| Сторінки (2/101): | « | 1 2 | » |
У душі із вечора до рання
Мурував я стіни від кохання –
Вибудував замок кам’яний.
Із-за муру я волів не бачить,
Чи сміється в світі хто, чи плаче,
Ніби серце – то калач черствий.
Я не підійняв на башті стяга,
Бо уже в минулім вся звитяга,
А тепер – лиш спогадів тягар.
Винний погріб помага забути,
Як закоханим судилось бути
І який він є – любові жар.
Виє десь за ґратами завія,
Тільки я вже ні про що не мрію…
Біле й чорне – всенькі кольори.
Лиш портрети у камінній залі
Замок смутком тихо заповняють
У зимові довгі вечори.
Як весняний дух злетить над муром,
Пам’ять завдає мені тортури,
Нагадавши молодість душі.
І воскреснуть спогади чудові,
Сни насняться різнокольорові…
Може, я із муром поспішив?
Я портретам заглядаю в очі,
І, буває, попросити хочу,
Щоб вони мені допомогли
Зруйнувати ненависні стіни,
Перед Богом впасти на коліна,
Щиро закохатись, як колись…
Але знаю наперед: недоля…
На неволю обернеться воля,
Ніби сам себе замурував.
Лиш в задумі дивляться з портретів
Ті, в чиї я потрапляв тенета,
Ті, кого колись я так кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023