| Сторінки (3/221): | « | 1 2 3 | » |
Колокол
Был колокол не Царь, не Бог,
Но многое воспеть он мог.
Ударами под Благовест,
Веками радовал невест.
В часы суровых, злобных дат,
Народ на вече звал набат.
Он мог Трезвон и Перезвон.
Весёлый Праздничный напев,
Брал перебором нараспев.
Рыдая медью, плакал бас,
Веками, сотни, а не раз.
И в Чаше, серебром язык,
Мир звуком сотрясать привык.
Его святой молитвы звук,
Творенья Мастера был рук.
На колокольнях и в зводниц,
Висел он гордо, а не ниц.
Пронёс в нутре он предков глас,
Из глубины веков для нас.
Он пережил набег орды,
Огни пожарищ, дни беды..
Поляк, француз, татарин, гот…
Не закрывал свой медный рот.
Силён и величавый дух,
Он не был сломлен, не потух.
Веками под его набат,
Вставал Народ, за Брата Брат.
Из разных вер и разных рас,
Объединял в единый класс.
Но лопнул Колокол, и - враз,
Стал хриплым и невнятным Глас.
Угасла светлая Звонница,
Как повержённая зеница.
Разорвалось нутро, не способно звучать,
Только может, рыдая скорбно, гневно кричать.
Нет согласия в звуках, не способны звучать,
Могут стонущей медью, тихо плачем брынчать.
Потому как Звонарь, раскачал не язык,
Не умел, да и просто к делам не привык.
Стал раскачивать колокол, чашею бить,
Лопнул Колокол, словно хрупкая нить.
Пономарь был не мастер, а “деляга” и врун,
И вдобавок, да просто пустой говорун.
Натворивши делов, он пустился в бега,
Где то славит словами чужие брега.
Разорвалось нутро, не способно звучать,
Только может, рыдая, скорбно, гневно брынчать.
© В. Небайдужый
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919398
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.07.2021
Случай в районе.
О временах перестройки.
В конце очередной недели,
В райкоме страсти закипели.
С обкома был приказ отдан,
Чтоб срочно был разослан план.
В районе был колхоз «Заря»,
Была газета «Пишем зря».
И в спешке секретарша Люся,
(Здесь ошибиться не боюсь я),
Вопрос что для села – в газету,
Газетный же - ушёл в колхоз.
Ну и пошёл, поехал воз…
Редакционный коллектив,
Активен был и не ленив.
А надо было обсудить,
Чтоб в практику затем внедрить,
Поля как лучше распахать,
И больше зерновых собрать.
Решили всё наскоком,
Зажаты жёстким сроком.
Редактор был большой мастак,
Занёс он в протокол всё так:
«Что хоть паши, а хоть не трожь,
То вырастет на поле рожь.
А если плугом в грунт зарыться-
Пшеница тут заколосится.»
В селе же свой вопрос решать,
Пришлось правление собрать.
Взял слово председатель Тит.
Он в кресле много лет сидит.
«С райкома партии сейчас,
Получен вот такой наказ,
Вопросы секса обсудить,
Единогласно – осудить.
Давайте же, все дружно, смело,
Активно примемся за дело.»
И выступил пастух Иван,
Короткий был доклад им дан.
«Товарищи! Колхозный бык,
лизать п…у коров привык».
А конюх - Венька Маковей,
Тот громко ляпнул от дверей:
«Наш племенной то жеребец,
пытался поиметь овец,
А вот пегая кобылица,
Барану откусила яйца».
Тут поднялась свинарка Машка,
Ей слово хошь, не хошь, а дай- ка,
В застойные те времена,
Ударницей была она.
«Я по партийному скажу,
прикроем путь мы блядежу,
А секс, не скотское то дело,
Меня за сердце аж задело,
Где это видано чтоб хряк,
За сучкой бегал как босяк».
Зав. птицефермой Иванова,
Та выдала всего три слова,
«На петуха напущен дур,
И больше он не топчет кур».
Сказал со вздохом рыбовод,
Хранитель всех колхозных вод.
«Что говорить, когда карась,
К лягушкам плавал как - то в грязь».
Ну здесь не протокол, а стон.
В район с нарочным послан он.
Мораль, вы скажете, мораль,
А разве времени не жаль.
Нам если сесть и разобраться,
То надо плакать, не смеяться.
02.1987.© В. Небайдужый
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919348
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2021
До Моря.
Дороги хороші, в кишені є гроші,
Ми їдем на море гулять.
Не київське плесо, ми їдем в Одесу,
Щоб в Чорнеє море пірнать.
Хтось каже – негода, чи буде погода?
Що Чорнеє море горить…
Що злая синиця, летить з-за кордону,
Та й хоче його підпалить.
Двигун не підводить, колеса не зводить,
Під днищем кардан не гримить…
Ми їдем в Одесу, ми їдем до моря,
Піймать щоб щасливую мить…
До моря далеко, на вулиці спека,
Так хочеться в море пірнать.
Тисну на важіль я, ногою в кросівці,
Щоб “газу” автівці додать.
Бистріше, до моря, до хвилі , до бризу,
Бо там же така благодать…
Хоть кажуть..
