Виліз з печери дракон рано зранку:
"Хочу смачненького щось до сніданку.
Нумо, злітаю в сусіднє містечко,
в те, що за лісом моїм недалечко.
З голоду пузо бурчить ненаситне."
Крила розправив – і в небо блакитне.
Тільки злетів – і натрапив на дрони,
(що це за штуки такі незнайомі?)
А на підльоті до самого міста
кулі щільненько лягли, як намисто.
Міцно прилипли на шию лускату,
(добре, що кулі – не ядра з гармати).
Шию почухав дракон і подумав:
"Хто цю війну недолугу придумав?
Вже небезпечно літати драконам –
небо відкрите ракетам та дронам.
Треба скоріше назад, у печеру.
Їстиму, мабуть, картоплю печену.
Нічого йдумати про полювання –
Вже під питанням моє існування.
Тут Лісовик нещодавно заходив
й скаржився: в лісі розтяжки знаходив,
ледь обминув небезпечну ділянку,
й випив від стресу настоянки склянку.
Баба Ягуся давно у печалі:
спати не може старенька ночами:
бахкають голосно бісові "гради".
Тільки і є, що у мріях розрада.
Думає бабця: награються люди,
й знову в окрузі беспечно всім буде,
знову часи повернуться спокійні.
(Люди ж не зовсім усі безнадійні?)
сподобалось! 
