Ви несете повну відповідальність за те, які ви є. Якщо ви нещасні – в цьому ваша вина. Не перекладайте відповідальності на інших людей, інакше ви ніколи цього не позбавитесь. Коли ви приймете відповідальність, приймете її повністю, – ви станете зрілими. Ті, хто живе згідно встановлених кимось правил, калічать самі себе, отруюють самі себе, тому що ті правила були придумані не вами, а кимось іншим. Вони були придумані там, де вас ніколи не було і ніколи не буде, вони були придумані в ті часи і при таких умовах, які зовсім не схожі на ваш час і на ваші умови. Дуже небезпечно наслідувати такі правила. Ви зламаєте все своє життя, саму його основу, саме його підґрунтя, – ви покалічите самі себе. Намагаючись набути іншої форми – ви тільки деформуєте себе, спотворите себе.
Я ніколи не граю в чужі ігри, а живу згідно своїх правил. Тільки сліпі вірять у світло. Ті, в кого є очі, в світло не вірять, вони просто бачать його. Я не хочу, щоб ви в щось вірили. Я хочу, щоб у вас були очі. І якщо ви можете розплющити власні очі, то як можна задовольнятися вірою і залишатися сліпим? Але ви не сліпі – можливо, ви просто живете із заплющеними очима. Може бути, що вам ще ніхто не сказав, що очі можна розплющити. Я всього-на-всього звичайна людина, така сама, як і всі. Якщо і є між нами якась різниця, то вона не в людських якостях, – різниця тільки в мірі пізнання. Я вже пізнав себе, а ви – ще ні. Але що стосується нашого буття, то я належу до того самого існування, що й ви. Я дихаю тим самим повітрям. Ви теж належите до цього існування, ви теж дихаєте цим повітрям. Просто ви ще не намагалися себе пізнати. Коли ви пізнаєте себе, між нами взагалі не залишиться жодної різниці.
Це так само, якби я стояв і спостерігав за сходом Сонця, а ви би стояли поруч, але із зав’язаними очима. Сонце сходить для вас так само, як і для мене. Воно таке прекрасне, такі неповторні кольори, – і не тільки для мене, для вас теж. Але чим вам може допомогти Сонце – ви ж стоїте із зав’язаними очима? Ось і вся різниця. Хіба ця різниця така велика? Вас просто потрібно струснути і сказати: «Егей, розв'яжи очі, вже ранок, ніч позаду, Сонце сходить».
Так само, як наука робить відкриття в зовнішньому світі, релігія відкриває світ внутрішній. Чим наука є для зовнішнього світу, тим релігія є для світу внутрішнього. Їхні методи зовсім однакові. Наука називає це спостереженням, а релігія називає це усвідомленням. Наука називає це експериментами, а релігія називає це переживаннями. Наука вимагає, щоб ви проводили експерименти без будь-яких упереджень у вашому розумі, без будь-яких забобонів. Так само і з релігією – вам потрібно бути готовим до всього. Ви не повинні нав'язувати реальності щось своє. Вам просто потрібно мати доступ до реальності, яка б вона не була. Навіть якщо реальність виявиться зовсім протилежною вашим теперішнім переконанням, вам прийдеться залишити ті переконання, – але відкинути реальність буде неможливо. Науковий підхід полягає в тому, щоб жертвувати розумом в ім'я реальності, щоб відставити ваш розум убік в ім'я реальності. Реальність не залежить від того, що ви про неї думаєте. Ви можете думати правильно чи неправильно, але останнє слово за реальністю. Не вашому розуму вирішувати, що в реальності правильно, а що неправильно. Те ж саме стосується і справжньої релігії, наукової релігії.
Людина народжується з непі́знаним і навіть непізна́нним внутрішнім потенціалом. Коли вона приходить у світ, її справжнього обличчя ще не видно. Вона повинна ще знайти його. І це буде справжнім відкриттям для неї, в цьому і полягає справжня краса. Цим і відрізняється жива істота від речі. У речі немає внутрішнього потенціалу – вона завжди така, як є. Людина ж – це не річ. Саме через це й існують всі складнощі, радощі, проблеми і перепони, які людина зустрічає на своєму шляху.
Всесвіт хоче, щоб ви були справжніми і саме такими, які є, ось чому ви насправді саме такі. Всесвіту ви потрібні саме такими – інакше він створив би кого-небудь іншого замість вас. Так що єдиний нерелігійний вчинок, на мій погляд, – це не бути самим собою. Будьте самими собою безо всяких умовностей, безо всяких прив'язок, просто будьте самими собою, і тоді ви – релігійні, тому що тоді ви не хворі, тоді ви цілісні.
Ви прийшли в світ абсолютно чистими, як ненаписана, чиста і відкрита книга. І саме вам належить вписати в неї свої сторінки. Ніхто інший не має права писати її замість вас. Та й хто зможе цим займатися краще від вас? Як? І навіщо це вам? Ви прийшли в світ з іще нерозкритими можливостями, і вам належить самому написати свою долю, свій життєвий шлях. Вам належить стати самим собою. Ви не народилися з уже готовим «я». Ви народилися просто як зернинка – і можете так само вмерти, як зернинка. Але ви можете стати і квіткою – ви можете вирости.
Хіба ви можете втекти від самого себе? Ви можете намагатися втікати, але знову і знову ви будете знаходити себе на тому самому місці. Ви можете ховатися серед дерев у горах, схоронятися в печерах, але варто лише озирнутися, – і ви знову побачите себе на тому самому місці. Куди ви втечете від самого себе?
