Не утішай мене, залиш мою печаль
Незайманою, і великою, й німою.
Обом нам іноді своєї волі жаль,
Та марно хочем пута розірвать любові.
Я відчуваю, що не можна так любить,
Як я люблю, і що любити так безумно.
І так боюсь, немов, загрожуючи, згин
Над нами нависає близько і безшумно...
Але іще сильніше я люблю тебе,
А також нескінченно я тебе жалію, –
До небезпеки з’єдную життя моє
І душу з’єдную свою з твоєю сміло.
Ніяк без тебе жити я не спроможусь.
Один одному віддали ми так багато…
У Бога я, неначе милості, молю,
Щоби навчив моє Він серце не кохати.
Але, хоч часом і кляну любов свою, –
Літа, життя і смерть я розділю з тобою,
Не знаєш ти, як сильно я тебе люблю,
Можливо, що і сам я ще не усвідомлю.
Настільки серце повне, – що не треба слів,
Що можемо лише німотними сльозами
Ми виплакати те, що людям не зуміть
Ні розповíсти, ні полегшити словами.
04.12.2013
ID:
969054
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 23.12.2022 13:33:41
© дата внесення змiн: 23.12.2022 13:37:57
автор: Martsin Slavo
Вкажіть причину вашої скарги
|
