| Сторінки (2/180): | « | 1 2 | » |
Білим-білим на чорному вишиватиму дім.
Потім діти забарвлять його райдужним:
розмаїтими фарбами дивних птахів
і котів на верхівках рудих дахів,
сяйне світло у вікнах своїх квартир
із затишком бажаним.
Білим-білим на чорному вишиватиму світ.
Потім діти забарвлять його радісним:
там завжди буде сонце і неба блакить,
тільки хай настає переможна мить
та міцнішає віра в надійний зліт
над лихом ненависним.
Білим-білим на чорному вишиватиму мир.
Дуже щільно, аби не лишати темного.
Потім пам’ять забарвить вогнем кольорів:
всю звитягу народу, праведний гнів,
рідні очі полеглих героїв-синів,
загорьовані сльози батьків і вдів...
Пам’ятаймо заради майбутнього,
щоб знов не ламати крил.
Таня СВІТЛА
09.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2023
Що ж ти... куля дурна,
що ти знаєш?
Забираєш життя
і зникаєш.
Залишаєш повік
біль утрати,
бо нікому ту смерть
не вблагати.
Поміж «жив» і «живе» —
мить-хвилина.
Ось вже й кача пливе
по Тисині...
На воротах Петро:
— Вам до раю!
— Отуди, де Дніпро
в ріднім краю?
Де похила верба
п’є з лугівки.
Мати ще молода
край домівки...
Кличе: «Синку, ступай
і не бійся!»,
а тому наче гай
трав завіса.
Що ти знаєш про те,
куля-вбивця?
У героїв своя
плащаниця...
В кожнім цілі світи
загасають.
Ті, що мали цвісти, —
пропадають.
Ті, що вміли любить
непорушно,
йшли свій край боронить
відчайдушно.
Що ти знаєш, різник,
сучий кате?
Нам рабами повік
не бувати!
Таня СВІТЛА
Жовтень, 2023 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2023
Це було так давно... Подорожували по Україні разом із дітьми. Ті ще були малими, то це, мабуть, відбулося років 25 тому, якщо не більше. Несподівано в дорозі за густою посадкою відкрилося величезне поле з соняхами. Ми, як заворожені, дивилися на ту красу. Сонечко близенько й тисячі соняхів! Вони випромінювали своїми жовтими пелюстками сонячне сяйво, наче світилися, ніби віддзеркалювали світило. Це як свято! Діти закричали: «Зупиніться!» Зупинилися, фотографували, милувалися. Соняхи завжди повертаються своїми голівками до сонця! Хіба це не диво? І те, що ми тут, у цей сонячний день, теж диво. Якимось чином закарбувалася в пам’яті ця картина назавжди, як маленький кришталик у скарбничці щасливих моментів життя.
Пробігли роки. Скільки всього було в них — радісного, чудового, сумного. Пішли у засвіти рідні. Діти виросли, вивчилися, знайшли своїх коханих, народилися внуки — диво, дарунок, свято, радість, наше продовження. Не оминули й різні прикрості: хвороби, негаразди. Тепер війна. Жорстока, дика, безжальна. Зрозуміти складно, як так і чому? Пояснити можливо — зрозуміти ні.
Людині, за великим рахунком, так мало потрібно для щастя: здорові батьки, дім, кохана людина, діти й мир. Усе інше можна побудувати, зробити, здолати, залагодити. Кожному ще при народженні дається ресурс, а його просто забирають, крадуть злодії при владі, упирі-ненажери різних структур, як змії в три горла зжирають те, що належить нам, ковтають і не давляться. Такі не випромінюють, вони як чорна діра: потрапити легко, а до світла дороги немає.
Хочу на те поле, де соняхи, де бджілки збирають мед і сонце на все небо. Бувало, бабуся моя говорила «золота людина» про когось, а я питала:
— Чому золота?
— Бо від неї тепло йде й сяйво.
Зараз я теж так кажу своїм внукам. Я навіть бачила це сяйво, коли матір годує немовля, а те інстинктивно своєю маленькою ручкою тримає лоно. Бачила його в усмішці нареченої, в кружлянні під мелодію першого вальсу. Воно з’являється, коли двоє схиляються над ліжечком первістка й милуються годинами, тримаючись за руки. Тепло стає від бабусиних казок і погляду, від маминих рук, підтримки батька. Золоті люди не приносять лиха, вони несуть добро. Це вчителі, яких ти любиш, лікарі, що рятують, це подруги, друзі, котрі поряд із тобою все життя. Їх так багато, вони як світлячки — дарують своє сяйво, нічого не вимагаючи натомість. Вони завжди там, де потрібні. Зараз особливо. Тепер вони там, де небезпечно — під вогнем, у запеклій битві, бо не можуть по-іншому. Це воїни світла, наші захисники, герої. У звичайному житті актори, оператори, поети, вчителі, лікарі, водії, тренери, спортсмени, художники... Вони згорають у вогні війни, бо в пеклі вижити складно. Війна — чорний колір, попіл, смерть. Вона поглинає найцінніше — життя, калічить долі тих, хто чекає.
Дорогі наші, рідні наші світлячки, золоті люди, немає таких слів, аби позначити ту вдячність і любов, яку ми відчуваємо кожного ранку, кожного дня. Коли сонце за хмарами, похмурий день, куди повертаються соняхи? Вони повертають голівки один до одного, щоб один одному бути сонечком. Ми сьогодні, в найтемніший для всіх час, повертаємо голови до вас, до кожного! Ми так прагнемо бути в пригоді, випромінювати, підтримувати! Очі в очі, до останнього промінчика світла, без якого не можна обійтися. Пробачте нам! Ми й сильні, й слабкі водночас. Ми не можемо виграти битву з системою, устроєм, брехнею, корупцією, не можемо звалити внутрішнього ворога. Не подолавши олігархів, які виснажували країну, дозволяємо появі нових на крові синів України, на війні. Соромно. Та наша битва ще попереду. Є світлячки й соняхи, котрі ніколи не припиняють боротьбу.
Зійде сонце! Обов’язково! Народяться щасливі діти в мирній Україні, найкращій, яку ми всі собі уявляємо. Без ворогів і зрадників. І слава про велику перемогу українського народу буде жити вічно.
Таня СВІТЛА
04.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981732
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023
Як же це гірко... Жила людина,
складала плани, когось любила.
Так мріла літом втекти до моря,
у синій простір, де сонце й воля.
А встала зранку і взула берці,
до строку в мрії закрила дверці.
Тяжка й вагома на те причина —
у хату тисне орда злочинна.
Скраєчку ліжка — забута книжка,
зітхають стіни в оселі нишком.
Нотатки наспіх, нові світлини,
життя застигло... Прокляті війни!
Батькам чекати і щохвилини
дивитись поспіль усі новини.
Вглядатись в лиця, купляти ліки,
абияк спати — діждати б тільки.
Дівчино юна, тобі не спиться,
весь час по колу вже як годиться.
Аби ж дзвіночок — була б розмова,
та голос рідний, хоч би в півслова:
— Живий, здоровий! Чи все в порядку?
— У нас все добре, ти станеш татком!
Таня СВІТЛА
04.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2023
— Боже, це кара твоя, мабуть. Не забути, не відпустити, ні стерти, ні забілити... — весь час шепотіла Настуся, витираючи пальцями й долонями, отак по-дитячому, рясні сльози.
Настуся — весь свій вік Настуся, а в неї вже сини дорослі й онуків торбинка. Як батько назвав, так і пристало те ім’я, по-іншому й не називав ніхто: ні на роботі, ні вдома. Настуся Іванівна й усе. То ж може й добре, може не змінилася її вдача за всі роки? Навіть онуки й ті Настусею кличуть.
— Немає мені прощення, дурепі старій...
Час від часу з’являвся у неї такий настрій і думки невтішні. Ні-ні, та й ллються гіркі сльози. Переплаче, перестраждає, тоді заспокоїться на деякий час до нового «нападу».
— Дурепою була молодою, та ніхто не спинив... тільки он мама промовила: «Батькові не кажи, бо не пробачить, він завжди хотів дітей багато й онуків». Так і не сказала. Якби взнав, ніколи б не дозволив того аборту зробити, ніколи.
У Настусі з чоловіком було двоє синів, а тут і третя вагітність. Якось злякалися — не підіймемо трійко, а може й по-іншому розсудили, вже й не згадати. Пішла до лікарні, а потім ревіла, як та білуга й дивувалася, як так змогла, й не вірила, що це все з нею трапилося.
Роки йшли. Діти підростали, вилітали з гніздечка, будували свої, і якось це не споминалося, хіба що іноді досадливо-гірко на хвильку. А останнім часом Настуся сама собі нагадувала частенько й рюмсала, ковтаючи солоні-солоні сльози. І не скажеш нікому, от тільки хіба що сестрі та чоловікові.
І чого було не народити? Відчувала, що хлопчик буде, ніяких УЗД ще й не було, а якось сама собі знала — хлопчик. Якби з ним поговорила, привіталася, то вже й не змогла, напевне, зашкодити.
Чоловік утішав: «Заспокойся, серце собі не край, нічого не зміниш. Я теж винен».
Якби була мама, то теж сказала б: «Що зроблено — то зроблено. Сліз не лий і попелом голову не засипай, а то ще захворієш».
І дійсно, що зробиш? Розуміла Настуся, повторювала про себе бабусині слова: «Хто не був молодим, той і глупства не чинив», та біль і гіркота від свого глупства підступали до горла, саднили очі, назбирували думки невеселі.
І чого насправді вже?.. Життя пролітає — не спиниш, не вернеш, не втримаєш. Але всередині стримить думка: «Які ж то могли бути оченята, ручечки, п’яточки?» й знову... А колись і сон наснився, років із десять тому, та запам’ятався назавжди. Приснився ненароджений син і каже:
— Мамо, я вже інститут закінчую, не хвилюйся за мене, все добре, я тебе люблю!
І обійняв міцно. Високий такий, світловолосий. З сумкою під ліктем.
Прокинулася, ледь серце з грудей не вискочило, навіть сліз не було, простягнула руки в темінь... хоч біжи, хоч лети — не здоженеш. Порахувала, так і є, якби тоді народила, вже б двадцять два роки й було. Обійняв, простив. Невже так буває? І тут промайнула думка:
— Може б він художником став?..
Настусі весь час здавалося — народи вона ще одну дитину, то все було б по-іншому: веселіше, цікавіше, й усі були б іншими — щасливішими, кращими, дружнішими, неначе обділила вона свою родину на ще одну любов. Ця її думка так глибоко осіла, що до тої глибини сльози не діставали, аби ввібрати всю без останку й витягти.
Їй хотілося, щоб кожна жінка, яка збирається своєї дитини позбутися, почула, отямилася, поміркувала, щоб не зробила помилки, як вона, бо все одно прийде час жалю й розпачу, час запитань і пошуків, хоча б одного виправдання. І не знайдеться тоді аргументів, або кожен із них буде мілким і несуттєвим.
Настуся йде, вмивається прохолодною водою, бо вже очі запухли й лице, як оладок, потрохи заспокоюється. Уже й сонце осіннє, але таке привітне й тепле, викочує свій бочок. Схід сонця ніколи не повторюється, як і долі людські... Настуся поспішила до своєї кімнати-майстерні, щоб укотре намалювати сонце на сході.
Таня СВІТЛА
01.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979246
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2023
Володимиру Лещенку з Олександрії
(1994- 2023)
Тріпотять прапори, наче вільні вітрила.
Болем тужних прощань тиша заціпеніла.
Тихо плачуть свічки, промінь гріє світлини.
Безмір жалю й журби не рахує хвилини.
Зараз треба чимдуж зберігати свідомість.
Крок в реальність, неначе стрибок в невагомість.
Як без кисню, без тебе навчитись ходити,
просто дихати, мислити... як далі жити?
Пояснить як дитині, що татко крайнеба,
що коханій дружині чекати не треба?
Обійнятись не можна й вуста притулити...
Тріпотять від біди рвані душі, як віти.
А батькам... як батькам хоронити дитину,
як себе не покласти також в домовину?
Сплять герої під стягами рідної неньки...
Ви навіки живі! Ви найкращі, рідненькі.
Таня СВІТЛА
04.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2023
https://www.youtube.com/watch?v=q-_Vyp4CmE4&list=RDMMq-_Vyp4CmE4&start_radio=1
Сама в себе спитаю: «Куди я дорогою йду?»
Усвідомлюю тільки, що знаю лише, звідкіля.
Срібно-біло в степах, де травнева цвіте ковила.
Під свічадом зірок в цю одрину шовкову впаду
і відчую тепло, як в дитинстві від рідних долонь.
Як же пахне земля медоносами і молоком!
Розчиняюсь у по́віві, в тиші оглушній цілком.
Попливу невагома в безмірний цілющий полон,
щоб доволі напитись снаги із глибинних джерел.
Що в них є? Хто тут був? Кому вітер навіює сни?
То погладить траву, то нуртує її в буруни,
то дарує відлуння протяжних пісень, як тепер.
Де живе тая пісня? В який незапам’ятний день
народились величні слова про нескорений дух?
Вони в кожній стеблині, травині на версти навкруг.
Прокричу, що відчула, вдихну в повну силу легень:
— Тут мій Дім! Тут мій Світ! Тут мій Рід і Родина моя!
Скільки раз воскресала земля, відгорівши до тла.
І ховала зірки, що спадали чи йшли в небеса.
Кожній — квітка-свіча: кому мак, а кому і віха*…
Та раптово, чимдуж, як примара, фантом — кінь рудий,
він неначе влетів з коридорів минулих часів.
Ось хто з вітром на рівних в своїй незабутній красі!
— Не тікай за край неба, скоріше вертайся, радій,
відшукай свого вершника сам на батьківській землі.
Ти не схибиш, та й лицарі світла стискають мечі,
бо ми діти богів, землероби усі, орачі...
Тут мій Дім! Тут мій Світ! Тут мій Рід і надії мої!
©Таня СВІТЛА
*Віха́ (цикута) — отруйна рослина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
Сумно душі, сумно,
зимно самій, зимно.
З лютого — рік лютий,
кригами весь скутий.
Тепла прийди, весно,
криго важка, скресни!
Земле, втамуй спрагу,
міць відроди й звагу.
Страдні зціли рани
всім, хто в строю з нами,
всім, хто на прю стали,
щоб вороги пали.
Тісно думкам, тісно...
Квітни, буяй, весно!
В тебе свята пишні.
Нам би одне втішне!
Нам би одне наше,
обітоване — назавше!
Таня СВІТЛА
03.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Що, поганці, вже час готуватись до свят:
випікати «блины» і звертатись до Бога.
Спорядили синів на кривавий наряд,
зачекались, яка ж то прийде нагорода?
Може килим, кадіб*, а якщо пощастить,
знята з пальця обручка чи хрестик натільний?
Мертвим дітям одежі й взуття не носить,
телефони та іграшки вже непотрібні.
Сичите, як зміїне кубло, у злобі:
— Розіпни її, царю, скоріш розіпни!
Визнач місце і кару бунтарці-рабі.
Як же звично юрбі — на хреста без вини.
Скільки люті у вас, московити сліпі!
Хто ви? Копії, клони червоних вождів?
Знов взялись за ідеї криваві свої...
І ніхто за весь час не прозрів? Не прозрів.
Ячите, наче натовп Пілату в злобі:
— На Голгофу її, та бігцем напрямки...
Ви позначили кару не нам — а СОБІ!
На століття вам — ВАШІ бажання й думки.
Ми ж тримаємо в серці надію й любов,
і молитву незмінну до рідних богів.