Коли щось стає надто очевидним, ви перестаєте його помічати. Коли щось знаходиться надто близько перед вашими очима, ви перестаєте його бачити. Щоб побачити, потрібна деяка дистанція. Нещастя майже стало нашою другою вдачею. Ми жили в такому стані тисячі років, і така близькість до страждань не дає нам це побачити, інакше це було б добре помітно. Щоб побачити очевидне, потрібно мати ясний дитячий погляд, але в наших очах відображуються тисячі років страждань. Наші очі такі старі, що вони не можуть подивитися свіжим поглядом. Вони вже до всього звикли і забули про те, що стало причиною наших нещасть.
Бачення – це не роздуми. Сходить Сонце. Якщо ви почнете думати про це, ви проґавите схід Сонця, бо коли ви думаєте, ви від нього віддаляєтеся. Роздумуючи, ви можете зайти надто далеко, і думки будуть бігти все швидше і швидше, і тоді можна побачити все що завгодно, але не Сонце, що сходить. Роздуми стануть вуаллю на очах. Роздуми по-своєму все розфарбують, створять свій погляд на реальність. Роздуми не дозволять вам побачити реальність справжньою, вони поставлять вас вище реальності і заведуть кудись убік від неї. Бачення ж – зовсім інший процес – це побічний результат медитації.
Є гарна притча про одного монаха з монастиря, який кожного ранку ходив високо у гори по лише йому відомій стежині, щоб побачити схід Сонця. Він не дозволяв нікому йти за ним, бо вважав, що супутники зіпсують йому бачення світанку. І ось до настоятеля того монастиря прийшов у гості його друг – настоятель іншого монастиря. Коли гість дізнався про монаха, який щоранку втікає від усіх дивитися на схід Сонця, він попрохав свого друга, щоб той вмовив монаха взяти його із собою. Монах, із поваги до настоятелів, погодився, але висунув одну умову: жодного слова за весь час подорожі, аж поки не повернуться назад. Гість всю дорогу туди і назад мовчав, але коли вони, якраз в момент світанку, дісталися до високого вузького виступу на скелях, видовище сходу Сонця з того місця виявилося настільки неповторним і вражаючим, що настоятель далекого монастиря зовсім забув про умову монаха і все повторював: «О-о, неперевершено! О-о, яка краса! О-о-о, як божественно!» Монах мовчав і ніяк не реагував на це, але коли вони повернулися до монастиря, він підійшов до свого настоятеля і сказав: «Більше не прохайте мене про таке: ваш гість зіпсував мені не просто схід Сонця – він зіпсував мені весь ранок».
Ця притча не про мовчання і не про послух – вона про індивідуальності. Просто залишайтеся разом із життям, яке танцює всередині вас, яке дихає всередині вас, яке живе всередині вас. Вам потрібно стати ближчими до себе, щоб побачити його, бо ви, мабуть, зайшли дуже далеко від самого себе. Ваші справи занесли вас кудись безвісти, і вам потрібно повернутися додому. Поки ви живі, пам’ятайте, що у вас ще є дорогоцінний час, – тож не втрачайте жодної хвилини. Ви можете бути тільки самим собою і ніким іншим. Як це прекрасно – бути самим собою!
Всі радять вам не висовуватись. Чому? Життя таке коротке – чому це сидіти і не висовуватись? Стрибайте – і так високо, як тільки зможете. Танцюйте – і так безтямно, як тільки можете. Життя нікуди не рухається. Воно просто здійснює вранішню прогулянку. Завжди йдіть туди, куди рухається все ваше існування. Йдіть цим шляхом до кінця і ніколи не чекайте нічого нового.
Все невимушене має свою красу, свіжість, аромати, жвавість. А все вдаване мертве, блякле, фальшиве, несправжнє. Звичайно, ви можете прикидатися ким завгодно, але кого ви хочете цим обдурити? Крім самого себе ви нікого не обдурите. Та й навіщо взагалі цей обман? Чого ви цим досягнете? Щоб пізнати себе, вам потрібно, перш за все, стати самим собою. Вам потрібно скинути з себе всі особистості, як одяг, і повернутися до своєї абсолютної наготи, до своєї індивідуальності. І звідти вже починати.
Я можу підняти цю руку без будь-якого спостереження, і навпаки – я можу підняти цю руку, повністю спостерігаючи всі рухи зсередини. Ці два підйоми руки будуть абсолютно різними. Перший – роботоподібний, механічний. Другий – свідомий. І коли ви усвідомите, ви відчуєте руку зсередини, а коли не усвідомите, ви побачите її тільки ззовні.
Своє обличчя ви бачили тільки в дзеркалі, зовні, тому що ви поганий спостерігач. Якщо ви станете спостерігати, ви почнете відчувати своє обличчя зсередини. Тоді, поступово, ставатимуться дивні речі… почнуть зникати думки, почнуть зникати емоції, – тиша з’явиться навколо вас. Ви станете подібні острову посеред океану тиші.
Мене ніколи нічого не дивувало, тому що я ніколи нічого не чекав – і нічому було дивуватися – все було новим. І не було підстав засмучуватися – я був налаштований на все. Сталося – добре; не сталося – навіть ще краще! Це корисно – впасти кілька разів, забитися, знову встати, кілька разів заблукати. Це не нашкодить. Коли ви виявите, що збилися з дороги – повертайтеся. Життя пізнається методом проб і помилок.
Кожне суспільство висуває свою власну теорію хорошого і поганого. Але як примусити себе не робити того, що вони називають поганим? Проблема в тому, що те, що вони називають поганим, в основному є природним, – і воно вас приваблює. Ось це, припустімо, погане, але ж воно природне, а в усьому природному сильна привабливість. І від того, що вони нагнали стільки страху, привабливість стала навіть ще сильнішою. Тому їм і потрібно було придумати пекло.
