Ярослав Ланьо

Я ДАВ БИ СЕРЦЕ ЇЙ

Дощить  в  Мукачеві…Б`ють  краплі  прямо  в  серце,
Мою  промоклу  душу  висушить  лиш  час,
Коли  розхристаною  зійде  на  Парнас
Щоб  в  очі  Бога  подивитись,  як  в  люстерце.

Я  дав  би  серце  утопити  в  Чорнім  морі,
Серед  коралів  дивних,  крабом  щоб  повзло,
В  пустелю  кинув  би,  всій  пристрасті  на  зло,
А  сам  просив  би  в  Бога  іншої  любові.

У  нас  дощить  весь  день…І  смуток  в  душу  лізе,
Малим  забрудненим,  замореним  щеням.
Я  дав  би  серце  їй  чи  кинув  тим  вогням,
В  яких  воно,  як  деревище  сухе  трісне!

Я  дав  би  серце  їй,  хай  робить  з  ним,  що  хоче,
Душі  у  розпачі,  все  рівно,  сніг  чи  дощ,
Мене  ж  врятує  вкотре  мій  шотландський  скотч
І  Азнавур,  що  по-французьки  щось  муркоче.

Всю  ніч  дощить  у  нас…Я  ж  не  люблю  негоду,
Я  мов  той  пролісок,  що  прагне  знов  весни,
Аби  крізь  кригу  з  льоду  цвітом  прорости,
Й  лягти  букетиком  небесним  їй  на  ковдру!

Нехай  дощить…Нехай…Ще  сонце  обігріє
Повітря,  землю  грішну,  хащі  і  поля,
І  ще  зігріється  від  погляду  душа,
Бо  янгол  мій  про  неї  до  сих  пір  ще  мріє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018

НЕ ЗАЧАРОВУЙТЕСЬ

Не  зачаровуйтесь!  Ніколи  і  ніким,
Щоб  не  відчути  у  житті  розчарування,
І  не  закохуйтесь,  ні  в  прозу,  ні  в  вірші,
Не  загубитися  аби  в  чужих  коханнях.

Не  зачаровуйтесь…Ніколи  і  ніким,
Собі  належати  нікому  не  вдається,
Стає  німим  у  чарах  серце  і  глухим,
Коли  в  полон  комусь,  сама  душа  здається!

Не  зачаровуйтесь!  Навіщо  вам  кумир?
Хіба  вам  з  ним  сьогодні  легше  стане  жити?
Скажіть  хоч  сто  разів  ви,  «мед»,  чи  слово  «сир»,
Не  стануть  ситими,  голодні  в  світі  діти.

Не  треба  ідолів  ліпити  вам  з  людей,
Не  зачаровуйтесь…Я  бачив  вже  корони,
Що  грішні  голови  давили  до  плечей…
Багато  з  тих  «святих»,  так  швидко  вийшли  з  моди!

Ви  бережіть  отих,  хто  поряд  з  вами  в  час,
Коли  не  хочеться  ні  їсти,  а  ні  жити,
Лиш  та  людина  вас  вшанує  без  прикрас,
І  не  відмовиться  до  смерті  аж  любити.

Такі,  насправді,  не  чарують,  не  кричать,
Що  щире  їх  кохання  це  найкраще  в  світі,
І  часто  так,  у  допомозі  лиш  мовчать…
Від  них  й  народжуються  наймиліші  діти.

Не  зачаровуйтесь,  ніколи  і  ніким,
Хоча  кохання  і  здається  -  ніжні  чари,
Воно  так  часто,  із  солодкого  гірким,
Стає  за  мить  лишень,  немов  ковточок  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018

ХОЛОД І ЖАР

Ти,  навіть  холодом  своїм  мене  зігрієш,  
Твоя  бездушність  щира,  та  ж  сама  любов…
Та  десь  в  душі  бездонній  мабуть  ти  ще  мрієш,  
Щоб  закипіла  вже  нарешті  твоя  кров.

Щоб  серця  лід  крихкий,  уламками  по  венам,  
До  найтаємнішої  клітки  долетів
І  не  завдавши  шкоди,  голій  плоті  й  нервам,  
Розтанув  в  жилах  весь  і  вмить  тебе  зігрів!

Щоб  ти  могла,  колись,  зі  мною  поділитись,  
Не  звичним  холодом  бездушним,  а  теплом.
Аби  зуміла  в  очі  щиро  подивитись,  
Закарбувавшись  міцно  в  них  лише  добром...

Я  видаю  думки  примарні  за  реальність
І  вкотре  холод  твій,  за  жар  приймаю  я,
Скоріше  стріну  неочікувану  старість,  
Ніж  літом  зміниться  засніжена  зима.

Ти  вперто  холодом  й  надалі  мене  грієш
І  я  змирився  з  цим,  хоч  сумнів  і  гризе,  
Чи  ти  насправді  свято  й  щиро  у  те  віриш,  
Що  наші  холод  і  тепло,  це  щось  одне?

Що  холод  твій,  мені  горіти  допоможе,  
А  я  кохати  буду  більше,  якщо  ти
Остудиш  серце,  заморозиш  наше  ложе
І  примхи  сплетуть  почуття,  немов  вітри!

Твій  холод  дикий,  неможливо  утопити
Ні  в  морі  Чорному,  ні  в  келиху  вина...
І  залишається  мовчати  та  любити,  
Лишень  гадаючи,  то  щастя  чи  біда?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018

ДРУЖБА

Нерідко  доля  підрізала  мої  крила
І  вістрям  штрикала  з  іржавої  коси
У  серце,  прямо  в  душу,  де  гніздилась  сила,
Довіри  й  щирості,  тепла  і  доброти.

Штовхали  й  били  в  спину  божевільні  люди
І  вкотре  зраджували  ті,  кого  любив…
Та  завжди,  де  б  не  був,  в  яких  краях,  я  всюди
Не  грав  ніколи  в  дружбу  й  правду  говорив.

Не  грав  й  не  буду  грати,  дружба  то  безцінне,
Назвався  щирим  другом  –  хліб  мій  розділи,
Хоч  не  святий  пророк  я,  й  тіло  моє  грішне,
Але  образивши,  скажу  тобі:  «Прости.»

Скажу  просте  «Повір»,  то  вір  мені  безмежно,
А  попрошу  щось  в  тебе  -  зможеш  то  віддай,
Я  поверну  тобі  сторицею  все  чесно,
Лише  терпіння  май  чи  трішки  зачекай.

Любов  зі  серця  мого  приймеш  у  відсотках,
Вином  із  келиха  віддячу  за  добро,
Ми  разом  шлях  пройдем,  співаючи  по  нотах,
Аби  в  душі  твоїй  зросло  моє  зерно.

Я  не  жалітимусь  тобі  на  грішну  долю,
Про  шрами  тіла,  серця  рани  не  скажу,
Бо  світ  терпимий  став  до  плачу  і  до  болю
І  часто  бачить  сльози  в  клятві  «Я  люблю.»

Життя  підрізало  безгрішні  мої  крила,
Та  я  злетіти  ще  надіюсь  до  небес…
Обріжу  тільки  пуповину,  що  обвила,
Немов  змія,  гріхами  мій  життєвий  хрест.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018

ЗАГУБЛЕНІ

Повільно  з  хмизом  догорає  час  в  каміні,
Засохла  бура  пляма  в  келиху  вина,
Ми  вдвох  загублені  у  тліючому  світлі,
Де  серце  збуджує  мелодія  сумна.

Нічні  метелики  безглуздо  помирають,
Вогню,  прозорим  доторкнувшись  лиш  крилом,
І  тіні  наші,  в  поцілунку  завмирають,  
Перед  зачиненим,  для  інших  всіх,  вікном…

Два  крісла-гойдалки  і  ковдра  в  колір  кави,
Три  сходи  стругані,  що  стогнуть  кожну  ніч,
Казан  із  міді  у  кутку,  весь  майже  в  сажі,
Та  домурована,  з  старої  цегли,  піч.

Старий  свічник  затертий  з  бронзовим  відливом,  
Крива,  напівзгоріла  свічка  набакир
І  скатертина,  що  вціліла  дивним  чином,  
Протерта  віком  посередині  до  дір.

Легенький  протяг  в  дверях,  свіжість  несе  з  лісу,  
Букова  хаща  темна,  млосно  шелестить,
А  ми,  за  руки  взявшись,  слухаємо  пісню,  
Як  в  римах  Джо  Дассена,  серденько  щемить…

Ти  збудувала  на  руїнах  мого  серця,
В  старій  буковій  хащі  грішної  душі,
Будинок  щастя  та  очистила  озерця-
Надію  й  Віру,  що  замулились  в  житті.

Сьогодні  ніч  буде  такою,  як  ніколи!
Одні,  загублені  в  обіймах  темноти…
Під  ретро  звуки  зі  старої  магнітоли,
Ми  шепотітимемо  в  темряві:  Люби!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018

ВОНА ЛЮБИТЬ ВЕСНУ

Вона  любить  весну  цю...Це  її  пора  року,
Серце  пані,  з  трояндою  схожі,  мов  сестри,
Там  де  йдуть  її  ніжки,  услід  кожного  кроку,  
Звучать  вальси  Шопена  незримих  оркестрів.

Ніби  янгол  небесний,  легко  так  по  хмаринах,
Посміхаючись  сонцю,  вона  містом  іде.
Ой,  які  ж  треба  мати,  силу  волі  й  терпіння,  
Аби  в  грішному  світі  не  втрачати  себе.

Вона  любить  весну  цю...Це  її  пора  року,
Хоч  й  засніжені  в  грудях,  її  серце  й  душа.
Вкотре,  щиру  молитву,  шлю  я  Господу  Богу
І  прошу,  аби  вічно  була  з  нею  весна!

Я  благаю  в  молитві,  щоб  ніколи-ніколи
Ніжних  щік  не  торкнулась  навіть  чиста  сльоза,
Аби  вдвох  цілували,  я  і  промінь  ранковий,
Її  стиглі  червоні,  полуниці-вуста.

Вона  любить  весну  так…Що  бажала  б  змінити,  
Дев`ять  місяців  року  лиш  на  квітень  один,
Я  ж  для  неї  готовий,  з  літом  вмить  розлучитись,  
Новий  рік  позабути,  не  стрічатися  з  ним.

Хай  весна  буде  вічно  і  барвисті  всі  квіти,
Її  погляд  зелений,  пестять  навіть  у  сні…
Я  готовий  страждати,  чи  безмежно  радіти,  
Лиш  би  усмішка  грала  в  неї  знов  на  лиці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018

ДОЩ ЗА ВІКНОМ

Зчорніли  за  зиму,  як  вдови  військові,  
І  плачуть  в  садах  тихо,  зірвані  листя.  
Вже  й  буси  калини,  колись  невагомі,  
Потупились  в  землю,  мов  траурні  лиця.

Хандрі  стелять  ліжко,  на  серці  потроху,
Сліпі  покоївки  вечірньої  миті…
А  я  рву,  для  тебе  написані  строфи,
І  думаю,  як  ти  там,  в  грішному  світі?

Що  робиш  кохана,  сидиш  і  чаюєш,  
Чи  граєш  нудьгуючи  в  якусь  давню  гру?
Ти  теж  серед  ночі,  бува,  голос  чуєш,  
Що  ніжно  шепоче  серцю  вічне  люблю?

Чи  то  лиш  мені  нині,  краплі-отрута,  
З  нестерпним  дощем  просочились  під  шкіру?  
А  наша  любов,  навіть  Богом  забута,
Тремтяча  й  оголена  бродить  по  світу.

Шукає  дорогу,  туди  де  їй  раді,  
Де  полум`я  пристрасно  знов  лиже  дрова,
Де  фото  твоє,  в  прохолодній  веранді,  
Стоїть  на  комоді,  біля  мого  вікна.

Вщухає  на  хвильку  набридливий  дощик,
Та  рани  в  душі,  як  від  кігтів  примари,
Я  знов  уві  сні  відчуваю  твій  дотик,  
Немов  би  до  губ,  доторкнувся  вустами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018

КОВТОК ГЛІНТВЕЙНУ

Глінтвейн  у  чашці  притупив  вже  почуття,
Смачний  ковток  вина  із  окрайком  кориці,
Чом  не  солодке,  наче  мед,  людське  життя,
Чому  кохають  все  життя  лиш  одиниці?

То  завмирає  серце,  щоб  набрати  біг,  
То,  як  не  дивно,  засоромиться,  що  судять,
За  те,  що  хтось  любити  до  безтями  міг
І  зберігати  вірну  пристрасть  в  грішних  грудях.

За  сім  морів,  в  лісах  за  тридев`ять  земель
Ховає  вперта  вічність,  в  спробі  розлучити,
Мою  весну-любов,  щоб  маявшись  удень,
Не  спав  ночами  я  і  вчився  знов  любити.

На  смак  безглуздість  щоб  відчув  всю  самоти,
Аби  пізнав  пекельний  біль  від  мук  розлуки,
Та  йшов  розхристаним,  в  похміллі,  до  мети
У  драмі  -  пристрасті  заламуючи  руки.

Я  вчу  урок  життя  смакуючи  глінтвейн,
В  плеяді  зморених  коханням  до  безтями,
І  сподіваюсь,  в  день  щасливий  до  дверей,
Ти  прилетиш  колись  з  весняними  вітрами.

Вино  з  гвоздикою…І  роздуми  про  нас,
Глінтвейн  смачніший,  звісно,  чистої  водиці,
Знов  сперечається  з  реальністю  лиш  час
В  засохлих  темних  краплях  з  припахом  кориці.

Спливла  під  обід  чашки  цедра  у  вині,
Ковток  гарячого  глінтвейну  гріє  душу,
Я  збережу  любов  аби  на  цій  землі,
Про  неї  знали  люди…Збережу,  бо  мушу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018

ПРИЗУПИНИТИ ЧАС

В  твоїх  руках,  сьогодні,  зупинити  час,
І  уповільнити  хвилини  до  розлуки,
З  десятків  тисяч  друзів,  янгол  вибрав  нас,  
А  ми  наважилися  розімкнути  руки.

Повзуть  секунди  по  годиннику,  як  краб,
І  крапля  крові  стала,  мов  змії  отрута,
В  полоні  ти  страждань  і  я  галерний  раб,
Твоя  душа  з  моєю  ланцюгами  скута!

Ми  ще  покаємось  колись  на  самоті,
Терпке,  любовне,  будем  згадувати  «рабство»,
Та  проклинати  знов  байдужості  вітри,
Які  розвіяли,  піщане  пристрасть-царство!

Неначе  блискавкою  вбиті  почуття,
Накрило  бурею,  дощами  в  річку  змило,
Недавно  ще,  сердець  торкалася  весна,
Чому  ж  забули  ми,  як  нас  життя  любило?

Не  бійся,  стрілкою,  поранити  себе,
Візьми,  притисни  ніжно  до  грудей  годинник,
В  обіймах  щирих  цих  кохання  не  помре,
Бо,  стовідсотковий,  довіра  завжди  чинник!

Хто  врятував  би  із  капканів  нас  самих…
Любов  лиш  здатна  розірвати  ці  кайдани,
І  щоб  ніколи  не  казати,  як  болить,
Нам  поцілунком  лікувати  треба  рани!

В  твоїх  руках  зробити  так,  щоб  знов  пішли
На  циферблаті  щастя,  стрілочки  любові,
А  ті,  що  стягували  душі,  ланцюги,
Тілам  закоханим  не  нанесли  вже  шкоди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018

СДК

Сумую...Думаю...Напевно,  ще  кохаю.
Мабуть  у  снах  останнім  часом  я  живу.
Думки  по  колу  вперто,  як  коней  ганяю,  
Мов,  з  кров’ю,  ржавий  цвях  зі  серця  вириваю,
Гірку  любов  безмежну,  вічну,  неземну.

Я  не  повинен  був  із  щастям  загравати
І  розум  чистий  свій  втрачати  в  почутті,
Бо  мав  би  знати,  люба...Боже,  мав  би  знати,  
Що  не  можливо  буде  знову  збудувати
Нових  стосунків  щирих  на  словах  брехні!

Що  правда-мати  й  крізь  закриті  карі  очі,
Рване  на  волю,  з  часом,  в  цей  невдячний  світ,
Щоб  не  римовано  рядком,  а  в  щирій  прозі
Сказав  тобі  я  прямо,  що  уже  не  в  змозі,  
Терпіти  далі  наш  любовний,  дикий  гріх.

Спиняю  мрії-пристрасть,  каюсь,  плачу,  маюсь
Бажання  наче  гріх,  з  середини  гризуть!
В  опівніч  з  демонами  у  рулетку  граю,  
А  грішні  спогади  безглуздо  так  стараюсь
Втопити  в  келиху,  щоб  знов  вловити  суть.

Аби  збагнути  дещо,  в  раненому  стані
І  хоч  би  відповідь  утомлену  якусь,
Знайти,  як  пульс  на  дотик,  в  п`яному  дурмані,
У  божевільному,  пекельному  коханні,
Що  янгол  щедрий  дарував  мені,  чомусь.

Так  важко  серцю  в  ранах,  бути  як  не  знаю,  
Лиш,  мов  мозоль  болить,  розхристана  душа.  
Здається,  що  терпіння  вже  дійшло  до  краю,
Де  я  над  прірвою  розлуки  все  гадаю,
А  чи  страждаєш  ти  так  само,  як  і  я  ?

Пробач  мені  за  все...Я  справді,  мабуть,  винен,  
І  своє  серце  на  шматки  зі  злістю  рву.
Хоча  кохання  завтра  може  й  не  загине,
В  сльозах,  крізь  біль  душевний,  все  таки  повинен,  
Тобі  сказати  на  прощання  лиш:    Я  йду

Сумую...Думаю...І  як  колись,  кохаю!  
Нехай  й  надалі  буду  жити  в  цьому  сні,
Та  все  ж  клянусь  тобі,  я  більше  не  шукаю
Кохання  кращого,  бо  точно  уже  знаю,
Бог  не  дарує  рівноцінного  мені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2018

НАВЧИ МЕНЕ

Навчи  невірника  кохати  до  безтями,  
Прощати  іншим  грішні  вчинки,  мов  собі,
Любити  сильно  так,  як  любить  рідна  мати,  
І  бути  щедрим  на  добро  й  тепло  в  житті.

