Мені наснився синій океан,
Як швидкісні човни ішли у хвилі,
Везли вони товари для гурман,
Какао-дівчину з малюнками на тілі.
Бурлив з людей на березі потік,
І хвилі били в нього бірюзові,
Кокосовий бродив у діжках сік,
Грузили ящики малі і стопудові.
Було усе коштовності і змії,
І люди кольорові в кайданах:
Закули їх, закули їхні мрії…
І волю відміряють в ланцюгах.
Торгівля йде на золото рабами:
Жінок в борделі, діти на поля;
Мільйонами везли їх кораблями,
На них чекає інша вже сім’я.
За горизонт пірнув із нею човен,
Какао-дівчину, куди ж її везли?
У неї був гіркий від мене спомин,
Один рубець уздовж її спини.
Але й мені навіки залишила
Свій погляд непокірний і живий,
Ним душу мою чорну освітила
Какао-дівчина із племені стихій.
І я збагнув, хто стала там рабою,
На кого ж я накинув ланцюги,
Кому я врешті став таки слугою,
Що душу так опутали гріхи.
Олександр Кармишев
18.09.2022
