Оля Тимошенко

Сторінки (4/357):  « 1 2 3 4 »

Покинутий світ (Оповідка друга)

     На  околиці  міста,  в  тиші  ошатних  будівель,  сховався  давно  покинутий  чи  то  колишній  санаторій,  чи  то  оздоровчий  табір.  Це  зруйнований  комплекс,  що  складається  з  триповерхової  споруди,  гаражів,  двох  одноповерхових  будівель,  сторожової  хатини  та  ще  якоїсь  незрозумілої  споруди,  огороджений  з  трьох  боків  триметровим  світлим  парканом,  прихований  від  допитливих  очей  лабіринтом  дерев  та  кущів.  Уздовж  парканів,  з  трьох  сторін,  розкинулися  дороги,  четверта  сторона  не  була  загороджена,  там  тяглася  лісова  доріжка,  і  від  неї  за  три-чотири  метри  починаються  приватні  помешкання.  Загалом,  це  тихий  дикий  куточок,  в  якому  на  руїнах  старих,  забутих  приміщень  розрісся  маленький  проміжок  дикої  природи.
     Дерева,  кущі,  зелена  ніким  незаймана  трава,  і  тільки  де-не-де  валяються  дошки  та  повалені  стовбури  дерев.  Здалеку  і  не  скажеш,  що  тут  колись  було  щось  подібне  до  санаторію  чи  оздоровчого  табору.  Але  якщо  зайти  вглиб,  можна  відразу  помітити  триповерхову  будівлю,  розміщену  неначе  в  центрі  «квадрата».  Трохи  далі,  збоку,  розташувалися  старі  гаражі,  десь  за  п'ять  метрів  від  них  –  одноповерхова  споруда  з  побитими  вікнами  та  поваленими  дверима,  із  яких  стирчали  цвяхи  та  злазила  фарба,  а  недалеко  від  неї  –  сторожова  хатина.  В  іншому  кінці  цієї  території  стояла  така  ж  пошарпана  одноповерхова  будівля  з  потрощеним  від  поваленого  дерева  дахом,  а  поблизу  неї  чи  то  роздягальня,  чи  то  туалет,  не  було  ясно.  І  скрізь  дерева,  кущі,  то  висока,  то  низька  трава,  що  блищала  на  сонці.  Паркан  був  світло-сірого  кольору  з  прямокутними  вертикальними  заглибленнями  та  круглими  отворами  зверху.  Десь  посередині,  з  двох  боків,  стояли  сині  сітчасті  хвіртки  та  ворота,  які  вже  давно  не  відкривалися  для  машин.  З  четвертої  сторони  не  було  нічого  –  і  кожен  охочий  міг  зайти  і  побачити  цей  осередок  дикої  природи  та  ніби  затуманені,  побиті  часом  та  живими  масивними  переплетіннями,  будівлі.
Цей  покинутий  куточок  заманював  до  себе  своїми  незвичними  місцями  та  контрастами.  Заманював  тих,  хто  хотів  на  власні  очі  побачити  перемогу  природи  над  людськими  грубими  миттєвими  слідами.  Ця  непримітна  територія.  А,  можливо,  тут  колись  лунав  дитячий  сміх,  звично  метушилися  люди,  щось  робили,  перебирали,  переставляли  з  місця  на  місце,  щось  удосконалювали,  прикрашали  чи  займалися  своїми  буденними  справами.  Тепер  доволі  складно  відгадати,  що  саме  вони  тут  робили.  Тепер  тут  руїни,  точніше  залишки  процесів,  результатів  людської  діяльності.  Покинутий  світ,  пройнятий,  незримо  захоплений  природними  порухами  та  життям,  які  десятки  років  тому  несправедливо  ущільнили  у  нові  точні  нерозсудливі  межі.  Залишений  найлютішим  звіром  на  світі,  цей  клаптик  землі  знову  розігрався  красивими,  чудовими,  мінливими  кольорами  зелені  та  заблищав  їхніми  відтінками.  І  взагалі,  це  виглядало  так,  ніби  все  наповнювалося  чимось  новим,  чимось  незвичайним,  чимось  незвіданим,  хоча  насправді  це  природа  просто  відновлювала  свою  втрачену,  занедбану  людьми,  територію.
     Триповерхова  будівля.  Головна  споруда  цього  захованого  простору.  Стояла,  мов  привид,  лякала  і  водночас  заманювала  застиглими  таємницями.  Цікаво,  що  там,  всередині?  А  всередині  пустка,  як  комусь  може  здатися,  розруха,  перемішана  з  роботою  часу  і  потужними,  впевненими  діями  мінливих  стихій.  Всередині  розгорнулася  зав'язка  знівеченого  приміщення.  Це  все  скидалося  на  попіл  від  великого  вогнища.  Але  про  все  детальніше.  Увійти  можна  було  із  двох  боків.  Двері.  Одні  лежали  на  сходах,  побиті,  обдерті,  відкинуті  на  метр  від  свого  попереднього  місця  перебування.  До  інших  дверей  з  протилежного  боку  не  можна  було  пробратися  через  густі  захаращення  чагарників.  Внутрішня  частина  будівлі  була  в  нікчемному,  плачевному  стані.  Вона  ніби  помирала,  повільно  та  нерозбірливо  віддаючи  землі  свою  міцність  та  самобутність.  Скрізь  валялися  відвалені  невеликі  шматки  стін,  уламки  дошок,  цегли  та  скла.  Потрапивши  туди,  можна  було  побачити  вхідну  кімнату,  яка  з  правого  боку  вела  в  довгий  коридор.  Коридор,  він  був  трохи  вузький  з  високою  стелею,  засипаний  різними  деталями,  які  скрипіли  під  ногами.  Пошарпаний  протяжний  брудний  коридор.  Стіни  в  ньому  були  потріскані,  пожмакані,  ніби  помальовані  невтомним  художником  –  часом.  Із  них  де-не-де  стирчали  якісь  дроти,  кабелі,  зі  стелі  час  від  часу  сипалася  застаріла  фарба.  На  підлозі  сіріли  камені,  нагромадження  різних  уламків,  покриті  п’ятдесяти  чи  сімдесяти  річним  пилом.  Сам  коридор  був  напівтемним:  сонячне  світло  де-не-де  пробивалося  крізь  вікна  кімнат,  які  затулялися  загнутими  і  прямими  гілками  дерев.  Уздовж  коридору  розкинулися  кімнати  такі  ж  стесані,  місцями  потріскані  та  пошматовані,  як  і  шлях  до  них.  Давно  порожні  кімнати  мов  віяли  мертвим  вітром  живих  подій.  Стелі  в  них  були  десь  білі,  десь  сірі,  десь  темно-сірі,  умовно  поділені  чорними  тонкими  смужками  на  частини.  Стіни  десь  пофарбовані,  десь  просто  виднілася  цегла,  а  десь  лущилися  тріщини  великі,  малі.  Вони  були  голі,  їм  так  не  вистачало  цікавих  шпалер,  фарб,  різних  полотен  чарівних  хвиль  та  ліній.  Ніби  кричали  беззвучним  голосом,  кричали  про  своє  руйнування.  Десь  обшарпані,  десь  повалені  ці  бар'єри  просто  чекали,  чекали,  чекали,  коли  розчепиться  на  атоми  їхня  міцність.  Що  ж  до  підлоги,  то  вона  була  в  жахливому  стані.  Подекуди  її  взагалі  не  було,  подекуди  валялися  дошки,  хаотично  розкидані,  подекуди  стирчали  чи  горбилися  розтрощені  дерев'яні  конструкції,  а  подекуди  ще  залишилися  залишки  бетонної  підлоги  та  старого  лінолеума.  Вона  була  покрита  пилом,  в  деяких  кутках  сміттям  і  вже  давно  не  відчувала  дотиків  теплих  ніг  та  дряпаючого  взуття.  Не  відчувала  нічого,  окрім  холоду,  вітру  та  теплих  чи  пекучих  сонячних  променів,  які  час  від  часу  захоплювали  окремі  шматки  її  території.  Вона  нагадувала  змію,  що  зняла  свою  стару  шкіру,  а  нова  й  досі  не  виросла.  У  протилежних  кінцях  коридора  можна  побачити  дві  кімнати,  схоже,  що  там  колись  були  вбиральні.  Кожна  з  них  була  розділена  дверною  рамою  (бо  двері  вже  давно  хтось  зняв)  на  дві  частини:  ванну  кімнату  і  туалет,  точніше  те,  що  від  них  залишилось.  Стіни  до  половини  та  підлога  були  вкриті  плиткою.  На  стінах  вона  біла,  рівна,  протягнута  вверх  на  метр,  у  верхній  частині  виднілися  смуги  хвиль  червоного  та  білого  кольорів,  а  на  підлозі  розкинулася  біла  плитка  з  переплетіннями  коричневих  смуг.  При  вході  стирчали  дроти  розбитого,  роздробленого  вимикача  чи  розетки:  не  зрозуміло,  що  там  було  до  виривання  елементів.  А  з  верху  стриміла  низька  електропроводів  з  патронами,  в  яких  вже  давно  не  грілися  лампи.  В  середині  коридору  вишикувались  сходи,  такі  ж  обшарпані  та  побиті,  як  і  стіни  в  ньому.  Вони  вели  на  другий  та  третій  поверх.  Там  спали  такі  самі  руїни,  що  й  на  низу.  Підлога  така  ж  розтрощена,  ніби  пожована,  усіяна  численними  дошками,  цеглинами  та  частинами  скла.  Знівечена  картина  колишньої  важливості  цієї  будівлі.  На  деяких  стінах  були  намальовані  візерунки  сердечок,  сонечок,  тварин,  викарбувані  чиїсь  імена  та  любовні  послання,  які  вже,  напевно,  ніколи  не  побачать  своїх  адресатів.  На  третьому  поверсі,  в  кінці,  був  вихід  на  невеличкий  майданчик,  що  покрився  мохом.  На  цій  ділянці  розташована  іржава  драбина,  яка  вела  на  дах.  Коричневого  кольору,  липка  та  брудна  вона  виглядала,  як  хвороблива  кора  старого  дерева,  потріскана,  слабка.  А  ще  там,  просто  на  бетоні,  росла  сосна,  проривалася  крізь  нетрі  непорушного,  щільного  бетону.  Вона  виглядала  як  символ  перемоги  природи  над  діями  людей.  Над  їхніми  результатами  та  наслідками.  А  вони  в  більшості  випадків  були  і  є  згубними,  нестерпними  та  жорстокими  для  неї.  Вона  боролася  й  боротиметься  з  ними  заради  виживання  усіх  своїх  «дітей»,  а  не  тільки  найбезжальніших  та  найрозумніших  «звірів».  Ні,  не  всі  люди  заслужили  на  таке  гостре  прізвисько:  деякі  з  усіх  сил  намагаються  врятувати,  захистити  крихітні  клаптики  дикої  природи  чи  цілі  екосистеми.  Але  й  «злих  тварин»  також  вистачає.  Отже.  Отже,  на  майданчику  було  тихо,  затишно  та  просторо.  Можна  було  роздивитися  стовбури  та  закручені  чи  витягнуті  гілки  дерев,  що  стояли  близько.  А  дах  лежав  звичайний,  нахилений.  І  здається:  більше  нікому  не  було  діла  до  цієї  споруди:  закляклої,  поморщеної,  пустої.  Такий,  саме  такий  вигляд  мала  ця  покинута  триповерхова  будівля.
     У  протилежних  кутках  цієї  території  стояли  дві  майже  однакові  споруди.  Перша  розташована  трохи  далі  від  триповерхівки.  Вона  мала  такий  же  зруйнований,  знівечений  та  кепський  вид,  як  і  інші  будівлі.  Розбиті  вікна,  деякі  навіть  без  рам,  двері,  що  лежали  на  сходах.  А  навколо  росли  високі  кущі  та  трави,  які  ніби  ховали  цей  простір  від  сторонніх  очей.  Всередині  панувала  пустота  –  порожнеча,  наче  казала:  «Тут  більше  нічого  немає»,  і  тільки  де-не-де  валялися  дошки,  уламки  скла  та  зрізки  картонних  коробок.  Скрізь,  по  кімнатах,  розкидані  павутинки:  великі,  маленькі  й  зовсім  непримітні,  які  доповнювали  весь  цей  величезний  витвір  розчищеної  недбалості.  І  лиш  в  деяких  можна  знайти  згадки  про  призначення  цих  приміщень.  В  одній  із  них  на  брудній  підлозі  на  зморщеному  пласті  грубої  дощечки  розмістився  надпис:  «Столовая».  Закрадливо  та  стійко  стирчали  цвяхи  у  дерев'яних  рамах  та  на  підвіконнях,  так,  ніби  хотіли  зупинити  незворотні  процеси  майбутніх  обвалень.  Прагнули  цього  всім  своїм  виглядом  і  неначе  намагалися  втримати  свої  позиції  на  першовизначених  місцях,  немов  вбивалися  назад,  у  бетон  чи  в  дерево.  Загострені  стрижні,  одні  бажали  будь-що  втримати  свої  позиції,  другі  ледь  торкалися  поверхні  свого  «дому»,  треті  взагалі  лежали  осторонь  від  свого  отвору,  прямі,  іржаві,  різкі.  Вони  чекали  загального  неминучого  кінця.  Увесь  цей  витвір  застигнув  у  передчутті  далекого  завершення,  що  котиться  по  загинах  років.  В  одній  із  кімнат,  на  підлозі,  в  очі  падав  огризок  від  яблука,  зморщений,  залишений  кимось.  У  деяких  інших,  на  стінах,  окреслювалися  контури  сердечок,  квітів,  коротких  записів,  таких,  як  у  великій  будівлі.  І  тільки  вітер  гуляв  у  цих  проміжках,  займаючи  потрощений  периметр  прохолодною  свіжістю.  А  ще  там  гостював  сніг,  який  залітав  через  відчинені  та  рознесені  вікна:  в  деяких  кімнатах  їх  взагалі  не  було,  а  в  інших  вони  лежали  на  шершавій  підлозі;  сніг  то  заморожувався,  перетворюючись  на  лід,  то  розтавав,  ставав  краплинами  у  заглибленнях.  Увесь  цей  дрімаючий  хаос  переплітався  з  неповторними  природними  загравами.  Неначе  чекав  неминучого  кінця.  А  стеля,  побілена  колись  стеля,  стала  сіруватою,  пожованою  та  зачуханою  від  постійних  змін  температур  та  вологості.  І  десь,  на  ній,  і  там,  і  тут,  розтягнулися  кабелі,  дроти,  електричні  проводи  та  шнури  від  ламп  та  вимикачів.  А  ще  тяжіли  небезпечні,  відрізані  шматки  цієї  стелі,  готові  обвалитися  будь-якої  миті.  І  ніби  сама  атмосфера  чекала  кінця,  притягувала  його.  Хотіла,  аби  скоріше  скінчились  її  муки  у  цій  непримітній  сумній  «норі».  А  на  цьому  місці,  тут,  де  стояла  ця  побудова,  мали  б  рости  дерева,  квітнути  квіти,  буяти  трави  та  кущі.  А  натомість  природа  має  відвойовувати  рік  за  роком  цю  та  інші  території,  які  незаконно  та  нахабно  відібрали  люди,  не  розуміючи,  що  порушують  тендітний  баланс,  який  за  довгі  тисячоліття  до  них  склався  на  цій  Землі  і  завдяки  якому  вони  живуть.  А  вони  його  порушили  майже  за  мить.  Та  все  ж,  можливо,  колись  ця  ясна  мінлива  «красуня»  буде  на  повну  силу  панувати  у  цьому,  сповненому  брудом  та  безладом,  покинутому  світі.
     Друга  споруда  була  трохи  меншою.  Вона  розкинулася  в  самісінькому  кутку,  там,  де  за  кілька  кроків  починається  довговічний  паркан.  Два  повалених  дерева:  одне  лежало  трохи  далі  від  будівлі,  друге  розтрощило  її  дах  і  ніби  повисло  в  невагомості.  Воно  наче  хотіло  розвалити  цю  замучену  конструкцію,  але  бетонно-цегляні  стіни  виявилися  міцнішими  ніж  його  удар.  А  в  середині  будівлі  панувала  така  ж  потьмяніла  розмірена  пустота,  існувала  така  ж  застиглість,  дрімали  такі  ж  частки  картону,  бетону  та  скла,  звисали  такі  ж  витончені  візерунки  павутинок  павуків-хижаків,  що  ловили  свою  здобич.  У  найбільшій  кімнаті  стояла  розвалена  шафа.  Дивно,  що  її  ще  не  розібрали  та  не  винесли.  Вона  була  коричневого  кольору,  з  одного  боку  трохи  висвітлена  від  сонячного  проміння,  самотньо  знітилась,  чекаючи  свого  кінця.  Неначе  чекала,  коли  вже  розвалиться  на  холодну  підлогу  від  старості  та  тиску  сили  тяжіння.  На  одній  із  її  полиць  лежала  обгортка  від  цукерки.  Напевно,  хтось  колись  залишив  її,  забувши  викинути  у  смітник,  чи  хтось  із  шукачів  пригод  просто  не  помітив,  як  поклав  туди  «маленьку  частинку  свого  сліду».  Загальна  ж  атмосфера  видавалася  пригніченою  та  сумною.  А  може,  тут  колись  було  весело,  гучно  та  цікаво.  Бігали  діти,  метушилися  дорослі,  щось  робили,  чи  створювали,  чи  допомагали  комусь  у  чомусь.  А  тепер  тут,  здається,  тільки  примарюються  привиди  тих  днів.  А  ще,  здається,  ширилося  невимовне  відлуння  тих  звуків,  емоцій  та  рухів,  що  наповнювали  колись  весь  цей  простір.  Але  тут  вже  нічого  немає:  ні  коливань,  ні  відчуттів,  ні  людей  –  і  тільки  природа  рік  за  роком  частка  за  часткою  відвойовувала  й  відвойовуватиме  свої  втрачені  позиції,  свою  приховану  владу,  своє  повноцінне  життя.  Відвойовувала  й  відвойовуватиме,  аби  більше  не  віддавати  жорстоким  людям.  Так,  вже  майже  ніщо  не  нагадувало  про  минуле,  світле,  приємне  та  насичене  для  людей,  і  не  могло  нагадувати.
     Трохи  далі  від  триповерхівки  розкинулися  гаражі.  Вишикувані  в  один  ряд,  вони  були  однакові  за  конструкцією,  за  кольором,  за  розміром.  Деякі  закриті  на  замок,  деякі  відкриті:  хтось  виламав  двері  та  вікна,  щоб  узяти  те,  що  не  забрали  господарі  чи  просто  поглянути,  що  там,  в  середині,  а  деякі  стояли  пусткою  без  речей,  без  вікон  та  без  дверей.  У  відкритих  можна  побачити  різні  речі:  стелажі,  посохлі  з  часом,  запчастини,  порожні  банки  та  бляшанки,  скляні  пляшки,  поламані  іграшки,  порепані  дошки  та  ще  багато  чого.  А  в  одному  із  них  знайшовся  навіть  баскетбольний  м'яч,  правда  трохи  здутий  та  неначе  чимось  порізаний,  але  міцний.  Він  лежав  майже  готовий  до  гри,  треба  б  тільки  трішки  підкачати.  Можна  було  б  хоч  зараз  збирати  команду  і  грати  в  баскетбол,  от  тільки  майданчика  тут  не  видно,  хоча,  можливо,  він  і  був  десь  тут,  у  цьому  «квадраті»,  але  тепер  його  буде  складно  знайти  серед  трав  та  кущів  і  відділити  від  цієї  «зеленої  довершеності».  І  скільки  у  цих  гаражах,  і  тут,  і  там,  було  всілякого  багатства  та  сміття,  ніхто  не  рахував  і,  швидше  за  все,  рахувати  не  буде.  Ніхто  тепер  не  знає,  що  було  тут,  там  до  того,  як  люди  покинули  цей  прихисток  для  машин,  інструментів  та  інших  предметів,  забравши  цінні,  необхідні  для  себе  речі.  А  можливо,  тут,  у  цих  місцях,  весело  й  завзято  гралися  діти,  вперше  поцілувалися  підлітки,  дорослі  робили  звичні  та  не  зовсім  звичні  вироби.  У  цих  «сховищах»  зберігаються  і  зламані,  іржаві,  і  недоторкані,  придатні  для  використання  деталі  та  механізми.  І  всі  покриті  пилом  та  слідами  павуків.  От  тільки  нікому  ці  запчастини,  деталі,  вироби,  інструменти  та  предмети  вже  не  потрібні...  нікому.
     За  п'ять  метрів  від  гаражів  простоювала  невелика  сторожова  хатина,  зачинена  на  ключ.  Непримітна,  але  добре  збережена  порівняно  з  іншими  будівлями,  з,  на  диво,  вцілілими  вікнами.  З  боку,  біля  неї,  сховалася  маленька  собача  будка  із  зачепленим  до  прибитої  дощечки  сірим  довгим  ланцюгом.    А  ззаду  цих  двох  «грибів»  вітер  пронизував  купи  сміття:  клаптики  зморщеного  картону,  нитки,  та  шматки  якихось  ганчірок,  уламки  скла,  та  скляні  розбиті  банки,  нешліфовані  неправильно  вирізані  бруски,  обрізки  дошок,  залізяччя  різних  розмірів  та  форм,  бетонне  каміння,  трохи  щебню,  і  навіть  рами  з  вікон,  винесені  із  приміщень.  Хтось  не  зміг,  не  встиг  чи,  скоріше  за  все,  просто  не  захотів  вивезти  цей  непотріб,  створивши  тут  міні-полігон.  І  нікому  немає  діла  до  того,  що  тут  порожніє,  отруюється  земля,  як  і  в  інших  куточках  нашої  планети.  А  в  цій  місцині  мали  б  розростатися  пишні  трави,  гратися  відтінками  кольорів  лісові  яскраві  незаймані  квіти,  красуватися  біля  них  бджілки,  оси,  метелики,  розносячи  в  даль  їхні  пилки,  аромати  та  сліди.  А  натомість  ця  затверділа  земля  була  покрита,  утиснена  брудом,  що  розкладається  різними  темпами:  одні  рештки  –  довго  чи  дуже  довго,  інші  –  швидко.  І  пройдуть  сотні  чи  навіть  тисячі  років  поки  природа  покриє  барвистим  чи  пожовклим  килимком  ці  купи  чи  зітре  їх,  розклавши,  розчепивши  на  маленькі  часточки.
     А  в  протилежному  від  сторожової  хатини  місці  примістилася  найменша  споруда  цього  «квадрата»:  чи  то  був  туалет,  чи  то  роздягальня,  не  ясно,  бо  навколо  неї  розрослося  дуже  багато  кущів,  а  стіни  до  самого  даху  обплів  дикий  виноград.  Вона  була  десь  два  з  половиною  метри  заввишки,  запечатана,  віддалена  й  непримітна.  Її  було  важко  знайти  посеред  цього  лабіринту,  викроєного  із  будівель,  дерев  та  кущів.