У  суєті,  навчи  помилки  не  збирати,  
Весь  шлях  тяжкий  перетворивши  на  урок,  
В  якому  іспити  й  до  старості  не  здати
Удар  приймаючи  за  кожен  хибний  крок!

За  кожен  тіла  рух,  що  мав  би  іншим  бути,
За  хід  неправильний,  що  похапки  зробив,
Дай  краплю  досвіду,  що  мали  мудрі  люди,
Довчи  всього  того,  що  батько  не  навчив.

Навчи  ти,  серце  рване,  як  позбутись  зради,  
Коли  у  грудях  ріже,  ниє  і  болить,
І  віру  мати,  без  питань,  до  тої  влади,
Чия  підгнила  совість,  наче  вічно  спить!

Навчи,  в  тенетах  мрій,  без  компасу  ходити,  
По  стежкам-лезам  невідомого  життя,
З  лихих  слівець,  трясину  й  вирву  обходити,  
Й  людськими  пастками  насиченні  місця.

Навчи…Учитель-янгол,  педагог  мій  рідний,  
Серед  спокус  надалі,  жити  в  світі  як,
Достойно  шлях  пройти  і  смерті  бути  гідним,
І  покажи,  нарешті,  для  душі  маяк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018

РАНКОВІ СПОГАДИ

Згасали  в  Всесвіті  блакитно-срібні  зорі,
На  день  ховаючись  від  людства  в  небесах
І  вітер  хмари,  позіхаючи,  гнав  кволі,  
На  хвилях  ковзаючи  у  мілких  ставках.

Гілки  тряслися  темні,  ніч  шукала  ранок
Поміж  розхристаних  від  сновидінь  дерев,
А  я  чекав  зорю,  усівшись  знов  на  ганок
Під  довгі  коси  ніжні  бірюзових  верб.

Сидів  завмерлий  місяць  над  сусідським  дахом,
Тулився  срібним  рогом  у  твоє  вікно,
Й  прозорим  променем  чіпляв  неначе  гаком
За  продірявлене  під  ставнями  відро.

Цвіркун  пісні  співав  у  росяній  стежині,
Й  нічний  пугач  на  димарі  весь  час  дрімав…  
І  ніжні  спогади  раптові,  ненавмисні
Сам  бог  Морфей,  здається,  з  пам`яті  виймав.

Виймав  й  розкладував  мені  перед  очима,  
Ще  й  коментар  безглуздий  часто  додавав,  
Про  те,  що  кращої  нема  ніж  моя  мила,  
Що  він  би  й  сам  таку  вродливу  покохав.

Так,  ніби  я  не  знав  про  ту  її  чарівність,  
Чи  ж  бо  не  згадував,  яка  ж  вона  була,
Мене  ж  втішала  його  щира  божа  милість,
Й  неначе  медом  для  душі  були  слова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018

МАТРИЦЯ

Літали  ластівки  червоні  в  небі  жовтім,
Над  ними  сокіл  бірюзовий  десь  парив,
А  дивне  сонце,  було  чорним  в  позолоті,
Ще  й  сивий  Бог,  на  хмарах,  піпу  закурив.

Ходили  люди  по  смарагдовим  долинам,
До  низ  голівоньками  лише  на  руках,
Й  свій  вік  відмотували  тільки  по  годинам,
Не  так,  як  ми  життя  рахуємо  в  роках…

Ми  всі  сприймаємо  цей  світ  таким,  як  бачим
Бо  барви  ці  нам  хтось  з  дитинства  підказав,
Тут  все  для  чогось  в  нас…Усе  тут  щось  та  значить,
Це  для  кохання,  це  для  праці,  для  забав.

Усе  розписано,  розкладено  по  шафам,
Життя  мов  посуд  на  полицях  й  день  за  днем
Ми  довіряєм,  кимось  зробленим  вже  мапам
Де  два  шляхи,  лишень,  у  пекло  чи  в  Едем.

І  так  до  скону  ми,  до  тліну  й  домовини
Все  будем  бачити  кругом,  як  нам  дано…
А  десь  можливо  є  круки  у  тон  малини
І  чорні  леви,  п`ють  із  миски  молоко.

А  десь  можливо  є  такі,  як  ми  створіння,
Для  кого  світ  придуманий  є  теж  смішним,
Кому  віками  з  покоління  в  покоління,
Тлумачить  хтось,  як  стати  у  житті  ніким.

Для  кого  в  рамки  світу  заганяють  мрії
І  пишуть  правила  й  закони  для  життя,
Та  виривають,  у  дитинстві  ще,  надії
Що  може  бути  не  такою  ця  Земля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018

ВРЯТУЙ

Впусти  мене  колись,  в  свої  сади  зелені,  
Туди,  де  ще  ніхто  ніколи  не  бував.
Де  справжня  ти!  Де  щирі  почуття  й  відверті,
А  плоть  оголена  така,  як  Бог  нам  дав!

Хвилину  зачекай,  чи  в  грудях  щось  здригнеться,
Вдихни  з  цілунком  в  мене,  пристрасне  життя,
Хай  моє  серденько  з  твоїм  у  такт  лиш  б`ється,
Сама  ж  в  обіймах  засинай  немов  дитя.

Вдихни  з  повітрям  чистим…В  душу  щоб  вчепився!  
Став  твоїм  сенсом…Нервом…Кров`ю  в  жилах  став!  
Був  завжди  поряд  десь,  у  снах  не  загубився,
Й  за  ніч  розбещену,  себе  на  страту  дав!

Вустами  щастя  подаруй,  на  мить  одну  лиш,  
Аби  коханню  в  серці  заздрили  й  боги…
І  присягни  мені,  що  більше  не  залишиш,  
Що  будеш  поряд  всі  відведені  роки!

Я  задихаючись  в  обіймах,  посміхнуся,
Нехай  від  пристрасті  під  ранок  хоч  помру,  
Та  гордим  Феніксом  у  небо  все  ж  зірвуся
І  прокричу  над  білим  світом:  Я  люблю!

Блаженно  й  гаряче  мені  в  твоїх  долонях,
Ти  врятувати  мене  все  ж  таки  змогла,
Цілую  знов  волосся  на  русявих  скронях,  
Шепочу  й  дякую  за  те,  що  вберегла.

До  смерті  вдячний  я  твоїм  садам  зеленим,
В  яких  плоди  кохання  стиглі  скуштував,
Хоча  пізнав  Адам  смак  жінки  в  світі  першим,
Але  ніжніше,  ніж  він  Єву,  я  кохав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018

ЗГОРІЛО…

Останні  дотики  палали  агресивно,
А  пристрасть  полум`ям  торкалася  душі,
Чомусь  на  серці  стало  холодно  та  зимно
І  народилось  відчуття,  що  ми  в  біді…

Стікає  пальцями  вже  віск  свічок  гарячих
І  пульс  під  лавою  призупиняє  ритм,
Ми  знов  в  очікуванні  вечорів  найкращих,
Назавжди  втратили  кохання  алгоритм.

Мов  третій  поруч  хтось,  з  нечистими  думками,
Свічки  тремтячого  кохання  погасив,
Щоб  в  павутині  білій,  сплетеній  ночами,
Тебе  ніколи  я  вже  більше  не  любив.

Свічки  життя,  на  диво,  швидко  так  згоріли
Кохання  дим  благословенний,  протяг  вкрав,
Ти  не  бажала  вберегти,  що  ми  створили,
Не  вборонив  і  я  любов,  що  Бог  нам  дав.

В  золі  відносини  і  віск  натомість  крові,
В  судомах  стогнуть  наші  душі  й  почуття…
Разом  спілкуючись  в  житті  на  одній  мові,
Ми  довели  свою  любов  до  забуття.

Згоріло  все  давно,  від  кінчиків  волосся,
До  нігтів,  нервів,  серця  й  навіть  до  душі,
Росли  на  полі  щастя  маки  між  колоссям,
Але  спалили  їх  байдужості  вогні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018

СОН

Я  всім  розказував  про  відчуття  на  морі,
Про  страх  незвіданий,  що  відчував  у  шторм,
І  до  пригод  любов  та  прагнення  до  волі…
А  ще  розказував,  про  дивний  нічний  сон.

У  ньому,  ти  мене  торкалася    рукою,  
А  я  не  здатен  був  прокинутись  зі  сну,
Мов  зачарований  шаманською  мольбою,  
Дивився  мовчки  на  обраницю  свою.

Ти  цілувала  тім`я,  дмухала  на  скроню,  
Вустами  теплими  торкалася  чола
І  щось  тихесенько  промовивши  про  долю,
Кудись  зі  снів  моїх  в  чужі  краї  пішла.

А  я  шукав  тебе  у  грішних  сновидіннях,  
Питав  у  друзів  всіх,  хто  знати  б  тебе  мав,
І  навіть  випросив  якесь  в  мольфарки  зілля,
Аби  помститися  тому,  хто  тебе  вкрав.

Давно  не  плакав  я,  не  знаю  скільки  років,
А  тут  хотілося  ревіти  бо  не  знав,
Куди  у  пошуках  зробити  перші  кроки,
Аби  на  слід  знайомий  на  шляху  напав.

Тебе  не  було…На  яву  ніде  не  було,  
А  я  на  сивих  скронях,  все  ще  відчував,
Твої  розпечені  вуста,  які  безглуздо
На  віки-вічні  втратив,  так  й  не  до  кохав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018

У МЕРЕХТІННІ СВІЧ

Затертий  образ  твій,  на  змученому  серці,
Замироточив  нещодавно  уночі…
У  нетрях  пам`яті,  поховані  вже  речі,  
Сплили  скорботним  скарбом  тихо  уві  сні.

Здавило  міцно  обручем  залізним  груди,
Зітхання  стогоном  ввірвалося  у  ніч
І  все  життя  моє,  частиною  облуди,  
Здалось  у  мареві  від  мерехтіння  свіч!

Хватав  повітря  жадно,  наче  у  печері,  
Де  кожен  свіжий  подих  у  ціну  життя,
Та  впився  зором  карим  на  відкриті  двері,  
Аж  раптом  з  світлом  ти  зайдеш  сюди  й  сама!

Змішалось  все  вночі…Реальність  і  уява…
Холодний  піт  з  чола,  знесилив  кожен  рух
І  пам`ять-мана,  наче  із  багнюки  яма,  
Уже  засмоктувала  в  себе  думки  й  дух!

І  Боже  борони  було,  щоб  ворухнутись…
Здавалось,  в  прірву-пастку,  з  криком  упаду
Ставало  боязно  душі  в  сліпу  забутись,  
Та  страшно  й  лячно,  що  від  спогадів  помру…

Буденний  ранок  звичний,  став  моїм  спасінням
Й  веселий  промінь  сонця  знищив  всі  страхи,
Раптово  зникло  кудись  дивне  мерехтіння,
Покинув  розум  мій,  розхристані  ті  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2018

НЕ ТАКА ЯК ІНШІ

А  все  тому  лишень,  що  не  така,  як  інші,
Хоча  соромлячись  і  кажеш:  Я,  як  всі.  
Та  люди  всі  для  мене,  в  чомусь  таки  грішні,  
А  ти  мов  янгол  чистий  в  звичному  вбранні.

Напевно  все  тому…Що  раз  вже  закохавшись,  
Постійно  мрію  я,  спалити  самоту,  
Вночі  не  встигнувши  з  думками  розібратись,  
Знов  кожен  раз  шепочу  Господу:  Люблю.

Перед  молитвою  шепочу  й  після  неї,
Спросоння,  з  вуст  моїх  злітають  знов  слова
І  рвуться  в  небо  синє,  через  вікна  й  двері,  
Одні  і  ті  ж  самі…Що  ти  тепер  моя!

Такого  погляду  нема  на  цій  планеті,  
А  може  й  в  Всесвіті  такого  не  знайти!
Ці  ніжні  дотики,  чутливі,  невідверті,  
Давно  розставили  крапки  над  нашим  Ї.
 
А  все  тому,  що  мабуть  встояти  безсилий,  
Хоча  й  боротися  я  може  не  хотів,  
Бо  погляд  той  зелений  із  відтінком  сірим,  
В  полон  давно  взяв  мою  душу  і  без  слів.

В  твоїм  волоссі  довгім,  чари  затаїлись
І  янгол,  крила  тобі  часто  надає,  
Аби  злетівши  ранком  в  небо  світло-синє,  
Любов`ю  серце,  заряджала  ти  своє,

А  все  тому,  я  знаю…  Не  така,  як  інші!
Одна  на  цій  землі,  у  Всесвіті,  мабуть…
В  моїх  рядках  простих,  римованих  у  вірші,  
Cлова  лиш  три  для  тебе:  «  Поряд  завжди  будь».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2018

ПРИДУМАНИЙ ДЛЯ СЕБЕ

З  уламків  пам`яті  збирала  його  постать,
Зшивала  мужнє  тіло  чорним  олівцем,
То  посміхалася,  то  падала  у  розпач
І  все  ж  молилася,  над  створеним  плечем.

Вела  розмови  тихі  про  інтимні  речі,
Застигши  з  келихом  у  дзеркала  одна…
Під  вальс  без  музики,  кружляли  голі  плечі
Й  напівоголена,  зажурена  душа.

Собі  придуманий,  безсонними  ночами,
Найкращий  серцю  в  світі,  найщиріший  друг,  
Зі  снів  змальований  і  грішної  уяви,  
Той,  ніжних  дотиків  чиїх,  бажала  рук…

Та  він  не  грів  тебе  у  пристрасних  обіймах,
І  не  кохав  до  божевілля  уночі,
Не  повертався  від  порогу,  навіть  в  мріях,
Аби  загублені  шукати  десь  ключі.

Він  був  несправжнім  хлопцем…Одягом  без  тіла,  
З  красивим  іменем  та  звісно  без  душі,
Та  ти  безбожно  так,  цей  образ  полюбила,
Бо  від  самотності  придумала  собі.

Ти  була  впевнена,  що  він  тебе  не  зрадить
І  свято  вірила,  що  з  дому  не  втече!
Не  дорікатиме  про  те,  що  не  завадить
Змінити  зачіску,  характер  чи  щось  ще.

Він  завжди  милим  був,  сам  не  старів  ніколи
І  твоїх  зморшок  промінці  не  помічав,
Але  й  краси,  на  жаль,  не  бачив  й  диво  вроди,
А  у  біді,  коли  потрібно,  не  втішав.

Він  був  придуманий,  змальований  з  уяви,
З  чужої  плоті,  що  приходила  лиш  в  снах,
Хай  і  тремтіло  серце  від  його  появи…
Не  був  синицею  він  навіть  у  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018

ЗАМЕРЗАЮ

Із  льоду  серце  в  грудях,  кришталевий  подих,  
В  очах  сніжинки  сяють,  іній  на  вустах,
І  дивна  схожість  з  нею…Неймовірна  схожість
З  видінням  милим  тим,  що  снилось  в  грішних  снах!

Північне  біле  сонце  сніжної  пустелі,
В  холоднім  погляді  завихрена  зима…
Так  звідки  ж  родом  ти?  Де  твій  поріг  оселі,  
З  яких  країв  чужих  до  мене  знов  прийшла?

Хто  ж  ти  насправді  є?  Кохання  чи  видіння?
Від  твого  дотику  по  жилах  стигне  кров…
Якесь  чарівне  в  тебе  відьомське  уміння,  
Робити  так,  щоб  не  зажив  на  серці  шов.

До  чого  прагнеш  ти…Убити  чи  кохати?
Зробити  кригою  безсмертною  й  мене?
Чи  просто  хочеш  у  колекцію  забрати,
Гаряче  серце,  що  тобою  лиш  живе.

А,  як  надалі  буду  жити  я  без  серця?
Душа  без  пристані,  мов  човен  вмерзне  в  лід,
Й  бездушний  образ  мій  з  розбитого  люстерця
У  задзеркаллі  знов  шукатиме  твій  слід…

Та  чим  би  завтра  не  закінчилась  ця  битва,
Нічна  примара  ти,  чи  з  плоті,  як  ми  всі,  
Я  поверну  все  те,  на  що  ти  заслужила…
До  краплі  все…Крім  згустку  змерзлої  душі.

Можливо  хтось  ще  розігріє  бідне  серце,
Вогонь  розпалить  у  розхристаній  душі…
Я  ж  замерзаючи,  відлигою  не  вперше,
Зустріну  з  усмішкою  сонце  на  весні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018

ДОЛЕ…ДОЛЕ…

Доле,  доле,  чом  ти  зводиш
Мене  з  тими,  кому  я
Чи  байдужий...Чи  противний
Ну,  а  ти  і  зовсім,  доле
Непотрібна  їм  й  чужа.

Чом  не  часто  зводиш  стежки
З  тими,  хто  живе  як  я?  
Невже  доле,  такі  грішні
Мої,  інколи  невтішні,  
Тіло,  розум  і  душа?

Чом,  коли  з  думками  звикнусь,  
Що  на  світі  є  добро,  
Хтось  мені,  неначе  серпом,  
В  бік,  де  серце  б`ється  вперто,  
Вдарить  зрадою  чи  злом?

Чом  ті  люди,  яким  душу
Я,  як  книгу  розгорну,  
Пишуть  в  ній  лиш  те,  що  хочуть,  
А  потому  порегочать,  
Та,  ще  в  неї  наплюють?

Я  ж  хіба  не  прошу  в  Бога
Жити  в  злагоді  з  людьми?  
Чи  для  того,  щоб  ти  доле
Була  сита  та  здорова,  
Треба  стерти  шмат  душі?  

