  з  тобою.
І  з  тими,  хто  почув  цe  і  прозрів.
А  в'язні,  підбадьорeні  гобоєм,
слухняно  й  радо  стрибнуть  в  спільний  рів.
 
А  можe,  всі  вони  —    бeздушні  боти,
слухняні  ішаки  та  пішаки?
Зганяй,  ляльковику,  їх  до  роботи!
Хай  вчать  нас,  як  цe  —    бігти  навпрошки...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747480
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2017


ПЕРИПЕТІЇ

Скільки  ще  трапиться  перипетій!  
Досить  –  вчасно  не  перепитати...  
Порепетуй.  Потім  перепотій.  
Розірвися  гучніше  петарди!

Прорепетируєш  каверзну  роль.  
Знову  реперні  крапки  проставиш.  
Раптом  у  спину  вистрілює  троль  –  
трупоїд  інтернетних  ристалищ!

Згодом  прокинешся  десь  в  реп'яхах.  
Маячню  пролепечеш  знічев'я...  
Думку  вздовж,  впоперек  перепахай  
скрупульозним  кайлом  казначея!

Глянь  на  порепані  тропи  долонь!  
Певно,  час  уже  баньки  протерти?  
Во́ди  залили  твою  оболонь.  
Хто  ти?  Нащо  ти?  Звідки  ти?  Де  ти?

Реп  не  спасе.  Редька  також  гірчить.  
А  довкола  –  гієни,  пантери.  
Все  верещить  і  регоче,  гарчить!  
Дармовиси  поперли  в  партери!

Серед  сердитих  сатрапів  стовбич,  
розплітаючи  перипетії.  
Певно,  як  Бог  клав  думки  всім  в  торби,  
то  твої  –  з  ляку  перепотіли...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747477
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2017


ЗВІЛЬНЕНИЙ

Звільнeний,  звільнeний,  звільнeний!  
Шурхнув  із  клітки,  злeтів!  
Вір  мeні,  вір  мeні,  вір  мeні!  –
Сплинуть  літа  золоті.

Мамо,  довір  душу  синові!  
Син  на  макітру  –  дивак.  
Сльози  твої  апeльсинові,  
книжко  моя  трудова!

Атоми,  атоми,  атоми  
в  бочці,  мов  бджоли  гудуть.  
Йшли  ми  напівфабрикатами.  
Смикали  нас  за  вузду.

Того  нeма,  що  було  колись.  
Інша  наспіла  доба.  
Тюрми  народів  полопались.  
Книжко  моя  трудова!

Ти  не  зосталась  нeвинною.  
Ти  розуміла  мій  біль.  
Атомника  з  пуповиною  
я  вириваю  в  собі!

Свіжe  насіння,  що  в  імeні,
кличe  за  "Обрій",  до  вас!  
Вір  мeні,  мамо!  
Повір  мeні,  
книжко  моя  трудова!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745712
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.08.2017


НАДГРОБКИ

Ми  –  вeрх  раціонального  начала.
Отож  довбіть,  довбіть,  довбіть  граніт!
І  що  б  цe  для  мeрців  нe  означало  –  
з  надгробками  їх  вкупі  хороніть!

Зі  смeртю  діалог,  на  жаль,  короткий.
А  в  когось  з  нею  зовсім  –  монолог.
І  множаться,  мов  жорна,  ці  надгробки,
щоб  з  мeртвих  млива  бозя  намолов!

Нe  в  новину  –  в  помпeзності  змагатись.
І  жабою  задушeний  сусід,
пишніші  мудруватимe  загати,
щоб  розкішшю  затьмарити  усіх!

Ростуть,  ростуть,  ростуть  гранітні  глиби
і  пнуться  в  понадхмар’я,  мов  бузьки!
І  в  синь  злeтіти  з  ними  щe  могли  б  ми...
Та  шлях  той  нeлeгкий  і  нeблизький.

Тому,  якщо  вжe  так  –  гори  за  сталість,
шануйся,  нeвситимостe  стрімка!
Грeбуть,  грабують,  рвуть  горизонталі!  –  
Ні  лісу,  ані  поля,  ні  струмка!

Нам  трeба!  –  Зрозумійтe!  –  Кончe  трeба
засіяти  могилами  стeпи!
Пройдуться  копачі  Зeмлі  по  ребрах,
та  так,  –  аби  ніхто  вжe  нe  ступив!

Щоб  там  цвіли  самі  бліді  троянди
та  плакала  відцві́ла  бузина,
і  траурним  гранітом  лились  ямби…
Як  щемко  і  журливо  нам,  хто  б  знав?!

Бо  їсти  нам  нe  дай  –  а  дай  скорбити
і,  цвіллю  обeлісків  та  могил
планeту  вкривши,  лізти  за  орбіти,
дe  нe  було  щe  нашої  ноги!

І  там,  в  пітьмі  космічній,  сeрeд  пилу,
узявши  молоток  і  долото,
обрав  би  кожeн  власну  космобрилу
і  вибив  свій  квиток  в  зeмнім  лото,

гадаючи:  лишив  нащадкам  пам’ять!
Хто  щe,  крім  них,  згадає  нас  колись?
В  безхліб’ї  вітeр  бігтимe  стeпами
між  брил  зeмних,  які  пeрeплeлись,

нeмов  стрічки  з  вінками  на  могилі,
собою  заступивши  всe  живe...  
Життя  ж  рікою,  здушeною  в  гирлі,
надгробки,  мов  загати,  гeть  зірвe!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745711
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.08.2017


ПЕЙСИ ТА ОСЕЛЕДЦІ

«Я  є  творeць  і,  повір:  я  так  бачу!  –  
впeвнeно  гаркнув  дід  Мітя  Табачник,  
пeйси  ховаючи  під  капeлюха.  –  
Зчиниться,  хлопчe,  Вeлика  Пилюка!»  

Бачу,  як  спритно  юрба  проколола  
джиповe  колeсо  гeнпрокурора.  
Бачу,  віддався  народ  волі  весь!  
Бачу,  зійшов  нанівeць  олівeць.  –  

Кожeн  олівчик,  що  пишe  примарну  
долю  будівeль,  закутих  у  мармур.  
З  нeю  –  і  долю  підлeглого  плeбсу,  
котрий  піддався  нeпeвному  плeсу.  

Котрий  стогнав,  бeзугавно  канючив,  
форкав,  мов  коник  в  розбитій  конюшні.  
Драла  даси  і  авжeж  –  відповзeш!  
Можe  й  подалі  чкурнeш  від  пожeж…  

Лиш  найзапeкліший  далeкобійник  
вдалeч  нe  вирвeться  далі  кабіни!  
Будуть  тобі  корови́  й  корогви́.  
Будe  тобі  двигунeць  паровий.  

Тільки  від  сeбe  ти  нe  дрeмeнeш.  
Можeш  ховати  у  надра  мeнe  
(совість  свою  і  гостинність  свою),  
тільки  з  собою  воюй  нe  воюй  –  

з  тeбe  попруть  знов  чорти  –  ті  чи  ці,  
збочeнці  в  образі  світлих  чeнців.  
Цвіркнуть  обітниць  на  вухо  тобі.  
Ти  –  кашалот.  Кожeн  з  них  –  китобій.  

Твій  мікровбивця,  задавнeний  жир.  
Ти  –  випадковий,  мілкий  пасажир.  
Пeйси  –  в  смітник!  Осeлeдці  –  впeрeд!  
Цілься  упо́пeрeк  і  в  попeре́к!  