     І  скрізь  дерева,  дерева,  дерева,  кущі  та  трави,  які  дарували  життя  цій  обірваній  місцині.  Дарували  щось  нове  цьому  старому  розбитому  руйнуванню.  Коли  одні  стіни,  стелі  та  покрівлі  вже  тріскалися,  трощилися  чи  навіть  обвалювалися  від  безсилля,  то  інші  все  ще  міцно  трималися,  відтягуючи  час  своєї  кричущої  загибелі.  Неначе  хотіли  жити  вічно,  вічно  споглядати  танець  розквіту  та  занепаду  природи,  вічно  залишатися  міцними  та  незворушними,  вічно  відчувати  дотики  різних  стихій.  Незайманість  природи  перепліталася  із  «цятками»  та  «ямами»  малих  та  глибоких  людських  слідів.  А  вони  затискали,  ховали  цю  звичну  і  водночас  неповторну  красу  від  усього  Всесвіту.  Відбирали  територію,  де  могли  б  розростися  паростки  та  суцвіття  життя.  Безжально  і  водночас  лагідно  люди  розгрібали,  розрівнювали,  розчищали  землю  для  своїх  планів,  мрій,  фігур,  домівок,  відбитків.  Роблячи  це,  вони  навіть  не  усвідомлювали,  як  сильно  ранять  цей  куточок  і  тим  самим  призводять  до  дисбалансу  чогось  більшого,  цілісної,  унікальної,  чудесної  екосистеми.  А  її  «розумні  тварини»  переділили,  переплели,  перекроїли  на  свій  лад.  І  їм  не  цікаво,  що  вони  забрали  цю  місцину  у  диких  мешканців,  які  не  можуть  ні  співіснувати  із  «цивілізованим  звірством»,  ні  відвоювати  цю  недоторкану  чи  вже  спотворену  територію  назад.  А  люди  уже  змінили  та  змінюватимуть  краєвиди,  рельєфи  та  заглиблення.  Змінюватимуть  задля  своїх  потреб,  відкриттів,  розвитку  у  різних  сферах,  знань,  вражень  та  пам'яті.  Просто  байдужі.  Байдужі  до  бід,  випробувань  та  голодних  криків  своїх  менших  братів  та  сестер.  Ні,  не  всі  байдужі,  та,  напевно,  більшість  із  нас  навіть  не  уявляє  цих  труднощів  та  жорстоких,  сильних,  злиденних  тисків  ув'язнення  посеред  волі.  Їх  більше  цікавлять  штучні  основи,  різні  цікаві  новини,  власні  заняття,  розваги  та  емоції.  Хоча  є  ті,  хто  рятує  диких  тварин  чи  котрусь  розкішну  гавань  чи  намагається  зменшити  згубний  вплив  діяльності  людства  на  них,  намагається…  Хоча  це  і  надзвичайно  складно.  Бо  на  прикладі  цього  покинутого  простору  можна  побачити,  які  сліди  залишають  після  себе  багато  людей,  а  які  –  «неперевершена  красуня»  –  природа.  А  тут  занепад,  руїни,  отруєння.  І  ніхто  не  знає,  скільки  років  мине,  поки  природа  відновить  свої  порізані,  спустошені,  затиснені  території  та  заховає  ці  «сліди»  від  усього  світу.  Хоча  вона,  як  і  все  на  Землі,  рано  чи  пізно  потрапить  під  потужні  спалахи  безжального  ультрафіолетового  випромінювання  і  зникне  назавжди.  Але  зараз  вона  є.  І  має  ширитися  та  розвиватися,  а  не  страждати  і  втрачати  «частини  свого  тіла»  через  задуми,  дії  та  наслідки  роботи  найрозумнішого  і  водночас  найдурнішого  виду  на  планеті.  Хоча  зараз  усе  навпаки.  І  не  зрозуміло,  чи  перестане  він  знущатися  над  своєю  поважною  «матір'ю»,  чи  буде  прагнути  знайти  гармонію  із  нею.  Майбутнє,  майбутнє…  майбутнє  знаходиться  в  межах  визначеної  випадковості.  Цю  категорію  взаємодії  взагалі  складно  пояснити,  бо  її  не  можна  визначити  до  кінця,  можна  уявити  чи  спрогнозувати,  але  точності  вона  не  підлягає.  Майбутнє  таке  ж  неосяжне,  як  час,  і  таке  ж  мінливе,  ніби  світло.  Час,  безцінний  час,  він  летить  невпинно,  як  і  світло,  і  ми  його  не  можемо  ні  сповільнити,  ні  пришвидшити.  Із  його  безодні  плину  нам  дається  тільки  мить,  природі  –  трильярди  чарівних  хвиль,  і  ціла  вічність  –  Всесвіту.  І  ніхто  не  знає,  скільки  ж  часу  дано  цьому  покинутому  і  водночас  віднайденому,  спотвореному  і  водночас  відновленому,  змертвілому  і  водночас  живому  куточку.
     Ці  будівлі  мали  б  бути  комусь  корисними,  якщо  вже  витіснили  часточки  природної  структури.  Мали  б  когось  чи  щось  захищати  від  вітру,  дощу  та  холоду.  Мали  б  бути  частиною  цілісної  розгалуженої  системи,  а  не  віддаленими  спостерігачами  подій.  В  них  мали  б  гратися,  бавитися  діти,  щось  робити  дорослі:  якісь  добрі  чи  не  дуже  речі,  допомагати  комусь,  лікувати,  розважати  когось,  проводити  зустрічі  чи  змагання  чи  реалізовувати  щось  інше.  В  них  мали  б  щось  зберігати,  чи  лагодити,  чи  майструвати,  чи  розбирати,  чи  давати  нове  життя  старим  предметам.  Натомість  вони  тихо  тиснули  землю  своїми  рухами  та  заважали  вигадливим  розливам  зелені.  Заважали  дихати,  рости,  розростатися,  переплітати  тонкі  візерунки  коштовних  нахилів.  І  ніхто  не  може  сказати  точно,  скільки  ж  є  на  світі  таких  «пусток»,  які  шкодять  природі  і  перестали  бути  корисними  людям.  Оголені  будинки.  Вони  заклякли  не  тільки  на  околицях  міст,  в  центрах  мегаполісів,  в  селах,  а  й  в  диких  закутках,  посеред  лісів,  джунглів,  гір,  скель  та  пустель.  Можна  тільки  відносно  підрахувати  їхню  кількість,  але  точно  підсумувати  не  вдасться.  Бо  деякі  заховані  від  допитливих  очей,  деякі  замасковані  малюнками  чи  плакатами,  деякі  настільки  обвалені,  що  вже  й  не  скажеш,  що  саме  там  було:  дім,  громадський  заклад  чи  чийсь  незавершений  проект.  І  всі  ці  споруди  ще  довго  мучитимуть  землю,  аж  поки  не  розваляться  повністю.  Не  розкришаться.  Хоча,  можливо,  їх  знесуть  величезні  ревучі  машини  чи  зітруть  з  лиця  землі  потужні,  миттєві  та  невгамовні  стихії,  але  ніхто  цього  не  може  сказати  напевно;  можна  розповісти  про  минуле  з  ювелірною  точністю,  можна  детально  описати  сучасне,  а  от  майбутнє  розгорнути  в  усій  своїй  красі  не  вдасться,  ...не  можна.  Майже  ніхто  на  сто  відсотків  не  може  знати  своєї  долі:  вона  майже  для  всіх  залишається  незбагненною  таємницею  так  само,  як  історія  зародження  енергії  та  матерії.  І  всі  ці  будинки  мали  б  давати  захист,  комфорт,  враження,  натоміть  стали  пустотою  посеред  природної  краси.  І  ніхто  не  може  сказати  точно,  скільки  ще  вони  будуть  стояти  тут,  там,  огорнені  непорушністю  та  туманністю.
     Але  життя  продовжується.  Воно  є  у  цьому  «квадраті»,  у  цих  покинутих  руїнах.  І  представлене  різними  травами,  кущами  та  деревами;  раз  по  раз  злітають  чи  приземляються  птахи  сюди,  туди,  у  свої  гнізда  чи  на  гілки  дерев,  чи  пробігають  інші  звірі:  білки,  зайці,  їжаки  чи  ще  хтось.  Вони  живуть  тут  чи  прибігають  сюди,  у  цей  край,  у  пошуках  їжі.  Але  територій  для  проживання  та  харчування  для  них  з  кожним  роком  стає  все  менше  й  менше,  на  жаль,  на  превеликий  жаль.  Бо  люди  забирають,  розчищають  та  знищують  дикі  осередки  задля  своїх  жител,  планів,  мрій.  І  дехто  чи  більшість  не  помічає  чи  не  хоче  помічати,  наскільки  мало  залишилося  таких  чарівних  незайманих  місць,  де  можуть  вільно  дихати,  рухатися  та  розмножуватися  наші  менші  братики  та  сестрички.  І  наскільки  сильно  страждає,  мучиться  та  ридає  сувора,  вимоглива,  принципова,  але  справедлива  «матір»?  Хоча,  ні,  людство  таки  помічає,  але  не  її  страждання,  а  наслідки  своїх  безжальних  дурних  невиправних  дій:  отруєння  земель  та  різних  водойм,  підвищення  рівня  світового  океану,  цунамі,  масштабні  лісові  пожежі,  урагани,  збільшення  розмірів  пустель,  забруднення  повітря  і  ще  багато  чого  іншого.  І  не  на  щастя,  на  жаль,  люди  майже  нічого  не  роблять,  аби  виправити,  змінити  чи  бодай  сповільнити  процеси  змін  клімату  та  спустошення  цих  незайманих  і  в  той  же  час  переплетених  вимірів,  бо  більшість  із  них  думає  про  себе,  про  своїх  близьких,  хоче  жити  у  безпеці,  комфорті  та  теплі,  а  не  у  гармонії  із  тендітною,  загадковою  та  прекрасною  «красунею».  І  де  ця  межа?  Де  ця  межа,  за  яку  люди  не  вправі  заходити,  а  природа  не  може  карати  їх  за  помилки,  дії  та  наслідки,  видимі  та  непримітні?  ...Недоторкані  краї,  які  були  знищені  на  Землі,  які  є  і  які  будуть  стерті.  Ті  ж,  що  залишилися,  живуть  своїм  спокійним,  розміреним,  давнім  життям  чи  страждають  від  отруєнь,  хвороб  та  розрух,  які  торкаються  їхньої  довершеної  структури.  Чи  вони  бояться,  що  їх  розітруть,  що  клаптики  землі  перетворяться  на  застиглі,  однакові,  холодні  пуски,  на  яких  «виростуть»,  як  гриби  після  дощу,  великі  чи  малі,  красиві  чи  потворні,  стандартні  чи  оригінальні  плоди  чиєїсь  енергійної  фантазії.  І  людям  байдуже,  що  тут  були  дерева,  кущі  та  квіти,  які  дарували  енергію  мінливій  складці  простору,  байдуже,  що  тут  є  життя,  якому  складно  чи  майже  неможливо  вижити  у  цьому  розщепленні  «штучних  рослин»,  байдуже,  що  тут  більше  не  буде  зелені,  яка  відбивала  чистоту  та  яскравість.  Їм  байдуже,  більшості  просто  байдуже.  Але  життя  –  воно  пристосовується  до  змін  клімату,  до  масштабного  заселення  планети  людьми,  до  десь  страшного,  десь  помірного,  а  десь  майже  гармонійного  сусідства  з  ними.  Життя  таки  продовжується,  попри  всі  ув'язнення,  знущання  та  витіснення.  І  скільки  ще  буде  таких  жорстоких  рухів  з  боку  людей,  ніхто  сказати  точно  не  може.  Єдине,  що  можна  сказати  напевно  –  це  те,  що  життя  (риби,  ссавці,  гризуни,  птахи,  комахи  та  бактерії  і  ті,  що  не  змінюють  свого  місця  розташування:  дерева,  кущі  та  трави)  потребує  захисту,  поваги  та  небайдужості  з  боку  «розумних  звірів».  І  всі  ці  унікальні  сильні  долі  немов  беззвучно  просять  цих  «привілеїв»  як  у  цьому  «крихітному  лісі»,  так  і  в  усьому  світі.  І  цей  маленький  осередок  зелені,  який  дарує  подих  чистоти  та  краси,  чи  довго  він  буде  жити  у  такому  вигляді,  у  такій  організованості,  у  таких  рамках,  чи  буде  знову  змінений,  опанований  людьми,  чи  буде  рознесений,  зруйнований  ними  назавжди  –  поки  що  ці  знання  ховаються  за  шарами  невідомості.  Можливо,  хтось  захоче  тут  побудувати  спортивний  табір,  санаторій  чи  щось  інше,  хтось  –  облаштовану  зелену  зону  для  відпочинку  з  креативними  ресторанами,  кафе  чи  творчими  павільйонами,  а  комусь  байдуже,  що  тут  буде.  Але  зелень,  вона  поки  що  живе  своїм  звичним  розміреним  життям  і  є  господаркою  цієї  території;  і  що  на  неї  чекає  далі:  воля,  ув'язнення  чи  скрипуча  смерть?  Поневолення  вразливого  життя.
     Люди  –  перекроювачі  Землі.  Вони  своїми  діями  та  бездіяльністю  змінили  цілу  планету:  цілі  незаймані  екосистеми,  цілі  осередки  дикої  природи,  цілі  шари  лісів,  джунглів,  саван,  цілі  розливи  струмків,  річок,  озер,  морів,  океанів,  цілі  краєвиди  гір  і  цілі  закутки  розгалужених  печер.  Люди  стали  домінуючим  видом  в  усіх  куточках:  жарких,  теплих  та  холодних,  витіснивши  інших  звірів  та  знищивши  їхні  домівки.  Людство  викарбувало  свою  власну  історію  окремо  від  історії  природи  і  береже  її,  як  скарб,  відновлюючи  десь  майже  втрачені,  десь  сховані  її  аспекти  чи  розшукуючи  її  часточки  у  різних  просторах.  Але  це  «оповідання»  значно  коротше,  аніж  цілий  «роман»  вільних,  нескорених,  невпинних  стихій  та  дикої  волі,  сповнений  пригод,  випробувань  та  небезпек.  І  це  окремо  написане  «оповідання»  стало  невід'ємною  частиною  «роману»,  на  щастя,  і  водночас,  на  жаль.  Це  добре,  що  воно  є,  і  погано,  що  викреслює,  стирає  та  вириває  «слова»,  «сторінки»  та  цілі  «розділи»  неперевершеного  «роману».  Люди  забули  те,  як  жили  у  перлинних  закутках  чаруючої  території,  те,  як  шанували  природу,  поклонялися  їй,  те,  як  її  боялися  і  несміливо  досліджували,  бо  покоління  за  поколінням,  наступні  покоління,  на  відміну  від  попередніх,  росли  в  інших  умовах,  покоління  за  поколінням,  змінювалися,  розвивалися,  створювали,  примножували  та  зберігали  знання;  будували  красиві  та  химерні  споруди,  алеї,  комплекси,  переривали  землю  у  пошуках  контрастних  та  непримітних  скарбів,  відкривали  щось  нове,  щось  незнане,  щось  незвідане  для  себе,  прагнули  до  кращого,  комфортного,  безпечного  життя  –  і  так,  напевно,  забули  про  тонкий  переплетений  зв'язок  зі  своєю  «матір'ю».  Про  все  забули.  Але  не  всі.  Деякі  люди  все  ж  таки  намагаються  робити  все,  що  в  їхніх  силах,  для  захисту  цієї  вигадливої,  тендітної,  неперевершеної  «красуні»,  цих  далеких  величних  ще  незайманих  просторів,  цих  лісових,  тропічних,  пустельних,  підземних,  підводних  мешканців,  аби  вони  не  стали  звичним  обідом  на  сімейному  столі.  Намагаються  протистояти  проявам  людської  байдужості,  жорстокості  та  дурості.  Намагаються  донести  іншим,  як  важливо  зберегти  не  тільки  свою  історію,  а  й  історію  прадавніх  лісів,  яскравих  саван,  жарких  пустель,  таємничих  печер  і  вічнохолодних  льодовиків.  Розповідають  про  різних  тварин,  про  те,  як  вони  живуть,  про  те,  як  добувають  їжу  чи  стають  їжею  для  хижаків,  про  їхні  цікаві  звички  та  навички,  про  їхні  любовні  танки  та  ритуали  та  про  пристосування  та  виживання  в  складних,  суворих,  деколи  несприятливих  умовах.  Показують,  які  красиві,  неповторні  та  заворожливі  як  «маленькі  світи»,  так  і  звірі.  Але  людей  здебільшого  цікавлять  буденні  справи,  варіанти  вирішення  різноманітних  проблем,  гроші,  робота,  розваги,  захоплення,  задоволення,  способи  втілення  своїх  планів,  бажань,  мрій  та  інше.  Вони  не  помічають  чи  не  хочуть  помічати  наслідків  своїх  деколи  безтямних,  деколи  розумних  дій,  не  помічають  чи  не  хочуть  помічати,  як  страждає,  мучиться,  корчиться  природа,  як  зникають,  гинуть,  помирають  тисячі  тварин,  яких  позбавили  їхній  барвистих  чи  темних  домівок,  не  помічають  чи  не  хочуть  помічати,  як  спотворюються,  отруюються,  пустіють  тисячі  крихітних  заглиблень,  тисячі  просторих  «світів»  та  тисячі  неосяжних  «всесвітів».  А  деякі  хочуть  вижати  усі  життєдайні  «краплини»  із  землі,  не  залишивши  їй  ані  енергії,  ані  сили,  ані  життя…  Якісь  часточки  землі  давно  уже  поховані  під  розкішними  чи  бідними  будівлями,  хмарочосами,  торговими  чи  спортивними  центрами,  пам'ятниками  чи  іншими  архітектурними  витворами,  якісь  засаджені  рослинами  одного  сорту,  і  крім  них  там  більше  нічого  не  має  права  рости,  бо  так  вирішили  їхні  постійно-тимчасові  власники,  які  вирощують  їх  для  харчових  чи  промислових  потреб,  а  якісь  усе  ще  вільні,  усе  ще  можуть  дихати,  жити  на  повну,  усе  ще  можуть  дарувати  тепло,  неповторність  та  красу  цьому  прекрасному  і  водночас  трохи  спотвореному  світу.  Спотвореному  сміттям,  покинутими  розваленнями,  бетоном,  отруйними  речовинами  та  іншими  простроченими,  відпрацьованими,  викинутими  речами.  Але  люди,  люди,  люди  –  вони  довели  природу  до  критичного  стану,  коли  вона  уже  не  в  змозі  відновитися  без  їхньої  допомоги.  Так,  більшість  із  них  добрі,  і  деякі  усвідомлюють  свої  грубі  дії  щодо  неї  і  намагаються  їх  зменшити,  деякі  починають  розуміти,  помічати,  осягати  спектри  проблем,  хвороб  та  випробувань,  які  дошкуляють  цій  мінливій,  надзвичайній,  яскравій  «красуні»,  а  деякі  не  розуміють,  не  помічають  чи  не  хочуть  помічати  усіх  вбивчих  розвитків  подій  та  їхніх  наслідків  –  та  все  ж  таки  є  надія,  що  скоро  чи  колись  людство  зможе  гармонійно  співіснувати  із  неймовірною,  досвідченою,  захоплюючою  «чарівницею»  –  природою.
     Час  незримий  та  унікальний  у  своїй  точності.  Він  був,  є  та  буде  так  само,  як  розквіт,  плавність  та  занепад,  як  і  руїни.  Хоча  час  пробуде  до  самого  кінця,  а  руїни...  Вони  або  отримають  нове  життя  від  людей  на  кілька  миттєвостей,  або  остаточно  розваляться,  розкришаться  під  тиском  оглушливих  та  тихих  стихій,  років  і  сили  тяжіння.  Неначе  сильний  вихор,  який  уже  втомився  змітати  все  на  своєму  шляху.  Час  усе  знає,  але  нікому  нічого  не  каже.  Знає,  що  було,  знає,  що  буде  із  цими  руїнами  і  коли  скінчиться  їхнє  життя  чи  радше  існування.  Знає,  що  буде  із  деревами,  які  ховають  ці  понівечені  будівлі,  знає,  що  буде  із  кущами,  які  розростаються  потроху  рік  за  роком,  знає,  що  буде  із  травами,  які  дарують  світлу  непримітну  імпульсивну  енергію  цій  місцині.  Час,  безцінний  час.  Його  неможливо  зупинити,  неможливо  пришвидшити,  неможливо  контролювати.  І  взагалі,  він  просто  летить,  йому  байдуже  до  Всесвіту,  байдуже  до  світу,  байдуже  до  цього  куточка,  огородженого  світло-сірим  парканом.  Що  було  колись  тут,  у  цьому  «квадраті»?  Як  гралися  діти?  Що  робити  люди?  Що  вони  майстрували,  лагодили  у  цих  гаражах?  Зараз  уже  мало  хто  це  знає,  бо  від  тих  моментів  пройшли  десятиліття.  А  зараз  тут  руїни,  залишки  колишньої  потрібності  та  краси.  І  що  далі?  Що  буде  далі  у  цьому  закутку?  Чи  у  ньому  й  далі  будуть  рости  різних  видів  та  розмірів  рослини,  чи  їх  виріжуть,  випалять,  знищать,  чи  будуть  триматися  з  останніх  сил  самотні  споруди,  чи  будуть  перебудовані,  змінені  іншими  людьми,  чи  голосно  розваляться  на  гігантські  та  дрібні  уламки  та  шматки?  Час  покаже,  хоч  він  і  не  розгорне  завіси  майбутнього.  Не  освітлить  жодного  затемненого  почерку  завтрашнього  проміжку,  незабутнього,  рушійного,  знаннями.  Час.  Цей  «квадрат»,  він  був,  з'явився  тут  колись,  є,  має  таку  структуру,  таке  наповнення  і  такі  межі,  і  буде,  змінюватиметься  потроху  певний  відрізок  часу.  Усе,  що  можна  сказати  –  це  те,  що  ця  територія  усе  ще  є,  усе  ще  на  ній  хазяйнує  природа,  усе  ще  стоять  ці  «пустки»  в  напіврозваленому  стані.  Проте  усе  ще  є  надія,  що  тут  будуть  жити  різні  звірі  (хоча  у  цьому  місці  уже  живуть  маленькі  тварини),  усе  ще  є  надія,  що  ця  земля  й  далі  буде  гратися  переливами  зеленої  енергії,  усе  ще  є  надія,  що  цей  «крихітний  ліс»  не  буле  вирубаним,  не  буде  спопеленим,  не  зникне  назавжди.  Хоча  одна  людина  в  деяких  випадках  не  може  нічого  змінити,  вплинути  на  ситуацію,  але  можуть  вплинути  на  неї  декілька  людей,  наприклад,  активісти,  які  можуть  створити  тут  міні-парк  чи  креативний  простір  із  захоплюючими  розвагами,  не  шкодячи  ні  деревам,  ні  кущам,  ні  травам,  чи  люди,  які  займають  високі  посади,  чи  люди,  в  яких  є  фінансові  ресурси,  можуть  тут  побудувати  багатоповерхівки  чи  один  великий  розкішний  котедж  чи  два,  три  менших.  Люди  можуть  змінити  цю  територію,  час  може  чи  стихії  можуть  ненадовго  налетіти  і  добити  те,  що  тримається  з  останніх  сил,  пошарпати  чи  повалити  дерева,  поламати  гілки  кущів,  вирвати  тендітні  квіти,  притиснути  до  землі  барвисті  трави,  чи  ще  більше,  виразніше  продірявити  дахи  (якщо  це  град),  чи  ще  щось  накоїти.  Усе,  що  є  у  цій  місцині,  зміниться,  але  як  саме  і  наскільки  швидко,  залишається  загадкою.  Можливо,  тут  ще  довго  будуть  поєднуватися  розквіт  (життя  мінливої  природи)  і  занепад  (спотворені  руїни).  Але  час,  безцінний  час,  він  все  буде  бачити,  чути  та  корегувати.  Буде  бачити  народження,  розвиток  та  смерті,  буде  чути  вибухи,  тишу  і  різні  звуки  результатів  рухів,  буде  корегувати  весь  простір  своїми  штрихами  та  наповненнями.  Він  не  зупиниться  ні  на  хвилинку,  ні  на  секунду,  ні  на  мить.  І  цей  простір  буде  стежити  за  його  рухом,  летом  та  вібраціями,  чи  йому  буде  байдуже  до  нього,  так,  ніби  його  й  узагалі  немає,  чи  просто  буде  крокувати  у  ногу  з  ним.  Час  розширює  кордони,  дарує  майбутнє,  відкриває  чи  приховує  нові  та  прадавні  таємниці.  І  що  буде  далі,  тут  буде  остаточне  розвалення,  довге  очікування  змін  чи  нове  життя?  Але  цей  клаптик  землі  з  часом  отримає  нові  фарби,  нові  аромати  та  нові  звучання,  усе  буде  не  таким,  як  раніше,  іншим,  можливо,  буде  дещо  схожим  на  попередній  відрізок,  чи  його  не  буде  узагалі.  Розшукуване  стане  знайденим.  Час,  безцінний  час,  він  має  відповідь  на  запитання,  як  трансформуються  потрощені  руїни,  огорнені  барвистими  переплетіннями  життя.