Треба  падати  на  землю
І  просити  в  когось  благ?  
Чи  знімати  вічно  шапку...
Чи  знайти  ворожку  –  бабку,
Та  міняти  вічно  стяг?

Доле,  доле,  зжалься  мила,  
Не  веди  мене  туди,  
Де  є  зло,  нечиста  сила,  
Де  вже  вирита  могила
І  стоять  в  тиші  хрести...

Дай  прожить,  ще  стільки  доле,  
Щоби  втілити  я  встиг,  
(При  житті  на  цьому  світі,)  
Що  намріявся  й  намітив
Та  настроївся  зробить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2018

НЕ ВІЛЬНА

Хотів  почути,  як  кохає,
Що  відчуває  те  що  й  я,  
Та  лиш  почув:  Дарма  страждаєш,
Не  вільна  я...  І  не  твоя!
Остигла  лава  від  любові,
Мов  віск  холодний  на  руці,  
Химерні  ж  віпери  неволі  
Слова  нашіптують  мені:  
Візьми  взамін  коханню,  муки
І  до  Голгофи  понеси,  
Бо  ми  твоїй  любові  всюди
Перешкоджатимемо  йти!
Ти  будеш  лаятись…Страждати.
Ти  будеш  плакати  ві  сні...
Та  зможеш  зважитись  пізнати,  
Життя  без  мук  і  почуттів.
І  житимеш  тоді  спокійно,  
Хай  мрія  в  небесах  згорить,  
Ти  напиши  лиш  добровільно,  
Що  відмовляєшся  любить…
Забути  очі  з  щастям  грішним?
І  трепіт  дотиків  руки?  
Я  ж  бачу  образ  її  ніжний,
Хоч  розум  й  каже  -  не  люби...
Я  сперечаюся  з  думками,
На  роздоріжжі  кожен  час…
А  відстань  довша  лиш  з  роками
І  прірва  глибша  поміж  нас.
Та  я  своїй  меті  не  зраджу
Всі  перешкоди  обійду,  
Бо  все  ж  надіюсь,  що  кохає…
Нехай  й  не  так,  як  я  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2018

НЕЗЕМНА

Уламками  хмарин,  подряпав  янгол  небо,  
Аби  попити  з  ран  холодної  води,
А  я  тобою  милувався  так  натхненно,
Боявся  дихати,  казав  собі  замри.

В  овечій  білій  ковдрі,  затаївся  спокій,
Лизало  полум`я  голодне  сухий  хмиз,
Душа  на  стелі  вже  писала  димом  оди,
З  яких  дивилися  слова  недбало  вниз.

Промоклий  одяг  ніжно  з  кріслом  обнімався,
Ледь-ледь  помітний  пар  завісою  звисав…
Хоч,  як  я  бурхався  в  спокусах  і  вагався,
Та  все  ж  догадувався,  що  вже  покохав.

В  солодкім  сні  заснула,  наче  Мавка  з  лісу,
У  світлі  вогників  з  каміну,  тіла  блиск,
Проник  немов  примара,  крізь  нічну  завісу,
І  у  лещата  грішне  серце  міцно  стис.

Я  вже  за  тебе  міг  би,  душу  в  жертву  дати,
Щоб  заслужити  бути  поряд  всі  роки.
Чекати  мовчки  ката,  леза  меча  й  страти,
І  сам,  всміхаючись,  на  ешафот  зійти.

Коли  прокинешся…Багаття  догорить  вже,
Ковтне  вогонь  слова,  рукопис  я  спалю,
А  ще  я,  вкотре,  змочу  одяг  твій  навмисне,
Щоб  потім  гріти  своїм  тілом  цю  красу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2018

СОЛОДКИЙ ГРІХ

Крізь  сито  почуттів  відносини  просіяв
Й  своє  кохання  випік,  наче  здобний  хліб,
Творив  таке  собі,  що  уявляв  та  мріяв,
Вкусивши,  спробував  на  смак…Солодкий  гріх.

Я  меду  й  радості,  мабуть,  багато  вилив,
Нектару  й  пристрасті  дав  більше,  ніж  хотів,
І  ніби  все  робив,  як  старші  мене  вчили,
А  хліб  любові  мій  все  рівно  пригорів.

Солодкий,  пригорілий  хліб,  мов  гріх  в  коханні,
Пекло  нестерпно  в  горлі  й  дряпало,  мов  цвях,
І  кожна  скибка,  що  була  смачна  в  бажанні,
Гірким  нальотом  залишалась  на  вустах.

Нудотно  так  було…  І  все  ж  хотів  я  хліба,
Весь  час  смакуючи,  я  знов  голодував,
Крізь  гріх  бажань  своїх  чекав  прощення  з  неба,
Дививсь  на  всіх  жінок…Та  лиш  одну  кохав!

Мабуть,  душею  теж  я  пригорів  в  коханні,
Весь  мед  віддавши,  сам  залишився  гірким,
Й  шматком  останнім  на  долоні,  у  закланні,  
Хрестив  чоло  блаженно  та  молився  з  ним.

Рецепт  вимолював,  щоб  випічка  вдалася,
Аби  любов  смачна,  як  пасочка,  була,
І  пристрасть  наша  з  неї  в  небо  вознеслася
З  Пасхальним  запахом,  що  запекла  весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018

ЧОМУ?

Я  знов  мовчу  в  душі  і  хмарам  в  небі  заздрю,
Вже  вечір,  до  будинку  підкрадається,  
За  що  страждаю  до  тепер  й  Тобою  марю?
Чому  так  серце  кров`ю  обливається?

Мій  бідний  янгол,  мабуть,  здався  Купідону
І  за  його  стрільбою  з  лука  не  вглядів,  
А  я,  безсилий  бранець  грішного  полону,  
Лиш  вириватиму  довічно  з  душі  біль!

Я  думав,  в  грудях  не  повинно  так  боліти!  
Що  стріли  з  неба  не  літають  хоч  куди...
Чи  той  хитрун-Амур,  не  прагнув  мене  вбити,
І  щоб  страждав  в  житті  я,  вцілив  не  туди?

Якщо  ж  кохання  це  і  все  так  мало  бути,  
Чому  думки  сумні,  так  душу  мою  рвуть?  
Лишень  в  Твоїх  обіймах  прагнув  я  заснути…
Та  так  й  донині  не  збагнув  кохання  суть.

Чому  Тебе  тоді  не  ранило  стрілою?  
Чом  кожен  вечір  темний  мучусь  я  один?
Можливо  нині,  хтось  любується  Тобою,
А  я  примарно-грішні  бачу  в  ліжку  сни.

Прийди  кохана  моя…Вирви  ту  нестерпну,  
Сльозами,  кров`ю  вщент  просочену  стрілу,  
Хай  хто  від  нині  полюватиме  за  мною,  
Тебе  кохатиму  все  рівно  я  одну!

Кохати  вірно  буду…  Буду  вік  любити…
Але  без  цього  болю  в  серці,  як  тепер,  
Бо,  як  й  надалі  рані  так  в  душі  боліти,  
То  краще  б  я,  від  тих  страждань  пекучих  вмер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018

ЖАЛКУЄШ?

Ти  знов  самотня  у  кафе  сидиш  й  жалкуєш,  
Вже  стільки  років  без  надійного  плеча,  
І  вкотре  стукіт  свого  серця  в  тиші  чуєш,
Та  навіть  те,  як  плаче  зломлена  душа.

Скажи  сама  собі,  шкодуєш  про  нагоди,  
Про  не  розпущені  вітрила  кораблів,
Підмоклі  жовті  дні  осінньої  негоди,  
Сльозами  дощику,  що  сохли  на  вікні?

Жалкуєш,  правда,  що  безжально  час  втрачала,  
У  літню  теплу  ніч  і  зранку  на  весні?
Що  хвіст  жар-птиці  долі  й  досі  не  впіймала,  
Яка  би  щастя  вічне  принесла  тобі.

За  ненародженим  жалкуєш  ти  коханням,  
Що  віднесло  би  твою  пристрасть  до  небес?  
За  вбитим  примхами  і  гонором  бажанням,  
З  яким  вогонь  в  сумних  очах  безслідно  щез.

Я  знаю,  части  ти  тремтиш,  хоч  й  не  заплачеш
І  все  ж  шкодуєш,  мабуть,  кожну  мить  життя,  
Яку  прожити  би  могла  ти  так,  неначе
Весь  білий  світ  лиш  твій  і  вся  любов  твоя!

Шкодуєш  ти  про  дні,  хвилини  і  секунди
І  поцілунки,  що  не  стрітились  вустам,  
Про  необласкані  і  збудженні  ті  груди,  
Які  ще  вчора  могла  б  гладити  рука?

Про  всі  слова  палкі,  жалкуєш,  непочуті,  
І  гру  метеликів,  що  сіли  на  живіт,  
Про  щирі  стогони  до  смерті  не  забутні,  
Про  вірні  клятви,  про  присяги  на  весь  світ?

Жалкуєш,  так?  Бо  я  і  сам,  про  це  жалкую…  
Я,  як  і  ти,  тепер  змінив  би  все,  що  зміг,
Бо  до  сих  пір  тебе  кохаючи  сумую,  
Важкий,  не  перший  вже,  проплаканий  мій  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018

В ТВОЇХ ДОЛОНЯХ

Жіночі  руки  пахли  щастям  й  добротою
І  кожен  перст,  здається,  жив  своїм  життям,  
Та  спілкувався  ніжним  дотиком  зі  мною,
Весь  час  запрошуючи  в  гості,  в  майбуття.

Вогонь  палаючих  долонь  грів  серце  й  душу,  
І  знов  народжував  бажання  неземне…
Я  ніби  знав  вже,  що  ніколи  не  відпущу,  
Це  почуття  зі  серця  вічне  і  святе!

Мені  наснилась  ти  і  пальці  на  обличчі,  
Що,  вкотре,  з  ласкою  торкалися  щоки,  
Та  з  тексту  вирвані  слова,  буденно-звичні:
Тебе  одну  кохати  хочу…На  віки.

Сплелись  слова  любові  у  вінок  красиво
І  вже  мій  розум  далі,  тільки  ними  жив,  
Бо  я  знайшов  у  світі,  восьме  своє  диво,  
Що  вмить  затьмарило  всі  чари  сімох  див!

Я  наче  в  дзеркало,  дививсь  на  ті  долоні
І  бачив  зморшки  в  них,  що  в  мене  на  чолі,
А  ти  знов  гладила  мене  по  сивій  скроні,  
Аби  вулкан  сердечний  стихнув  в  глибині.

Стискав  біль  серце  грішне,  лава  текла  в  грудях
І  лиш  долоні  рідні  наче  шар  землі,  
Мені  нагадували,  що  мій  пил  остудять,  
Та  захистять  щитом  надійно  у  біді.

Твої  долоні,  розповсюджували  щастя
І  я  ним  вдосталь  пропитався  звісно  теж.
Я  вірю  в  долю,  в  Бога,  знаю,  що  Він  дасть  нам
Колись  торкнутися  коханням  до  небес!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018

ЗНАЙДУ

Якщо  помреш,  колись…  Я  теж  помру  з  тобою,
Навіщо  березня  мені  квітучі  дні?
Ти  й  так  пів  серця  забереш  у  світ  з  пітьмою,
А  щастя  залишок  задушиться  в  мені.

Віддам  життя  на  страту,  кину  душу  в  прірву!
Всі  сльози  висушу  і  вижму  з  тіла  кров,
Бодай  за  погляд  твій  єдиний  навіть  згину,
Та  я  не  зраджу,  нам  даровану  любов!

Дай  обійму  ще  раз…А  ти  повернеш  серця
Ту  половинку,  що  у  вічність  понесла,
Нехай  у  грудях  воно  дзвонами  заб`ється,  
Аби  бузком  розквітла,  зморена  душа…

Якщо  впадеш  з  небес,  розчинишся  в  безодні
І  станеш  кішкою  у  іншому  житті,
Тебе  вмить  видадуть  зелено-сірі  очі,
Та  шарм  і  грація  у  надбаній  душі.

Куди  б  не  зникла  ти:  у  інші  паралелі,
В  чужі  світи  пішла,  чи  другу  площину-
Я,  відшукаю  неприкриті  серцем  двері,
Оселі  затишної  в  грішному  саду.

Бо  стань  хоч  ким  ти  люба,  кішкою,  совою,
По  неземним  впізнаю,  все  одно,  очам…
Спалили  ж  греки  древні,  за  кохання,  Трою,
А  я,  уламки  спопелю  свого  життя.

І  знов  згрібатиму  я  з  попелу  руками
Останні  вуглики  в  яких  живе  вогонь,
Щоб  повернути  собі,  вірою  й  думками,
Твою  блукаючу  по  Всесвіту  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018

А ДУШАМ ТІСНО…

Я  знаю,  знаю,  доля  не  спроможна,  
Вузлом  зв`язати  наші  почуття
І  нота  в  серці,  боязно-тривожна
Зірветься  від  сьогодні  в  майбуття.

Вже  й  плачу  я,  немов  мала  дитина,
Хай  не  ридма,  а  лиш  зроню  сльозу
Зціпивши  зуби,  коли  зла  година
Пророчить  у  стосунках  нам  біду.

У  нас  все  різне,  погляди  і  мрії
І  душам  тісно  в  спільному  гнізді.
Не  вірим  ми  вже  в  чудеса  надії,  
Сховавши  сьогодення  в  суєті.

Я  зранку  в  кухні  п'ю  гарячу  каву,  
А  ти,  зелений  лиш  смакуєш  чай,
Тобою  у  самотності  знов  марю,
А  ти  в  розвагах,  прагнеш  вбити  час.

Як  жити  нам,  одним-єдиним  цілим?  
Якщо  лиш  дика,  пристрасна  любов
Тримає  досі,  щоб  ми  не  робили,
Таких  не  схожих...Різних  таких  двох!

Та  все  ж  люблю,  люблю  і  вірю  вперто
Терпіння,  долі  закує  в  одну.  
Кохання  ж  є,  а  інше,  то  все  стерпне,
З  тобою  й  я,  зелений  чай  поп`ю.

А  поки,  ще  один  ковточок  кави
І  роздуми...І  мрії  про  любов…
Вона  живе,  як  третій  хтось  із  нами,  
Така  нестерпна...Й  так  потрібна  двом.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018

ПІД ДОЩЕМ

Куди  ж  ти  йдеш  тепер,  у  сірому  безлюдді,  
Червона  плямочка,  намочених  алей,  
Багряний  маятник  в  осінній  амплітуді,  
Сумна  господарка  заплаканих  очей?

Торкнулась  неба  випадково  парасоля,
А  хмара  зранена  вже  сльози  пролила,
Відкрила  двері  клітки,  наче  пташці,  доля,
І  вмить  душа  у  парк,  калюжами,  втекла.

І  ти  пішла  сумна...Пішла  за  нею  слідом,  
Ледь-ледь  торкаючись  хмаринок  під  дощем,
Цей  листопад  вогкий  став  нині  твоїм  гідом,  
Червоним  знаком,  перекресливши  весь  день.

В  баюрах  темних,  кола  срібло  відливали,  
Щоб  не  дивилась  ти  в  небесну  височінь,
А  під  ногами  непомітно  помирали,  
Тремтячі  кружала  і  парасольки  тінь.

Самотня,  змерзла  пані…І  така  ранима!  
Немов  з  небес  тебе  Господь  сам  малював,  
Гіркі,  з  дощем  ріднились  сльози  під  очима
І  витирав  купаж  цей,  змочений  рукав.

Ти  посміхалась  ще,  але  вже  без  надії,  
Не  тому  серцю  ти  кохання  віддала,
Промоклий  вітер  ніжно  пестив  чорні  вії,
Хапав  за  шарфик  мокрий  й  цілував  вуста.

А  ти  все  йшла  вперед  промоклими  ногами
По  тим  алеям  у  катальпах  під  дощем
І  кожен  тихий  крок,  просочений  сльозами,
Печальний  сум  душі  відлунював  і  щем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018

ОДНУ ЛИШ НІЧ

Одну  лиш  тиху  ніч,  без  спогадів  й  думок,  
Аби  не  мерзли  мої  пальці  та  долоні,
Щоб  не  стікав  до  губ,  по  вилицям  струмок
І  біль  не  рвав  нещадно  в  сивих  нитках  скроні.

Без  мрій,  надій  пустих,  ілюзій,  без  мети,
Одну  лиш  ніч  віддай,  без  пам`яті  з  минулим,  
Щоб  не  картав  мене,  за  прожиті  роки
Той  ненависний,  аж  до  болю,  спомин  смутний!

Під  звуки  з  вулиці,  що  виють  у  пітьмі,
Під  ковдру  з  пір`я  заховаюсь  серед  ночі,
Щоб  не  шукати  в  тінях  риси  знов  твої,
Від  стелі  чорної  відверну  сонні  очі!

А  завтра,  вкотре,  зранку  повністю  я  твій…  
Лиш  ніч  одну  віддай,  щоб  серце  відпочило!
З  Тобою  разом  бути,  це  ж  суцільний  біль,
Ну,  а  без  Тебе  жити,  просто  неможливо.

Спочинь  і  Ти  хоч  трішки  від  своїх  думок,
Мені  одну  лиш  ніч,  сьогодні  дай,  чи  завтра,
А  там,  як  нам  напише  білим  пером  Бог,
Чи  може,  як  на  долю  впаде  нова  карта.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018

МАЯК КОХАННЯ

На  щоглах  парусника  втраченого  щастя,
Осінній  вітер  загубив  свою  тугу,
Та  лиш  сторонньому  оманливо  здається,
Що  я  забув  її…Що  більше  не  люблю.

Можливо  треба  було  дати  думкам  волю,
А  не  вплітати  їх  у  пам`яті  альбом,
І  вперто  спробувати  переграти  долю,
Щоб  залишилася  любов  примарним  сном.

