Юліан Тувім ПОБАЧУ ЯКОСЬ НЕЗНАЙОМКУ


Я  по  вулиці  пройдуся
Й  приставатиму,  як  завжди…
О,  це  буде  виглядати
Так  банально,  легковажно!
 
Ви  промовите  „Відстаньте,
Це  нахабство  з  боку  пана”…
Ах,  і  що  на  це  сказати,
Як  відповісти,  кохана?
 
Але  все  таки  представлюсь
(і  дозвольте,  натурально).
Хоч  і  буде,  я  вже  знаю,
Це  безглуздо  і  банально.
 
Потім  виявитись  може,
Я  у  чомусь  помиливсь,
Ви  себе,  цілком  можливо,
Переоцінили,  міс.
 
Може  бути  (не  дай  Боже!)
Ти  литвинка  чи  гуситка,
Але  це  із  твого  боку
Було  б  бридко,  страшно  бридко!
 
Може  й  так,  ви  незвичайна,
В  очі  глянете  з  любов’ю,
Смутна,  мила  і  кохана…
Як  би  це  було  чудово!
 
І  коли  піде  розмова,
З  кожним  словом  все  щиріша,
Подивлюся  прямо  в  очі:
-  А  чи  пані  любить  вірші?
 
Дуже  це  мені  цікаво,
Що  почую,  як  спитаю:
Чи  то  „Віршами  живу  я”
Чи  то  „Віршів  …не  читаю”.
 
Буду  дуже  об’єктивним,
І  скажу  на  це  байдуже:
„Я  так  само,  прошу  пані”
І…  на  небо  гляну  тужно.
 
А  назавтра  вишлю  квіти
З  карткою:  „Тобі,  кохана”,
Хай  роздумує,  від  кого,
Запитає  хай:  „Від  пана?”
 
Я  ж  насвистувати  буду
Скерцо  хрипко,  наче  п’яний.
Відповім:  „Можливо”…й  змовкну
І  закохано  погляну.
 
Потім:  „Може  на  вечерю?!
Потім:  „Може  до  кав’ярні?”
Буде  „Ах”  і  варіанти,
Врешті  визнайте,  я  правий.
 
За  вечерю,  як  відомо,
Поцілунок  вірна  плата,
Поцілунок  (дайте  слово!)
Забагато.  Але  варто.
 
Зарум’янитесь,  звичайно,
Очі  долу,  як  ведеться,
І  задихаєте  часто,
І  тремтячи  обіймете.
 
Як  на  перший  раз,  то  досить,
Поцілую  ручку  звісно,
Ви  почнете  „Ти”  казати,
Я  візьму  за  руку  міцно.

Проводжатиму  до  дому,
Не  промовивши  ні  звуку,
Я  в  очах  побачу  ваших
Невимовну  млосну  муку.

Потім  кілька  слів  звичайних,
Потім  сцена  красномовна:
„Ви  одна  живете?”…  Скаже:
„З  тіткою,  вона  не  вдома”.
 
Моя  дивна  і  солодка!
Снів  моїх  сердечних  мрія!
.......................................
Щоб  тебе  побило  громом!!!!
Приставати  я  умію!!!
 
[b]Julian  Tuwim  ZUPEŁNIE  NIEZNAJOMEJ,  RAZ  WIDZIANEJ[/b]
...I  podejde  na  ulicy.
I  coś  powiem,  jak  to  zwykle...
Ach,  to  będzie  wyglądało
Tak  banalnie  i  tak  nikle!
                     
Powiesz  pewno  :  "Proszę  odejść!
To  bezczelność  z  strony  pana"  ...
Ach,  i  coż  na  takie  dictum
Ja  odpowiem  ci  kochana?
 
Ale  w  końcu  się  przedstawię
(i  pozwolisz,  naturalnie!)
Iznów  powiem  coś,  co  będzie
Brzmiało  głupio  i  banalnie
 
Później  może  się  okazać,
Żem  omylił  się  troszenkę,
Może  przecież  tak  się  zdarzyć,
Że  przeceni  się  panienkę.
 
Może  jesteś  (nie  daj  Boże!)
Litwoczynką  lub  husytką,
Ale  to  by  z  twojej  strony
Było  brzydko,  strasznie  brzydko!
 
Może  jednak  jesteś  cudną,
Co  w  mych  oczach  miłość  zgadnie,
Ukochaną,  smętną,  słodką...
-  Ach,  jak  to  by  było  ładnie!
 
No  i  zacznie  się  rozmowa,
Słowa  coraz  bardziej  szczersze,
Wreszcie  powiem,  patrząc  w  oczy:
-"A  czy  Pani  lubi  wiersze?"
 
Strasznie  tedy  ciekaw  jestem,
Co  odpowiesz  mi  ,  gdy  spytam...
Albo  :  "Wiersze  -  to  me  życie"
Albo  :  "Wierszy...  to  nie  czytam".
 
I  bezstronnym  będąc  całkiem,
Powiem  na  to  obojętnie:
"Ja  tak  samo  proszę  Pani"
I...na  niebo  spojrzę  smętnie.
 
A  nazajutrz  przyślę  kwiaty
Z  kartką:  "Tobie  ukochana",
Wnet  domyślisz  się,  od  kogo,
Później  spytasz  :  "To  od  Pana?"
 
Ja  zaś  będę  pogwizdywał
Scherzo-bemol  przenajsmętniej,
Powiem:  "może"...  i  umilknę,
I  znów  spojrzę  (lecz  namiętniej)...
 
Potem"może  do  cukierni?"
Potem  "(może)  na  kolację?"
Bedą  "achy"  i  wahania,
Wreszcie  przyznasz,  że  mam  rację.
 
Przy  kolacji,  jak  wiadomo,
Trwałe  się  zawiera  pakta,
Pocałuję  (daję  słowo!)
Trudno.  Alea  est  iacta.
 
Zarumienisz  się  banalnie
I  banalnie  spuścisz  oczy,
Gdy  twą  kibić  gibkobrzozą
Drżące  ramię  me  otoczy.
 
Jak  na  pierwszy  raz  -  to  dosyć
Cmoknę  w  rączkę  na  podziękę.
Będziesz  mi  już  "Ty"  mówiła
I  będziemy  szli  pod  rękę.
 
Odprowadzę  cię  do  domu,
Milczeć  będzie  się  po  drodze.
Będziesz  na  mnie  spoglądała
W  niewysłownej,  słodkiej  trwodze.
 
Później...kilka  słów  zwyczajnych,
Później  znowu  scena  niema.
"A  czy  mieszkasz  sama?"...Rzekniesz:
"Nie  ,  u  cioci...Lecz  jej  nie  ma".
 
Moja  cudna  moja  słodka!
Śnie  serdecznej  mej  tęsknicy!
-------------------------------------------
Żeby  jasne  gromy  biły!!!
Muszę  podejść  na  ulicy!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2022
автор: Зоя Бідило