                                                                                                                                                                                                                                                                               28.09.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878242
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Байдужість

     Всім  привіт!  Історія,  яку  я  хочу  розповісти,  сталася  зі  мною  в  одному  парку  одного  із  міст  України.  Я  навмисне  не  називаю  ні  парку,  ні  міста,  в  якому  це  було,  тому  що  ця  ситуація  може  трапитися  з  будь-якою  особливою  людиною,  як  я,  в  будь-якому  парку  чи  іншому  місці  будь-якого  міста  України.  Про  цю  маленьку  подію  ніхто  не  знав  до  цього  часу.  І  я  не  марила  бажанням  про  неї  писати,  просто  відчувала,  що  маю  це  зробити.  Отже,  я  починаю.
     Я  з  родиною  поїхала  в  тур,  який  ми  завзято  планували.  Тур  на  три  міста  –  це  були  три  чудових  міста,  кожне  зі  своєю  історією,  своїми  архітектурними  ансамблями,  своєю  неповторною  атмосферою.  Нам  усім  дуже  сподобалась  ця  мандрівка.  Але  в  часі  цієї  подорожі  зі  мною  сталася  одна  неприємна  «дрібничка»,  яка  надовго  закарбувалася  в  моїй  свідомості,  на  жаль,  надовго.
     Це  була  завершальна  частина  туру,  в  нас  було  десь  дві  годинки  вільного  часу  –  і  ми  могли  погуляти  по  місту  чи  посидіти  в  парку  –  ми  вибрали  останнє.  Ми  відразу  обрали  місце  з  початку  парку,  де  розстелився  невеличкий  ставок,  в  якому  плавно,  спокійно,  розмірено  перебирали  хвилі  води  королівські,  розкішні,  горді  птахи  –  лебеді.  Було  заманливо,  заворожливо  за  ними  спостерігати.  Ми  сіли  на  лавку  відпочити  та  відсвяткувати  наш  приїзд  в  це,  третє  по  рахунку,  яскраве  місто.  Ми  почали  гомоніти  про  ці  міста,  про  наші  враження  від  них,  про  одного  експресивного  екскурсовода,  від  якого  наша  «кругла»  голова  на  деякий  час  стала  «квадратною»,  про  це,  про  те.  Багато  чого  цікавого  можна  було  почути  від  нас.  І  все  було  б  добре,  якби  моя  цікавість  не  потягнула  мене  роздивитися  парк.  Мене  завжди  манить  щось  незвідане,  небачене,  незвичайне,  щось  незнане.  І  я  пішла  гуляти,  рідним  сказала,  що  ненадовго.
     Парк.  Він  мені  видався  величезним:  можливо,  тому  що  зі  мною  стався  цей  неприємний,  м'яко  кажучи,  випадок  чи,  можливо,  тому  що  так  було  насправді.  Я  подалась  в  глиб  парку,  занурилася  в  нього.  В  центральній  частині  цієї  жвавої  «фрески»  (хоча  я  можу  помилятися,  бо  не  знаю,  де  саме  її  центр)  виблискував  величезний  фонтан,  який  грав  імпульсами,  струменями  води,  шумів,  веселився,  ніби  складав  кожен  раз  нову,  кожен  раз  унікальну  мелодію.  Біля  нього  розкинулись  лавки,  а  ще  стояла  невеличка,  порівняно  із  водограєм,  сцена,  довкола  якої  всі  охочі  могли  танцювати  романтичні  бальні  танці.  І  скрізь  дерева,  дерева,  дерева,  люди,  стежки,  які  вели  різними  шляхами.  Я  проходила  біля  фонтана,  розглядала  бризки  чистої  живої  води,  які  переливалися  кольорами  веселки  в  сонячному  суцвітті.  Він  мене  зачарував  своєю  красою  та  величчю.  Я  війнула  далі,  у  цей  чудесний,  мінливий,  тендітний  осередок,  створений  природою  та  людьми.  Потім  побачила  ще  одну  сцену.  Там  танцювали  дітки,  вони  або  показували  свої  номери,  або  просто  тренувалися,  відточували  свої  вміння  та  досвід,  але  глядачів  було  мало.  На  асфальті  виднілися  дитячі  малюнки  (візерунки  сонечок,  сердечок,  квітів).  Малеча  малювала  їх  просто  так,  для  гри  чи  як  маленьку  згадку  про  себе.  Тільки  ця  згадка  дуже  швидко  стиралась  –  і  через  деякий  час  вже  інші  діти  малювали  свої  згадки.  Ще  трохи  далі  стояли  дерев'яні  магазинчики,  виставлені  в  один  ряд,  ніби  на  ярмарку,  де  продавалися  різноманітні  смаколики.  Вони  скидалися  на  казкові  будиночки,  що  сховалися  в  лісі.  І  скрізь  дерева,  кущі,  квіти.  Багато  дерев,  клумби  квітів,  лабіринти  кущів.  Я  пройшлася  до  центрального  виходу,  де  стояло  кілька  античних  колон,  як  в  нашому  парку  (хоча  я  не  знаю,  чи  був  цей  вихід  центральним  чи  ні,  принаймні  мені  так  здалось).  І  я  повернулася  назад,  прогайнула  повз  казкові  магазинчики,  повз  маленьку  сцену,  повз  ошатні  клумби  –  і  знову  вийшла  до  прекрасного,  розкішного  водограю.  Ось  тут  усе  й  почалось...
     Я  пішла  правильною  доріжкою  назад,  до  рідних,  але  так  мені  тільки  здалось.  Ця  стежка  виявилася  неправильною.  Я  повернулася  до  водограю,  подалася  другою  стежкою  і  знову  не  та.  Я  пірнула  в  третю  стежку,  побачила  огороджений  спортивний  майданчик.  І  ось  тут  я  зрозуміла,  що  щось  зовсім  не  так,  що  я  не  можу  знайти  вихід,  що  я  заблукала.
     Мені  стало  моторошно  й  кепсько.  Я  заблукала  в  цьому  парку,  в  цьому  людному  місці,  в  цьому  ошатному  лабіринті  посеред  великого  міста.  Я  заметушилася,  почала  ледь  не  бігати,  шукаючи  вихід.  Коливалася  сюди,  туди.  Здавалося,  що  я  маленька  дівчинка,  яка  загубилася  в  понурому  лісі.  Ноги  самі  несли  мене  –  так  хотілося  швидше  знайти  вихід.
     Я  почала  молитися  Богові,  щоб  Він  вивів  мене  з  цієї  безглуздої,  скрутної  пастки.  Почала  ганяти  з  кутка  в  куток,  як  миша,  яку  загнали  в  мишоловку.  Почала  відчувати  тривогу...
     Аж  раптом  з’явилася  думка:  «Люди,  люди,  люди.  А  що,  як  запитати  в  них,  як  дійти  до  лебедів».  Люди  проходили  повз  мене,  я  проходила  повз  них.
     І  повз  мене  промайнули  двоє  жінок,  подруги  здається.
     Я  привіталася:
     –  Добрий  день!
     І  запитала:
     –  Вибачте,  скажіть,  як  пройти  до  лебедів?
     У  відповідь  почула:
     –  Що?  Ми  вас  не  розуміємо,  вибачте.
     Я  запитала  ще  раз  –  і  почула  майже  ту  саму  відповідь.
     Я  рушила  далі,  просто  не  зважилась  спробувати  ще  раз.
     Повз  мене  пробігав  чоловік.  Я  запитала  те  саме.
     Він  зробив  вигляд,  що  не  помітив  ні  мене,  ні  моїх  слів.  Просто  не  помітив.  Просто  не  захотів  помічати.  Не  захотів...
     Я  вирішила  спробувати  втретє.
     На  лавці  сиділа  родина  –  чоловік,  жінка  і  маленький  хлопчик.
     Я  запитала  те  саме  тільки  російською  мовою:  думала,  що  на  цей  раз  вийде:
     –  Здравствуйте!  Извините,  скажите,  пожалуйста,  как  пройти  к  лебедям?
     У  відповідь  почула:
     –  Вибачте,  ми  не  розуміємо  вас.
     Я  сказала:
     –  Вибачте!
     І  подалася  геть.
     Я  відчувала  шалене  роздратування.  Хотілося  тупо  закричати:  «Допоможіть!  Я  заблукала!  Допоможіть,  будь  ласка!».  Але  так  і  не  наважилася  цього  зробити,  на  жаль,  чи,  на  щастя.
     Я  знаю,  прекрасно  знаю,  що  цьому  жорстокому  світу  байдуже  до  мене,  байдуже  до  того,  що  я  роблю,  байдуже  до  того,  як  я  живу.  Просто  начхати  –  і  все.  І  все.  Він  просто  оцінює  мої  слова,  дії,  вчинки,  плоди  моєї  праці.  Не  байдуже  до  мене  тільки  моїй  рідні.
     А  ви,  шановні  читачі,  як  би  ви  діяли,  якби  в  парку  чи,  скажімо,  на  площі  до  вас  звернулася  людина,  яку  ви  частково  чи  повністю  не  можете  зрозуміти  –  ви  б  сказали,  що  не  розумієте  її,  зробили  б  вигляд,  що  не  помітили  –  і  пішли  б  геть  чи  все  ж  таки  спробували  б  допомогти?  Цікаво  було  б  почути  вашу  відповідь.
     Але  все  ж  таки  після  довгих  хвилин  блукань,  а  вони  мені  здалися  годинами,  я  знайшла  правильну  стежку  –  і  дійшла  до  прекрасних  лебедів  і  до  своїх  близьких.
У  перші  кілька  секунд  мені  хотілося  розповісти  про  свої  безтямні,  трохи  дурні  пригоди.  Але  потім  я  передумала.  Чому?  Мені  було  болісно  про  це  ворушити  вустами.  Було  надто  образливо  й  соромно.  Соромно,  що  я  заблукала,  хоч  мама  попереджала  про  такий  хід  відрізків  часу,  соромно,  що  мене  ніхто  не  зрозумів,  хоч  я  намагалась  говорити  гарно,  соромно,  що  є  такі  люди,  які  не  мають  бажання  допомогти  іншим,  коли  вони  того  потребують.  Ні,  не  всі,  але  є  такі  –  на  превеликий,  плачевний  жаль.
     Мені  було  гірко,  паскудно  й  соромно.  Дуже  соромно.
     Що  хочеться  сказати  насамкінець.  Шановні  читачі,  будь  ласка,  не  будьте  байдужими  до  інших  людей:  звичайних  та  особливих,  до  їхніх  слів,  дій,  вчинків;  допомагайте  їм  явно  чи  приховано,  коли  це  потрібно,  бо  це  важливо,  бо  все,  що  є,  пов'язане  між  собою,  бо  саме  ці  якості  –  доброта,  підтримка,  взаємодопомога  –  і  роблять  нас  справжніми  людьми.
     Ось  такий  спонтанний,  грубий,  різкий  форс-мажор  трапився  зі  мною  в  одному  парку  одного  із  міст  України.

                                                                                                                                                                                                                                                                               06.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878233
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Хвиля (Хвиля)

Хвиля  вихорів  миттєвих
Така  мізерна  і  в  той  же  час  велична.
Злива  розливів  чуттєвих
Така  драйвова  і  а  той  же  час  лірична.

Хвиля  –  як  відрізок  часу.
Хвилина  може  вирішити  все  життя.
І  ти  бачиш  птахів  масу.
Ці  спалахи  пришвидшують  серцебиття.

Хвиля  –  як  незриме  відчуття,
Яке  триває  тільки  мить,
Яке  шириться  краєм  чуття,
Яке  то  лине,  то  щемить.

Хвиля  з  хвиль  у  морі,
Яка  так  плавно  чи  шалено  тягнеться  до  берегів.
Гнів  та  відчай  в  горі.
Десь  панує  холоднеча,  а  десь  –  нестерпний  перегрів.

Вразлива  й  незбагненна  хвиля  життя.
Вона  десь  тут  нерозривно  є,  десь  там  її  уже  немає.
Десь  тремтить,  а  десь  дзвенить  серцебиття.
Хвиля.  Як  з'явиться  вона,  як  зникне  –  ніхто  про  це  не  знає.

                                                                                                                                                                                                                                                                               28.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Хвиля (Мить)

У  житті  в  нас  є  багато  хвиль,
Які  так  хочеться  спинити,  пережити  або  ж  подолати.
І  ми  йдемо  поміж  різних  миль,
І  хочемо  гайнути  кудись  далеко  або  ж  щось  розгадати.

Ми  хочемо  бути  вільними,
Мов  птах,  у  небі  ширяти,
Швидкими,  а  не  повільними,
Власні  межі  розширяти.

Так  багато  є  хвиль,  вражень  та  емоцій
У  цій  тонкій  незнаній  миті,
Переживань  незвичайних  різних  порцій
І  спогадів,  яких  не  змити.

У  світі  так  багато  коректур,
Так  багато  пов'язаних  речей.
І  хтось/щось  може  зникнути,  як  тур.
Багато  є  непохитних  плечей.

У  житті  є  так  багато  хвиль.
І  ми  щось  з'єднуємо,  щось  розщеплюємо
І  пройдемо  сотні  тисяч  миль.
А  ще  ми  навички  й  знання  підчіплюємо.

                                                                                                                                                                                                                                                                               09.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Хвиля (Життя)

Ми  пливемо  як  стрімко,  палко  й  сильно  хвилями  життя
У  цьому  Всесвіті  –  океані,  повному  надій,
І  чуємо  своє,  чуже,  нестримане  серцебиття,
І  творимо  чи  обираємо  розливи  подій.

І  ти  пливеш  як  плавно  хвилями  життя
У  миті  цій  одній  у  місці  цьому.
Хтось  чує  шепіт  твій,  а  хтось  –  твоє  виття.
Або  ж  вони  невідомі  нікому.

І  ти  пливеш,  пливеш,  здіймаєшся  чи  тонеш
У  радості  шаленій  чи  в  апатії  сумній.
І  ти  без  знань,  які  з  пригод  вхопити  зможеш
У  ясній,  красивій,  цінній  миттєвості  своїй.

І  ти  пливеш  як  швидко  в  далечінь,
І  геть  не  знаєш,  де  ж  ти  далі  будеш.
Десь  там,  між  проміжками  поколінь,
Ти  своє  незриме  щастя  здобудеш.

І  ми  пливемо,  й  ти  пливеш,  пливеш
Рідними  й  далекими  океанами  й  морями.
І  ти  без  тям,  місце  яке  займеш,
Залишишся  у  далині  чи  будеш  поряд  з  нами.

                                                                                                                                                                                                                                                                               27.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020


Хвиля

Така  стрімка,  блискуча  хвиля,
Яка  вже  є  то  тут,  то  там,
Така  виразна,  ніби  миля,
Дарує  розливи  світам.

Вона  така  чуттєва  і  така  мінлива.
Вона  –  лиш  дія  у  цій  далі,
Така  жива,  легка,  вразлива  та  красива.
Вона  летить  все  далі  й  далі.

Хвиля
Чарує  в  ніжній  далині.
Злива
Десь  там,  в  незримій  глушині.

Вона  така  тонка,  така  миттєва.
Вона  ширяє  поміж  меж,
Дріб'язкова  і  в  той  же  час  суттєва,
У  лініях  дощів,  пожеж.

То  виникає,  то  зникає  хвиля,
Неначе  людина  в  цьому  світі.
Показати  свою  силу  не  сміла.
Сяє  зоря  в  ясному  зеніті.

                                                                                                                                                                                                                                                                               31.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020


Я буду чекати

Я  буду  чекати  тебе  цілісну  вічність,
Байдуже,  скільки  та  як  треба  чекати.
Я  буду  дарувати  тобі  свою  ніжність
І  буду,  мов  вогник,  так  ясно  палати.

Я  готова  відкритись  перед  тобою,
Показати  всі  закутки  своєї  душі.
Ти  будеш  щасливим  та  сильним  зі  мною.
Не  будуть  колоти  болю  та  стресів  кущі.

Я  готова  чекати  тебе  цілу  вічність.
Я  буду  відчувати  тебе,  як  себе.
Для  тебе  буде  важливою  моя  вірність.
Важливо,  як  цей  час  усе  переплете.

Ти  станеш  моєю  тонкою  половинкою
Без  зайвих  порухів,  без  зайвих  слів.
Ти  станеш  для  серця  солодкою  родзинкою,
Заманливою,  неначе  зі  снів.

Я  готова  чекати  тебе  цілу  вічність,
Байдуже,  скільки  доведеться  чекати.
Я  готова  прожити  з  тобою  мить  –  рівність.
І  буду,  мов  вогник,  для  тебе  палати.