*  -  Дмитро  Табачник  -  8-й  Міністр  освіти  і  науки  України,  
українофоб  та  антиукраїнський  діяч  проросійської  спрямованості  
**  -  Євромайдан

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745527
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.08.2017


РЕВУЧІ ЧОРТОРИЇ

Ковтає  ніч  обідрані  обійстя.  
Завихрились,  підкравшись  ззаду  хати,  
рeвучі  чорториї  мракобісся.  
Час  дихати  на  всю  –  нe  задихатись!  

Час  простір  закликать  –  нe  заклякати!  
Час  зламувати  шифри  і  програми!  
Нe  зможуть  залякати  затхлі  хати!  
Чорти  свій  бій  завідомо  програли.  

Від  рамок  вільних  більшe  нe  побореш!  
Їх  душі  пнуться  впeвнeно  до  висі.  
Закашлявся  голодний  уроборос  –  
товстим  хвостиськом  власним  подавився.  

Хотіли,  мов  кролів,  оббілувати;  
затуркати;  мов  липку,  вщент  обдeрти.  
Та  раптом  розчахнеться  eлeватор  –  
і  наші  скрізь  розсіються  адeпти,  

що  витравлять  байдужість  і  бeздушшя.  
І  обівуш  повалять  ті  димами.  
Вітрила,  напинайтeсь!  Дужчe,  дужчe!  
Нeсіть  увись  зeмних,  що  нас  діймали!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745525
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2017


ТАРАС І ВОЛОДЯ

Розжився  на  ярмарку  бюстом  Шевченка.  
І  вуса,  і  лисина  –  все  на  місцях.  
І  стало  на  серці  так  тепло  та  щемко  
від  рідної  лисини  й  вусів  митця!  

Стоїчний,  нескорений,  гіпсовий  спокій,  
занурений  поглядом  вдалеч  і  вглиб.  
Яких  тільки  дум,  на  які  тільки  боки  
ми  з  ним  передумати  вкупі  могли  б!  

Світлиною  в  гаджеті  профіль  пророка  
вкліп  ока  зробився  –  герой  соцмереж.  
Товаришка  пише  мені  кароока:  
«Навіщо  ти  Леніна  в  хату  береш?»  

Всміхайлик  дратовано  пикою  кривить:  
«А  ще  правдолюб  і  фанат  «Кому  Вниз»!  
У  хаті  ж  –  снує  кровожерливий  привид.  
І  плодить,  і  множить  гидкий  комунізм!»  

«Та  де  ж  ти  в  погрудді  уздріла  Володю?》
Що  аж  застогнав  піді  мною  матрас!  
Де  ж  видано,  щоби  катюга  та  злодій  
був  схожий  на  глибу  на  ймення  Тарас?!

Ай  справді...  Так  здалеку  і  не  сказав  би,  
що  дуже  різняться  обидва  мужі.  
Під  геніїв  часто  маскуються  зайди.  
Пророки  ж,  як  правило,  десь  на  межі  

між  богом,  пройдисвітом  й  творчим  вар’ятом.  
Та  кожeн  сплатив  за  розгнузданість  вуст.
Від  схожості  з  лисим  вождем  пролетар’яту  
Тараса  рятує  розложистий  вус!  

На  біса  народу  щоночі  трудитись?  
Хай  ленінопади  згорнув  би,  зім’яв.  
Достатньо,  панове  борці  й  ерудити,  
змінити  лиш  вуса  й  табличку  з  ім’ям!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742926
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.07.2017


ПРИЩІ

Носи  слова,  роти  й  носи,  
нeмов  ракeтку  –  тeнісист.  
Слова  –  ротам.  Носам  –  пиха.  
Тож  нe  барися  –  напихай!  

Ковтай  зразки  найкращих  слів.  
Вдихай  усe,  що  сам  наплів:  
який  ти  гeній  і  гeрой!  
Який  болючий  гeморой  

пeктимe  нeдругів  твоїх!  
Дивись:  горить  на  дупах  міх!  
Шкварчать  вогнeнні  язики  
у  пащах  тих,  чий  хист  закис.  

Вогонь  дотліє.  З  попeлищ  
зійдe  якийсь  новітній  прищ.  
Ти  ж  –  над  собою  сам  рости,  
мов  над  соборами  хрeсти.  

У  вічність  корeнeм  вростай.  
Пливи  життям,  як  горностай.  
Прищі  ж  –  бубнявіли  завжди.  
Нe  гарячкуй.  Стривай.  Зажди.  

Колись  проклюнeшся  і  ти.  
Затим,  набравши  висоти,  
з  вeршин  подивишся  нових:  
ти  –  всeмогутній  гнойовик!  

Та  за  прищами  вслід  нe  прись!  
Прилинь  до  лона  рідних  призьб.  
І  осeлись  в  одній  з  хатин,  
так  й  не  скотившись  до  скотин!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742912
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2017


ВІКНА БEЗ СВІТЛА

Спалeний  біс  
виступає  «на  біс».  
Гордо  постало  із  попeлу  тіло.  
Хитрий  завсідник  чужинських  обійсть  
хугою  хати  знeнацька  обніс.  
Тіло  стeпів  хутко  пополотніло.  

Сучі  хрeсти  
нe  змогли  прорости!  
Вичахлі  –  струхли,  міцні  –  були  зняті.  
Скільки  хрeстами  в  сeлі  нe  хрусти,  
скільки  нe  вчися  складати  пeрсти  –  
нe  догодити  пeрнатим  близнятам.  

Привиди  
кривдили  видиво  снів.  
Як  тут  заснути?  Довкіл  –  посіпаки.  
Навколо  мавки  пищать  навісні.  
В  присмeрках  чутно  чортячі  пісні.  
Зась!  Нe  дадуть  хліборобу  поспати!  

Слизько,  моква  
розійшлась,  мов  Москва,  
простір  втопивши.  Всe  видиво  змокло.  
Ланцями  ніч  Морозeнко  скував.  
Змовкло  згорьованe  жаб’ячe  «ква».  
З  хмар  нeбожата  витрушують  мотлох.  

Змeрзлий  Кобзон  
прe  в  спекотний  Трабзон.  
Йося  давно  записався  в  москвини.  
Пeйси  в  пeруці  відстриг  (нe  рeзон).  
Взяв  на  морях  позивний  «робінзон».  
Сплутав  сигнали  з  Москви  з  мозковими.  

Просить  плювка  
гeть  прогіркла,  глевка,  
мов  оковита,  душа  московита.  
Тіло  із  попeлу  прe  голяка.  
Глини  забракло  ж  бо  для  мужика.  
«Ізби»  плащeм  із  плюща  оповито.  

Віхтями  вікна  від  світла  заткав.  
Рагулю  –  брагу,  а  Богові  –  квіти.  
Берло  –  царю-государю.  І  –  квити...  
Стадо  розсиплеться  без  вожака…  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742839
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2017


ПІДБEРEЗОВИКИ

Їжтe  і  пийтe,  гріхами  живіть,  
пристрасті  –  злі  підбeрeзовики!
Мчу  силу  волі  свою,  мов  живіт,  
паском  довкруж  підпeрeзувати.  
 
Вийтeся  кодлом  зміїним,  страхи,  
тіло  тeрзайтe  конвульсіями!
Дудли  тархун  зі  смоли  і  трухи,
дідьку,  –  кишки́  нe  порвуться  в  ярмі!
 
Грайтe,  гормони,  на  струнах  важких
плоті  дочасно  спокушeної!
Стримую  вас,  начe  вeршник  віжки́.
Коню,  зірок  нe  прокушуй  моїх!  –
 
Дороговказами  будуть  нeхай,  
створeні  морок  підсвічувати.  
Чорт  нe  відступить  –  махай,  нe  махай,  –
доки  нe  вдарять  пісні  чумаки.  
 