Там плавають палки чуми та і спори холери…
Там сточнії води пливуть,
Ще кажуть, зараза там вільно так ходить,
А люди від “ковіду” мруть.
А іншії кажуть, якийсь там корабль,
Втопив косметичні масла.
То гарно, мабудь, будем плавать без “лодки”,
Ще й нам не потрібно весла.
Такий моціон, отже, майже він повний,
Ще як і в Аль Шейхі, для нас безкоштовний…
Ліворуч керма, ячмінь колоситься,
Праворуч – пшениця колоссям хвалиться…
Попереду льон, синню пада з небес,
Пташки десь щебечуть – не чути колес.
А он і Одеса, з туману воскресла,
Ой, як же пірнути кортить….
Ось море, не чорне воно, а зелене?
І зовсім воно не горить.
І в морі немає ні вод ні холери,
А люди від хворі не мруть,
До того ж, не всі вже й маски одягають,
І дуже щасливо живуть.
12.07.2021 © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2021
Вітерець.
Біжить по полю вітерець,
От такий він молодець.
Куряву здіймає, трави нахиляє.
Бігає де схоче та поле лоскоче.
Колоски обдув, бо спека,
Хоч жнива вже й недалеко.
Трішки підсушив травичку,
Бурячку підсмажив гичку.
Допоміг він пташеняті,
На крило могло щоб стати.
З братом, лоба в лоб зіткнувся,
Сил набрався, не спіткнувся.
Знов як дзиґа закрутився,
Та й до лісу покотився.
Так котився він, крутився,
А у лісі загубився.
04.07.2021 © В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021
Володе.
(Памяти моего товарища, Капитана второго ранга).
Кто у привычного корыта,
Едят и пьют всегда досыта.
Сказать те могут, что за вздор,
Нёс Вова Кунец – Командор.
А вот его скупой рассказ,
Мне удалось услышать раз.
Мы были с ним тогда при деле,
“Служили” вместе в квартотделе,
И часто в тесном кабинете,
Что б Зам. коварный не заметил,
Мы разливали на двоих,
Но не о том сейчас мой стих.
Я будто с ним ходил в походы,
И бороздил чужие воды,
В подлодке в бездну опускался,
Мне было страшно, я боялся.
Боялся мёртвой толщи вод,
Когда сжимается живот,
Через торпедный аппарат,
Наверх и к жизни выйти рад.
Светила темнотою смерть,
И там волнуется не твердь,
А злой февральский Лаперуз,
На шею вешает свой груз.
До берега 12 миль,
Не одолеть их даже в штиль.
Погибло 20ть, выжил он,
И целовал холодный бон.
ПЛАРБ затаился, он не спит,
Дежурство боевое бдит.
Под толщею нам чуждых вод,
Живёт советский в нём народ.
Из щелей капает вода,
Но это, в общем, не беда.
Ведь Командор и приберёг,
Комплект резиновых сапог.
Вот худший случай, две беды,
Для чая в лодке нет воды.
Соляркой пахнет суп и чай,
Чтоб не объесться невзначай.
И освещенье режет уши,
Матросским потом травит души.
Так хочется наверх подняться,
И грудью воздуху отдаться,
Воды морской из губ лизнуть,
На белый свет чуть, чуть взглянуть.
Но велено не расслабляться,
Три месяца не подниматься.
В промёрзшем городке закрытом,
Людьми и богом позабытом,
Ждут, может, дети и жена,
А может и не ждёт она???
Все за плечами океаны,
Но плохо заживают раны,
Души израненной седой,
Просоленной морской водой.
На якоре сейчас моряк,
Зашхерился и словно рак,
Сидит в своём домашнем море,
На пенсии, а не в дозоре.
Наград своих иконостас,
Показывает каждый раз.
Морскою дружбой дорожит,
Ни перед кем он не дрожит.
01.01.2004г.© В. Небайдужый
Капитан второго ранга - Володя Кунец ,
умер от лейкемии в возрасте 49 лет, в далёком 2007 году.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918692
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.07.2021
“Студенту”
Ты спросил, почему я так быстро одел,
На погоны Звезду себе третью?
Ты “студент», ты меня не поймёшь,
Нет, “студент”, я не в маршалы мечу.
Для тебя непонятна команда “Подъём!”,
Что как гром среди ясного неба,
Пепелила мне сны беспощадным огнём,
А поспать так хотелось, как голодному хлеба.
Да, не нюхал я запах медовых тех рощ,
Где ты с девушкой шёл, и пиджак нараспашку.
В это время, быть может, хлестал меня дождь,
Может быть, что я чистил картошку.
Сам я шил и стирал, за собой убирал,
Шёл по улице не без оглядки.
От патрульных собак, я не раз удирал.
Ты - же бегал спокойно на блядки.
Ты не сравнивай юность свою и мою,
Ведь ты жил возле мамы и папы,
И “балдел” там, как праведник в божьем раю,
Я сбивал на плацу свои грешные лапы.
А звезду поспешил прикрепить потому,
Чтобы видел “студент” и сверхсрочник,
Чтоб неясностей не было здесь никому,
Вот идет офицер- он Бессрочник.