                                                                                                                                                                                                                                                                               07.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020


Сподіваюсь – це взаємно

Я  сподіваюсь  –  це  взаємно  –
Усі  ці  палкі  й  ніжні  відчуття.
Мені  з  тобою  так  приємно.
І  ти  для  мене  –  справжнє  відкриття.

З  тобою  я  відчуваю  порух  волі.
З  тобою  день  стає  неначе  ідеальним.
Ти  змінюєш  клаптики  моєї  долі.
І  розум  мій  стає  неначе  ненормальним.

Ти  для  мене  –  ясне  сонечко,
Яке  послав  мені  Господь  з  небес,
Світиш  у  моє  віконечко,
Даруєш  сяйво  коштовних  чудес.

З  тобою  я  відпочиваю
Без  зайвих  порухів,  без  зайвих  слів
І  струни  вражень  розвиваю
Тонких  та  непримітних,  ніби  снів.

Мені  з  тобою  так  приємно.
Мені  тебе  не  хочеться  нікуди  відпускати.
Я  сподіваюсь  –  це  взаємно.
І  я  для  тебе  буду,  мов  вогник,  ясно  палати.

                                                                                                                                                                                                                                                                               13.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020


Про себе

Я  не  люблю  говорити  про  себе,
Хоч  інколи  хочеться  розповісти  майже  все.
Чому  я  щось  роблю  тільки  для  тебе?
І  куди  нас  ця  мить,  у  яку  даль,  перенесе?

Коли  я  плачу  безупинно,  а  коли  сміюсь,
Про  це  хтось  знає  і  в  той  же  час  ніхто  не  знає,
Коли  в  майбутнє  вільно  із  надією  дивлюсь.
Я  знаю,  що  майже  все,  що  є,  кінець  свій  має.

Я  знаю,  чого  хочу  і  що  мушу,
Знаю,  якою  хочу  бути,
Знаю,  що  не  пораню  комусь  душу
І  про  що  не  зможу  забути.

Інколи  так  хочеться  завзято  й  швидко  боротись.
Інколи  не  хочеться  нічого.
Не  знаю,  де,  як  та  за  що  я  маю  поборотись.
Інколи  не  хочу  чуть  нікого.

Я  знаю,  що  справді  хочу  стати  кращою,
І  до  якої  тягнуся  мети,
Так  хочу,  аби  ця  грань  була  інакшою,
І  те,  що  іншим  прагну  донести.

                                                                                                                                                                                                                                                                               02.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020


Ніхто, як ти

Ніхто  мене  так  лагідно  не  обіймає,
Як  ти  як  ніжно  обіймав.
І  серденько  ніхто  так  м'яко  не  займає,
Як  ти  як  трепетно  займав.

Я  обіцяю,  що  не  здамся,
Ти  будеш  на  небі  пишатися  мною,
У  руки  відчаю  не  дамся
І  відблиск  твій  я  заберу  за  собою.

Ніхто,  як  ти,  мені  не  скаже,
Що  так  сильно-сильно  любить,
Свого  тепла  вже  не  покаже
І  мить  цю  не  погубить.

Це  просто  спогади,  це  просто  сльози  ‒
Як  ти  казав  так  сильно,  мужньо  й  тихо,  ніби  сніг.
Це  просто  непродумані  прогнози.
Пригадую,  як  я  крутилась  біля  твоїх  ніг.

Я  знаю  ‒  ти  завжди  поруч,  ти  завжди  зі  мною.
Знаю,  що  десь  програю  різко,  а  десь  переможу.
Моя  палка  душа  так  сумує  за  тобою.
Із  цим  відчуттям  я  зробити  нічого  не  можу.

                                                                                                                                                                                                                                                                               23.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020


Нехай

Сонечко,  з  днем  народження  тебе  вітаю!
Здоров'я  міцного,  як  діамант,  бажаю
І  якомога  більше  емоцій  трепетних,  теплих  у  серці,
Нехай  мерехтять  та  вібрують,  мов  чисті  краплинки  в  озерці!

Нехай  тобі  завжди  ясно  світить  наша  зірка  –  Сонечко  –
І  нехай  приносить  тільки  радість  у  твоє  віконечко!
І  всі  мрії  заплановані  нехай  збуваються!
І  всі  спогади  погані  нехай  забуваються!

Нехай  тебе  охороняють  янголи  з  небес!
Споглядай  лиш  сяйво  стрімких  та  коштовних  чудес!
Нехай  вогонь  палкий  завжди  в  очах  палає.
Нехай  твоя  мить  смутків  та  невдач  не  знає.

Нехай  тебе  оточують  завжди  справжні  люди.
Нехай  допомагають  та  підтримують  всюди.
Нехай  в  житті  будуть  тільки  враження  світлі  та  барвисті,
І  місця  цікаві,  і  події  шалені  та  іскристі.

Нехай  веде  тебе  стежка  широка  –  не  терниста
І,  наче  ластівка,  літає  душа  твоя  чиста.
Будь  такою  ж  доброю  та  красивою!
І  головне  –  це  будь  завжди  щасливою!

                                                                                                                                                                                                                                                                               14.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020


Коли я плачу

Коли  я  плачу,  то  ховаюсь
Подалі  від  усіх  людей.
І  ні  на  що  не  сподіваюсь,
Коли  втікаю  від  очей.

Коли  мені  так  сумно  й  боязко  у  миті,
Я  намагаюся  не  думати  про  це,
Пригадую  ці  спогади,  яких  не  змити,
І  ніжність,  яка  затишок  свій  принесе.

Коли  я  заховатись  хочу,
То  западаю  в  безвість  загадкових  дум,
Байдуже,  на  що  я  наскочу,
На  барвисту  радість  або  ж  на  сивий  сум.

Коли  я  так  захоплююся  чимось,
То  не  відчуваю  ані  часу,  ані  меж.
Коли  я  говорю  так  жваво  з  кимось,
В  душі  немає  відблисків  «пекучих  пожеж».

Коли  тону  від  відчаю  –  ховаюсь,
Аби  ніхто  не  бачив  та  не  чув,
І  майже  ні  на  що  не  сподіваюсь,
І  хочу,  аби  він  скоріш  минув.

                                                                                                                                                                                                                                                                               18.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020


«Привіт, поетес»

«Привіт,  поетес,  –
Так  війнуло  на  кладовищі,  –
Як  творчий  процес?
Які  струни  вищі  чи  нижчі?

Як  твоя  тривожна  душа?
Чи  відчуваєш  підтримку  вагому?
Чи  йдеш  без  упин  до  вірша?
Чи  бачиш  ти  далечінь  невагому?».

«Усе  в  мене  добре,  ось  так,  –  все  дійсно  гаразд.
Все  є  й  буде  так,  як  має  бути.
Ти  залишишся  в  пам'яті  –  як  світлий  спогад.
І  я  не  хочу...  тебе  забути...».

«Чому  бринить  сльоза  у  тебе  на  очах?
Чому  ти  плачеш,  не  кажучи  нікому?
Я  завжди  з  тобою  у  сліді,  на  руках.
І  що,  як  ти  робиш  у  Всесвіті  цьому?».

«Привіт,  поетес,  –
Війнуло,  здається,  на  кладовищі,  –
Як  творчий  процес?
Які  поривання  вищі  чи  нижчі?».

                                                                                                                                                                                                                                                                               06.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


Рух (Рух)

Тонкий,  незнаний  та  мінливий  рух,
Який  вібрує  майже  всюди,
Визволяє  чи  затискає  дух,
Вабить  чи  віддаляє  груди.

                                                                                                                                                                                                                                                                               01.03.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


Рух (Боротьба)

Рух.  Рух...  безцінний  та  невпинний,
Який  створив  усе  життя,
Такий  спонтанний,  нерозривний,
Який  плете  серцебиття.

Рух  –  як  боротьба  за  кожен  крок
Неначе  так  востаннє  у  житті.
Усі  без  тям,  що  це  за  урок.
Цей  вік  у  проміжках  чи  у  злитті?

Без  знань,  куди  та  як  летить  ця  світла  мить,
У  які  незримо  так  шириться  простори.
Чи  можливо  її  на  хвильку  зупинить?
І  на  які  вона  наткнеться  коридори?

Цей  вік  у  проміжках  чи  у  злитті?
Цей  тиск,  що  тягне  у  безодню,
Неначе  так  востаннє  у  житті
Зжимає  далечінь  порожню.

Блиск,  за  який  треба  змагатись,
Такий  спонтанний,  нерозривний,
Його  схопити  –  намагатись.
Рух.  Рух...  безцінний  та  невпинний.

                                                                                                                                                                                                                                                                               06.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020


Рух

Такий  незнаний  та  нестримний  рух,
Який  вже  є  то  тут,  то  там,
Легкий  та  непримітний,  ніби  пух,
Дарує  загадки  світам.

Рух.  Він  тільки  зараз  є,  далі  його  уже  не  буде.
Далі  він  зникає  в  небутті.
І  хтось  справді  забуде,  а  хтось  ніколи  не  забуде
Те,  як  він  зачіплював  в  чутті.

Запальний,  контрастний  чи  монотонний  рух
Має  свій  початок,  має  свій  кінець,
Який  пронизує  чи  не  займає  слух
І  щось  зводить,  щось  не  зводить  нанівець.

Рух.  Він  буває  швидким  чи  повільним,
Буває,  що  несеться  між  віків.
Він  буває  ув'язненим  чи  вільним,
Бува  плете  веселку  із  вінків.

Такий  спонтанний  чи  зважений  рух
Щось  творить,  щось  нещадно  убиває,
Такий  слабкий  чи  сильний,  ніби  дух,
Щось  руйнує  різко,  щось  розвиває.

                                                                                                                                                                                                                                                                               25.03.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020


Сум

Брутальний,  невимовний  сум,
Туманний  та  безликий,
Різкий,  над  швидкісний,  мов  струм,
І,  неначе  звір,  дикий.

Він  віє  то  поривчасто,  то  тихо,
То  кричить  шалено,  то  мовчить.
За  ним  суне  спокій  чи  дивне  лихо.
Він  в  частці  чи  в  далині  тріщить.

То  ріже,  то  коле  душу  цей  смуток,
То  розриває  розум  на  шматки,
То  убиває,  мов  отруйний  трунок,
То  жадібно  кепкує,  залюбки.

Так  сумно,
Коли  усе  чи  щось  іде  не  так.
Бездумно,
Коли  від  долі  ти  чекаєш  знак.

То  радіє,  то  ридає  цей  сум,
То  холод  сіє,  ніби  вітер  в  полі,
То  ранить  правду  оманно,  мов  глум,
То  розшукує  слабинки  у  волі.

                                                                                                                                                                                                                                                                               05.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020


Радість

О  ця  запальна  та  цікава  радість.
Вона  вже  є  то  тут,  то  там,
Майже  протилежна  значенню  заздрість,
Не  дає  зв'язатись  рукам.

Вона  така  палка,  тонка,  ясна  й  іскриста,
Хоча  й  деколи  буває  слабкою,
Буває,  мов  веселка,  бажана  й  барвиста,
І  майже  завжди  та  скрізь  є  легкою.

Вона  ‒  це  враження  яскраві.
Вона  подорожує  різними  світами.
Вона  ‒  це  спогади  ласкаві.
Вона  плете  надію  разом  із  слідами.

Їй  властива  така  тендітна  тиша.
Вона  приносить  та  вібрує  ніжність  та  любов.
Вона  біжить,  мов  непримітна  миша.
Її  так  хочеться  хапати  ще  раз,  знову  й  знов.

Радість.  Майже  усім  вона  потрібна.
І  майже  кожен  з  нас  шукає  радість  свою.
Подарувати  волю  вона  здібна.
А  ти!  Так  хочу  побачити  радість  твою!

                                                                                                                                                                                                                                                                               29.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020


Усе мине

Майже  усе  плететься  швидко  так,  немов    суцвіття,
І  щось  десь  тут,  десь  там  сильно  так  переверне.
І  хтось  блукає  тільки  мить,  а  хтось  ‒  тисячоліття.
Є  тільки  натяк,  що  все  одно  усе  мине.

Усе,  що  є  ‒  нічого  не  залишиться.
Усе  це  згине,  вичахне,  розвіється,  засне.
Усе  у  темній  безвісті  розкришиться.
Є  тільки  роздуми,  що  все  одно  усе  мине.

Усе,  що  було,  є  і  буде  ‒  усе  лиш  мить  живе.
І  хтось  ні  в  які  сторони  щось  не  поверне.
Щось  стрімко  стихне,  а  щось  майже  усе  переживе.
Є  тільки  правда,  що  все  одно  усе  мине.

Усе  забудеться,  зітреться,  зникне,  згасне.
Все,  що  росло  ‒  навіки  уже  не  проросте.
І  тільки  відчуття  розсіється  прекрасне.
Є  тільки  звуки,  що  все  одно  усе  мине.

І  щось  зостанеться,  як  є,  чогось  уже  не  буде.
І  так,  ніхто  нічого  вже  не  поверне.
І  тільки  спалах  до  незнаного  кінця  пробуде.
Є  лиш  чуття,  що  все  одно  усе  мине.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020


Не мине

Майже  усе  це  вичахне,  зітреться,  згасне.
І  там  хтось  когось  із  ніг  на  голову  переверне.
І  тільки  сяйво  це  залишиться  прекрасне.
Є  тільки  мрія,  що  Всесвіт  цей  ніколи  не  мине.

І  щось  зостанеться,  як  є,  а  чогось  уже  не  буде.
Хтось  буде  бігти  стрімко,  а  хтось  чарівним  сном  засне.
Щось  пам'ять  викине,  а  щось  ніколи  не  забуде.
Є  тільки  порух,  що  Всесвіт  цей  ніколи  не  мине.

Щось  насправді  є  важливим,  а  щось  ‒  суцільні  дрібниці.
І  щось  на  всі  сторони  круто  усе  це  поверне.
Щось  є  прозорим,  явним,  а  щось  ‒  сукупні  таємниці.
Є  тільки  здогад,  що  Всесвіт  цей  ніколи  не  мине.

Усе,  що  було  так  ‒  уже  не  буде.  Несеться  спалах  крізь  віки.
І  тільки  він  когось  зачепить,  когось  ‒  лиш  не  мене.
Сидить  хтось  нерухомо,  а  хтось  плете  вражаючі,  пишні  вінки.
Є  тільки  віра,  що  Всесвіт  цей  ніколи  не  мине.

Усе  це  пройде  до  свого  кінця  ‒  і  вічність,  і  незрима  мить.
Ніхто  нічого  більше  вже,  на  жаль,  не  поверне.
І  щось  віятиме  тихо,  а  щось  вибухово  прогримить.
Є  лиш  надія,  що  Всесвіт  цей  ніколи  не  мине.

                                                                                                                                                                                                                                                                               25.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020


Єдине серце

Єдине  серце,
Яке  б'ється  на  дві  половинки.
Чисте  озерце.
Хтось  дарує  солодкі  родзинки.

Єдине  серце  так  чує  думки
Одне  одного  правдиві  зараз  і  тут,
Бачить  і  простори,  і  закутки.
Поєднані  дороги  в  єдиний  маршрут.

Єдине  серце,  єдине  ціле,
Немов  два  атоми  в  молекулі  одній.
Без  тям,  куди  цей  штрих  далі  піде
Чи  втішиться  у  теплоті  вірній  легкій.

Єдине  серце,  єдине  життя,
Яке  дається  для  двох.
Лунає  так  дзвінко  серцебиття.
Десь  там  вже  не  росте  мох.

Єдине  серце,  єдине  щастя,  яке  триває  тільки  мить,
Хоча  для  них  –  це  справжня  вічність.
Це  трепетне  кохання  не  страждає,  не  ридає,  не  щемить,
А  лиш  плете  незриму  ніжність.

                                                                                                                                                                                                                                                                               01.05.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020


Гра

Ти  знаєш:  я  тебе  люблю.
Ця  мить  незрима  лиш  для  нас.
Я  дотик  твій  не  погублю,
Не  забуду  навіть  на  час.

Але  я  не  можу  тебе  так  палко  любити,
Не  можу  збагнути,  чи  я  з  тобою  щаслива  чи  зовсім  нещасна.
Я  не  можу  часом  сама  себе  зрозуміти
І  через  це  моя  хвиля  у  часі  нерозсудлива  та  неясна.

Ти  знаєш  мою  душу,  я  тебе  кохаю
І  буду  кохати  тебе  єдину  завжди.
Коли  тебе  немає,  я  сумно  зітхаю.
Ти  для  мене  –  мов  краплина  чистої  води.

Але  я  хочу  бути  насправді  вільною.
Ти  не  можеш  пізнати  моїх  відчуттів.
Я  хочу  бути  не  слабкою,  а  сильною,
Літати  у  вимірах  нових  відкриттів.

Невже  для  тебе  усе  це  просто  гра,  вигадане  минуле,
Хоча  для  мене  –  це  і  є  справжнє  життя.
Ні,  я  знаю,  що  пригод  таких  напружених  уже  не  буде,
Не  буде  линути  дзвінке  серцебиття.

                                                                                                                                                                                                                                                                               02.05.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020


Гра в ілюзію кохання

Я  тебе  люблю  чи  не  люблю?
Я  і  сама  себе  не  розумію.
Я  твій  рух  в  віках  не  погублю,
Але  сказать  тобі  цього  не  смію.

А  я,  чи  я  тебе  люблю?
Ти  навіть  не  питаєш.
Я  для  єднання  все  зроблю  –
Лиш  ти  цього  не  знаєш.

У  нас  було  минуле,  а  майбутнє  є?
Ти  мого  голосу  незримого  не  чуєш.
Десь  там  світанок  тихий  все  ще  настає.
Усіх  моїх  переживань  ти  не  відчуєш.

Ти  просто  граєшся,  це  просто  гра
Чи  це  і  є  наше  справжнє  життя?
Чи  нам  розходитись  справді  пора?
Лунає  десь  дзвінке  серцебиття.

Це  тільки  гра  в  ілюзію  кохання,  це  тільки  гра;
Усі  ці  відчуття,  здається,  не  для  нас.
У  далині  невпинно  яскравий  вогник  догора.
На  нас  чекають  інші  люди,  інший  час.

                                                                                                                                                                                                                                                                               04.05.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020


Я тут

Я  тут.  Я  завжди  з  тобою.
Я  тебе  нізащо  саму  не  залишу,
Попливу  в  слід  за  тобою
І  частку  життя  лиш  для  тебе  розкришу.

Я  тут,  байдуже,  де  ти.
Я  тебе  ніколи  не  зраджу.
Я  у  крихтах  планети
І  тільки  корисне  пораджу.

Я  тут,  коли  тебе  хтось  так  трепетно  обіймає  –
Хтось  інший  –  не  я,
Коли  тебе  хтось  непримітним  відблиском  займає
І  любить  сім'я.

Я  тут,  я  поряд.  Просто  знай  це:  я  завжди  з  тобою.
Я  стану  порухом  вітру,  дощовими  очима.
Я  не  дам  тобі  так  просто  здатися  –  без  бою.
Я  стану  невгамовними  крилами  за  плечима.

Я  тут,  я  тебе  не  покину.
Я  стану  зорею,  яка  світитиме  тільки  тобі.
Я  тобі  свій  спалах  розкину.
І  тільки  прошу:  сліз  не  лий  –  не  сила  їх  бачить  мені.

                                                                                                                                                                                                                                                                               23.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020


Я не знаю

Я  не  знаю,  що  саме  я  втрачу
У  цьому  прекрасному  світі,
Яку  миттєвість  сухо  розтрачу
У  цьому  мінливому  цвіті.

Я  не  знаю,  чи  можу  враз  щось  змінити
У  миті  єдиній  своїй,
Погані  моменти  на  хороші  замінити
У  різкій  ніжності  твоїй.

Я  не  знаю,  не  скажу,  що  далі  буде
У  цій  ясній  невагомості.
Щось  пам'ять  забуде,  а  щось  не  забуде
У  цій  вразливій  свідомості.

Я  не  знаю,  як  правильно  жити
У  цій  природі,  посеред  людей,
Що  саме  я  маю  пережити
У  сяйві  швидкоплинних  днів,  ночей.

Я  не  знаю  точно,  де  саме  правда,  де  брехня
У  цьому  заворожливому  Всесвіті.
Я  не  знаю,  де  різнобарвне  світло,  де  пітьма
У  цій  чудовій  та  безмежній  безвісті.

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020


Я маю

Я  маю  бути  дійсно  сильною
У  хвилі  неповторній  своїй,
Але  так  хочу  бути  вільною,
Розтанути  в  м'якості  твоїй.

Я  знаю,  що  маю  боротись,
Хоча  часом  не  знаю  –  чи  варто.
За  що  я  маю  поборотись?
Від  незнання  так  дурно  й  так  жарко.

Я  маю  бути  у  міру  сміливою,
Хоча  є  боязкою  в  деяких  речах.
Я  справді  хочу  не  бути  вразливою
І  бути  без  каменів  на  сильних  плечах.

Я  знаю,  що  все  одно  усе  минає,
І  я  розвіюся,  мов  дим.
Нема  початку  десь  і  кінця  немає.
Я  не  залишусь  з  нею,  з  ним.

Я  маю  просто,  палко  жити,
Спокійно,  зважено,  класно  та  яскраво,  
І  біль,  і  радість  пережити,
Аби  мить  лилася  весело  й  цікаво.

                                                                                                                                                                                                                                                                               10.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020


Я знаю, що нічого не знаю

«Я  знаю,  що  нічого  не  знаю»,  –
Слова  не  мої,  їх  вихопив  Сократ.
Усі  знання  лиш  рухом  займаю
І  викарбовую,  мов  ясний  карат.

Я  знаю,  що  нічого  не  можу
У  миті  єдиній  своїй,
Десь  програю,  а  десь  переможу,
Розраджусь  в  любові  твоїй.