Гольфстрім  думок  кипить  у  морі  сподіваннях,
Розносить  пристрасть  мрії  скованих  надій
І  тонуть  в  течіях  любовні  всі  бажання,
В  журнал  заносячи  наступні  втрати  дій.

Відлунням  гасне  в  трюмі  раненого  серця,
Одне  за  одним  слово  із  далеких  днів,
Сумна  душа,  як  в  морі  чайка,  обізветься:
Ти  ж  сам  забути  це  кохання  так  хотів.

Думок  зігнутий  якір  вгризся  у  минуле,
І  крен  на  палубі  сягає  вже  води,
Незримі  спогади,  мов  плавники  акули,
По  хвилям  пам`яті  снують  туди-сюди.

Забути  треба  би…Вже,  вкотре,  сам  до  себе,
Тлумачу  в  сутінках,  в  молитві  перед  сном,
А  зранку  з  кавою,  неначе  навіжений,
Думки  ганяю  грішні,  диким  табуном.

На  щоглах  парусника  вітер  спочиває,  
Й  ланцюг  обірваний  із  якорем  на  дні,
Ось,  тільки  серце,  час  від  часу,  ще  шукає,
Маяк  кохання  на  зруйнованій  стіні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018

ПОВЕРНУТИСЯ СЮДИ

Впаде  мідь  на  дно  фонтану,  
Щоб  сюди  вернутись  знов,
Аби  зранку,  в  пів  на  сьому,  
Зустрічати  сонце  вдвох!
Щоб  в  сніданок,  смак  еспресо  
Й  круасанів  аромат,
Носик  твій  і  ямки  щічок,  
Лоскотав  гарячий  пар.
Щоб  гуляти  в  час  відливу,
І  ходити  по  піску,
Мовчки  слухати  спів  моря-  
Серенаду  про  тугу.
Сивий,  зморщений  іспанець,  
Добродушний  старий  дід,
Щоб  при  зустрічі  у  холі,
Хитро  зщурився  нам  вслід.
А  під  вечір,  в  прохолоду,
Вкотре  вийти  в  нічний  порт
І  в  прокуреній  таверні  
Пити  вдвох  англійський  грог.
По  бруківці  з  ліхтарями,  
Трохи  шпортаючись  йти…
Чи  завмерши  в  поцілунку  
На  руках  тебе  нести.
Аби  ніч  всю,  до  світанку,  
Обнімати  ніжний  стан
Вийти  голими  в  альтанку…
І  кохатися  вже  там!
Затуляти  поцілунком,
Стогін  ніжних  твоїх  вуст
І  на  грудях  загорілих,
Доторкатися  до  бус.
Рушником  себе  прикривши,
Йти  за  кавою  в  кафе
І  зірвати  по  дорозі
Квітку  лотоса  в  фойє.
Кину  мідь  на  дно  фонтану,
Щоб  сюди  вернутись  знов,
Під  мелодію  прибою,  
Шепотіти  про  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018

ЛЮДИ-ДЕРЕВА

Ми  люди…Як  прості  дерева,
З  життям  птахів  серед  гілок
І  прагненням  торкнутись  неба,
Аби  побачити,  де  ж  Бог.
З  насіння  проростаєм  всюди,  
Коріння  бруднимо  в  землі,
Вірші  складаєм  про  облуди  
Й  пісні  співаємо  собі.
До  часу…Поки  не  засохнем,
Допоки  сіра  гниль  нас  їсть,
Ми  вибираєм  жертви  з  ближніх  
Аби  відчути  їхню  міць.
Знов  обдираєм  шкіру-стовбур,
Ламаєм  гілля  з  рясних  крон,
І  тягнемо  собі  додому,
Щоб  накормити  цим  вогонь.
І  знов  ласуємо  плодами,
Будуємо  з  колод  свій  дім,
Та  загрубілими  руками,  
Б`ємо  цвяхи  у  груди  стін…
Та  лиш  помруть  дерева-люди,
Чи  уподібняться  вмить  пню,
Ми  вкотре  зрадим,  як  Іуди  
Й  дамо  їх  знов  на  корм  вогню.
Ми  люди…Як  сухі  дерева,
Де  листя  не  прикраса  крон,
З  життям  розтягнутим  на  нервах
І  незбагненим  наче  сон.
Надія,  часом  лиш  тримає,
Під  вантажем  проблем,  гілки,
Та  дощ  сумлінно  омиває,  
З  гілок  –  років,  життя  гріхи.
Повіє  буревій  під  осінь,
Ми  ляжем  всі,  як  ті  ліси,
З  яких  тепер  дерева  носим,
Щоб  будувати  храм,  мости.
Мости  згорять,  впадуть  будинки,
Ікони,  навіть,  й  ті  згниють…
Але  з  плодів  дерева-жінки,
Дерева  діти  проростуть.
І  вкотре,  хтось  когось  під  корінь,
А  хтось  комусь  сокиру  в  бік,
І  знов  пожежі,  війни,  повінь,
Який  вже  сотий,  грішний  вік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018

РАЗ В МІСЯЦЬ

Один  лиш  раз  в  кафе  і  знову  цілий  місяць,
Моя  розхристана  душа  впаде  в  нудьгу,
Аби  просити  Бога  скоротити  відстань,
Коли  на  вушко  прошепочу  їй:  Люблю…

Живу  надією  про  зустріч  знов  наступну,  
Про  погляд  карий,  що  навчився  ворожить,  
Про  пристрасть  грішну,  недоречну  та  підступну,  
Що,  тихо,  тижнями  на  серці  мирно  спить.

Один  лиш  раз  на  місяць…Наче  із  просоння,  
Кохання  янгол  білий,  крилами  змахне
І  я  мов  голуб  сизий,  в  небо  з  підвіконня,
Зірвавшись  мчу  в  кафе,  надіючись  що  жде!

Весь  час  думками  акварельними  малюю,
На  полотні  душі  понадливий  пейзаж,  
Де  літом  поряд  з  нею,  між  дерев  крокую,
А  тінь  катальпи  листя  прикриває  нас.

Там  пестять  губи  мої,  ніжні  її  пальці,
В  пустій  кав`ярні  тихій,  в  парку  на  краю,
І  в  перших  сутінках,  зітхаючи,  на  лавці,  
Я  хриплим  голосом,  шепочу  їй:  Люблю...

Жадані  й  вирвані  із  місяця  хвилини
І  довгих  тридцять  днів,  як  вічність  життям  йдуть…
Знов  в  безтурботність  вдома  граючись  щосили,  
Все  сподіваюсь  я,  що  почуття  не  вмруть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018

СОННА МУЗА

По  крилам  вічності  я  змерзлою  рукою
Погладжу  сонну  Музу,  вірну  і  слабку,
Та  поцілую  ніжно  в  срібно-сиву  скроню,
Жіночу  плоть  її,  схиляючи  до  сну.

Ці  очі  заспані,  замріяно-туманні,
В  них  дні  життя  мого,  як  фотонегатив,
Озера  вічності,  де  плавають  всі  дані:
Де  був,  як  жив,  з  ким  спав  і,  що  я  пережив.

В  очах  примружених  таїться  моя  юність
І  блуд  невтішний,  мулом  ліг  на  тихе  дно,
Там  шрами  тіла  всі,  що  дарувала  дурість,
Та  покарання  за  слова:  Хай,  все  одно.

Я  приколишу  Музу,  втішу  поцілунком,
Прикрию  ковдрою  на  ліжечку  крило
І  замилуюсь,  вкотре,  Божим  цим  дарунком,
Що  синє  небо  мені  щедро  так  дало.

Я  подих  сну  її  не  дам  нікому  збити,
На  ранок  каву  в  ліжко,  перед  сном  вино…
Чи  є  для  Музи  десь  на  світі  гідні  квіти,
Чи  ще  висить  на  гілці  золоте  руно?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018

З ЯНГОЛАМИ…

Тікали  янголи  в  святу  свою  обитель,
Летіли  парами,  шляхами  між  світів,
Туди,  де  сивий  в  небі,  їх  крилатий  вчитель
На  теплих  хмарах  усамітнено  сидів.

Летіли  янголи…І  я  просився  з  ними,
Хоча  б  на  мить  одну  побачити  Олімп,
Аби  душевної  набрати  в  груди  сили,
Відчути  крила  за  собою,  скинуть  гріх…

Я  теж  бажав,  самотньо  всістися  на  хмарах,
Й  ногами  босими  торкатися  вершин
І  дивуватися  рубцям  на  старих  ранах,
Що  на  очах  зникали  з  болем  роковим.

Я  теж  хотів  з  грааля  той  нектар  ковтнути,
Аби  очистити  від  суму  свою  кров…
І  хоч  на  день  один…На  ніч  одну  забути
Всепоглинаючу  розхристану  любов!

До  неба  прагнув  я…В  опівночі  молитись,  
Аби  Господь  молитву  все  ж  таки  почув,  
Й  натхненний  з  вірою  на  землю  опуститись
Туди,  де  грішником  усе  життя  відбув.

Аби  коханням  наситившись  донесхочу,
Шукати  в  небі  синім  оболок  пухкий
І  одягнувши  з  шовку  крейдяну  сорочку,
Проситись  з  янголами  в  край  їх  неземний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018

ЖИТТЯ-МИТЬ

Не  встигав  за  часом…День  за  днем  у  вічність,
Знов  секундну  стрілку  підганяв  вперед,
Ставив  лиш  на  завтра,  вірив  сліпо  в  зрілість,
Часто  так  жалівся,  що  життя  не  мед…

Ой,  не  медом  були,  всі  роки  прожиті,
Не  трава  росла  лиш  на  мирськім  шляху,
Та  я  не  шкодую,  навіть  дні  пропиті,
Й  ту  життя  третину,  що  віддав  я  сну.

Що  там  шкодувати?  Все,  що  вже  минуло,
То  була  одна  лиш,  чорно-біла  мить.
Юність  кучеряву  наче  вітром  здуло,
А  кохання  перше,  в  пам`яті  десь  спить.

Скільки  їх  було  тих  обертів  життєвих?
То  чогось  чекав  я,  то  кудись  знов  біг,  
Не  згадаю  кількість  проблем  несуттєвих,
Що  не  встиг  владнати,  чи  зробити  зміг.

Не  життя…Годинник,  що  біжить  роками,
З  механічним  рухом  зубчастих  коліс,
Як  співав  будильник  голосочком  мами,
Я  тепер  відлунням  чую  лиш  з  небес.

Вік  мій  витікає,  капає  щомиті,
З  диску  циферблату,  в  життя  старий  міх,
Добре,  що  думки  хоч,  спогадами  ситі,
Й  часто  ще  лунає  безтурботний  сміх.

Є  про  що  згадати,  є  чим  поділитись,
На  чоло,  за  вдячність,  завжди  клав  хрести,
Хоч  серед  гріхів  я,  й  забував  молитись,
Та  просив  у  Бога,  вкотре  все  ж,  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018

ВЕСНА В САДУ

Намалюю  вітер  поміж  яблунь  сонних,
Крізь  гілки  без  листя,  сонце  в  небесах…
І  тебе  в  хустині,  в  тонах  біло-чорних,
В  тій,  що  в  сад  ходила  у  пророчих  снах.

Талу  купу  снігу  під  промоклим  стогом,
Ряд  слідів  на  сірій,  змерзлій  ледь  траві
І  руду  собаку  за  сусідським  плотом,
Що  скулить  й  радіє,  мов  дитя,  тобі.

Намалюю  в  небі  клин  птахів  із  Півдня
І  тепла  добавлю  фарбами  в  твій  сад,
Хай  воно  прогріє  здичавіле  гілля,
Поки  для  обрізки  не  прийшов  ще  час.

Певно,  ти  ж  чекаєш,  сонце  з  нетерпінням,
Березневі  ночі  з  присмаком  весни,
Перше  те  брунькове,  молоде  свавілля,
Що  так  спокушає  яблуню  цвісти…

Так  чому  ж  тримаєш  в  клобуку,  у  клітці,
Соколину  волю,  як  птахів  монгол,
І  думкам  борониш  відкривати  дверці,
Щоб  любов  не  всілась  на  душі  престол.

Хай  весна  квітнева  стане  твоїм  щастям,
З  яблуневим  цвітом  пристрасть  принесе…
Ну,  а  я?  Як  вийде…Може,  й  мені  вдасться
Десь  у  тій  любові,  теж  знайти  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018

НЕ ЖУРИСЬ

Лавандовим  туманом  небо  ранком  вкрилось,
Й  барвінок  ніжності  всю  душу  оповив…
Та  ти  чомусь  безмежно,  в  ліжку,  зажурилась,
Допоки  мед  квітковий,  чай  твій  солодив.

Де  смуток  взявся  нині?  Як  нудьга  посміла,
Хоча  б  наблизитись  на  відстані  руки,
До  вуст  божественних,  які  ти  ледь  прикрила,
Перстами  ніжними  в  хвилини  самоти?

По  скроням  тихо  бив  ритмічний  цокіт  в  чашці
І  погляд  втупився  в  заплакане  вікно,
Ти  наче  падчерка-дівча  в  зимовій  казці,
Чий  шлях  додому  білим  снігом  занесло.

Не  смій  в  зажурі,  мила,  тратити  хвилини!
У  сум  й  хандру  впадати,  поки  поряд  я,
Бо  темні  ці  штрихи  печальної  картини,
Моя,  не  витримає  зморена  душа.

Не  смій  прищурювати  свої  гарні  очі,
Щоб  благодатний  в  них,  не  догорав  вогонь,
Нехай  розвіються  сумні  думки  дівочі,
Крізь  ніжне  ситечко  в  білявих  пасмах,  скронь…

Бо  я  люблю  ту  мить,  коли  ти  є  щаслива!
Одна  лиш  ти,  любов,  без  різних  порівнянь,
Ти  незрівнянна  у  той  час  та  прагнеш  дива,
Готова  вірити  у  здійснення  бажань!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018

ЛИШ БЕРЕЖИ СЕБЕ

Лиш…  Біля  сонця  близько  не  літай,
Аби  на  попіл  не  згоріли  крила…
І  не  щезай  з  очей  за  небокрай,
Щоб  душу,  в  небі,  плоть  не  загубила!

Не  наближайся  близько  до  вогню,
І  до  підступних  не  підходь  Ти  схилів…
За  Тебе  знову  Господа  молю
Так  щиро,  що  в  молитві  вже  посивів.

Куди  би  доля  грішна  не  вела…
Я  б  всі  шляхи  засипав  пелюстками,
На  тих  дорогах,  де  хоч  тінь  пройшла,
Зеленими  зростав  би  я  кущами!

Оазисом  я  був  би  кожен  крок,
Аби  зі  мною,  вижила  в  пустелі…
Як  янгол  би  беріг,  чи  навіть  Бог
І  небом  синім,  став  би  замість  стелі.

Холодною  водою  з  джерела,
До  мене  щоб  торкнулася  вустами,
Ковтком  смачним  вечірнього  вина
Із  пристрасними  мріями  й  думками…

На  білі  крила  руки  б  я  змінив,
Щоб  янголом  Твоїм  на  віки  стати,
І  хто  б  Тебе  сьогодні  не  любив…
Ти  будь  щаслива…Це  лиш  хочу  знати!

Життя  без  Тебе  –  тіло  без  душі,
Тож  бережись…Благаю  і  молюся…
Щоб  взнати  наперед  земні  путі,
Дай  до  чола  вустами  доторкнуся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018

НЕ ВТРИМАВ

Не  втримав  в  пам`яті  я  мрію  русокосу,
В  зелено-сірий  погляд  щастя  не  ввійшло
І  пісню  пристрасті  чарівну  стоголосу,
З  вітрами  в  небо  березневе  віднесло.

Вже  не  шукаю  я  кохання  серед  ночі,
Та  марно  свічі  не  палю  у  цій  пітьмі,
Чорніють  в  темряві  зелено-сірі  очі,
Неначе  хтось  чужий  всміхається  мені.

Люблю  донині  її  коси,  це  й  не  дивно,
Мій  янгол  їх  примітив  сам  в  ті  дні  зими…
Тоді,  здається  в  грудні,  теж  ледь-ледь  сніжило,
І  до  весни  потрібно  було  ще  дійти.

Вона  стояла  посміхаючись  сніжинкам,
Мороз  грудневий  цілував  її  вуста,
Струнка,  тендітна…І  солодка  мов  родзинка,
Така  сполохана,  як  в  пташечки,  душа.

Пальто  засніжене  ховало  білі  крила…
Чи  може  так  тоді  здавалося  мені,
Та  моя  пристрасть  чоловіча  вже  грішила,
В  думках  цілуючи  ті  щічки  молоді.

Вже  роздягали  очі,  тіло  безсоромно,
Холодні  пальці  ледь  торкалися  грудей,
Бажання  дике  й  нагле,  вкотре,  віроломно
Вплітало  стогони  уявні,  в  світ  ночей.

Сніжинки  падали,  мов  пазли  віртуальні
В  сюжет,  вписалися  картинки  складові…
Я  знав,  що  ці  хвилини  мабуть  вже  останні,
Коли  життя  моє  належить  лиш  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2018

ПОМИЛКИ ЖИТТЯ

Ми  всі  втрачаємо,  буває,  свою  віру,
В  житті,  забруднюючи  душу  нанівець,
І  так  безглуздо  приторговуємо  тілом,
У  вічних  пошуках  споріднених  сердець.

За  кроком  крок  йдемо  стежиною  пізнання,
Убік,  вперед,  назад,  шукаючи  собі,
Одне  єдине  серцю,  справжнє  те  кохання,
Що  десь-колись  наснилось  нам  у  грішнім  сні.

Нам  конче  так  потрібно  бути  з  кимось  поряд,
Що  часто  серце  ми  даруємо  й  чужим…
І  лиш  ковтнув  достатньо,  з  долі-чаші,  горя,
Ми,  вкотре,  маємось  самою,  чи  самим.

Так  й  не  знайшовши  переломну  в  житті  віху,
Ми  знову  в  пошуках  співзвучної  душі,
Кладем,  як  гріш  на  паперть,  тіло  всім  на  втіху,
І  рвем  шматки  з  душі  щоб  плакати  вночі.

