Збирають вже не так як на початку,
На тепловізор, турнікет, машини,
Бронежилет, шкарпетки, теплу шапку,
На фронт купують - діти і дружини,
Що відбулося, незнайомі й друзі,
Невже і справді звикли до війни?,
Вертаються в пораненнях контузій,
Чи "на щитах" вертаються сини...
Є ті, що не повернуться ніколи,
Там тільки небо б'є в глухий набат,
І слово "збір" у серце вже не коле:
Благає волонтер без днів і дат...
Там кожна ніч остання для солдата:
Неякісний порвався турнікет,
Убило на позиції знов брата:
Молодшому віддав бронежилет.
Черствіють душі, одягнули мушлі,
Чи в теплім ліжку гарні сняться сни?
Не ваші там стоять Герої мужні,
Та саме вас боронять від війни.
ГАЛИНА ГРИЦИНА.
Все написане вами у цьому вірші - правда... Нашій владі людське не болить, їхнім сім"ям не має жури, та й у Раді сидять ті пани, у яких нема правди й біди...
синяк відповів на коментар геометрія, 10.11.2023 - 21:27
Гірка правда. Особливо про українські громади закордоном. Почитаєш інтернет-спільноти - то там тільки й мови, "гдє нарастіть рєснічкі" чи "пакушать суші". А подумаєш про близьку, безмежно дорогу людину т а м, у пеклі - то й крихта до рота не йде. Два світи: Герої Захисники і... рибки гуппі.
Мабуть, так: залишатися Людиною і допомагати Людям, наскільки можливо... А рибки гуппі з короткою пам'яттю хай собі плавають у своєму затишному акваріумі.
Як перемогти, коли така ситуація: одні вмирають, інші гуляють...