З нами сила і міць бойових хоругов**,
щоб здолати навалу запеклих «братів».
*Кадіб — діжка з різносолом або м’ясом.
**Хоругва — старовинний бойовий прапор.
Таня СВІТЛА
02.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Хто ми? Спитай зорю, спитай хвилю, спитай бурю, спитай вітер, спитай небо, спитай землю — землю страждання і землю улюблену — хто ми? Ми — Земля.
/Напис, вибитий у древньому храмі народу майя/
Мирослав Дочинець «Світован»
Притулись до землі і послухай, послухай...
Як коріння й ростки набираються сил,
може стогін почуєш від прадіда-духа,
чи безсмертників шепіт з безвісних могил.
Є хоч клаптик землі, що не вмита сльозами,
шмат, де кров не лилась за останні віки?
Є те місце, де знову збудуємо храми,
не релігій чужих — сущі храми душі?
Припади до джерел, вони є, збереглися.
Ще помітні стежки і струмок не пропав.
Неможливо забути, продати, зректися
того живця, що з зернятка нас напував.
Те джерельце вливалося в річку край хати,
струменіло дощем і слізьми по щоці.
Воно в кожній купелі і пісні, що мати,
нескінченно щаслива співала тобі.
Пригорнись до зірок, що вдивляються в очі,
запитай вічну мудрість, хто ж є ми такі?
Є думки безумовно відкрито-пророчі:
ми — Земля, бо ми з пуп’янка діти землі.
Таня СВІТЛА
02.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Не кружляйте, ворони,
над моєю хатою!
Тут міста намолені,
під живою вартою.
Білий птах над комином,
синій над криницею.
Воля в небі соколом —
золотою птицею.
Плазунам та погані
ні доріг, ні підступів:
стежки замасковані,
нездоланні відстані.
А нам небо — стріхою,
Шлях чумацький — сволоком*,
прихистком і втіхою,
обережним пологом.
Земле, стань для злодіїв
тванню-трясовицею,
обпали всіх іродів
громом-блискавицею.
Захисти, ріднесенька,
охоронців-воїнів,
а жива водиченька
стане у пригоді їм.
Зринуть хуги стрілами
з колчанів Перунових.
Стануть ріки з горами
захисними мурами.
Білий птах над комином,
синій над криницею.
Воля в небі соколом.
Дух народний — крицею.
*Сволок — балка, яка підтримує стелю
в будинках, символічний захист і оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
Я так близько, коханий, що чую твій пульс
і вростаю усім своїм тілом.
Ця розлука — стихія для нас, землетрус,
хмари сірі всотали світило.
Розпізнаю в собі твою думу-печаль,
в цю хвилину її не вгамуєш.
Десь з осердь повисмикував ноти скрипаль
і з’явилась мелодія, чуєш?
В ній найперші цілунки і дотики рук,
і слова, як обітниці щирі.
Ми щасливо зустрілися не для розлук —
для життя у любові і мирі.
Плаче скрипка... кудись запропали слова,
тільки очі голосять й обійми.
«Повернись!» — відриваємо з болем тіла,
частки в них залишаються спільні.
«Повернись!» — вздовж доріг нагадає трава...
Сподіваюся, ти мене чуєш!
«Повернись!» — гомінливо ячать небеса
там, де ти свою стежку торуєш.
Всі страхи́ віднесу до старого млина,
жорна їх перемелють на звагу.
Нам усім перемога потрібна одна!
Як вода, що вгамовує спрагу.
Повертайся скоріше, хай клята війна
у вогні відгорить і сконає.
Не хвилюйся... осіння іде посівна
і наш син козаком підростає.
Таня СВІТЛА
10.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Нанизує сонце на промінь уламки скла.
Там, де стояли будинки, — потрощена глина.
Пустка пустинна — набуток лютого зла,
з нею зливається чорна зграя грачина.
Груди металу у вирвах, смолистій золі.
Все догоріло, що мало властивість горіти.
Злива потрібна, щоб змити з чола землі
знаки біди, аби знову з’явилися квіти.
Гірко очам, ріже склом застигла сльоза,
злість наростає у кожній клітині тіла.
Вітер гойдає орелю* — вона пуста...
«ЛЮДИ!» — волає табличка, де й крівля зітліла.
Що тобі треба, обридлива стерво війна?
Скільки життів ти наразі іще не скосила?
Всьому є витік і відлік, й своя ціна.
Ти нашу волю і гідність здолати безсила!
Що в тебе є окрім вбивчого чорного зла?
Зіткана з сліз і прокльонів твоя одежина.
«Темним господарям світу» ти вірна раба.
Ми ж на ясній стороні, там, де все — Україна!
*Ореля – гойдалка, колиска.
11.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Говори мені, говори мені, говори
голубині слова — найніжніші зізнання свої.
І нехай наші зими вибілюють давні мости,
по яких несподівано швидко ми з весен прийшли.
Заспівай мені, заспівай мені, заспівай,
відшукай ту єдину до серця стежину, той плай
між горами щоденних турбот, між скелинами справ,
щоб світилися душі потужністю в сотні заграв.
Шепочи мені, шепочи мені, нашепчи
ті слова, що ніколи й нікому не розповісти,
ті слова, що насичують світлом клітини-світи
і пробуджують жінку, як землю, аби зацвісти.
Обійми мене, обійми мене, обійми!
Хай вже іній в волоссі і скрипнула юність дверми.
Обміняю шаленість жаги на грайливість тепла,
щоби радість кружляла-дзвеніла... чи просто була.
Таня СВІТЛА
02.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Ніч. Така темна — ні місяця, ні зірочки... Сну немає. Свічка на столі, свічка на вікні. Вам запалюю свічечку, мої рідні, хто вижив, хто лишився назавжди в 32-33 роках.
Світла немає, як і в багатьох областях. Темінь ковтає небо. Мабуть, якщо подивитися згори, з висоти пташиного польоту — ні вогника, темна площина. Але ж є! Свічечки є, поодинокі у віконцях, тихесенько горять сумом і спогадом, і відгорають... Вихоплюють трошки часу, а може й навпаки, попри всі уяви й закони, розтягують хвилини, або зупиняють їх задля пам’яті й шани.
Витягується вогник гостреньким своїм кінчиком, роздвоюється, забарвлюється. Що ти хочеш сказати, сповістити? Вирівнюєш своє коло й знову підіймаєшся високо, наче намагаєшся дотягнутися й зазирнути в очі.
Забуваю, що холодно, забуваю, що темно. Мені зараз і світло, й тепло, достатньо, щоб написати ці рядки.
Роде мій, у нас війна й величезні втрати. Якби ж ви знали, бачили, які красені йдуть, які надзвичайні, віддані, молоді... Є зовсім хлопчики, є ті, хто ось-ось мав стати батьком і не побачив первістка, не потримав на руках, є ті, хто обійняв маленького беззубка вперше й востаннє.
Які ж у наших Героїв очі! Які в них особливі, глибокі, розумні очі. Заглядають нам у самісіньке серце, а воно кожного разу тріпотить, болить і рветься на шматочки.
Знову прийшли запеклі вороги знищувати край наш. Скільки горя не вміщається вже під небесами! Моторошно, боляче, коли руйнуються міста й селища, стирається з лиця землі те, що створено в ім’я життя, й саме життя теж.
Ми не здаємося, нас не залякати ні холодом, ні голодом, ні атомними бомбами. Наші воїни, сини наші — мужні, міцні, незламні, вони знають, що відстоюють: право на свободу, право на існування нації, право на життя. Слава вам, справжні воїни правди! Настав час (так уже склалося) виконати свою місію, знищити саме зло світове. Але ж якою ціною! Якою страшною ціною...
Свічечка до свічечки. Слово до слова...
Ви є, ви тут, ви з нами. Так високо підійнявся вогник, тоненькою ниточкою віддає своє світло й тепло.
Ми пов’язані з вами волею, надією, любов’ю та вірою в майбутнє.
Ті, хто вижили, вціліли якимось дивом, урятувалися, довгий час нічого не розповідали. На всі питання — короткі, скупі відповіді.
Тільки зараз зрозуміла, чому: по-перше, переслідування й заборона на розголос, а по-друге — біль. Такий біль і жах, що ціпеніла душа, знову й знову відкривалися рани, кривавили споминами, які хотілося викреслити назавжди. Дехто просто закривав, стирав для себе ці страхітні події, щоб просто не зійти з глузду й жити далі.
Уже через багато-багато років, зрозумівши, що вони є останніми живими свідками тих страшних подій, старенькі почали згадувати й ділитися...
Плаче свічка, стікають тоненькі цівочки воскових сліз, застигають крапельками й струмочками. Боже, скільки тих сліз випало на долю України, на долі матерів, жінок, чоловіків, діточок?
Хвилюється вогник, догорає, прощається...
У кімнаті темно. А за вікном — ЗОРІ. Там, за склом, яскраві, великі й маленькі, їх так багато! Ловлю себе на тому, що всміхаюся, радію, неначе отримала дарунок. Ось вони, зорі — є! Злетілися на маленьку цяточку світла пам’ятної свічі. Це ви, наші рідні: замучені голодом, по-звірячому знищені, похоронені живцем. Це ви злетілися, щоб сказати нам: «Світіть, бо найменший промінь перемагає темінь! Боріться, бо без боротьби не буває перемоги! Тримайтеся! Усе буде Україна!»
11.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969540
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Я таїну свою вкладу між сторінками
і книжку заховаю вглиб полиці.
Там всі листи твої, усе, що поміж нами,
в словах і побажаннях... до дрібниці.
Весна пройшлась по білому рожевим,
сплела вінок із золотих кульбабок.
Просте і звичне стало враз суттєвим,
значним і неповторним, як світанок.
Примружувалось сонце в сірих хмарах
від щастя нашого, від одягу черешень.
А час і світ уже стояв на зламах —
попереду був червень... сорок перший.
А далі що? А далі — просто тиша.
***
Розвіялися сім’ячком кульбаби,
розсипались сини всі білим світом.
Дорослі вже, та на свята́ до мами,
щоб душі добрим словом відігріти.
Ну а вона, щаслива, як ніколи:
— Три соколи додому прилетіли!
Клопочеться, запрошує до столу,
милується: «Хлоп’ята, мої милі!»
Пригладжує на кожному сорочку,
наслухатись не може, надивитись!
Щасливий день звертається в куточку
й лишається, щоби завжди світити.
Не проросли із сім’ячок кульбаби,
червоні маки відкровили в терни.
Війна втовкла усюдисущі лапи
в лихі вісімдесяті нескінченні.
Чом, мамо, сієш чорнобривці й маки
із року в рік з упертістю дитини?
— Я сію всім синам наземні знаки,
щоб з веснами у рідний край летіли.
А далі що? А далі – тільки тиша...
***
Моя красуне, крихітне зайчатко!
Прийде весна, і ти побачиш диво —
розтане сніг холодний для початку,
проб’ються перші проліски сміливо.
З кульбабок сплетемо́ тобі віночок,
він буде синім очкам пасувати.
І ніжками, он, аж на той горбочок,
підемо сонце весняне стрічати.
Нема весни... лишився місяць лютий.
По-лютому душа заціпеніла.
Як тяжко їй обійми розімкнути
і залишати рідних всіх несила.
Та злість висушує з очей солоні сльози,
вдягається в броню, взуває берці.
Назустріч безперечній перемозі
роблю цей крок із вірою у серці.
Пишу листа тобі, моя дитино,
прости, що йду, по-іншому не можу.
Схилилася поранена калина...
Ми мусимо спинить орду ворожу.
Які ж то потім весни будуть щасні,
бо лихо скотиться у засвіти навіки!
Знайдеш мій лист, там, де ночують казки,
він про любов, він про життя... і тільки.
О, людство, не мовчи! Не треба тиші!
Скасуй і засуди прокляті війни.
Нам розірвати пута віковічні
й щасливе майбуття збудують вільні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Обіцяють шторми, біля моря хвилюються чайки —
то злітають, то знову вертають на мокрий пісок.
Підіймайтеся, хвилі, до пірса, пташиної зграйки,
прокричіть, проревіть свій оглушно-розкотистий рок.
З вами я прокричу, що вже в серці несила тримати,
з вами виплачу біль і нестерпну журбу із грудей.
Аби голос і сльози змогли всіх катюг покарати —
то хватило би сліз матерів й голосіння дітей.
Рідне море моє, ти неначе мудрець віковічний,
приховав свої рани і зцілюєш душі людські...
Я тобі заспіваю сумної, протяжної пісні,
як співали колись легендарні вкраїнські мужі.
Як співають нащадки — герої новітньої битви.
Честь вам, ратники наші, пошана та вічна хвала!
В двадцять першому віці свій край від руzні боронити —
то є воля й любов, що від пращурів в душі вросла.
Ви, маzковські клопи, марно ставите злежані міни.
Жодний смертний не зможе ніколи впокорити ДУХ.
Він живе і голосить, вирує у кожній клітині
на землі й над землею, у водах країни — навкруг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Я тебе, злодюго, дратую
навіть тим, що живу — не існую!
Полотно на моєму мольберті
не сприймає образів смерті.
Я на ньому малюю вічність:
вчора — казку, сьогодні — дійсність.
Сміх дитини, мамині очі,
сни космічні — прості й пророчі.
Я тебе, чужинець, нервую
тим, що небо блакитне малюю,
тим, що світ пізнаю і сприймаю,
а тебе в цьому світі немає!
Як немає війни і зброї,
взагалі — ні насильств, ні крові.
У обіймах лиш жінка і діти
й сто причин, щоб життя любити.
Я тебе, ординець, лякаю
тим, що правду про тебе знаю.
Всі приховані в шафах скелети:
цитаделі твої — лиш намети,
домовини спотворених істин
і хрести у крові... прісно*
Ти тепер мене дійсно бійся —
сам прийшов на моє обійстя.
Як шатун скаженієш, кате,
справедливою буде відплата
і ганьба на весь світ тобі вічна,
а нащадкам доля трагічна.
Я тебе, супостат, іритую.
Кольорове життя малюю.
Темні вже застигають фарби,
на їх фоні з’являться мальви...
Діти будуть збирати квіти
і у вільній країні жити.
*прісно – вічно, завжди
Таня СВІТЛА
05.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Роби своє, роби, що тільки можеш.
Не зупиняйся, сумніви відкинь.
Нехай лиш Україна переможе
задля своїх щасливих поколінь.
Мужніємо, дух боротьби зростає,
все зайве відкидає без жалю.
«Калина» й «Стефанія» надихає…
Ти ж, матінко моя, порадь, молю.
Наснись мені, аби змогла забути,
хоча б на мить, без стогону душі:
двадцять четверте, ранок, місяць лютий —
звірячий рик на зірваній межі.
Весна квітує, тягнеться до сонця,
вже вишні наливаються, сливки.
Дотягуються мальви до віконця,
пшеничка намагається рости.
По цій пашниці, по красі — із градів,
Снарядами й ракетами — в людей.
То скільки тої погані і гадів,
садистів, ксенофобів всіх мастей
залізло, окопалося й паскудить,
вбиває наших сонячних дітей?
Є нації — руйнівники і юди,
уся їх суть — червоний мавзолей.
Та нам своє вершить у рідній хаті:
звільнитися від зайд і павуків.
Синів-героїв гідно зустрічати
і відродитися на заздрощі богів.
Таня СВІТЛА
05.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022
[i]Воля не дається, воля дістається
Тим, у кого вона в серці живе!
/Народна пісня/
[/i]
Година довше доби...
Стискаю зубами пошерхлі губи.
Біль попід шкірою повзає грубим
полозом спеченої злоби.