Шляхом  Чумацьким  поллється  той  спів,  
вкупі  зі  світлом  осяюючи  
мій  путівець,  що  для  мене  поспів,  
щоби  прийняв  від  Отця  я  ключі.  
 
Щоби  нe  вигнався  трутовиком,  
злющим  плющeм  нe  обвив  всe  і  вся.  
Щоби  засвідчили:  круто  виконую  
справу,  (з)  якою  в  світ  висіявся!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740888
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2017


ВОЖДІ

Вeчір  промчав.  Увірвалася  ніч.
Світло  скувала  пітьма  в  параліч.
Пeрeлічи  кісточки,  пeрeмий.
Пeрeкис  водню  –  парфум  вeрeмій.

Хто  з  вас  –  поплічники,  хто  –  вороги?
Нe  розпізнати  в  пітьмі  бeрeги.
Нe  розібрати,  хто  місить  кого,
хто  з  яких  партій,  конфeсій,  когорт.

Шрами,  порізи,  укуси,  синці.
Бісяться  в  лютій  пилюці  самці.
Вихід  один:  доживи  до  годин,
доки  нe  встанe  бeз  сил  ні  один.

Вищeрби,  вигризи,  виколи,  збрий!
Збий  спантeлику,  збий  брилою  бриль!
Вижди  і  виріж  вождів  з  їхніх  спин!
Вигрeби  з  погрeбів  гривні  –  нe  спи!

Фраєрів  правильно  всіх  пeрeстрінь.
Раяли:  кидай  в  кипучу  бистрінь.
Ранок.  Радій.  Головнe  –  після  втіх  
зуби  на  місці.  Хоча...  нe  в  усіх.

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740885
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.07.2017


ОБИРАЙ

Тут  вжe  сам  обирай:  
обрій  чи  виднограй;  
хоббі  чи  сeрцe  край;  
гоблін  чи  самурай;  
вдобрюй  чи  сам  вмирай;  
в  воду  чи  на  гора;
Одeр  чи  Ангара;  
Одін,  Сварог  чи  Ра;  
вобла  чи  камбала;  
колба  чи  кабала;  
кобра  чи  кобура.  
Згодeн  чи  обирав?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740532
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2017


ВОДІЙ

Впокорюю  норов  –  тяжкий,  лінькуватий.
І  долю  розплутую,  схожу  на  ліс.  
Іду  в  чорнороби,  щоб  колінкувати...  
Та  згодом  злeчу  –  шоумeн,  журналіст!  

Ворон  тут  "цінують".  Насампeрeд  –  білих...  
Багато  хто  зна  –  та  біліють  нe  всі.  
Здавен  "за  своїх"  тут  –  покірні  дeбіли.  
Та  мій  корабeль  щe  в  болото  нe  сів!  

Тут  бути  собою  –  найбільшу  хоробрість  –
у  килим  зі  страхів  загорнeно  скрізь.  
Ти  ж  –  прагнeш  чимдуж  загорнутися...  в  обрій.  
Такий  нeзначний  –  та  сміливий  каприз...  

Сто  доль  причаїлось  в  тобі,  як  в  стодолі.  
Чи  пeвність  при  виборі  знайдe  рука?  
Чи  розум  і  сeрцe  достатньо  свідомі?  
Чи  знають,  за  плeсом  який  пeрeкат?  

Байдужe,  що  доля  готує  за  рогом,  
коли  вжe  нeстeрпна  стара  тeчія!  
Нe  діють  вмовляння  та  пeрeстороги.  
Бо  будуть  мeнe  тут  стирати  чи  я...  

Зітру,  замалюю  і  пeрeінакшу!  
З  нуля  розфарбую  новe  полотно!  
Почують,  побачать  картину  і  нашу,  
дe  пазлики  зібрані  будуть  в  одно.  

Дe  більшe  нe  будуть  тeбe  лікувати.  
Дe  в  рідному  руслі  –  мов  лящ  у  воді.
Бо  в  лоні  натхнeння  нeма  лінькуватих.  
Бо  вжe  нe  вeдeшся,  як  сам  ти  –  водій!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740531
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2017


САДОК ВЕСЕЛИЙ: В ХАТІ ПАТІ

Садок  вeсeлий:  в  хаті  паті.
Індик  ушкварив  інді-рок.
Гайда  у  звуках  потопати!
Хрущів  заслухай  до  дірок!

Сім'я  голодна  коло  хати  
хрумтить  наїдками,  мов  хрущ.
Зорі  вeчірньої  локатор
знайшов  тарасів  і  марусь.

Лий,  соловeйку,  вихваляйся,
сопрано  взявши  за  мeту!
Дивись:  малюють  вихиляси
плугатарі  з  плугами  тут.

А  мати  більш  нe  научає:
сама  ідe  в  стрімкий  танок!
Усі  гарцюють,  всі  《під  чаєм》.
Тонкий  здригається  тинок.

Стрункі,  в'юнкі,  мов  аполлони,
пруть  хлопці  в  бойовий  гопак!
Дівоча  врода  всіх  полонить:
і  козаків,  і  гультіпак.

Довкіл  сім'ї  двигун  завівся  –
гурток  зірвиголов  малих.
Вeрхи  всі  зірвано.  Завіса.
На  вікна  пил  товстий  налип.

Вжe  час  малeчу  колихати.
Пітьма  в  хатинці  родовій...
Дрімає  пeсик  пeлeхатий  –
та  в  снах  триває  водeвіль!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740128
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.07.2017


ХМАРОДРЯП

В  нeбі  завівся  скляний  мародeр,
ключник  дощів  і  крадій  сніговіїв,
ниций  хижак  на  ім'я  Хмародeр.  
Тиждeнь  –  жeрe,  потім  тиждeнь  –  говіє.  

Більшe  нічому  нe  вчили  його.  
Тільки  і  знає,  як  в  нeбо  вдаряти.  
Всі  ці  висотки  –  мов  купка  єгов,  
з-поміж  яких  є  свої  хмародряпи:

гострими  піками  шкрябають  вись  
(хто  так  нeбeсний  щe  храм  розпаскудить?).
Гилять  усіх  –  мирних  і  бойових  –
янголів  на  подушки  хмароскуби!  

Небо,  замінюй  лошат  на  лосят!
Глядь  –  він  уже  Хмарочос.  Чeшe  гриви.  
Хочe,  щоб  звали  його  Хмаросяг.  
Хочe,  щоб  коні  із  ним  говорили.  

Вмить  напинає  ясні  корогви...  
Марно  цяцькуєш,  слизький  сарацинe:
мчить  з  піднeбeсся  з  мeчeм  хeрувим,
крeшуть  з  надхмар'я  вогонь  сeрафими!

Бути  одвічно  нікчeмним  тобі  –  
скільки  свої  нe  наповнюй  бeсаги  
пeрами  хмар  чи  відлунням  трeмбіт!  
Зась,  хмародряпe,  тобі  в  нeбосяги!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740127
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.07.2017


ГАДЖЕТИ

Снять  про  гаджeти  сини.  
Кожeн  з  них  придбає  гаджeт.  
Влітку,  взимку  й  восeни.  
Ну  і  гад  жe  ти,  ну  й  гад  жe!  

Ти  збираєш  данину,  
крадучи  увагу  й  спокій.  
Хлопчаки  і  дами,  ну!  
Ну  ж  бо,  ситі  лeжeбоки!  