Помилки,  рани  і  недоліки  життєві,
Стає  душа  на  старість  черства  мов  калач,
І  вже  здаються  дні  щасливі  лиш  миттєвість,
Які  не  взмозі  подолати  серця  плач.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018

МАТЕРЯМ

Я  так  любив  до  Тебе  мамо  пригортатись,
І  доторкатися  любимої  щоки,
Аби  в  обіймах  ніжних,  мирно  засинати,
З  цією  впевненістю  сина  -  поряд  Ти.

В  дні  негараздів  знати,  Ти  десь  тут  зі  мною,
Коли,  у  нежить,  спрага  й  хочеться  води,
Коли  лиш  слово  тихе  мамине,  від  болю
Врятує  душу  вмить  і  заспокоїть  сни.

Я  так  любив,  колись,  у  будні  перед  святом,
Робити  ніжний  крем  для  тістечок  Твоїх,
Кривенькі  зірочки  чи  квіточки  для  пасок,
І  так  радіти,  вкотре,  чуючи  Твій  сміх.

Усе  в  минулому,  в  тумані  днів  осінніх,
Той  колисковий,  ніжний,  материнський  спів,  
Що  залишився  в  серці  неймовірно  рідним,
Й  звучить  донині  в  казці  моїх  теплих  снів...

Всесильні  мами  наші,  Господа  творіння,
Що  Вам  проблеми,  праця,  біль  і  метушня?
Ви  людства  пишна  крона,  цвіт  його  й  коріння,
Без  Вас  в  гріхах  давно  загинула  б  Земля!

Без  Вас  би  музика  по  світу  не  звучала,
Та  і  кому  б  писали  ми  свої  вірші?
Бажаю  кожній  з  Вас,  щоб  зірочка  упала,
З  небес  на  серце  і  засяяла  в  душі!

Хай  Ваші  донечки  пізнають  материнство,
Хай  в  ріднім  слові  МАТИ,  щастя  лиш  живе,
Бо  поки  мами  є  –  є  юність  і  дитинство
І  рід  людський  ще  скоро,  вірю,  не  помре!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018

СЛІПЕ КОХАННЯ

Порвалась  нитка  спільних  днів,  на  краю  леза,  
Минула  пристрасть  ще  бентежила  вуста,  
Але  любов  земна,  як  грудка  снігу  щезла  
В  твоїх  холодно-ніжних,  наче  сталь,  руках.

В  житті  розсудливість,  всі  кажуть,  панацея,
А  ти  безглуздо  розрізаєш  всі  нитки
І  наче  зла  казкова,  невмируща  фея,
Чаклуєш  довгі,  над  коханням,  вже  роки.

Любові  нашій  відрізаєш  все  коріння,
Бездумно  з  кров`ю  вириваєш  пелюстки,
Й  жбурляєш,  з  сміхом,  на  засніжене  подвір`я,
Туди,  де  вітер  заарканюють  круки!

Не  хочеш  змін  в  житті…Їх  зовсім  не  бажаєш.
Живеш,  як  в  темряві,  у    вічній  сліпоті,
І  моє  грішне  серце    на  шматочки  краєш,
В  холодне  дзеркало  всміхаючись  собі.

Німа,  сліпа  любов,  безжальна…І  красива!
Давай,  зроби  останній  крок  і  вбий  мене,
Я  не  надіюсь  вже,  і  не  чекаю  дива,
Сховавши  в  пам’яті  наш  втрачений  Едем.

Але  ти  знай…Я  завітаю  серед  ночі,
Як  срібний  Місяць  круглий  стане  наче  диск,
І  запитаю  тихо  дивлячись  ув  очі,
Як  ти  живеш  без  мене…Чи  спокійно  спиш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

КАВА В ЛЬВОВІ

Без  слів  еспресо,  без  вершків,  і  навіть  цукру.
В  очах  весь  грішний  світ  з  родзинками  душі,
Я  лиш  зустрів  тебе,  а  вже  боюсь,  що  мушу
Лиш  провести  очима  в  парк  до  ліхтарів.

В  глухих  заплутаних  провулках,  міста  Лева,
Знов  сам  не  свій  ходив  і  в  натовпі  шукав,
Ту  парасольку  мокру  в  синій  колір  неба,
Яку  ще  в  березні  тобі  подарував.

Я  рвав  роки  життя,  на  дні  сумні  та  ночі,
І  кожен  Божий  день,  з  душі  зрізав  шматок…
Щоб  вкотре  карі  не  прогавити  ті  очі,
Що  приберіг  мені,  примхливий  долі  рок.

Весь  час  блукав,  мовчав  і  думав  лиш  про  тебе,
Коли  хотілося  кричати  на  весь  світ,
Та  вірив,  все  таки  в  кав`ярні  вже  на  мене
Чекає  кава  -  щастя  всіх  минулих  літ!

Гірке  еспресо  в  чашці,  й  тільки  твої  очі
І  крапля  кави  на  розніжених  вустах…
Вона  вже  снилася,  колись,  посеред  ночі,
Ця  крапля  чорна,  мов  перлина  дорога.

Ти  не  втечеш  у  парк,  не  зникнеш  десь  за  рогом,
В  провулках  тихих  львівських,  поміж  тисяч  лиць?
Бо  нащо  ж  я  тоді,  вів  бесіду  із  Богом,
І  стільки  раз  просив  в  молитвах:  Обізвись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

ЗГОРАЛИ МИ

А  ми  не  тліли…Ми  згорали!
І  воском  плавленим  текли
Один  по  одному  й  руками
Ліпили  з  нього  знов  свічки…

Щоб  вкотре  полум`ям  під  стелю,
По  стінам  тінями  бігти,
Зірвати  стогоном  оселю,
Без  сил  звалившись  в  тихі  сни.

Один  по  одному  стікали,
Зближали  пристрастю  серця,
Вмирали,  знову  воскрешали,
І  так  без  міри,  без  кінця.

Раділи  в  повному  незнанні,  
Це  щастя  було  чи  біда…
А  я  лиш  думав,  чи  в  коханні,
Не  зкурвиться  моя  душа?

Надії  плавились  в  обіймах,
Всі  помисли  зжирав  вогонь,
І  лиш  одна  примхлива  думка  
В`їдалась  в  шкіру  моїх  скронь.

Коли  все  скінчиться,  що  далі,
Кладемо  на  коханні  хрест?
Чи,  може,  є  якісь  Паскалі,  
Що  виведуть  життєвий  квест?

А  ти  нічим  не  переймалась,  
Немовби  гралась  із  вогнем,
В  коханні  мило  посміхалась,
Знов  манячи  мене  плечем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018

ПОМОЛИСЯ ЗА МЕНЕ

Хоч  раз  бо  помолися  Ти  за  мене!
Та  так,  щоб  свічка  станула  в  руках,
Щоб  янгол  пригорнув  мене  до  себе,
Й  душа  злетіла  в  небо,  наче  птах!

В  Твоїх  вустах  молитва  найщиріша,
В  ній  спокій  й  віра,  чисте  каяття…
Вона,  як  сяйво,  з  горизонту  вийшла
Й  веде  любов  до  істини  життя!

В  Твоїх  долонях,  запах  завжди  літа,
Там  райський  дім  і  синіх  пташок  спів.
А  очі  карі,  повні  того  світла,
Яке  пливе  по  жилах  неземних.

В  словах  Твоїх,  молитва  –  заклинання,
Мов  пісня  невербальна  про  любов,
Бо  якщо  й  є,  надія  хоч  остання,
Ти  молишся  до  Бога,  знов  і  знов.

В  душі  лиш  мир,  там  благодать  ночує,
А  я  з  гріхами  тягнуся  туди…
Та  голос  мій,  Господь  чомусь  не  чує,
Хоча  в  благаннях  й  спалюю  роки.

Твій  вогник  свічки,  як  маяк  на  морі-
Рятує  вдень  він  втомлені  серця,
Прошу  я  вкотре  у  панянки-долі,
Щоб  спільно  наша  плавилась  свіча…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018

НЕРОЗДІЛЕНІ КОХАННЯ

Я  часто  бачив,  як  кервавила  із  вени,
Душа,  у  озеро  синіючих  долонь,
Зшивали  янголи,  як  молитвами,  нерви,
І  піт  холодний  витирали  з  блідих  скронь…

Приречено  в  нічних  калюжах  плавав  Місяць,
Та  в  колах  з  листям,  символічно  потопав,
І  лиш  примхливий  час,  не  дивлячись  на  відстань,
Людські  страждання  в  торбу  вічності  збирав!

Впадало  в  кому,  задихаючись,  кохання,
Знов  хтось  розгублений  тиранив  свою  плоть,
Сумлінний    янгол  тільки,  до  самого  рання,
Стирав  крилом  із  рани,  ледь  засохлу  кров.

В  перині  ночі,  сині  хмари  засинали
І  вітер  втомлений  у  ніг  світил  дрімав,
Та  люди  грішні,  вперто,  віру  знов  втрачали,
Від  нерозділених  душевних  своїх  гам…

Втікала  вічність  у  минуле  мов  примара,
І  серця  стукіт  розчинявся  в  метушні,
Сумна  там  плакала  душа,  бо  ще  не  знала,
Де  їй  шукати  шлях  у  вічній  боротьбі.

Розбиті  долі  й  нерозділені  кохання,  
Вже  стільки  гострих  лез  відчули  на  собі,
Я  бачив  душі  друзів,  сповнені  страждання…
А  прагнув  щастя  так  побачити  в  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018

ПРИЙДИ ХОЧ В СНИ

Не  дам  піти  тобі…Не  втрачу,  не  зламаюсь…
Та  знову  гляну  в  правий  бік  -  тебе  ж  нема,    
Ти  навіть  в  сни  мої,  де  я  люблю  і  маюсь,  
Дійти  не  зважилась,  вже  вкотре…Не  прийшла.    

Стій…Не  втікай  з  моєї  пам`яті  назавжди,  
Зайди  хоч  гостею  у  кольорові  сни
І  хай  у  снах  тих  будуть  дотики  не  справжні,  
Навшпиньках  ти  до  мого  ліжка  все  ж  прийди.

Нагрянь  оголена  у  місячному  сяйві
І  русі  коси  розпусти,  коли  нулі
Застигнуть  замертво  в  годиннику,  й  куранти
Почнуть  опівночі  розкотисті  бої.

Замри  навпроти  ледь  прочинених  квартирок,  
Хай  свіжий  вітер  в  пасма  промені  вплете
І  від  зірок  далеких  тьмяно-срібне  світло,
На  голі  плечі,  ніжно  хусткою  впаде.

Зроби  ще  крок  один,  приляж  під  праву  руку,  
Щоб  пригорнути  тебе  зміг  я  до  грудей,  
Аби  відчула  серця  розпач,  біль  і  муку-
Душі  невтішний  жаль  самотніх  всіх  ночей…

Так  пахне  в  спогадах  волосся  твоє  літом,  
І  подих  гріє  пам`ять  ласкою  й  теплом,
Крок  в  крок  за  мріями  і  грішні  думки  слідом,  
Підуть  з  нездійсненим  на  ранок,  в  безвість,  сном.



   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018

СПОДІВАННЯ

Мабуть  залишу  я  на  завтра  сподівання,  
Моя  остання  ставка  фішок  на  любов,
Коли  у  пристрасть  переходить  спілкування,
Вино  смакує  вже,  як  виноградний  сок.

Думки  засмучені  легесеньким  дурманом
І  в  кожній  вені  через  серце  знов  біжить
Мій  сумнів  віку  припорошений  обманом,
Чи  може  варто,  на  все  плюнуть  й  полюбить?

Доречно  в  ребра  запустити  знайду-біса,  
Раз  в  грішну  бороду  вселилась  сивина
І  подивитись,  чорт  візьми,  з  якого  тіста
Було  замісено  оте,  що  звуть  душа?

Знов  пережити  цю  любовну  одіссею,  
Відчути  голос  хриплий  здавлених  мембран
І  карі  очі  свої  втуплювати  в  стелю,  
Любов  останню  довіряючи  зіркам.

І  малювати…Малювати  те  творіння,  
Де  ми  з  тобою  вже  літаєм  в  небесах,
Де  те  розхристане  в  опівніч  божевілля
Під  ранок  тихо  завмирає  на  вустах.

Чи  варто  плюнути  на  все  і  закохатись?
Щоб  знов  висушувати  душу  до  кінця,  
Зробити  з  серця  подарунок  і  зізнатись,  
Що  все  життя  моє  від  нині  лиш  Вона!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018

КОХАТИМУ

Кохав…Кохаю  знов…Й  кохатиму  довіку  -
Прості  слова  такі,  мов  розпис  на  стіні,
Немов  в  церквах  найкращих  та  соборах  світу,
З  ікон  потрісканих  ввижаються  мені.

В  рясних  садах  вишневих  випало  кохання
Із  рук  слабких,  тремтячих,  в  скошену  траву,
Й  слова  розхристані  та  сплетені  в  признання
Осіли  паром  на  посріблену  росу.

Під  небом  чув  колись,  у  журавлинім  клині
Як  заповіт,  слова  курликанні  не  раз,
На  стрілці  бачив  я,  у  кожній  тій  годині,
Під  тихий  бій  курантів,  що  рахують  час.

На  стертім  банері  вже  звичної  реклами
Старого  жовтого  маршрутного  таксі,
У  ніжній  посмішці  задуманої  пані,
Яка  душею  пише  донечці  вірші…

У  листі  зірваному  легким  вітродуєм,
В  бруньках  зелено-білих  ранньої  весни
І  в  парку  літньому  в  обшарпаній  статуї,
З  маленьким  залишком  минулої  краси.

Слова  кохання  ці,  душевна  насолода,
Вони,  як  німб  святий,  неначе  той  нектар,
Тому  й  шукає  вічно,  серця  палка  мова,
Аби  тобі  їх  принести,  як  Божий  дар!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018

Я ВИРВУ З ПАМ`ЯТІ

Я  вирву  з  пам`яті  той  аркуш  зі  словами,
Де  є  про  Тебе  мила,  спомин  хоч  один…
Та  попрошу  смиренно  в  Господа  поради,
Як  почуття  свої  розвіяти  мов  дим?

Шипи-ножі  застрягли  в  стиснутій  долоні,
Троянда  злякана  в  тремтячих  кулаках…
Ніхто  на  світі  не  зуміє  туги  й  болі
В  прийдешніх  виміряти  й  нинішніх  віках.

Я  вирву  серце  грішне…Заарканю  пам'ять,
Мов  кров  із  рани  вени  висмокчу  любов!
Ось  тільки  жовті  квіти,  вкотре,  мене  зрадять
В  словах  вискакуючи  серед  всіх  розмов...

Стою,  як  немічний  монах  я  на  колінах
Ікона  Матері  молитву  мою  жде…
А  я  не  знаю,  як  почати  те  моління,  
Аби  покинула  назавжди  Ти  мене!

Я  мрію  пам'ять  вмить  обрізати  мов  квітку,
Шипи  на  мокру  землю  -  в  небо  пелюстки
І  геть  зі  саду,  в  пустку,  за  душевну  хвіртку,
На  всі  відміряні  нам  долею  роки!

З  корінням  люто  вирву!  Знищу  все  насіння,
І  свіжій  рані  в  серці  стільки  дам  вина,  
Аби  і  мови  не  було  про  воскресіння…
Я  знищу,  вирву…Не  розлюблю-ось  біда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018

В ЖИТТЯ ГРАЄШ

Хоче  вітер  розбудити
Дику  пристрасть  і  любов,
Він  тебе  неначе  шовком,  
Пестить  світлом  і  теплом.  
Обіймає  мов  коханець  
Та  цілує  знов  і  знов…
Ну,  а  я  голодним  вовком,
На  чуже  дивлюсь  добро.
Ти  шукаєш  щось  казкове,
Віриш  в  принца  на  коні,  
Мрієш  про  вбрання  святкове…
І  не  віриш  лиш  мені.
А  я  зорі  проклинаю,  
Коли  сил  в  душі  нема,  
Серце  Діві  розкриваю,  
Щоб  мені  допомогла…
Небо  слухає  –  мовчить  лиш,  
Янгол  теж  немов  німий,
Я  один  із  тим  коханням,
В  цілім  світі,  сам-один!  
Знов  дивлюсь,  як  ти  радієш,  
Щастя  келихами  п`єш
І  нічого  тут  не  вдієш  -  
Ти  любов  з  небес  не  ждеш.
Десь  там  ангели  на  небі,  
Грають  в  покер  на  любов
І  лінуються  у  темінь,  
Прилітати  сюди  знов.
Я  ж  вина  четвертий  келих
В  самоті  вечірній  п`ю,  
Та  гадаю,  чи  даруєш,
Ти  любов  комусь  свою…
Хтось  захопить  цю  фортецю,
Розламає  всі  замки
І  полонить  твою  душу,  
Разом  з  тілом,  на  роки.
Зробиш  ти  його  щасливим,  
А  я  знов  впаду  в  хандру,  
Біль  терпітиму  щосили…
Бо  дурний,  тебе  люблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018

ДІЙТИ ДО МЕТИ

Зціплені  губи,  молитви  скрізь  зуби,
Селфі  із  церкви,  свічки  у  руках…
Ми  так  давно,  наче  люди  -  іуди,
З  глумом  лукавим  на  ніжних  вустах.

Світ  перевернем  увесь,  якщо  треба,  
Лиш  би  дійти  до  своєї  мети,  
Ангели  ж  білі  дивуються  з  неба,  
Вимогам  нашим  до  Бога  на  ТИ.

Моляться  люди  словами  бездушно,
Всюди  їх  фото  з  хрестами  в  руках,
Ніби  забули  про  те,  що  насущно  -
Сльози  на  люди,  та  пусто  в  думках.

