Плаче зранений лелека… ой гірка ж сльоза.
Він без ле́лечки лишився і нема гнізда.
Квилить й мати, мов та чайка – у біді дитя,
Бо війна не має гадки про ціну життя.
А в обвуглених будинках чорна пустота.
Хазяйнує тут блудниця хижа неспроста?
Де нога її ступала, там сліди від мін.
Золоті жита горіли, гречка і ячмінь.
Обнімав козак дівчину, боронить йшов край.
Бо земля наша палає… був же тихий рай.
І тепер змінить багато треба у житті.
МИР тоді у наших душах зможе зацвісти.
Ось ВІН йде щасливий, мужній (бачила не раз
я в думках своїх сміливих)… панувати ж час.
Жито хилить золотавий колосок до ніг,
Лине пісня в вись безмежну, скрізь лунає сміх.
А лелек веселий клекіт чути аж з-під хмар,
І волошок сині очки дивляться із трав.
А у лузі коні, вівці… раді пастушки,
Награють мелодії чарі́́́вні у ріжки́.
Біля хати вся родина… діточки малі.
Принесли їм ластів’ята звістку на крилі.
Де криниця – дві сусідки, прилетів ще й джміль.
Роздзижчався так завзято, бо радіє й він.
Бачу я, як обнімає дівчину козак.
Ще не є… та вірмо всі, що буде тільки так.
Зігріває сонце ранки, росяні, ясні.
Закрокує, українці, МИР по всій Землі!
Плаче зранений лелека... Доленько Свята!
Подаруй щасливі, мирні, добрі нам літа́.
Гарний вірш, Надійко! оБнадійливий!І тепер змінить багато треба у житті.