08.1981. © В. Небайдужый
Пояснення: Студентами називали офіцерів строкової служби, які були призвані після закінчення ВНЗ та отримали військове звання - лейтенант.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918607
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.07.2021
Мой сын
Мой сын много лет пробивался на свет,
Как я тебя ждал, а тебя уже нет,
Вот маму твою я под руку веду,
А сам я иду, но как будто в аду.
И слушаю-слышу пустой разговор,
Он бьёт меня в сердце - лавиною с гор,
Сынок, ты сегодня навеки умолк,
А ведь очень скоро родиться б ты мог,
И что-то такое б для нас лепетал,
По комнате бегал, пока б не устал.
А может, пригрел бы на старости лет
Но злой инструмент сказал тебе “НЕТ!”,
Мой сын, ведь тебя я ещё не любил
Но я бы тебя никогда не убил
Ты – если б при жизни своей голодал
Я в б пищу тебе, свое б сердце отдал.
03.04.1995.© В. Небайдужый.
Мій син.
Мій син, народитись ти скоро вже міг,
Чекав я тебе, вберегти все ж не зміг…
Ось маму твою я за руку веду,
А сам відчуваю, як в пекло іду.
Розмову я чую пусту, невпопад,
Що бʼє мене в серце, як з гір камнепад.
Синок, ти сьогодні навіки замовк,
До білого світу закрився “замок”.
А скоро на світ народитись ти міг,
І чули б ми “топіт” твоїх малих ніг.
Кімнатою б бігав та щось белькотів,
Поки не зморився, чи їсти б схотів.
А може пригрів би у старості дні,
Та злий інструмент, сказав тобі: “НІ!!!”
Мій син, я тебе навіть ще не любив,
Але я б тебе нізащо і не вбив…
Якби ти в житті, не дай Бог голодав,
Я б в їжу тобі, своє серце б віддав.
03.04.1995.© В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Багато мною випито.
Багато мною випито, ще й випито до дна,
Гірких, та і солодких чаш вина..
Ніщо не радує, не радість і не сміх,
І не кружляє голову успіх…
Немає заздрості до ворогів та їх удач.
І не турбує слух дитячий плач.
Не обпікає рук холодний лід,
Геть не солодкий в моєму роті мед.
Пташки співають сумно, невпопад,
І зовсім не дивує зорепад..
Багаття не дає тепла, та й навіть дім,
Дає мені не те, що іншим, всім.
Кругом якась журба, куди не кинь,
І не лякає навіть смерті тінь.
Якась настала нездорова мить,
Що раптом, нецікаво стало жить.
Я, наче є, здається, що нема,
Невже це все, і вічная зима?
Ні, чоловіче, ти вперед дивись.
Життя і є ота щаслива Мить.
06.2019 р. © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Парад
Послухать вас, то зовсім подуріли,
А може, що такими ви і були….
Вже котрий день, як “приторний” смаколик.
На всіх ТВ ваш примітивний ролик…
Про те і як дівчаток на парад,
Чи на підборах виводити, чи так.
Чи можете трусики у бідних перевірте,
То буде геть пристойно, тож повірте.
І взагалі питання, а який “мудак”,
Та і навіщо з жіночок знущається він так.
З поконвіків , парад, то демонструє силу,
А не Оксану, Настю чи Галину.
В Державі трапилось з чоловіками щось?
Чи всі вже призвані, всі діючі в ООС??
А може всі під ліжками засіли,
Та бережуть себе щосили.
То з Гімну познущалися, то знову,
Нам пропонують подивитись нове шоу.
Коли на Сході грім війни гримить,
В Державі цирк потрібно припинить.
02.06.2021 © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Мала Батьківщина
Чи совість десь, чогось проснулась,
А вже проснувшись, схаменулась.
Та стала мучити - довбати,
Та так, що вже й вночі не спати.
Питає: Що мовчиш людино?
Либонь забув, що є Єдина,
На всій вселеній, всій Землі,
На Сонці, Світлі і у Млі.
Що є Єдина Батьківщина.
Це те село - де ти родився,
На світ цей Божий там зʼявився,
Де перший раз почав волати,
І груди мамині сосати.
Пізнав, що цей великий світ,
Не лиш до Батьківських воріт.
То ж голосно, для всіх скажи,
І всьому світу докажи.
Що є Найбільша Батьківщина.
Бо навіть жаба он кво-коче,
Бо теж хвалитись мабуть хоче,
Болотом. І не чиїмось.
А ми себе соромимось.
Бо є Найкраща Батьківщина.
Чого ж соромишся селюче?
Ти бачив світ, та те болюче,
Стернею що кололо пʼяти,
Ти знаєш це, чужим не взнати.
Бо то є Рідна Батьківщина.
А може ти забув свій рід?
І трав весняних первоцвіт?
Коли в чужих краях тинявся.
З людьми своїми геть не знався.
Забув Найбільшу Батьківщину???.
Ні – знаю й люблю свій Народ,
І чую “ґвалт” весняних вод,
Акацій білих первоцвіт,
Я плоть як є – селянський рід.
Бо є Єдина Батьківщина.