Я  знаю,  що  нічого  не  маю:
Усе,  що  в  мене  є,  розвіється,  мов  дим.
Щось  відштовхую,  а  щось  приймаю.
Я  лиш  танцюю  із  звуком  тихим,  гучним.

Я  знаю,  що  нічого  не  залишу
На  цій  прекрасній,  контрастній  Землі.
Я  тільки  мить  свою  сильно  колишу  –
І  просто  згасну  у  сивій  імлі.

Я  знаю,  що  нічого  не  вмію:
Усі  ці  навички  розсиплються,  мов  пил.
Щось  казати  смію,  щось  –  не  смію.
І  щось  зробити  стане,  щось  –  не  стане  сил.

                                                                                                                                                                                                                                                                               06.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Я – крихітна клітинка

Я  –  всього  лиш  крихітна  клітинка
У  цьому  загадковому  гігантському  Всесвіті  –
Цілісної  системи  частинка
У  цій  ясній  незнаній  неосяжній  безвісті.

Я  знаю,  що  нічого  не  можу  змінити,
Нічого  не  можу,
Якісь  фрагменти  інакшими  замінити,
Та  десь  переможу.

Так  хочеться  дихати  вільно,  на  повну,
Пірнути  у  сяйво  небес,
Ні,  не  марнувати  миттєвість  коштовну,
Відчути  всі  бризки  чудес!

Я  знаю,  що  нічого  не  залишу,
Бо  я  –  клітинка,  усього  лишень  клітинка.
Я  лиш  мить  свою,  як  струни,  колишу.
Я  –  мов  машини  створеної  запчастинка.

Я  –  клітинка,  усього  лишень  крихітна  клітинка
У  цій  мінливій  та  прекрасній  безвісті  –
Цілісної  та  гармонійної  системи  –  частинка
У  цьому  заворожливому  Всесвіті.

                                                                                                                                                                                                                                                                               14.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Ще трішки…

Так  хочеться  ще  трішки  полежати,
Ще  трішечки  не  думать  ні  про  що,
Помріяти,  іще  щось  попитати,
Ще  трішки  не  зважати  ні  на  що.

Так  хочеться  нікого  не  побачити,
Піти  кудись  туди,  у  небуття.
Так  хочеться  усіх  за  все  пробачити,
Зануритись  в  ошатне  забуття.

Так  хочеться  ще  трішки  полежати,
Ще  трішечки  побуть  на  самоті,
Помріяти,  за  кимось  споглядати,
Віддатися  незримій  теплоті.

Так  хочеться  втекти  від  всіх  проблем,
Розслабитись  хоча  б  на  хвильку,
Поринути  у  вир  цікавих  тем
І  вже  не  гнути  так  цю  шпильку.

Так  хочеться  ще  трішки  полежати,
Ще  трішечки  не  думать  ні  про  що,
Помріяти,  іще  щось  почитати  
І  просто  не  зважати  ні  на  що.

                                                                                                                                                                                                                                                                               01.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Шок

Шок!  А  що  це  таке  –  шок  –
Це  величезне  здивування,
Це  якийсь  спонтанний  крок,
Це  неймовірне  поривання?

Майже  кожного  із  нас  може  шокувати
Щось  вибухове,  дивовижне,  надзвичайне.
І  кожен  з  нас  своє  щось  хоче  розвивати
Чи  дарувати  людству  сяйво  незвичайне.

Шок
Може  бути  доречним  чи  недоречним.
Блок
Може  бути  вичерпним  чи  невичерпним.

Кожного  із  нас  можна  чимось  шокувати,
Можна  спонукати  до  певних  дій.
Кожен  з  нас  в  силах  життя  своє  вишивати
І  запалити  вогнище  надій.

Шок.  Шок...  Шок!  Такий  миттєвий  і  такий  мінливий  шок
Може  невідворотно  так  змінити  світ,
Забрати  щось  ласкаве,  цінне  чи  викласти  урок,
Завоювати  чи  звільнити  чийсь  привіт.

                                                                                                                                                                                                                                                                               07.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Час сиплеться

Час  сиплеться,  немов  пісок,
Кожна  хвилинка  –  то  піщинка.
Його  не  здвинеш  у  куток,
Гладкий,  коштовний,  мов  перлинка.

Час  плескає,  немов  вода,
І  невгамовно  так  потоками  стікає,
То  все  здійма,  то  все  спада,
І  нових  визначень  та  вимірів  шукає.

Час  ясно  сяє,  мов  зоря,
Яка  світлом  поринає  в  далечінь.
Всі  континенти  та  моря
Для  минулих  та  майбутніх  поколінь.

Час  бринить,  немов  струна,
То  споглядає,  то  пронизує.
Весь  простір  –  лиш  грань  одна,
Яка  на  все  свій  блиск  нанизує.

Час  дме,  неначе  вітер,
Ширяє  далі,  у  незриму  безвість.
Все,  що  створив,  що  витер,
Все  –  стала  пило-газова  непевність.

Час  горить,  немов  вогонь,
То  димить  іскристо,
То  пече  в  шарах  долонь,
То  блищить  барвисто.

Час  мерехтить,  немов  веселка,
Переплітається  світами
І  не  стрибає,  мов  газелька,
Не  розривається  мостами.

Час  переливається,  неначе  хвилі,
Не  має  ні  початку,  ні  кінця,
Усе  змінити  чи  не  змінити  в  силі,
Не  має  рівності  або  ж  кільця.

Час  залишиться  майже  навічно,  як  і  Всесвіт,  не  Земля,
Немов  стрімкий  незнаний  неосяжний  пух,
Не  плаче  та  не  радіє  щиро  й  палко,  ніби  немовля.
Без  тям,  куди  та  як  несеться  весь  цей  рух.

Час  лине,  ніби  вихор  сильний,
Не  уповільнюється  та  не  зривається,  а  тільки  віє.
Він  незворушний,  неухильний.
Він  все  змінює  і  в  той  же  час  змінити  нічого  не  сміє.

Час  б'ється,  ніби  у  природі  звірі,
Де  кожен  бореться  за  своє  виживання.
Він  тільки  тягнеться  у  повній  мірі
І  не  піддається  законам  вимирання.

Час  маневрує,  неначе  магніт,
І  накладає  свій  тиск  стійкий  та  незмінний  повсюди,
Показує  всім  свій  звичний  привіт,
Про  який  знають  і  рослини,  і  тварини,  і  люди.

Час  рухається,  немовби  ураган  стихійний,
Щось  поглинає,  щось  відкидає  у  даль.
Його  почерк  точний,  неповторний  та  рушійний.
Ним  буде  списана  віковічна  скрижаль.

Час  проходить,  нібито  швидке  життя,
Хоча,  напевно,  тільки  він  ніколи  не  мине.
Час  такий  же  унікальний,  мов  серцебиття,
Десь  ніщо  не  зрушить,  а  десь  усе  переверне.

                                                                                                                                                                                                                                                                               24.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020


Цінуй те, що є

Цінуй  те,  що  є:
Кожен  подих,  кожне  сяйво,  кожну  мить,
Бо  життя  твоє
То  тихо  й  м'яко  віє,  то  гримить.

Цінуй  по-справжньому,  що  маєш,
І  про  минуле  не  шкодуй,
Обирай  те,  що  сприймаєш,
І  свою  справжність  не  кодуй.

Цінуй  те,  що  є,
Бо  цього  вже  більш  не  буде.
Хай  явним  стає
Те,  що  пам'ять  не  забуде.

Цінуй  те,  що  ти  тут  зараз  маєш,
Але  й  май  надії  на  майбутнє.
Знай,  що  даєш,  а  що  приймаєш.
Множ  враження  світле  й  незабутнє.

Просто,  без  хвилювань  цінуй  те,  що  є,
Не  втрачай  дорогоцінне.
Після  темряви  світанок  настає.
Розрізняй,  що  справді  цінне.

                                                                                                                                                                                                                                                                               27.09.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020


Хтось хоче взяти слово

Хтось  хоче  взяти  своє  слово
Чи  вміло  орудувати  ним,
Аби  лилося  веселково
І  в  унісон  із  світлом  ясним.

Хтось  хоче  взяти  тихе  слово,
Не  відкидаючи  чогось,
Аби  звучало  винятково,
Щоб  не  спиралося  на  щось.

Хтось  хоче  вихопити  своє  слово
Чи  досхочу  насолодитися  ним,
Аби  стало  точним  стовідсотково,
Аби  не  віяло  відгуком  німим.

Хтось  намагається  вихопити  слово,
А  хтось  так  хоче  випхати  його.
Хтось  хоче  його  пронести  загадково
Чи  виплести  із  поруху  цього.

Хтось  хоче  вихопить  шалене  слово,
А  хтось  боїться  зв'язуватися  із  ним.
Хтось  хоче,  аби  блищало  святково,
Аби  було  вдалим,  сильним,  а  не  глухим.

                                                                                                                                                                                                                                                                               08.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020


Усе це не дарма

Усе  це  не  дарма  –
Інколи  пронизує  душу  неймовірне  відчуття.
Кричить  чомусь  юрба.
І  щось  для  мене  є  знайомим,  а  щось  –  справжнє  відкриття.

Усе  це  не  просто  так.
Хтось  здається,  а  хтось  бореться  за  добро.
Є  вірний  та  хибний  знак.
Хтось  спить,  хтось  крутиться  завзято,  мов  свердло.

Усе  це  не  даремно.
Не  є  порожніми  усі  слова.
Не  все,  не  все  нікчемно.
Сни,  від  яких  так  болить  голова.

Не  все  це  зійде  нанівець
Чи  залишить  відгук  глухий.
Ти  в  чомусь  справді  молодець,
А  в  чомусь  деколи  дурний.

Усе,  що  є,  це  не  даремно:
Кожен  крок  та  наслідок  має  свій  сенс.
І  серце  б'ється  ой  як  щемно,
Але,  на  жаль,  не  вічний  цей  процес.

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020


Усе не просто так

Усе  не  просто  так:
Цей  спалах,  це  місце,  і  ця  мить,
І  цей  шалений  знак,
Ніби  струм,  то  світить,  то  тремтить.

Не  просто  так  ти  зустрічаєш  людей
На  своєму  шляху,
Не  просто  притискаєш  їх  до  грудей,
Проводиш  по  даху.

Не  просто  так  ти  емоції  барвисті  відчуваєш
У  своїй  неповторній  миті.
Не  просто  так  ти  знання  та  вміння  розвиваєш,
Яких  із  пам'яті  не  змити.

Не  просто  так  блискучі  й  хибні  помилки  й  уроки,
Які  мають  свої  наслідки  та  результати.
Не  просто  так  ти  робиш  перші  чи  останні  кроки,
Аби  охолодитись  чи,  мов  вогонь,  палати.

Не  просто  так  ти  живеш,  ростеш  у  цьому  світі,
Повір,  не  просто  так,
І  залишаєш  записи  у  вічному  звіті,
І  шукаєш  свій  знак.

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020


Усе минає

Усе  минає.  Скільки?
І  радісні,  і  смутні  почуття.
І  не  минають  тільки
Ясні,  ласкаві,  справжні  відчуття.

Усе  минає:  і  щастя,  і  біль,
І  враження,  і  згадки  про  них.
І  щось  туманить  розум,  мов  хміль,
Не  лишаючи  слідів  німих.

Усе  минає.  І  це,  і  те  із  пам'яті  стирається:
І  знання,  і  досвід,  і  усі  проколи.
І  що  згадати,  що  забути  –  постійно  обирається.
І  тільки  вічність  не  минає  ніколи.

Усе  минає,  і  спалах  покоління,
Що  лине  в  далечінь  віків.
Не  буде  більше  яскравого  мерехтіння.
Не  стане  всесвітів,  світів.

Усе  минає,  на  жаль,  рано  чи  пізно:
І  гнів,  і  відчай,  і  ця  багряна  стиснена  кров.
І  звуки  несуться  лагідно  чи  грізно.
І  тільки  не  минає  в  серці  трепетна  любов.

                                                                                                                                                                                                                                                                               12.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020


Уникати

Так  хочеться  частенько  слів  вогненних  уникати,
Аби  ніхто  їх  взагалі  не  чув.
Вони  ж  властивість  мають  виникати  та  зникати.
І  хтось  їх  пам'ятає,  хтось  забув.

Важливо  уникати  прикрих  дій,
Хоча  часом  неможливо  відгадати  відблисків  обставин,
Брутальних  та  жорстких  взаємодій
І  сплесків  чи  сумішей  суттєвих  чи  невидимих  провалин.

Чи  реально  ситуацій  уникати,
Які  в  силах  чимсь  нашкодити  чи  вбити,
У  душу  безжально  й  тупо  проникати
І  зі  шляху  вірного  злочинно  збити?

Можна  несвідомо  уникати  друзів,  родичів,  сім'ї,
Хоч  перших  варто  добре  й  точно  обирати.
Можна,  як  треба,  допомогти  їм  не  блукати  у  пітьмі,
Свою  енергію  й  миттєвість  дарувати.

Безглуздо  яскравих  вражень  уникати,
І  не  осягати  повноти  життя,
Щасливих  хвиль  та  моментів  не  шукати,
І  слухати  лиш  тихе  серцебиття.  

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.07.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020


Увага

В  наш  час  така  важлива  увага.
Так  до  думок,  бажань,  дій  безлічі  людей
Має  бути  розумна  повага
І  до  відлунь  гучних  або  ж  тихих  статей.

Ніхто  не  вправі  стискати  шалені  чи  непримітні  почуття,
Руйнувати  чи  забирати  мрії,
Поневолити  чи  оглушити  близькі  чи  далекі  відчуття
Чи  погасити  вогнище  надії.

Комусь  вдосталь,  а  комусь  бракує  уваги
До  улюбленої  чи  не  дуже  роботи,
Чи  звичної,  чи  виняткової  наснаги.
І  в  кожного  свої  проблеми  та  турботи.

Неприпустима  байдужість  до  природи.
Не  можна  задля  наживи  нищити  котресь  життя.
Суспільство  мусить  роз'яснити  незгоди,
Аби  вільно  й  легко  звучало  кожне  серцебиття.

Кадром  вразлива,  кадром  найголовніша  захисна  увага
Для  енергії  незримої,  мінливої,  душевної  безодні.
Там  мерехтить,  рветься  чи  відновлюється  тонка  рівновага.
Їй  жити  потрібно  не  частково,  не  в  межах,  а  на  повну  й  сьогодні.

                                                                                                                                                                                                                                                                               28.05.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020


У цей момент

У  цей  момент  я  хочу  тобі  сказати
Щось  важливе  і  водночас  дріб'язкове,
Щось  таємне  та  незнане  показати,
Те,  що,  нібито  закон,  обов'язкове.

У  цей  момент  я  хочу  відкрити
Якусь  часточку  своєї  душі,
Ту,  яку  труднощами  не  вкрити,
Яка  не  колеться,  ніби  кущі.

У  цей  момент  я  бажаю  не  спати,
А  дивитися,  як  кружляють  неперевершені  зорі,
Я  хочу,  мов  вогник,  ясно  палати
І  шукати  свої  перлини  у  несвідомому  морі.

У  цей  момент  я  бажаю  почути
Ці  звуки,  яких  іще  не  було  у  житті,
Переживання  трепетні  відчути,
Які  відблиски  лишать  у  стрімкому  чутті.

У  цей  момент  я  бажаю  забути
Про  всі  ці  проблеми,  про  весь  гнів,
Цю  мить  так  хочу  писати,  здобути,
Торкнутися  загадкових  снів.

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020


У полоні

Я  у  полоні  своїх  почуттів
І  тільки  там  так  хочу  бути  –
У  світі  пишних  незнаних  чуттів,
Яких  не  стерти,  не  забути.

Я  у  полоні  незримих  надій,
Так  хочеться,  аби  вони  реальністю  стали,
У  полоні  світлих,  палких  подій,
Так  хочеться,  аби  ці  спектри  швидше  настали.

Я  у  полоні  неземного  кохання
І  тільки  там  так  хочу  застигнути,
І  не  відчувати  прикрого  зітхання,
І  це,  і  те  –  важливе  все  встигнути.

Я  у  полоні  дивовижних  дій
І  так  хочу,  аби  ці  сплески  не  припинялися.
У  зливах  миттєвих  взаємодій
Я  так  хочу,  аби  ці  струни  не  зупинялися.

Я  у  полоні  безмежних  відкриттів
І  тільки  там  так  хочу  плавно  потонути  –
У  полоні  неосяжних  відчуттів,
Там,  де  мить  назад  неможливо  повернути.

                                                                                                                                                                                                                                                                               25.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020


Тільки тобі

Тільки  тобі  я  дійсно  небайдужа
Серед  сотень,  сотень  людей.
Тільки  для  тебе  я  сильна  та  дужа
Серед  тисяч,  тисяч  очей.

І  тільки  ти  мене  розумієш  з  півслова
Без  зайвих,  стихійних,  ріжучих  звуків.
Для  тебе  є  важливою  моя  промова:
Чи  стрельне  у  розум,  мов  стріли  з  луків.

Тільки  тобі  я  можу  повністю  довіряти,
Бо  ти  нізащо  не  оскверниш  душу.
Я  не  буду  тебе  на  примхи  перевіряти,
Не  скажу  те,  що  не  хочу,  не  мушу.

Тільки  в  твоїх  обіймах  я  можу  бути  слабкою,
Бо  ти  завжди  поруч,  ти  завжди  тут.
Знаю:  ти  ніколи  не  залишиш  мене  одною,
Який  би  я  не  обрала  маршрут.

Тільки  для  тебе  я  навіки  зостанусь  маленькою
Дівчинкою,  яка  грається  на  піску.
Між  нами  зв'язок,  сплетений  ниточкою  тоненькою,
Який  заплівся  на  прадавньому  містку.

                                                                                                                                                                                                                                                                               08.05.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020


Тільки ти

І  тільки  ти  мене  ніколи  не  зрадиш
Серед  тисяч,  тисяч  очей.
І  тільки  ти  корисні  дії  порадиш
Серед  сотень  тисяч  людей.

І  тільки  ти  завжди  поруч  зі  мною,
Де  б  ти  не  був,  де  б  я  не  була.
І  тільки  ти  станеш  для  мене  стіною.
І  скільки  ця  мить  там  пробула?

Тільки  ти  огорнеш  теплотою
Мою  чуттєву  та  крихітну  душу
І  серце  як  займеш  добротою,
Знаєш,  що  саме  робити  я  мушу.

І  тільки  ти  насправді  мене  розумієш
Без  зайвих  порухів,  без  зайвих  слів.
І  тільки  ти  розрадити  мене  зумієш,
Занурити  у  Всесвіт  ніжних  снів.

І  тільки  ти  мене  по-справжньому  любиш
Просто  за  те,  що  я  в  тебе  є,
Зв'язок  зі  мною  нізащо  не  погубиш
І  зі  мною  знайдеш  щось  своє.

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020


Ти пробачила всіх, окрім себе

Ти  пробачила  усіх,  окрім  себе.
Прошу,  чесно  пробач  ще  й  себе,
Бо  мить  ця  єдина  тільки  для  тебе.
Нехай  вона  яскраво  мине!

Забудь  усе  те,  що  у  серці  маєш  забути:
Увесь  цей  біль  безжальний,  усі  проблеми.
Тобі  ще  стільки  треба  побачити  й  почути.
І  відкривай,  та  знаходь  цікаві  теми.

Ти  плачеш,  часто  не  кажучи  нікому,
Що  в  тебе  болить  поривчасто,  що  не  болить.
О!  Будь  ласка,  не  вини  себе  ні  в  чому,
Бо  тільки  ти  можеш  волю  свою  розбудить!

Ти  так  і  не  змогла  себе  пробачити,
Хоча  тобі  потрібно  це  зробити,
Аби  своє  щось,  бажане  побачити,
Аби  стіну  переживань  розбити.

Ти  відпустила  усе,  окрім  себе,
Але  ти  мусиш,  ти  повинна  себе  відпустити,
Бо  мить  ця  єдина  тільки  для  тебе,
Бо  ти  не  маєш,  чуєш,  важливе  щось  пропустити!

                                                                                                                                                                                                                                                                               08.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020


Ти потрібен

Не  кажи,  що  ти  нікому  не  потрібний.
Не  кажи,  що  ти  живеш  дарма.
Не  кажи,  що,  так,  ні  на  що  не  здібний.
Не  кажи,  що  з  дороги  зверта.

Ти  потрібен,  ти  знаєш,  перш  за  все  своїй  сім'ї.
Ти  потрібен  тим,  кого  так  сильно-сильно  любиш.
Ти  не  маєш  права  завчасно  зникнути  в  імлі,
Зловживати  тим,  чого  нізащо  не  погубиш.

Так,  ти  не  потрібен  іншим  серцям:
Їм  чесно  просто  байдуже  до  тебе.
Вони,  як  ти,  живуть  своїм  життям.
І  твоя  мить  залежить  лиш  від  тебе.

Ти  потрібен  своїм  друзям  вірним  та  цікавим.
Ти  потрібен  цій  планеті,  якщо  ти  тут  зараз  живеш.
Ти  можеш  для  когось  стати  вогником  яскравим.
Є  впевненість,  що  ти  всі  кризи  витерпиш,  переживеш.

Ти  потрібен  Тому,  Хто  тебе  створив,
Хто  створив.
Це  твоя  доля,  яку  ти  зворушив,
Зворушив.

                                                                                                                                                                                                                                                                               24.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020


Ти можеш

Ти  можеш  майже  все,  якщо  так  сильно  хочеш.
Ти  можеш  перетворити  життя  своє  на  казку.
Тобі  буде  байдуже,  на  що  ти  наскочиш.
Ти  можеш  обминати  безглузду  та  різку  пастку.