Навіщо різні релігії примушують вас боротися з вашими природними інстинктами? Просто для того, щоб вселити у вас відчуття провини. Дозвольте мені зупинитися на цьому слові – провина. Це трюк, який вони застосовують для того, щоб вас спотворити, щоб вас експлуатувати, щоб зліпити вас згідно певного готового шаблону, щоб принизити вас, щоб убити у вас віру в самого себе. Як тільки з’явилося відчуття провини, як тільки ви подумали: «Я – винен, я – грішний» – все, їхня справа зроблена. Хто тепер вас може врятувати? Тепер потрібен якийсь рятівник. Але спочатку має бути створена хвороба.
Як тільки ви відчули себе винним – ви в руках священика. Тепер вам не сховатися, тому що він тепер єдиний, хто може позбавити вас від ганьби, хто дасть вам можливість постати перед його Богом без почуття сорому. І що ж виходить? Спочатку священики створили фікцію Бога, потім вони створили фікцію провини, а потім вони створили фікцію, що ніби одного разу вам перед тим Богом доведеться постати.
Гріх – це техніка псевдорелігій. Справжня релігія не потребує ніяких концепцій. Псевдорелігії ж не можуть існувати без концепції гріха, тому що гріх – це така техніка, яка прищеплює людям почуття вини. Вам потрібно зрозуміти всю цю стратегію гріха і вини. Поки ви не створите в людині почуття вини, ви не зможете поневолити її психологічно, ви не зможете загнати її в рамки якоїсь ідеології, в рамки певної релігії. Але варто тільки прищепити її розуму почуття вини, як ви відберете у неї останні залишки влади над собою. Ви знищите в ній все завзяття. Ви відріжете їй будь-яку можливість коли-небудь стати індивідуальністю.
Ідеєю вини ви майже повністю вб'єте в людині ввесь її людський потенціал. Вона вже ніколи не зможе бути незалежною. Почуття вини примусить її повірити в месію, примусить її взятися за вивчення релігій, повірити в намальованого Бога, в концепцію раю і пекла і в усе інше. А щоб створити почуття вини, вам потрібно зробити, всього-на-всього, одну малесеньку річ: почніть називати її помилки і прорахунки – гріхами.
Насправді існує тільки один гріх – несвідомість. І ви отримуєте покарання за це кожну хвилину. Не буває іншого покарання – кожен момент несвідомості несе в собі якесь певне покарання, а кожен момент усвідомленості несе в собі якусь певну нагороду. Вони взаємопов'язані, вони нероздільні. І якщо ви будете жити в несвідомості постійно, отримуючи весь час якісь певні покарання за це, то священик вас буде гукати до себе, запевняючи, що ви потрапили під вплив диявола. Ви й самі можете почати так думати. А якщо ви весь час будете жити в усвідомленості, то якісь певні нагороди за це стануть такими явними і регулярними, а з часом і зростаючими в своїй силі і глибині, що ви власними очима почнете бачити існування справжнього Бога, і тоді будь-які священики вам стануть просто непотрібними.
З самих перших днів життя дитини ми починаємо вчити її совісті. І одна частинка дитячого єства починає засуджувати все, що суспільство в ній бачити не хоче, і цінити все, що суспільство в ній бачити хоче. Дитина вже більше не цілісна.
Совість постійно продовжує на вас впливати, щоб ви завжди за собою слідкували. Намальований на полотні і застиглий у вашій уяві Бог слідкує за кожним вашим вчинком, взагалі за всим; він все бачить, остерігайтеся його. Навіть у думках не можна давати собі волі – картина на стіні в церкві все бачить крізь всі стіни, що стоять між церквою і вашим будинком. Що ж це за такий наглядач, цей Бог? Він підглядає в замкові щілини кожної ванної кімнати, він ніяк і ніколи не залишить вас у спокої.
Вам потрібно зрозуміти різницю між цими двома поняттями: совість і усвідомленість. Усвідомленість – це невід’ємна ваша властивість. Совість же прищеплена вам людьми. Вона накладається поверх усвідомленості. Різні суспільства накладають зверху вашого усвідомлення найрізноманітніші ідеї совісті, і кожна з них обов'язково чимось вас завантажує. І як тільки щось поклали зверху вашого усвідомлення, ви втрачаєте свою усвідомленість. Між вами і вашою усвідомленістю виникає щільна стіна совісті. Цю стіну суспільство вирощує у вас, ніби в теплиці, починаючи з самого дитинства.
Варто від чогось відректися – і ви відразу прив'яжетеся до цього ще більше, ніж раніше, коли ви ще не відрікалися. Воно почне захоплювати ваш розум ще більше. Приборкування полягає в тому, щоб ви вважали вашу природу своїм ворогом, – в будь-якому випадку ви повинні з нею боротися, ви повинні її перемогти, вбити, покалічити. Ви повинні стати вище неї, своєї природи, і тільки тоді у вас є шанс стати святим.
Але ж це – неможливо! Ще ніхто й ніколи не зміг стати вище своєї природи і залишитися поза нею. Природа – це єдине, що існує. Немає нічого, вищого і нижчого від неї. Все піднесене міститься в самій природі, а не десь за її межами. Тому ваші постійні невдачі у піднесенні роблять вас такими нещасними, роблять вас розумово неврівноваженими, психічно хворими. А священику тільки того і треба – він експлуатує ваші потуги побороти те, що побороти неможливо. Його професія – допомагати вам, але щоб вам допомогти, вас потрібно довести до такого стану, коли вам потрібна допомога.