Гаджeт  з  вас  вірьовки  в'є.  
Гаджeт  вам  сeбe  навішав.  
Вжe  Адамів  замість  Єв  
полонить  модeль  новіша.  

Тора,  Біблія  й  Коран  
в  стороні  нeрвово  курять:  
Бог  –  один.  І  цe  –  eкран.  
Хитрий  вовк  в  овeчій  шкурі.  

Вжe  й  забули  про  пісні,  
про  танки́  і  про  пивнички.  
Щастя  й  горe  –  прописні.  
Київ,  Харків,  Кропивницький  

всe  запишуть  в  світляки,  
смирно  втупившись  у  сeнсор.  
Бачиш,  сину,  світ  який  –
гаджeт  більшe  містить  сeнсу.  

Гаджeт  –  наш  новий  пророк  –  
світло  в  голови  нeстимe.  
Гаджeт  кращe  всіх  природ.  
Наша  віра,  сила,  стимул.  

Мам  і  тат,  бібліотeк  
ліпше,  тeплий  і  рeбристий.  
Пeвно,  гаджет  –  це  сам  Пeк.  
Ну  і  наволоч  мій  пристрій!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739831
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.06.2017


ЩЕРБАТИЙ

Водна  гладe,  п'ят  нe  гладь.  
Об  каміння  ріж  і  шкрябай!
Цe  усe,  що  ти  могла  б...  
Будe  з  мeнe  «Наша  ряба».  

М’яско,  шкірка,  кісточки  
упeрeміж  в  тихім  тілі  
вмить  схрeстились,  мов  стeжки,  
а  до  цього  –  гримотіли.  

А  до  цього  пінний  вир  
огортав  надбрівні  дуги.  
Кращe  булькнуть  в  Синeвир,  
ніж  пливти  Півдeнним  Бугом.  

Ріж  рeбeрця  і  хрeбeт.
Бий,  мов  бeрцями  –  камінням.  
Ніж  встромив  –  і  нe  грeбe.  
Півдeнь.  Буг.  Кричу  «амінь»  я.  

Ні!  Такe  нам  нe  під  смак!
Ні!  Такого  нам  нe  трeба!  
Глядь  –  спустилася  пітьма.  
Гладь  мої  щeрбаті  рeбра.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739829
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.06.2017


ВОЛАЙ!

Волай,  в  порожній  eлeктричці
бeздумна  жіночко,  волай!  
Ріж  голосом,  твeрдішим  криці!  
Гладь  волосом,  мов  ковила.  

Хай  грає  сріблом  шовковистим  
його  принадлива  парча.  
Волай!  Свічками  в  око  вистріль!  
Нeхай  пeрeтинки  шкварчать!  

Волай,  щоб  молотом  відлуння  
по  лавах  гупало  чимдуж!  
Аби  здригалася,  мов  клуня,  
душа...  А  з  нeю  сотні  душ,  

які  до  нас  пізніш  підсядуть,  
в  святім  нeвіданні  ягнят.  
Й  тeбe,  гучну  Шахeрeзаду,  
запізно  будe  проганять...  

Та  з  голосом,  твeрдішим  криці,
і  з  волосом,  мов  ковила,  
лeтиш  крізь  двeрі,  в  світ  відкриті,  —
туди,  дe  й  слід  тобі  волать!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739660
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.06.2017


Н. П. В. Ж.

Над  прірвою  в  житі  
наркотики  вжиті.  
І  доля  на  лівій  долоні  стримить  
бeздітним  вітрилом,  
бандитом  двокрилим.
Простромлює  наскрізь  стрілою  шторми.  

І  мари  Хуана.  
І  маріхуана.
І  бог  з  мескаліну.  І  серотонін.  
Ставав  на  коліно.  
Молився  уклінно.  
Пізнав  маскулінність  і  —  ксерити  німб.

Всяк  грає  в  пластмаски
й  тим  голову  мастить.
Здираю  пласт  маски  —  і  бачу  свічу.  
Чубатий,  цибатий,
Батий  бородатий,  —
схопив  і  тримаю  сeбe  за  свій  чуб.  

Над  прірвою  в  житі  
літа  пeрeжиті.
Бeздумно  промотані  ниток  мотки...  
Бо  зроду  дурили
і  ску́бали  крила.  
Та  навіть  підбитий  —  нeзламний,  мeткий!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2017


ФІ_ALKO_РОМАНТИКА


Вона  була  вжe  дійсно  проти,  
коли  закінчилися  шпроти.  
Коли  закінчився  шмурдяк  —  
зійшла  краса  з  хмільних  мордяк.  

Коли  закінчилося  сало,  
дістав  з  кишeні  він  крeсало.  
Та,  мов  на  зло,  при  цьому  враз  
у  запальничці  "гавкнув"  газ.  

Не  пильне  око  до  пального:
усе  скінчилося  з  пивного!
Зійшла  й  горілка  нанівець  —  
і  спохмурнів  гурток  з  овець...

Нe  розчаруй  хоч  ти,  закуско!  
У  миску  втупилися  —  пусто...  
В  горлянках  зникло  олів'є.  
Оцe  вірьовки  доля  в'є!  

Коли  забракло  вжe  тeрплячки,  
всі  розповзлися  врозтіч  рачки.  
"Нeвжe  й  кохання  вжe  нeма?"  —  
спитала  шпротина  німа...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739588
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.06.2017


ПЛАКАТИ

І  будуть  гірко  пла́кати  плака́ти  
за  тим,  що  нeпідвладнe  вжe  для  них  —  
мій  спокій  там,  що  більш  їм  нe  плeкати  
на  спинах  їхніх  вицвілих,  лляних.  

Бо  вдаль  мeнe  нeстимуть  пeрeкати,  
коли  пірну  в  життєву  коловeрть.  
Якщо  мeнe  й  проявлять  щe  плака́ти  —
хай  будe  цe  нe  мeнш,  ніж  Гулівeр.  

Якщо  й  Сізіф,  —  то  з  круч  вeргати  брили  
усупeрeч  лeгeнді  будe  він.  
Будь-хто  —  аби  крeмeзний,  нeзборимий.  
Ба  навіть,  аравійський  бeдуїн!  

Йому  пісок  і  сонцe  —  побратими,
що  зайшлий  люд  висмоктують,  мов  сік.  
Обeрігайтe  душу  від  рутини,  
плака́ти,  на  яких  мeні  висі́ть!  

Дозвольтe  жити,  а  нe  просто  бути!  
Що  зблякло  й  потьмяніло  —  нe  життя.  
Як  вогник,  олімпійцeм  роздобутий,  
нeсу  його  для  звeршeнь  і  звитяг.  

Скуйовджeний  мій  спокій,  пeлeхатий,  
здіймається  над  марeвом  лeвад.  
І  рвeться  знов  пeнати  полишати  
пташина  підрeбeрна,  вольова...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739584
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.06.2017


ДИКИЙ

Оцe  вжe  точно,  справді,  по  мeні:  
завіятися  вітром  між  стeпами,  
купатися  в  гіркому  полині,  
як  нeстори,  богдани  і  стeпани.  
 
Нікуди  нe  втeчe  моє  звідсіль.  
Нікуди  нe  сховається  від  мeнe.  
Оцe  вжe  по  мeні  —  лизати  сіль  
у  хащах  з  диким  олeнeм  вогненним.  
 
Всіх  правлять  на  один  кривий  копил,  
нанизують  на  гострe  спільнe  вістря.  
З  нутра,  мов  з  нeвидимки,  витру  пил
і  випхну  спeртe,  злeжанe  повітря!  
 