Так  завжди  було,  хрестилися  люди…
Потім  кляли  і  вбивали  людей,
Мов  бур`яни  розрослися  Іуди,
Ніц  не  змінилось  з  минулих  ночей.

Гляньмо  назад,  коли  предки  ділили
Землі,  озера,  поля  та  ліси
І,  так  по-звірськи,  сусідів  давили
Із-за  півметра  чужої  межі...

Де  вони  всі?  Вже  хрести  покосились!  
Де  ті  поля?  Бур‘яном  поросли!  
Може  не  так,  діди  наші  молились,
Раз  не  дійшли  до  своєї  мети?

Моляться  люди...І  я  поміж  ними.
В  серці  молитва...А  мрії  в  думках.
Де  життя  справжнє  те,  чисте,  не  хитре
Посеред  інших?  Чи  тільки  у  снах?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

КОСМІЧНЕ КОХАННЯ

Капітан  напівсивий  із  піратської  саги…
В  грудях  б`ється  не  серце,  а  уламок  від  шпаги,
Пам`ять  наче  каміння,  скель  базальтових  в  морі,
Що  фундаментом  були,  десь  у  древній  Гоморрі.

Якщо  світло  космічне  хоч  на  мить  в  небі  зникне,
Вічну  тишу  небесну  крик  мій  відчаю  здвигне,  
Може  я  й  розгадаю  вікову  таємницю,  
Моє  серце  для  чого,  ти  сховала  в  скарбницю.

Тихо  з  розуму  сходжу  мимоволі  без  тебе,
Все  частіше  шукаю  зірок  розсип  на  небі,  
Аби  знов  по  молитві,  в  темну  ніч  докоряти,
Вищим  силам  небесним,  що  запрошують  спати.

Лиш  примружу  я  очі…Пропливе  білий  лотос,
Безсоромність  відносин,  почуттів  цілий  космос,
Запах  тіла  зі  мною,  голос  в`ївся  назавжди,
Та  піднімуться  вії…Всі  ці  мрії  несправжні.

Обростає  уламок  шпаги  м`язами  трохи,
Час  від  часу,  від  нього,  струмок  тягнеться  крові,
Проживу,  перетерплю,  й  не  таке  я  вже  бачив…
Аби  гріх  цей  любові,  Бог  мені  лиш  пробачив.

Це  космічне  кохання,  міжпланетні  стосунки,
На  молекули  пристрасть  і  кометами  рухи,
Поцілунок  єлейний  у  священних  обіймах,
Галактична,  всесвітня,  неземна  моя…Відьма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

ДО СИНА

На  вкриту  квітами  могилу,
Вона  ходила  кожен  день...
Й  душевну  не  зломили  силу
Ні  біль  в  ногах,  а  ні  мігрень.

Тут  син  лежав  під  шаром  снігу,
Каміння  змерзлого  й  землі,
Проживши  мить  із  того  віку,
Що  Бог  дарує  всім  у  житті.

Вона  йому  розповідала
Про  все,  що  трапилось  в  селі,
Та  вкотре  чемно  вибачалась,
Що  запізнилась  в  метушні.

Співала  тихо  молитовні…
І  обірвавши  вмить  пісні,
Вела  розмови  про  військові
Події  в  нинішній  війні…

Ледь-ледь  похитуючись  в  ритмі,
Вона  співала  знов  пісень,
Й  світлину  гладила  в  молитві,
Вже  майже  рік...Й  так  кожен  день...

В  землі  сирій  лежав  синочок,
Й  чекало  фото  на  хресті,
Аби  поправила  віночок,
Та  мати  сива  у  біді...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018

ТРИ ЖОВТІ ІСТИНИ

Звучать  на  серці  ніжно,  березневі  дзвони,  
З  відлунням  свисту  в  небі  вранішніх  вітрів,  
І  теплим  подихом  південної  погоди,  
З  дзвінкими  співами  закоханих  птахів.

Рука  розстібне  гудзик  зверху  на  сорочці,
На  повні  груди  свіжий  березень  вдихну,
А  орхідеям,  що  сумують  на  віконці,
Знов  запрошу  у  гості  ранню  цю  весну.

На  пам`ять  сонну  вмить,  бузковими  тонами,
Любов,  колишня  вже,  з  відлигою  впаде,
Та  ностальгуючи,  веселковими  снами,
У  сни  всі  спогади  за  руку  приведе.

Укотре,  в  снах,  я  цілуватиму  рум’яні,
Гарячі,  пристастю  розпечені,  вуста
І  хай  лиш  знає  Бог  один,  що  буде  далі,
З  тобою  мрію  залишитись  я  в  тих  снах.

У  них  три  істини,  що  мною  володіють,
Яким  віддав  всю  душу  й  тіло  назавжди...
Збив  спомин  подих  в  грудях,  скроні  знов  потіють,
А  голові:  Де  ти?  Як  ти?  Все  ті  ж  думки…

Прозорі  капатимуть  з  даху  зимні  сльози,
На  фіолетові  голівки  матіол,
І  білий  пролісок  на  вальс  весни  запросить,
Одну  з  красивих  геацинтівських  персон.

Весна  насіє  під  плотами  анемони,
Три  ніжні  випестить  тюльпани  для  душі,
Три  жовті  істини  -  життя  мого  основи:
Любов…  Надію  вічну,  й  Віру  на  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018

НА АЛЕЯХ

Запах  ніжний  «Кензо»  десь  у  парку  провис,
І  любов  зачепилась  за  гілля,
Вітер  з  листям  алей  -  наш  театр  антреприз
Про  осіннє  кленове  свавілля.

Безрозсудним  коханням  торкались  дерев,
І  воно  зависало  в  катальпах,
Щоб  стікати  багатством  росяних  перлин
На  сліди  від  чобіт  наших  зрання.

Той  останній  коктейль  і  вечеря  на  двох
У  пустій  та  холодній  кав`ярні,
Недосмажений  стейк  і  смачне  Шардоне-
Всі  ці  спогади  нині  вже  марні.

Вкотре  я  знов  іду  поміж  тих  же  дерев,
І  «Кензо»  запах  висить  в  повітрі…
Тільки  я  тут  один,  і  генделик  той  вмер,
Ну  а  ти  вже  далеко  десь  в  світі.

Я  блукаю  один,  по  кленовим  листкам,
У  алеях  стрічаючи  осінь,
І  подружжю  в  літах  з  пекінесом  в  руках
Посміхаюсь  замріяно  й  досі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

ТИ МОВЧИШ ТАК ДАВНО

Рудий  кіт  мій  у  кріслі,  чекає  весну,
Ніби  теж  йому  сонця  бракує…
Я  з  вином  у  віршах  хоч,  під  вечір  грішу,  
Ну,  а  він  навіть  в  снах  ностальгує.

Сірий  привид  густий,  поверх  гілок  берез,
Накрутив  між  зірок  срібні  кола,
Погуляв,  розомлів  і  за  Місяцем  щез,
А  мені  щось  тривожно  зі  вчора.

Трохи  віскі  пролив…В  руки  трішечки  змерз
І  безглуздо  на  склі  тру  сніжинки,
Вкотре  Твій  силует  із  нікуди  воскрес,
Пригадавши  всі  дотики  ніжні…

Я  чекаю  коли,  березнева  крапель,
Почуття  крижані  відігріє,
Може  з  тріщини  серця  закоханий  день,
Ніжним  проліском  в  світ  забіліє.

Вийди  в  ніч  на  балкон  і  відправ  мені  лист,
Немов  місячний  промінь  блакитний,
Сховай  пристрасть  в  конверт  і  під  ранок  приснись,
Дай  мені  хоч  у  снах  порадіти.

Ти  мовчиш  котрий  рік…Мов  немає  мене,
У  житті  все,  мабуть,  справедливо…
Я  мольфаром  би  став  і  готовий  на  все,
Лиш  створила  б  весна  справжнє  диво!

Ми  без  тебе  мов  ніч,  що  без  сяйва  хандрить,
Без  води  ми  колодязь,  без  Тебе…
Якби  знала,  як  мило  калачиком  спить,
Рудий  кіт  наш  на  грудях  у  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

МОСТИ РОЗЛУКИ

Упав  сірник  останній  -  втрачена  надія,  
Бо  тільки  він  один  спалити  міг  мости…
І  де  ж  тепер  живе  мій  янгол…Мій  Месія,  
Що  замість  мене  прошепоче,  те  -  Прости?

Висять  насуплені  за  мокрою  спиною,
Старенькі  сходи  ненадійні  в  небеса,
Хиткі  мости  розлуки  зроблені  Тобою,
Звели  усі  шляхи  тепер  у  небуття.

Пуста  валіза  щастя  кинута  в  дорозі,
Лежить  в  канаві  згадок,  пристрасть  мов  сміття…
Вже  навіть  сам  Творець,  не  силах  і  не  в  змозі
З  кохання  воску,  в  свічку,  злити  почуття.

Озвись  мені  хоч  раз…Махни  ледь-ледь  рукою,
Невже  було  нам  мало  болю  і  страждань?  
Нехай  вже  скотиться  глуха  туга  сльозою,
І  вирве  крик  душі  із  серденька:  Так  жаль!

Мости  життя  без  тебе  вкутані  туманом,
Застряг  в  багнюці  зради,  втоптаний  сірник,
А  я  дурю  наївну  душу  знов  обманом,
Та  в  грішних  спогадах  купаюся  сумних.

І,  вкотре,  дивлячись  на  каламутну  воду,
Опор  відбиток  бачу  втомлених  мостів,
Дубові  балки  темні,  схожі  на  розп`яття…
Й  любові  залишки,  звисаючі  з  хрестів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018

ВЖЕ ЗАПІЗНО

Сам  колодязь  щастя  я  засипав,
Та  зорав  незаймані  поля…
Де  любов  коріння  не  пустила
Проросла  бездушності  трава.

Виривав  тебе  з  міцних  обіймів,  
Сам  того  не  прагнув,  а  вбивав
Знов  гуляв  до  співу  перших  півнів,  
Та  пригоди  серцю  десь  шукав.

Все  наперекір  робив  коханню!  
Долю  рвав  мов  паперовий  лист
І  надію,  на  любов  останню,  
По  шматкам  у  світ  чужий  я  ніс...

Не  заплачу…Шкода  сльози  лити.
І  молитись  пізно  вже  мені,
Ти  пішла  вже  в  іншу  тиху  гавань,  
Я  ж  закрився  від  людей  в  собі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018

НЕ ВСІМ У ДРУЗІ Я ГОДЖУСЯ

Я  в  друзі  не  для  всіх  годжуся,
Гріхів  ж  бо  маю  цілий  міх,
Вже  знизу  шви  на  ньому  рвуться,
А  я  лиш  плачу  знов  крізь  сміх.

Не  ваші  кубики  з  шістками,
Не  ваш  джекпот  я  або  приз,
Не  спільний  в  нас  театр  з  ролями,
Та  й  не  виходжу  я  на  біс.

Я  вмію  раз  лишень  дружити,
Але  надовго,  на  роки…
Здається,  вмію  і  любити
І  теж,  здається,  на  віки.

Як  не  було  би  серцю  важко,
Та  розлучався  вже  не  раз
Я  з  тими,  кого  доля  вперто,
В  життя  вшивала  повсякчас.

Укотре,  згадую  в  неробстві,
Всіх  тих  минувших  у  житті,  
Що  не  зостались  навіть  в  оці,
Не  те,  щоб  пам`яттю  в  душі.

І  я  для  них  така  ж  миттєвість,
Така  лиш  тінь  в  сумних  очах,
Що  впала  на  чужу  місцевість
У  випадкових  сірих  снах.

Тому  я  часто  вибачаюсь
І  розлучаюся  з  людьми,
Що  переходять  ненароком
Моєї  доленьки  шляхи.

Життя  не  вічне…Але  доля
Залишить  поряд  тільки  тих,
З  ким  подружитися  серцями,
Я  не  вагаючись  все  ж  встиг.

Всі  інші  просто  вибачайте  -
Я  вам  не  ворог…Хоч  й  не  друг,
Живіть,  радійте  та  кохайте,
Не  випускайте  щастя  з  рук!

Стовідсотково  в  житті  будуть,
З  такими  ж  кредо,  як  у  вас,
Знайомі,  друзі,  що  збудують,
Стосунків  справжніх  вам  палац.

І  буде  затишно  вам  в  ньому,
Допоки  дружба  не  втече…
Та  ви  не  дорікнете  в  цьому,
На  жаль,  чи  щастя,  знов  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

ЖІНКАМ

Я  в  своїх  загрубілих  долонях,
Вам  приніс  би  із  яблуні  цвіт…
Та  мій  сад  не  розквітнув  спросоння,
Хоч  і  зник  вже  у  березні  сніг.

Я  би  Вам,  всі  зірки  дістав  з  неба...
Та,  на  жаль,  мій  аркан  не  для  них,  
Допомогу  тут  янголів  треба,  
Та  і  їх  не  знайшов  я...Не  зміг.

Я  нектарами  Вас  привітав  би,  
З  купажу  Закарпатських  всіх  вин.
Цицерона  затьмарив,  щоб  знали,
Перед  Вами  б  упав  й  сивий  Рим!

Голос  рвав  би  я  бардом  співучим,  
Та,  на  жаль,  Бог  не  дав  мені  слух...
Я  в  моря,  як  "Голландець  летючий",  
Вас  відвіз,  шторм  війни  лиш  би  вщух.

Я  би  зміг...Чи  не  зміг,  не  важливо,  
Та  від  серця,  у  день  цей  весни,  
Я  вітаю  дівчат  всіх  так  щиро,  
Що,  аж  рвуться  всі  струни  душі!

Вам  кохання  земного  бажаю...
Нехай  злиться  Амур  за  слова,
Це  його  хліб  і  добре  я  знаю,  
На  любов  лишень  в  нього  права.

Живіть  в  щасті  від  нині  й  довіку
І  радійте  життю,  як  ніхто,
Хай  дістане  заморську  Вам  квітку,
Ваш  коханий  немов  у  кіно!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

ЗІЗНАТИСЬ ЇЙ

Признатись  їй,  що  я  люблю?  
Вона  ж  не  прийме  це  зізнання...
Це  знов  підніме  на  війну,
Безглузді  спроби  порівняння.

Пустити  кров  з  гарячих  вен
І  окропити  грішну  землю?  
Зібрати  сенс  любовних  тем
У  пристрасно-жагучу  тему?

В  жертовних  чашах  для  богів,
Ягням,  кохання  підкупити?  
Чи  диво  -  стравами  з  країн,
Смак  Афродіти  задобрити?

Слова  зі  серця  на  скрижаль,
Зізнатись  їй  в  палкім  коханні?
Думки  заковувати  в  сталь…
Чи  вкотре  пристрасть  на  аркані?

Не  опалити  ніжних  губ,
У  снах,  що  вирвались  на  волю…
Не  доторкнутись  її  рук,
Своєю  грубою  рукою?

Завмре  її  тендітний  перст,
У  розкуйовдженім  волоссі,
Твоє  кохання,  це  твій  хрест-
Триклята  фраза  в  стоголоссі:

Твоє  зізнання  лиш  твій  біль,
Мовчи…Люби…Страждай  і  далі,
Й  жени  думки  ці  звідусіль,
Спали  несписані  скрижалі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018

З ТОБОЮ В СТО РАЗІВ

Я  не  слабкий,  мабуть…Але  з  Тобою,  знаю,
Міцніше  в  сто  разів  і  в  тисячу  сильніше!
Все  так  й  не  так  в  житті...Я  маю  лиш  що  маю,
Але  з  Тобою  маю,  на  порядок  більше!
Усі  немислимі  здолаю  перешкоди,
Коли  я  сам  собі…З  Тобою  ж  подолаю
Сніжні,  старі  Альпійські  чи  Карпатські  гори,
Аби  торкнутися  руками  небокраю!
Без  Тебе  порожньо…І  щастя  коли  поряд,
Проходиш  в  холі  ти,  у  спальні  чи  на  кухні,
Бо  потім  там  весна  і  вмить  самотній  холод
На  сотню  років  наперед  стає  відсутній!
…………………………………………..

З  Тобою  два  життя…Без  Тебе  не  життя  це,
В  повітрі  кисню  не  хватає,  коли  сам,
Душа  вовчицею  підстреленою  плаче,
Й  ніяк  роботи  не  знайду  своїм  рукам!
Я  не  лунатик  певно…Я  це  добре  знаю…
Але  вночі  дахами  до  зірок  дійду,
Бо  сильно  так  Тебе,  до  одурі  кохаю,
Що  заарканю  ближню  з  Всесвіту  зорю!
Я  не  слабкий,  мабуть,  без  Тебе  ж  я  безсилий,
Не  в  кисню  справа  тут…Навіть  не  у  воді-
Без  Тебе  білий  світ  мені  вже  остогидлий
І  ніжні  струни  рвуться  в  скрипочці  -  душі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018

ЩЕ ХОЧЕТЬСЯ

Іскриться,  тліє  ще  і  теплиться  у  грудях,
Щоб  мій  вогонь  в  душі  до  попелу  не  згас,  
І  щира  посмішка  світилася  на  людях,
Копитом  б`є  у  серце  втомлений  Пегас.

Іще  так  хочеться  кричати  в  світ:  люблю  я!  
Робити  пустощі  й  дурниці,  бити  в  дзвін…  
Та  все  ж  боятись  Бога  й  тихо  Алілуя,
Вночі  замолювати,  вкотре,  свіжий  гріх!

Ще  дуже  хочеться  потрібним  комусь  бути,  
Щоб  за  порадою  зверталися  в  журбі,  
Стискати  пам`ять  в  кулаці,  щоб  не  забути,
Про  друзів  всіх,  хто  вчасно  допоміг  мені.

Так  вірно  хочеться  із  римою  здружитись,  
З  душі-колодязя  черпати  знов  слова
І  своїй  Музі  чемно  до  землі  вклонитись,
За  ті  рядки-думки,  що  вже  мені  дала!