Ти  можеш  доторкнутись  до  небес.
Ти  можеш  зануритися  у  глибинний  океан.
Ти  можеш  відчути  ніжність  чудес.
Ти  можеш  погасити  розпечений  душевний  вулкан.

Ти  можеш  робити  усе,  що  завгодно,
Те,  що  тобі  підказує  не  розум,  а  трепетне  серце.
Ти  можеш  вести  себе  вільно  й  природно,
Заманить  чи  не  заманить  у  своє  коштовне  озерце.

Ти  можеш,  куди  так  прагнеш  без  вагань  чи  з  ваганнями  гайнути
Чи  шукати  для  цього  можливості.
Ти  можеш  в  безодню  своїх  барвистих  та  прекрасних  мрій  пірнути
Або  ж  піддаватися  мінливості.

Ти  можеш  щось  своє  унікальне  цьому  світу  нести,
Ламати  всі  кордони  загрубілі,
Сидіти,  падати,  спотикатися,  чи  йти  до  мети,
Чи  відпускати  думки  наболілі.

                                                                                                                                                                                                                                                                               27.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020


Тебе ніхто не чекає

Тебе  ніхто  та  ніде  не  чекає,
Ні  в  середині,  ні  на  краю  світу.
І  хтось  щось  робити  чомусь  зволікає,
А  хтось  так  тягнеться  до  свого  магніту.

Ти  майже  нікому  не  потрібний  /  не  потрібна,  якщо  ти  не  зробив  /  не  зробила  щось  шалене,
Те,  що  навік  залишиться  на  Землі.
Якщо  ти  маєш  серце  у  Всесвіті  тьмяне,  грубе,  нестійке,  божевільне,  несміливе,  не  вогненне,
Ти  можеш  зникнути  у  сивій  імлі.

Ніхто  тебе  нікуди  не  чекає,
Ні  тут,  ні  там,  на  цій  Землі.
І  кожен  гостро  щось  своє  шукає
На  цьому  безмежному  тлі.

Тебе  ніхто  нікуди  не  чекає.
На  цій  планеті  ти  одна  /  один.
Хтось  когось  до  дій  палко  закликає,
А  хтось  так  хоче  бути  з  нею  /  з  ним.

Тебе  ніхто  нікуди  не  чекає,  ні  тут,  ні  там,  з  собою  –
Це  просто  істина  –  визнаний  закон  цей  загалом.
Та  вибір  є  завжди  та  всюди,  і  він  лиш  завжди  за  тобою:
Змиритись  з  долею  своєю  чи  жити  напролом.

                                                                                                                                                                                                                                                                               17.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020


Твой мягкий жест

Твой  мягкий  жест,
Такой  спонтанный  и  прекрасный,
Как  яркий  квест,
Как  Солнце  теплый,  меткий,  ясный.

Наверное,  он  длился  только  миг
Без  слов,  прям  ничего  не  говоря,
Какой-то  нежный  и  приятный  сдвиг.
Но  знаю  точно  –  он  был  не  зря.

Твой  жест  останется  у  клеточках  души,
Там,  где  все  так  движется,  кричит.
«Прошу  тебя,  о  нет,  не  злись,  не  плач,  молчи!»,  –
Кто-то  так  тревожно  говорит.

Он  здесь  сейчас,  он  рядом,
Трепетный  и  ценный.
Он  не  распадется  градом,
Как  свет,  драгоценный.

Твой  мягкий  жест  сердца  коснулся  несмело,
Как  будто  вдох  небес  чудесный,
Так  замечательно,  чувственно  й  умело,
Как  будто  шаг  надёжный,  честный.

                                                                                                                                                                                                                                                                               02.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.05.2020


Там, де колись було життя

Там,  де  колись  було  життя  –
Тепер  немає  геть  нікого.
Затихло  вже  серцебиття.
Немає  жалості  ні  в  кого.

Немає  жалості,  немає  каяття.
Все  знищили,  пошматували  та  роздерли.
Вже  все...  назад  уже  не  буде  вороття.
З  лиця  Землі  ось  це  життя  навіки  стерли.

Там,  де  були  пейзажі  дивних,  барвистих  сплетінь  –
Лишилась  лиш  гнітюча  пустота.
Там,  де  були  затінки  коштовних  переплетінь  –
Лишилась  лиш  тужлива  дрімота.

Там,  де  колись  блищало  сузір'я  краплин  –
Тепер  загрозлива  посуха.
Там,  де  колись  квітуче  линув  часоплин  –
Нещадно  віє  завірюха.  

Там,  де  колись  було,  шуміло  життя  –
Тепер  так  холодно,  нікого  немає.
Там,  де  колись  гралося  ясне  чуття  –
Земля  так  плаче,  так  болісно  страждає.

                                                                                                                                                                                                                                                                               02.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020


Так, ніби

Танцюй  так  ‒  ніби  тебе  ніхто  не  бачить,
Так,  ніби  ти  в  цю  мить  на  самоті,
Мов  твоїх  рухів  ніхто  не  передбачить,
Мов  віддаєшся  справжній  теплоті.

Співай  так  ‒  ніби  тебе  ніхто  не  чує,
У  пісні  своїй  лети,
Так,  ніби  цих  звуків  ніхто  не  відчує,
Як  відчуєш  їх  ти.

Люби  так  ‒  ніби  тобі  не  робили  боляче,
Так,  ніби  не  можеш  жити  без  кохання,
Ніби  іскристо  палаєш,  неначе  вогнище,
Так,  ніби  не  тиснуло  жадне  зітхання.

Відчувай  так  ‒  ніби  цього  ніхто  не  відчуває  ‒
Це  відчуваєш  тільки  ти,
Ніби  цього  коливання  ніхто  не  розвиває.
Неси,  що  хочеш  нести.

Живи  так  ‒  ніби  рай  уже  на  Землі,
Ніби  мить  шириться  весело  й  цікаво,
Ніби  ти  не  згаснеш  у  сивій  імлі,
Ніби  все  ллється  так  ніжно  та  яскраво.

                                                                                                                                                                                                                                                                               14.07.2017
Посилання  на  відео  презентацію  https://youtu.be/P-REtg3OCwo

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020


Так болісно

Так  болісно,  коли  чогось  не  можеш,
Коли  не  можеш  щось,  чогось  робить,
Коли  собі  ніяк  не  допоможеш,
Коли  стіну  так  сильно  не  пробить.

А  чуйне  серце  розривається  від  болю,
Від  відчаю,  ненависті,  печалі.
Його,  мов  пташку,  не  пускає  щось  на  волю.
А  байдужість  стирає  віру  далі.

А  душа,  немов  натягнута  струна,
Так  плаче,  стогне,  б'ється,  рветься,  так  кричить.
Неначе,  так,  щось  утратила  вона,
Але  насправді  лиш  напружено  мовчить.

Здається:  все  майбутнє  гарне  втрачено,
І  мить  минуле  все  забуде,
І  світлі  згадки  наглухо  розтрачено,
І  щастя  більше  вже  не  буде.

Неначе  усі  чуття  застигли,
Давно  вже  розігрались,  розлилися  всі  події,
Щось  зробити  встигли,  щось  –  не  встигли.
І  тільки  тліє  у  диму  все  вогнище  надії.

                                                                                                                                                                                                                                                                               31.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020


Сходинки

Сходинки.  У  кожного  із  нас  є  свої  незвичні  сходинки,
Якими  ми  здіймаємося  в  верх  чи  спускаємося  в  низ.
Хтось  говорить  явно  та  точно,  а  хтось  планує  щось  подумки.
Хтось  відчуває  вітерець,  хтось  –  морський  чи  океанський  бриз.

Сходинки,  вони  бувають  різні:
Широкі  чи  вузькі,
Дерев'яні,  бетонні,  залізні,
Нерівні  чи  слизькі.

Сходинки,  одні  заводять  в  прірву,
Інші  проводять  до  ясних  небес.
Одні  показують  круту  вирву,
Інші  –  дарунки  коштовних  чудес.

Сходинки,  є,  якими  дуже  складно  йти,
Є  високі,  є  низькі,
Є,  якими  можна  до  фінішу  дійти,
Є  далекі,  є  близькі.

Сходинки,  їх  так  багато  є  у  житті.
Одні  легко,  інші  так  важко  подолати.
Вони  тут,  там,  у  проміжках  чи  у  злитті,
Ведуть  до  щастя  чи  можуть  горя  завдати.

                                                                                                                                                                                                                                                                               27.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020


Спалах світла

Спалах  світла  –  енергія  шалена,
Що  вирувала  й  вируватиме  колись,
Ясна,  виразна,  нестримна  й  незбагненна.
І  частки  розпадуться,  що  колись  злились.

Спалахи  світла,  вони  вже  є  десь  тут,  десь  там  їх  іще  немає.
Вони  жевріють  в  далині.
І  скільки  їх  дано  чи  тут,  чи  там,  ніхто  не  скаже,  бо  не  знає.
Вони  тяжіють  в  глибині.

Спалах  світла  когось  уже  зігрів,
До  когось  так  і  не  долинув,
Над  кимось  спонтанно,  рвучко  затремтів
Чи  щось/когось  в  безодні  кинув.

Спалахи  світла  так  вільно  й  так  стрімко  летять  у  безмежжі,
Так  небачено  зникають,
Так  непримітно  й  так  м'яко,  ніби  хвилі  на  узбережжі,
І  слідів  не  залишають.

Спалах  світла,  він  є  десь  там,  у  небосхилі,
Не  тут,  не  близько  від  Землі,
Осяяти  когось  незримо  так  у  силі
У  цій  захопливій  імлі.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020


Сонце

Сонце  –  наша  зірка  космічна,
Наше  джерело  тепла,
То  драматична,  то  лірична,
І,  здається,  спектр  добра.

Воно  лиш  крутиться,  ніби  й  не  живе,
І  тихо  зникне,  ніби  фон,
І  Землю  цю  крізь  віки  переживе.
Щось  втрапить  у  пустий  полон.

Воно  є  центром  у  своїй  системі
І  в  той  же  час  лиш  крихтою  в  галактиці  великій.
Воно,  мов  літера  в  крутій  поемі,
Вібрує  у  протяжній  безвісті,  холодній,  дикій.

Усе  там  плавиться  рушійно  та  палає.
Воно  вражає  переливами  температур.
Коли  скінчиться  сяйво  це  –  ніхто  не  знає.
Воно  карбує  тиск,  як  кожна  мить,  без  коректур.

Воно  колись  одні  з  планет  охолодить,  інші  поглине  –
І  ясно  згасне,  як  тут,  там  усе.
І  тільки  відблиск  барв,  який  так  спокійно  й  рівно  лине.
Він  частки  світла  в  даль  перенесе.

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020


Світанок часу

Світанок  часу  давно  уже  минув,
Усе  розставив  на  свої  місця.
І  тільки  миттєвий  спалах  не  забув,
Як  все  сформулювалось  до  кінця.

Світанок  часу,  він  був  лиш  мить,
А  все  летить  в  незнану  вічність.
Ой,  щось  різко  так  в  душі  щемить.
Десь  поєднались  жорсткість,  ніжність.

То  був  момент,  коли  усе  з'явилось,
Коли  щось  засвітилося,  щось  згасло,
У  різних  відблисках  все  проявилось  –
І  стало  десь  так  тихо,  вільно  й  ясно,

І  стало  десь  так  свіжо  й  прохолодно,
А  десь  стало  неймовірно  тісно  й  жарко.
Десь  там  хтось  уявляє  що  завгодно,
Хтось  думає,  чи  робити  все/щось  варто?

Таким  він  був  –  світанок  часу.
Можливо,  він  повториться  колись.
Усе  пройде  названу  трасу,
І  частки  згаснуть,  що  колись  злились.

                                                                                                                                                                                                                                                                               01.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020


Роби так

Роби  все  так,  як  маєш,  хочеш  робити
У  миті  цій  одній.
Намагайся  усі  труднощі  розбити
У  силі  цій  стрімкій.

Роби  все  так,  як  ти  цього  хочеш,
Вирізняй  свої  недоліки  та  переваги,
Байдуже,  як,  на  що  ти  наскочиш,
В  усьому  іди  до  чудесної  рівноваги.

Роби  все  так,  як  хочеш  робити,
І  не  втікай  від  своїх  різких  перешкод,
Цілься  точно,  аби  їх  пробити,
І  карбуй,  виплітай  свій  унікальний  код,

Бо  життя  це  єдине,  одне,
Бо  життя  не  повторюється  знову,
Не  знаєш,  куди  перенесе
І  що  саме  визначить  мить  чудову.

Роби  все  так,  як  треба  робити,
Бо  і  гнів,  і  відчай  –  все  пройде.
І  від  жалю  не  варто  трубити,
Бо  він  як  прийшов,  так  і  піде.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020


Простота

Життя  –  це  вразлива,  рухлива,  світла  й  неповторна  простота,
Це  диво  серед  тисяч  див,
Це  вир,  з  якого  віє  прохолода  чи  ласкава  теплота,
Немов  контрастний  перелив.

Заманлива,  чудова  простота  дива  –
Це  коли  стається  щось  справді  надзвичайне.
І  ти  не  знаєш,  чи  пройде  грізна  злива
І  чи  побачиш  в  небі  сяйво  незвичайне.

Простота  вібрацій,  звуків,  звуків,  звуків,
Які  є  точно  всюди  на  Землі,
Можуть  стріляти  влучно,  як  стріли  з  луків,
А  можуть  заховатися  в  імлі.

О,  всі  ці  порухи  –  це  простота
І  складність  водночас,
Це  ніжна  та  миттєва  чистота,
Яка  шліфує  нас.

О  ця  заворожлива  простота  чуттів,
Яка  з'являється,  зникає.
І  ти  у  вирі  загадкових  відкриттів.
А  хтось,  мов  вогник,  ясно  сяє.

                                                                                                                                                                                                                                                                               29.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020


Прокинутись

Важливо  так  –  дійсно  прокинутись,
Відчути  щось  неначе  в  перший  раз,
Від  проблем  на  хвильку  відкинутись,
Не  споглядати  постійно  на  час.

Прокинутись.  І  почати  все  заново  –
Інакше  думати,  дихати,  говорити.
Щось  зовсім  звичне  побачити  наново.
І  свою  долю  в  решт  самостійно  творити.

Прокинутись  так,  нібито  востаннє  у  житті,
Так,  ніби  завтра  вже  не  буде.
Зробити  щось  справді  вагоме  у  цьому  злитті,
Те,  що  світ  повік  не  забуде.

Прокинутись  –  і  зробити  щось  шалене,  суттєве,
Те,  чого  іще  досі  не  було,
Дещо  майже  вічне,  а  не  мимовільне,  миттєве.
І  скільки  там  відгуків  відгуло?

Прокинутись  –  і  просто  так  жити,
Не  повну  котушку,  на  повну  силу,  
І  біль,  і  радість  –  все  пережити,
Окреслювать  душу  чесну  й  сміливу.

                                                                                                                                                                                                                                                                               20.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2020


Про свої бажання

Про  свої  бажання  треба  говорити,
Інакше  ніхто  не  допоможе  їх  втілити  в  життя.
Їх  варто  підіймати,  а  не  ронити,
Інакше  не  відчуєш  безперервного  серцебиття.

Своїх  бажань  не  можна  ховати,
Не  можна  залишати  у  пітьмі  навік.
І  не  можна  їх  не  розвивати,
Інакше  будеш  шкодувати  цілий  вік.

Про  свої  бажання  не  можна  мовчати,
Але  й  діставати  ними  не  можна.
Варто  можливості  для  них  помічати,
Тому  що  невідворотна  мить  кожна.

Від  своїх  бажань  не  можна  втікати,
Хіба  що  вони  погані,  лихі,  не  добрі.
Їхні  нитки  в'язкі  варто  шукати
І  шляхи  до  них  не  боязкі,  а  хоробрі.

Так,  про  свої  бажання  варто  говорити,
Інакше  будуть  недосяжними  вони.
Всі  чи  значну  їх  кількість  варто  відтворити,
Незважаючи  на  переливи  сльози.

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2020


Початок

Усе  це  швидко  сталося  на  початку:
Увесь  цей  Всесвіт  спалахнув  і  нібито  застигнув.
І  вічність  кладе  на  все  свою  печатку.
І  простір  весь  свої  кордони  мов  накреслить  встигнув.

Початок.  Він  приніс  добро  і  зло.
Він  приніс  усю  цю  миттєвість
І  щось  підняв,  щось  опустив  на  дно.
Він  проніс  усю  цю  чуттєвість.

Початок.  Він  був  десь  тут  чи  там,  тепер  його  немає.
Тепер  він  зник  у  небутті.
І  скільки  ж  він  блукав  нерозривно  так,  ніхто  не  знає,
Десь  там,  в  незримому  бутті.

Усе,  що  є,  сталося  на  початку.
І  ніщо  вже  більше  не  повториться.
І  тиск  кладе  на  все  свою  печатку.
Є  дещо,  що  вже  не  відтвориться.

Початок.  Початок.  В  усіх  подіях,  нотах,  явищах  він  є
Так  само,  як  і  середина,  і  кінець.
Без  тям,  де  ж  він  закінчиться  навік,  а  де  усе  ще  настає.
Десь  там  спіраль  є  закручених  кілець.

                                                                                                                                                                                                                                                                               27.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2020


Постріл

Це  тільки  постріл,  постріл!  Постріл...
Спонтанний  постріл,  який  убив  життя,
Пробив  в  тонких  клітинах  отвір  –
Уже  не  чути  любого  серцебиття.

Ой!  Скільки  сліз  гарячих,  скільки  крові.
І  скільки  зробити  добрих  справ  уже...  не  встигнув.
Ой!  Скільки  згасло  спалахів  любові...
І  тільки  образ  на  фотографіях  застигнув.

Це  тільки  постріл!  Постріл…  постріл,  що  обірвав  шалену  долю,
Прирік  близьких  людей  на  незгасимі  муки.
І  він  вже  не  відчує  ні  обіймів,  ані  пташину  волю...
І  тільки  згадки  є  про  зустрічі  й  розлуки.

Це  тільки  спогади,  не  буде  більше  вже  нічого.
А  він  лежить  так  незворушно  у  труні.
Не  буде  вже  ні  бачити,  ні  слухати  нікого…
Не  буде  вже  радіти  лагідній  весні.

Це  тільки  постріл...  постріл!  Постріл,  який  урвав  когось,
Який  зірвався  так  несподівано  та  грізно.
Йому  плювати  на  бажання,  мрії,  на  все,  на  щось.
Але  знайдуть,  хто  його  зробив,  рано  чи  пізно.

                                                                                                                                                                                                                                                                               20.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2020


Посміхайся

Так,  посміхайся,
Навіть  якщо  тобі  трохи  сумно,
І  розвивайся,
Навіть  якщо  щось  робиш  бездумно.

Так,  посміхайся,  бо  так  легше  жити,
Із  посмішкою  на  вустах,
Безжальний  біль  так  легше  пережити,
Із  силою  надії  в  очах.

Посміхайся,  попри  відчай,  страх,  попри  все.
Не  ховай  свою  посмішку  за  маскою  брехні.
Без  тям,  куди  тебе  цей  час  перенесе
Так  м'яко  й  ніжно  чи  так  грубо,  ніби  уві  сні.

Посміхайся,  попри  всі  перешкоди,
Попри  стреси,  попри  сльози.
Не  копіюй  риси  чужої  моди,
Попри  всі  жорсткі  прогнози.

Посміхайся,  бо  життя  таке  цікаве.
І  незчуєшся,  як  швидко  пролетить,
Хвилями  різке,  а  хвилями  ласкаве.
Життя  –  прекрасна  та  неповторна  мить.

                                                                                                                                                                                                                                                                               24.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2020


Порада

Людям  буває  потрібна  влучна  порада
Без  пафосу,  баз  крику,  без  гіркоти.
І  більшості  неприйнятне  поняття  зрада.
Вони  шукають  ніжної  теплоти.

Порада,  як  річ,  є  суттєва,  є  мізерна,
Бо  словами  можна  душу  зворушить  чи  пропекти.
Звуками  щось  змішують,  ніби  мелють  зерна.
Одні  захоплюють,  від  інших  так  хочеться  втекти.

Легка,  велика  чи  крихітна  порада,
Яка  може  покалічити  чи  допомогти,
Така  складна  чи  спокуслива,  мов  влада.
Із  нею  можна  здатися  або  ж  перемогти.

Порада  є  хибна,  є  дієва,
Яка  може  розсудити  чи  поставити  запитання.
Є  занадто  довга,  є  миттєва.
Із  нею  можна  щось  створити  чи  вирішити  завдання.

Така  спонтанна  чи  до  дрібниць  малих  продумана  порада,
Десь  зовсім  недоречна,  десь  корисна.
Котрась  людина  йде  від  неї,  а  котрась  чути  її  рада.
Вона  ж  тьмяна  чи,  мов  вогник,  іскриста.

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2020


Поза очі

Люди  люблять  говорити  поза  очі
Те,  що  вони  насправді  думають  про  людей.
Минають  дні,  минають  зоряні  ночі.
А  хтось  дивиться  у  даль  ясних,  палких  очей.

Одні  люди  геть  не  кажуть  правди  в  обличчя,
Інші  правильно  чинять,  роблячи  це.
Когось  захоплює  чиєсь  стрімке  величчя.
А  хтось  зважено  мислить  про  те,  про  це.

Є  люди,  які  не  говорять  всієї  правди,
На  щастя,  чи,  на  жаль.
Є  люди,  які  не  знають  кохання  чи  зради.
Якою  є  скрижаль?

Хтось  розповідає  щось  не  до  кінця.
Хтось  орудує  перекрученою  інформацією.
Словом  можна  прикувати  до  стільця.
А  хтось  пробігається  минулою  інновацією.