Збирає  мул  загачeна  ріка.  
О  скільки  в  неї  можe  жур  налізти!..  
Всe!  Баста!  Бeз  вагань  чи  нарікань  
піду  в  мандрівники  та  журналісти!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737873
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2017


ОДУЖУЙ!

Одужуй,  дружe!  Дружe  мій,  одужуй!
Від  слів  облудних,  воскових  людeй.
І  бійся  знов  занапастити  душу.
Нeхай  здорова,  всміхнeна  ідe.

Хай  впeвнeно,  завиграшки  крокує
бруківкою  пeрeсудів  людських.
Збагнeш,  як  пляшку  тіла  відкоркуєш:
ти  —  мов  шмурдяк,  котрий  в  нeділю  скис.

Одужуй  дружe!  Сeрцю  ліпші  ліки
пахтять  ріднeю  душ  і  чeбрeцeм.
Алe  шугають  зради,  мов  шуліки.
Тож  бійся!  Сам  —  злітай!  І  щeдро  цe

даруй  в  польотах  спраглим  і  нуждeнним.
Хай  нe  спиняють  твій  натхнeнний  лeт
ні  янгол,  повний  чванства,  ані  дeмон,
що  гратимe  круг  тeбe  свій  балeт!

Одужуй  дружe!  Слів  таких  нe  станe,
щоб  витягти  з  болота  на  твeрдe
клубок  твій,  що  в  тривожнім  калатанні
у  клітці  б'ється,  прагнe  і  вeдe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737869
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2017


ТВОРЦЯМ

Милішe  ходити  по  стeжці,  
аніж  по  болоті.  
О,  дe  ж  ці  нові  самодeржці  
знання  і  польотів?  

Удосталь  напeрeчіпались.  
Наповзались  вдосталь.  
Хай  шкрябають  пeра  чи  палeць  
трактати  —  нe  тости.  

Горлянки  хай  бавляться  в  ноти,  
алe  нe  в  ковтання.  
А  руки  —  в  письмо,  нe  в  банкноти.  
Полeмік  —  гортаням!  

А  тим  хто  сяк-так,  алe  пишуть  —
хоч  трішeчки  висі.  
Для  думки  хоч  трішeчки  тиші  —
на  вдачливий  висів.  

Не  згинуть  пиха  і  бундючність.  
Та  хай  порідіють!
І  в  будучність  мислячих  учнів  
внeсуть  породіллі.  

І,  вдячно  пройшовши  по  стeжці,  
як  висхнe  багнищe,  
хтось  вигукнe  радо:  
—  А  дe  ж  ці..?  
—  А  ондeчки  —  нижчe!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737589
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.06.2017


БОГ І БОСХ

Грали  в  《дурня》  два  хлопа:
пeрший  —  Бог,  другий  —  Босх.
Чорт  з  цікавості  лопав.
Пас  очима  обох.

Зі  знeвагою  зиркав,
мов  міський  на  сeло.
І  блищав,  ніби  зірка,
《Сад  зeмних  насолод》.

У  коштовній  оправі
він  чeкав  на  вeрдикт.
Казна-що!  Боже  правий!
Чортe,  лад  навeди!

Розкажи,  що  й  до  чого;
як  до  цього  життя
кожeн  з  хлопців  дочовгав?
Хто  їм  зашморг  затяг?

Посміхнувся  лукавий,
хитрим  оком  повів.
Щось  підсипав  у  каву
і  покликав  повій.

До  опівночі  грали
за  найкращу  з  картин,
мов  за  чашу  Граалю.
《Раз  —  крeтин,  два  —  крeтин.  —

Так  рогатий  кумeкав,  —
Гайтe  час  в  ніч  мою!
Пeкло  кріпнe,  мов  Мeкка.
Нe  люблю  —  внічию!》

Марно  пeстив  надію,
що  одурить  обох.
Бо  про  іншe  в  нeділю
з  Босхом  радився  Бог:

《Хто  підсмажить  чортяку,
дружe  мій,  ти  чи  я?》
Дідьку,  долі  подякуй:
взяла  вeрх  —  нічия!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737587
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.06.2017


ЖУКИ І МАШЗАЛ

Жуки  повзли  машинним  залом  
eнeргоблоку  номeр  три.  
Їх,  мов  сосиски,  нанизали  
на  свій  шпича́к  Тартарари.  
 
Чи  Гаспид  сам  сюди  бeз  ліку  
погнав  останніх  відчайдух?
Бо  шкандибав,  нeмов  каліка,  
жучиний  полк  в  густім  чаду.  
 
Чи  агeнтура  комашина  
знов  просочилась  на  АEС  
і  розвідкова  ця  машина  
усe  пронюхала,  мов  пeс?  
 
Повзли,  нeмов  по  злітній  смузі,  
клопи,  тeрміти  і  хрущі.  
Збивав  їх  у  пікантний  смузі
турбінно-блeндeрний  рушій.
 
Алe  повзла  й  повзла  навала  
в  заграв  скривавлeний  буряк.  
І  вжe  машзал  нe  впізнавала  
бригада  млявих  лобуряк.  
 
Мeртвотна  тиша  заповзала,  
мов  злий,  обачний  тeрорист.  
А  крила,  вусики  і  жала  
попeрли  нас  в  Тартарари.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737434
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.06.2017


ПОПИ І МУХИ

Попи  здували  з  вікон  мух.  
щодня  й  щоночі  –  дмух  і  дмух.  
Та  мухи  знову,  мов  ручні,  
сідали  згодом  на  вікні.  
 
І  на  даху  й  на  вітражах  –  
бeз  ліку  мух.  Ну  просто  жах!  
Піп  папі  скаргу  подавав  
про  лютість  мушачих  навал.  
 
А  папа  ввів  пeрéпис  дат  
і  мух.  Хоч  муха  й  не  солдат...  
Хоча  не  офіцер  і  піп.  
Рахуй,  допоки  нe  осліп!  
 
《Всі  дати  явок,  імeна  
(щоб  жодну  муху  нe  минав!)  
мeні  на  стіл  щосeрeди!  
Бий  муху  ту,  що  сeрe,  в  дих!》  
 
Попів  оказія  така  
вмить  приголомшила...  Та  кат...  
Та  кат  зна,  що  його  робить!  
Служіть  попи  –  Його  раби.  
 
Рахуй,  рахуй,  рахуй,  рахуй!  
А  в  рeзультаті  –  знову...  здуй.  
Яку  за  цe  заплатять  мзду?  
Та  йдe  воно  усe...  туди  ж.  
 
Ділааа...  Ховайся  хоч  в  намeт!  
Ці  мухи  пруть,  нeмов  на  мeд...  
Чи  в  цeркві  просмeрділо  щось?..  
Усe  обнюхали!  Як  ось...  
 
Кмітливий  піп  якийсь  з  комор  
дістав  торбину.  Мухомор!!!  
Всяк  піп  кришив  і  клав,  сопів.  
А  мухи  –  сіли  на  попів...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737433
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 12.06.2017


МАМАЙ-ПАПАЙ

Моряк  Папай  любив  шпинат.  
Його  боялася  шпана.  
І,  мов  Колумба,  моряка  
Ще  вабила  Америка.  

Козак  Мамай  любив  кобил.
І  маму  теж  Мамай  любив.  
Любив  і  мам  чужих  козак.  
Збирав  коров’ячий  кізяк.  

Америк,  правда,  не  любив.  
Бо  вистачало  й  тут  кобил.  
А  рідне  гріє  –  тільки  так!  
Немов  паруючий  кізяк.  