Не слухайтеся нікого. Слухайтеся тільки свого внутрішнього єства. Вільно і безстрашно йдіть туди, куди воно вас веде. Коли ви в чомусь побачите істину, вам вже не залишиться нічого іншого, крім того, як з нею погодитися. Але ви повинні відкрити її самі, ви повинні самі її побачити – це повинно бути вашим власним розумінням. Почніть з непослуху, з непокори, тому що суспільство обдарує вас усим, що в нього є, – тільки віддайте йому вашу свободу. Воно почне вас поважати, воно підніме вас високо по ієрархічних сходах, дасть вам важливу посаду в бюрократичному апараті, – і для цього вимагається позбутися тільки одного: своєї свободи, своєї індивідуальності. Ви повинні стати частиною натовпу.
Натовп ненавидить тих, хто не хоче бути його частиною. Натовп дуже обурюється, коли бачить в своєму середовищі білу ворону, тому що біла ворона стає каменем спотикання. Я кажу вам про те, що ви відповідальні тільки за самих себе. Це завжди приносить чудові результати: як тільки ви візьмете на себе всю відповідальність за самих себе, ви помітите, як багато справ ви можете зробити, не докладаючи жодних зусиль. Це стане частиною тих нагород, що неодмінно настають в усвідомленому житті, тому що усвідомленості не буває без відповідальності за самого себе. А відповідальності за себе не буває без трансформації. Усвідомлене життя потребує постійної трансформації, а трансформація – це величезна робота над собою. Це не дитячі пустощі, типу: «Читайте святі писання знову і знову – і ви будете врятовані». Врятовані від чого? Врятовані від трансформації!
Псевдорелігії засуджують секс, засуджують насолоду їжею – засуджують все, чим ви могли би насолодитись. Вони засуджують музику, засуджують образотворче мистецтво, співи, танці. Якщо ви оглянетеся навкруги і зберете разом все, що засуджують всі псевдорелігії, то ви побачите, що вони засудили все, що є в людині. Вони не залишили не засудженою жодну найменшу дрібочку людського єства. Звичайно, якась одна релігія не буде засуджувати все – якщо засудити в людині все відразу, то вона просто не зможе жити. Потрібно робити це маленькими порціями, щоб людина відчувала, що вона неправа, щоб у неї з'явилось відчуття провини, а потім щоб вона захотіла позбавитися тієї провини і стала отримувати від священика допомогу. Священику не варто засуджувати людину надто суворо, інакше вона просто втече від нього, кинеться з мосту і покінчить із собою. А це вже буде священику невигідно. В усіх священиків Бог – це не що інше, як наше поняття про всевишнього диктатора, про всевишнього Адольфа Гітлера.
Впливати – означає втручатися, зловживати владою, повести вас шляхом, який не для вас, примусити вас робити те, що ви ніколи не повинні були робити. Впливати на людину – це найгрубіший акт насилля. Не піддавайтеся чужому впливу, не ставайте тим, кого спонукають, примушують. Подивіться, розберіться, усвідомте, – а потім вибирайте. Але завжди пам'ятайте, що вся відповідальність лежить на вас і тільки на вас, а не на комусь.
Ніколи не завдавайте шкоди іншим, але й не дозволяйте іншим завдавати шкоду вам. Тільки тоді ми зможемо зробити світ людяним. Людина, яка поважає саму себе, не може принизити іншу людину, тому що вона знає, що в кожній істоті є така ж сама внутрішня сутність, як і в неї, навіть в деревах і в каменях. Ця сутність, можливо, спить в камені, але це не важливо – це теж життя, нехай і в іншій формі. Людина, яка почала поважати саму себе, раптом виявляє, що вона поважає увесь Всесвіт.
Відчувати життя, жити повноцінно, тотально, жити так пристрасно і так інтенсивно, що кожна мить стає вічністю, – ось чому повинна навчати релігія. Саме цьому я завжди вас навчав: скуштуйте від дерева пізнання. Станьте знаючими. Невігластво і темрява повинні вас покинути. Ви повинні стати більш усвідомлюючими, більш розуміючими, більш сприйнятливішими, ось як я вас навчав. Живіть з такою віддачею, живіть з такою любов'ю, живіть настільки повноцінно, щоб ви змогли відчути вічність. І ті миттєвості, які ви проживете, забувши минуле, не думаючи про майбутнє, дадуть вам смак вічності.
Вам було подароване життя і усвідомлення. Ви унікальні в цьому існуванні. Дерева, наприклад, мають мозок, але не мають можливості пізнавати. Людина ж – найрозвинутіша істота у всьому цьому існуванні, тому послух, смирення – ось це і є найбільший гріх. Слухайтеся свого мозку, свого розуміння, і якщо відчуваєте, що щось правильно – робіть, але не слухайтеся інших, дотримуйтеся своїх переконань. Якщо ваше власне розуміння вам підказує, що щось неправильно, – зупиніться і зробіть все по-своєму, чого б це вам не коштувало, і до яких би наслідків це не призвело б. Для вас немає правил, які вище від вашого власного розуміння.
Істина аксіоматична, її не потрібно захищати, обґрунтовувати. Коли ви говорите істину, вона самоочевидна, повноцінна, завершена. Нічого більше говорити не потрібно, ніяких доказів шукати не потрібно – вона сама себе обґрунтовує. А брехня порожня, вона не може вмістити в себе жодного доказу. Але ви можете обдурити людей, наговорити їм будь-якої брехні. Можливо, одиноку брехню вони ще зможуть виявити, але коли брехні дуже багато – в такій плутанині стає важко розпізнати брехню, з якої все почалося, брехню первинну.
Первинна брехня всіх релігій – це Бог, якого вони створили. Немає ніякого значення, вірите ви в нього такого, чи не вірите – вірити ні в кого і не вірити ні в кого. Ніякого їхнього Бога не існує. Так що, будь ласка, пам’ятайте про це і не починайте називати мене «невіруючим» з їхньої точки зору. Я не є «віруючий», але я і не є «невіруючий». Я просто намагаюся вам пояснити, що всі ці віри – це проекція людського розуму, і вже настав час припинити гратися в ці ігри проти самих себе. Прийшов час розпрощатися з таким Богом назавжди.