Село на перехресті балок,
Ту гору де займався ранок,
Ті сонячні ясні світанки,
Вітрів ті куряви і танки.
Бо в тій Єдиний Батьківщині:
Жили Куряни і Москвити,
Смоляни, тай чому не жити,
Були зі всеї УкраЇни,
Ще й молдавани і румини.
Була Єдина Батьківщина.
Всі пережили лихоліття,
Найбільшої біди століття,
Полковник був і був комбат,
Зі ста дворів – два ста солдат.
Бо була Спільна Батьківщина.
Був свій поет і свій художник,
Був шорник, геній і “сапожник”.
Був свій бандит і був свій злодій,
Веселих автор був пародій
Але то все одна сімʼя,
І в ній жили і ти і я.
То була Добра Батьківщина.
Пропала Батьківська оселя,
І прахом стала біла стеля,
Пішли джерела із криниці,
Не стало чистої водиці,
І лиш на старому “погості”,
Дідів там наших тліють кості.
А люди, рідні і знайомі,
Тепер нам зовсім невідомі.
О наші люди, добрі люди,
Де ви тепер, тепер ви всюди.
Де ти, Єдина Батьківщина???
04.03.2005г. © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2021
По итогам общения с моряком дальнего плавания,
во времена позднего СССР.
Резиновая Маша
Вам расскажу не быль, не сказ,
А просто маленький рассказ.
О том, как на торговом судне,
Суровые проходят будни.
Не будет слов о героизме
На этот раз - об онанизме.
Там капитан, вопросов нет,
Был пьяница и импотент.
Старпом, без шума-гама, тихо,
На кухне трахал повариху.
Вот штурман всех сильней на свете,
Любил просиживать в буфете,
Держаться за большие сиськи,
Красивой девушки Лариски.
Не буду врать, но их главмех,
Жил как-то странно, без потех.
Второй помощник был мальчишка,
И не бог – весть, какая шишка…
Страдал весь бедный экипаж,
Страдал и мучился, ну - АЖ!!!
Дрочили дружно в туалетах,
На баках ютах и в буфетах.
Вот так и жили тихо, стойко,
Но вдруг явилась перестройка.
Сначала как-то так несмело,
Но кто-то слух пустил умело:
Что, мол, Политбюро решило,
Полулегально разрешило…
Была как будто телеграмма,
И даже будто шифрограмма.
Всему, мол, экипажу что б,
В ближайший порт, зайти в секс - шоп.
Злой капитан, а помполит,
Ругается, и всем велит,
Не верить слухам, а матросам,
Советует заняться кроссом.
Но слух не меньше стал на том,
А рос быстрей, чем снежный ком.
Возникла вдруг не почва – грунт,
Ещё чуть-чуть, и грянет бунт.
И что б решить такой вопрос,
В Москву шлёт капитан запрос.
На судне том служил радист
Хитёр, хоть с виду неказист.
Ответ он сочинил умело,
И приподнёс начальству смело:
“Не время кланяться догматам,
Для секса всё купить ребятам”.
И вот на “чёрный” континент,
Советский наш ступил клиент.
Крутил товар и так и сяк,
Ну, вещь чтоб выбрать, не пустяк.
Доволен тем, что всё в пакете,
Счастливей, всех и вся на свете.
И продавец ему в придачу,
Цветных гандонов дал на сдачу.
Конечно, и смешно и грех,
Пакет один, один на всех…
Нет, не привык народ наш спорить,
Народ привык наш экономить.
Ну а когда пакет открыли,
То от восторга дружно взвыли.
Была резиновая “Маша”,
Была вся чёрная-не наша.
Лицо и ноги бедра грудь…
И главное - жива как ртуть.
Сначала “трахал” комсостав,
От жизни половой устав.
“Тянули” “Машу” машинисты,
Потом помучили связисты.
Слегка испачкану в мазуте,
В спецкойке, трахали в каюте.
А кто-то в Красный уголок,
Однажды “Машу” приволок.
И на виду у Ильича,
Толпой е…и сгоряча.
Потом резиновую “Машу”,
Пусть чёрную, теперь уж нашу.
Домой, в родной приписки порт,
Привёз корабль, собою горд.
Вот-тут то всё и прояснилось…
Такое в страшном сне не снилось.
Пришли сдаваться и не часть,
А всей командой в медсанчасть.
Для объяснений путь недолог,
Диагноз ставил венеролог.
По две заразы на конец,
И каждый получил, подлец.
Все стойко “Машу” покрывали,
И долго так - не выдавали.
А всё ж нашли, собаки “Машу”,
И – ликвидировали, нашу.
МОРАЛЬ: страна хоть не богата,
Не надо жадничать ребята.
Не надо экономить боны,
А лучше покупать гандоны.
01.11.1994р.© В Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918391
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2021
Маринка
Народила донька, та маленьку дочку,
Не кричить, не плаче – спить собі ніврочку.
Лиш тоді проснеться, щоби всі віддали,
Що їй замнеться, та й не забували.
Очки як гудзинки, шовкове волосся,
В день життя щасливий, ти у нас знайшлося.
Щось хапають ручки, й сновигають ніжки,
Не спіши маленьке, підрости ще трішки.