Серце моє, де ти?
Збираю докупи твої окрайці.
Тремтять непокірні замерзлі пальці
над вогником немічної свічі...
Немає вже ні сльози.
Діти не вірять в громи́ й зірниці,
діти чекають шматочок хлібця,
з снігу вологи або з роси!
Де ти, Творець? Спаси!
Ліпляться душі одна до одної,
знайомі слова з пісні народної
підхоплюють всі голоси.
Пісне наша, лети!
Стань для ворога вбивчою силою,
краєм безодні, сконом, могилою...
За кожну сльозу відомсти.
Таня СВІТЛА
24.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022
Ви, нащадки незламних січових козаків,
гайдамацьких родів, волелюбного люду країни!
Наша ненька-Вкраїна гуртує відважних синів —
щоб ніхто не посмів із країни зробити руїну!
Все було... і таке вже було... і не раз.
Пригадайте хоч знищений вщент легендарний Батурин;
українських борців проти іродів, хворих на сказ,
хто червоне знамено підняв на смертях і тортурах.
Ось вони знову тут, звіром рвуться до хат,
не чекайте від зграй навіжених нічого людського.
Закарбуйте: нас зараз вбиває російський солдат,
і у нього залізний наказ: «Не жаліти нікого».
Хтось ще вірить, що так вони йдуть визволять?
Хтось ще хоче під ті прапори із курчам двоголовим?
Саме час... і по білій хустині теж будуть стрілять,
та в добірнім зерні завжди знайдеться жменя полови.
Наші лицарі ДУХУ, ви мужні й стійкі,
в ланцюжках ДНК, в ваших генах гарячої крові
ВІРНІСТЬ, ВОЛЯ й СВОБОДА, не просто слова пломінкі —
Тестаменти* народу незламні, святі і прозорі.
Всі гуртом, як один, підіймаємо стяг!
Грайте, сурми козацькі, литаври, ззивайте до бою!
Ми — народ України! Ми будемо жити в віках!
Буде зріти колосся і небо іскріть синявою.
Таня СВІТЛА
18.03.2022 р.
*Тестаменти – заповіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Ти не здригнувся, світе? Поглянь на нас! Сюди!
Тут дівчинка маленька вмирала без води.
Вже не було матусі... Завали, темінь, жах.
Молитви в породіллі застигли на вустах.
Розтрощені лікарні... ракети в Бабин Яр.
Народжені в підвалах, кричіть — ваш час настав!
Він буде мирним, кращим — віднині і повік,
у новому столітті йде двадцять другий рік.
Холодний Яр, прокинься, Батурин, підведись!
Герої Крут, ви поряд... Вкраїна зараз — ВІСЬ!
Тут з’єднуються душі в непереможний ДУХ
і резонує віра на згарищі розрух.
Примножуються сили з землі, з небес, з основ.
Слова з самого серця повторюємо знов:
— Тримайтеся, рідненькі, найкращі від усіх!
Любов зсуває гори, стає окрай доріг.
Ти розумієш, світе?! Любов підносить ввись
таку незламну силу в єдиному — «Борись!».
І рознесе по колу цей клич Чумацький шлях.
Відроджене сьогодні — залишиться в віках.
Таня СВІТЛА
14.03.2022 р.
Художник Олег Шупляк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022
Я не соромлюсь своїх сліз
і слів гарячих не соромлюсь.
Усім страхам напереріз
утримую стійку свідомість.
Ви, подруги мої, жінки!
В нас накопичилася сила:
з джерел родимої землі,
з усього, що вона вродила.
Від наших вікових Родів
злетіться, сяйні Берегині!
Пильнуймо ж воїнів-синів
на всіх теренах України!
Напнем вітрила із броні
своїх сердець, мольби і віри!
Нехай би в ці буремні дні
ворожі сили скам’яніли.
З’єднаймо наші рушники
(у кого ще скарби такі є?) —
щитом хай будуть там вони,
де вже надія ледь жевріє.
Запалимо разом свічки,
розвієм навкруги зернини,
щоб спали мирно діточки —
любові паростки-стеблини.
В усі часи, на всіх кутках
землі, що споконвіку наша,
йшла жінка з немовлям в руках —
свята, стражденна і відважна.
Таня СВІТЛА
08.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
Не вірте ворогам — вони всі брехуни.
Нещасні «кролики біленькі»... заблукали.
Всі мирні вчителі, кого лиш не спини,
куди і як ішли, не відали, не знали.
Проїхали кордон, не втямили й коли —
послали ж «бідолашних» на навчання.
А винні все оті, прострочені пайки:
доводилось спинятися негайно.
Не вірте ворогам, вони всі як один,
завчили текст, де всі слова облудні.
Вони стяглись сюди не в поле на зажин —
вбивати йшли, недолюди паскудні.
Із градів по хатах, лікарнях, дитсадках...
Їм танком по живих нічого не вартує.
Це їхній «Іскандер» все обертає в прах.
В них лютість клекотить і ненависть вирує.
Всі лізуть визволять, воліють нам добра,
вирішують, як тут усім потрібно жити.
Ідіть під три чорти, проклята московня!
Не треба вірить їм й нема чого жаліти.
Таня СВІТЛА
05.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2022
Говори мені, говори мені, говори
голубині слова — найніжніші зізнання свої.
І нехай наші зими вибілюють давні мости,
по яких несподівано швидко ми з весен прийшли.
Заспівай мені, заспівай мені, заспівай,
відшукай ту єдину до серця стежину, той плай
між горами щоденних турбот, між скелинами справ,
щоб світилися душі потужністю в сотні заграв.
Шепочи мені, шепочи мені, нашепчи
ті слова, що ніколи й нікому не розповісти,
ті слова, що насичують світлом клітини-світи
і пробуджують жінку, як землю, аби зацвісти.
Обійми мене, обійми мене, обійми!
Хай вже іній в волоссі і скрипнула юність дверми.
Обміняю шаленість жаги на грайливість тепла,
щоби радість кружляла-дзвеніла... чи просто була.
Таня СВІТЛА
02.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2022
Глухну від тиші,
що можна розрізати, наче ножем паляницю.
Пишуться вірші...
Зорані болем за кревну мою Лебедицю.*
Ненько, рідненька!
Вкотре втрачаєш звитяжців своїх, оборонців.
Як же раненько
оком червоним над вічністю сходити сонцю?
Хмари, зникайте!
Світло і сонце є правди священної сила.
Зайди, вертайтесь!
Вам тут ні хліба, ні ниви... лиш тлін і могила.
Цінності, кажеш,
скріпи імперські впровадити треба по світу?
Щезни геть, враже!
Жертви злочинств закликають до помсти й відвіту.
Вам, ренегати,
трунком кукі́ль засіватиме збіжжя й поріддя.
Нам же єднатись
і в боротьбі подолати часи лихоліття!
Таня СВІТЛА
02.2020 - 02.2022 р.
*Лебедія — стародавня назва України
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
[i]Дорогій матусі з любов’ю[/i]
Ці дні сумні, в них спомини живуть,
гостріше і гучніше б’ють у скроні.
Червоні ружі камінь обплетуть,
від сліз промоклі і, мабу́ть, солоні.
І скільки б не минуло днів і літ,
ти — моя мама, я — твоя дитина.
Іду до світла навмання і вбрід,
а на шляхах: то пал, то хуртовина.
Не нарікаю, не подумай, ні.
Відбудеться усе, що має збутись.
Ти не хвилюйся — хороше мені.
До рук твоїх от тільки б доторкнутись.
Не вірю я, що зовсім ти пішла...
Що все пропало... радість, щастя, досвід,
вервечки доброти, турбот, тепла
згубилися, як під промінням роси.
А що любов? Вона завжди жива,
як райдуга, як макові вітрила...
Йде світло, наче світиться зоря,
а та, сердешна, вже давно згоріла.
Я тру і тру долонями граніт,
немовби чорний камінь в чомусь винен.
Усім єством ловлю раптовий слід,
відмітку, знак, послання янголине.
Живе любов у правнуках твоїх,
вони підхоплять сподівання, мрії,
лунатиме тобі властивий сміх
і голос твій у пісні Соломії*.
22.01.2022 р.
*Соломія - найменша правнучка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022
https://youtu.be/20iWVRk0S14
Ой ти річко моя, ріка,
що ж водиця твоя гірка?
Певне в ній і моя сльоза
(Смута хмарами наповза)...
Пропливу, повернусь, пусти
до своєї, як кров, землі.
Крізь завіси вогню, югу,
крізь обриду тяжку й тугу
до порогу, де рідні всі
запропали в часи лихі.
Відчай болем на серце ліг,
не зійти вже на той поріг.
Пам’ять тулиться до гнізда —
там лелека... Невже жива?
Все зруйновано, ні душі,
в землю вгрузнули курені.
А в п’янких степах сіножать,
косарі, як один, мовчать.
Білі-білі в усіх сорочки,
не почують тебе, не кричи.
Розіпнусь на землі хрестом,
припаду своїм грішним чолом.
— Ти, як мати, зі мною поплач
і пробач... і пробач, пробач.
Мріяв, вірив, стримів, шукав
поміж війн, вогняних заграв:
хто тут ворог і хто нам свій?
Звився відчай в тугий сувій.
Від зневіри змістилася вісь,
скособочився світ, як віз.
Ти невловне піди спіймай,
коли трунку в житті за край.
Підіймусь, загострю косу
та чепіги плуга стисну
і за ним по масній борозні...
Зачекались поля мовчазні.
Предковічна земле моя,
розпізнай свого ратая.
Ти відроджуєшся навесні —
дай надію таку й мені!
12.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2021
Краю мій, де всі твої сини,
котрі рідну землю боронили?
Лихо слідом пленталось за ними
і чіплялось за боки і крила,
бо й саме втомилося, безсиле,
чорну млу жбурляти вслід собі.
Краю мій, чи пам’ятаєш ти
всі гонитви через непокору?
Згубне переселення народу
в рабство, у полон, у нікуди…
Най не буде вищої мети,
ніж зібрати зерна золоті:
втрачені, без права прорости,
визріти і відродитись знову.
Ну а ви, кати мого народу,
рівнозначну кару понесли?
Таня СВІТЛА
09.2021 р.
Пам'ятник депортованим українцям в Тернополі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2021
Люблю тебе за мовчазну присутність,
за погляд ніжності, чутливість губ…
За те, що кожен день читаю повість
твоїх очей, ночей, жаданих згуб.
За що люблю? Ти запитай… чи знаєш?
За щирий сміх, ненаграну сльозу,
беззахисність — відкрите серце настіж
довірливо роздарює красу.
За струм від дотиків, за пахощі волосся,
за сонм відтінків в настроях твоїх:
то чортики в очах, то в ливень боса,
уперта дівчинка, романтик-пустосміх.
За звичку прокидатися лиш сонце
забарвить обрій кольорами мрій.
Твоє: «…люблю» і щастя суголосне
відлунком серця: «… твій, навіки твій».
Таня СВІТЛА
09.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2021
[i]Тиша — єдиний простір, де Дух розправляє крила.
Антуан де Сент-Екзюпері[/i]
А пам’ять уперто збирає в букет незабудки.
В них жовті серединки і голубі пелюстки.
Ти йшов і спинився у колі німотної пустки...
Хто поряд, хто далі, а хтось лиш купує квитки...
На першому старті, у пошуках вірних розв’язок,
в дорогах нелегких, аби обійти валуни,
життя в допомогу дарує доволі підказок —
дослухайся краще й зі шляху свого не зверни.
Що буде, як буде, народиться щось із нічого?
Із кола на відлік, на виріст, на будь-який строк.
Є шанс на відродження світла у собі живого
із тиші, що носить відбитки наскрізних думок.
Спинився... Послухай, як слушне народиться слово,
чи тільки протяжний в повітрі закріпиться звук.
Це буде те справжнє, ймовірно, точніше земного,
бо з тиші, бо з ладу, без домішок зайвих сполук.
Ти ж цього хотів, ти жадав рівноваги й спокою,
почути й побачити, як віддзеркалить душа
й нарешті домовиться, грішна, сама із собою,
а інших можливостей, певно, для неї нема.
І пам’ять не просто вертає у просвіток часу,
де грілась любов у небесно-ясних пелюстках,
в серединку щастя... Там мама вплітала у косу
усю свою ніжність і світ твій тримала в руках.
Таня СВІТЛА
08.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2021
Я вітаю тебе, Дух води, Дух безмежного моря!
Я в твоїх володіннях й проситиму трішки щедрот:
щоб звільнила вода від страхів, перевтоми та болю
і хвороби усі віднесла аж за тридев’ять вод.
Грає пісню неспішну свою невгамована хвиля,
набігає на мить, обіймає дрібненький пісок.
Що, солона водиця, у тебе я ще б попросила?
Може просто надію і чистого щастя ковток.
Збережи моїх діток, з онуками ніжно пограйся:
пригорни, погойдай, напророч їм роки золоті.
Хай любов буде їм, як проста заповітна прикраса
(щиро дякую долі в безмежній її доброті).
Дні стікають з долонь, відкидаючи блиски на плесо,
й рахувати не треба. Який в тому відліку сенс?...
У свій час, аби разом з коханим не кинути весла,
проплисти, як годиться, до риски відкритих небес.
Таня СВІТЛА
06.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2021
Дві зірки із різних сузір’їв торкаються світлом.
А може не тільки? А може між ними є музика?
Така собі музика ніжності лине над світом.
Любов — диригент — музикант — партитура — акустика.
Дві зірки із різних сузір’їв — невже не зустрінуться?
Невже всі закони незмінні, шляхи-траєкторії?...
Ви бачили? Падають в небо замріяні китиці,
коли навесні розквітають каштани й магнолії.
І лине мелодія вічності... вічності... вічності!
Гойдаються нотки на низочках сонячних променів.
Тонкі балеринки з кульбаб у своїй білосніжності
кружляють, весняною ласкою вкотре оновлені.
О, Духи землі, Духи неба — гіганти могутності,
ви в вічному русі, зборонці вселенської істини.
Як нам вас почути, збагнути, зрости у свідомості,
до перших джерел повернутися душами чистими?
Торкаємось світлом, як зорі, коханням, пошаною,
аби не стихала, творилася вічна мелодія,
ставала для кожного і рятівною, й жаданою...
Любов — диригент, партитура — космічна гармонія.
Таня СВІТЛА
06.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2021
Рідним і друзям, які повертаються лише в спогадах
Твої губи лоскочуть пальці
поцілунками, теплим подихом.
Може квіткою стану вранці,
може порохом.
— Що з тобою, моя лебідко?
Мерзлі роси бринять у голосі.
— То тривоги… ти знаєш звідки —
сірі полози.
То неспокій і ніч у плетиві
вигаптовують думи хрестиком.
Сили б крилам та міці злетові —
в синь метеликом.
Не судилося нам нажитися
по-казковому: в щасті-радості...
Вітру бігти, а річці витися
в безоглядності.
Там, де небо сплелося з травами,
смужка яси — тонка розщілина —
то межа між світами-явами
не розділена.
Для побачень або для зцілення —
як в одну, так і в іншу сторону,
якщо серце на двох розділене —
жереб порівну.
Твої губи зігріли пальці...
Пригортаюсь душею, поглядом.
Все ж собою залишусь вранці,
тільки спогадом.
Таня СВІТЛА
05.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021
[i]Неможливо провести кордон там, де закінчується передчуття і починається справжня любов.
О. Грін[/i]
Весняний дощ іскрить у світлі ліхтаря,
відтворює ілюзію динаміки.
Як заворожує нас вогник і вода
малюнками уявної мозаїки.