Всі ті слова, якими позначають Бога всі релігії – досконалий, абсолютний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий – вони не мають в собі життя. Не існує ніякої особистості чи індивідуальності Бога, який сидить на небесах і який створив світ, тому ці слова не можуть бути живими, вони не можуть дихати. Ні, такого Бога я відкидаю, тому що з таким мертвим Богом увесь Всесвіт буде мертвим.
Коли я кажу, що Бог – це фікція, будь ласка, зрозумійте мене правильно. «Бог» як особистість – це фікція, але божественне – це вже не фікція, це властивість. Чи не думаєте ви, що досконалий, абсолютний, всемогутній, всезнаючий і всюдисущий Бог створив би таку криваву мішанину, яку ви називаєте світом? Що ж тоді залишається на долю диявола? Якщо світ такий, який він є, то його творцем повинен бути диявол, а зовсім не досконалий Бог.
А божественність – це зовсім інший вимір. Божественність – це зелень на дереві; божественність – це цвітіння троянди; божественність – це політ птаха. Такий Бог невіддільний від Всесвіту. Такий Бог – сама душа Всесвіту. Тоді весь Всесвіт вібрує, пульсує, дихає божественним, – і тільки його можна називати Богом.
Ви коли-небудь відчували обмеженість, бідність існування? Якщо відчували, то чи не запитували ви себе, наприклад: «Навіщо так багато зірок?» Існування насправді не є обмеженим і бідним, зовсім ні. Ідея бідності існування – це витвір людини. Людям давно повинно було б здаватися дивним, чому Бог продовжує засідати на своєму троні і філософствувати зі Святим Духом, граючись зі своїм сином Ісусом, а диявол, тим часом, продовжує робити свої справи – створює Адольфа Гітлера, Йосипа Сталіна , Беніто Муссоліні? І це тільки коротесенький проміжок часу. А якщо брати взагалі, то здається, що вся історія людства як мінімум на дев’яносто дев’ять відсотків створена дияволом.
Ісус постійно повторював: «Покайтеся! Покайтеся!» Але не казав, в чому саме всі мали покаятися. І люди подумали, що каятися потрібно в тому, що Єва пригостила Адама яблуком. Адам і Єва не здійснили жодного значного злочину. В них просто було небагато допитливості. І я думаю, що кожен, хто хоч щось відчуває, зробив би те саме. Це неминуче повинно було статися, тому що людина володіє глибокою потребою пізнавати. Це дано їй від природи, і це зовсім не гріх.
Ви можете здивуватися, якщо я скажу, що всі християни глибоко всередині себе таять злість на Ісуса. Адже він обіцяв їх урятувати, але й досі так нічого і не зробив. Він пообіцяв це, сказавши: «Скоро ви увійдете в Царство Боже; скоро ви будете зі мною в Царстві Божому». Минуло дві тисячі років, а це «скоро» так і не настало. То коли ж він виконає свою обіцянку? А якщо його «скоро» означає – «після смерті», то чи не виходить так, що Ісус пропонував це «скоро» пришвидшувати?
Кожен християнин ображається на Ісуса. Саме через цю злість християни засвідчують стільки фанатичної віри в Ісуса – щоб ніхто не здогадався, що вони таять на нього злобу. Насправді, вони самі навіть не хочуть цього зрозуміти, вони не хочуть цього бачити, що їх обдурили, що всі слова Ісуса перетлумачили, переінакшили на свій лад, що їм всунули підроблену віру; що протягом двох тисяч років мільйони людей жили з цією фальшивою вірою і з цією ж вірою помирали, так і не почавши зростати, нічого не знайшовши і нічого не досягнувши. Вони бояться цієї злості, цієї прихованої люті. І щоб придушити її – вони йдуть до церкви, моляться Ісусу, Крішні, Мухамедові. Але кожен із них рано чи пізно розчаровується, тому що їх віра так і не відкрила їм істину, так і не дала їм живої води життя.
За життя Ісуса було небезпечно ходити і стояти поряд із ним. Жоден бізнесмен не підійшов би до нього і близько – його могли би розіп’ясти, кожного могли би розіп’ясти. Тільки дуже азартні гравці могли ризикнути залишатися поряд з Ісусом. Але щойно Ісус помер – відкрилися широкі можливості для бізнесу. Навколо нього з’явилися люди зовсім іншого типу: священики, попи, імами, рабини – обізнані, начитані, які вміють будь-що довести, догматичні. Це вони створили догму, віру. Вони створили культ. Після смерті релігійної людини завжди з’являється культ.
Будда за життя казав, що він лише пліт, за допомогою якого ти зможеш переплисти річку, якщо вона з’явилася на твоєму шляху. Ось ти її подолав і йдеш далі, – хіба ти будеш нести цей пліт на своїх плечах? Для чого? Ти впевнений, що тобі знову стрінеться річка і що ти захочеш на її протилежний берег? І якщо навіть стрінеться, і ти захочеш перетнути її, – то чи буде старий пліт здатен перетнути річку нову – глибшу, ширшу, з підводними каменями і більшими хвилями? Чи не знадобиться тобі збудувати пліт новий? А після смерті Будди з нього зробили культ.
Ісус за життя казав: «Я – син Божий! Бог – мій Отець!» Хіба не може так сказати кожна людина, маючи на увазі, що Бог – це сам Всесвіт? Хіба Ісус хоч одного разу сказав, що він – Бог? Ні, він такого не говорив жодного разу, а після його смерті з Ісуса зробили Бога. Християнство – це культ, такий самий, які існували з прадавніх віків. Те, що ви називаєте релігійними ідеями, зовсім не релігійність, а всього лиш забобони, що дійшли до нас із глибини віків. Ці забобони такі стародавні, що їхня древність робить їх схожими на правду.