Кривить губинятка, моє немовлятко,
Щоб не загубились її мама й татко.
Щоби мами груди і солодку моню,
І в ночі і вранці накормили доню.
Коли щось побаче, писне чи заплаче,
Дуже лагідненько, котенятко наче.
Червоніють щічки, і вночі і днинки,
У моїй гарнюній, внученьки Маринки.
Я дивлюсь в надію, внученьці радію
Вдень, вночі і в ранці отакій малявці.
Підростеш ось трішки, щоб зміцніли ніжки,
Й підеш від хатинки, на свої стежинки.
Вам мої ви рідні, добрі побажання,
З святом, всім здоров’я й щирі привітання.
Дід Валєра.
08.03.2011р. В.Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
Загубилася Марійка.
Десь згубилася Марійка,
Втрата то, а не копійка.
Ще немає її досі,
Мабуть заблукала в лісі.
Між трьох сосен серед дня,
Заблукало бісеня.
Дружно кинемо гуляти,
Всі Марійку йдем шукати.
Кличем знову, знову й знову,
Гей Марійко! Йди додому.
В цьому лісі стільки бід,
Бродить чи живе ведмідь.
Можуть там і злі вовки,
Заповзти під ялинки.
Ходить ще руда лисиця,
Їй також чомусь не спиться.
Виглянь дівчинко хоч трішки,
Ми дамо тобі горішки.
Гей Марійко, ми благаєм,
Не ходи сама ти гаєм.
Не лягай спать на травицю,
Бо недобрий сон присниться.
В дім іди, твої подружки,
Зачекалися подушки.
Дома тобі баба й дід,
Зготували вже обід.
Каша, борщик, бутерброд,
Ще й компотик тобі в рот.
Є ще чорная ікорка,
Але зʼїсть її Єгорка…
Швидше , швидше вибігай,
Єгорці все не віддавай.
Тож почула нас Марія,
Та прибігла до подвірʼя.
02.05.2021. © В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
Борщик
Щоб смачний зварити борщик,
Ти візьми Марино горщик,
Чисто вимий з милом ручки,
З бурячка відрізуй гички.
На голівку вʼяжем хустку,
Та візьмем хрустку капустку,
Ще потрібна нам морквинка,
Невеличка цибулинка.
Помідори перезрілі,
Справні рученьки – умілі.
Гострий ножик – різачок,
Щоб нарізать бурячок.
Де - хто смажить, інші так,
Кидають в окріп буряк.
Ще раніш, звари квасольку,
Скільки? Кожному на дольку.
Потім, кидаєш картоплю,
Ще й капусти трохи втоплю.
Ось отак ми куховарим,
Все оце довгенько варим.
Поруч смажимо засмажку.
Що? Втомилась? Мабуть жарко?
На олійці, чи на смальці,
Обережно! Спалиш пальці!
Дрібно ріжеш цибулину,
Масло кинь, вершків краплинку.
Подрібни тертям морквину,
Перемішуй, сковтуй слину.
Перчик – той, що солоденький,
Кинь в засмажку – хоч маленький.
Добре справишся, нівроку,
Доливай з томатів соку.
Борщик всім оцим заправиш,
Ти майстерно куховариш.
Часничку додай зубець,
Ти Маринко – молодець.
Ложки наші де? Черпак?
Всім обідать буде смак.
Бабу й діда, маму й тата,
Чим багата наша хата.
Добрий борщ, мʼякі пампушки,
Щоб позаздрили подружки.
Пригощай, всіх накорми,
Щоб усі раділи ми.
24.03.2021 © В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
Стройова пісня учнів СЗЗ “Словʼянська гімназія”, для участі в змаганнях “Джура”.
Ми діти козацької слави,
Під стягом Слов’янських чеснот,
Пліч - опліч, гуртуємось в лави,
Для штурму Державних висот.
Приспів
Вперед! Вперед! Вперед за Україну!
За рідну, добру матінку свою.
Хай голосно для всіх ця пісня лине,
Йдемо разом в згуртованнім строю.
Нас сурми історії кличуть,
Державу свою боронить,
Ми вірим – вороженьки згинуть,
Настане щасливая мить.
Приспів
Вперед! Вперед! За славну Україну,
Йдемо, йдемо в учнівському строю,
Вперед! Вперед! Вперед за Україну!
За рідну, добру матінку свою.
Гей! Гей ! Гей!.
© 2019 рік. В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
З Північного Сходу двоголовий орел,
Знову готує нам еСеРеСеР.
Та від Донбасу й до сивих Карпат,
Боронить Батьківщину Український солдат.
Приспів
І наше гасло, навчайся вчасно,
Країну рідну боронить.
Щоб дати відсіч, ворожій силі,
Коли прийде тривожна мить.
Чорная сила з мечом, що прийде,
В землі українській погибель знайде.
Бо від Чорнобиля до Криму й Карпат,
Береже Україну, наш мужній солдат.
Приспів
Тож наше гасло, готуйся вчасно,
Країну рідну боронить.
Щоб дати відсіч, ворожій силі,
Коли прийде тривожна мить.
© 2019 рік. М. Київ.