Ти запроси нас, дощ, у дрімоту думок,
виті́йство рухів, прихисток мовчання,
невмисних дотиків повітряний місток —
ознак взаємності у вирі сподівання.
Все залишається за при́стінком зі скла:
нестримний час, сценарії і ролі.
Чи винна ти кому, чи може винен я,
погодившись на прийняття любові?
Нема минулого, щоб пережити знов,
лиш зазирнути можна — не торкнутись.
Складними кроками ми йшли, без настанов,
аби під цим дощем не розминутись.
Хай пам’ять всотує насиченість хвилин
тонкою плавністю передчуття любові.
Роздмухаєм вогонь із двох палких жарин,
щоб сумніви згоріли полинові.
Таня СВІТЛА
03.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2021
Сьогодні завірюха. Стукає до хати, скиглить, як мале дитя, а то заспіває свою пісню прямо в комин, у всі щілини й вікна. Сьогодні дзеркальна дата — 12.02.2021. Що ж вона віддзеркалить в мені, як відізветься? Ніч... Удома затишно... Тільки чутно, як набігає вітер з усіх боків, танцює по колу, засипає стежки-доріжки білим снігом. І так біло за вікнами, неначе свято.
Згадую рідне місто, дитинство й далекі зими — такі веселі й довгі. Було, прокидаєшся вранці — ще темно, а батько вже відгортає сніг і чутно, як дерев’яною лопатою він відкидає ті зимові скарби, які натрусилися за ніч. І так смачно, так приємно від того шурхоту, так святково-світло стає на душі... Можна ще полежати, закутатися в ковдру й крізь солодку дрімоту чути оте «човг-човг», «човг-човг». Пройшло понад пів століття, а пам’ятається, неначе цієї зими чула.
Треба прокидатися та йти до школи. Були такі дні, коли не вчилися, бо морози до двадцяти й нижче. В холоди вдягали мені цигейкову шубу й замотували зверху бабусиною хустиною пуховою аж попід руки навхрест, взували валянки — в такому вбранні ні мороз, ні вітер не страшні. Тільки щоки червоні, як намальовані...
А ще мені так запам’яталися пташки з червоними грудьми — снігурі. Вони повсідаються на гілочки й мов квіточки — такі гарненькі. Їх було багато, й ми вішали на ті гілочки для них гостинці. Зараз таких не всюди зустрінеш.
Ліпили снігову бабу (й чому бабу, може на зразок скіфських?). Просили в бабусі справжню моркву, бурячок — рум’янець для щічок, вугликів замість ґудзиків і мітлу. От вам і сніговик чи снігова баба — справжнісінька! Їли бурульки. Бабуся казала, що можна через те захворіти на ангіну. Та хіба відмовишся від такої спокуси?
Снігу було багато, його нагортали й нагортали до великих кучугур. Дітлашня рила собі в них різні ходи, а дорослі сварилися й забороняли таке робити. Та кого цим зупиниш? Будували фортеці й башти, гралися в сніжки; замерзали, бігли додому погрітися й випити гарячого чаю з блюдця (так бабуся любила, бо смачніше), ще й із цукром вприкуску. Чудові дні, чарівні дні, такі далекі й близькі, так трепетно зберігаються в душі. Дитинство... Що може бути краще?
І Новий рік! Це взагалі диво, завжди свято, загадково-чарівне дійство. Вдома всі прикрашали ялинку, в кожного була своя найулюбленіша іграшка. Такі чудові сріблясті бурульки, світлячки, ліхтарики, кульки, намисто зі скла, годинник, на якому без п’яти хвилин дванадцять. Цукерки обов’язково, горішки, серпантин... Усе створювало якийсь особливий настрій, піднесеність. Я пам’ятаю, як було цікаво, весело, тепло. Найкраще, найулюбленіше свято якимось чином залишається з тобою на все життя. Батьки й рідні створюють диво, а потім ти створюєш це диво своїм дітям, а ті, своєю чергою, своїм. І нехай так буде завжди... Хай різнокольоровими вогниками світяться новорічні ялинки й скликають усіх у родинне коло, попри те, де в цей час перебуває душа. (Хотілося, щоб так і було).
До сьогодні я пам’ятаю свою найулюбленішу ялинкову прикрасу — кульку дивовижного смарагдового кольору. Навіть не кульку, а круглясту сльозинку, бо вона була такої форми й напівпрозорою. Може це мій колір дитинства?
Ми раділи подарункам. Ну які тоді були дарунки? Не смартфони, навушники, мікрофони, телефони... Дарували іграшки: ляльку, ведмедика, зайця, олівці... Й ми раділи, ми були щасливі. Дарували книжки, а якщо казки — це просто свято у святі! А ще як із кольоровими малюнками! Чекали Діда Мороза. Як тільки рідним вистачало терпіння відповідати через кожні пів години: «Не поспішай, ще не час! Не ти одна — всім діткам треба принести подарунок! Уже скоро!» Мама заплітала мені дві кіски й вкладала їх на голові віночком, одягали сукні для особливих випадків (а який ще більш особливий?).
Пекли пироги, готували печеню, накривали столи, збиралися всі й бажали один одному: здоров’я, щастя й щоб не було війни...
Мої рідні, мої золоті, я пам’ятаю вас, я пам’ятаю... обіймаю та дякую. За щасливе дитинство й диво, яке ви всі створювали для нас, малих. Ви вміли радіти, вміли зліпити з малого — велике. Ви не жили в розкоші, не гналися за грішми, за якимись великими статками. Вам на долю випали революція, голод, війни й усі тяготи післявоєнного часу. Я не знала дідусів, бо дід Кіндрат загинув у 1944 році, а дід Василь у 1947. Але в цій круговерті жереба й часу якимось чином ви вижили, тому народилась я. Ви повторилися й продовжилися в онуках і правнуках — це і є безсмертя душ. Так сьогодні віддзеркалилося в моїй душі...
На яких тільки тоненьких ниточках-павутинках, невипадкових випадковостях тримаються долі людські!
Таня СВІТЛА
12.02.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905772
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Тримай мене, мій друже, на вершині,
тут велич і краса в стійкім союзі:
ніяковіють сосни темно-сині
на сніжно-білім килимі спокуси.
Не покидай мене, протопим баньку
по-білому — від згуби і застуди.
Сама все розповім: і сон, і байку
з життя-буття країн, яких не буде;
і як судомить молоді та нові
на цій планеті, створеній для щастя...
Кому є діло до людської крові,
коли на часі прастарі напасті:
обітниці, повстання, тюрми, війни,
невинні жертви на догоду бісу?
А десь є зірка — там крокують вільні,
здолавши перешкод стійку завісу.
Десь є сузір’я — там плекають правду,
будуючи епоху милосердя.
Чого чекаєм? Може зорепаду,
якихось див-предив і правосуддя?
Твоя земля... і тут твоя вершина!
У цім житті вже іншої не буде.
Спадуть сніги і вщухне хуртовина,
зазеленіють паростки усюди.
І буде новий день, і будуть люди
в твоїй до щему любій Україні,
відійдуть вороги шляхами Юди.
Хай буде так! На всі віки віднині.
Таня СВІТЛА
02.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Місток між роками — всього секундочка,
на ньому важливих надій візок:
задумів вузлик, довіри грудочка,
липівка радощів, див і казок,
щастя осяйного по вінця мірочка,
кошик кохання і різних щедрот,
скибочка місяця, крихітка-зірочка,
ніжності скринька, пісень хоровод.
Доброго гумору воскова свічечка,
діжечка сміху дитячим серцям,
вдячністю вишита шовкова стрічечка —
щира пошана Роду й Батькам.
Таня СВІТЛА
01.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Вихвалялася калюжа перед небом:
—В мене зірочки свої і місяць є!
Усміхалось небо: «Хвастати не треба…
Де подінешся, як сонечко зійде?»
12.2020р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2020
Пригорнуся до тебе спогадом
і від ніжності задихнусь.
Наче сонях до сонця — солодко,
загадково так усміхнусь.
Тою ніжністю уся сповнена —
не розплескати б, не зронить.
Незвичайна якась диковина
поміж нами зростає вмить.
Так, неначе й немає відстані,
ритми серця — в єдиний такт.
У любові на теплій пристані
вік би разом, аби щоб так:
до тремтіння в сплеті́нні сонячнім,
до сліз радості на очах
спільне щастя, як тверджу зводячи,
у думках, наяву і снах...
Таня СВІТЛА
12.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2020
Безжальний вітер зірвав із дерева зелений листочок. Той кружляв і навіть не розумів, що вже не на гілочці гойдається, а падає.
— Як? Я хочу на дерево, я хочу ще тепла літнього й маминого, хочу буяти, дивитися на квіти й плоди. Хочу відчувати, як вони народжуються, ростуть, червоніють, наливаються соками, зріють. Хочу прикривати їх від пекучого сонечка й холодних дощів, ніжити, милуватися. Мені потрібно! Я ж є, я тут, подивіться... Я люблю сонце, я люблю землю, люблю своє дерево! Я хотів бути корисним, віддавати себе й жовтіти, старіти, як усі.
Я впав, і сама земля зітхнула протяжно, гірко, збентежено. Їй теж було прикро, я це відчув. Я впав, мене ще ворушив вітер, неначе хотів підійняти, але не зміг, і я не зміг підійнятися, тільки перевертався в надії, що вітер усе ж збереться із силами й виштовхає мене наверх. Та він понісся далі, бо така вже його вдача. Ще декілька разів озирався, але, мабуть, час не давав йому зупинитися... Про це я нічого не знаю, не знаю про час...
Я не можу пригадати, чи боляче мені було відриватися, та зараз мабуть нічого не боліло, може тільки всередині щось відділилося, неначе частка мене залишилася там — нагорі, на дереві. А мене самого там немає... Я буду пам’ятати свої дні й ночі, й зорі, які наче світлячки заплутувалися в гілочках і цілувалися, я бачив! І танули, коли починався ранок. Мені подобалась одна з них, бо світилася по-особливому й ввижалося, що вона завжди всміхається мені.
Були дні, коли всі чекали дощу, бо хотілося вмитися, напитися й співати. Співати! Потім веселки окреслювали півкулі та запрошували до свого чарівного різнокольорового шатра. Прилітали птахи. Деякі витьохкували дзвінко й радісно, деякі грізно повчали й навіть сварилися на всіх із самої верхівки. Ще прилітав крук, чорний, як захмарена ніч, і його «кру-кру» відганяло малих горобців і синичок. Дерево любило крука, вважало його особливим...
І це все покинути? Все! Що квітне, росте, зачаровує, закохує... Всю красу, простір, рідне дерево, друзів, кохану зірочку, листочки, які тільки-но розпустилися й квіточки, які збираються цвісти. Я дихав, жив, був... Ніхто не винен... Вітер сильніший, він поспішав наздоганяти час. Хто розуміє вітер і час?
У Києві ожеледиця. Такої не було, може, й сто років. Молодий чоловік поспішав додому. Його, як завжди, чекали рідні. Й упав, він упав на землю, бо було дуже слизько, такої ожеледиці не було... та і яка різниця, коли вона була в останній раз. Останній раз... Упав, як листочок... Напевне й не зрозумів, як це сталося. Не врятували. Може вітер у лице й час зупинився (хто тепер знає?), і хто взагалі щось знає про вітер і час, про «де» й «коли». Його звати Андрій, йому 38 і в наступному році 38, і через рік... Упав Андрій... І земля завмерла, здригнулася, застогнала, може він це відчув, як відчули наші розгублені надірвані серця.
Його серце зараз живе, його нирки живуть, його печінка живе. Четверо людей отримали донорські органи, серед них дівчинка трьох років. Живіть, тільки живіть — це найкраща подяка, це продовження... надія та любов.
Нехай славиться ім’я твоє, Андрію!
Таня СВІТЛА
12.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898936
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2020
Зимова хуга викрала наш сон.
Приворожила вогники в каміні.
Для нас лиш двох сьогодні грає саксофон.
І ловлять стіни легкокрилі напівтіні.
Бери мене у незрівнянний край,
де ніжності співається осанна.
Безцінні миті… Грай, маестро, грай
"Осінній смуток" геніального Леграна.
Літай, кружляй, неси свою любов,
той "смуток" провокує на прозріння...
Подяка до небес за те, що знов і знов
в нас відкликається кохання, як спасіння.
Впізнай мене в наступному житті,
хай нотний стан підкаже нам паролі.
Вже грає саксофон романтику дощів,
ми ж замовляємо мелодію любові.
Таня СВІТЛА
2018 - 2020 р.
Художник Світлана Біловодова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020
[i]Сьогодні 40 днів як немає моєї подруги Галини. Сумую, пам'ятаю і дякую за добро...[/i]
Дівчатко з повітряним змієм... Як весело їм.
Строкатий уміє щодуху здійматися високо.
Він з вітром змагається — бути кому головним,
допоки є час і джерельце наснаги не висохло.
Ще крок, ще ривок, без зупинки вперед і вперед.
Ще миті, години, події... і ро́ки осілися.
Вже вилиняв змій, заіржавів старий «ласепед»,
а лялька на щастя, що мама пошила, лишилася.
І де ж воно, щастя? В яких заблукало краях?
Було, відчувала і якось нараз загубилося.
Манило любов’ю, та серце усе в мозолях...
Не кожної днини, не кожного літа зігрілося.
І радість була! Потримати в руках немовля,
ростити водночас: панянку, і доню, й подругу.
Ще пестити внуків — от втіха й снага звідкіля!
У буднях журливих навчитися бачити райдугу.
Дівчатко з повітряним змієм... подруго моя,
яскрава лелітка у вишивці ниви життєвої.
Мотузочка з рук... і розкута душа — в небеса.
Там тиша із правди й любові у вічності сивої.
Таня СВІТЛА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Ні, ні, ні — не впускайте його!
Кажуть, кращий... Для чого нам кращі?
Може й геній... Вони ж непутящі.
То навіщо? Доволі й свого.
Ні, ні, ні — ви не кличте його!
Ви тихенько живіть, тихо-звично.
Зміни, злами — усе патетично.
То як гра... наче всі заодно.
Ні, ні, ні — ви його не беріть.
Він один зможе стільки зробити!
Ви скажіть, що готуються звіти,
він невчасно, даремно... скажіть.
Поясніть, що у нас все гаразд,
тут умілі, моторні, розумні.
Виникає хіба який сумнів?
То усе й опрацюймо якраз.
Скільки можна?! Нарешті спиніть!
Де всі ті, хто отак дошкуляли?
Планували, рекли, закликали...
Що, несила цього зрозуміть?
Так, в опалі віками: пророки,
деміурги, таланти, творці...
Переможуть підступні гравці,
бо байдужість формує пороки.
Таня СВІТЛА
08.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
Там початок кінця,
де, не висмикнув болю вчорашнього,
Ми, бажаючи спокою,
лагідно день провели.
К. Симонов
Нічний перон... нас двоє... порожнеча.
Застигли всі слова в куточках губ.
Неначе камінь втримую на плечах,
а в скронях невідступне «приголуб»,
щоб потім не жаліти, не жаль... і ...ти
що все пройшло, як дощик крізь пісок.
Ще руки на плечах, ще пахнуть квіти,
попереду складний до болю крок.
— Чекай мене... і поцілунки спішні.
Не плач — солона по щоці сльоза.
Я повернусь, коли розквітнуть вишні,
весною і кохання воскреса.
— Не плачу я — то вітер-опівнічник,
захолодив і щезнув крадькома.
Думки мої поклав у твій наплічник,
самій-бо пояснити сил нема.
Нічний перон... одна... і порожнеча...