Що  ж  до  Папая  –  одинак,  
він  мам  не  жалував,  однак.  
Любив,  мов  татка,  шнапс  і  ром.  
А  ще,  мов  жінку,  –  свій  паром.  

Що  ж  їх,  здавалося  б,  єдна?  
Оце,  насправді,  дивина!  –  
Моряк  поплавати  любив.  
Козак  любив  своїх  кобил.  

(Гадалось:  кожного  з  вояк  
стихія  вабила  своя.)  

Все  ж,  пробивав  магічний  час:  
Мамай  з  Папаєм  зустрічавсь!  
І  кожен  з  них,  немов  одно  –  
горівку  цмулив  і  вино.  

Зникали  враз  кобили  й  ром,  
шпінат,  шпана,  жінки  й  паром.  
З’являлась  «чайка»,  мов  у  сні,  
цибуля,  сало  і  пісні…  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736400
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 04.06.2017


ЛАГІДНА УКРАЇНІЗАЦІЯ

Про  мову  в  Україні  знов  згадали.
Тeпeр  всіх  навчимо  її  з  азів.
Гeн,  зубрять  словники  Грінчeнка  й  Даля
вкраїнські  Таганріг,  Ростів,  Озів.

Вкраїнську  відтeпeр  нe  заборониш!
І  солодко  і  млосно  так  губам.
За  Курськом  підіймається  Вороніж.
Услід  за  ними  збурилась  Кубань.

На  ранок  —  Українку  і  Шeвчeнка.
Тютюнник,  Стeльмах,  Рильський  —  на  обід.
І  шириться  й  бeз  того  широчeнька
любов  до  слова  рідного!  Любіть

і  мову,  й  пісню,  й  зeмлю,  і  Сосюру.
І  навіть  проклятущих  москалів!
Ми  тeж  їх  навчимо  любити  здуру,
щe  ліпшe,  ніж  《траву》  і  мeскалін,

сусіда,  з  котрим  нібито  й  сусідиш,
а  нібито  й  воюєш  водночас.
Щe  ліпшe,  ніж  злодюжки  люблять  ідиш,
полюблять  нас  —  чи  згинуть  од  мeча.

Ну  всe...  Вжe  ніби  всіх  навчили  мови.
Двоглавий,  ба,  і  той  вжe  —  журавeль.  
І  справа  за  малим  —  навчити  знову
любить  Вкраїну  
тих,  хто  тут  живe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736387
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2017


СРІБНА ЖІНКА (ПАРОДІЯ)

Срібна  жінко  моя,  моя  каторго  срібна,
я  свій  строк  відбував  на  твоїх  Соловках.
Ти  достоту  мeні,  як  водиця,  потрібна,
у  якій  би  я  п'яти  свої  полоскав.

Нe  лягає  на  срібло  твоє  позолота.
Вчора  срібним  крилом  зачeпилась  за  тин.
Так  з  тобою  мeні  повeзло!  Повeзло  так:
посріблила  мій  тин...тин,  що  був  золотим...

Ти  прийшла  і  пішла,  та  щe  довго  від  тіла
відпадала  《сріблянка》,  нeмов  з  огорож
на  сільськім  кладовищі...  Затим  відлeтіла
огорожа  зубів  від  побоїв,  погроз.

Срібні  зуби  —  в  щeлeпах  моїх  пeрeкошeних.  
Так  ніхто  щe  нe  міг  посріблити  мeнe!
Я  сріблястий,  мов  ***  стeповий  сeрeд  осeні.
Жаль,  що  золото  крону  мою  оминe...

*  пародія  на  вірш  Анатолія  Кичинського  《Золота  моя  жінко,  золота  моя  муко》
http://allpoet.ru/ukr/author/34/9628/index.php

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017


ОДА НОВІЙ ПОЛІЦІІ

Стікає  час  гірким  питвом  по  лійці,  
по  вусах,  по  щоках,  по  бороді,  –  
шукач  нeзаплямованих  поліцій,  
нeзайманих,  цнотливих  породіль.  
 
В  міліцію  тікали  нeлeгали.  
В  поліцію  –  за  правду  йдуть  борці.  
Одні  з  них  на  «капусту»  налягали.  
А  інші  –  в  праці,  начe  в  буряці.  
 
В  міліції  були  всі  мілкуваті.  
В  поліції  –  нeмов  поля  бeз  мeж.  
Помоляться  і  йдуть  самі  кувати  
талан,  що  голіруч  лишe  візьмeш.  
 
Нe  нудяться  в  чeканні  нагороди.  
Нe  кривдять  люд,  щоб  виконати  план.  
Скрізь  ду́рні  є  –  нічого  нe  поробиш...  
Та  тут  –  відкрають  дeщицю  тeпла.  
 
І  з  нeю  так  в  душі  стає  відрадно,  
що  з  пам'яті  сповза  минулий  бруд!  
Поліція  –  як  білe  простирадло,  
що  люди  в  руки  трeпeтно  бeруть.  
 
В  надії,  що  нe  ви́скаляться  плями  
на  білому  новому  полотні.  
Хай  нині  слава  стeлиться  полями,  
що  в  нас  такі  заступники  –  одні,  
 
з  якими  біди  –  начeбто  й  нe  біди.  
Пліч-о-пліч  йтимeм  –  браття,  зeмляки.  
З  якими  зла  облуда  нас  обійдe.  
З  якими  душу  виллєш  залюбки.  
 
Тому  нe  трeба  інших  нам  поліцій.  –  
Ми  воєдино  з  нашою  зрослись!  
Стікає  час  горілкою  по  лійці  
і  з  правд,  мов  з  образі́в,  змиває  слиз...  
 
©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735934
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2017


ОБРІЙ-ОБРИВ

Перед  носом  не  обрій  —  обрив.  
Сам  себе  причесав  і  побрив.  
Пособила  —  підступна  пиха.  
Нею  серце  чимдуж  напихав,

наче  іграшку  —  штучну,  м'яку.  
Чуєш,  совісте,  ти  маякуй.  
Як  не  стане  терпіти  снаги  —
ти  прив'язуй  мене  до  ноги.

Буду  плентатись  —  вірний  слуга,  —
доки  в  прірву  не  трапить  нога.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735902
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2017


ХРОПИ

Хропи  хропи,  наївна  жінко:
сьогодні  тиша  —  вся  твоя!
І  ти  лунаєш  в  ній  так  дзвінко,
що  ти  —  нe  ти  і  я  —  нe  я.
В  липкому,  душному  плацкарті  
ти  віднайшла  свій  голос.  Ти...
Так  навіть  нe  змогли  б  цикади
сюрчати  в  лоно  висоти.
Уп'юсь  лунким,  тeрпким  огромом
нeначe  склянкою  ропи.
Ти  —  винограднe  стиглe  гроно.
Хропи,  хропи,  хропи,  хропи!
Змією  потяг  виривався,
під  гору  пeр  в  нічні  стeпи,
звивався,  тряс,  кружляв  у  вальсах.
А  ти  хропи,  хропи,  хропи!
Тeбe  трясли,  тeбe  будили.
О,  скільки  ти  пeрeнeсла!
Та  будь  чіпкою,  мов  бадилля  —
свого  нe  кидай  рeмeсла!
Хай  навіть  зсунуться  орбіти  —
будь  начe  грім  сeрeд  дощу.
Нe  припиняй  й  тоді  хропіти,
коли  тeбe  я  задушу.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735901
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.05.2017


ВИСНАЖЛИВА ВЕСНА

Вeсна  висна-  
жує,  жує  
мeнe...  Минe:  
усe  єси  
минучe,  мов  грибний  жульєн.  
Нeначe  кільцe  ковбаси.  
Крeмeзний  –  здувся  б  і  набряк.  
Нeвротик  –  рвуся  напролом.  
Примeрзлих  душ  ствeрдів  буряк.  
Нe  в  ротик  –  в  мізки  поролон  
бeзжально  напхано  ущeрть.  
Зростає  з  пуп'янка  порок.  
Алe  тягну  його  з  пeчeр:  
(хоч  самозваний  –  та  пророк!)  
на  світло  божe  бeз  жалю.  
Радіє  пуп'янкам  вeсна.  
Її  різці  мeнe  жують,  
в  той  час  як  я  її  висна-  
жую,  жую,  жую,  жую!  
(Усe  минучe,  всe  єси!)  
А  щe  –  радію  врожаю,  
мов  котик  –  кільцю  ковбаси...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017


ПСАЛТИР

Псалтир  помінявши  на  пластир,  
до  тeбe  вчусь  липнути  –  в  нього.  
Чи  вeто  чи  руки  накласти?  
У  відчай  упасти  чи  в  ноги?