В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
По стране несется тройка,
Миша, Рая, Перестройка.
Как – то жили, не тужили,
Хлеб жевали, водку пили.
Кто ловил селедку в бочке,
Кто в лесу сидел на точке,
На “ядреную” на кнопку
Разместив спиртяшки стопку.
В производстве не застой,
С виду наш народ простой.
Видит лишь одну заботу,
Как бы выполнить работу.
Вся в ударниках держава,
Партии, портретам слава.
Мир не в шелковой рубахе,
Мир держали в жутком страхе.
Но несется дальше тройка,
Миша, Рая, Перестройка.
Понеслись по свету кличи,
Прекратить хвалу и спичи.
Мол, неправильно живем,
Дышим, ходим, спим, жуём.
В пропоганде есть изъян,
Спит народ, народ то пьян.
Водку мигом отобрали,
Что разбили, что изъяли.
Но бурлит толпа с похмелья,
Нет уж пьяного веселья.
И во всем и в мире мнений,
Много толков и сомнений.
Неспокойны ихни мэры,
Не спасут и Кордильеры.
Протрезвев Советский ас,
Бомбу сбросит прямо в нас.
Ну а если в подземелье,
Голова болит с похмелья,
Не нащупает вдруг стопку,
А нажмет случайно кнопку?
И у берегов их ПЛАРБы,
Каждый тут-же залпом дал бы.
В страхе хитрый Сэм решает,
Подкормить он нас желает.
И пошли в страну подарки ,
Званой так “гуманитарки”.
По волнам не шатко –валко,
Нате ешьте нам не жалко.
Все равно препроизводим,
Выбросим или изводим.
Шлют нам сладкие конфеты,
И истоптаны штиблеты.
Все сожрёте, что свалялось
Нам не надо и не сдалось.
Будет славно вашей Кате,
В нашем ношенном халате.
А от наших от собачек,
Шлем консервов тонны пачек.
Сроки годности их жутки,
Им испортили желудки.
А у вас пенсионеры,
Их едят без всякой меры.
Рад народ, народ не лют,
Как не жить – подарки шлют…
В воинской далекой части,
Перестройка – бич, несчастье.
Все желают услужить,
Выполнить и доложить.
Хороша одна пехота,
Ставить строй- то их работа.
Летчики не любят строя,
В ПВО-не любят втрое,
А на ПЛАРБАх- там братва,
Перестроится – едва,
Места мало им в отсеках,
Жуть, тоска в морях и реках.
Но хитер наш дядя Сэм,
Угодить стремиться всем.
Дело мол, друзья не в строе,
Надо поменять устои.
Выбросьте свои сомненья,
В толк возьмите наше мненье.
Вы порежьте самолёты,
Мы расширим ваши квоты.
Повзрываете ракеты,
Мы мясные вам паштеты.
И жилищная проблема,
Не такая уж дилемма.
Знайте, кто ваш друг- кто враг,
Делаем мы первый шаг.
И готовим мы в полет,
Свой военный самолет.
Тон пятнадцать будет груза,
Вам “халява”, нам обуза.
Мыли полосу солдаты,
Потемнели их бушлаты.
В цвет зеленый ОБАТО,
Красил саксаул за то.
Вандерберг- Сары-Шаган,
Словно выстрелил наган.
Нашим надо привода,
Чтоб столбы и провода.
А у них своя забота ,
Привод – спутника работа.
Представителей собрали,
Лишних c глаз долой убрали.
Ровно к часу “Геркулес”,
На бетонку слез с небес.
Командира звали Скот,
Спирта он не брал и в рот.
Техник Вася все старался,
Подпоить его пытался,
Но ребята в Сомали,
Тоже кой-чего везли…
Там ведь тоже непорядки,
Негры кормятся не с грядки,
И не сеют и не жнут,
А небесной манны ждут.
Так случилось в этот год,
Был бананов недород.
Годом раньше, как нарыв,
Лопнул социальный взрыв.
Негритята там и тут,
От голодной смерти мрут.
Их отцы такой народ,
Ждут подлёта пищи в рот.
Все “Окей”, здоровы будьте,
Нашу дружбу не забудьте.
“Геркулес” сам разгрузился,
В дымке знойной растворился
Кучи ящиков, пакеты,
Банки, баночки, конфеты.
Чтоб чего - то не случилось,
И проверить груз на “вшивость”,
Чтоб творенье вражьих рук,
Выловить чужой нам “Жук”.
Вмиг явился нач-режима,
Офицер крутой, мужчина,
Лично партией проверен,
Он ЦК, народу верен.
И как настоящий “крот”,
Он в складской проникнул грот.
Прочитать чтоб, просветить,
Обнаружить, доложить.
Но его трёхлетний ВУЗ,
Языков тяжёлых груз,
Не давал в мешок им знаний,
Кроме лейтенантских званий.
Так, что не было печали,
Там лингвистов не встречали.
Знал он твёрдо “Вери гут”,
Ну и “Гитлеру капут”.
“Спец” в вещах недолго рылся,
Быстро к свету возвратился,
С криком “Ну - ка берегись!
Кто где может, там ложись!
