Вогні зірок розкиданих повсюди,
як маяки, що світять у пітьмі.
Шлях крізь безодню сповнений облуди:
в ній мешкають лиш привиди самі.
Тож від живих цей шлях скриває морок.
Живим за грань ніколи не пройти.
— Рушаємо? Один крок... дев'ять... сорок...
На тебе ждуть незвідані світи.
Не бійся тьми — я першою ітиму.
Туди і звідти звично проведу.
Я добре знаю суть її незриму,
яка в собі приховує біду.
Одвічний страх привчив боятись смерті
і нумо їй давати імена:
Морана, Мора... Неуки уперті —
життя перериває не вона.
Це не вона поширює хвороби,
знаходячись у натовпі людей,
і змішує в одне любов і злобу,
керуючись примарністю ідей.
І це не їй понад усе кортіло
писати долі кінчиком ножа.
Смерть настає, коли згасає тіло —
вона ж бо не причина, а межа.
— Нема потреб терпіти зайві муки.
За обрієм тебе чекає все.
Ходімо вже, тримай міцніше руку —
нас вітер у майбутнє понесе.
Туди, на край, де сяючий серпанок,
яскравим світлом розділив світи.
Туди прямують іскри наостанок,
щоб про своє життя розповісти.
Ніякий суд нікого не чекає,
хіба що хтось собі влаштує сам.
Немає ані пекла, ані раю,
крім тих, що називалися життям.
Всі надбудови в потойбіччі зайві.
Від успіху єдині є ключі —
набути необхідну кількість сяйва,
весь час його усім віддаючи.
Бо саме світло — той єдиний статок,
що можна між світами пронести.
Насиченість зумовлює початок
і хід нових пригод, тому — світи.
Для тих, хто сяє, перепони стерті.
Їх кожна мрія — це прямий наказ.
Одвічний страх привчав боятись смерті,
а краще б вчив не марнувати час.
Смеркається. Останній промінь гасне.
В заключну мить з'являється Мара.
Шляхетна, загадкова і прекрасна.
— Рушаємо. Твій час настав. Пора.
========================
Світлина: Legend of the Cryptids, (c) 2018 Mynet inc.