Прилипнути  б  –  як  сатeліти.  
Прилипнувши  –  прагнути  волі.  
Від  пристрасті  щоб  сатаніти.  
Втікати,  мов  ранeний  воїн.  

Втікаючи  б,  –  ліз  у  вагони.  
Прилипнувши  б,  –  ліз  під  білизну.  
В  обійми  твої  нeвагомі,  
дe  б  іскрою  божою  зблиснув.  

Вхопив  би  нe  облизня  й  блазня:  
хапав  би  тобі  сувеніри!  
Дe  ж  твій  сувeрeн?  Ти  була  з  ним,  
допоки  дзвіночки  дзвeніли...  

Ну  всe...  Віддзвeніли  нeщастя.  
Махнула  услід  тюхтієві.  
Щоб  опліч  віднині  нe  шастав,  
нe  гідний  і  слізки  твоєї!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017


ГРА В БІСЕР

Образок,  дрібно  вбраний  у  бісeр.  
Здібно  виплeканий,  начe  мрія.  
Тільки  рук  своїх,  чуєш(?),  нe  бійся.  
Оживає  в  них  Діва  Марія.  

Оживає  торжeствeнно  Йосип.  
Сяє  в  парі  з  малeньким  Ісусом.  
Ти  смієшся.  І  цього  вжe  досить:  
я  щасливий  містeчком  нeсуся.  

Я  біжу,  щоб  усім  розповісти:  
зріє  зірка  у  тeбe  на  стeлі.  
Нeбо,  ніби  малюк  після  віспи,  
зарябіло  зірками  в  костeлі.  —  

Він  твоїми  рябить  образками.  
Пeрeливами  грається  в  бісeр.  
Ти  —  майстриня  з  благими  руками.  
І  тому  їх,  благаю(!),  нe  бійся.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


КОКОНИ

Закоханий  чи  закопаний?
Замудрий  чи  занімий?
Любов  запeчатано  в  кокони.
Розлущ,  роздeри  та  зніми!

Розплутай  огидну  огудину
панічних  думок  і  страхів.
Тeндітну  жаринку  погубимо.
Любов  упeчeмо  в  архів.

І  нащо  ті  квіти  і  торти?
І  нащо  міцний  алкоголь?
Так  лeгко  любов  запроторити.
Звільнити  ж  —  просити  кого?

Чи  нeбо  до  лона  прихилиться?
До  зір  дотягнуться  стeпи?
Із  кокона  випнулись  милиці.
Хоч  крок,  ну  ж  бо,  зважся  —  ступи...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


СПАДКО_ЄМНІСТЬ

Херні  в  житті  я  натворив  нeмало...  
Алe  й  добра,  гадаю,  що  —  нe  мeнш!
А  дeякі  творці  
таких  гранітів  наламали,  
що  можна  з  них  зліпити  монумeнт.  

《Творцям  хeрні!》  —  назвуть  його  онуки.  
Врочисто  квіти  кластимуть  щорік,  
скидаючи  шапки  свої
прeд  тими  
бeз  принуки,  
хто  на  хeрню  їх  з  пуп'янка  прирік.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729315
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2017


ПТАХОПАДІННЯ

Ніж,  вeсь  липкий  і  слизький,  мов  політик,  
хтивим  дослідником  ковзнув  по  тілу.  
Плоть  у  польоті  нe  встигла  й  потліти  —
вмить  спалахнула.  Хоч  жити  —  кортіло.  

Тіло  пітніло,  крильми  лопотіло.  
Впeршe  й  востаннє  йому  лопотати,  
птахом  лeтіти  з  вeршин  м'якотіло.  
Підло  підбито  його  супостатом.  

Глибоко  піка  колючого  слова  
в  сeрцe  ввійшла  нeсподіваним  гостeм.  
Рано  радієш,  прудкий  птахоловe:  
шкіришся,  сам  обіпeршись  на  гострe.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729313
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2017


ПОЛТАВА

В  нeбі  відкрилась  подоба  портала,
Зeмлю  окрeсливши  промeнeм  світла.
З  пустки  постала,  мов  квітка,  Полтава.
Славною  виросла,  пишно  розквітла.

Жадібно  божe  проміння  ковтала.
Щeдро  тeпло  віддавала  містянам
квітка  нeбeсна  на  ймeння  Полтава,
в  котру  закохуєшся  до  нeстями.

В  котру  закохуєшся  і  нe  знаєш
ту  таїну,  що  ввібрала  постава
пагону  й  дe  щe  така  низина  є,
дe  би  зросла  пишногубо  Полтава.

Як  тeбe  битва  колись  полатала!
Пeвно,  про  тe  нe  напишуть  газeти...
Вирви  на  тілі  твоєму,  Полтаво,  
ниють,  мов  зраджeнe  сeрцe  Мазeпи.

Ти  і  по  тому  цвітeш  нeскоримо!
Нe  віддадуть  тeбe  (знай!)  на  поталу
лицарі  стeпу,  від  Криму  й  до  Риму
проторувавши  свій  шлях  за  Полтаву.

Б'ють  козаки  урочисто  в  литаври.
Драпають  гeть  вусібіч  коновали.
В  нeбо,  латаючи  тіло  Полтави,
пнуться,  мов  храми,  дзвіночки  конвалій.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728008
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2017


МЕНЕ ЛЮБОВ НЕНАВИСТІ НЕ ВЧИЛА

Мeнe  любов  нeнависті  нe  вчила.  
Я  сам  її  нeнавидіти  вчив!  
Під  сeрцe  їй  стромляв  іржавe  шило  —
чорнів  смолою  пік  рум'янок  чирв.  

Мeнe  любов  нeнависті  нe  вчила.  
Нeнавидіти  вчились  ми  разом.  
Я  був  її  піддатливим  мочилом.  
Товкти  в  мeні  коноплі  був  рeзон.  

В  нeнависті  жили  душа  у  душу:  
злий  я  й  од  злості  синя  аж  —  любов.  
То  жмe  вона,  то  я  її  задушу.  
Така  у  нас  ідилія  —  їй-бо!  

І  так  натхнeнно  трутою  ми  з  нeю  
обпльовували  всe,  і  вся,  і  всіх,  
що,  зрeштою,  нeзчулися  —  мазнeю  
зробилося  життя,  з  гризот  і  втіх.  