Подяку  висловити  Богу  за  здоров`я,  
Яке  я  пробував  на  міцність  у  житті
І  за  надію  в  серці,  що  примхлива  доля,
В  спокусах  й  розпачі  залишила  мені.

Ще,  звісно,  хочеться…Ще  сили  є  й  потреба,  
Аби  життя  пустим  не  було,  як  відро,  
Кохати  й  вірити,  що  янгол  злетить  з  неба,
І  ніжно  вкриє,  мене  грішного,  крилом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018

В ЧОВНІ КОХАННЯ

В  човні  кохання,  знов  пливу  за  течією,
Боюся  весла  взяти  в  руки,  щоб  гребти
Вкладаю  все  життя,  в  трикляту  одіссею,
Щоб  доторкнутися  нарешті  до  мети.

В  мозолях  стерті  пальці…В  ранах  мої  руки
І  нерви  держать  мов  канати,  тіло  все…
Чи  є  ж  на  небі  десь  сузір`я  те  -  «Розлуки»,
Чиї  зірки  не  хочуть  в  порт  вести  мене?

В  той  порт  освітлений,  що  в  бухті  щастя  прийме,
Старий,  посічений  мій  човен  від  штормів,
Й  рука  тремтяча  у  якому,  врешті,  скине
Зюйдвестку  мокру,  з  голови  до  чиїсь  ніг.

В  човні  під  назвою  «Надія  й  сподівання»,
По  хвилям  впертості  пливу  вже  котрий  рік
І  Божий  промисел  та  Всесвіту  втручання,
Моїй  любові  не  скостили  страждань  вік.

А  я  вже  вкотре  йду  за  течією  в  морі,
На  весла  погляд  свій  кидаючи  на  мить
І  час  від  часу,  на  скривавленій  долоні
Знов  бачу  знак,  що  не  зневірився  любить.

Хапаю  весла  і  гребу  допоки  подих,
В  солонім  бризі  не  втрачає  чіткий  ритм,
Чи  з  небокраю  штормові,  фатальні  грози
Перед  моїм  човном,  не  викладуть  свій  щит.

В  човні  потрісканім,  латаю  життя  діри
Аби  на  дно  піщане,  з  часом  не  піти,
І  попри  всі  незгоди  не  втрачаю  віри,
Бо  все  ж  надіюсь  доторкнутися  мети!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2018

СЕРЕД ВОВКІВ

Усі  поради  батька,  давні  й  незабутні,
Я  знаю  краще  пальців  правої  руки,
З  тих  пір,  як  мені  він,  ще  на  старенькій  кухні,
Казав  про  сенс  життя,  мій  вибір  і  шляхи.

Про  моє  кредо  у  житті…  І  в  вовчій  зграї,
Самим  собою  бути,  щоб  там  не  було,
Іти  не  лиш  до  горизонту,  мчати  далі,
Допоки  смерть  не  вдарить  списом  під  ребро.

Зріднилась  впевненість  дитяча  зі  словами
І  я  крокую  по  життю  з  тим  резюме,
То  лаю  випадок,  то  з  неба  жду  знов  манни,
Але  собі  подібним,  вибачаю  все…

З  вовками  жити,  значить,  вити  з  ними  в  повню
І  бути,  аж  до  смерті  злими,  як  вони,
Щоб  виривати  зуб  за  зуб,  у  помсту  кровну,
Не  відчуваючи  ні  болю,  ні  вини.

Ходити  в  зграї  тихо,  мати  своє  місце
І  опускати  очі  перед  вожаком…
Але,  з  дитинства  кредо,  всіх  рефлексів  вище,
Не  став  в  овечій  шкурі,  все  ж  я  хижаком.

В  старого  вовка,  з  вовченяти,  ніби  виріс,
Набридло  вити  і  жалітись  на  життя,
Тепер  ціную  у  людей  лиш  справжню  щирість,
Бо  відчуття,  на  жаль,  всі  інші  все  ж  брехня.

Тепер  ціную  тільки  правду…Хай  й  болючу,
Нехай  від  неї  легше  в  серці  не  стає,
Я  зціплю  зуби  міцно  в  спеку,  зціплю  в  стужу,
Аби  лиш  кредо  знов  не  зрадити  своє.

Аби  пробачити  людей  у  вовчій  зграї,
Із  пащі  їх  не  відриваючи  шматок,
Не  йти  шеренгою,  за  вожаками,  далі
Лиш  відбиваючи  ритмічно  глухий  крок.

Один?  Нехай  один,  як  кожен  в  світі  сотий,
Хто  не  бажає  бути  в  зграї  пішаком,
Я  буду  сам  собою  до  кінця,  аж  поки
Моя  душа  не  стане  в  небі  світлячком…

Укотре  ті  слова  пригадую  з  дитинства,
В  овечій  шкурі  часто  сховані  вовки…
Та  Бог  нам  вибачить  всі  пустощі,  безчинства,
Можливо,  й  заздрощі  пробачить  та  гріхи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2018

ДО БОЛЮ В СЕРЦІ

В  самотніх  голих  стінах,  думав  лиш  про  неї
У  темних  плямах  на  дзеркальному  столі,
Вбачав  коханий  образ  у  відбитках  стелі,
Тримавши  келих  ненаповнений  в  руці!

Шукав  в  червоному  вині  жадану  правду…
В  порожнім  келиху  на  дні  знайшов  мету,
І  ображався  лиш  на  себе  мов  на  зайду,  
Що  б`є  чолом  безглуздо  в  цегляну  стіну.

Всю  пам`ять  стиснувши  в  кулак,  не  упустити  б,
Аби  по  стелях  мрії  тінню  не  пішли,
Щоб  думи  грішні  мої  не  набрались  сили
І,  вкотре,  пристрастю  не  врізалися  в  сни.

Порожній  келих  тріснув  і  душа  розбита,
Вино,  кохання  забруднило,  наче  кров
У  плямах  пам`ять  сохне  вщент  слізьми  розмита,
Ще  й  біс  про  капості  шепоче  мені  знов.

Відмию  стіл  брудний,  у  плямах  він  не  буде!
Та  очі  плакатимуть,  тільки  вже  без  сліз,
Бо  те  кохання  моя  пам`ять  не  забуде,  
Допоки  інший  хтось  не  вирве  з  думок  гріх.

Зігріли  руки  келих,  серце  відмерзало,
Горів  вогонь  в  свічках…Та  тільки  не  в  душі,
Знов  серце  мучили  сумні  думки  –  «дістало»,
А  погляд  спрагло  зупинявся  на  вині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018

ДУША РОМАШКИ

Чужим  словам  пустим  -  ромашок  протидія,
Людським  чуткам  бездушним  -  віра  у  душі,
Хай  в  серці  грішному  дрімає  ще  надія,
Що  залишає  сліпу  впевненість  мені…

Бо  я  на  тебе  ворожив,  хоч  ти  й  не  знала,
Що  поки  пристрасть  дика  спала  в  пелюстках,
Душа  ромашки  на  долоні  помирала,
Й  стеблина  ранена  чорніла  у  руках.

А  я  на  тебе  ворожив,  вбивав  ромашки
Так  ніби  в  ніжних  пелюстках  була  любов
І  білі  квіти  ті,  смиренні  мов  монашки,
Німі  й  приречені  вмирали  в  руках  знов.

Кохання  істина,  що  сумніви  долала,
Ще  не  боялася  ні  чорта  ні  богів,
І  між  чуток  людських  орлицею  літала,
Десь  між  дощів,  за  час,  загинула  й  вітрів.

Кохав…Кохає…Не  кохає…Хто  ж  це  знає,
І  вкотре  мертві  пелюстки  падуть  в  траву,
Де  ж  ангел  білий  той,  що  про  кохання  дбає?
Хто  збереже  любов  та  істину  мою?

Кохання  істину…Чи  істинне  кохання,
Душі  моєї  незабутні  літні  дні…
Я  так  люблю  тебе,  а  ти  про  те  й  не  знаєш,
Що  знов  ромашку  в  жертву  я  несу  тобі.

А  я  на  тебе  ворожив,  хоч  ти  й  не  знала,
Твоя  любов  була  не  в  білих  пелюстках,
Вона  в  людських  плітках  сорокою  літала
І  десь  там  вмерла  тихо,  на  чужих  вустах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018

СПЛЕТИ З РОМАШОК НАМ ВІНКИ

Візьми  троянд  червоних,  приклади  до  серця,  
Чи  до  грудей  ромашки  з  поля  притисни,
Черпни  джерельної  води  нам  із  відерця
І  поки  це  життя  шалене  не  зірветься,
Не  зрадь,  благаю,  ти  мене  й  не  розлюби…

Зігрій  теплом  очей  аби  зцілились  нерви,  
Обвий  тендітними  руками…Зацілуй,  
Під  тихий  шелест  листя,  гілок  довгих  верби,  
Що  дід  на  схилах    посадив  десь  біля  церкви,
Ти  мою  душу,  помолившись,  зачаруй.

Струси  букет  і  застели  все  пелюстками,
Сплети  з  ромашок  білосніжних  нам  вінки
І  оживи  кохання  у  душевній  брамі,
Щоб  пристрасть  паростками  дикої  ліани
Сплелась  на  віки  вічні  з  венами  в  мені!

Признайся  вже...Скажи  на  ложі  тім  багрянім,
Вінки  кидаючи  до  ніг  з  живих  троянд,
Скажи  слова  мені,  відверті  та  бажанні,
З  якими  б  так  хотілось  рухатися  далі…
Збреши,  що  я  один  такий  на  весь  мільярд.

Зроби  хоч  щось  святе,  аби  душа  зраділа,
А  грішна  плоть  моя  відчула  що  живе!
Щоб  призабута  пристрасть  знову  заіскрила,
І  саркастична  моя  сутність,  загрубіла,
Ще  раз  порадувала  почуттям  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018

СВЯТВЕЧІР

Завмерли  зорі  в  примороженому  небі,
Дрімала  баба  снігова  в  кутку  двора,
І  знов  лунало  над  селом  «Во  Віфлеємі»,
Про  Богородицю  й  народжене  дитя…

Моє  Різдвяне,  в  ніжних  спогадах,  дитинство,
Давно  загублене  в  снігах  тих  вечорів,
Просте  червоне  з  білим  мамине  намисто
Й  бабусин  тихий,  щирий,  задушевний  спів.

Гриби  на  білій  скатертині,  хліб,  сіль,  риба,
Кутя  з  горіхами,  узвар  і  голубці,
Та  карим  нашим  оченятам  мила  втіха-
Хрусткі,  смачні,  рум`яні  з  цукром  пампухи.

В  нічній  різдвяній  тиші  всі  молились  щиро,
В  бабусі  усмішка  і  сльози  на  очах…
Мені  здається,  більше  в  ті  часи  сніжило,
І  віри  в  Бога,  було  більше  на  вустах.

Лежало  в  купі  під  столом  духм`яне  сіно,
І  примовляючи  бабуся  «цип-цип-цип»,
Цукерки  нам  давала,  вірили  щоб  в  диво,
І  цілий  рік  аби  в  нас  курочки  неслись.

Ковток  вина  маленький,  слово  про  Ісуса,
І  побажання-мрії  в  рік  новий  ввійти,
У  щасті  й  радості…Якби  ж  тепер  матуся
Могла  солеників,  іще  хоч  раз  спекти.

Заколядувані,  від  тата,  гроші  в  жмені,
Сто  перший  мамин  поцілунок  на  щоці,
Були  у  світ  великий  вже  відкриті  двері…
Тепер  лиш  пам`ять  про  Святвечір  в  тій  сім`ї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018

ЗАПЛЕЛОСЯ

Напалилось,  заплелося,  гріхів  різних  за  роки,
Посивіло  вже  волосся  і  розхристані  думки.
Спав  би  тихо,  вби  не  лихо,  коли  сумніви  гризуть,
Давно  б  вмер,  якби  не  сміхом,  лікував  життєву  суть.

Розірвав  щоденник  долі,  розпалив  ним  свій  камін,
Шукав  правду  десь  на  волі,  а  почув  брехливий  дзвін.
Вже  десь  там,  за  горизонтом,  янгол  втомлений  сидить,
Я  ж  прошу  знов  перед  Богом,  кожен  ранок  нову  мить.

Все  надіюся  на  краще,  й  небеса  таки  дають,
Їстівне  щось  серцю  натще,  вдень  бува  вина  доллють.
Так  й  живу,  палю  щоденник,  вірші,  праця  та  вино,
І  вітри,  що  гіллям  верби  стукотять  в  моє  вікно.

То  сніги,  то  дощ,  то  сонце…Круговерть…А  я  сиджу,
Протираю  знов  віконце,  аби  глянуть  що  в  саду,
Де  там  каркають  ворони,  горобці  де  гнізда  в`ють
І  закохані  голубки,  свої  шиї  в  танцях  труть.

Напалилось,  заплелося,  гріхів  стільки,  що  в  страху
Я  лежу…Мабуть,  здалося…Попустило  –  не  помру.
Жив  би  тихо,  та  от  лихо,  знов  думки  оці  дурні,
Про  сніданок,  працю,  пиво,  про  життя  у  суєті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018

ЩЕМ

Печальні  ноти  грішні…Пальцем  онімілим
По  білих  клавішах,  як  каменем  по  склу,
Зганяв  я  воронів  з  душі,  щоб  відлетіли,
Забравши  в  небо  недоспіване  люблю.

Туга  зірвавшись  у  прочинені  ледь  двері,
Услід  за  протягом  босоніж  утекла,
А  я  з  пролитого  чорнила  на  папері,
Сумному  янголу  виводив  два  крила.

Печальні  ноти  брав  із  пісні  про  кохання…
Душили  сльози  так,  що  в  горлі  аж  пеклО
А  я  над  крилами,  у  слові  про  страждання,
Зламав  знекровлене,  заточене  перо.

В  фальшивих  звуках  розривалися  акорди
Всі  білі  клавіші  чорнилом  затекли,
І  біль  пекучий  затискав  дугу  аорти,
Щоб  не  могла  до  серця  кров  уже  втекти.

Печальні  ноти  грішні…Мов  життя  не  повне,
В  сумній  мелодії,  біль  смикав  кожен  нерв…
Вдягнулись  янголи  не  випадково  в  чорне,
Аби  зі  мною  розділити  весь  цей  щем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018

ПІД ЗВУК ГІТАРИ

Під  тихий  звук  іспанської  гітари,
Піддам  вогню  я  сонному  каміну
Та  знов  до  Тебе,  янголе,  в  минуле,
Хоча  б  думками,  все  одно  полину…

Підкравшись  тихо,  ковдрою  накрию,
Тебе  з  котом,  дрімаючих  у  кріслі,
І  поцілунки  трепетні  у  шию
Заграють  вмить,  як  перла  у  намисті.

Раптово  день  наш  звечорів  зимовий,
Слова  шепоче  біля  вуха  Муза,
І  знову  шарф  Твій,  бежево-ліловий,
Руки  моєї  ніжно  доторкнувся.

Палкі  блукають  в  спогадах  цілунки,
Ще  ніби  пристрасть  згадується  нами,
Але  на  килим  скинуті  малюнки,
Уже  давно  час  потоптав  ногами.

Театр  любові…Сміх  крізь  гіркі  сльози,
У  спогадах  ще  тліє  любов-пристрасть,
Та  смак  «Jim  Beam»,  з  ковтками  кока-коли,
Роки  вже  змили  з  пам’яті,  і  відстань.

Тепер  зі  слів  намисто  лиш  на  шиї…
Але  слова  не  справжні  поцілунки
І  я  дивлюсь,  як  догорають  мрії,
Немов  ескізи  у  обіймах  грубки.

Ескізи  ті,  що  вдвох  ми  малювали,
Торканням  вуст,  розпечених  в  любові,
Але  тоді…Тоді  ми  ще  не  знали,
Що  порізно  чужі  будем  сьогодні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018

ЦЕ ВСЕ, ЩО ХОЧУ Я

Це  все,  що  хочу  я…Аби  Ти  прочитала
Мою  печаль  і  сум  в  цій  втомленій  строфі…
І  щоб  ніколи  про  любов  не  забувала,
Бо  всі  сумні  вірші  присвячені  Тобі.

Сьогодні  хочу  я…Писати  про  страждання,
Натхненню  щирому  віддам  весь  вільний  час…
Про  блиск  очей  твоїх  смарагдових  й  кохання,
Що  через  всі  проблеми  все  ж  прийшло  до  нас!

Я  знов  ловлю  слова  звисаючі  зі  стелі,
Про  мою  грішну  пристрасть,  ніжність  та  любов,
В  рядки  сплітаю  їх,  щоб  в  зорянім  конверті,
Тобі  відправити  з  думками  на  балкон…

Щоб  там  метеликами  Місячної  ночі,
Вони  танцюючи,  кружляли  за  вікном
І  білий  янгол  юний,  кучерявий  хлопчик,
Читав  вірші  ці  по  вечері,  перед  сном!

Щоб  Ти  легесенько  відштовхуючи  стулки,  
У  ніч  повторювала  із  рядків  слова…
І  в  темний  сад  пустий  протягувала  руки,  
Така  спокуслива,  зваблива…  Неземна.

Це  все,  що  хочу  я…Щоб  Ти  була  щаслива,
Щоб  не  чекала  днів  веселих  так,  як  я…
Аби  душа  твоя,  тендітна  і  ранима,
Весняним  голосом  співала  солов`я!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018

ЗАВОРОЖИЛО ПОЛУМ`Я

Заворожило  полум`я  твій  погляд,
В  сльозі  самотній  втислось  півжиття
І  викормлений  сумнівами  розпач
Повів  тебе  на  осліп  в  майбуття.

Надії,  воском  капали  в  долоні,
Пекучий  біль  залишився  в  душі
І  пульс  ритмічний,  різавши  у  скроні,
Відлунював  по  венах  на  руці…

Чому?  За  що?  Невже  це  справедливо?
Твоїй  красі  позаздрили  б  й  боги,
Де  все  оте,  що  вабило  й  раділо…  
А  кинуло  в  обійми  самоти?