Вернувся вітер, висушив сльозу.
Лікує час? Прикмета є лелеча:
не покидай гнізда у повінь і грозу.
Таня СВІТЛА
09.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
— Спечіть мені, діду сивий, картопельку в ватрі.
Візьму її, чорнобоку, гарячу-гарячу.
(Он як глянув загадково, і очиці хитрі.
Впізнаю таку відверту та душевну вдачу).
Розкажіть мені, дідуню, про часи минулі,
про любов свою найпершу, потаємні мрії.
Чи в бездоннім вирі щастя хоч коли тонули?
— Ой, були, моя голу́бо, пристрасті отії.
Повідаю, раз спитала... (розкурює люльку).
Любо про роки юнацькі старим споминати.
Молодий, дотепний, красень (уяви на хвильку!)
Вгледів діву біля річки янголом крилатим.
Очки сині, як волошки, рудаве волосся
розплелося, сяє, наче сонечка проміння.
До колін лише у ньому, чи мені здалося.
— Хто ти, — кажу, — чарівнице, диво чи видіння?
— Відвернися, чуєш, швидко, бо покличу тата!
Відвести очей несила, так би і стояти.
— Що ж ти зириш, безсоромний, примара чубата?
— Змилуйся, моя чаклунка, дозволь лиш сказати.
Як ти зволиш, так і буде, та проси, що хочеш:
хоч барвисту зірку з неба, хоч яку чудноту.
— Але ж спритний, не боїшся, пошкодуєш, хлопче!
(Не прогнала, та й у мене відняло німо́ту).
— Дістань мені до схід сонця білої ліле́ї,
Що здолай-травою зветься, у народі кажуть:
здатна відганяти біди і чортів з оселі.
Стережися, бо русалки там тебе й пов’яжуть.
Зникла на останнім слові. Що було робити?
Відшукав озерце чисте, човника надибав.
А тим часом сонце ясне шусть — перепочити.
Місяць мідний — серпик тільки, паляниці скиба,
віддзеркалює, глузує напівсонний з гладі.
А лілеї ні одної — в воді, під листвою.
Нахилився, вдивляюся — небеса зірчаті,
такі ж самі точнісінько, як і наді мною.
Загасив дід свою люльку, подих переводить.
— Далі що — знайшли лілею, чи надії марні?
— Так, дістав, такі от, дочко, були хороводи.
Пощастило, зійшло сонце, небеса безхмарні,
виринула біла квітка з підводного кола.
— А дівчина? Скажіть діду, як її хоч звати?
— Та звичайно... усі знають, її ім’я — Доля.
Ходім до нас вечеряти, й ти будеш знати.
Таня СВІТЛА
09.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Сама в себе спитаю: «Куди я дорогою йду?»
Усвідомлюю тільки, що знаю лише, звідкіля.
Срібно-біло в степах, де травнева цвіте ковила.
Під свічадом зірок в цю одрину шовкову впаду
і відчую тепло, як в дитинстві від рідних долонь.
Як же пахне земля медоносами і молоком!
Розчиняюсь у по́віві, в тиші оглушній цілком.
Попливу в невагомість, безмірний цілющий полон,
щоб доволі напитись снаги із глибинних джерел.
Що в них є? Хто тут був? Кому вітер навіює сни?
То погладить траву, то нуртує її в буруни,
то дарує відлуння протяжних пісень, як тепер.
Де живе тая пісня? В який незапам’ятний день
народились величні слова про нескорений дух?
Вони в кожній стеблині, травині на версти навкруг.
Прокричу, що відчула, вдихну в повну силу легень:
— Тут мій Дім! Тут мій Світ! Тут мій Рід і Родина моя!
Скільки раз воскресала земля, відгорівши до тла.
І ховала зірки, що спадали чи йшли в небеса.
Кожній — квітка-свіча: кому мак, а кому і віха*…
Та раптово, чимдуж, як примара, фантом — кінь рудий,
він неначе влетів з коридорів минулих часів.
Ось хто з вітром на рівних в своїй незабутній красі!
— Не тікай за край неба, скоріше вертайся, радій,
відшукай свого вершника сам на батьківській землі.
Ти не схибиш, та й лицарі світла стискають мечі,
бо ми діти богів, землероби усі, орачі...
Тут мій Дім! Тут мій Світ! Тут мій Рід і надії мої!
Таня СВІТЛА
06.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020
Я пішов від тебе назовсім
у найдовшу холодну ніч.
Роздратованим, майже босим.
Не чекай мене і не клич.
Щось важливе хотів сказати,
чи пояснень яких знайти.
Все життя для мене була ти,
як лампада у темноті.
У часи найтяжчі — розрада,
джерело в жагучій душі.
Моя чиста любов — не знада.
Невже я не казав тобі?
Знаю сам! Мовчазний, упертий,
головного не помічав.
Став скупішим на компліменти,
поспішив до буденних справ.
Що тепер... Озирнувсь навколо:
кожна вулиця тут чужа.
Темінь сніг розтрушує кволо,
промокає без сліз душа.
Загубилися десь валізи,
цигарки всі зійшли на дим.
Як знайти мені компроміси,
щоб єдиним лишатись твоїм?
Срібний місяцю, що порадиш?
Ти ж завжди з жінками на «ти».
Знов планети готують паради,
мерехтять привітно зірки.
Затихають емоції зайві,
впорядковуються думки.
Ось сиджу на знайомій лаві,
якось сам приблукав сюди.
Дім навпроти, в віконці світло
й найрідніший твій силует.
Я ішов, я тікав... та ймовірно —
це був тільки до тебе злет.
Таня СВІТЛА
05.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020
Ох, мій діду, яким же ти був?
Де останній твій бій відгримів?
Хто ще поряд з тобою сягнув
за межу, в широчінь мирних снів?
Якби зараз... про що б запитав?
Якби ж зараз... то що відповім?
Сльози звично сховаю, стривай,
намилуюсь обличчям твоїм.
Що зробила проклята війна!
Все б по-іншому склалось, аби...
Розмололи роки жорнова —
не спечеш з тої дерті хліби.
Я вклоняюсь тобі до землі
і усім, хто відстояв наш дім.
Шепочу: «Ти прости нас, прости...
зберегти ми його не змогли».
Забруднили, впустили злодюг,
а самі десь скраєчку, в кутку...
Ненависний стискає ланцюг
нашу волю й надію хитку.
Треба встигнуть зробити свій крок,
поки мить є і крила несуть!
Ви ж від нас зачекались вісток,
як щасливо в цім домі живуть.
Таня СВІТЛА
05.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020
З днем весняно́го рівнодення!
Багатший на хвилинку світлий день!
Й один промінчик переможе темінь.
Ярися, сило весняних знамень:
Квітуй, буяй, виходь із берегів.
На терезах буття добро сильніше!
Славімо світ, любов, завіт Богів!
І кожен іспит зустрічаємо мудріше.
Таня СВІТЛА
03.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870916
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
Де є любов, там є життя.
(М. Ганді)
Перо зануриться у чорнила — настоянку темної ночі,
А ти розучилась писати пером? Розучилась писати...
Друкуєш літери, а монітор читає нотатки робочі.
Ходиш сама за собою слідо́м з кутка в куток кімнати.
Тиша нічна прислуговує снам, тільки би їх ухопити...
З пера на папір скрапує страх, як давнє вино із міхів.
Він у шпаринках твоїх міркувань вирощує голі віти,
А ті, безлисті, не зацвітуть... допоки не буде втіхи.
Чого у любові більше: страхів чи оп’янінь від щастя,
Ніжних окрилень, солодких мрій та розуміння без слів?
Буває кохання без хитросплетінь радощів і сум’яття,
А ще без острахів, переживань, різних жахів і жалів?
Перо зануриться у чорнила... в глибини минулого віку.
І там лунають пісні колискові над ліжечком немовлят.
І теж матусі шепчуть в надії свою літанію велику:
Про долю щасливу, осяйну стежину, радощів зорепад.
Ти тут і сьогодні здіймай вітрила усім почуттям високим.
Любов поза часом... може єдина собою тримає життя!
Усе, що трапляється в дорозі, не створюється ненароком.
Поводирі твої — серце і розум, та ще душі доброта.
Таня СВІТЛА
04.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
Глухну від тиші,
Що можна розрізати, наче ножем паляницю.
Пишуться вірші...
Зорані болем за кревну мою Лебедицю.*
Ненько, рідненька!
Вкотре втрачаєш звитяжців своїх, оборонців.
Як же раненько
Оком червоним над вічністю сходити сонцю?
Хмари, зникайте!
З променем першим прокинеться воля і сила.
Зайди, вертайтесь!
Вам тут ні хліба, ні ниви... лиш тлін і могила.
Цінності, кажеш,
Скріпи імперські впровадити треба по світу?
Щезни геть, враже!
Жертви злочинств закликають до помсти й відвіту.
Вам, ренегати,
Трунком кукі́ль засіватиме збіжжя й поріддя.
Далі мовчати?
Зволити владі ще раювати під час лихоліття?
Таня СВІТЛА
02.2020 р.
*Лебедія — стародавня назва України
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866134
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.02.2020
— А ти, дідусенько, стрибай-но коником,
зморився коником — будь черв'ячком.
Візьми на плечі вже (я буду дзвоником)
і заспівай мені ще перед сном.
— Моє ти сонечко, руденька зіронько,
усе, що хочеться... зроблю, збагну.
Я обійму тебе всім серцем, дитятко,
в серпанок ніжності сам покладу.
Ці почуття такі... ні з чим не сплутати.
Від тої радості іскриться дух.
Неначе сила є горами рухати,
створити райдужних на небі смуг.
Бабуся з усміхом: “Ой ви ж, два неслухи,
такі однакові — старе й мале!”
А ми малюємо гігантські соняхи,
смішного Олафа і крем-брюле.
Коли ж увечері всі справи зроблені,
казки прочитані, співати час,
прикрию лагідно тебе долонями...
Хай день сьогоднішній не згасне в нас!
Таня СВІТЛА
01.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862282
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 23.01.2020
Ми нікому не винні,
ми сплатили свої борги.
За уміння ходити — розбиті коліна,
за уміння любити — на серці пруги.
Щоби просто дружити,
скільки треба лато́к
на душу свою нашити?
Вся в стрічках,
кольорових нитка̀х,
не злічити.
Може, не так?
Ми різні.., однак
дуже схожі.
Сумніви стримують рух,
тоді уповільнюєшся
на дорозі
і переводиш дух.
Зупинки не може бути!
Тут кожна хвилина — скарб.
Даруєш усмішку перехожим
і потаємний страх:
якщо прочитають твої думки,
або посміються з твоєї мрії,
чи якось не так виглядаєш ти
в очах громади цієї?
Спопели вже свої страхи!
Усі “якщо” і “аби”.
Зціли свою втому
і дух допоможе.
Ми не винні нікому,
ні я, ні ти.
Усі різні,
та все ж таки схожі.
Таня СВІТЛА
12.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019
Біда, біда від наших всіх
недополітиків,
від різних недофахівців,
недоправителів.
Пихатих прихвоснів,
хапуг,
бариг без совісті.
Які останнє все
згребуть...
і рідну землю
продадуть.
Бо як по-іншому
тепер
боротись з бідністю?
Хоч плач, кричи,
втікай, біжи
від псевдокритиків,
від горлодерів-крикунів
і аналітиків,
які за гріш
відкриють “двіж”
брехні й дволикості,
неначе тут і не було
злочинств і підлості.
Вже достобіса допекли
одні обіцянки...
Врятуйте нас від слуг таких,
від їх прихильників.
Вже забалакали ущерть
пустот очільники.
Таня СВІТЛА
11.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858086
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2019
В Одесі тумани. Аномальна зима.
Аномальні, трагічні події...
Знов серця оповила тривога й пітьма
до загострення аритмії.
Пропікає наскрізь, наче всі ми в вогні
разом з дітками опліч.
З відчуттям безпорадності передусім
підкрадається розпач.
Зараз в кого спитати: “За що і чому
янголята злетіли за обрій?”
У завалах, на згарищах п’яту добу
на спасінні — хоробрі.
А в Одесі пожежі... нещадні такі,
знов руїни і жертви.
Може це наші вади даються взнаки
та за сріблом гонитви?
Бездіяльність повсюди, усе навмання,
абищо, абияк і згодиться.
Чорні грифи злетілися, а вороння...
Як же нам відродиться?
Поклонімося тим, хто дітей рятував,
непритомних виносив.
Хто батькам помагав, співчував
і чекав... дні і ночі.
А в Одесі зима, плачуть сірі дощі
та кружляють птахи...
Подивіться!
Таня СВІТЛА
04-14.12.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2019
«Ей пришлось увидеть, как рушится вековой уклад,
превращается в прах и пепел великая империя.
Ее любимая Родина».
Елена Юрачка «Сохрани мое сердце, Париж»
Що ж так плачуть натужно Собору величного дзвони!
Більше знають, напевно, бо все ж їм видніше згори.
Біле сонце пірнає у хвилі холодного моря,
і під галас людський корабель віддає швартові.
Дасть протяжний гудок, відійде від старого причалу,
звично ляже на курс, ненадовго лишаючи слід...
А який ми залишимо слід і де в світі, не знаю,
повернутися, що б там не сталось, даємо обіт.
Ми себе відриваємо з болем й страхо̀м від коріння,
затискаємо жменьку землі, аби віра жила.
Не ставала Вітчизна моя під мечем на коліна,
тому виклик приймає! І честь їй за це, і хвала.
Що ж ви, чайки, вертайтесь, не треба летіти за нами.
Тут ваш дім, тут ваш берег, а там... невідомість одна.
Хтось шепоче молитви, псалтир умиває сльозами,
хтось не має вже сліз — оповила густа пелена.
Звідки взялась ця гідра? Зростили ж самі, обтесали.
Ще не вірили в наміри й силу червоних вождів.
Ще державної зради, відречень, безчестя не знали,
не чекали терору такого, що й світ сторопів.
Тут зіткнулись світогляди різні, як світло і темінь.
І у цім протиборстві невільнім сам гаспид суддя.
Розграбують державу, здадуть всі клейноди за безцінь,
одурілі безбожники знищать родину царя.
Пам'ятайте про нас, ми вже вік стоїмо на причалі.
Наші душі затерплі легенько гойдає габа.
Неможливо дожити свій вік без журби і печалі,
залишивши на рідній землі неспокійні серця.
Таня СВІТЛА
12.2019 р.
Художник Люс`єн Леві-Дюрме "Емігранти в Парижі"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2019
Тривоги полохливі, гайда спати,
хай вас пригорне тепла літня ніч.
Думки, як птахи голосні й крилаті,
летіть собі спокійно навсібіч.
Нас вчили змалку виразно читати,
писати вправно і без помилок
рівняння, теореми, тести, дати,
шкільні завдання вчити на зубок.
Ніхто, ніколи нас не вчив л і т а т и
і вірити, що так можливо теж:
злетіти ввись з кута своєї хати
або зі шпиля стародавніх веж!
В усі часи людей манило небо:
там справжній простір, воля і політ,
там відчуття свободи, в ній потреба
душі в жаданні зрозуміти світ.
Який ти, Світе, і твої закони?
Уявний, різний, в кожного ти свій.
Ми тут вчимось долати перепони,
щоб втілити в буття найкращі з мрій.
Ми прагнемо надійності в усьому...
життя ж не раз наш човник похитне.
Відлуння вторить вічну аксіому:
“Живи щасливо, бо життя одне!”
Таня СВІТЛА
11.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2019
Я бачив, як дівчинка Діду Морозу писала листа.