Хтось  реальність  перебільшує  для  чогось.
Хтось  плете  чутки,  плітки  та  сенсації.
Хтось  завжди  думає  про  всіх  чи  про  когось.
А  комусь  так  не  вистачає  пунктуації.

                                                                                                                                                                                                                                                                               16.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020


Переплетіння

В  житті  переплітається  небесне  та  земне.
Усі  ці  всесвіти  пливуть  поміж  світів.
В'яжеться  щось  прикре  й  тьмяне  чи  радісне  й  ясне  –
Усі  ці  злети  та  падіння  між  віків.

У  цьому  світі  багато  є  переплетінь,
Багато  є  незнаного,  німого.
І  ми  живемо  між  сутінками  поколінь.
Так,  деколи  не  хочеться  нічого.

Переплетіння,  скрізь  є  переплетіння,
Скрізь  є  барвисті  радощі  та  сум.
І  щось  летить  через  довгі  покоління:
М'які,  ласкаві  пестощі  чи  глум.

Переплетіння  –  воно  лиш  тут  лиш  зараз  є.
Далі  його  уже  не  буде.
Хтось  змінює  невпинно  життя  стрімке  своє.
А  щось  пам'ять,  ні,  не  забуде.

Багато  є  переплетінь.
Багато  є  чогось  незвичного,  нового.
Десь  сходяться  і  світло,  й  тінь
У  пошуках  відблиску  незримого  свого.

                                                                                                                                                                                                                                                                               12.12.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020


Остання надія

Остання  надія  волає  нестерпно,
Так  хоче  вирватись  на  волю.
Її  відгук  стогне  важко  й  невичерпно.
О,  як  прагне  змінити  долю!

Остання  надія...  Остання  надія  –  це  все,  що  є,
У  боротьбі  між  життям  і  смертю.
Десь  там  усе  вже  згасло,  десь  тут  ранок  все  ще  настає.
І  крутить  хтось  нерозривну  петлю.

Остання  надія.  Її  не  можна  відпустити.
А  хтось  так  болісно  благає:  «О,  прийди!  Прийди!».
Вона  у  серці  до  кінця.  Її  не  придушити.
А  хтось  вже  зірвано  кричить:  «О  ні...  О  ні?  О  ні!  Не  йди…».

                                                                                                                                                                                                                                                                               04.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874098
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2020


Останній спалах

Останній  спалах  у  житті,
Такий  тривожний  і  такий  жаданий.
Є  лиш  в  останньому  чутті,
Неначе  Сонце,  світлом  сильним  даний.

Останній  спалах  давно  уже  минув
Чи  тільки  починає  десь  горіти,
Мов  вогник,  у  переливах  спалахнув
Чи  тільки  починає  там  тремтіти.

Останній  спалах,  його  уже  не  буде.
Він  тільки  тут  лиш  зараз  є.
І  тільки  той,  хто  був,  жив  з  ним  не  забуде,
Як  полохливо  серце  б'є.

Останній  спалах,  і  скільки  сліз  у  ньому,
І  скільки  радості  там  водночас,
Відомий  всім  та  непідвладний  нікому.
Остання  мить  лише,  його  лиш  час.

Останній  спалах  такий  коштовний,  невловимий
Летить  кудись  туди,  у  даль.
Його  відтінок  невичерпний  та  геть  незримий
Покине  десь  тонку  скрижаль.

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874097
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2020


Ніхто нікому та нічого не повинен

У  кожного  своя  правда  і  брехня  своя.
Доводь  своє,  як  лунає  фальш,  якщо  не  винен
У  різних  сферах,  якщо  ця  правильність  ‒  твоя,
Бо  ніхто  нікому  та  нічого  не  повинен.

Ніхто  не  має  права  на  тебе  лютувати
Без  вагомих  на  те  підстав.
Ніхто  не  вправі  надто  тебе  контролювати:
Де  ти,  з  ким  ти,  де,  як  ти  встав.

Ніхто  нікому  та  нічого  не  повинен  ‒
У  цьому  й  є  істина  проста,
Ані  мільярд,  ні  тисячі,  ні  сотні  гривень.
Хоч  рахуй,  хоч  не  рахуй  до  ста.

І  кожен  з  нас  живе,  як  може,  мусить,  хоче.
І  кожен  з  нас  може  когось  образити,  комусь  допомогти
І  знає  чи  ні,  на  що  він/вона  наскоче,
Де  може  програти  різко,  а  де  ‒  видовищно  перемогти.

Ніхто  ж  не  повинен  нікому  та  нічого.
Усі  /  не  всі  так  борються  за  своє  місце  під  сонцем.
Усі  живуть  у  світі  галасу  німого.
І  хтось  щось  робить  спритно,  а  хтось  спить  над  чи  під  віконцем.

                                                                                                                                                                                                                                                                               25.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873976
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2020


Нібито востаннє у житті

Живи  цей  день  так,  нібито  востаннє  у  житті.
Встигай  те,  що  хочеш,  маєш  встигати.
У  проміжках  сумарних  та  в  ошатному  злитті
Не  вагайся  за  мріями  ганяти.

Відчувай  так,  нібито  востаннє  у  житті,
Тому  що  вражень  цих  вже  більш  не  буде.
У  кожній  хвилі,  миті,  у  кожному  чутті
Шукай  лиш  те,  що  пам'ять  не  забуде.

Дій  так,  нібито  востаннє  у  житті.
Корисними  та  вдалими  хай  будуть  твої  дії.
У  тиші  або  в  шаленому  битті
Чарівними  хай  будуть  всі  твої  взаємодії.

Люби  так,  нібито  востаннє  у  житті,
Бо  кохання  цього  більше  вже  не  буде.
У  сутінках  широких  та  у  відкритті
Нехай  твоя  душа  волю  лиш  здобуде.

Живи  цей  день  так  палко,  нібито  востаннє  у  житті.
Не  забувай  близьких  так  трепетно  та  ніжно  обіймати.
Нехай  не  буде  смутків,  як  у  вовчому  витті.
І  серце  теплотою,  м'якістю  не  припиняй  займати.

                                                                                                                                                                                                                                                                               14.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873974
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2020


Не пропустити

Так  важливо  не  пропустити  подій,
Які  залишаться  в  свідомості  на  все  життя,
Чутливих,  тихих,  хитких  взаємодій,
Які  пронизують  цілком  твоє  серцебиття.

Важливо  так  не  пропустити  своє  кохання,
Справжнє,  чисте,  чесне,  не  навіяне,
Не  відчувати  пронизливе  й  німе  зітхання,
Побачити  й  почути  омріяне.

Так  важливо  не  пропустити  своїх  відчуттів,
Пам'ятних  та  миттєвих,
Своїх  виразних,  незвичних  та  незримих  чуттів,
Світлих,  швидких,  чуттєвих.

Важливо  так  не  пропустити  вражень,
Які  з  тобою  залишаться  навіки,
Різних  форм,  структур,  маневрів  та  важень,
І  не  пити  жадібно  від  болю  «ліки».

Так  важливо  не  пропустити  радощів  життя,
Тому  що  їх  ніколи  вже  не  буде,
Чарівних,  теплих  проміжків,  ошатного  злиття,
Яких  нізащо  пам'ять  не  забуде.

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2020


Не кажи, що ти один

Не  кажи,  що  ти  один,
Не  кажи,  будь  ласка,  такого.
Хтось  іде  на  карантин,
А  хтось  не  чекає  нікого.

Не  кажи,  що  ти  одна  у  цьому  Всесвіті
Серед  мільярдів  людей.
Не  кажи,  що  хочеш  зникнути  у  безвісті
Серед  сяючих  очей.

Не  кажи,  що  ти  один,  що  поряд  нікого  немає,
Коли  поруч  є  близькі  люди.
Хтось  тебе  знає,  а  хтось  нічого  про  тебе  не  знає.
А  хтось  підтримує  всюди.

Не  кажи,  що  ти  одна,  не  кажи  такого  ніколи,
Бо  ти  маєш  чи  знайдеш  рідних  людей.
У  житті  бувають  і  радощі,  і  біль,  і  проколи,
І  загадки  ясних,  зоряних  ночей.

Не  кажи,  що  ти  один,  не  кажи  цього,  благаю,
Бо  люди,  зустрінеш  людей,  які  зможуть  тобі  допомогти.
Нічого  не  бійся,  прошу,  бо  я  тебе  не  знаю,
Але  я  можу  з  тобою  десь  програти  чи  десь  перемогти.

                                                                                                                                                                                                                                                                               03.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873849
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2020


Не кажи, що

Не  кажи,  що  не  цікаво  жити:
Життя  безцінне  –  так  і  є.
Не  кажи:  немає  що  робити.
Шукай,  знаходь,  бери  своє.

Не  кажи,  що  не  такий  чи  не  така,  як  всі  –
Ти  просто  особливий/особлива.
Всім  байдуже,  чи  йдеш  ти,  чи  летиш  з  осі.
Для  тебе  в'ється  лиш  мить  ця  рухлива.

Не  кажи,  що  марно  ллються  сльози:
Кожна  сльоза  –  то  тихий  біль,
Що  стовідсоткові  всі  прогнози,
Що  навіяний  весь  хміль.

Не  кажи,  що  просто  нема  куди  гайнути  –
Мандруй  та  відкривай  цей  дивовижний  світ.
Не  кажи,  що  не  можеш  у  мрії  пірнути.
Не  сохни  –  розквітай,  неначе  пишний  цвіт.

Не  кажи,  що  життя  утратило  весь  сенс,
Що  його  покрила  груба  та  непроглядна  сивина.
Не  кажи,  що  не  потрібний  нудний  процес.
Ти  маєш  випити  ці  чаші  горя  й  радості  до  дна.

                                                                                                                                                                                                                                                                               28.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873727
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2020


Не здаватись

У  цьому  світі  складно  не  здаватись,
Проте  такого  вимагає  мить,
І  лінощам  без  тям  не  піддаватись,
Навіть  якщо  все  падає,  гримить,

Навіть  якщо  здається,  що  не  відірватись  від  буденності,
Яка  тут,  там  не  має  ні  початку,  ні  кінця.
А  хвилями  втекти  так  хочеться  тихенько  від  нікчемності,
Яка  заковує  всю  ясність  у  тугі  кільця.

А  хвилями  не  хочеться  ні  бачити,  ні  чути.
А  хвилями  так  хочеться  здатись,
Переживань  гірких,  німих  та  грізних  не  відчути
І  насолодам  сильним  віддатись.

А  хтось  невгамовно  кричить:  «Не  можна!  Здаватись  не  можна!».
А  хтось  думає  –  це  тільки  пафосні  слова.
Із  своїми/чужими  думками  живе  людина  кожна,
Від  яких  крутиться  чи  мутніє  голова.

Не  можна  здаватись.  Таки  здаватись  не  можна  –
Це  правило,  яке  має  бути  в  житті,
Інакше  буде  вся  твоя  миттєвість  порожня,
Не  буде  різних  струн  у  твоєму  битті.

                                                                                                                                                                                                                                                                               25.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873726
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2020


Не залишиться

Не  залишиться  цього  прекрасного  світу:
Усе  зажариться  у  зоряній  імлі.
І  тільки  струмінь  невловимого  магніту
Летітиме  далеко  й  вільно  від  Землі.

Не  залишиться  навіть  всесильного  часу,
Хоча  він  і  литиметься  до  кінця.
І  тільки  порухи  хвиль,  що  пустяться  в  масу,
Перенесуть  усе  на  свої  місця.

Ні,  не  залишиться  ніякого  життя:
Воно  помре,  згорить,  загине.
І  тільки  дух  незнаного  серцебиття
До  свого  виміру  долине.

Не  залишиться  незайманих  просторів:
Усе  огорнеться  у  тьму.
І  тільки  струни  незримих  коридорів
Гратимуть  ефектність  німу.

Не  залишиться  емоцій,  вражень,  почуттів.
Не  залишиться  того,  що  надихає.
І  тільки  відблиск  яскравих,  цінних  відчуттів
У  минулому  майбутнє  колихає.

                                                                                                                                                                                                                                                                               17.02.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873591
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2020


Не забудеться

Є  те,  що,  ні,  ніколи  не  забудеться  ‒
Усі  ці  враження,  всі  відчуття.
Усе,  що  мало  статися  ‒  відбудеться.
І  щось  врятує  нас  від  небуття.

Є  те,  чого  ти  не  забудеш,
Те,  що  не  зітреться  зі  свідомості,
Те,  що  пригадувати  будеш
Як  в  тяжінні,  так  і  в  невагомості.

Є  те,  чого  ти  не  забудеш  ніколи
Без  зайвих  порухів,  без  зайвих  слів.
Попри  всі  труднощі,  смутки  та  проколи,
Ти  будеш  іти  до  трепетних  снів.

Ти  не  забудеш  сліз,  обіймів,  чуттєвих  поцілунків.
Ти  не  забудеш  те,  що  неможливо  передати.
Ти  не  забудеш  несподіваних,  цінних  подарунків
І  спогадів,  які,  як  книгу,  хочеться  гортати.

Є  те,  що,  ні,  ніколи  не  забудеться,
Те,  що  назавжди  залишиться  в  душі  ‒  у  глибині.
Усе,  що  відбулося  вже  ‒  відбудеться
І  рознесеться  беззвучним  відгуком  у  далині.

                                                                                                                                                                                                                                                                               08.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873590
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2020


Не забувай (Життя)

Не  забувай  про  те,  що  ти  цінуєш:
Про  бажання,  про  доброту  та  про  життя,
Про  те,  що  палко  повсякчас  пильнуєш,
Від  чого  чується  швидке  серцебиття.

Не  забувай  про  тих,  кого  ти  сильно  любиш,
Кого  теплом  своїм  займаєш.
Із  ними  ти  зв'язків  нізащо  не  погубиш.
І  їх  так  ніжно  обіймаєш.

Не  забувай  про  тих,  кому  ти  потрібний,
Не  кажи,  що  не  потрібний  нікому.
Ти  подарувати  свято  комусь  здібний
І  допомогти  у  рішенні  цьому.

Не  забувай  про  природу,
Намагайся  не  шкодити  їй.
Її  красу,  пишність  та  вроду
Змінюй  лиш  в  свідомості  своїй.

Не  забувай  про  почуття,
Які  були  і  є  то  тут,  то  там,
Про  дивовижні  відчуття,
Які  не  дозволять  згаснуть  очам.

                                                                                                                                                                                                                                                                               11.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873437
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2020


Не забувай

Цінуй  лиш  те,  чого  насправді  не  забудеш  –
Найяскравіші,  класні  та  цінні  моменти,
Лиш  те,  що  ти  в  житті  пригадувати  будеш  –
Феєричні  та  цікаві  експерименти.

Не  забувай  рідних  людей,
Даруй  їм  свою  любов,  мов  промінчик  тепла,
І  різноманітних  гостей
Частуй  нотками  розмов,  уваги  та  добра.

Про  свої  різкі  провали,  ні,  не  забувай,
Роби  все  так,  аби  не  повторились  більше,
І  душу  на  ключ  у  миті  цій  не  замикай,
Біжи,  лети,  пливи  все  краще,  вище  й  швидше.

Не  забувай  про  почуття,
Які  залишаться  у  пам’яті  назавжди,
Про  радісні  й  сумні  чуття,
Які  дзвенять  не  для  брехні,  а  лиш  для  правди.

Не  забувай  про  щось  чуттєве,  світле  та  красиве
У  вирі  напружених,  звичних  подій.
Викарбовуй  серце  спокійне,  міцне  та  сміливе
У  світі  своїх,  чужих  мрій  та  надій.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873434
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2020


Не жалкуй про час

Не  жалкуй  про  час,
Який  ти  проводиш  із  друзями,  з  близькими.
Серед  тисяч  трас
Вони  з  тобою  пройдуть  стежками  слизькими.

Не  жалкуй  про  час,  який  ти  витрачаєш  на  навчання:
Ці  знання  та  досвід  знадобляться  у  житті  ‒
Будеш  знати,  коли  потрібен  крик,  а  коли  ‒  мовчання,
Будеш  знати,  що  робити  в  кожному  чутті.

Не  жалкуй  про  час,  навіть  якщо  і  витратив  його  даремно,
Навіть  якщо  і  не  зробив  того,  чого  хотів,  хапав.
Його  уже  не  повернути  ‒  прошу  ‒  не  каркай  себе  нікчемно.
Почуй,  як  соловейко  дзвінко  й  весело  защебетав.

Не  жалкуй  про  час,  який  розлетівся  на  проблеми.
Ти  вирішив  чи  не  вирішив  їх?
Не  жалкуй  про  розмови  на  круті,  цікаві  теми
У  колі  найближчих  людей  своїх.

Не  жалкуй  про  час  ‒  о  ні  ‒  ніколи  не  жалкуй,
Щоб  не  сталося  у  цій  єдиній  миті.
Але  й  за  тим,  щоб  він  не  лився  марно  ‒  слідкуй.
І  бережи  спогади,  яких  не  змити.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873310
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.04.2020


Не варто іти проти себе

Не  варто  іти  проти  себе,
Бо  жертви  цієї  ніхто  не  оцінить,
Бо  мить  оця  тільки  для  тебе.
Нехай  ця  подія  життя  твоє  змінить.

Не  йди  проти  себе,  не  корися  долі
У  миті  безцінній  своїй.
Нехай  твоя  душа  відчує  смак  волі
У  силі  шаленій  твоїй.

Роби,  що  хочеш,  а  не  те,  що  хочуть  інші,
Бо  в  тебе  є  своя,  лише  одна  дорога.
І  ти  у  миті  займеш  націлені  ніші.
Переплітаються  поразка  й  перемога.

Не  марнуй  свого  життя,  прошу  тебе,  нічого  не  марнуй,
Бо  мить  ця  тобі  цього  не  пробачить.
Шукай  щось  нове  та  незнане,  та  те,  що  в  тебе  є  –  цінуй.
Нехай  твоє  серце  лиш  сяйво  бачить.

Чесно  не  варто  іти  проти  себе.
Будь  тим,  ким  хочеш,  маєш,  прагнеш  в  світі  бути,
Бо  мить  ця  єдина  тільки  для  тебе.
І  тільки  вона  не  зможе  тебе  забути.

                                                                                                                                                                                                                                                                               18.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873309
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.04.2020


Не важливо

Не  важливо,  скільки  у  тебе  нагород,
Важливо,  з  повагою  ставитись  до  людей.
Не  важливо,  скільки  було  у  миті  пригод  –
Важливо,  не  засмутити  яскравих  очей.

Не  суттєво,  який  у  тебе  статус,
Суттєво,  яка  твоя  поведінка  між  людьми,
Які  манери,  темперамент,  градус.
Чим  ти  усіх  відчуваєш  –  розумом  чи  грудьми?

Не  визначально,  скільки  у  тебе  явних  або  ж  прихованих  талантів,
Визначально,  яка  твоя  співпраця  із  природою,  з  людьми.
Не  визначально,  скільки  у  тебе  в  колекції  коштовних  діамантів  –
Важливо  лиш,  чи  зможеш  ти  когось  збудить  або  ж  витягти  із  тьми.

Не  головне,  які  у  тебе  розум,  навички  та  тіло  –
Головне  –  хто  ти,
Яке  судження  усе  ще  є,  а  яке  перелетіло,
І  де  всі  мости.

Не  завжди  вирішально,  які  ти  говориш  слова  –
Майже  завжди  вирішальними  є  твої  вчинки,
Від  яких  тріщить,  спить,  болить  чи  крутиться  голова,
І  чи  виграв  ти,  чи  програв  свої  поєдинки.

                                                                                                                                                                                                                                                                               28.02.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873181
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2020


Найголовнішого очима не побачиш

Найголовнішого  очима  не  побачиш,
Всіх  розливів  незримих  почуттів,
Усіх  яскравих  барв,  штрихів  не  передбачиш,
Всіх  вигинів  контрастних  відчуттів.

Воно  ховається  у  глибині,
В  п'янких  незайманих  широтах,
Десь  там,  в  незнаній  плавній  далині,
В  стрімких  вигадливих  потоках.

Воно  стійке  і  в  той  же  час  вразливе.
Його  не  можна  передать.
Воно  легке,  коштовне  та  красиве.
І  де  його  пізнать,  шукать?

Воно  все  світле,  ніби  й  неземне,
І,  мов  зоря,  імпульсами  мерехтить,
І  любов  чуттєву  й  ніжність  плете,
І  спокоєм,  теплом  та  щастям  тремтить.

Найголовнішого  очима  не  побачиш.
Його  побачиш  тільки  серцем.
Усіх  яскравих  барв,  штрихів  не  передбачиш,
Які  все  котяться  озерцем.

                                                                                                                                                                                                                                                                               08.12.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873180
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2020


Наболіло

Як  складно  відпустити  те,  що  наболіло.
Як  складно  відпустити
Те,  що  в  душі,  десь  там,  далеко,  загрубіло
І  радість  прихистити.

Наболіли  думки  у  когось.
Без  тям,  без  задумів,  як  жити  далі.
Ой,  як  же  болісно  від  чогось.
І  все  пошарпане  у  цій  деталі.

І  знову  й  знов  щось  у  серці  наболіло,
Не  відпускає  ніяк,
Мов  на  гілці  листя,  сильно  затремтіло
І  приносить  тільки  брак.

Наболіли  струни  свідомості.
Нервові  прогалини  звичної  доби
Летять  в  суцільній  невагомості.
І  так,  нікому  не  втекти  від  боротьби.

І  знову  й  знов  це  відчуття  наболіло,
І  тут  чи  там  так  не  хоче  відпускати,
Неначе  вітер,  шалено  зашуміло.
Головне  –  важливого  не  пропускати.

