Прощаючись пошепки, літо все далі відходить,
Чіпляється днями безвітряними за осоння,
Та ще з батожка, що обкинувся неба розводом,
Із ранку погожого дивиться поглядом сонним .
Зігрітий у полудні тихо цвіркун обізветься,
Заледве почутий у хвилі трави шелесткої,
Де квіти ховає в'юнок - із росою цеберця,
Дюймовочці приберігає солодкі напої.
А он павутина малого несе пасажира,
Що дім собі хоче знайти ще у залишку літа:
Там затишний кущ зачекався, запрошує щиро,
Засонценим лугом до нього недовго летіти.
Ще дихають вереси медом, у цвіті жоржини
Блукає метелик, ворушачи крилами тишу,
Дрімає Дюймовочка в ній, безтурботно і мирно,
У синьому крокусі джміль її ніжно колише.
Вітається пошепки осінь. Мені ж , як пташині,
Не хочеться сірого неба й дощу затяжного.
Не звикну до того , що літо таке швидкоплинне,
Й за те, що мене ти зігрієш, я дякую Богу.
нетиповий амфібрахій залишає свій відбиток: то не маршовий анапест і не соромязливий дактиль - то є саме правильний розмір до цього вірша такий собі ожіночнений чоловічий ямб
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш вато прочитати через одну тільки назву! А кожний катрен це тільки підтверджує! Чудове привітання осені!
"...А он павутина малого несе пасажира, Що дім собі хоче знайти ще у залишку літа: Там затишний кущ зачекався, запрошує щиро, Засонценим лугом до нього недовго летіти."
Мені здається, цей катрен - вершина поетичної майстерності! Дякую, Лесю!
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
такий собі ожіночнений чоловічий ямб 