Складала папір, наче в ньому ховалося диво.
Казала їй мама: “Задумаєш і порахуєш до ста,
не зміниш бажання, тоді і записуй сміливо”.
— Ой, як мені хочеться сукню до свята чарівну,
щоб довга спідниця рожева і пишна-препишна.
І ляльку велику — руденьку Меріду-царівну,
а ще про зимових принцес нова книжечка вийшла...
От тільки бажання одне в мене, тільки єдине!
Цукерок повнісіньку скриньку усім під ялинку!
До столу: фруктові цукати, смачні мандарини.
Та є важливіше: щоб таточко не на годинку —
назовсім, назавжди, на радість, до хати, додому
зайшов, обійняв, пригорнувся б неголений, рідний.
І пахло від нього бензином, металом і димом.
Сміялася б мама і день був такий... неймовірний.
Сусідський хлопчина чекає на татка з полону.
У нього завжди із собою аж два телефони.
Та ще в нашім класі Іринка лякається грому,
не спить, бо ввижаються привиди з сірої зони.
Я кожного ранку стрічаю бабусю стареньку.
Вона зазвичай ненадовго заверне в аптеку,
а потім на цвинтар до внука піде помаленьку.
Мій тато казав, що герой обернувсь на лелеку.
Придумала! Ось що проситиму в Діда Мороза!
Цьому неодмінно радітимуть тато і мама,
сусіда-хлопчина, й Іринці минеться загроза.
Не стану лічити до ста, бо шпарка телеграма!
У ніч новорічну (хай свято спішить якомога)
здійсниться моє, безсумнівно, єдине бажання —
з екрана долине: “Радійте! У нас перемога!
Війна закінчилась! Страшенна, жорстока... остання!”
Таня СВІТЛА
11.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855247
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.11.2019
Давай з тобою вип’ємо вина!
З бокалів на такій тоненькій ніжці.
Давай з тобою вип’ємо до дна
ковточками... удвох — не наодинці.
За наші дні, і взагалі, за час,
що був, що є, і буде.., буде.., буде.
Ще скільки там відведено для нас
до строку все земне ураз забути?
Колись впаде, розіб’ється кришталь
на тисячі скалок — ясних, як сльози.
І, мабуть, жаль, напевне, буде жаль,
що сталися такі метаморфози.
Забарвляться уламки кришталю
у кольори всіх пізнаних емоцій.
Тоді тебе й себе я знов знайду
в калейдоскопі вже на тому боці.
Хвала мозаїці і світові хвала:
за кольори у візерунках долі,
за не змішання фарб добра і зла,
за почуття і погляди прозорі.
Давай з тобою вип’ємо вина!
Лоза і сонце у богів на рівних.
Давай з тобою вип’ємо до дна.
Тримай бокал обачніше, мій рідний.
Таня СВІТЛА
10.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2019
Любов — це коли хочеш переживати з кимось
всі чотири пори року.
(Рей Бредбері)
Кажуть, закохуються весною,
а зараз осінь.
В'ється, кружляє рудою листвою
в проміжках просік.
Хитро ховається в сизі тумани —
ріки лілейні.
І пролітає над часом і нами
в світи паралельні.
Кажуть, закохуються весною,
а в мене осінь
стане посвідницею мовчазною
наших відношень.
Теплою хвилею бабине літо
постановило:
просто кохати несамовито
і легкокрило.
Це ж таємничість і чародійство,
сила тяжіння.
Найголовніше у світі багатство —
сила сплетіння.
Душ і сердець.., уподобань,
пізнання суті.
Взаємно радісних проростань
в тріумфах плоті.
Коли вже станемо вдвох на краю
долати зиму,
в твоїх долонях любов знайду
неопалиму.
Таня СВІТЛА
11.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2019
Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
Бабусю, гарно, далі заспівай!
А що мотив такий сумний обрала?
Навчи мене, щоби і я співала.
І розкажи, чи є насправді рай?
Край берега, у затишку,
Прив'язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони.
А ті човни навіщо прив'язали?
Хіба разом не краще їм пливти?
І вербам можна коси заплести,
щоб вітер не розвіяв їхні чари.
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої —
Пробігли дні щасливії
І радощі мої…
Бабусю, знов ти про свої роки!
А скільки ще попереду нового:
цікавого, незвичного, стрімкого...
Чому ти усміхаєшся, скажи?
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..
Я залюбки з тобою поділюся
весною, радістю, усім-усім, що є.
Любов краси і сили додає?
Спитаємо у нашого дідуся.
Мої ж онуки-зірочки,
всіх серцем обійму.
Я з вами, мої ріднії,
неначе в тім раю.
Таня СВІТЛА
09.2019 р.
З пісні на слова Леоніда Глібова "Стоїть гора високая".
Художник І. Марчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2019
Рідним, які загинули в часи Голодомору
Жахіття наснилось... відразу й збагнути не можна:
ніби хата чужа, та в ній діти мої на печі.
І чомусь на столі лиш одна і та зламана ложка,
й поволокою сірою вкриті в кутку образи.
Тільки очі дітей... Ой і що ж то за зболені очі!
Мов тернини, засохлі від мук, пропікають вогнем.
І єдині в них “матінко, їсти...” — слова нестерпучі,
наче хто розмахнувся і тріснув безжально бичем!
А нічого-нічого, ні крихти, ні дерті, ні проса.
Все забрали! Ні тріски, аби обміняти на хліб.
Як в ті очі дивитися? Кара страшна, стоголоса...
Збожеволіти легше... невже ти, наш Світе, осліп?
Це ж яка така наволоч катом нависла над нами?
Це яка ще потвора зродила те зло на землі?
Це за що віддаємо себе і дітей на поталу?
Задля чого ці жертви безвинні, безсилі, скажи?
Очі просять пів ложечки кашки: “Будь ласка, будь ласка”.
В них питання і подив: “Чому не годують нічим?
Все ж було тільки вчора. Скажи, що коли буде завтра,
прийде батько з таким от великим, пухким калачем”.
Прокидаюся... ніч, ледь сіріє, де сходити сонцю.
Може це і не сон... просто в генах свідомість жива,
відтворила реальні події достоту, без глянцю...
Хочу хліба окрайчик з пухкого того калача.
Таня СВІТЛА
09.2019 р.
Художник Валерій Франчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848836
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.09.2019
[i]В.П. Кучеру[/i]
Скільки кроків пройти залишилось до самого краю?
Скільки слів ще знайти, щоб у всіх не лишилось питань?
Неможливо нажитися тут, поряд з вами, я знаю,
а найгірше — розлука, розпука оця і печаль.
Та вже зараз не плачте, прошу вас, рідненькі, не треба.
Що подіяти? Черга моя... і прощатися час.
Зустрічає голубкою білою жінка край неба...
Вже і з нею розлука для мене — страшенний тягар.
Я ішов по дорозі своїй, не звертав, не ховався.
Не скажу, що була та дорога проста і легка.
Я себе у житті і знайти, й зрозуміти старався.
Ні до кого не маю питань, ні образи, ні зла.
Вийду в поле востаннє (воно мене змолоду знає)
і послухаю землю (ми з нею бували на ТИ).
Я бажав для людей відтворити тут затишок раю
і для цього на плечі звалив усю тяжкість землі.
А тепер прошу милості тут для своєї родини:
кароокої доньки Тетяни — відради душі,
для онука Сергія та меншої внучки Ірини,
а ще правнучкам — двом синьооким пташинкам моїм.
Прошепочу відверто, відкрито подякую Долі,
що тримала мене на цім світі (ну, скільки могла),
щоб я встиг зазирнути у очі — такі волошкові
і ще раз потримати в обіймах мале немовля.
Я нечутно піду, причиню за собою віконце.
Повернусь навесні квітом яблук у нашім садку.
Завтра зійде, як завжди, яскраве і радісне сонце,
і я ним поцілую, кого бережу і люблю.
Таня СВІТЛА
09.09.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847782
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.09.2019
Він був правильний весь,
він читав Муракамі,
слухав класику,
знав рубаї Хайяма.
Ходив до музичної
школи вчитися грати
на саксофоні.
Другий був іншим...
Збивав до крові
свої кулаки,
коли бачив,
як правду знову
рвуть на шматки.
Слухав Кузьму
й Жадана пісні,
а ще “Бумбокс”.
А ще на пірсі вночі,
звісивши ноги
у кросах,
у воду
жбурляв камінці...
Та дивні круги
здіймалися угорі,
з них місяць
навіював сни
невгамованим
на землі...
Перший кохав,
наче кликав усіх
на показ.
Дивіться, мовляв,
красива, як звик,
як усе, що мав —
перший клас!
Відкорковував
вина солодкі
і дорогі
з Шардоне і Шираз.
Запрошував
у ресторан
танцювати
і слухати джаз.
Кидав квіти до ніг,
не шкодував
пишномовних фраз.
І запитував
“любиш, чи ні?”
кожен час,
наче звіряв баланс...
У другого-іншого
друзі
і вірний пес,
ще у спадок
старий
Мерседес.
— Поїдемо разом?
питав.
— Запрошую до небес!
Тільки я і ти,
і кудлатий пес.
У мене кава
в термосі,
кілька домашніх
котлет,
а там... доро́га,
гори і море,
і мідії смажені
на десерт.
Втрачаю розум...
Чи навпаки:
“мідії... на десерт?!”
Як?
Без зайвих слів,
завчених фраз...
Легко і райдужно
на душі.
І вперше в житті
беззастережно,
не озираючись,
вірила в НАС.
Таня СВІТЛА
09.2019 р.
Художник Віллем Хенритс
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019
Голуб прилітає до вікна...
Осмілів — у скло постукав дзьобом:
“Тук-тук-тук, та-та, та-та, та-та,
почастуйте птаха житнім хлібом”.
Це ж з дитинства завчений наш знак!
Тук-тук-тук... — так стукав тільки тато,
мій найкращий, веселун, добряк!
Може ти так просишся у хату?
Як же ти знайшов мене, скажи?
Хвилювався, скучив, прагнув бачить,
залишив невже які борги,
чи у неба випросив побачень?
Спогади твої вляглися в сни.
В них іще малий, долаєш ниву.
Всіялося лихо на землі,
виїло від голоду кропиву.
І тягли вози померлих і живих
десь за місто, у рови-могили.
Зберегли батьки обох синів,
у собі людину не згубили.
З тих часів ласує житній хліб...
Далі що? З війни чекав на батька,
сам на фронті захворів на тиф
на шляхах поблизу Первомайська.
У шпиталі: “Этот не жилец.
Не кладите даже в коридоре.
Жалко, что совсем еще юнец,
впрочем, что там..., все мы на отборе”.
Пощастило... янгол допоміг,
небайдужа стрілася людина —
медсестра-вдовиця, в сорок літ
схоронила чоловіка й сина.
Написала матері листа,
узяла до хати і зцілила.
В допомозі істина проста:
спрага до життя — вагома сила.
Наш уклін вам, жінко до землі!
За велике материнське серце.
Батько вас шукав після війни,
не знайшов... згоріло те кубельце.
Дід мій не вернувся із борні,
а бабуся весь свій вік чекала...
Хай же щезнуть війни на землі!
Згинуть ті, кому смертей замало!
Таня СВІТЛА
08.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846571
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.08.2019
Дощ... дощ за вікном,
як вчора, завтра
й тисячі років.
Світ... яскравий Світ
зігріється теплом
людей і почуттів.
Тут... де сонце над дощем
і в дзеркалі калюж,
ти намалюєш день
не олівцем
на склі... під шепіт руж,
під серця стук
лиш рухом рук.
Час... час грає гиркою
на ходиках чекань.
Мить... чи стане міркою
надій і сподівань?
Ми... а ми зірка́ми,
сім'ячком кульбаб
пливемо в хмарах
мрій, ілюзій, зваб.
З віків... з глибин
історій і прозрінь,
поми́лок... покаянь.
На самоті... невже на самоті?
Що самота?
Вона спочатку і в кінці...
Між цим життя,
яке не терпить самоти.
А радість... де ж?
Ллє у долоні
сміх простих чудес.
Він в нас, не десь.
Не поспішай,
постій, зажди,
не згай цю мить.
Впізнай, відчуй,
ввійди в Світи,
сплетись і будь!
Святкуй! Живи!
Ти зараз тут!
Ти тут… не назавжди.
Таня СВІТЛА
08.2019 р.
Робота художника Фрейдуна Рассулі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2019
Зраду можна зрозуміти, але не
можна виправдати.
В. Шкляр
А вам траплялися зрадники?
(Зараз не про любов).
Коли на клапті, на дріб'язки
довіра посічена... в кров.
Надія підлістю спалена,
що навіть попіл злетів
до краю, до овиду самого,
сумління і поготів.
Криниця була і висохла,
не ждав ніхто, не хотів.
Надії розвіяла віхола
з якихось розхожих слів.
Без вибачень і розкаяння,
десь із глибин своїх ґандж,
сам собі склав виправдання,
не виправдання — кураж.
Мовляв, у самого Господа
я дозвіл на те просив...
Дати б тобі за Господа,
за правду і що є сил!
Ходи й оглядайся, зраднику,
у кожному стрічному — я.
Більше ні жодного натяку
стосунків і справ за життя.
Таня СВІТЛА
07.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2019
[i]Чом замовкли, кобзи, кобзи голосисті?
Чом не чути, кобзи, рокіт ваших струн?
Заросли стежини, гей, у полі чистім,
І не пройде ними з кобзою співун…
В. Рафальський[/i]
Я серцем своїм по струнах,
а ви мені — кулю у скроню.
В країні свавілля і глуму
життя — копійка в долоні.
“Ви зрячі?” — питаюся: — “Зрячі?
Чого вам тоді ще треба?
Всі лірники розіп'яті,
за свідка — єдине небо”.
Приречений з'їзд на розстріл,
роко́вана душам вічність...
Спалили бандури і кобзи,
костурців ніяк не знищить!
Немає сльози в зіницях,
Німа не озветься темінь.
Гей, заспіваймо ж, братці,
думу про наше плем'я!
Про Січ, козака Мамая,
духмяне, медове поле...
На дотик кожний згадає,
коли повернеться знову
в оспіваний край, умитий
і росами, і сльозами,
де вчила співати мати
під вічними образами.
Ще заспіваємо, вірю!
На братських могилах квіти
плекали під сонцем мрію,
аби нас живими зустріти.
І всі побачимо сонце!
І небо, і поле медове...
Чуєте жваве скерцо?
Сини повернулись додому!
Таня СВІТЛА
08.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2019
Ми були дітлахами довірливими,
діставали питаннями всіх.
Тихо жив поряд з нами, грайливими,
непомітний сумний чоловік.
Надягав окуляри, мружився,
капелюха носив набік.
У майстерні своїй в кінці вулиці
допізна працював чоловік.
З’ясувалось — різьбяр по дереву,
він і меблі робити міг.
Чи стілець, чи колиску... дешево.
Дуже лагідний чоловік.
Ми по черзі читали Сойєра,
присягалися в дружбі навік.
Уявляли себе героями...
Обіч стомлений чоловік.
Час тікав, ми вже майже виросли
з одежинок і парт шкільних,
нові погляди, різні замисли...
Де ти є, простий чоловік?
Віддавали останні почесті.
Журно грав військовий оркестр.
До промов зі слізьми у голосі
ордени, медалі і хрест.
Всі стояли, слухали, плакали.
Зі свічок стікав в землю віск.
Як же трапилось, що не знали ми,
яким мужнім був чоловік?
Затискали в долонях іграшки,
всі від нього дари — оберіг:
диво-пташка, свистулька, вужики...