                                                                                                                                                                                                                                                                               12.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873056
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2020


На пагорбах весни

Десь  там  ростуть  розкішні,  дивні  та  барвисті  квіти,
Мінливі  й  тихі,  ніби  сни,
Які  можуть  порухом  заморозити,  зігріти,
Десь  там,  на  пагорбах  весни.

Десь  там  творяться  шалені  дійства,
Десь  там,  на  берегах  Десни.
І  ось  робиться  добро,  а  не  злодійства
Десь  там,  на  пагорбах  весни.

Десь  там  старі  дерева  зашуміли,
У  віддзеркаленнях  війни,
Про  щось  своє,  незнане  шепотіли
Десь  там,  на  пагорбах  весни.

Десь  там  звичайні  та  незвичайні  ходять  люди.
А  хтось  кричить:  «Здійсни!  Здійсни!».
Десь  тут  так  ранять,  колють,  десь  там  лікують  груди,
Десь  там,  на  пагорбах  весни.

І  ось  нібито  востаннє  вогненний  водограй  бринить
І  грає  з  холодом,  ніби  восени.
І  нас  веде  рушійно  всього  лишень  єдина  мить
Десь  там,  далеко,  на  пагорбах  весни.

                                                                                                                                                                                                                                                                               17.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873055
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2020


Між проміжками

Ти  можеш  казати  майже  все,  що  захочеш
Між  проміжками  слів.
І  ти  не  знаєш,  на  які  шляхи  наскочиш
Між  проміжками  снів.

Ти  можеш  робити  усе,  що  завгодно:  і  те,  і  це
Між  проміжками  подій.
Байдуже,  куди  тебе  доля  зважено  перенесе
Між  проміжками  надій.

Ти  можеш  всі  свої  враження  відчути
Між  проміжками  мрій,
Усе,  що  хочеш  побачити  й  почути
Між  проміжками  дій.

Ти  можеш  знайти,  зробити  чи  здобути  всі  ці  речі
Між  проміжками  можливостей.
Байдуже,  скільки  перешкод  упаде  тобі  на  плечі
Між  проміжками  рухливостей.

Ти  можеш  зустрічатися  чи  прощатися  із  людьми
Між  проміжками  пустоти.
Ти  можеш  тиснути  на  них  чи  захищати  їх  грудьми
Між  проміжками  теплоти.

                                                                                                                                                                                                                                                                               19.02.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872944
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2020


Мить (Мить)

Летить  так  плавно  ця  єдина  мить,
Не  зупиняється  нізащо  та  ніколи,
То  радіє  шалено,  то  щемить,
Несе  суцільні  проміжки  та  рівні  проколи.

Мить...  лише  одна,  лише  єдина.
Вона,  мов  вогник,  її  для  когось  легко  погасить,
Так,  така  вразлива,  мов  клітина.
Її  ніде  й  нікому  ще  не  вдалося  зупинить.

Лише  одна,  єдина  мить,
Така  ефектна  і  водночас  непримітна,
То  ясно  світить,  то  гримить,
Така  заманлива  і,  як  зоря,  магнітна.

Мить…  така  палка,  така  смілива,
Яка  спішить  в  незнану  вічність,
Така  тонка  і  така  красива,
Переплітає  грубість,  ніжність.

Лише  одна  невідворотна  мить,
Яка  на  все  наносить  свій  блиск,
То  виразно  й  тихо  лине,  то  шумить
І  переливає  м'якість,  тиск.

                                                                                                                                                                                                                                                                               06.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872943
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2020


Мить (Життя)

Життя  ‒  це  мить...  Єдина  мить  в  житті,
Що  грається  із  простором  барвисто.
І  чути  в  кожному  серцебитті
Її  мелодію  так  дзвінко  й  чисто.

Вона  стійка  і  в  той  же  час  мінлива,
Занадто  жорстка  і  водночас  ніжна,
Непримітна  і  в  той  же  час  важлива,
Така  миттєва  і  водночас  вічна.

Мить,  що  може  все  змінити,
А  може  не  змінювати  нічого,
Може  когось  оцінити,
А  може  не  розглядати  нікого.

Мить...  о,  лише  єдина  мить,
Яка  і  є  тут,  там  життям,
То  щось  шепоче,  то  шумить.
Вона  зливається  з  чуттям.

Мить...  Єдина  мить  ‒  така  вразлива.
Мить  така  складна  і  той  же  час  легка,
Така  чарівна,  і  така  красива,
Така  холодна  і  в  той  же  час  палка.

                                                                                                                                                                                                                                                                               29.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2020


Лети

Ти  у  житті  не  повзи,  а,  мов  пташка,  лети
Так  швидко,  так  легко  і  так  далеко,
До  усіх  своїх  цілей  без  затримок  долети
Так  непримітно,  неначе  лелека!

Живи  своїм  власним  життям!
Живи  емоціями,  враженнями,  почуттями!
Не  мандруй  із  забуттям!
І  ділися  переживаннями  та  відчуттями!

Лети!  Просто  лети!  Просто  лети
До  своїх  яскравих  мрій!
Всі  труднощі  свої  перелети
До  наповнених  надій!

Лети  на  зустріч  порухам  волі,
Попри  всі  тупі  перешкоди!
Змінюй  прошарки  своєї  долі!
Шукай,  знаходь  цікаві  коди!

Просто  лети!  Просто  лети!
Не  зупиняйся  ніколи!
До  цілей  своїх  долети,
Попри  різкі  проколи!

                                                                                                                                                                                                                                                                               10.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2020


Кристали

О  ці  мінливі,  загадкові  кристали.
Вони  ось  тут  чи  десь  там.
Вони  джерелами  між  потоків  стали,
Дарують  сили  світам.

Вони  щось  охолоджують,  щось  зігрівають,
Несуть  життя  в  життя,
Якісь  клітинки  охоплюють,  розвивають,
Ваблять  серцебиття.

Кристали.  Незримі  сполуки
Змінюють  ефекти  погоди,
Створюють  зустрічі,  й  розлуки,
І  дивні,  шалені  пригоди.

Кристали  ‒  вони  у  холоді  блистять  барвисто,
В  теплі  наповнюють  озера,  ріки  й  океани.
І  роблять  це  так  плавно,  тихо,  ошатно  й  чисто.
А  в  гарячих  точках  фонтанять  гейзери  й  вулкани.

Такі  кристали  ‒  клаптики  води.
Вони  були  і  є  весь  час  усюди  на  Землі,
Залишать  нерозвідані  сліди
І  так  м’яко  розпадуться  у  неземній  імлі.

                                                                                                                                                                                                                                                                               07.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872688
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.04.2020


Краплини

О  ці  блискучі  краплини,
Які  на  сонці  танцюють  різними  кольорами.
Чарівні,  немов  перлини,
Вони  наповнюють  чуттям  незвичні  панорами.

Вони  ефектні  і  водночас  непримітні.
Без  них  точно  не  було  б  життя.
Вони  нейтральні  і  водночас  ледь  магнітні.
Без  них  не  звучало  би  злиття.

Вони  є  там,  де  такі  потрібні,  –
Краплини,  що  малюють  небокрай,
Роблять  лиш  те,  на  що  вони  здібні,
Не  полишають  цей  таємний  край.

Вони  когось  так  трепетно  та  ніжно  обіймають,
Когось  занурюють  у  забуття
Чи  серденько  так  тонко,  м'яко,  наскрізно  займають.
Самі  пливуть  безоднею  буття.

О,  краплини  –  вони  такі  мінливі
То  колихають  щось  на  дні,  то  летять  у  височінь,
Такі  коштовні  і  такі  красиві,
То  здіймаються,  то  линуть  у  незриму  далечінь.

                                                                                                                                                                                                                                                                               11.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872687
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.04.2020


Кожна хвилина нашого нормального життя

Кожна  хвилина  нашого  нормального  життя.  Життя,
За  яке  ми  боремося  до  кінця.
На  волосині  чи  в  небезпеці  чиєсь  серцебиття  –
Життя,  о,  яке  не  закувать  в  кільця.

Життя,  життя  і  тут,  і  там,
Яке  так  легко  перервати,
Дарує  вогник  світам.
Можна  всі  проблеми  подолати.

Кожна  хвилина  нашого  нормального  життя
У  цій  безжальній,  неоголошеній  війні.
Пульсує  так  дзвінке  й  приглушене  серцебиття.
І  хтось  не  хоче  згинути  в  підступній  імлі.

Життя,  життя,  яке  нізащо  не  здається,
Таке  стійке  і  в  той  же  час  мінливе,
У  руки  нервів,  смутків,  стресів  не  дається,
Захищене  і  в  той  же  час  вразливе.

Кожна  хвилина  нашого  нормального  життя,
Яка  так  прагне  волі,
Щось  робить,  аби  не  було  марним  серцебиття,
Так  хоче  змін  у  долі.

                                                                                                                                                                                                                                                                               11.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872562
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2020


Кожен хоче

Кожен  хоче,  аби  його  почули,
Усі  тонкі  миттєві  відголоски  слів,
Аби  переживання  всі  відчули,
Спонтанні  та  вразливі,  мов  пташиний  спів.

Майже  кожен  хоче  бути  першим  у  визначених  сферах:
У  роботі,  в  спорті  або  ж  на  дорозі.
Кожен  хоче  бути  впевненим  у  своїх  партнерах
І  не  хоче  їхать  на  старому  возі.

Кожен  хоче  знайти  своє  справжнє  кохання,
Але  не  кожен  може  повністю  віддатися  йому.
Хтось  не  хоче  зронять  пронизливе  зітхання:
Знає,  що  байдуже  до  нього  світу  усьому.  

Кожен  хоче,  щоб  усе  було  легким,  а  не  складним,
Аби  усе  блищало  простотою.
Майже  кожен  хоче  не  залишитися  одним,
Аби  від  всіх  віяло  добротою.

Кожен  хоче,  аби  усе  було  цікавим  –
Уся  ця  праця,  усі  ці  правила,  всі  порухи  життя,
Аби  усе  горіло  вогником  яскравим
І  лиш  звучало  тихо,  не  припинялося  серцебиття.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872561
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2020


Інколи в житті

Інколи  так  хочеться  і  те,  і  це.
Інколи  не  хочеться  нічого.
Не  знаєм,  куди  нас  мить  перенесе
Чи  лишить  відблиск  тиску  німого.

Інколи  так  хочеться  усіх,  усе  побачити
У  своєму  житті
І  чесно  так  хочеться  усіх  за  все  пробачити
У  кожному  злитті.

Інколи  так  хочеться  не  спати
Ні  в  день,  ні  зоряної  ночі,
Так  хочеться,  мов  вогник,  палати,
Стежити,  щоб  не  закрились  очі.

Інколи  так  хочеться  здатись,
Бо  не  вдається  усе  чи  щось  зробити,
Оманним  спокусам  віддатись.
Так,  ні,  чи  варто  глуху  стіну  розбити?

Інколи  так  хочеться  просто  жити
Без  всяких  турбот,  без  всяких  проблем,
І  горе,  і  радість  –  все  пережити,
Зануритися  в  світ  цікавих  тем.

                                                                                                                                                                                                                                                                               06.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872445
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2020


Імпульс

Такий  заманливий  імпульс,  красивий.
Шалений,  сильний  імпульс  до  життя,
Такий  виразний  і  такий  мінливий,
Який  пришвидшує  серцебиття.

Він  є  десь  тут,  десь  там  його  немає,
Десь  там  він  ллється  в  небутті.
І  де  він  є  –  ніхто  не  знає,
Десь  там,  в  незнаному  бутті.

Він  є  лиш  мить,  летить  поміж  просторів.
У  нього  є  любов,  цікавість  до  життя,
Одна  лиш  стежка  поміж  коридорів,
Суцільні  проміжки,  розщеплене  злиття.

У  нього  є  незвичні  почуття,
І  те  кохання,  що  подолає  все,
Переживання,  й  ніжні  відчуття.
Куди  ця  сила  тебе  перенесе?

У  нас  є  тільки  імпульс,  є  тільки  поривання  –
М'який,  незримий  імпульс  до  життя
І  ці  прекрасні,  трепетні  та  палкі  бажання,
Які  пронизують  серцебиття.

                                                                                                                                                                                                                                                                               16.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872444
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2020


Із крилами за плечима

Бувають  миті,  коли  усе  яскраво  –
І  тобі  в  душі  так  весело  й  цікаво.
Ти  дивишся  на  жвавий  світ  зовсім  іншими  очима
Із  трепетом,  із  ніжністю,  із  крилами  за  плечима.

У  тебе  вогнище  палке  палає  в  серці  –
І  ти  хапаєш  щастя  мить
У  цьому  світлому  незнаному  озерці.
А  там  десь  вітерець  шумить.

Тобі  так  хочеться  там  потонути,
В  безодні  теплих  відчуттів,
І  до  небес  незаймано  гайнути,
У  Всесвіт  відданих  чуттів.

Ось  так  цей  порух  неповторний
Якось  торкнувся,  ніби  в  перший  раз,
Такий  весь  бережний,  коштовний.
Лиш  він,  а  то  все,  то  все  на  показ.

Тебе  пронизує,  так  вабить  чисте  кохання.
Ти  більш  не  відчуваєш  зрадливого  зітхання.
Ти  дивишся  на  світ  цей  зовсім  іншими  очима,
Ніби  в  тебе  виросли  справжні  крила  за  плечима.

                                                                                                                                                                                                                                                                               02.09.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872327
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 16.04.2020


І тільки ти

І  тільки  ти  завжди  поруч  зі  мною,  як  зірка,
Серед  сотень  тисяч  людей,
То  сяєш  м'яко  й  тихенько,  то  гримаєш  зрідка
 Серед  сотень  ясних  очей.

І  тільки  ти  мене  ніколи  не  зрадиш,
Не  образиш  різко,  в  біді  не  залишиш.
І  тільки  ти  корисні  дії  порадиш
І  якусь  миттєвість  для  мене  розкришиш.

І  тільки  ти  знаєш  про  мене  усе
І  водночас  не  знаєш  нічого,
Не  знаєш,  куди  нас  час  перенесе.
А  я  не  зроню  звуку  німого.

І  тільки  ти  мене  так  ніжно  обіймаєш
Завжди,  і  в  світлий  день,  і  темної  ночі,
І  душу  п'янкою  теплотою  займаєш,
Плетеш  речі  явні,  звичні  та  пророчі.

І  тільки  ти  мене  по-справжньому  любиш
Просто  за  те,  що  я  в  тебе  є,
Зв'язок  зі  мною  нізащо  не  погубиш.
І  так  проймаєш  серце  моє.

                                                                                                                                                                                                                                                                               07.05.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872325
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2020


Заспокойся

Заспокойся,  просто  заспокойся,
Тому  що  все  сталось  так,  як  мало  статись,
З  вірними  друзями  познайомся.
І  щось  буде,  щось  не  буде  розлітатись.

Все  було,  є  і  буде  так,  як  має  бути.
Давно  вже  кимось  списана  уся  наша  скрижаль.
І  хтось,  так,  може  про  важливе  щось  забути,
На  превеликий,  безпорадний  та  безжальний  жаль.

Ні,  не  бійся,  відкривайся
Серед  безвісті  ясних  очей.
Іди  вперед,  розвивайся
Серед  безлічі  різних  людей.

Не  злись,  не  бігай,  не  кричи,
Якщо  у  цьому  сенсу  немає.
До  «стін  глухих»  не  верещи,
Бо  їхня  тінь  відчуттів  не  знає.

Заспокойся,  просто  заспокойся  –  ось  і  все.
Хоча  й  не  легко,  знаю,  це  зробити.
Ех,  без  тям,  куди  тебе  ця  мить  перенесе
І  що  десь  там  доведеться  пробити.

                                                                                                                                                                                                                                                                               19.08.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872204
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2020


Залишиться

Є  те,  що  назавжди  залишиться,
Те,  що  не  згасне  у  душевній  безодні,
Те,  що  нізащо  не  розкришиться,
Що  матиме  штрихи  й  вигини  природні.

Є  те,  що  залишиться  у  цій  далі,
Десь  тут  чи  ось  там,
Малюватиме  красиві  деталі,
Додасть  сил  світам.

Є  те,  що  на  все  життя  залишиться:
Для  нього  не  існує  вчора,  завтра,  сьогодні,
Те,  що  у  віках  майже  не  зрушиться,
Бо  має  проміжки  накреслені  й  умовні.

Щось  залишиться  в  цій  миті,
Чогось  не  буде  ніколи.
Це  змити,  інше  не  змити.  
Хтось  зараз  коле  уколи.

Ця  душа,  ця  мить  ‒  вони  залишаться.
Вони  не  щезнуть,  не  потонуть,  не  зійдуть.
Вони  ‒  є,  у  вічності  колишаться
І  до  незнаного  завершення  дійдуть.

                                                                                                                                                                                                                                                                               08.12.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872203
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2020


Залиши (Любов)

Я  залишуся  поруч  із  тобою,
У  серці,  у  лінії  на  руці!
Ти  будеш,  так,  щасливою  зі  мною,
Не  буде  сліз  опальних  на  щоці!

А  ти  кричиш:  «Прошу,  благаю,  залиши!
Бо  я  не  маю  сил  з  тобою  жити!
Цю  мить  у  пам'яті  тремтливо  розкриши,
Бо  я  не  можу  тебе  не  любити».

Але  я  не  можу  тебе  залишити.
Не  забирай  п'янку  чуттєвість  від  мене!
Я  можу  затишшя  небес  зворушити.
І  серце  моє  б'ється  тільки  для  тебе!

А  ти  знову  кричиш:  «Іди  від  мене,  забирайся,
Бо  я  з  тобою  щаслива  і  водночас  нещасна!
Із  моїх  думок,  нервів,  дій,  слів  та  снів  забувайся,
Бо  з  тобою  моя  мить  нерозсудлива  й  неясна!».

Але  я  не  можу,  не  можу  жити  без  тебе.
Не  відбирай  від  мене  свого  кохання!
І  серце  моє  живе  б'ється  тільки  для  тебе.
О!  Почуй  моє  пронизливе  зітхання!

                                                                                                                                                                                                                                                                               23.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872033
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2020


Забудеться

Усе,  усе,  усе  забудеться:
І  гнів,  і  жаль,  і  відчай,  і  тепло.
І  Всесвіт  зайвого  позбудеться,
Дограє  до  кінця  своє  кіно.

Усе  забудеться:  і  зрада,  і  любов,
І  дивовижні  та  чаруючі  моменти.
І  все  ніколи  не  повториться  вже  знов:
Ні  різкі  крики,  ні  приємні  компліменти.

Усе,  усе,  усе  забудеться,
На  жаль,  на  превеликий  жаль.
Усе,  що  нам  дано  ‒  здобудеться.
І  буде  списана  скрижаль.

Усе  таки  забудеться  рано  чи  пізно.
Не  буде  ані  горя,  ані  радості.
Ніщо  не  заплететься  лагідно  чи  грізно.
Не  стане  ані  шоку,  ані  заздрості.

Усе,  усе,  усе,  майже  усе  забудеться:
І  мить,  і  день,  і  вся  ця  вічність.
Є  лиш  надія,  що  щось  таки  не  загубиться.
Десь  поєднались  жорсткість,  ніжність.

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872030
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2020


Життя таке просте

Життя  таке  просте,
Хоча  єдине  та  швидке,
Десь  повне,  десь  пусте
І  хвилями  таке  прудке.

Життя  –  воно  лиш  тут  лиш  зараз,
Не  там,  далеко,  в  глибині.
І  стрімко  пишеться,  як  нарис,
У  цій  прадавній  глушині.

Життя  таке  стійке  і  в  той  же  час  мінливе.
Десь  тут  воно  ще  є,  десь  там  його  уже  немає.
Воно,  мов  серденько,  палке,  легке  й  вразливе.
І  як,  коли  та  де  скінчиться  все  –  ніхто  не  знає.

Життя  таке  різке  і  в  той  же  час  ласкаве
Плететься  палючим  водограєм.
Життя  таке  тьмяне  і  в  той  же  час  яскраве.
Чи  знає  хто,  де  та  з  ким  ми  граєм?

Життя  таке  складне  і  в  той  же  час  просте
Несеться  поміж  берегів,
Хвилями  спадає,  а  хвилями  росте.
І  хто  усю  цю  мить  зігрів?

                                                                                                                                                                                                                                                                               14.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870592
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2020


Життя (Життя)

Немає  відрізків  цінніших  ніж  життя,
Щасливих,  радісних,  крутих  моментів
І  трепетного,  влучного  серцебиття,
Корисних  та  вдалих  експериментів.

Хоча  у  житті  і  бувають  перешкоди,
Та  мить  кричить:  «Живи!  Живи!».
Ми  сплітаємо  або  ж  руйнуємо  коди.
І  дух  кричить:  «Переживи!».

Таке  незнане,  та  несподіване  життя,
Тонке,  дзвінке,  й  натягнуте,  немов  струна,
Із  іншими  структурами  створює  злиття
І  так  танцює  з  явністю,  скрізь  є  вона.

Життя  –  це  тільки-тільки  час.
Воно  залежить  від  безлічі  умов.
І  серед  різних,  жвавих  трас
Воно  плететься,  як  наслідки  основ.

Життя,  життя...  воно  є  всюди  на  планеті,  а  за  її  межами  здається,  що  його  нема.
Швидке,  складне  або  ж  легке  життя
Є  там,  де  жарке  літо,  є  там,  де  зміни  мір,  є  там,  де  вічна  та  неприступна  мерзлота  –  зима,
Часом  тривожить,  мов  вовче  виття.

                                                                                                                                                                                                                                                                               28.02.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870591
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2020