Ісуса народила незаймана дівчина, тому що бути народженим від сексу означає бути народженим від гріха, тому що секс – це гріх. Я до сих пір дивуюся, яким чином Святий Дух зробив Діву Марію вагітною? Штучним заплідненням? Яким чином ця звичайна бідна жінка завагітніла? Християнам прийшлося зробити бідного Ісуса позашлюбною дитиною, тільки би вберегти його від гріха сексу. Всі інші народилися від сексу, народилися від гріха – один тільки Ісус народився інакше. Ісус особливий, тому з нього можна робити Бога.
Спочатку ви засуджуєте секс, а потім стаєте нездатними трансформувати його енергію. Адже секс – це просто енергія. Вона може рухатися в будь-якому напрямку – вниз, вгору. Якщо ви її приймаєте, то сам факт прийняття буде рухом вгору, тому що ви з нею подружилися. Але варто лиш відштовхнути її – і ви зробите з неї супротивника, ви створите роздвоєння всередині себе. Сексуальна енергія, направлена вниз, назад у тіло, живить біологію, а сексуальна енергія, направлена вгору, живить дух. Але це одна й та ж сама енергія.
Дев’яносто відсотків розумових захворювань в усьому світі та п’ятдесят відсотків захворювань тілесних є не чим іншим, як наслідком придушення сексу. Якби ми могли прийняти свою сексуальність такою, якою вона є, то дев’яносто відсотків всіх розумових захворювань і половина захворювань тіла просто би зникли, не залишивши жодного сліду. І тоді б ви вперше помітили, що люди можуть мати зовсім інший рівень свого здоров’я, що вони можуть бути повністю здоровими і цілісними.
Самозречення – це насильницька відмова. А коли ви відмовляєтеся від чогось насильно, то насправді воно вас зовсім не полишає. Воно просто заглиблюється ще далі у вашу підсвідомість, воно стає ще більшою проблемою, ніж було до цього. Тепер воно намагатиметься вийти назовні найрізноманітнішими способами, в різних вбраннях, в різних масках, і ви вже навіть не зможете його впізнати. І воно буде себе стверджувати, воно буде брати своє силою. Ви самі дали йому цю силу, коли насильницьки заганяли його в свою підсвідомість.
Коли ви докладаєте зусиль, щоб відмовитись від чогось, – ви надаєте йому силу. Ви робите ще сильнішим те, від чого відмовляєтеся, ви робите його своїм суперником, який захований всередині вас, в темряві підсвідомості, де ви ще більше вразливі. Коли відмова була у свідомості – вона була на світлі, і ви були не такі вразливі. Самозречення – це придушення себе.
Життя складається із дуже незначних речей. Тому, коли ви починаєте цікавитися так званими важливими речами, – ви втрачаєте плин життя, яке складається з пиття чаю, з розмов із друзями, із ранкових прогулянок, коли ви йдете не кудись, а просто прогулюєтесь – без будь-якої мети, будь-де ви можете зупинитися і повернути назад. Життя складається із приготування їжі для коханої людини, із приготування їжі для себе, тому що своє тіло ви теж любите; із прання одягу, із миття підлоги, із поливання саду – із усіх цих маленьких речей, із дуже незначних речей на зразок того, щоб сказати «привіт» незнайомцю, коли в цьому не було ніякої необхідності, тому що вам не було ніякої справи до цієї людини. Людина, яка може сказати «привіт» незнайомцю, може також сказати «привіт» квітці чи дереву, може заспівати пісню птахам.
Золотим правилом життя є те, що в ньому немає ніяких золотих правил. Їх і не може бути – життя настільки безмежне, настільки неосяжне, настільки таємниче, що його все не можна втиснути в якісь правила чи афоризми. Будь-які афоризми будуть надто короткими, надто маленькими, вони не вмістять в себе все життя і його живу енергію. Тому золоте правило, що не існує жодних золотих правил, є дуже важливим.
Природна, натуральна людина не живе згідно правил, згідно афоризмів, згідно заповідей. Все це для псевдолюдини. Природна, невдавана людина просто живе. Несвідомі ж люди легко передбачувані, ними дуже легко керувати. Ви можете примусити їх робити чи казати те, що вони ніколи не хотіли робити чи казати, що вони ніколи не хотіли вчиняти. Це тому, що в них вже є заздалегідь кимось підготовлені реакції, заздалегідь підготовлені рішення.
Але обожнювач усвідомлення, істинно релігійна людина буде просто відповідати на ситуацію. Вона не опиниться у ваших руках, ви не зможете вивести її із себе, ви не зможете її примусити зробити щось на ваш лад, ви не зможете викликати в ній жодної потрібної вам реакції чи рішення. Вона буде робити тільки те, що на даний момент – згідно з її усвідомленням – знаходитиме потрібним.
Без усвідомлення – що б ви не робили – ви будете створювати собі все більше і більше проблем, вони будуть відносити вас все далі і далі від вашої істинної природи, від реальності. І вирішити їх буде надзвичайно важко, бо вони не є реальні, бо вони створені вашою уявою. А те, що ви робите усвідомлено – завжди буде правильним, на відміну від того, що ви робите не усвідомлено, і воно є неправильним, є брехнею. Самі по собі вчинки не можуть бути правильними чи неправильними – справа в тому, як і чому ви їх робите.