Здесь “Elektriche wagina ”,
Гадом буду, это мина“”
В общем, в страшном сне не снилось,
Как всё быстро закрутилось.
Напугался весь народ,
Вызван был сапёрный взвод.
Командир был старый волк,
В взрывотехнике знал толк.
Он без разговора, прений,
Не страшась высоких мнений,
На Америку был зол,
И в пакет засунул тол.
Разлетелись - на осколки,
Их резиновые “тёлки”!!!
“Ботал” наш режим по фене,
И взорвал её к “едрене”.
Жаль, конечно, что так сталось,
Никому ведь не досталось.
Но большой не тронут груз,
Командир пощупал ус.
Слово взял замполит части:
“В дружбе мир, а в мире счастье.
Чтоб в подарках разобраться,
В штаб комиссии собраться”.
Командир, начпо, начштаба,
От общественности баба,
Замполитова жена,
И делила всё она.
Допоставкам по Ленд-Лизу,
Замполит оформил визу,
Загрузил он в свой гараж,
И в квартиру на этаж,
Сколько смог, то приволок,
Сунув в шкаф под потолок.
Вечно пьяный комендант,
До чего во всем педант,
Ихний боевой устав,
Спрятал, мельком пролистав.
От него ни в коем разе,
Не отстал начальник связи.
Как бульдозер пёр начтыл,
А начхим всех матом крыл..
Не в накладе командир,
Профсоюз и зам по НИИР.
Комсомол - наш авангард,
Тоже был стараться рад.
Думаю что детский сад,
Был конфетам всё-же рад.
Но потом – озёра слёз
В жвачках жил сальманелёз.
В госпитале их ренгены?
Облучили наши гены.
Устаревшие приборы,
Посложили в кучи, горы.
В большинстве своём то хлам,
Был доставлен в наш бедлам.
В чём мораль? Да нет морали.
Нас ведь просто обо-рали.
© В. Небайдужый. 1988г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918039
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.06.2021
Всі діючі особи видумані,
і ніякого відношення до
Президента України та
його родини - не мають.
Автор – В.Небайдужий
НАТО
Виліз Тарас з БМВ, тай питає - Тато,
А навіщо нам оте заморськеє НАТО?
Чом не СЕНТО, не СЕАТО, АНЗЮС
чи АЗПАК,
Беруть туди всіх хто хоче,
Без грошей – за так.
Та і що тебе тривоже?
Нас ніхто не переможе!
У нас армійські вояки,
У нас є браві козаки.
Військовики –то просто жуть,
Не цілячись – літак убʼють.
Ракети наші до пори,
Літали в місто Бровари...
А ще із танкових гармат,
Поцілили в своїх солдат.
Вони такий вчиняють гам,
Що страшно нашим ворогам.
Ну а козацький гурт – курень,
Зрубає ворогів на пень.
Ще б відродить неандертальців,
Хоча би для народних танців.
Кордони наші всі закриті,
Пости - дороги перериті.
Там на кордоні просто лють,
Все що знайдуть – собі беруть.
Бо прокорми себе й собак,
Та й штаб їх їсти не дурак...
У нас є внутрішні війська,
Ніхто з них не дріма пока.
Та їх ще Дучма озадачив,
А де вони – ніхто не бачив.
А злих міліціянтів кучі,
Коли ти їдеш – їх там тучі.
Є МНС , на всяк випадок,
Від непредбачених нападок.
А СБУ, давно всі знають,
Як про державу добре дбають.
У нас є митників навалом,
Беруть, бува щоправда “ налом”.
А наші налоговики!!!
Оце опора, це Бики.
І генеральний прокурор,
Бува вчиня комусь терор.
І є хлопʼята із “Девʼятки”,
Що нам з тобою лижуть пʼятки.
Ще є “прикольна” субмарина,
Хоча ще не прийшла ій днина...
Є батальйон, що салютує,
І ще резерв, що теж лютує.
Ще є народні депутати,
Щоправда , на народ їм чхати.
Представники місцевих влад,
І держслужбовців – повний штат.
Ще рахункова є палата,
А ще забув я твого свата.
Куми , та ще і “любі друзі”,
Всі мають добре й по заслузі...
А прийдуть натівські солдати,
А ти не знаєш як сказати
“бонжур мадам”, то треба нам?
І так уже все гарно склалось,
Навіщо то воно нам здалось?
Вже в депутатах їхні діти,
Не треба досвіду й освіти.
І я вже мав патентів кучу,
Та й справи непогано кручу.
І ти собі дубки саджаєш,
Та бджілок в вулики пускаєш...
Всі позбирав старинні речі,
Горшки та глечики до печі.
Народ “по українськи дума”,
Яка в старців нелегка сума...
Та вже й забув про обіцянки,
Бо зна, що то пусті цяцянки.
Тато чмокнув, тато смокнув,
Потрогав за носа.
Та не зна як відповісти,
Треба спитать Боса.
Та не боса, гарно взута,
Добре разодіта.
Біля неї англійською ,
Мовлять ії діти...
Підтягнув рукава,
Кивнув головою,
Учись сину захищатись,
Бо що це з тобою.
Це тобі не “журнал юзі” .
