| Сторінки (2/104): | « | 1 2 | » |
Мені бракує стежки до села,
гори до неба,
тріщини у скелі.
… щоб но́ги лоскотала ковила,
а небо розчиняло акварелі.
А ще — води живої із криниці,
старої хвіртки,
мого Бровка-пса…
І молока, й жаркої косовиці
… як у вуджарці мліє ковбаса.
І того саду, де сливки звисали,
де квітли ружі, стигли полуниці.
… гуділи бджоли і птахи співали.
Мені бракує Божої десниці.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019
У кожного на світі є місця,
де б’ються швидко й трепетно серця,
де залишились спогади та мрії,
місця, про які згадка душу гріє.
Агов! Ви де! Сумую я за вами,
мої стежки, дороги, тротуари,
церкви, будівлі, сквери та провулки,
крамниці, ринки, брами і завулки.
Чи вами хтось милується й крокує?
Агов! Ви як? Мені вас так бракує.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019
По-панськи почуваюся у зґардах,
аж тріпотить у жилах кров…
Якби ж то знати, чи є варто
плекати в серці ту любов.
Нічка виє, та так нестримно,
баламутить залюблені душі…
Насліпо, нанімо, невпинно
трясе серце, як серпень груші.
Мені кажуть, що то від любові
я така вся вогненно-медова…
Бліді вилиці знову ружові,
розпашілись від ніжного слова.
Але де там. То радше від злості
за розірвані зґарди з намистом.
Коби борше до ніжності-млості,
доки сонце світлом не блисне.
Я бажала би, та я б воліла,
щоб ти визбирав всі намистини.
То би й, може, з любові мліла —
до знеможеної до краплини.
Ой якби ж то я гадки не мала,
що світ краю на дві половини.
А та ніч, що в любові палала —
бере з мого кохання данину.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2019
Нанизую пацьорочки на голку,
ретельно обираю кольори.
Здається, що тримаю світ в подолку —
всі барви літа, осені, весни.
З трави беру зелену намистинку,
із сонця я́сного — палкий, гарячий жар.
З небес — блакитну бусинку-краплинку.
Який то, Боже, Твій великий дар!
Так вишиваю — наче обереги,
черпаю їх із глибини душі…
Нанизую від альфи до омеги,
кладу стібки — барвисті вітражі.
Розшию полотно легким серпанком,
на ньому вигаптую материнки цвіт.
Змережу стежку в полі до світанку,
хай квітне мій візерунко́вий світ.
Молитву, вишиваючи, співаю,
яку навчила матінка колись.
У ритмі серця бісер викладаю,
аби слова на полотно лились.
Нанизую не голкою — душею,
під шепіт Твоїх, Боже, молитов.
Дай вишити не просто цвіт лілеї —
добро і радість, щастя, і любов.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2019