Просто сказавши: «Блаженні злидарі, бо ж за ними Царство Боже», ви не покладете край бідності, інакше за дві тисячі років християнські священики давно би вже з нею покінчили. Але бідність і досі існує і, як не дивно, продовжує зростати. Якби в тому вислові була істина, то в Царстві Божому мало би бути вже стільки блаженних, тобто – дуже щасливих, наповнених щастям і радістю людей, що вони би вже давно розділили між собою всі його блага, і Царству Божому не було би вже що запропонувати новим, прийдешнім злидарям.
Немає жодної необхідності в проблемах, які оточили нас звідусюди. З одного боку – ми створюємо проблеми, а з іншого – їх вирішуємо. І обидва ці боки зростають із нас самих. Яка, наприклад, сьогодні може бути необхідність в існуванні національностей? Якої національності буде, скажімо, ваш онук, якщо ви – індус, ваша дружина – француженка, а ваша дочка вийде заміж за хлопця, в якого батько турок, а мати японка? Світ єдиний. Тільки на карті ви креслите лінії, а потім згідно цих креслень починаєте воювати, вбивати, ґвалтувати. Це настільки дурнувата гра, що від того, як довго вона триває, людство інакше як божевільним не назвеш. Яка необхідність в поділі на нації? Яка необхідність в паспортах, візах, кордонах? Ця планета належить нам усім, і де б людина не захотіла жити – вона має на це повне право.
Держави потрібні тільки для того, щоб приносити шкоду. Інакше достатньо було би простої любові, достатньо було би простого співчування. Немає ніякої необхідності у війнах між державами, немає ніякої необхідності у злиднях, які вони приносять. Ми всі на планеті Земля маємо достатньо коштів, достатньо ресурсів, щоб позбутися причин, через які виникають і війни, і злидні. Але сімдесят відсотків світових ресурсів витрачаються на війни або на їх стримування. Якщо ж повернути людям ці сімдесят відсотків, що несуть смерть людству, – кожен із нас стане настільки багатшим, що всі найбідніші люди планети зможуть піднятися до рівня життя теперішнього, так званого, середнього класу найбагатших країн.
Ідеї Маркса, Леніна, Сталіна, Мао – вся їх філософія полягала в тому, щоб опустити матеріально багатих людей до рівня середньої бідності. Вони називали це комунізмом, я вважаю це глупотою. Моя ідея полягає в тому, щоб піднімати всіх бідних вище і вище, щоб усі досягли рівня найбагатших людей. Немає ніякої потреби у злиднях – я теж хотів би бачити суспільство безкласовим, але, все-таки, щоб воно складалося тільки з багатих, а не з бідних.
Що я вам кажу, так це те, що політики і священики завжди таємно співпрацювали, ніби дві руки одного організму. Політики мають політичну владу, а священики – релігійну. Політик охороняє священика, а священик благословляє політика, – а тим часом їхні народи експлуатуються, із них випивають всі соки, випивають всю кров. Усунувши ідею створених людиною різноманітних богів, ви усунете священиків, ви розірвете таємний зв’язок між священиками і політиками, а відтак – ви усунете і політиків, ви усунете саму політику. І як тільки ці дві ланки зникнуть – половина ваших нещасть зникнуть разом із ними. Світ дійсно може стати раєм. Насправді, іншого раю і не може бути, поки ми не створимо його тут, на своїй планеті.
Всі релігії навчають: «Допомагайте бідним», але жодна з них не готова сказати: «Встановіть розумний контроль за народжуваністю, щоб зменшити кількість бідняків». Я – за обґрунтований контроль народжуваності на всій планеті Земля. Якщо ви цінуєте життя, вам важко навіть зірвати квітку. Ви будете нею насолоджуватись, коли вона росте, ви будете її любити, ви можете до неї доторкнутися, поцілувати, – але зірвавши її для створення красивого букета, ви її покалічите, ви завдасте їй шкоди, ви вкоротите їй віку, а вона ж – така жива, як і ви самі. То чи варто народжувати дітей, щоби потім робити з них красиві букети зірваних квітів, щоби потім їх калічити, щоби потім завдавати їм шкоди, щоби потім вони страждали?
Прибічники теорії ненасильства просто оголошують: «Нікого не вбивайте». Ви думаєте, що цього достатньо? Це ж, всього-на-всього, негативне твердження: не вбивай інших, не завдавай шкоди іншим. Хіба цього може бути достатньо? Благоговіння перед життям вимагає, щоб ви не просто не вбивали чи не завдавали шкоди іншим, – воно вимагає, щоб ви розподіляли все, що у вас є, між усіма, щоб ви роздавали свою радість, свою любов, свій світ, своє блаженство. Розподіляйте і роздавайте все, що можна розподілити і роздати! Справжнє поклоніння – це поклоніння життю, і тоді в усьому навколишньому ви побачите живого Бога, тоді ви зможете поклонятися просто дереву, тоді просте частування гостя стає богослужінням.
Весь час влада знаходиться в руках таких недолугих людей… Зараз який-небудь чокнутий володар якоїсь країни може натиснути кнопку і покласти край всьому людству, всьому життю на Землі. Але, здається, глибоко всередині себе людство саме вже хоче з усім цим покінчити. Можливо, кожен сам по собі не настільки сміливий, щоби накласти на себе руки, але в масштабах людства всі вже готові. Чому? Релігії дали людям фіктивний сенс життя. Тепер всі ці фікції розчинилися в навколишньому, самі вже зробилися навколишнім, і люди вже не знають, навіщо вони живуть – тому вони так і страждають.
Муки страждання – це не просто занепокоєння, хвилювання. Занепокоєння завжди бувають з якоїсь певної причини: у вас не вистачає грошей – ви непокоїтеся; настає холодна пора року і у вас не вистачає одягу – ви непокоїтеся; ви захворіли і у вас не вистачає грошей на ліки – ви непокоїтеся. Занепокоєння завжди зумовлене якоюсь конкретною проблемою.