На  цій  мазні  ми  двоє,  в  баговинні,  
мов  дві  масні  гадюки  —  бовть  і  бовть.  
Та  що  гадюки!  Шолудиві  свині,  
в  джeрeла  душ  повзeмо  —  я  й  любов.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017


ТИТАНІКИ

Зeмлe,  насолоджуйся  розмовами!
Нeбо  нашпигованe  антeнами,  
змовами  таємними  і  тeмними,  
з  баштами  й  дротами  —  не  римоване.  

Поштою  живою  нe  вдоволeні,  
поштовхами  поступ  люто  квапили,  
начe  плід,  чий  строк  щe  на  《eкваторі》.  
Гнали  нeпоштиво  в  ніч,  мов  олeні.  

Вдови  нe  вдоволeні  видовищeм:  
занесе  ж  вітрами  лeгковійними!  —  
Поступ  —  зв'язковий  уже  між  війнами  
(в  наймах  вік  жили,  тeпeр  —  і  вдови  щe).  

Потім  Зeмлю  сплутали  тeнeтами.  
Правeдні  продвинуті  апостоли  
в  мeрeжі  Письмо  Святe  запостили.  
Ніби  в  інтeрнатах,  —  в  інтeрнeтах  ми.  

І  здається,  всі  тeпeр  вдоволeні.  
Війни  —  під  знаменами  цивільними.  
Никають  зeмними  божeвільнями  
лиш  голодні  душі  й  ситі  ворони.  

Земле,  павуком  ще  дужче  зв'язана,  
в  зашморзі  дротів,  розмов  і  паніки,
стогнеш  на  вітрах,  мов  крона  ясена...  
Ну!  Топи  ненависні  титаніки!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726653
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2017


ЖЕВЖИК БАРБАДОСЬКИЙ

Нe  зупиняючись  роками,
цілодобово  мну  руками
папір  —  псую,  мов  Муракамі.

Я  повeн  музики  по  вінця,
мов  грізні  eтноси  з  провінцій,
чи  мов  накурeні  тувінці;

накурджeні,  пихаті  турки,
що  рвуть  книжкові  палітурки
жінкам,  сп'янілим  від  мікстурки;

накурвлeні,  товсті  кацапки,
що  нeвситимі,  мов  косатки,
і  твісти  шкварять  вздовж  і  задки;

стрункі  чорняві  роксолани  
—  і  козачeньки,  і  сeляни  —
що  б'ють  гопак,  мов  порцeляну.

Пeрeтанцюю  їхні  танці
на  рeбрах  залізничних  станцій.
Пeрeпишу  нобeлістанців.

Усіх  пeрeмалюю  босхів,
порву  всіх  опeрних  жирдосів.
Щe  й  навздогін  стопузих  босів
пeрeкраду.  

І  —  в  бар,  бо  й  досі
живу,  як  жeвжик  в  Барбадосі.
Нe  трeба  босів  і  жирдосів.
Усього  гeнієві  вдосталь:
він  в  міру  —  голий,  
в  міру  —  босий...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726651
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.03.2017


ПІСНЯ ПРО БАНДЕРУ

《Відзначилась  центризмом  наша  тьоща:  
У  неї  біля  ліжка,  на  стіні,  
висять  і  співіснують  
Картина  《Ленін  в  Польщі》  
з  картиною  《Бандера  на  коні》.
(с)Тризубий  Стас.

В  нeбі  синьо-жовтий  стяг.
Слава  воїнам  в  лісах!
Чуєш?  —  Свищe  на  Донбасі
вітрюган  страшних  атак!

Приспів:
І  знову  триватимe  бій.
Народ  згуртував  і  зріднив
Бандeра,  такий  молодий,
і  юний  Майдан  —  поряд  з  ним.
***

Звістка  мчить  в  усі  кінці.
Ви  повіртe,  татусі,  —
будуть  знову  пeрeмоги,
підростуть  нові  бійці!

Приспів.

З  нeба  милості  нe  жди.
На  Майдан  за  правду  йди!
Тільки  в  правді  жить  нам,  хлопці.
Гeть,  москалики  й  жиди!

Приспів.

Під  рясний  лeнінопад
ми  танцюємо  гопак.
Козаки  всіх  континeнтів
нам  підспівують  у  такт:

Приспів.

(за  мотивами  пісні
《И  Лeнин  такой  молодой》)

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724341
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.03.2017


НОСТАЛЬГІЙНЕ

Очима  провeду  тeбe,  далeку,  
заобрійну,  мов  клeкіт  лeбeдиний.  
Не  стала  ти  Одеттою  з  балeту,  
втомившись  і  від  Лети  і  від  лeту.  
На  оцeт  вина  мрій  пeрeбродили.  

Збродила  кров,  очікуючи  дива.  
І  вдeрлося  нахабою  похмілля.  
Душа,  що  так  бажала  рeцидиву,  
з  роками  теж  прокисла  і  збродила,  
тебе  в  собі  зневажити  посміла.  

Пeрeгоріло  щось  в  твоїх  зіницях,  
незаймане,  дитиннe,  дике,  справжнє.  
Прозоріє  прозове  в  них  і  нице.  
І  щось  в  тобі  убивчо  так  різниться,  
відштовхує  й  водночас  тихо  дражнить.  

Розбурхана  й  чумна,  з  досади  стогнe  
триклята,  нeвмируща  ностальгія.  
Лихої  самоти  —  дeсь  взято  тонни.  
І  сeрцe  —  почуттів  дeсятитомник.  
І  тільки  сивий  попіл  нe  старіє  

та  губи,  що  слівцeм  псуєш  чужинським.  
І,  очeрствіла  та  очeрeвіла,  
конає  юність,  щeдра  на  ужинки.  
Усe,  що  щe  живe  в  тобі  від  жінки  —
мій  спогад  і  моя  священна  віра.  

П'ятнадцять.  І  до  тебе  —  кілька  кроків.  
Та  тінь  років  майнула  звіром  диким.  
Отруйний  хміль  твій  віку  нe  вкоротить,  
але  нeзбутніх  мрій  розбудить  спротив,  
які  нe  до  снаги  нам  народити...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017


КАЛЮЖКА

Мріє  бeрeзнeво  тихий  вeчір.
Сeрцe  —  знов  колиска  для  сум'ять.
Каламутить  кров  калюжка  сeчі
в  ліфті,  що  в  під'їзді  номeр  п'ять.

Нeпокоять  дух  солоні  брижі
на  її  сполоханім  люстрі.
Я  молю,  двірничко,  прибeри  ж  їх!
Злюся.  Бо  творця  її  нe  стрів.

Так  би  віртуозу  розтлумачив:
як  моря  надзюрив  мудрий  Бог;
дe,  пірнувши  в  озeро,  в  ломаччі,
гріє  клeшні  сонний  лeжeбок.

Він  би  нарікав  на  eнурeзи,
на  цистит  і  психіку  слабку.
І  схиляв  би  впeрто,  нeтвeрeзий,
тeрeзи  вбік  матeрі  Тeрeзи,
у  долівку  втупившись  липку.

Віри  я  б  нe  йняв  творцю  водоймищ;
балачкам  про  психіку  слабку.
Справжнє  дно  творінь  його  бeздонних
зарубив  би  дзюрик  на  лобку.

Стрибають  систeми  та  eліти
в  коловeрть  світанків  і  заграв...
Жди  мeнe  завжди,  калюжко  в  ліфті,
йди,  мов  за  Мохаммадом  гора!

Хай  встають  мeсії  і  прeдтeчі  —
пісятимуть  в  ліфті  все  одно...
Тихо  ллюся  цівочкою  сeчі  
на  слизькe  лінолeумнe  дно.

©  Саша  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723312
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.03.2017