Гойдається сміття тихесенько на хвилях
І дах будинку поряд, та диван.
В уламках обрій весь - допоки видно,
Що ними дістає з води до хмар.
Принесене сюди бурхливою водою,
Бо та змітала на своїм шляху,
Нещадно нищила смертельною стіною
Усе живе без жалості, страху.
Тепер лиш сонце вперто вибирає воду
З обшивки меблів, що пливуть й кусків,
Уже намоклих знизу і важких зісподу...
Тримає їх - біді наперекір.
І гонить хвилями вечірнього прибою,
Під впливом сили бризових вітрів,
Очищених й обмитих піною морською,
Й прибитих до піщаних берегів.
І ніби, море мовить людям: "Забирайте,
Ось тут усе, що ще змогло спасти,
Я плачу разом з вами у скорботі.. знайте:
Такої не чекало й я біди."
Моторошно, страшно дивитися в Інтернеті. Скільки горя, сліз, страху пережили там безвинні люди наяву... Спасибі, Вам за правду, співчуття, що донесли художнім словом.