Страждання ж виникають не через проблеми як такі. Існувати, просто існувати – людям здається безглуздо і марно; просто дихати – їм здається пустою тратою часу, адже хто знає, що станеться завтра? Вчора ви теж думали, що сьогодні може станеться щось таке гарне, визначне, і позавчора – теж так думали. І ось настало вчорашнє чи позавчорашнє завтра, воно вже прийшло сьогодні, – і нічого визначного не сталося. І так триває із року в рік – а ви все продовжуєте надіятися на завтра. Дуже скоро настає момент, коли ви починаєте розуміти, що нічого визначного так і не станеться. Виникає стан страждання. В такому стані здається, що вихід тільки один – як-небудь покінчити з цими стражданнями, з цією круговертю життя. Саме звідси самогубства, звідси і зростаюча їх кількість. Звідси підсвідоме бажання людства розпочати третю світову війну, «щоб я особисто не був відповідальним за те, що здійснив самогубство: світова війна вбила всіх – і мене теж».
Завжди пам’ятайте, що великі злочини здійснюються не індивідуальностями – їх завжди здійснює натовп, і в натовпі жодна людина не усвідомлює: «Я відповідаю за те, що стається». В натовпі кожен думає: «Я роблю тільки те саме, що роблять усі». А коли ви робите щось самостійно, кожен тричі подумає перед тим, як щось зробити: «Що я роблю? Чи правильно це? Чи дозволить моє виховання зробити це?» Але якщо ви серед натовпу, то ви про це не думаєте, тому що вас рятує думка, що в натовпі ви можете загубитися і ніхто навіть не знатиме, що ви теж були там.
Те, що ми називаємо демократією, ще не є демократія. Поки що всюди це тільки натовпократія, тому що майже всі, хто голосує на виборах, є частиною натовпу, який позбавлений пильності і усвідомлення. Найбільша, найглобальніша проблема людства полягає в тому, що воно нічого не знає про усвідомлення, про медитацію. На мій погляд, саме це є головною проблемою. Не перенаселення, не атомна бомба, не голод – ні. Це все другорядні проблеми, які можуть бути дуже легко вирішені наукою. Єдина головна проблема, яку наука вирішити не може, полягає в тому, що люди не вміють усвідомлювати, не вміють медитувати.
Зараз настав вирішальний момент, коли всім потрібно змінитися, позбавитись від всієї спадщини минулого, яке розділило нас на частини. Зараз настав момент, коли всім нам на планеті Земля потрібно стати одним цілим, інакше ми всі вже готові здійснити глобальне самогубство, тому що межа людських страждань існує. Страждання вже стали нестерпними, ще зовсім трішечки – і вони стануть абсолютно нестерпними.
І тоді залишиться всього два виходи: самогубство або саньяса. Під саньясою я маю на увазі прийняття самого себе в усіх своїй повноті, коли ви не полишаєте поза увагою жодної частиночки самого себе, коли ви нічогісінько не залишаєте в темноті. Ви виходите на світло і дивитеся на себе очима друга чи якоїсь іншої людини, тому що це теж ваша власна енергія, і це саме та енергія, над якою вам потрібно працювати. Коли ви підходите до неї як друг – вона теж стає вашим другом. А подружитися із самим собою – це найвеличніше, що може статися з людиною.
Ісус казав: «Любіть своїх ворогів, як самого себе». Але він зовсім забув, що люди не люблять навіть самих себе – то як же вони можуть полюбити своїх ворогів? І ще більш нереальний його вислів: «Любіть своїх сусідів, як самого себе». Це буде ще важче зробити, оскільки ворог знаходиться десь далеко від вас, і завдяки цьому його ще можна якось полюбити. Але як можна полюбити сусіда, який знаходиться поряд – за дверима, за стіною, якщо ви не любите самих себе?
Я не раджу вам здійснювати таку помилку, тому що ви не любите самих себе. Якщо ви почнете любити свого сусіда так само, як любите себе, чинити з ним те саме, що і з собою – ви занапастите його так само, як занапастили себе. Ви живете в загробному світі вже. Так будь ласка, не вчиняйте так само зі своїм сусідом, і ніколи не вчиняйте так із тим, кого вважаєте своїм ворогом. Що він вам зробив? Навіщо так жорстоко з ним вчиняти? Робити з собою все що завгодно – це, звичайно, ваше право від народження, але ви не маєте ніякого права робити те саме з кимось іншим, зі своїм сусідом чи зі своїм ворогом.
Те, що я хочу сказати, – ви навіть себе ще ніколи не любили, тож поки забудьте про ворогів, забудьте про сусідів, – спочатку полюбіть себе. З’єднайте в собі в одне ціле все гарне і все погане, що у вас є, нічого не діліть і нічого не відкидайте, – станьте одним цілим. І в своїй цілісності ви побачите, що у вас всередині немає ніякого Бога і ніякого диявола – все це були проекції вашого внутрішнього роздвоєння. Тоді і зовні ви побачите ту саму цілісність, повну єдність тьми і світла, смерті і народження. Ви побачите єдність і цілісність в усьому, ви побачите, що протилежності взаємопов'язані, що вони працюють разом, що ніщо ні з чим не бореться, що все взаємодіє. Те, що ви називаєте гарним, і те, що ви називаєте поганим, насправді доповнюють одне одного. Одне не існує окремо від другого, вони нероздільні. І, зібравши себе в одне ціле, ви побачите весь всесвіт у всій його повноті і цілісності.
(продовження в ч.3)
ID:
991078
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.08.2023 12:28:16
© дата внесення змiн: 11.08.2023 12:28:16
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