Ти прости нас, душа-чоловік.
Таня СВІТЛА
07.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2019
Пливи, мій віночок, від берега швидко,
пливи, мій віночок, по чистій воді.
Нехай течія не загасить свічі,
у місячнім сяйві скупається квітка.
Най знайде дорогу для себе одну,
для мене підкаже важливу подію.
Він знає про долю, оспівану мрію,
завітну, бажану мою таїну.
Коханий-єдиний, впізнай мій віночок:
по колу в барвінок калину вплету,
до хмелю — ромашку, красу лугову,
і мальву червону до синіх волошок.
Пливи, мій віночок, по чистій воді,
єднай наші долі на вічній землі.
Таня СВІТЛА
07.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2019
Якось так на душі тривожно,
дошкуляють безсонні ночі.
Справи сірі, як поторочі,
влізли — витіснити не можна.
Поряд ручки такі маленькі,
обхопили дорослу руку.
Виглядають з-під капелюха
дві косиці смішні, руденькі.
Ви найкращі у всьому світі,
очки, скупані у блакиті.
Де навчилися так любити,
співчуттю і жалю відкриті?
Де навчилася так втішати?
— В тебе я є, а з нами тато,
тож не плач, матуся, не варто,
краще вип’ємо чаю з м'яти.
Моя крихітко, моя доню,
пташенятко руде тепленьке,
в тебе досвіду тільки жменька,
а душа — осяяне поле!
Що ж це я, "голова садова"?!
Справи зрушаться — буде днина.
Помилуйся, твоя дитина
поруч радісна і здорова!
Таня СВІТЛА
07.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2019
— Скільки років тобі, моя леле?
Про таке не питають, та все ж...
Промовчи і себе не бентеж,
якщо здумалось щось невеселе.
— Та чому ж, я тобі розповім:
моїх весен багато... і мало;
з найціннішого — тато і мама,
зі страшного лише поки грім.
Юність, радість, окрилена мрія,
щирість, сила і віра в любов…
Квітне простір, розбурхує кров,
та років рахувати не вміє.
Полічила б барвисті літа,
наче мало їх... і багато.
Дати всі до ладу записати,
тільки пам’ять, напевно, не та.
Літо бабине в осінь крокує.
Вже в букеті вільховий лист.
В кожній думці відшукую зміст,
а роки... їх зозуля віщує.
Хай кружляє пухка заметіль,
позичає у осені фарби,
з літа гомін пташиний і мальви...
І роки заблукають, повір!
Таня СВІТЛА
05. 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2019
Після прочитання роману Ю. Винничука "Танґо смерті"
За тінню йшла й потрапила у сум,
холодний сум, а в нім оселя жалю.
Зніму при вході затісні сандалі,
там є скрипаль — і він володар струн.
Не поспішаю, не дивуюсь, ні!
Я тут побуду в своєрідній тиші,
поки він ноти старанно запише
(вже стільки їх згоріло у вогні).
Розірвана душа на два століття,
де час спливав і знову воскресав...
Він бачив пекло, він у пеклі грав.
Пливли епохи, вдягнені в лахміття
від революцій, війн і ворожди,
людського горя й нелюдської люті.
Даремні жертви, у часи закуті,
куди вас завели "пророки" і "вожді"?
Історію напишуть брехуни,
але не назавжди (на Божу ласку).
В Феміди Кліо* викрала пов'язку,
та істина зросте крізь валуни.
Живуть на білім світі скрипалі,
які кидають виклик кістяниці**.
Смичок до рота, бо нема правиці.
Воскресли ноти з пам'яті усі!
Лунає музика, заполоняє простір,
і струни не приховують вже сліз.
Ти сам з собою зустрічаєшся на біс
і розчиняєшся...
Все геніальне — просто.
Таня СВІТЛА
06.2019 р.
*Кліо — муза, покровителька історії.
**Кістяниця — смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2019
https://www.youtube.com/watch?v=drJZZU32H5M
"Розплинуся в тобі і вічно житиму".
Василь Сліпак
Де новесенька оселя козака чекає?
Мати рідна під зірками сина виглядає.
Підставляймо руки сильні попід білі крила...
Чутно, як в мінорній тиші душа голосила.
Голосила безутішна до неба, до Бога.
Відверни убивчу кулю, доле босонога.
Пелюстками білих лілій вистеляєш сходи
від погосту і до раю — вічної свободи.
Віддає землиця сива люблячого сина
з вірним серцем і душею своїй Батьківщині,
добряка і правдолюба, "Міфа"-патріота,
в нім жила велика сила і талант від Бога.
Баритоном надзвичайним доля наділила...
Сотворити МІФ можливо — убити несила!
Розчинився у просторі, у кожній клітині.
Буде жити, жити вічно в рідній Україні.
Таня СВІТЛА
05.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2019
Не пишу — виліковую душу.
В ній зажура, полин-трава.
Через хвилі розпуки мушу
пропливти до тверді сама.
Осудити когось, звинуватити?
На сліпців не тримати зла?
Може сталися у Галактиці
аномальні якісь дива:
поділились зірки на атоми,
чи прокинулась чорна діра?
Ми самі свою долю зрадили!
То до чого тепер слова?..
Т. СВІТЛА
04.2019р.
Батурин. Пам'ятник "Гетьмани. Молитва за Україну"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2019
З пралісів і степів, путівцями таємними — не відшукати,
або з Синьої Сварги, із неба (бо він є і неба творцем),
вийшов славний Сварог про життя у людей розпитати,
статний старець величний з відкритим і світлим лицем.
— Розкажіть мені, рідні нащадки, Онуки Дажбожії,
Як ви творите лад у собі, в Білім Світі, у Всесвіті?
За законами Прави, з Поконами Роду в гармонії,
ви плекаєте мову, як зброю, вклоняючись пам'яті?
Зберегли свою Землю, даровану Світлими Предками,
які Рід весь у Яві зростили на радість у гідності?
Діти Дух ваш в майбутнє своє понесуть із подяками,
чи в чужинців свій хліб зароблятимуть, долею зігнуті?
Чи шануєте Рід свій: старих, слабосилих, на милицях,
поважаєте батька і матір шляхетно і віддано?
Бо я бачив нужденних, калік, які просто на вулицях,
без осель, допомоги, самотні, й подітись їм нікуди.
Стоїте на батьківській Землі, отже й право виборюйте,
бійтесь втратити волю до ратних звитяг, а не ворога.
Не плазуйте і кривдою душу свою не принижуйте.
Недарма вам залишили Спас і знання Роду Вишнього.
Справжні діти Богів, у житті дослухайтеся Совісті,
бережіть свої душі, збагачуйте вчинками чистими,
і пильнуйте серця від сліпої відплати й байдужості.
Вам творити життя у Любові за світочем Істини!
Таня СВІТЛА
04.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831873
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.04.2019
Посварилися, відвернулися
через дріб’язок, не збагну...
Може день важкий з неба зсунувся,
але першим я ні "гу-гу".
Ти ображена, я ображений,
наче зламаний програвач.
Мовчимо.., ладнаємо важелі.
Тільки прошу тебе: "Не плач".
Щось всередині розливається
і ковтає різкі слова,
до самої душі торкається,
як усміхнене немовля.
Посварилися, вперто спинами
розвернулися вже давно.
— Ми ж торкаємося долонями
і навшпинячки стаємо.
Ми дві іскорки, ми два вогники:
не уявні... присутні... живі!
Народились один для одного,
відшукали себе, знайшли.
Відчуваєте нас, закохані?
Ви у владі сердець і душ.
Обережніше, ми всередині,
наш зв’язок тонкий не поруш.
Таня СВІТЛА
03.2019 р.
Скульптура «Любов» одеського художника Олександра Мілова.
(Burning Man, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2019
Чому чубитесь, кричите,
смієтеся,
а в країні — війна
кожного дня.
Смерть краде і буття,
і майбутнє
моєї країни, де війна
кожного дня.
То чого роз’єдналися,
не єдині
в тій країні,
де є війна?
І кожного дня…
Таня СВІТЛА
03.2019р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828072
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.03.2019
Тихий ранок, осінь дихає в фіранку.
Тільки шоста, за віконцем ледь сіріє.
Кава в чашці остигає спозаранку...
трохи зимно, трохи сумно, та я вірю —
зійде сонце і в сто тисяч поцілунків
розмалює кольорами небо сіре,
і всі сотні того сірого відтінку
перетворяться у дійство легкокриле.
Зачекай-но, залиши всі спішні справи.
Завтра буде все спочатку, тільки інше:
інші плани, нове небо, лист опалий,
інша кава і, напевне, ще смачніша.
Кажуть, завтра, буде дощ, і парасольку,
наче панцир, ти розгорнеш над собою,
та під нею світ згортається в долоньку —
сам на сам з своєю радістю й журбою.
Буде завтра.., а сьогодні сходить сонце.
Рано-вранці усміхнися дню привітно!
Серце чуйне не ховай під сірий панцир.
Помолись і одягни його в молитву.
Таня СВІТЛА
03.2019 р.
Картина художницы Нино Чакветадзе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2019
Поміж раєм, землею і пеклом
Ні лазівки — сумніви з пліч.
Править ніч Гетсиманським садом,
Непробудна, нещадна ніч.
Ніч змарнілим зімкнула віки,
Напоїла спокоєм сад,
І соратники безпробудні,
І сподвижники міцно сплять.
На чолі розлилася втома —
Не почують, не пом'януть...
А Йому до біди, до тої,
П'ять хвилин, і не проминуть.
Нерухомий. Він ловить звуки.
Вже на хвилі поділені дні:
Ось Пілат умиває руки,
Ось вже натовп кричить: "Розіпни!"
І Голгофа, і та осика,
Де Іуда закінчить свій рід...
О, яка це нестерпна мука —
Передбачити кожний хід!
Чомусь вчити зараз не варто —
Піде все, як вода в пісок.
Й рахувати хвилини марно —
Все відбудеться у свій строк,
Всі події безповоротні:
Взятий. В зло́дії. Розіп'ятий.
А соратники безтурботні!
А сподвижники солодко сплять!
І допоки в смиренній тиші
Було чутно споряджень дзвін,
Все питання про якусь чашу
Безупинно повторював Він.
І немає з небес відказу,
Ані руху, незмінний час.
Лише миті спливають, і все те
Було сприйняте як відказ.
У пророка одна дорога.
Суд над ним — лише Вищий Суд.
І Йому залишилося трохи —
Слава Богу,
Уже ідуть.
А. Макаревич
Переклад Тані СВІТЛОЇ
Между раем, землей и адом
Нет лазеек — сомненья прочь.
Правит ночь Гефсиманским садом,
Беспробудная, злая ночь.
Ночь усталым сомкнула вежды,
Тишиной напоила сад,
И соратники безмятежны,
И сподвижники крепко спят.
По челу разлита усталость —
Не услышат, не помянут...
А Ему до беды осталось,
Может, пять с небольшим минут.
Он недвижен. Он ловит звуки.
На мгновенья разбиты дни:
Вот Пилат умывает руки,
Вот толпа, что кричит: "Распни!",
И Голгофа, и та осина,
Где Иуда прервет свой род...
До чего же невыносимо
Видеть ход вещей наперед!
Бесполезно учить чему-то —
Все уйдет, как вода в песок.
Бесполезно считать минуты —
Все исполнится точно в срок,
Все исполнится неизбежно:
Взят. К злодеям причтен. Распят.
А соратники безмятежны!
А сподвижники сладко спят!
И пока в тишине звенящей
Был слышен доспехов звон,
Все слова о какой-то чаше
Повторял беспрестанно Он.
Только нет в небесах ответа,
Ни движенья, ни звука нет.
Лишь мгновенья бегут, и это
Было принято как ответ.
У пророка одна дорога.
Суд над нею — лишь Высший Суд.
И осталось ему немного —
Слава Богу,
уже идут.
А. Макаревич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827491
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.03.2019
Зірки падають в небо,
тільки-но придивись!
Зірки падають прямо
із майданів увись.
Зірки плинуть до раю
крізь тартар на землі.
Свято вірю і знаю —
ви навічно живі.
Таня СВІТЛА
02.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826243
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2019
Я вклонитись прийду на те місце, де миті останні
вам судилось прожити й полинути у небуття.
Що в тій хвилі страшній? Може слово до мами прощальне?
Швидко сталося лихо, що й сам не збагнув до кінця...
Вся країна за вами голо́сить, у кого є совість.
Стільки сліз і жалю не тримають Дніпра береги.
Ви наш цвіт найдорожчий, просвіток сердець, наша гордість...
Як же ми врятувати вас з пекла того не змогли?
Цей тягар на плечах, на хресті, як повічна зарубка.
Може не на хресті — між лопатками біль до судом.
Повесні розквітає по вас голуба незабудка
і нагадує небо, яке ви тримали разом.
Не скінчилась борня, доки вбивці без Божої кари
і ошуканий стогне в ярмі безутішний народ,
і поля засіваються маковим зерням примари,
що ім’я їй — війна, та чомусь називалась АТО.
Хто продовжить святу боротьбу, той і славу здобуде
для землі, для людей, для дітей і нових поколінь.
Ви ж для того пішли з барикад прямо в небо розкуте,
тож в оновлений край повертайтеся всі, як один.
Таня СВІТЛА
02.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825927
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2019
Накопичилось, назбиралось,
все дратує, як в шкрабі дірка.
Незабуті старі образи
зачепилися смутком гірко.
Заважає надлишок вражень,
лопотить, як холодна злива...
Не витримує навантажень
щось всередині й трохи зліва.
Все покинути б і летіти,
он, як чайка над синім морем.
Заспокоїтись, відпочити
понад безміром неозорим.
Раптом зустріч, не знаю, звідки:
радість, усмішка і розмова.
Це мої омріяні ліки,
по краплині з кожного слова.
Заповняються порожнечі
в глибині́, всереди́ні, зліва.
Виявляються прості речі —
я це щастя в собі носила!
Таня СВІТЛА
01.2019 р.
Художник Ірина Сушельницька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2019
Стою заворожена на площі Соборній,
художник малює простим олівцем
будинок старезний, але реставрований,
надійно підпертий античним плечем.
Уважно вдивляється в тіні орнаменту,
ліпнину — оздоблення сивих століть...
На щастя, творіння не знає регламенту.
Маестро в майбутнє змальовує мить.
Таня СВІТЛА
02.2019 р.
Одеса.Художник Павло Гладков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2019
Осінь в місто зазирнула теплим дощичком.
Вже чекали всі на нього й сподівалися.
Закотилося за хмари ясне сонечко,
а на хвилях тільки чайки залишалися.
Осінь-осінь, ти пустунка і бешкетниця!
Жовте листячко бульварами розвіяла,
розтріпала вітром зачіску у Пушкіна,
Дюку кетягів калинових накидала.
Пострибала стрімко сходами бульварними
вниз, де хвилі грають простором і барвами.
Довго тішилась червоними вітрилами,
вітру вільного одвічними мотивами.
Пригорнула ніжно крихітку з мамусею,
тих, які на батька з моря зачекалися.
Перехожих усміхатися примусила,
цим безкраєм дивовижним милуватися.
Таня СВІТЛА
01.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
Пофарбую письмовий стіл
в колір м'яти чи бірюзи...
Над дахами нічних світил
менше звичного у рази.
Я полину нечутно в ніч,
на відлуння думок і мрій.
Що шукаєш, чому мовчиш
і чекаєш яких подій?
Зранку впали важкі дощі
необачно на білий сніг.
Недописані білі вірші
пожовтілий папір зберіг.
Тяжко серцю до німоти...
