Заплакана , знесилена , самотня.
І одинока , хоч і люди поряд є.
Надворі осінь , п"яте жовтня.
І небо із тобою сльози л"є.
Твоя біда найбільша на сьогодні.
Кому потрібні ті жалкі слова?
Коли обійми мокрі і холодні,
А шепіт , мов розмова ділова.
Страшна самотність , але виходу немає.
Так хочеться замкнутись у собі.
І написати-Вмерла! Не приймає!
Загинула в нерівній боротьбі!!!
Де подруги твої? Нема нікого...
Нема тобі біду із ким ділити.
І в голові нема нічого , окрім дурного.
Думки одні-Навіщо далі жити?
На ліжко впала, сльози полилися
І подушка впитала твою сіль.
-Гори усе вогнем і провалися !!!
І сон забрав увесь душевний біль.
Майже добу, тримав Морфей в своїм полоні.
Дав відпочинок змореним думкам.
Звуки годинника , мов кроки монотонні.
Біда десь зникла, та лишила шрам.
У дзеркалі себе ти не впізнала.
Вода змивала наслідки біди.
А на плиті вже турка закипала
І запахом гукала-Підійди...
28.07.2022р.