Безглузді  ночі  з  книгою  у  ліжку
І  вже  набридлі  долі  героїнь,
А  де  любов,  де  слово  просте:  Втішу?
Молитва  вечорами  і  Амінь…

Знов  химородить  полум`я  по  стінам,
Присіли  на  плече  сумні  думки
І  плавиться,  як  віск  прозорий,  віра
На  стіл  старий  стікаючи  з  руки.

Життя  без  сенсу  мов  дзижчала  муха
І  два  крила:  надію  та  любов,
Гризе  самотність,  ця  голодна  сука,
Що  мала  б  вити  нині  за  вікном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018

КРОК ДО ВЕСНИ

Знов  чекаю  прийдешню  весну,
У  надіях,  у  мріях  мов  ліки,
Що  врятують,  й  дійти  до  мети,  
Допоможуть  під  оплески  Ніки.

Я  чекаю  цю  ранню  весну,  
Марнославно  втрачаючи  днини
І  мов  грек  на  безглуздій  війні,  
Прошу  захисту  й  щастя  в  Афіни.

Розставляю  таємні  думки,
По  заповненим  віком  шухлядах,
І  шматую  нещадно  листки,
Які  я  запідозрив  у  зрадах.

На  яких  всі  слова  не  мої,
А  лиш  тих,  хто  поклявся  у  дружбі,
Тих,  що  жадібно  брали  тепло,  
А  взамін  залишались  байдужі.

Я  чекаю  блаженства  весни,
Так  давно…Трохи  більше  піввіку,
Розмовляючи  з  Богом  на  Ти,  
А  з  людьми  лиш  на  Ви  -  їм  на  втіху.

Я,  так  часто,  ночами  не  сплю,  
Знов  купаючись  в  спогадах  давніх,  
Аби  з  тисячі  лиць  всіх,  всліпу,  
Сотню  друзів  відмітити  справжніх.

Я  чекаю,  вже  вкотре,  весну…
І  вона,  теж  на  мене  чекає,
Аби  разом  в  моєму  садку,
Подивитись,  як  янгол  літає,

Як  кружляє  він  в  небі  сумний,
І  з  душею  заводить  розмову,
Натякаючи,  що  не  один,
Розкриваю  я  серденько  Богу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018

У КРІСЛІ-ГОЙДАЛЦІ

Зігрітий  ніжністю,  під  ковдрою  з  бавовни,
Живіт  Твій  збуджений  метеликів  плодив,
Й  Амур-кохання  янгол,  давній  друг  знайомий,
З  плеча,  про  пустощі,  на  вушко  говорив.

У  кріслі-гойдалці,  сумуючи  за  щастям,
Під  тихий  ритм  сливових  гілочок  в  саду,
Вустами  стиглими  торкнувшись  до  зап`ястя,
Ти  заколисувала  біль  свій  і  хандру.

Там  срібна  осінь  колихала  павутиння,
Густі  мережева  плела  із  Півдня  в  Схід,
І  жовтим  листячком  оголеного  гілля,
Заквітчувала,  візерунком,  старий  пліт.

Співали  пристрасно  в  душі  ліричні  барди,
Кружляли  спогади  навколо  твоїх  скронь,
І  втаємничені  думки,  мов  дивні  скарби,
Холодним  золотом,  чіплялися  долонь.

Зріднилась  ковдра  жовта  з  листями  сухими,
Все  навкруги  була  казкова  Шамбала
І  в  сни  відверті,  що  колись  тобі  наснились,
Уява  спогадів,  коханого  вплела.

І  в  тій  уяві,  розливалась  пристрасть  морем,
Від  крил  метеликів  всіх  барв,  живіт  тремтів…
Пробач,  що  серце  твоє  познайомив  з  болем,
Я  лиш  зі  щастям  подружити  вас  хотів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018

ЗАБУТИ ЇЇ

Все  перекреслити:  кохання  і  розлуку,
Душі  розсіяти  любовний  оберіг,
І  пам`ять  грішну,  як  сварливу  ту  тварюку,
До  себе  більше  не  пускати  й  на  поріг!

Дати  собі  команду,  завтра  не  любити…
Тугим  вузлом  морським  зв`язати  почуття,
Аби  ніколи  двері  в  пристрасть  не  відкрити,
Й  забити  в  хвіртку  серця,  цвях  із  каяття!

За  борт  всі  спогади,  щоб  згинули  в  безодні-
Скупим  кальмарам  і  акулам  на  обід,
Свій  вік  до  смерті  вже  прожити  від  сьогодні,
Аби  і  згадки  не  було  про  сум  і  біль.

Я  звісно  спробую…Навряд  чи  стане  гірше…
Так  хоч  у  темряві  свій  спокій  віднайду,
Не  прокидатимусь  опівночі  я  більше,
Під  стукіт  серця  в  грудях,  втраченого  сну.

Забути  всю  любов  і  курс  на  Південь  взяти,
Туди,  де  день  сумний  ховається  в  пісок…
Який  же  сенс  у  тому,  вічність  щоб  страждати,
Життя  гірке  перетворивши  в  страшний  рок?

Забути  всю  печаль…Залишилось  спитати,
У  свого  серця  й  мовчазливої  душі:
Від  коли  легко  зможуть  в  ліжку  засинати…
І  чи  не  плакатимуть  нині  вже  вночі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018

ПРИПОРОШИЛО

Затьмарить  сірий  напівтон  яскраві  барви,
Жорстоко  вицвіте  кохання  мов  листок,
Моє  життя  сумне,  так  схоже  з  грою  в  нарди,
На  фарт  підкинутих,  не  знати  ким,  кісток.

Я  в  числах  тих  простих,  втрачаю  святу  віру,
Фіксую,  вкотре,  лиш  поразки  день  за  днем,
Та  відчуваючи  за  крок  від  себе  прірву,
На  мить  пригадую  свій  втрачений  Едем…

Ще  мить  одна  така…І  листя  стане  пилом,
Сухими  жилами  на  змерзлому  столі,
Снігів  чекаючи  аби  припорошило,
Цей  прах  любові  у  безглуздому  житті!

Припорошило  білим  снігом  пам`ять  тьмяну,
Знов  чорні  кубики  не  видали  шістки,
Троянду,  вічність  перемеле,  здує  в  яму,
На  пил  зійдуть  засохлі  пристрасті  листки…

Воскреснеш  ти  колись  у  свіжому  бутоні,
Щоб  сік  кохання  в  жилах  знову  закипів?
Чи  так  й  зостанешся  у  спільному  альбомі
Лише  світлиною  із  тих  минулих  днів?

Ще  мить  одна  така…І  листя  стане  пилом,
Сухими  жилами  на  змерзлому  столі,
Снігів  чекаючи  аби  припорошило,
Цей  прах  любові  у  безглуздому  житті!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

ЗАХУРДЕЛИЛО

Куди  ж  піти  аби  розвіяти  ці  чари,
Де  нині  попросити  порятунку?
Чи  може  досить  буде  для  зняття  омани
Одного  в  губи  ніжного  цілунку?

В  якім  краю  тепер,  мені  тебе  шукати?
Ця  темна  ніч  вже  скована  снігами,
Я,  вкотре,  вийду  із  натопленої  хати,
Замерзлими  лушпарячи  ногами…

Злітають  іскри  жовті  з  комина  на  небо
І  губляться  в  мереживах  сузір`я…
До  тебе  нині,  як  до  полюсу  далеко,
Й  хурделиця  взялася  за  подвір`я.

Немов  скажений  демон,  у  чотири  боки
Не  дивлячись,  що  сутінки  нависли,
Мете  снігами  вітер  сплутані  дороги,
Щоб  стежки,  що  вели  до  серця  зникли…

Хурделить  пам`ять  моя,  вовком  душа  виє,
Бурульки  льоду  з  стріхи  нависають,
Чому  кохання  ніжне,  грішну  душу  гріє,
Думки  ж  в  повітрі  наче  замерзають?

В  якім  краю  тепер,  мені  тебе  шукати?
Вже  котрий  рік  хурделиця  між  нами,
Я  знову  мерзну  на  порозі  біля  хати,
Шукаючи  стежинку  між  снігами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

ДУША ЖІНОЧА

Та  хто  ж  її  насправді  зрозуміє
Жіночу  душу  ніжну  та  сумну,
І  навстіж  двері  в  світ  її  відкриє
Аби  впустити,  ще  одну  весну?

Що  їй  потрібно,  тій  душі  жіночій,
Маленький  рай,  на  грішній  цій  землі?
Навпроти  карі  та  блакитні  очі…
Чи  світло  в  них,  де  сховані  вогні?

Душа  жіноча  виткана  з  тривоги,
З  недоспаних  турботливих  ночей,
Із  посмішки,  що  здатна  в  дні  негоди
Заколисати  зляканих  дітей!

Душа  жіноча  –  вірна  берегиня
Тієї  іскри  вічного  вогню,
Що  прагне  привести  до  воскресіння,
Вже  знищену  до  попелу  сім`ю!

Так  що  ж  воно  таке  -  душа  жіноча?
Заповнена  по  вінця  лиш  добром,
Одна  душа,  примхлива  і  пророча,
Яка  та  часто  ділиться  на  двох…

Душа  жіноча  -  сьоме  в  світі  диво,
Це  джерело  премудрості  та  знань,
Душа  жіноча…Це  цілком  можливо,
І  є  насправді  наш  Святий  грааль!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

ДАЙ ШАНС НА ЖИТТЯ

А  я  би  міг,  колись,  дивитися  на  небо,
І  мабуть  очі  в  мене  були  б  голубі…
Але  нема  мене,  та  й  мріяв  я  даремно,
Сказати  ніжно-миле  «Мамочко»  тобі…

Я  ненароджений…Не  вигрітий  під  серцем,
Теплом  долоні  не  обласканий  малюк…
А  я  би  теж  колись,  чалапати  міг  вперше,
До  твоїх  щирих  Мамо,  розпростертих  рук.

Я  так  хотів,  колись…  Радіти  снігу  й  сонцю,
Та  посміхатися  світанкам  на  весні!
І  бути  сином  твоїм…Ти  хотіла  доцю?
Ніким  не  стати,  в  цьому  світі,  вже  мені.

Я  ненароджений…Безвинно  убієнний…
Мені  і  янголом  не  стати  в  небесах!
Який  у  списках  я,  такий  ось  незліченний,
Ніким  не  згаданий,  безгрішний  неборак?

А  я  би  міг,  колись,  тобі  допомагати,
Чи  вчити  літери,  складаючи  в  слова,
І  так  багато,  Мамо,  міг  би  ще  пізнати…
Якби  дала  ти  шанс  мені  на  це  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

ОЙ СИНУ, МІЙ СИНУ

Ой,  сину  мій  сину,  накину  хустину
В  косУ  заплету  срібне  пасмо  своє,
ПідУ  знов  до  тебе  на  свіжу  могилу-
Спитаю  у  вітру,  де  ти  тепер  є?

Чи  спиш  вже  на  небі,  де  янголи  білі,
Чи  в  царстві  небеснім  ти  Божий  слуга?
Несуть  мене  ноги,  слабкі,  онімілі,
Й  тримає  букетик  тремтяча  рука.

Ніколи  тебе  не  побачу…Ніколи…
Сніданок  до  нині  готую  на  двох,
Буджу  пусте  ліжко,  немовби  до  школи,
Та  голос  мій  тихий  почує  лиш  Бог.

Ой,  сину  мій  сину,  поправлю  світлину,
Не  каже  хрест  мамі,  де  ти  тепер  є.
Схилюся  додолу,  букет  на  могилу,
Не  втішить  ніхто  бідне  серце  моє.

Чи  спиш  взагалі  ти,  чи  снів  там  немає,
У  саван  біленький  повита  душа,
Хто  там  твої  рани  сльозами  вмиває,
Хто  спрагло-застиглі  напоїть  вуста?

Ніколи  тебе  не  побачу…Ніколи…
Сніданок  до  нині  готую  на  двох,
Буджу  пусте  ліжко,  немовби  до  школи,
Та  голос  мій  тихий  почує  лиш  Бог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2018

ВЕСНА

Набубнявіли  в  серці  березневі  надії,
Вже  весна  завітрила  ніжно  помахом  крил,
Сивий  янгол  старенький,  рубцюватий  на  спині,
Тче  тканину  широку  з  хмар  для  синіх  вітрил.

Посміхаючись  мило,  Бог  з  малечою  грає,
Серафими  й  Престоли  мед  із  пасіки  п`ють
У  сагайдак,  Купідон,  мовчки  стріли  складає,
Для  закоханих  пані,  що  любов  вічну  ждуть.

Набубнявіли  в  серці  мої  сонні  ще  ноти,
Прагне  пісню  співати  зачерствіла  душа,
Очі  дивляться  в  небо,  розум  просить  погоди
Й  ніжних  променів  сонця  для  ожини-куща.

Пахнуть  пристрасно  жовті  та  бузкові  іриси,
У  золотистих  жучків  танці  шлюбні  вже  йдуть,
А  на  березі  десь,  уздовж  гуцульської  Тиси,
Білі  скромні  нарциси  між  травою  цвітуть.

Я  вдихну  аромат  цей  березневого  саду,
В  черешневих  бурульках  погляд  свій  утоплю,
Мабуть  янгол  лиш  знає  мою  істинну  правду,
Чом  так  щиро  весну  цю,  гейби  жінку,  люблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778405
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.02.2018

ПРИГОТУЮ СОЛОДКЕ

В  обіймах  ніжних  зранку,  сон  прогнати  зможем
І  після  пристрасних  тілесних  пантомім,
Ти  завмираючи,  блаженно  вмить  застогнеш,
Ввірвавшись  в  душу  мою  наче  в  рідний  дім…

Немов  під  гілкою  із  грішними  плодами,
Одним  з  яких  колись,  Змій  Єву  спокусив,
Зваблива,  граючись,  тендітними  руками,
Торкнеш,  метеликами,  пещений  живіт.

Душа  розхристана  одягне  білі  крила,
Злетить  під  горло,  хриплий  стогін  обірвав
І  зачарована,  утомлено-щаслива,
На  вушко  пошепки  ти  скажеш,  щоб  тримав…

Аби  притиснув  до  грудей  своїх  щосили,
Щоб  аж  у  кокон  загорнув  й  не  відпускав,
До  смерті  в  старості,  до  спільної  могили
Тебе  одну  лишень…Кохав…Кохав…Кохав!

В  очах  закоханих  прозорі  два  струмочки…
Я  вкрию  вії  ніжним  дотиком  ще  раз,
І  знов  цілуючи  червоних  вуст  куточки,
Піду  варити  чорну  каву  лиш  для  нас.

І  хай  метелики  дрімають  поки  в  клітці,
Нехай  душа  твоя  спочине  і  поспить,
А  я  тим  часом  розкладу  нам  на  тарілці,
Солодке  печиво,  прикрасити  цю  мить.

Гаряча  кава,  свіже  тістечко…І  дотик,
Не  менш  гарячої  й  солодкої  душі…
Чомусь  так  збудливо  прицмокує  твій  ротик,
Так  ніби  хоче  натякнути  щось  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

БОЖЕВОЛІЮ ТОБОЮ

Збожеволіти  Тобою,  
Знов  очікувати  осуд,
Озираючись  на  ближніх
І  втрачати  з  цього  розум…
Проклинати  це  прокляття…
Й  божеволіти  Тобою!
Помолившись  на  колінах,
У  морозно-злу  негоду,
Засинати  на  світанку,
Заховавшись  з  головою,
Під  холодну,  білу  ковдру...
І  там  марити  Тобою.
Прокидатись  по  обіді…
І  лежати  наче  мертвий,
Подих  стримувати  в  ліжку  –  
Де  Ти?  Де  Ти?  Де  Ти?  Де  Ти?
Знов  закусуючи  губи,  
Кулак  стиснувши  до  болю…
Вкотре  сам  собі  зізнатись-
Божеволію  Тобою!
Не  живий  я  і  не  мертвий…
Мов  примара  в  сяйві  світла.
Зник  мій  спокій,  щезла  віра  
І  надія  кудись  зникла.
Душ  холодний  не  рятує,
Біль  не  змиється  водою,
А  у  скронях  кров  пульсує…
Божеволію  Тобою…  
У  бажання  просто  жити,
Щоб  не  знати  мук  і  горя,
Лізуть  думи,  лізуть  рими,
Павуки  плетуть  знов  поле.
Розстеляють  павутиння,  
Аж  завіяло  бідою…
І  у  тих  тенетах  липких  -
Божеволію  Тобою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

ТРЕМТЯЧА

Такого  Місяця,  ще  не  було  ніколи!  
Він  ніби  збоченець  дивився  у  вікно,
А  ти,  солоні,  пальцем  витирала  сльози
Й  сама  соромлячись,  розписувала  скло.

Шукала  в  дотиках  ти  ніжних  насолоду,
Впадала  у  відчай,  плакала,  горіла,  
Ховала  в  темряві  дівочу  свою  вроду,
Та  знову  з  пристрастю  в  ліжечко  летіла.

В  ту  ніч  побачив  я...Уперше,  в  срібнім  світлі
Таку  оголену,  тремтячу,  неземну!  
І  збожеволівши  з  тієї  чудо-митті,  
Зізнався  Господу-  без  тебе  я  помру.

Я  зрозумів  тоді,  ніхто  ще  і  ніколи
Так  не  кохав  Тебе!  Не  прагнув!  Не  жадав…
Відкрив  синицям  я  всі  двері  до  свободи,
Бо  журавля  свого  у  небі  вже  впіймав!

А  Місяць  безсоромний,  у  ріжок  зігнувшись,
Зі  мною  разом  тебе  мовчки  оглядав…
Допоки  сам  Морфей,  у  вуса  посміхнувшись,  
Нас  тихо  спати,  до  світанку,  не  прогнав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018