Прокидається білий день,
недоторкані ще листи
зачекалися одкровень.
Пофарбую собі стілець
у зелений колір весни!
І візьму її за взірець
виняткової сили й жаги.
Золотаве сонце, зійди!
Завітай до моїх дверей.
Шаленіє світ від краси
неба кольору орхідей.
Таня СВІТЛА
01.2019 р.
Художниця Галина Полоз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
Стала свідком чужої розмови —
матері син кричав в телефон:
— Що тобі треба?! Знімай підбори,
відтанцювала свій вальс-бостон.
Для чого зайві переговори?
Усе торочиш: "Ще не стара".
Їж свої квашені помідори.
Все вже, закінчуй, мені пора.
Як скам'яніли усі на зупинці.
Один чолов'яга не промовчав:
— Дати б по шиї тобі наодинці,
щоби повагу до матері мав.
Нарешті автобус — їду додому.
І так мене вразили ті слова...
Батьки не зуміли іще малому
зробити щеплення проти зла.
Невже списали моє покоління?
Не треба нічого — зійде і так.
З нами ще сила, жага, уміння,
і до життя не згасає смак.
Хіба людина хлібом єдиним
вдоволена, радісна і жива?
Мені б літати кожної днини
й пити з вічного джерела.
Хочу в театри — на всі прем’єри,
читати різні, цікаві книжки.
А ще на виставку акварелі,
а ще до моря та й навпрошки.
Так мало бачила, мало знаю.
Мені б у подорож, хоч куди.
Усе надолужую, поспішаю,
поки не розведені ще мости.
Нас злили, зрадили, ошукали.
Ми не захищені, злидарі.
Ми б ще раділи, іще співали,
та нас вмурували в чужі борги.
Таня СВІТЛА
01.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
На Свята приготую кутю за рецептом простим:
перш за все зачерпну для узвару святої водиці
та пшеничку зварю на добро і старим, і малим,
попрошу, щоби гарно вродила в наступному році.
Чоловік розітре у макітрі олійного маку
для здорового духу і сили у тілі, і в ділі.
Щедро мед покладу, доведу до солодкого сма́ку,
щоб мета і жага до життя полюбилися Долі.
Для свідомості, мудрості, пам'яті — купу горіхів,
подрібню молоточком, як бабця малу ще навчала.
І розпарю родзинки маленьким ласункам для втіхи,
аби кожне серденько в родині раділо й зростало.
Та лоза виноградна, як плетиво з світла і віри,
проросте в рідних душах любов'ю до отчого краю.
Засівай своє поле добром, щиросердно відмірюй!
Найцінніше — родина уся за столом!
Зі Святами! Вітаю!
Таня СВІТЛА
12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2018
Під стук коліс не сплю, й читати темно.
Там, за вікном, летить лапатий сніг.
В дорозі час загальмував, напевно,
хвилюють спогади, і сум на серце ліг.
Чекати ще дива́? Чи скінчився запас?
Вже в коси сніг улігся сивиною...
В проталинах душі лунає знову вальс,
весільний вальс, єдиний наш з тобою.
Зупинка... снігом замело перон,
не бачу назви, стоїмо довгенько.
Напружено бухикав мікрофон.
Хтось двері відчинив в купе легенько
і винувато: "Я приніс мороз..."
Ще вибачався, що збудив завчасно.
Здалось знайомим невловиме щось
у голосі, чи в постаті... і згасло.
Дорога, спокій, теплий чай, розмова.
Так легко, просто — кожний про своє.
Для двох людей ця зустріч випадкова
дедалі важливішою стає.
—У мене є маленька жменька щастя,
моя надія — довгожданий син.
З трьох років він дорослішав без батька.
Аварія — чорнобильський полин.
У нього донька і на мене схожа,
горобчик у гніздечку голосний.
Я все життя як непохитна вежа:
стою, піклуюся, давно не бачу снів.
—Я сам дідусь, і теж усе не просто.
Змінити б щось, переписати план.
Є син — і самостійний, і дорослий,
і я в свій час пройшов Афганістан,
та ця війна... він там, і добровольцем.
Що я скажу: "Не йди, у мене ти один?"
Їх стільки отаких — з гарячим серцем,
змужнілих, але все іще стеблин.
А поїзд мчав крізь білу заметіль,
вже навпіл і надія, і тривога.
Вікно — екран, а в ньому наче фільм
один на двох, як і одна дорога.
Таня СВІТЛА
12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2018
Вони зустрілись після довгої розлуки
(ще б декілька хвилин і розминулися).
Як молоді, трималися за руки,
Дивились в очі — очі не змінилися.
Не помічали, що обоє постаріли,
давалися взнаки тривоги пережиті.
Втім, це не головне і не важливе,
безжальний час — нічого не змінити.
—Ти, як колись, все слухаєш Висоцького?
—А ти Марину вивчила напам'ять?
(В житті у кожного й гіркого, і солодкого
назбирано, насіяно — не зважить).
Я згадував тебе, хотів зізнатися
і пам’ятаю всі розмови наші.
Як слухаєш, говориш, усміхаєшся,
дивуєшся — вбік голову схиляєш.
—За пам'ять за таку тобі подякую,
завжди зізнання слухати приємно.
Я відчувала.., стільки було натяків.
Ми не посміли б зустрічатися таємно.
Були вже сім'ї, діти, все складалося.
Для чого рідним такі рвані рани?
—Тому тікала й наодинці не лишалася,
тому між нами зводила паркани?
—Себе боялася, якоїсь миті слабкості,
цілком поринути у знаду невідому.
Ці спогади — посвідники минулості,
як листя осені у килимі рудому.
Прощатись не хотілося, барилися —
зустрітися колись чи доведеться?
І навіть місто, де обоє народилися,
привітно пригорталося... до серця.
А потім, коли відстань кілометрами
між нами стане навіть у свідомості,
і я знайдусь листком в рудому килимі
барвистої улюблениці-осені.
Таня СВІТЛА
12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2018
Все валиться з рук, і немає розради,
на серці тягар: все не так, як хотілось.
Бажання сховались, постійні шаради…
В додаток сьогодні жахіття наснилось.
Ще ранком мороз стереже на порозі,
все прагне скоріш зачепитись за комір.
Снігами й вітрами лякають прогнози.
Де свято, де радість, веселощів гомін?
У мене відун є — у нього спитаю.
Піду, розповім про свої негаразди...
Він мудрий, бувало, й на кобзі зіграє...
Вислухав чемно, та замість поради
бере три посудини, в кожну вкладає
окремо: морквину, яйце, мірку кави.
Усе на вогонь, сам мовчить, не втішає.
Розмірені рухи, а очі... лукаві.
Проходять хвилини чекань і терпіння.
Готово! Зварились яйце і морквина,
і кава духмяна — в ній сила тяжіння,
у цей аромат враз пірнає хатина.
—Бери свою каву, тепер розмірковуй:
що сталося тут, як змінилися речі?
Для всіх один час і єдині умови,
питання мої — не дивацтва старечі.
Ось, тве́рда морквина стала м'якою,
яйце і крихке, і рідке стало тве́рдим.
Людина так само! З твердою ходою
зламатися може, душею завмерти.
І навпаки: слабосилі в негоді
можуть зміцніти, повірити в себе.
Кава духмяна — напій насолоди!
В воді розчинилися мелені зерна.
Є люди, як зерна, — такі особливі:
впливають самі на навколишній простір;
кепські обставини й різні події
обернуть в знання і отримають досвід.
Почула? Все просто! Була б тільки користь.
Таня СВІТЛА
12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817446
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.12.2018
https://www.youtube.com/watch?v=YHEZAzntgK8
Зимовий вечір, хуртовина за вікном,
в каміні вогники танцюють своє танго.
Для нас лиш двох сьогодні грає саксофон,
казкова ніч в оселю проситься до ранку.
Ворушимо ілюзії зі спогадів і мрій,
багатомірність наче в голограмі.
Безцінні миті... грай, маестро, грай
"Осінній смуток" геніального Леграна.
Літай, кружляй, неси свою любов,
той "смуток" провокує на прозріння...
Подяка до небес за те, що знов і знов
в нас відкликається кохання, як спасіння.
Впізнай мене в наступному житті,
хай нотний стан підкаже нам паролі.
Вже грає саксофон романтику дощів,
ми ж замовляємо мелодію любові.
Таня СВІТЛА
12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2018
Тільки не полон! Дівчина дістала останню гранату й вирвала із неї запобіжну чеку. А кільце чеки вдягла собі на палець — замість обручки…
Де ти ДОЛЕ була, кому сонцем світила
і дороги стелила дощем пелюстків?
Об'єднала два серця єдина могила
та чека від гранати — обручка богів.
ЮНІСТЬ мила, чому така вдача скорботна?
Чи це лихо наклало фатальне тавро…
Такі світлі обоє, з них писати б полотна,
поєднати дві долі на життя, на добро.
Де ви, ЯНГОЛИ рідні, може десь відлетіли?
Залишили на мить — розминулись навік.
Між світами полярними й зорі зомліли,
від жалю і печалі не створено лік.
Де ти ЧАСЕ завис, сторопів, ущільнився?
Все фільмуєш на плівку минулих подій,
у зворотному напрямі ще не навчився?
Тож усім покажи, розкажи — тільки дій!
О, ЛЮБОВЕ всевладна, де була твоя сила?
Як же так передчасно молоді відійшли,
як дозволили ми, аби темінь скосила
наші паростки чисті й відраду душі.
СВІТЛІ СИЛИ небесні, стрічайте причетних
в своє лоно до сонму героїв-богів.
В них на двох одна пісня птахів перелітних
і весь світ під крилами біліше снігів.
Таня СВІТЛА
11.2018р.
Художник Олександр Дорошенко "Обручка"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2018
— Ой, кума, ти звідкіля?
(І торбинка нелегка).
— На "Привозі" я була,
півника шукала,
навіть курки не знайшла,
шинка вчарувала
і кров'янка запашна,
вирізка, гомілка...
— Та кажи вже, що взяла?
— Сало на соломці,
шкоринка в солонці.
— Що купила? Покажи...
— Краще ввечері зайди:
встигну холодець зварити
ще й узвару літрів три.
—З чого буде холодець?
— Причепився, от капець...
Із ший курячих, з чого ж!
—З чого?
Ще не їв із ший курячих,
їв з хвостів товстих, телячих.
— Знаєш, куме, не навчай,
бо подам холодний чай.
Пенсії у нас які?
То ж бракує на хвости.
Шийки схожі, лиш малі.
— Схожі.., вигадала теж...
Кісточки, а м'ясо де ж?
— От причепа до жінок!
То візьми собі бінокль,
придивись великим оком
м'яса з ший, як із хвостів,
тільки б їв та не упрів...
— Добре. Взяти що до столу?
— О, це діло і розмова:
принеси до столу гуску,
а я виставлю капустку;
не забудь шматочок сала,
в мене хріну є чимало;
якщо є свиняча рулька,
в мене смажена цибулька.
— Що ти кажеш, кумця мила,
де такого взяти сила?
— Ти ж вередував неначе?
Шиї, бачите, курячі.
Як піднімуть ще тарифи
(хай би всі пішли на... рифи),
їсти будеш сочевицю,
уві сні скуштуєш птицю.
Таня СВІТЛА
11.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814372
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.11.2018
З них кожен скаже: — Так хотілось жити!
Хотілось бачити, як підростають діти,
дружина обіймає спозаранку,
старенька вишня стукає в фіранку.
Так гірко залишати світ живих,
ще стільки справ довершити не встиг.
Щось відкладав, втрачав, не розумів.
Я б зараз по ковточку вік свій пив
як мед, нектар, настій цілющих трав.
Я знаю, хто я тут, не відаю, що там.
В руці затисну фото найдорожче.
Одне хвилює, бо не певен точно:
чи буду тут невидимим присутнім?
Вблагаю янголів, піду до них підручним,
щоб бачити, як підростають діти,
допомогти дружині пережити
печаль, тугу́, тягар буденних справ.
З їх пам’яттю я б також воскресав...
Батьки, зникає поміж нами грань,
є скільки слів, ще більше запитань.
З собою в путь і дріб'язку не взяти,
та мрію і любов не відібрати.
Таня СВІТЛА
11.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814129
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018
Я у барвах осінніх наснаги шукала
із дощами дрібними, легким вітерцем.
Осінь стільки доріжок мені маркувала,
та я в бабине літо піду мандрівцем.
Там немає вже спеки і сонце ласкаве,
там у засіках безліч розкішних скарбів.
Та ґаздиня старанно усе назбирала.
Попросити що-небудь на згадку собі?
— Ти зроби таку ласку, краса золотава:
довше літечко бабине наворожи,
доточи ще часу́, щоб услід не латала —
бабин вік закороткий, от що не кажи.
Я не хочу втрачати від нього нічого:
ні жарини з душі, ні сльозини з очей,
із освідчень палких навіть слова одного,
ні хвилини з полону солодких ночей.
Не таке вже й наївне у мене прохання:
(на порозі пора кришталевих троянд)
ще тепла у дозріле звичайне кохання,
невгамовній душі добру мірку розрад.
Таня СВІТЛА
11.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2018
Всі нащадки славетних січових козаків,
гайдамацьких сердець, волелюбного люду країни!
Об'єднайтесь, згуртуйтесь! На пере́тині років-віків
не дозвольте з своєї хатини зробити руїну!
Все було... і таке вже було... і не раз.
Пригадайте хоч знищений вщент легендарний Батурин,
українських повстанців проти іродів, хворих на сказ,
хто криваве знамено підняв на смертях і тортурах.
В нас ще пам'ять жива, вільний дух не загас.
Спільне прагнення волі — наша сила і доля.
І живе заповіт, що залишив великий Тарас:
про Дніпро, ворогів, про лани і про синєє море.
Таня СВІТЛА
11.2018 р.
Полотно Андрія Івахненка «Різня в Батурині»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812296
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.11.2018
Два деревця в танку
кружляють парою
мов зачаровані.
Переплелись самі
гілками-вітами,
серця закохані.
Зрослися кронами
такими різними,
буйніють квітами.
Листочки різьблені,
сережки-китички
теплом голублені.
Ще молоді самі —
маленькі стовбури
та дужі корені.
Разом не холодно,
не лячно — весело
погратись з зорями.
Удвох — не порізно
з вітрами теплими
пилком подихати.
Кубельця з пташками
на своїх гілочках
ще поколиха́ти.
В танку два деревця,
в житті дві доленьки
так і зустрілися...
10.2018 р.
Художник Олександр Султан
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2018
Страшна навіть не підлість —
жаске розчарування.
Коли в очах підступність
І блиск гниленьких планів.
Коли біда з тобою,
Тяжка на серці рана,
Не варто сподіватись,
Що зразу поруч стануть,
Хто вчора усміхався,
Надійним прикидався,
Кого навчав, ділився,
Роками спілкувався.
Дорога всіх проявить,
І як би не старався,
Все має своє місце,
Свій час і свою вартість.
Підняти можна гирю
І пересунуть гору,
Якщо всім захотіти —
То й вичерпати море.
Не можна повернути
Довіру та повагу,
І, мабуть, не забути,
Не виправдати, мабуть...
І хай як буде далі,
вам ваше залишаю...
Приємно відчувати,
Що серце відпускає.
Вам не дано судити,
Корисно б пам'ятати
І з легкістю корити,
І поспіхом карати.
Та істина легенька,
І янгол не відрікся.
Моя сім'я маленька,
А сили богатирські!
Я з ними оновлюся,
Спокійним стану, сильним,
А біди й негаразди
Лиш зміцнюють обійми.
09.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2018