Я по вулиці пройдуся
Й приставатиму, як завжди…
О, це буде виглядати
Так банально, легковажно!
Ви промовите „Відстаньте,
Це нахабство з боку пана”…
Ах, і що на це сказати,
Як відповісти, кохана?
Але все таки представлюсь
(і дозвольте, натурально).
Хоч і буде, я вже знаю,
Це безглуздо і банально.
Потім виявитись може,
Я у чомусь помиливсь,
Ви себе, цілком можливо,
Переоцінили, міс.
Може бути (не дай Боже!)
Ти литвинка чи гуситка,
Але це із твого боку
Було б бридко, страшно бридко!
Може й так, ви незвичайна,
В очі глянете з любов’ю,
Смутна, мила і кохана…
Як би це було чудово!
І коли піде розмова,
З кожним словом все щиріша,
Подивлюся прямо в очі:
- А чи пані любить вірші?
Дуже це мені цікаво,
Що почую, як спитаю:
Чи то „Віршами живу я”
Чи то „Віршів …не читаю”.
Буду дуже об’єктивним,
І скажу на це байдуже:
„Я так само, прошу пані”
І… на небо гляну тужно.
А назавтра вишлю квіти
З карткою: „Тобі, кохана”,
Хай роздумує, від кого,
Запитає хай: „Від пана?”
Я ж насвистувати буду
Скерцо хрипко, наче п’яний.
Відповім: „Можливо”…й змовкну
І закохано погляну.
Потім: „Може на вечерю?!
Потім: „Може до кав’ярні?”
Буде „Ах” і варіанти,
Врешті визнайте, я правий.
За вечерю, як відомо,
Поцілунок вірна плата,
Поцілунок (дайте слово!)
Забагато. Але варто.
Зарум’янитесь, звичайно,
Очі долу, як ведеться,
І задихаєте часто,
І тремтячи обіймете.
Як на перший раз, то досить,
Поцілую ручку звісно,
Ви почнете „Ти” казати,
Я візьму за руку міцно.
Проводжатиму до дому,
Не промовивши ні звуку,
Я в очах побачу ваших
Невимовну млосну муку.
Потім кілька слів звичайних,
Потім сцена красномовна:
„Ви одна живете?”… Скаже:
„З тіткою, вона не вдома”.
Моя дивна і солодка!
Снів моїх сердечних мрія!
.......................................
Щоб тебе побило громом!!!!
Приставати я умію!!!
Julian Tuwim ZUPEŁNIE NIEZNAJOMEJ, RAZ WIDZIANEJ
...I podejde na ulicy.
I coś powiem, jak to zwykle...
Ach, to będzie wyglądało
Tak banalnie i tak nikle!
Powiesz pewno : "Proszę odejść!
To bezczelność z strony pana" ...
Ach, i coż na takie dictum
Ja odpowiem ci kochana?
Ale w końcu się przedstawię
(i pozwolisz, naturalnie!)
Iznów powiem coś, co będzie
Brzmiało głupio i banalnie
Później może się okazać,
Żem omylił się troszenkę,
Może przecież tak się zdarzyć,
Że przeceni się panienkę.
Może jesteś (nie daj Boże!)
Litwoczynką lub husytką,
Ale to by z twojej strony
Było brzydko, strasznie brzydko!
Może jednak jesteś cudną,
Co w mych oczach miłość zgadnie,
Ukochaną, smętną, słodką...
- Ach, jak to by było ładnie!
No i zacznie się rozmowa,
Słowa coraz bardziej szczersze,
Wreszcie powiem, patrząc w oczy:
-"A czy Pani lubi wiersze?"
Strasznie tedy ciekaw jestem,
Co odpowiesz mi , gdy spytam...
Albo : "Wiersze - to me życie"
Albo : "Wierszy... to nie czytam".
I bezstronnym będąc całkiem,
Powiem na to obojętnie:
"Ja tak samo proszę Pani"
I...na niebo spojrzę smętnie.
A nazajutrz przyślę kwiaty
Z kartką: "Tobie ukochana",
Wnet domyślisz się, od kogo,
Później spytasz : "To od Pana?"
Ja zaś będę pogwizdywał
Scherzo-bemol przenajsmętniej,
Powiem: "może"... i umilknę,
I znów spojrzę (lecz namiętniej)...
Potem"może do cukierni?"
Potem "(może) na kolację?"
Bedą "achy" i wahania,
Wreszcie przyznasz, że mam rację.
Przy kolacji, jak wiadomo,
Trwałe się zawiera pakta,
Pocałuję (daję słowo!)
Trudno. Alea est iacta.
Zarumienisz się banalnie
I banalnie spuścisz oczy,
Gdy twą kibić gibkobrzozą
Drżące ramię me otoczy.
Jak na pierwszy raz - to dosyć
Cmoknę w rączkę na podziękę.
Będziesz mi już "Ty" mówiła
I będziemy szli pod rękę.
Odprowadzę cię do domu,
Milczeć będzie się po drodze.
Będziesz na mnie spoglądała
W niewysłownej, słodkiej trwodze.
Później...kilka słów zwyczajnych,
Później znowu scena niema.
"A czy mieszkasz sama?"...Rzekniesz:
"Nie , u cioci...Lecz jej nie ma".
Moja cudna moja słodka!
Śnie serdecznej mej tęsknicy!
-------------------------------------------
Żeby jasne gromy biły!!!
Muszę podejść na ulicy!!