Кинуть “ксіву” в пику,
Тут закони зовсім другі,
Я ще сам не звикну.
А ну проснуться шахтарі,
Та візьмуть в руки дубарі.
Пока їх там що сили має,
Ахмет в наморднику тримає.
Не злі в Хоружівці селяни,
Але ж – голодні подоляни,
Та і гуцули добре биті,
Не всі накормлені та ситі.
Чуть, що – є Натівський солдат,
А він для них не кум, не сват.
Всім – хто бузує, як намисто,
Ярлик повісить терориста…
Та й бачиш – „старшая сестра”,
Уже не добра і проста.
То перекрила нафту й газ,
А то візьме й пришле спецназ.
Хоть буде час зібрать монатки,
Й за океан „намазать” п”ятки.
В ті Штати, в Юту чи в Техас,
Вони давно чекають нас…
©В.Небайдужий 14.05.20006 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021
Танцювали Гичка з Маком.
Танцювали Гичка з Маком,
А Часник із Пастернаком,
Кріп скакав з Петрушкою,
Доброю подружкою.
Танцювали – гомоніли,
Ніженьками топотіли.
Горох вився на Фасолі,
Не бажав другої долі.
Огірок на Помідорах,
Стукав – грюкав на підборах.
Обняв Диню Кавунець,
От такий він молодець.
Реготали Картопельки,
Обійнявши Конопельки.
Танцювала Кукурудза,
Розпустивши свого пуза.
Гуп! Гуп! Гуп! скакав Кабак,
Сипався додолу Мак.
Баклажан обняв травичку,
Наче гарну молодичку.
Ось так було на городі,
Наче по останній моді.
Бо збирався урожай,
Літечку приходив край.
В. Небайдужий.
© 18.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Свічки.
Ви запаліть свічки, закривши мої очі,
Ні плачу та ні сліз на цю краплину ночі.
Слів не потрібно, та пустих розмов,
Свічки нехай лиш плачуть, знову й знов.
На підвіконні слабко, хай тремтить,
Палким метеликом оця остання мить.
Нехай ладану дух, струмує дим лампади,
Душа і Тіло розлучитись будуть раді.
Пройшли разом десятки літ, не мить,
Один від одного щоб врешті відпочить.
Що Тіло - тлінь, земля,
А ось Душа, в Душі вся Суть моя.
І їй би в вічність віддалитись,
Тому Свічкам в цей час,
Належить їм світитись.
Бо свічка для Душі,
Що кораблю маяк,
Щоб шлях вказати,
Без Свічки тут ніяк.
Прошу!
В мою скорботну мить,
Свічки в цей час в кімнаті запаліть.
Нехай струмочком тихо віск біжить,
Крича мовчазно, що життя - це мить.
А Ви слова й розмови бережіть,
Свічки хай плачуть в цю останню мить.
В.Небайдужий.
06.09.2012.
м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Там де сивиї смереки,
Й гір торкаються лелеки,
Із джерельця під скалою,
Що висить на кручі,
Вибіг в світ малий Струмочок,
Веселий, співучий.
Яром поміж рівчачками,
Побіг по долині,
В далину ту недосяжну,
Там де гори сині.
Від хмаринки взяв краплинку,
Хай малесеньку частинку.
Взяв ковточок у кринички,
Ще й холодної водички.
Братів зустрів та й обнявся,
Сили їхньої набрався.
Побіг далі ще швидчіше,
У долину сміливіше.
Там зустрів сестричку –
Дощову водичку,
Задзюрчав, як засміявся,
Он яким я гарним вдався.
Біг він довго лісом – гаєм,
Біг ще й там – де ми не знаєм.
Та й прибіг до річки –
Старшої Сестрички.
Люба й гарная Сестриця,
Ось тобі моя водиця,
То візьми мене з собою,
Разом підемо водою.
Сам боюся я втомлюся,
В чужім краю загублюся.
Чи в землі розтану,
Й бігти перестану.
Хочу я в долину,
Бо в горах я згину.
Хочу Моря-Океану,
З ними я великим стану.
Буду води там здіймати,
Кораблі на дно пускати,
Буду Дощ і Сніг жбурляти,
І велику владу мати.
А вселеньку Сушу,
Я візьму за Душу.
Каже Йому річка,
Старшая Сестричка.
Нащо тобі брате,
Такії розбрати.
Маєш чисту воду,
Та гарную вроду,
Маєш мов дзвіночок –
Чистий голосочок,
Он біжи в долину,
Напої травину.
Заспівай он Вуху,
Й сам течи щодуху.
Не послухав річку –
Старшую Сестричку,
Та й втопив у воду
Свою гарну вроду.
В’ється річка – невеличка,
Десь, кудись біжить водичка..
Хвилька водну гладь морочить,
І тихенько берег точить…
Так спішить водою грає,
До чужого збігти краю.
Залишити рідні гори,
Щоби вийти на простори.
Загубивсь Струмочок –
Срібний голосочок,
Та й втопив у воду
Свою гарну вроду.
Біг би сам тихенько,
Дзюркотів миленько,
Й ніс би радість всюди,
Щоб раділи люди.
©08.06.2011. В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021